Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
                            І
               &
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
а те, що я тобою не хворію,
є результатом згублених надій,
якими я щоразу червонію.
17 липня 1995 р., Київ
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Інша поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Першоапостольні
«Святий Петро за плугом ходить,
Святий Павло волоньки водить,
А сам Господь-Бог пшеничку сіє,
А святий Ілля заволочує»
Українська народна колядка
...Як поєднали їх в один святковий день?
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обранців прийдешнім царством,
не поривав із заповіданим Мойсеєві:
обрізали хлопчиків на восьмий день,
так і тепер годилось це робити неофітам,
щоб зберегти в’язь із Творцем світу.
А Павло був найздібнійшим з-поміж учнів
рабана Гамліеля, одного з наймудріших
на той час мудреців, котрому шану
віддавав навіть чванливий Рим.
Учитель і батьки гадали, що Шауль,
(названий так іменем першого царя Ізраїлю,
а потому переймований на латину в Савла),
сам згодом поповнить когорту мудреців.
Може б так і сталось, якби у ненависті
до перших християн по дорозі в Дамаск,
як оповідає сам апостол, не пролунало із Небес:
«Савле, Савле! Що ж ти женеш Мене?»
«Хто Ти, Господи?»- спитав Савл, упавши на коліна.
«Я Ісус Назорей, якого ти гониш!»
Відтоді Савл в когорту християн влився,
порвавши з усотаною змалечку вірою батьків.
«Коли ж каже «Новий Заповіт,-
наголошує він у «Посланні до євреїв»,-
то тим назвав перший старшим.
А що порохнявіє й старіє, то близьке до зотління».
Не приживсь Павло у своїм краї.
До варварів подавсь і тішивсь успіхом.
Фактично він оформив християнство як віру.
Коли ж йому вдалося зробити своїм учнем
Не когось там, а самого проконсула Павла,
його ім’ям нарік себе новоявлений апостол…
…А, може, поєднав першоапостолів гріх перед Ісусом?
Петра за те, що тричі відмовивсь од Учителя.
Павла - за розгул фанатизму?..
…Та все ж, напевне, поєднала їх смерть.
Хоча й вона була в кожного різна:
Павла як римського громадянина
не мали права вішать і голову мечем скосили.
А Петра, як і Вчителя, нa хресті розп’яли.
Щоправда,вдовольнили його прохання –
головою вниз, аби не бути поруч з Ісусом,
а тільки біля Його підніжжя.
P.S.
...Не просто уявить Петра за плугом,
Бо за життя лише на рибі знався,
Як і Павла - погоничем волів,
Адже освоїв мистецтво шить намети.
Але це, певно ж, все на тому світі.
«Петра- Павла у народі вважалося великим святом, до якого готувалися заздалегідь: білили хати,оздоблювали рушниками стіни,скрізь чисто прибирали, йшли до церкви, а дома потім розговлялися мандриками (від мандрувати). За легендою, Петро й Павло у своїх численних мандрах харчувалися цими пампушками. Кажуть, у цей день зозуля перестає кувати, тому що, за народним повір’ям, вона вкрала у святого Петра одну мандрику, за що Бог покарав птаху, і вона почала давитися мандрикою» (Віталій Жайворонок «Знаки української етнокультури». Київ, Видавництво «Дніпро»,2006, стор.446).
...Можна тільки подивувати зі спритності церкви використовувати в своїх намірах століттями вироблені народом традиції й звичаї. Адже ж і до Петра з Павлом українці дбали про чистоту й красу своїх осель. Тай зозуля не через поглинання Петрової мандрики, а з настанням відповідної пори переставала кувати...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)