
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
У сон, невідомість, пургу,
В пекельне обличчя жаги,
У білу безмежну труху.
Я питиму сніжне вино,
До краплі, до самого дна.
Простелеться біле руно,
Бузковий колір щастя, ніжний пах.
Зірчасті квіточки довкола,
Медовість поцілунків на вустах.
У темряві - любові світло.
Обійми душ єднають щиро нас.
І матіолова привітність
Стукотить по чужій вулиці Янголів
В самотині – рікою буття – в самотині
Порожній, наче руїна крику волошок,
Бо це місто – притулок позичений
Заблукалої Еврідіки-невдахи,
Що шукала чи то Арахну, чи то Сапфо,
Бо слова загуби
Ілюзія
О
Котрі не чули тишини.
О найстрашніше з літочислень -
Війна війною до війни"
Ліна Костенко
Війни невигойні стигмати.
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
І два люстерка у руці
Проповідники з цегли із хрестами золотими
І твій ніс задрібний у краю цім
У голові твоїй місто
У твоїй кімнаті в’язниця
Натомість рота слонячий хобот
Пияцтво
Панно Фа
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Актор – це месія…
а місія в тому,
що те, що посіяв
крізь радість і втому,
збираєш потому.
Збираєш потому
так, ніби востаннє,
по світу простому
складні запитання,
прокльони й вітання.
Прокльони й вітання,
як дірка в кишені:
в нетворчому стані
усі навіжені
б’ють мимо мішені.
Б’ють мимо мішені –
заходять у побут.
Актори ж блаженні,
їх нищить добробут..,
бо добре – должно буть?*
Вівторок, 20 грудня 2005 р., Київ
* у першому варіанті автора цей рядок:
«актор їсть-п’є, що заробить.»
Вірш включено до збірки «Моє на підмостках життя…» (вірші, роздуми, спогади, цитати), 2024 р., стор. 7 – https://dlib.kiev.ua/items/show/892
Буріме
* * *
Ну хто б сказав мені, що я месія?
Ні, я не він, і не журюсь по тому.
Я не орав, нічого не посіяв,
не працював та відчуваю втому,
та не журюсь потому.
Я втомлений та не журюсь потому,
хоча й живу я не землі востаннє,
живу без складностей, а по простому,
Не задаю дратливі запитання,
нещирі шлю вітання.
Так, не від серця людям шлю вітання.
Я просто дістаю їх із кишені,
я почуваюсь, як в чужому стані.
Навколо – несумирні навіжені.
Я їм замість мішені.
Б’ють по мені неначе по мішені –
це без екстриму, це уже як побут.
Блаженний я чи то вони блаженні.
І зовсім не цікавить нас добробут.
Не знаю навіть, як з цим буть.
Аскольд Ізкієв
* * *
На нашій планеті колись жив месія,
а ми живемо – і давно вже потому
чи в кожній душі те зерно, що посіяв
Месія, зросло? Чи в когось чрез втому
заснуло і спить, чи проснеться потому?
Чи знайде душа в собі сили потому
зростити зерно це? Здається востаннє
можливість дана буде серцю простому
зробити це. Я задаю запитання,
душі, що зростила зерно, шлю вітання.
Душі, що зростила зерно, шлю вітання.
зерно те зростає в душі, не в кишені.
Як важко, коли воно в сплячому стані.
Здається, що люди такі навіжені,
і тільки те роблять: б’ють мимо мішені.
Шалено, азартно б’ють мимо мішені
і цього не бачать – занурені в побут.
І кажуть про тих, хто з ростком: «Ви блаженні,
блаженні, бо вас не цікавить добробут»,
і впевнені в тому, що знають, як всім буть.
Ольга Діденко-Шипкова
* * *
Кожен політик вважає, що він є месія.
Мі́сію бачить свою він лише тільки в тому,
щоб те зібрати, чого він ніколи не сіяв,
і не посіє ніколи – і не через втому –
і вірить у те, що вже зараз збере, не потому.
Швидше бажає багатства він, а не потому.
Бачити нам би політика цього востаннє,
він навіть сло́ва не може сказать по простому
та майстер на найриторичніші запитання,
не відповідь хоче почути він, тільки вітання.
Слухає з радістю він ці нещирі вітання,
і, посміхаючись, він набиває кишені.
З нами ніколи не буде в одному він стані –
іншого хоче. Бажання його навіжені.
Бачить він в кожному з нас тільки те: ми – мішені.
Для пропаганди, для виборів – тільки мішені.
Він обіцяє нарешті владнати наш побут.
Вірити можуть йому тільки ті, що блаженні.
Може політик забрати лише наш добробут.
Як же з цим далі нам буть?!
Ольга Федорова
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)