Болить весна. І байдуже, що вбрана
Вона в квітчастий запашний вінок...
Болить мене, і вже не перестане,
Той перший зради весняний урок.

А промінь сонця, відблиском ножа,
До мого серця болісно торкнувся.
Твоя душа уже мені чужа,
І не проси, до тебе не вернуся.

Хоч вже не тішить убранство садів,
Барвистість світу тільки ріже очі,
Все сталось, милий, так як ти хотів,
І оглядатись назад, пробач, не хочу.

Ти ж знаєш сам, ще вчора падав сніг.
А де він зараз? Бачиш тільки сльоту.
Ось так любов, яку ти не зберіг,
Розтанувши, перетворилася в болото.

Ти ж сам мою любов і задушив,
Обійми іншої відрізали їй крила.
І скільки б зараз повернутись не просив –
Я все-одно зробити це не в силах.

Ні, я не плачу, і повір, ці сльози,
Лише від болю, що сади без мене
Таки цвітуть, їм не страшні морози,
Любов умерла, а вони зелені...