ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
2020.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Поеми
Ars longa, vita brevis
1
Був голос Артемізії з Небес.
І вже без батька вона взялася за Сусанну.
Немов жива, постала юна дружина Йоакіма
І ниці два спокусники старі,
Що не спромоглися встоять
Перед красою оголеного тіла,
Закортіло скуштувать його:
«Або ти віддасися кожному із нас,
Або ж дізнаються юдеї Суз,
Як ти тут бавилась з коханцем.
Байдуже, що це неправда.
Повірять нам, а не тобі.
Як-неяк нате ж ми судді».
«Краще я смерть прийму,
Ніж вам, негідникам старим,
Ялозить дам своє безвинне тіло!
Беріть на душу гріх перед Богом.
Нехай громада нас розсудить»,-
Сказала й вигнала обох із саду.
І ось громада, де суд чоловіки вершили,
Уже готова вкаменувать красуню.
І зробила б це охоче,
Якби не нагодився Даниїл .
Той самий, що витлумачив цареві сни,
Який не степні були зробить його чарівники.
Вислухав Даниїл Сусанну,
А потім став питать напасників,
Відкіль кожен з них бачив
Жінку з «полюбовником» її.
«За деревом були ми»,- свідчив один.
«Ні, за кущем троянди!»- перечив другий.
А як дійшло до того,
Який на вид був той «коханець»,
Старі таке верзли, що вкаменувать
Злостивців громада ухвалила
2
Був голос Артемізії з Небес,
Та чи змога було збагнути юнці,
Що йшлось тепер не про Сусанну,
Котра уже легендою дійшла й до християн,
А про те, що може статися невдовзі з нею.
Як було здогадатись, що вчитель перспективи,
Котрий до того ж працює з батьком
І хоче одружитись з нею, давно одружений,
А словесну павутину плете
З єдиним наміром - спокусить її.
Неабиякий пройдисвіт був.
Передбачив і можливість суду.
Брав ученицю із собою на посиденьки
З товариством, котре змогло б посвідчить,
Що такий у неї розгульний норов.
Тільки тоді, коли перед суддями постала,
Збагнула Артемізія, що муки Сусанни –
Ніщо перед муками її.
Цивілізація встигла зробити свою справу –
Дошкульніш мстила за Євин гріх.
Не було в неї такого захисника, як Даниїл,
А були допити віч-на-віч із гвалтівником,
Котрому більше йняли віри, аніж їй.
А ще ж глумління. І тортури навіть.
І хоч врешті-решт виправдана була,
Не вдовольнилась Артемізія
І вирішила свій учинити суд.
3
Невситимий був цар Навуходоносор.
Весь світ вважав своїм.
Отож,послав удатного в розбої Олоферна
Долучить те, що досі ще лишалось вільним.
Добрався полководець до Юдеї.
А щоб легше було її здобути,
Перекрив воду в першім місті,
Прирікши мешканців на неминчу смерть.
«Як у п’ятиденний строк Господь не допоможе,
Впустимо загарбників у місто»,- старійшини сказали.
«Не гоже перевіряти силу Бога,- сказала їм Юдиф.-
Я зроблю те, що славою перейде з роду в рід».
І ось у найкращім строї зі служанкою
Йде молода вдова у стан ворожий.
Пророчицею назвалася сторожі,
А ще сказала, що має вказати полководцю
Найкоротший шлях до міста.
Бачила, як заворожені красою стояли вояки,
Тож була певна, що й Олоферн не встоїть.
Так воно й сталось.
Незаймана, живе Юдиф в наметі полководця.
А на четвертий день
Не в змозі витримати чоловічий потяг
Робить Олоферн бучний банкет
І певен, що вже цієї ночі
Мусить юдейка віддатися йому нарешті.
Та чи краса вдови, чи заміцне вино
Звалили сном невдатного коханця
І тільки хропучи він ласував жіночим тілом.
Саме цього й чекала Юдиф:
Вихопила меч з піхов вояки
Та й опустила на його волову шию.
А за якусь часину недолуга голова
Уже висіла на кріпосній стіні міста.
Тільки-но набачили її асирійські вояки
Перелякалися і кинулись навтьоки.
4
І Караваджо, і Джорджоне, й Боттічеллі,
І Мантенья, і Вазарі і ще чимало майстрів
Бралися за те, за що Артемізія взялася після суду.
Та яка ж прірва пролягла
Поміж чоловіками й жінкою:
Там подвиг Юдифі –
Лиш ілюстрація біблійного сюжету,
А тут – саме життя...
І все тому, що помсту за непорочність
Художниця втілила в свою постать,
А Олоферном став її спокусник.
Тільки на полотні Артемізії
Врізнобіч юшить кров.
Та й цього художниці здалось замало.
Удруге й втретє бралась вона за цей сюжет.
Ніби наочно показать хотіла:
«Життя – коротке, а мистецтво – вічне».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ars longa, vita brevis
1
Був голос Артемізії з Небес.
І вже без батька вона взялася за Сусанну.
Немов жива, постала юна дружина Йоакіма
І ниці два спокусники старі,
Що не спромоглися встоять
Перед красою оголеного тіла,
Закортіло скуштувать його:
«Або ти віддасися кожному із нас,
Або ж дізнаються юдеї Суз,
Як ти тут бавилась з коханцем.
Байдуже, що це неправда.
Повірять нам, а не тобі.
Як-неяк нате ж ми судді».
«Краще я смерть прийму,
Ніж вам, негідникам старим,
Ялозить дам своє безвинне тіло!
Беріть на душу гріх перед Богом.
Нехай громада нас розсудить»,-
Сказала й вигнала обох із саду.
І ось громада, де суд чоловіки вершили,
Уже готова вкаменувать красуню.
І зробила б це охоче,
Якби не нагодився Даниїл .
Той самий, що витлумачив цареві сни,
Який не степні були зробить його чарівники.
Вислухав Даниїл Сусанну,
А потім став питать напасників,
Відкіль кожен з них бачив
Жінку з «полюбовником» її.
«За деревом були ми»,- свідчив один.
«Ні, за кущем троянди!»- перечив другий.
А як дійшло до того,
Який на вид був той «коханець»,
Старі таке верзли, що вкаменувать
Злостивців громада ухвалила
2
Був голос Артемізії з Небес,
Та чи змога було збагнути юнці,
Що йшлось тепер не про Сусанну,
Котра уже легендою дійшла й до християн,
А про те, що може статися невдовзі з нею.
Як було здогадатись, що вчитель перспективи,
Котрий до того ж працює з батьком
І хоче одружитись з нею, давно одружений,
А словесну павутину плете
З єдиним наміром - спокусить її.
Неабиякий пройдисвіт був.
Передбачив і можливість суду.
Брав ученицю із собою на посиденьки
З товариством, котре змогло б посвідчить,
Що такий у неї розгульний норов.
Тільки тоді, коли перед суддями постала,
Збагнула Артемізія, що муки Сусанни –
Ніщо перед муками її.
Цивілізація встигла зробити свою справу –
Дошкульніш мстила за Євин гріх.
Не було в неї такого захисника, як Даниїл,
А були допити віч-на-віч із гвалтівником,
Котрому більше йняли віри, аніж їй.
А ще ж глумління. І тортури навіть.
І хоч врешті-решт виправдана була,
Не вдовольнилась Артемізія
І вирішила свій учинити суд.
3
Невситимий був цар Навуходоносор.
Весь світ вважав своїм.
Отож,послав удатного в розбої Олоферна
Долучить те, що досі ще лишалось вільним.
Добрався полководець до Юдеї.
А щоб легше було її здобути,
Перекрив воду в першім місті,
Прирікши мешканців на неминчу смерть.
«Як у п’ятиденний строк Господь не допоможе,
Впустимо загарбників у місто»,- старійшини сказали.
«Не гоже перевіряти силу Бога,- сказала їм Юдиф.-
Я зроблю те, що славою перейде з роду в рід».
І ось у найкращім строї зі служанкою
Йде молода вдова у стан ворожий.
Пророчицею назвалася сторожі,
А ще сказала, що має вказати полководцю
Найкоротший шлях до міста.
Бачила, як заворожені красою стояли вояки,
Тож була певна, що й Олоферн не встоїть.
Так воно й сталось.
Незаймана, живе Юдиф в наметі полководця.
А на четвертий день
Не в змозі витримати чоловічий потяг
Робить Олоферн бучний банкет
І певен, що вже цієї ночі
Мусить юдейка віддатися йому нарешті.
Та чи краса вдови, чи заміцне вино
Звалили сном невдатного коханця
І тільки хропучи він ласував жіночим тілом.
Саме цього й чекала Юдиф:
Вихопила меч з піхов вояки
Та й опустила на його волову шию.
А за якусь часину недолуга голова
Уже висіла на кріпосній стіні міста.
Тільки-но набачили її асирійські вояки
Перелякалися і кинулись навтьоки.
4
І Караваджо, і Джорджоне, й Боттічеллі,
І Мантенья, і Вазарі і ще чимало майстрів
Бралися за те, за що Артемізія взялася після суду.
Та яка ж прірва пролягла
Поміж чоловіками й жінкою:
Там подвиг Юдифі –
Лиш ілюстрація біблійного сюжету,
А тут – саме життя...
І все тому, що помсту за непорочність
Художниця втілила в свою постать,
А Олоферном став її спокусник.
Тільки на полотні Артемізії
Врізнобіч юшить кров.
Та й цього художниці здалось замало.
Удруге й втретє бралась вона за цей сюжет.
Ніби наочно показать хотіла:
«Життя – коротке, а мистецтво – вічне».
Артемізія Джентілескі (1595-1653) – перша жінка, прийнята в Академію малюнка у Флоренції. Полотна художниці прикрашають кращі музеї світу, а жіноцтво вважає її першою феміністкою світу.
Даниїл-пророк.
Йдеться про царя Навуходоносора.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію