Отправить
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2017-05-19 05:11:05 ] - відповісти

Гарно. Так і мусить бути. Он, відчинив вікно , а з лугу таким густим та голосним пташиним гвалтом хлюпнуло. Солов'ї аж розриваються. Не добереш хто кращий. Жаль, тебе немає.


Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2017-05-19 09:27:25 ] - відповісти

Привіт, дякую, Сашо! Сподіваюсь, буде нагода зустрітися!)


Отправить
Віктор Кучерук (Л.П./М.К.) [ 2017-05-19 05:37:18 ] - відповісти

Може, Ярославе, краще скористатися порівнянням "...словами бив, як нагаями...", бо "слово" - однина, а "нагаї" - множина?..
А взагалі, Друже, як повчали мене, - не читай, що про тебе пишуть і не слухай, що говорять, бо іноді люди намагаються опустити інших до свого рівня, і чим вище ти підіймаєшся, тим більше тих, хто заздрить твоєму успіху довкола...


Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2017-05-19 09:30:27 ] - відповісти

Щиро дякую, друже Вікторе, подумаю над заувагою.
Ти цілковито правий у своїх роздумах - глибоких і змістовних - треба якось намагатися бути вище від усього цього...)))


Отправить
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2017-05-19 09:06:51 ] - відповісти

Гарно ж як, Ярославе, стiльки настрою, котрий передаэться читачевi, у цьому творi. Вдячна за красу.


Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2017-05-19 09:31:44 ] - відповісти

Щиро вдячний, Ларисо! Тихо радію Вашим словам. Може, цей вірш якось вплине на ситуацію на сайті...)


Отправить
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2017-05-19 09:55:14 ] - відповісти

Вірш гарний, мудрий.
Щодо поради пана Віктора - не читати і не слухати...
Поет надчутливий. Він не товстошкірий, як пересічна людина.
Як він може не слухати...не реагувати... Коли летять стріли отруйні...коли заздрісники чи наклепники вигулькують - доводиться відповідати.
Розумному - досить, а декому не дійде до скону.
Шануймося).


Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2017-05-19 11:12:19 ] - відповісти

Щиро дякую Вам, Світлано-Майє, за відгук про вірш! Ви також маєте рацію, особливо щодо тонкошкірості...
А щодо реагувати - так, буває це необхідно, нікуди не дінешся. Але колись на Черкащині у прекрасному парку "Софіївці" я вичитав слова покійного вже Євтушенка - суть їх зводиться до того, щоб берегти все живе навколо, і людей і квіти, і звірів, а убивати звірів слід тільки у самому собі. Не випускати цього свого звіра назовні, то може і на тебе тоді ніхто звіром не дивитиметься...
Десь так.

З повагою


Отправить
Ночі Вітер (Л.П./М.К.) [ 2017-05-19 10:23:07 ] - відповісти

О, Брате, прекрасна сповідь...!))))


Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2017-05-19 11:13:28 ] - відповісти

Щиро вдячний, дорогий друже! Натхнення!))))


Отправить
Ночі Вітер (Л.П./М.К.) [ 2017-05-19 11:25:45 ] - відповісти

Брате, оце "гарцювання" на Пеемі поетичності не додає. Пам"ятаєш, скільки було гарних людей-поетів на сайті? І модератор вже нікому не заважає, ан нет... Як думаєш?


Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2017-05-19 23:20:26 ]

Пам"ятаю, брате! Бачиш, добре, що нас на сайті полишили на нас самих і ніхто нікого не мирить і не проганяє. Та варто одному напівграфоманові-провокуйнику десь вставляти брудні натяки, наклепи, хтось не втримається, відповість... І пішло-поїхало. З перших двох сперечальників беруть приклад інші і іде своєрідна ланцюгова реакція - і вже хороший сайт - як осине гніздо. Але вже раз нас полишили на нас самих і ми того хотіли, то мусимо самі тепер і розгрібати те, що нагребли...)))


Отправить
Ночі Вітер (Л.П./М.К.) [ 2017-05-20 12:54:49 ]

Да, свято место пусто не бывает....


Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2017-05-21 01:07:45 ]

І Чорнобоже (диявольське) теж, друже!))


Отправить
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2017-05-19 11:22:42 ] - відповісти

Шляхетна сповідь, Ярославе.

А "комарів цілунки несміливі" усміхнули ) і навіяли спогади)
Ніколи не забуду один такий, нічний - просто в губи. Зранку було страшно дивитись у дзеркало і соромно на люди показатись))) А губа пекла і не стухала кілька днів.


Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2017-05-19 23:24:39 ] - відповісти

Щиро дякую, Любо! Дякую, що оцінили. А щодо поцілунку комара - співчуваю щиро. Для гарної жінки це особлива прикрість. Втішає тільки, що це - не найстрашніше - швидше кумедне. Мені один колега розповідав, що його на морі під час плавби медуза вкусила в інтимне місце, то він крутився, вищав і кричав, але добре, що не втопився!)))


Отправить
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2017-05-19 11:38:52 ] - відповісти

Ярославе, висловів про людей і світ безліч. Засвідчую своє пошанування Вашою творчістю - щиро. Читаю Ваші поезії, подеколи коментую.
Дозвольте розлого пояснити своє бачення проблеми: поет і світ.
Ми тут про поетів гомонимо. І їхніх шанувальників чи.......навіть...тимчасових ворогів.
Якщо автор пише лише про квіти, траву, небо...кохання......розлучання (а це прекрасно!), то в нього, мабуть, не буде ворогів... Але не факт.
Коли ж піднімаєш світоглядні питання, висвітлюєш ніші...пороки...вся чорнота-нечисть, всі змії з кублисьок випповзає... вилазить..пручається і...плюється...
Це ж очевидно. І до цього треба готуватися, про це пише пан Віктор. Міцніємо, гартуємося, авжеж. А як пройти повз наклеп, змовчавши. наче аж погоджуєшся...
Особисто мені доводилося читати нісенітниці, потім автор налепу ось тут вибачалася - і знову веде себе негідно.
Чи мушу я змовчати?
А звірів у мені немає. Я митець креативний. У моєму зібранні творів чимало розділів, є інтимна лірика, філософська, дитячі вірші, переклади. Є рецензії, доступні для прочитання.
Як дивитися на мою з"яву? В міру свого розуміння місії сучасного поета. Світлана Козаченко, авторка цього сайту, писала поему про розбите дзеркало.
Поет несе люстро, у ньому відбивається світ.
От яким є світ, таким і постає він, відззеркалюється навколишнє... Хочеться сказати людям:
Змініть світ на ліпше - і поети віддзеркалять чудове., гармонійне, людинолюбне.
Але життя по колу йде... Я прочитала статтю про генія, талант і світ... У генія особливий погляд на світ. Авжеж, вважати себе таким - присоромлять, я цього й не роблю, але написано, що до людини геніальної, незвичайної...завжди ставлення відверто вороже. Я у спілкуванні реальному спокійна, поміркована, щира.
Але віртуальні дискусії мають місце, бо час від часу комусь щось здається, хтось бачить себе у моїх поезіях, або й вигадує, що там є натяк. Повірте, я не здатна на підлість. І до себе її підпускати НЕ хочу.
Ось стаття, довга,але цікава. Хтось літає орлом, а на дні реалій слимак, що приліпився до підводного каменя...і їхні світи РІЗНІ.
Текст статті
http://www.management.com.ua/vision/vis019.html
Геніальність по-Шопенгауерівськи — трішки роздумів про талановитих і геніальних людей

Рекомендую.

Світлана Козаченко

Поема "Розбите дзеркало"

http://poezia.org/ru/id/18354/personnels

“Це б’ють дзеркала...” Валерій Герасимчук
“Це б’ють дзеркала...”
Валерій Герасимчук

Розбили дзеркало. Розбили...
Не впало і не луснуло само.
Не град летів і не метеорит.
Не грався кіт (невмисно зачепив!)...
Ударив молот, коротко і сильно, –
повільно й довго падали шматки,
блискучі скалки, дрібно потрощившись,
тонкими конусами віялом спадали...
І в кожному – відбились очі вбивці.

Вдивляюсь пильно в люстра глибину...
Що хочу вгледіть? Срібна амальгама
без пристрасті відсвітить все, що бачить:
дрібненьку зморшку, сиву волосинку,
очей зелено-сірих запитальність...
Не хочу довірять крихкому склу!
Я зовсім не така, сліпа площино!
Та невблаганність дзеркало являє
суворої реальності життя.
Портретна яв зухвалого свічада
мене дратує, змушує яритись,
здіймає хвилю в темряві бездонній:
хто видів правду – здатен на злочинство.

Колись дзеркала тіяли з металу...
Терпляче срібло шліфували руки
старого майстра: молодість-бо рвійна!
Чи бронзи шмат ставав лискучим кругом,
в якому вивіряла Клеопатра
свою уроду й хитрощів науку.
Тоді не кожен міг побачить світло,
дароване очам гладеньким люстром:
що істина – то привілей багатства,
з часів прадавніх знає навіть раб.
...Гойднулася завіса півпрозора –
рабиня йде, щоб витерти свічадо
вельможної владарки. Порох стерла.
Поглянула на свій ковзкий відбиток,
свідома власної краси на ймення Юність, –
і усміхнулась... Дзеркало не бреше:
рабині чар затьмарює царицю.

На дзеркалі завжди багато пилу
і плями, як на гріх, мозолять око...
Щодня беру ганчірку – й за роботу:
побіжно розпилю аерозоль –
й за кілька ментів осяйна поверхня
засліплює відбитим чистим світлом.
Раніше ж мама жмакала газети
і люстро вимите до блиску натирала –
тяжка була до істини дорога...
Сьогодні швидко дзеркало ясніє,
але чи правда нині більш досяжна? –
Навчились й амальгаму вже дурить.

Свічадоньку, скажи-но, що судилось,
де бродить щастя, лиш моє, єдине:..
Свічу поставлю, запалю – не дихай!
Пророче полум’я магічно відіб’ється –
і скаже правду, долю подарує,
щасливу й довгу провістить дорогу...
У чарівних глибинах задзеркалля
на білому коні мандрує лицар,
високу вежу за мету він має,
де я чекаю із вогнем заклятим...
Мовчить латаття в дзеркалі озернім:
загляне лицар в позазадзеркалля –
і там горить моя свіча остання!
Що суджено – довіку не об’їдеш...

Сім літ нещасть тому пророчать дому,
де дзеркало розбили ненароком,
а чи навмисне брязнули з розсердя...
Сім літ нещасть до сьомого коліна –
тому, хто в дзеркалі шукає зла причину,
не хоче озирнутись і побачить:
що люстро відобразило правдиво?..
Сім поколінь твоїх прямих нащадків
спокутувать твою провину будуть,
бо ти – сліпець. Душі твоєї очі
якась полуда вкрила, а чи більма
на них з’явились, застуючи світло...
Розбив ти скло з ненависті. Й не знаєш,
що злість ота – проти самого себе,
бо що ти бачиш в дзеркалі? –
себе.

Крилаті мешти, меч, мале люстерко
поклав у торбу й рушив у дорогу...
На те й герой – щоб звоювать потвору,
щоб врятувать від скам’яніння душі.
Бій був запеклий, і швидкий, і лютий:
здіймали пил сандалії, та іскри
викрешував з каміння меч Персея
й метали ненависно хижі очі
змієволосої нестерпної Горгони...
Бракує сил героєві. Ще трохи –
і гляне в прірву більм, а смерті досить
одної миті, щоб звершить жадане...
Та каменем постане не людина!
Точніший рух меча скерує люстро –
й востаннє змії над чолом зів’ються,
посмертний чар даруючи страшидлу.
Ти бачиш в дзеркалі – що в тебе за плечима...

В кімнаті сміху тішиться малеча,
щосил регоче із химерних тіней,
які мандрують зі стіни на стіну,
дивуючи потворністю німою.
– Тут я товстий – у рамі не вміщаюсь,
а тут худий, як тичка на городі,
то витягнуться вуха, мов ослячі,
то сплюснеться вся голова – як смішно!
...Беззвучні міни корчить скло покірне –
його таким зробили для забави,
але хіба лише в кімнаті сміху
трапляються криві дзеркала, мамо?..

А щоб не стало дзеркало кривим –
його створить повинен справжній майстер...
У праці вивіряти кожний рух,
дивитись пильно, щоб ніде не збитись,
не поспішати, не смішити люд –
і вийде люстро – мастаку на славу!
Мистецтво – дзеркала посіяти зерно,
зростити бережно, уникнувши негоди,
позбувшись шкідників і бур’яну
і вчасно поливаючи... Пагінце
віддячить зодчому своєму устократ,
коли несхибним світлом засіяє
і світу істину провозвістить –
свідоме о свою відповідальність.

Розбите дзеркало у ката під ногами...
Блискучі зламки всіяли підлогу –
лежать, утихомирившись, заснувши,
та все ж відображають світ-убивцю:
розколотий, розтрощений на шмаття,
силкується з’єднатись – і не в змозі,
і падає, і знов тисячократно
на скалки розлітається прощально...
Зі світом лихоманить і людину,
що пнем стовбичить, опустивши молот,
й поволі усвідомлює реальність,
що настає опісля, згодом, потім –
коли вже зроблено й діяння не повернеш...
Із тисяч пірамід, тонких, блискучих,
мов лезо, гострих, з дзвоном що упали, –
із кожної! – твої зринають очі.
В них – розпач? здивування? страх? надія? –
в них біль і... розуміння, що робити:
збиратись на чекання – на сім років...

Поет трудився, рук не покладавши,
складав пісні чудовні та балади –
нетлінні твори красного письменства...
Ні раз не схибив словом ані ділом:
співав хвалу могутньому владиці,
його дружині, чадам, домочадцям –
і за такі заслуги перед троном
став Срібним Дзеркалом монаршої родини!
...Срібліють скроні вчителя старого,
над зшитками дитячими схилившись, –
він довго жив і дуже довго мучивсь –
на каторзі, в далекому засланні –
за гостре слово, надто вільну думку,
за те, що не схилявсь, не славословив,
що мав сміливість правду говорити –
не любить правди й найдобріший владар...
Дзеркала срібні – вічні, бо – з металу,
а скло крихке, тендітне, легко б’ється –
та цим і варте... Істинна великість –
у чесності, оціненій в життя.

Іду під гору. Давить щось на плечі...
Сліпуче сонце сушить піт солоний.
Байдужий камінь знову ріже ноги.
І мучить спрага. І зника свідомість...
Уперто просуваюся без стежки,
шукаю путь до хмарної вершини,
чіпляючись – хоч нігтями! – за брили
то ковзаючи на дрібненькій гальці...
Несу тягар. Важкий і незручний він.
Погано припасований до спини.
Боюсь впустити й втратити навіки
крихку цю ношу – дзеркало без рами.
Несу на гору дзеркало. Поставлю
його між камінь і тримати буду
руками обома, щоб не розбилось.
І ждатиму, коли у склі правдивім
засяє цілий світ – мінливий, гарний,
не здатний ні на підлість, ні на зраду...
Зіньків, червень 2008

Далі не коментую.


Отправить
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2017-05-19 11:43:35 ] - відповісти

Поспішила коментар відправити, ось перечитала.

(пошанування творчості, виповзає, наклепу)
Огріхи набору у моєму коментарі.


Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2017-05-20 00:15:24 ] - відповісти

Дуже цікава поема Світлани Козаченко - глибока в шекспірівському руслі написана, цікаві думки про дзеркало - свічадо чесності...
Справа ось у чому, Світлано-Майє. Щоб не наживати ворогів, то треба, як тут вчать не переходити на особистості. Але й ті, хто не переходять, малюють подеколи такі картини, що хтось у них себе впізнає і ображається.
Той, хто стоїть вище всіх сварок, живе чудовим життям. у нас був у капелі народний артист Генадій Нещотний - ніколи ні з ким не сварився, всіх називав рибками, хоч у капелі - самі чоловіки. Співав, грав - феноменально, гарно учив співати, в тому числі й мене. Любив стріляти з повітряної рушниці по банках порожніх. І так і помер, стріляючи. Миттєво, легко. У 78 років. Гарне життя прожив. Син знайшов його в лісі. Всі його любили і він всіх любив. А коли мені керівник не давав соло співати за суперечки, Нещотний мене вчив - ти будь вище, допомагай колегам і начальству, як попросить, не сварися ні з ким. А ті, хто сварилися, піддівали, сиділи позаду і передчасно померли...
Все відносно в житті - і дзеркало може запотіти чи затуманитися і не віддзеркалити усю правду, людина може спіткнутися. Але поети і митці - люди і воїни світла, треба якось тримати його в собі і боротися за нього в навколишньому світі. Може тоді він стане хоч трохи кращий. І ми з ним?!
А щодо геніальності - там малий шрифт у статті Шопенгауера і я не знав, як збільшити і не прочитав. Але якщо почуваєте у собі щось таке - стримувати себе
не варто, це згубно, нівелює особистість. Але не думайте про себе, як про генія, просто робіть. А час покаже, хто геній, а хто - гній! Отак, якщо не дуже довго! Дякую за цікаву бесіду.


Отправить
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2017-05-20 17:24:12 ] - відповісти

http://maysterni.com/publication.php?id=124922

Ось я тут опублікувала дві поезії Ліни Костенко.
Хто не читав, буде цікаво. Це щодо не наживання недругів... Як бачимо, Ліна Костенко тренувалася неабияк! Гарно написала.
І Вам дякую за відповідь. Будьмо.

Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2017-05-20 22:46:19 ] - відповісти

Ну, коли Ліна Василівна була в розповені літ, то вона таким бійцем і була. А вже під старість, згадайте, коли Малкович возив її Україною із "Записками українського самашедшого", вона поводилася значно м`якше і тактовніше! Мудріші і стриманіші її вислови, коли вже було за 80. Я гадаю, що все відносне і періодичне - як у житті, так і на сайті. Іде полоса війни, потім певного затишшя - щоб перевести подих, а тоді знову в бій. В язичницькі часи наші пращури постійно воювали, і не лише оборонялися, а й нападали, як відомо. І в Ліни Василівни були десятилітні періоди затишшя, коли вона їздила, зокрема, у Чорнобильську зону і досліджувала тамтешнє життя. То, може, варто і нам бодай перевести подих?!..
Дякую за цікаве спілкування!))

Дійсно, дорогий Ярославе, розливаєш слова довкола сповідально! Прекрасно!

Спасибі сердечне, дорога Таню, за постійну підтримку! Хай тобі повернеться добро сторицею!)))