Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
ЯК ПРО НАС
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
2026.01.28
20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
2026.01.28
20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
2026.01.28
18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
2026.01.28
13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
2026.01.28
11:13
Таємне слово проросте крізь листя,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
2026.01.28
09:49
Це так просто —
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
2026.01.27
20:27
Підвіконня високе і ковані ґрати.
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Валентин Бендюг (1954) /
Проза
Між двох розп’ять
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Між двох розп’ять
“Після смерті вашої вибуде ще більше
і, може, ще за життя вашого
Діти ваші вже не будуть вашими.”
М.Смотрицький
Ніч прийшла у Дермань,
Як прочанин голодний,
Принесла, як вериги, туман;
Одягла власяницю на дзвони холодні,
Сповила монастир у дрімотний дурман.
Тільки гавкіт собак
У розорених селах
Долітає крізь мжичковий мак...
Віковічний вітряк скоро муку домеле,
Бо життя вже змолов той безкрилий вітряк.
Залишилася ніч
І остання вже свічка...
Відцуралися Київ і Січ...
Я сьогодні піду, моя Мамо, у вічність, -
Вже душа моя чує чаїний сей клич.
Сповідаюсь Тобі,
Моя Нене єдина.
На одрі я скруті й журбі.
Причасти і прости, Мамо, блудного сина, -
Не шукав у світах я розкошів собі.
Я спасення шукав.
Не собі, а народу,
Що сліпцем серед зрячих блукав.
Я в освіті його бачив ключ до свободи, -
Тож, себе ув`язнивши, “Граматику” склав.
Для Литви і Руси,
Для Поділля, Волині, Вкраїни,
Для братів, що гризлись, мов скаженії пси,
Для сиріт і старчат на безкраїй руїні
Я надію шукав на прийдешні часи.
Був колись я Максим...
Вже Мелетій в сивинах...
Де мій Смотрич, Острог, а де Єрусалим?
Знав я польську і грецьку, й латину,
Та за Тебе молився лиш словом своїм.
Причасти і прости,
Мамо, блудного сина, -
Бо ж не був я безгрішним святим, -
Та коли тяжкий хрест свій несла Батьківщина,
Я підставив плече, щоб його донести.
Анафема “Треносу” М.Смотрицького (Вільно, 1610 року)
О, чий ще труд так удостоївсь,
як “Тренос” мій? Аж три універсали
до Вільна з Кракова прислали
від Сигізмунда-короля:
- дізнатись, хто то є Ортолог;
- п`ять тисяч злотих кари тому,
хто пасквіль буде чи ховати,
чи купувать, чи продавати;
- друкарню відібрать в схизматів,
Ортолога й коректора схопити,
увесь тираж конфіскувати
і на кострищах попалити...
Заповзялися єзуїти
вчинити волю короля...
Аж раптом - затряслась земля:
Фабриціус, засліплений латинник,
Святе Писання долу кинув...
... Зі злості djabla пом`янув, -
і “Тренос” вслід за ним жбурнув
та й заходився проклинати...
Мені ж чи плакать, чи сміятись?..
Анафема “Апології” М.Смотрицького (Київ, 1628 рік)
Між двох розп`ять
ти - розіп`ятий, -
Немов Ісус
між двох злодіїв.
Єрусалим твій -
рідний Київ,
Де на Голгофу
був ти взятий.
Навкруг амвона поставили:
Свічки -
мов факели...
О, жах!
Анафема!
Листки палали...
Ногами
попіл їх
топтали...
І ти топтав.
Й свіча в руках
Твоїх
тремтячих
теж палала...
Ганьба! Розпука. Крах надії...
Та ж,
лицеміри,
й не читали.
Прости їм, Боже...
Рідний Київ? -
Кого тут ще не розпинали...
Виправдання невинності Мелетія Смотрицького
Погрузли в чварах за чини,
Як пси за стерво, лаєтесь за владу.
Речете: “Зраду він вчинив!”
Щоб заховати власні зради.
Іуда, Ірод і Пілат
У храмах Господа гендлюють.
А Каїн з Хамом із-за врат
Кричать з похмілля: “Алілуя!”
О ви, єпискоти брудні!
Вовки, в овечі вбрані шкури!
В пекельнім згорите вогні
І не спасуть вас храмів мури.
О ви, єхиднині сини!
Судить вас діло ваше буде,
Жерці мамони й сатани!
Мене ж хай Бог і люди судять.
і, може, ще за життя вашого
Діти ваші вже не будуть вашими.”
М.Смотрицький
Ніч прийшла у Дермань,
Як прочанин голодний,
Принесла, як вериги, туман;
Одягла власяницю на дзвони холодні,
Сповила монастир у дрімотний дурман.
Тільки гавкіт собак
У розорених селах
Долітає крізь мжичковий мак...
Віковічний вітряк скоро муку домеле,
Бо життя вже змолов той безкрилий вітряк.
Залишилася ніч
І остання вже свічка...
Відцуралися Київ і Січ...
Я сьогодні піду, моя Мамо, у вічність, -
Вже душа моя чує чаїний сей клич.
Сповідаюсь Тобі,
Моя Нене єдина.
На одрі я скруті й журбі.
Причасти і прости, Мамо, блудного сина, -
Не шукав у світах я розкошів собі.
Я спасення шукав.
Не собі, а народу,
Що сліпцем серед зрячих блукав.
Я в освіті його бачив ключ до свободи, -
Тож, себе ув`язнивши, “Граматику” склав.
Для Литви і Руси,
Для Поділля, Волині, Вкраїни,
Для братів, що гризлись, мов скаженії пси,
Для сиріт і старчат на безкраїй руїні
Я надію шукав на прийдешні часи.
Був колись я Максим...
Вже Мелетій в сивинах...
Де мій Смотрич, Острог, а де Єрусалим?
Знав я польську і грецьку, й латину,
Та за Тебе молився лиш словом своїм.
Причасти і прости,
Мамо, блудного сина, -
Бо ж не був я безгрішним святим, -
Та коли тяжкий хрест свій несла Батьківщина,
Я підставив плече, щоб його донести.
Анафема “Треносу” М.Смотрицького (Вільно, 1610 року)
О, чий ще труд так удостоївсь,
як “Тренос” мій? Аж три універсали
до Вільна з Кракова прислали
від Сигізмунда-короля:
- дізнатись, хто то є Ортолог;
- п`ять тисяч злотих кари тому,
хто пасквіль буде чи ховати,
чи купувать, чи продавати;
- друкарню відібрать в схизматів,
Ортолога й коректора схопити,
увесь тираж конфіскувати
і на кострищах попалити...
Заповзялися єзуїти
вчинити волю короля...
Аж раптом - затряслась земля:
Фабриціус, засліплений латинник,
Святе Писання долу кинув...
... Зі злості djabla пом`янув, -
і “Тренос” вслід за ним жбурнув
та й заходився проклинати...
Мені ж чи плакать, чи сміятись?..
Анафема “Апології” М.Смотрицького (Київ, 1628 рік)
Між двох розп`ять
ти - розіп`ятий, -
Немов Ісус
між двох злодіїв.
Єрусалим твій -
рідний Київ,
Де на Голгофу
був ти взятий.
Навкруг амвона поставили:
Свічки -
мов факели...
О, жах!
Анафема!
Листки палали...
Ногами
попіл їх
топтали...
І ти топтав.
Й свіча в руках
Твоїх
тремтячих
теж палала...
Ганьба! Розпука. Крах надії...
Та ж,
лицеміри,
й не читали.
Прости їм, Боже...
Рідний Київ? -
Кого тут ще не розпинали...
Виправдання невинності Мелетія Смотрицького
Погрузли в чварах за чини,
Як пси за стерво, лаєтесь за владу.
Речете: “Зраду він вчинив!”
Щоб заховати власні зради.
Іуда, Ірод і Пілат
У храмах Господа гендлюють.
А Каїн з Хамом із-за врат
Кричать з похмілля: “Алілуя!”
О ви, єпискоти брудні!
Вовки, в овечі вбрані шкури!
В пекельнім згорите вогні
І не спасуть вас храмів мури.
О ви, єхиднині сини!
Судить вас діло ваше буде,
Жерці мамони й сатани!
Мене ж хай Бог і люди судять.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
