Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Івченко (1978) /
Вірші
Різдвяна принцеса.(оповідання)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Різдвяна принцеса.(оповідання)
Коли надворі було, геть, біло на Святий вечір перед Різдвом і у вікна заглядали мережані малюнки зачарованих див крижаної рапсодії Снігової Королеви, бабі Анні, припекло мене скупати у якомусь різнотрав’ї сивої давнини. Хата мерехтіла теплою грубкою, запахами свіжозвареної куті, диханням духмяного узвару із сушених грушок, запашних яблук і яркавих консервованих вишень, що вніс, наче той добрий дід Мороз, із погрібничка дід Микола.
Грибна юшка, рум’яні пиріжки, а тим більше дух смаженої риби, яку, як би не на намагалися у мене, малу, запхнути рідні, манячи усіма обіцянками і цяцянками, не мали ніякого продуктивного успіху, бо колись подавилася карасевою кісточкою. Те, що мені знову доведеться з усіма їсти ненависну рибу, викликало, чи, то глибокий, дитячий сум, чи відразу. Спогад про те, що я довго захлиналася хрипучим кашлем, аж поки пальцем не дістала з горла гостру перетинку дрібного, риб'ячого ребра, недавав спокою. Уже відтоді я нутром відчувала, що тим плаваючим створінням можна поробити, навіть, на смерть!
Ялинка з розцяцькованими мерехтливими прикрасами лишилася у великому будинку, де мама і тато, певно, співали хіти Висоцького і приймали веселі компанії розманіжених друзів, які любили смачно поїсти і весело гульнути. Мені страшенно хотілося додому, а на очі накочувалися непрохані сльози бо я дуже хотіла бути з моїми любими батьками. Щоб тато заграв під семиструнну гітару для мене циганочку на слоава Євгенія Гребінки:
Очи черные, очи страстные,
Очи жгучие и прекрасные!
Как люблю я вас! Как боюсь я вас!
Знать, увидел вас я в недобрый час.
І я по голій підлозі, по-дитячому лопотіла б п’ятками і танцювала так, що місця мало би було нашій красивій залі, щоб, аж мама, дивлячись на ті дикі забавлянки бралася і без мене, за заморочену турботами голову, махала миротворно рукую :
—Тфу на тебе! Оце комусь дістанеться подарочок! Точно, треба коритом накривати було,коли народилась! Шо ти Вітя! Шо-твоя циганка! Вигинається, як ліс перед грозою! А, ну Вас! І йшла до своїх віковічних, шкільних зошитів.
Я сиділа, мов сич, у баби Ані і діда Колі на старезній, шкіряній канапі, що була прикрашена бабиними вибитими серветками, зав’язана хустинкою, наче ото лялька на совдепівській шоколадці « Альонушка», з надутими губами і холодними, наче лід очима. Всі навколо метушилися і виглядали за померзлі вікна.
—Боже ж мій!—ойкнула баба! Різдвяна звізда! І сніг клятий не затулив!
—Ти, Аня, всьотаки шторкі прікрой — схилив над столом сумно голову дід, а чуб його мені тоді здався вогняним. Може, марилось?
—Ну за ніх! Братьєв моіх, запорожцев! За — Україну незалежну! — аж заволов. — Так мову і нє виучіл…— прикро якось мовив та швидко випив чарку горілки і ,навіть, не скривився.
Баба Аню молилася на старі портрети предків у акуратних рамах, наче на єрусалимські ікони, а на столі стояло багато пустих тарілок і ніким нечіпаних найдорожчих, мельхіорових ложок.
—Ти, Аня, знай! Дон тоже наш! — сп’яніло схилявся дід над столом, застеленими вишитою скатертиною, сиву голову і заїдав наступну чарку горілки кутею із петриківського полумиска.
—Та знаю, знаю, Коля. Ти б ото менше язиком теліпав. Ще почує хто. Всі тут наші рідні від сьомого коліна зібралися. Всі дивляться, а ти горілку жлокчеш.
—А я спою щас!— дід Микола, кулаком по столу хряпнув дужо і криштальні чарочки задзвеніли сполоханим співом.
—Ага знайшов коли! Свят-вечір, а йому оце припекло — із докором баба Аня до нього.
—Ой Мароз, мароз! Нє мароз мєня!
Нє марозь мєня , моєго коня! — хмільно грянула пісня у вітальні, аж мене здалося, що посуд на столі почав підплигувати і танцювати, наче чарівний.
—Ану не лякай дитину мені…— баба діду тихесенько на вухо.
Дід опустив сиву голову. Обличчя його мені здавалося схожим на грозову хмару, а по звитих концтабірівськими боріздками зморщок щік повзли прозорі, п’яні сльози. « Думи мої думи, горе мені з вами.Нащо стали на папері смутними рядками»» — бубонів собі під носа, наче гіркий полин у степу до вітру.
Баба Аня почала годувати мене турботливо, посадивши на теплі коліна, зовсім і не рибою! Чайною ложечкою куті, у якій маку, меду,грецьких горішків і родзинок більше чим рису, смачним-пресмачним вареником, присмаженим цибулькою на олії, вінегретом та маринованим грибочком.
—А риби їсти не треба? —з надією і якимсь внутрішнім страхом озвалася я.
— Та ти ж її не любиш! — сміється баба Аня і лагідно гладить по спинці, поправляє на мені хустинку в дрібну квіточку. — Узварчику попий, Юлечко, предіда Федю, прабабу Фросю і всіх родичів наших пом'яни та й годі. Вони ж усі тут!
—Де? — я, аж рота розкрила.
—Скрізь, дитинко. Прийшли тебе оберігати і з нами повечеряти.
Ангелик до тебе завтра прилетить, бо Різдво вже завтра. Син Божий рождається. Уже щастя до нас прийде і свято найлюдяніше у цілому Божому Світі, а ми понімать должні і уважать і радуваться!
—То отой, шо на іконі і ти на нього молишся? — я з цікавістю.
—Отой, що в діви Марії на руках, маленький.
—Ба, а чого у вас йолки нема, як у мами і з папою?
—Йолки? — знітилася баба Аня і чомусь хижо зиркнула на діда, що той, аж відклав ложку від тарілки із смаженою капустою.
—А йолку, Юлічка, ангели приносять на Різдво, а Різдво ж завтра. Пішли, моє, сонечко, спати. А я тобі казку розкажу про Котигорошка, чи Колобка.
Баба стелила мені у великій кімнаті свіжу постіль, де стояли дідові шафи із книгами, знімала хустинку, розчісувала уже висохлі від купання кіски і цілувала моє набурмосене обличчя, і чомусь така тепла усмішка осяювала її красиву постать із гарно закладеними на потилиці білими косами і волошковими очима, що вона мені стала схожа на Богородицю з ікони, яка тримає на руках маленького Ісуса.
—Про принцесу хочу! —я їй вже сонно і вибагливо, закутана у байове одіялко.
—Про прнцесу? Хм… Я й не знаю про принцес… — баба Аня відповідає спантеличено.
—Про принцесу!— норовливо борсаю ногами я у постілі.
—Ну слухай… — почала баба Аня, певно, вигадуючи щось находу:
«Жила-була на світі дєвочка, але необична, а магічна. Вона знала, яка вода цілюща, яка трава лічєбна, яке сонечко може бути Лікарем, а які квіти дають людям красу, але не таку красу, що ми бачимо у дзеркалах, а ту, яка живе у наших душах. Її називають ЛЮБОВ. Ця дєвочка завжди була доброю, бо мама і тато дали їй такий дар. Тому вони попросити для неї у Бога на Різдво ангела-охоронця, шоб він усігда її захищав од усього лихого навіть, якщо їх не буде рядом. Мама і тато завжди називали її ПРИНЦЕСОЮ, бо любили її, але були зайняті дуже. І коли вона виросте, то стане справжньою принцесою. От сама побачиш.
Мої повіки забрав сон і хвилі його понесли у щось добре і прекрасне, так, як тільки може нести мрія зівоти маленьких і безтурботних діток.
Коли уже ранком я відкрила оченята, то у мене на грудях лежав маленький срібний ангелик. Старенька, мабуть, ще Миколаївська іграшка, якою прикрашають ялинки.А вішати ж куди? Йолки ж нема! Хоч і сонна, я враз відчула знайомий запах хвойного лісу. Схопилася і чимдуж босоніж до вітальні, а там чудо-чудне! Ялинка у різнокольорових кульках, їжачках сріблясто-помаранчевих, ліхтариках кольорових і дощик на ній сяйвом грає, і гірлянда мерехтить жовтим, червоним і зеленим вогнедишшям! Під ялинкою сиділа новенька лялька у блакитній сукенці і, наче підморгувала: « Я твоя тепер!»
РІЗДВО! РІЗДВО! РІЗДВО! А у мами з татом був, просто, Новий рік. Я акуратно повісила ангелика на ялинку.
—Куди ото боса? Знов захворіти хочеш? А, ну швидко одягатися! — бабуся Аня на руки підхопила, поцілувала бережно, бо вона і була моя Берегиня.! Я помітила, що очі її були втомлені, а дід Микола спав у маленькій кімнаті і хропів, наче хряк. Від нього пахло свіжою смолою зрубаної сосни і розсолом з огірків, і ніжністю пахло.
Олександрівський ліс, де ростуть різдвяні ялинки був зовсім поруч.
ПС. Про діда Миколу я ще напишу, бо він був забраний в Германію при Вітчизняній. Він постійно щось читав і писав в зошити. Потім совітам доводив, що він не був з німецькими окупантами, аж поки не прийшло підтвердження і він почав отримувати фінансові виплати. Заповів рукописи мені, бо вважав, що я зумію передати його сповіді предкам. Шкода, що вони загубилися, але багато його переповідок я пам"ятаю. Тому, про нього ще буде.
Автор--Юлія Івченко. 8.01 2022. ЗАТИШНОГО РІЗДВА, МОЇ РІДНІ І ДРУЗІ!
Грибна юшка, рум’яні пиріжки, а тим більше дух смаженої риби, яку, як би не на намагалися у мене, малу, запхнути рідні, манячи усіма обіцянками і цяцянками, не мали ніякого продуктивного успіху, бо колись подавилася карасевою кісточкою. Те, що мені знову доведеться з усіма їсти ненависну рибу, викликало, чи, то глибокий, дитячий сум, чи відразу. Спогад про те, що я довго захлиналася хрипучим кашлем, аж поки пальцем не дістала з горла гостру перетинку дрібного, риб'ячого ребра, недавав спокою. Уже відтоді я нутром відчувала, що тим плаваючим створінням можна поробити, навіть, на смерть!
Ялинка з розцяцькованими мерехтливими прикрасами лишилася у великому будинку, де мама і тато, певно, співали хіти Висоцького і приймали веселі компанії розманіжених друзів, які любили смачно поїсти і весело гульнути. Мені страшенно хотілося додому, а на очі накочувалися непрохані сльози бо я дуже хотіла бути з моїми любими батьками. Щоб тато заграв під семиструнну гітару для мене циганочку на слоава Євгенія Гребінки:
Очи черные, очи страстные,
Очи жгучие и прекрасные!
Как люблю я вас! Как боюсь я вас!
Знать, увидел вас я в недобрый час.
І я по голій підлозі, по-дитячому лопотіла б п’ятками і танцювала так, що місця мало би було нашій красивій залі, щоб, аж мама, дивлячись на ті дикі забавлянки бралася і без мене, за заморочену турботами голову, махала миротворно рукую :
—Тфу на тебе! Оце комусь дістанеться подарочок! Точно, треба коритом накривати було,коли народилась! Шо ти Вітя! Шо-твоя циганка! Вигинається, як ліс перед грозою! А, ну Вас! І йшла до своїх віковічних, шкільних зошитів.
Я сиділа, мов сич, у баби Ані і діда Колі на старезній, шкіряній канапі, що була прикрашена бабиними вибитими серветками, зав’язана хустинкою, наче ото лялька на совдепівській шоколадці « Альонушка», з надутими губами і холодними, наче лід очима. Всі навколо метушилися і виглядали за померзлі вікна.
—Боже ж мій!—ойкнула баба! Різдвяна звізда! І сніг клятий не затулив!
—Ти, Аня, всьотаки шторкі прікрой — схилив над столом сумно голову дід, а чуб його мені тоді здався вогняним. Може, марилось?
—Ну за ніх! Братьєв моіх, запорожцев! За — Україну незалежну! — аж заволов. — Так мову і нє виучіл…— прикро якось мовив та швидко випив чарку горілки і ,навіть, не скривився.
Баба Аню молилася на старі портрети предків у акуратних рамах, наче на єрусалимські ікони, а на столі стояло багато пустих тарілок і ніким нечіпаних найдорожчих, мельхіорових ложок.
—Ти, Аня, знай! Дон тоже наш! — сп’яніло схилявся дід над столом, застеленими вишитою скатертиною, сиву голову і заїдав наступну чарку горілки кутею із петриківського полумиска.
—Та знаю, знаю, Коля. Ти б ото менше язиком теліпав. Ще почує хто. Всі тут наші рідні від сьомого коліна зібралися. Всі дивляться, а ти горілку жлокчеш.
—А я спою щас!— дід Микола, кулаком по столу хряпнув дужо і криштальні чарочки задзвеніли сполоханим співом.
—Ага знайшов коли! Свят-вечір, а йому оце припекло — із докором баба Аня до нього.
—Ой Мароз, мароз! Нє мароз мєня!
Нє марозь мєня , моєго коня! — хмільно грянула пісня у вітальні, аж мене здалося, що посуд на столі почав підплигувати і танцювати, наче чарівний.
—Ану не лякай дитину мені…— баба діду тихесенько на вухо.
Дід опустив сиву голову. Обличчя його мені здавалося схожим на грозову хмару, а по звитих концтабірівськими боріздками зморщок щік повзли прозорі, п’яні сльози. « Думи мої думи, горе мені з вами.Нащо стали на папері смутними рядками»» — бубонів собі під носа, наче гіркий полин у степу до вітру.
Баба Аня почала годувати мене турботливо, посадивши на теплі коліна, зовсім і не рибою! Чайною ложечкою куті, у якій маку, меду,грецьких горішків і родзинок більше чим рису, смачним-пресмачним вареником, присмаженим цибулькою на олії, вінегретом та маринованим грибочком.
—А риби їсти не треба? —з надією і якимсь внутрішнім страхом озвалася я.
— Та ти ж її не любиш! — сміється баба Аня і лагідно гладить по спинці, поправляє на мені хустинку в дрібну квіточку. — Узварчику попий, Юлечко, предіда Федю, прабабу Фросю і всіх родичів наших пом'яни та й годі. Вони ж усі тут!
—Де? — я, аж рота розкрила.
—Скрізь, дитинко. Прийшли тебе оберігати і з нами повечеряти.
Ангелик до тебе завтра прилетить, бо Різдво вже завтра. Син Божий рождається. Уже щастя до нас прийде і свято найлюдяніше у цілому Божому Світі, а ми понімать должні і уважать і радуваться!
—То отой, шо на іконі і ти на нього молишся? — я з цікавістю.
—Отой, що в діви Марії на руках, маленький.
—Ба, а чого у вас йолки нема, як у мами і з папою?
—Йолки? — знітилася баба Аня і чомусь хижо зиркнула на діда, що той, аж відклав ложку від тарілки із смаженою капустою.
—А йолку, Юлічка, ангели приносять на Різдво, а Різдво ж завтра. Пішли, моє, сонечко, спати. А я тобі казку розкажу про Котигорошка, чи Колобка.
Баба стелила мені у великій кімнаті свіжу постіль, де стояли дідові шафи із книгами, знімала хустинку, розчісувала уже висохлі від купання кіски і цілувала моє набурмосене обличчя, і чомусь така тепла усмішка осяювала її красиву постать із гарно закладеними на потилиці білими косами і волошковими очима, що вона мені стала схожа на Богородицю з ікони, яка тримає на руках маленького Ісуса.
—Про принцесу хочу! —я їй вже сонно і вибагливо, закутана у байове одіялко.
—Про прнцесу? Хм… Я й не знаю про принцес… — баба Аня відповідає спантеличено.
—Про принцесу!— норовливо борсаю ногами я у постілі.
—Ну слухай… — почала баба Аня, певно, вигадуючи щось находу:
«Жила-була на світі дєвочка, але необична, а магічна. Вона знала, яка вода цілюща, яка трава лічєбна, яке сонечко може бути Лікарем, а які квіти дають людям красу, але не таку красу, що ми бачимо у дзеркалах, а ту, яка живе у наших душах. Її називають ЛЮБОВ. Ця дєвочка завжди була доброю, бо мама і тато дали їй такий дар. Тому вони попросити для неї у Бога на Різдво ангела-охоронця, шоб він усігда її захищав од усього лихого навіть, якщо їх не буде рядом. Мама і тато завжди називали її ПРИНЦЕСОЮ, бо любили її, але були зайняті дуже. І коли вона виросте, то стане справжньою принцесою. От сама побачиш.
Мої повіки забрав сон і хвилі його понесли у щось добре і прекрасне, так, як тільки може нести мрія зівоти маленьких і безтурботних діток.
Коли уже ранком я відкрила оченята, то у мене на грудях лежав маленький срібний ангелик. Старенька, мабуть, ще Миколаївська іграшка, якою прикрашають ялинки.А вішати ж куди? Йолки ж нема! Хоч і сонна, я враз відчула знайомий запах хвойного лісу. Схопилася і чимдуж босоніж до вітальні, а там чудо-чудне! Ялинка у різнокольорових кульках, їжачках сріблясто-помаранчевих, ліхтариках кольорових і дощик на ній сяйвом грає, і гірлянда мерехтить жовтим, червоним і зеленим вогнедишшям! Під ялинкою сиділа новенька лялька у блакитній сукенці і, наче підморгувала: « Я твоя тепер!»
РІЗДВО! РІЗДВО! РІЗДВО! А у мами з татом був, просто, Новий рік. Я акуратно повісила ангелика на ялинку.
—Куди ото боса? Знов захворіти хочеш? А, ну швидко одягатися! — бабуся Аня на руки підхопила, поцілувала бережно, бо вона і була моя Берегиня.! Я помітила, що очі її були втомлені, а дід Микола спав у маленькій кімнаті і хропів, наче хряк. Від нього пахло свіжою смолою зрубаної сосни і розсолом з огірків, і ніжністю пахло.
Олександрівський ліс, де ростуть різдвяні ялинки був зовсім поруч.
ПС. Про діда Миколу я ще напишу, бо він був забраний в Германію при Вітчизняній. Він постійно щось читав і писав в зошити. Потім совітам доводив, що він не був з німецькими окупантами, аж поки не прийшло підтвердження і він почав отримувати фінансові виплати. Заповів рукописи мені, бо вважав, що я зумію передати його сповіді предкам. Шкода, що вони загубилися, але багато його переповідок я пам"ятаю. Тому, про нього ще буде.
Автор--Юлія Івченко. 8.01 2022. ЗАТИШНОГО РІЗДВА, МОЇ РІДНІ І ДРУЗІ!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Таня.( в роботі)"
• Перейти на сторінку •
"Ти не умієш слухати....А, НУ, ХТО СМІЛИВИЙ--СКАЖІТЬ ЯКИЙ ВАРАНТ КРАЩИЙ ? ОБИДВА МОЇ, ВЕСЕЛОГО РІЗДВА"
• Перейти на сторінку •
"Ти не умієш слухати....А, НУ, ХТО СМІЛИВИЙ--СКАЖІТЬ ЯКИЙ ВАРАНТ КРАЩИЙ ? ОБИДВА МОЇ, ВЕСЕЛОГО РІЗДВА"
Про публікацію
