
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
2025.08.31
14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
2025.08.31
12:34
Глядача цікавого містер Кайт
Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Поеми
Ars longa, vita brevis
1
Був голос Артемізії з Небес.
І вже без батька вона взялася за Сусанну.
Немов жива, постала юна дружина Йоакіма
І ниці два спокусники старі,
Що не спромоглися встоять
Перед красою оголеного тіла,
Закортіло скуштувать його:
«Або ти віддасися кожному із нас,
Або ж дізнаються юдеї Суз,
Як ти тут бавилась з коханцем.
Байдуже, що це неправда.
Повірять нам, а не тобі.
Як-неяк нате ж ми судді».
«Краще я смерть прийму,
Ніж вам, негідникам старим,
Ялозить дам своє безвинне тіло!
Беріть на душу гріх перед Богом.
Нехай громада нас розсудить»,-
Сказала й вигнала обох із саду.
І ось громада, де суд чоловіки вершили,
Уже готова вкаменувать красуню.
І зробила б це охоче,
Якби не нагодився Даниїл .
Той самий, що витлумачив цареві сни,
Який не степні були зробить його чарівники.
Вислухав Даниїл Сусанну,
А потім став питать напасників,
Відкіль кожен з них бачив
Жінку з «полюбовником» її.
«За деревом були ми»,- свідчив один.
«Ні, за кущем троянди!»- перечив другий.
А як дійшло до того,
Який на вид був той «коханець»,
Старі таке верзли, що вкаменувать
Злостивців громада ухвалила
2
Був голос Артемізії з Небес,
Та чи змога було збагнути юнці,
Що йшлось тепер не про Сусанну,
Котра уже легендою дійшла й до християн,
А про те, що може статися невдовзі з нею.
Як було здогадатись, що вчитель перспективи,
Котрий до того ж працює з батьком
І хоче одружитись з нею, давно одружений,
А словесну павутину плете
З єдиним наміром - спокусить її.
Неабиякий пройдисвіт був.
Передбачив і можливість суду.
Брав ученицю із собою на посиденьки
З товариством, котре змогло б посвідчить,
Що такий у неї розгульний норов.
Тільки тоді, коли перед суддями постала,
Збагнула Артемізія, що муки Сусанни –
Ніщо перед муками її.
Цивілізація встигла зробити свою справу –
Дошкульніш мстила за Євин гріх.
Не було в неї такого захисника, як Даниїл,
А були допити віч-на-віч із гвалтівником,
Котрому більше йняли віри, аніж їй.
А ще ж глумління. І тортури навіть.
І хоч врешті-решт виправдана була,
Не вдовольнилась Артемізія
І вирішила свій учинити суд.
3
Невситимий був цар Навуходоносор.
Весь світ вважав своїм.
Отож,послав удатного в розбої Олоферна
Долучить те, що досі ще лишалось вільним.
Добрався полководець до Юдеї.
А щоб легше було її здобути,
Перекрив воду в першім місті,
Прирікши мешканців на неминчу смерть.
«Як у п’ятиденний строк Господь не допоможе,
Впустимо загарбників у місто»,- старійшини сказали.
«Не гоже перевіряти силу Бога,- сказала їм Юдиф.-
Я зроблю те, що славою перейде з роду в рід».
І ось у найкращім строї зі служанкою
Йде молода вдова у стан ворожий.
Пророчицею назвалася сторожі,
А ще сказала, що має вказати полководцю
Найкоротший шлях до міста.
Бачила, як заворожені красою стояли вояки,
Тож була певна, що й Олоферн не встоїть.
Так воно й сталось.
Незаймана, живе Юдиф в наметі полководця.
А на четвертий день
Не в змозі витримати чоловічий потяг
Робить Олоферн бучний банкет
І певен, що вже цієї ночі
Мусить юдейка віддатися йому нарешті.
Та чи краса вдови, чи заміцне вино
Звалили сном невдатного коханця
І тільки хропучи він ласував жіночим тілом.
Саме цього й чекала Юдиф:
Вихопила меч з піхов вояки
Та й опустила на його волову шию.
А за якусь часину недолуга голова
Уже висіла на кріпосній стіні міста.
Тільки-но набачили її асирійські вояки
Перелякалися і кинулись навтьоки.
4
І Караваджо, і Джорджоне, й Боттічеллі,
І Мантенья, і Вазарі і ще чимало майстрів
Бралися за те, за що Артемізія взялася після суду.
Та яка ж прірва пролягла
Поміж чоловіками й жінкою:
Там подвиг Юдифі –
Лиш ілюстрація біблійного сюжету,
А тут – саме життя...
І все тому, що помсту за непорочність
Художниця втілила в свою постать,
А Олоферном став її спокусник.
Тільки на полотні Артемізії
Врізнобіч юшить кров.
Та й цього художниці здалось замало.
Удруге й втретє бралась вона за цей сюжет.
Ніби наочно показать хотіла:
«Життя – коротке, а мистецтво – вічне».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ars longa, vita brevis
1
Був голос Артемізії з Небес.
І вже без батька вона взялася за Сусанну.
Немов жива, постала юна дружина Йоакіма
І ниці два спокусники старі,
Що не спромоглися встоять
Перед красою оголеного тіла,
Закортіло скуштувать його:
«Або ти віддасися кожному із нас,
Або ж дізнаються юдеї Суз,
Як ти тут бавилась з коханцем.
Байдуже, що це неправда.
Повірять нам, а не тобі.
Як-неяк нате ж ми судді».
«Краще я смерть прийму,
Ніж вам, негідникам старим,
Ялозить дам своє безвинне тіло!
Беріть на душу гріх перед Богом.
Нехай громада нас розсудить»,-
Сказала й вигнала обох із саду.
І ось громада, де суд чоловіки вершили,
Уже готова вкаменувать красуню.
І зробила б це охоче,
Якби не нагодився Даниїл .
Той самий, що витлумачив цареві сни,
Який не степні були зробить його чарівники.
Вислухав Даниїл Сусанну,
А потім став питать напасників,
Відкіль кожен з них бачив
Жінку з «полюбовником» її.
«За деревом були ми»,- свідчив один.
«Ні, за кущем троянди!»- перечив другий.
А як дійшло до того,
Який на вид був той «коханець»,
Старі таке верзли, що вкаменувать
Злостивців громада ухвалила
2
Був голос Артемізії з Небес,
Та чи змога було збагнути юнці,
Що йшлось тепер не про Сусанну,
Котра уже легендою дійшла й до християн,
А про те, що може статися невдовзі з нею.
Як було здогадатись, що вчитель перспективи,
Котрий до того ж працює з батьком
І хоче одружитись з нею, давно одружений,
А словесну павутину плете
З єдиним наміром - спокусить її.
Неабиякий пройдисвіт був.
Передбачив і можливість суду.
Брав ученицю із собою на посиденьки
З товариством, котре змогло б посвідчить,
Що такий у неї розгульний норов.
Тільки тоді, коли перед суддями постала,
Збагнула Артемізія, що муки Сусанни –
Ніщо перед муками її.
Цивілізація встигла зробити свою справу –
Дошкульніш мстила за Євин гріх.
Не було в неї такого захисника, як Даниїл,
А були допити віч-на-віч із гвалтівником,
Котрому більше йняли віри, аніж їй.
А ще ж глумління. І тортури навіть.
І хоч врешті-решт виправдана була,
Не вдовольнилась Артемізія
І вирішила свій учинити суд.
3
Невситимий був цар Навуходоносор.
Весь світ вважав своїм.
Отож,послав удатного в розбої Олоферна
Долучить те, що досі ще лишалось вільним.
Добрався полководець до Юдеї.
А щоб легше було її здобути,
Перекрив воду в першім місті,
Прирікши мешканців на неминчу смерть.
«Як у п’ятиденний строк Господь не допоможе,
Впустимо загарбників у місто»,- старійшини сказали.
«Не гоже перевіряти силу Бога,- сказала їм Юдиф.-
Я зроблю те, що славою перейде з роду в рід».
І ось у найкращім строї зі служанкою
Йде молода вдова у стан ворожий.
Пророчицею назвалася сторожі,
А ще сказала, що має вказати полководцю
Найкоротший шлях до міста.
Бачила, як заворожені красою стояли вояки,
Тож була певна, що й Олоферн не встоїть.
Так воно й сталось.
Незаймана, живе Юдиф в наметі полководця.
А на четвертий день
Не в змозі витримати чоловічий потяг
Робить Олоферн бучний банкет
І певен, що вже цієї ночі
Мусить юдейка віддатися йому нарешті.
Та чи краса вдови, чи заміцне вино
Звалили сном невдатного коханця
І тільки хропучи він ласував жіночим тілом.
Саме цього й чекала Юдиф:
Вихопила меч з піхов вояки
Та й опустила на його волову шию.
А за якусь часину недолуга голова
Уже висіла на кріпосній стіні міста.
Тільки-но набачили її асирійські вояки
Перелякалися і кинулись навтьоки.
4
І Караваджо, і Джорджоне, й Боттічеллі,
І Мантенья, і Вазарі і ще чимало майстрів
Бралися за те, за що Артемізія взялася після суду.
Та яка ж прірва пролягла
Поміж чоловіками й жінкою:
Там подвиг Юдифі –
Лиш ілюстрація біблійного сюжету,
А тут – саме життя...
І все тому, що помсту за непорочність
Художниця втілила в свою постать,
А Олоферном став її спокусник.
Тільки на полотні Артемізії
Врізнобіч юшить кров.
Та й цього художниці здалось замало.
Удруге й втретє бралась вона за цей сюжет.
Ніби наочно показать хотіла:
«Життя – коротке, а мистецтво – вічне».
Артемізія Джентілескі (1595-1653) – перша жінка, прийнята в Академію малюнка у Флоренції. Полотна художниці прикрашають кращі музеї світу, а жіноцтво вважає її першою феміністкою світу.
Даниїл-пророк.
Йдеться про царя Навуходоносора.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію