“Після смерті вашої вибуде ще більше
і, може, ще за життя вашого
Діти ваші вже не будуть вашими.”
М.Смотрицький

Ніч прийшла у Дермань,
Як прочанин голодний,
Принесла, як вериги, туман;
Одягла власяницю на дзвони холодні,
Сповила монастир у дрімотний дурман.

Тільки гавкіт собак
У розорених селах
Долітає крізь мжичковий мак...
Віковічний вітряк скоро муку домеле,
Бо життя вже змолов той безкрилий вітряк.

Залишилася ніч
І остання вже свічка...
Відцуралися Київ і Січ...
Я сьогодні піду, моя Мамо, у вічність, -
Вже душа моя чує чаїний сей клич.

Сповідаюсь Тобі,
Моя Нене єдина.
На одрі я скруті й журбі.
Причасти і прости, Мамо, блудного сина, -
Не шукав у світах я розкошів собі.

Я спасення шукав.
Не собі, а народу,
Що сліпцем серед зрячих блукав.
Я в освіті його бачив ключ до свободи, -
Тож, себе ув`язнивши, “Граматику” склав.

Для Литви і Руси,
Для Поділля, Волині, Вкраїни,
Для братів, що гризлись, мов скаженії пси,
Для сиріт і старчат на безкраїй руїні
Я надію шукав на прийдешні часи.

Був колись я Максим...
Вже Мелетій в сивинах...
Де мій Смотрич, Острог, а де Єрусалим?
Знав я польську і грецьку, й латину,
Та за Тебе молився лиш словом своїм.

Причасти і прости,
Мамо, блудного сина, -
Бо ж не був я безгрішним святим, -
Та коли тяжкий хрест свій несла Батьківщина,
Я підставив плече, щоб його донести.

Анафема “Треносу” М.Смотрицького (Вільно, 1610 року)

О, чий ще труд так удостоївсь,
як “Тренос” мій? Аж три універсали
до Вільна з Кракова прислали
від Сигізмунда-короля:
- дізнатись, хто то є Ортолог;
- п`ять тисяч злотих кари тому,
хто пасквіль буде чи ховати,
чи купувать, чи продавати;
- друкарню відібрать в схизматів,
Ортолога й коректора схопити,
увесь тираж конфіскувати
і на кострищах попалити...
Заповзялися єзуїти
вчинити волю короля...
Аж раптом - затряслась земля:
Фабриціус, засліплений латинник,
Святе Писання долу кинув...
... Зі злості djabla пом`янув, -
і “Тренос” вслід за ним жбурнув
та й заходився проклинати...
Мені ж чи плакать, чи сміятись?..

Анафема “Апології” М.Смотрицького (Київ, 1628 рік)

Між двох розп`ять
ти - розіп`ятий, -
Немов Ісус
між двох злодіїв.
Єрусалим твій -
рідний Київ,
Де на Голгофу
був ти взятий.
Навкруг амвона поставили:
Свічки -
мов факели...
О, жах!
Анафема!
Листки палали...
Ногами
попіл їх
топтали...
І ти топтав.
Й свіча в руках
Твоїх
тремтячих
теж палала...
Ганьба! Розпука. Крах надії...
Та ж,
лицеміри,
й не читали.
Прости їм, Боже...
Рідний Київ? -
Кого тут ще не розпинали...

Виправдання невинності Мелетія Смотрицького

Погрузли в чварах за чини,
Як пси за стерво, лаєтесь за владу.
Речете: “Зраду він вчинив!”
Щоб заховати власні зради.

Іуда, Ірод і Пілат
У храмах Господа гендлюють.
А Каїн з Хамом із-за врат
Кричать з похмілля: “Алілуя!”

О ви, єпискоти брудні!
Вовки, в овечі вбрані шкури!
В пекельнім згорите вогні
І не спасуть вас храмів мури.

О ви, єхиднині сини!
Судить вас діло ваше буде,
Жерці мамони й сатани!
Мене ж хай Бог і люди судять.