У одному зі своїх ранніх віршів Павло Гірник різко дорікнув, здається школярам, за те, що вони хотіли знати, скільки заробляє письменник, поставивши за приклад безкорисне й жертовне життя Тараса Шевченка. Мабуть, запам’ятавши отой давній і, гадаю, несправедливий докір, я вирішив дослідити цю тему.
Бувало у житті Шевченка усякого. Ще малим хлопцем Тарас отримував від дяка за читання Псалтиря над померлими кріпаками “десяту копійку” з “копи” чи “п’ятака на бублики”, щось там отримував, коли пас свині у дядька Павла чи громадську череду у Кирилівці. Потім пан Енгельгардт іноді обдаровував його рублем срібла за акварельні портрети своїх коханок. Не відомо, скільки заробляв він як перший рисувальник у артілі Ширяева, розмальовуючи сенат і синод, Великий, Олександрівський та Михайлівський театри у Петербурзі, але вигляд, за спогадами І.Сошенка, мав такий: “на нем был засаленный тиковый халат, рубаха и штаны толстого домашнего холста запачканы были в краску, босой, расхристанный и без шапки”. Перші документи про отримання Т.Шевченком грошей відносяться ще до часу його викупу з кріпацтва: 30 травня 1837 року Комітет Товариства заохочення художників видав 50 рублів “пансионеру Алексєєву и ученику Шевченке на лекарство”, а у період від 28 квітня 1837 до 28 квітня 1838 років йдеться про видачу 100 рублів О.Агіну, С.Алексєєву й Т. Шевченку на “художественные пособия”.
20 січня 1839 року Комітет ухвалив “назначить художнику Шевченке по 30 руб. в месяц содержание, которое производить с 1 января настоящего года”.
Здобувши волю і гроші, Шевченко змінився до невпізнання. Ось як писав І.Сошенко М.Чалому: “В то время он совершенно изменился. Познакомившись с лучшими петербургскими домами посредством Брюллова, он часто разезжал по вечерам, хорошо одевался и даже с претензией на comme faut’- ность. Словом, в него на некоторое время вселился светский бес. Досадно мне было и больно смотреть на его безалаберную жизнь, не свойственную нашему брату-художнику, живущему лишь для одного искусства. Так-то, думал я себе, понял он свободу, стоившую ему такой борьбы, таких страшных усилий! Не раз я принимался уговаривать его, что бы он бросил рассеянную жизнь пустых людей и серьезно принялся бы за живопись. “Ей, Тарас, схаменись! Чом ти діла не робиш? Чого тебе нечистая носить по тим гостям? Маєш таку протекцію, такого учителя! Куди тобі Шуба енотова, ципочки не ципочки, шалі да часи, да извощики-лихачи… Закурив же мій Тарас, не буде з його нічого доброго!” Але це тривало не довго: 15 травня 1842 року скарбник Товариства заохочування художників А.Сапожников, очевидно маючи до Шевченка особисті претензії, запропонував вилучити його з числа пансіонерів цього товариства: “Пансионер Общества Шевченко в течении 7 месяцев не посещал академических классов и никаких трудов своих не представлял Комитету, невзирая на деланные мною ему замечания, почему и предлагаю Комитету уволить его из содержания его (состоящего из 100 руб. сер. Назначить 75 руб. сер. Молодому граверу на дереве Дунину…”. За відсутності давнього Шевченкового земляка і покровителя В.Григоровича – секретаря Комітету – Шевченка наступного ж дня позбавили грошової допомоги. Щоправда, згодом формулювання змінили, зазначивши, що Шевченко та інші, позбавлені допомоги, “могут поддерживать себя и существовать собственными трудами”. Йому довелося перейти на власний хліб, який він заробляв малюючи на замовлення безліч акварельних портретів та беручи участь в оформленні чужих книжок. Шевченко мріяв викупити своїх родичів з неволі і намагався зібрати для цього 2000 рублів, про що він повідомляв В.Репніній. Репніна не змогла йому у цьому допомогти, а гонорарів за “Кобзар” і “Гайдамаки” теж не вистачило. Невдалим, з економічного погляду, був і проект “Мальовничої України”. Хоча за неї Комітет надав Шевченкові допомогу у розмірі 300 рублів.
Відомо, що Тараса Шевченка було викуплено з кріпацтва за 2500 рублів. А скільки ж одержував сам Шевченко, працюючи у Археографічній, або Тимчасовій комісії, що діяла при київському, подільському і волинському генерал-губернаторі. Маємо кілька свідчень про це. У біографії Т.Шевченка (Київ, Наукова думка, 1984) написано наступне: “Як співробітник Археографічної комісії поет систематично одержував гроші й далі виконував її доручення” та подано інформацію про його розписки за отримані гроші 28 лютого, 29 березня, 30 квітня, 31 травня, 25 червня, 30 липня, 28 серпня, 30 вересня, 29 жовтня, 11 і 31 грудня 1846 року. Дослідники називають місячну суму зарплати - 12 рублів 50 копійок сріблом, тобто 12-ту частину річної у 150 рублів.
Окрім того Т.Шевченко отримував гроші на відрядження, про що маємо звіт Шевченка про подорож на Полтавщину та новому відрядженні на Київщину, Волинь і Поділля. Ось вони:
Свободного художника Шевченка
Рапорт
Из числа выделенных мне 28 ноября 1845 года из канцелярии вашего высокопревосходительства ста пятдесяти рублей серебром, для некоторых розысканий в Полтавской губернии, издержано мною: на прогоны тридцать один рубль тридцать шесть копеек и кормовых шестьдесят четыре рубля восемьдесят копеек серебром, - оставшиеся за сим пятьдесят три рубля восемьдесят четыре копейки серебром и расходную тетрадь вашему высокопревосходительству при сем имею честь представить.
Свободный художник Т.Шевченко.

Доручення генерал-губернатора Бібікова.
“Поручаю Вам отправиться в разные места Киевской, Подольской и Волынской губерний и постараться собрать следующие сведения:
1. О народных преданиях, местных повестях и сказаниях и песнях и всему, что Вы узнаете, составить описание, а песни, рассказы и предания сколько можно списать в том виде, как они есть.
2. О замечательных курганах и урочищах, где и в каком месте они есть и какие на счет собственно их существуют на месте предания и рассказы, а так же и исторические сведения. С этих курганов снять эскиз на счет их формы и величины и списать каждый по собранным сведениям.
3. Осмотреть замечательные монументальные памятники и древние здания и составить им описание, чтобы можно было распорядиться снять с них в будущем году рисунки. Если бы где Вы имели возможность достать какие либо древности, письменные грамоты и бумаги, то таковые доставить ко мне, или, узнав где они находятся, о том донести.
4. Кроме сего отправтесь в Почаевскую лавру и там снимите: а) общий наружный вид лавры, б) внутренность храма и в) вид на окрестность с террасы.
5. Все собранные Вами сведения, описания и рисунки по возвращении Вашем в Киев представить ко мне.
6. Подорожную и примерно на прогоны и кормовые 150 рубл. сереб. при расходной тетради вы получите из моей канцелярии.
7. Генерал-губернатор Д.Бибиков.”
Як відомо, усе пізнається у порівнянні, а тому корисно дізнатися не лише про зарплати, але й про ціни того часу. А ціни у сорокових роках XIX сторіччя значно відрізнялися від нинішніх. 1840 року Кам’янець-подільська міська дума встановила таксу на основні товари й послуги:
Плата робітникові за день з парою волів – 60 копійок
з конем – 57 копійок
без коня – 15 копійок
печеного житнього хліба фунт (400 грамів – авт.) – 1 копійка
питльованого – 2 копійки
пшеничного – 2,5 копійки
яловичини фунт – 2 копійки
свинини – 2 копійки
масла – 20 копійок
олії – 8 копійок
риби свіжої – 6 копійок
в’яленої – 5 копійок
солі дрібної – 2,5 копійки
яєць десяток – 4 копійки.
Увесь це набір продуктів, яким можна було прохарчувати сім’ю, коштував 55 копійок. Стільки за день міг заробити робітник з волами або кіньми та ще й прогодувати свою худобу. Але вільний художник Шевченко заробляв на день приблизно 41,6 копійки. Цього, звичайно ж, вистачало на прохарчування одинакові, але не на розкішне життя. Коли ж врахувати гроші на відрядження і підробітки з малювання та літературної творчості, то він міг більш-менш нормально одягатися, харчуватися та винаймати сяке-таке житло. Час роботи у комісії був одним із кращих щодо матеріального забезпечення у життя генія.
Відомо, що О.Білозерська, ставши нареченою П.Куліша, запропонувала своє віно (багато коштовностей і 3000 руб.) на те, щоб Тарас Шевченко мав можливість зо три роки пожити в Італії для вдосконалення майстерності художника. Куліш змушений був на цю пропозицію пристати. Шевченко, знаючи про таку пропозицію, був на тому весіллі, яке перетворив, за словами Куліша, на національну оперу і, очевидно, той дарунок прийняв. Але щасливий розвиток подій перервав арешт Т.Шевченка 5 квітня 1847 року, коли той поспішав на весілля другого свого приятеля – М.Костомарова.
У солдати Шевченко відправився, маючи при собі 354 рублів 62 копійки сріблом, але ці гроші швидко були витрачені на могоричі ротному командиру та іншим офіцерам за поблажливіше ставлення до нього. Окрім того, 68 рублів 30 копійок у нього позичив і не віддав підпоручик С.Бархвіц, а солдати викрали у Шевченка книжку, яку заставили за горілку крамареві, і йому довелося ту книжку викупити. Траплялося, Шевченко під час Аральської експедиції малював портрети офіцерів, які йому платили по червінцю за портрет. Дуже важкий час переживав Т.Шевченко, повертаючись із заслання, коли у нього іноді не було грошей навіть на прохарчування.
По смерті поета усі його меблі було оцінено в 1 р.80 к., а усе майно у 148 рублів. Серед останнього й золотий кишеньковий годинник на тридцяти камінцях та бібліотека із 150 книжок.
Коротка довідка
На початку дев’ятнадцятого сторіччя у Росії були в обігу переважно срібні, мідні та паперові гроші – асигнації. Мідними були монети до 10 копійок (хоча паралельно з ними були в обігу 5 і 10-копієчні срібні монети). Певний час, про який йдеться у дослідженні, в обігу були й мідні монети, але з примусовим курсом на срібло, на яких писалося, наприклад: “1 копейка серебром”. Зростання емісії асигнацій спричинило їх знецінення порівняно з срібними монетами. 1796 року асигнаційний рубель дорівнював 68 копійкам сріблом, 1812 року – 1/3 срібного рубля, а 1839 року відбулася девальвація асигнацій; срібний рубель прирівнювався до 3 рублів 50 копійок асигнаціями. 1843 року асигнації були замінені державними кредитними білетами, а 1849 року асигнації анульовані.
Валентин Бендюг