1
Був голос Артемізії з Небес.
І вже без батька вона взялася за Сусанну.
Немов жива, постала юна дружина Йоакіма
І ниці два спокусники старі,
Що не спромоглися встоять
Перед красою оголеного тіла,
Закортіло скуштувать його:
«Або ти віддасися кожному із нас,
Або ж дізнаються юдеї Суз,
Як ти тут бавилась з коханцем.
Байдуже, що це неправда.
Повірять нам, а не тобі.
Як-неяк нате ж ми судді».
«Краще я смерть прийму,
Ніж вам, негідникам старим,
Ялозить дам своє безвинне тіло!
Беріть на душу гріх перед Богом.
Нехай громада нас розсудить»,-
Сказала й вигнала обох із саду.
І ось громада, де суд чоловіки вершили,
Уже готова вкаменувать красуню.
І зробила б це охоче,
Якби не нагодився Даниїл .
Той самий, що витлумачив цареві сни,
Який не степні були зробить його чарівники.
Вислухав Даниїл Сусанну,
А потім став питать напасників,
Відкіль кожен з них бачив
Жінку з «полюбовником» її.
«За деревом були ми»,- свідчив один.
«Ні, за кущем троянди!»- перечив другий.
А як дійшло до того,
Який на вид був той «коханець»,
Старі таке верзли, що вкаменувать
Злостивців громада ухвалила
2
Був голос Артемізії з Небес,
Та чи змога було збагнути юнці,
Що йшлось тепер не про Сусанну,
Котра уже легендою дійшла й до християн,
А про те, що може статися невдовзі з нею.
Як було здогадатись, що вчитель перспективи,
Котрий до того ж працює з батьком
І хоче одружитись з нею, давно одружений,
А словесну павутину плете
З єдиним наміром - спокусить її.
Неабиякий пройдисвіт був.
Передбачив і можливість суду.
Брав ученицю із собою на посиденьки
З товариством, котре змогло б посвідчить,
Що такий у неї розгульний норов.
Тільки тоді, коли перед суддями постала,
Збагнула Артемізія, що муки Сусанни –
Ніщо перед муками її.
Цивілізація встигла зробити свою справу –
Дошкульніш мстила за Євин гріх.
Не було в неї такого захисника, як Даниїл,
А були допити віч-на-віч із гвалтівником,
Котрому більше йняли віри, аніж їй.
А ще ж глумління. І тортури навіть.
І хоч врешті-решт виправдана була,
Не вдовольнилась Артемізія
І вирішила свій учинити суд.
3
Невситимий був цар Навуходоносор.
Весь світ вважав своїм.
Отож,послав удатного в розбої Олоферна
Долучить те, що досі ще лишалось вільним.
Добрався полководець до Юдеї.
А щоб легше було її здобути,
Перекрив воду в першім місті,
Прирікши мешканців на неминчу смерть.
«Як у п’ятиденний строк Господь не допоможе,
Впустимо загарбників у місто»,- старійшини сказали.
«Не гоже перевіряти силу Бога,- сказала їм Юдиф.-
Я зроблю те, що славою перейде з роду в рід».
І ось у найкращім строї зі служанкою
Йде молода вдова у стан ворожий.
Пророчицею назвалася сторожі,
А ще сказала, що має вказати полководцю
Найкоротший шлях до міста.
Бачила, як заворожені красою стояли вояки,
Тож була певна, що й Олоферн не встоїть.
Так воно й сталось.
Незаймана, живе Юдиф в наметі полководця.
А на четвертий день
Не в змозі витримати чоловічий потяг
Робить Олоферн бучний банкет
І певен, що вже цієї ночі
Мусить юдейка віддатися йому нарешті.
Та чи краса вдови, чи заміцне вино
Звалили сном невдатного коханця
І тільки хропучи він ласував жіночим тілом.
Саме цього й чекала Юдиф:
Вихопила меч з піхов вояки
Та й опустила на його волову шию.
А за якусь часину недолуга голова
Уже висіла на кріпосній стіні міста.
Тільки-но набачили її асирійські вояки
Перелякалися і кинулись навтьоки.
4
І Караваджо, і Джорджоне, й Боттічеллі,
І Мантенья, і Вазарі і ще чимало майстрів
Бралися за те, за що Артемізія взялася після суду.
Та яка ж прірва пролягла
Поміж чоловіками й жінкою:
Там подвиг Юдифі –
Лиш ілюстрація біблійного сюжету,
А тут – саме життя...
І все тому, що помсту за непорочність
Художниця втілила в свою постать,
А Олоферном став її спокусник.
Тільки на полотні Артемізії
Врізнобіч юшить кров.
Та й цього художниці здалось замало.
Удруге й втретє бралась вона за цей сюжет.
Ніби наочно показать хотіла:
«Життя – коротке, а мистецтво – вічне».

Артемізія Джентілескі (1595-1653) – перша жінка, прийнята в Академію малюнка у Флоренції. Полотна художниці прикрашають кращі музеї світу, а жіноцтво вважає її першою феміністкою світу.
Даниїл-пророк.
Йдеться про царя Навуходоносора.