ДО____

Так слово одне осквернялось --
Чи ж знов його скажем;
Так це почуття зневажолось --
Чи ж ще раз зневажим?
Так схожа на відчай надія,
Як в цім зізнаємось;
Вітанню ж твоєму радію
Я більш, ніж чиємусь.

Кохання в мені ще немає --
Чи ж приймаєш лиш чари
Схиляння, що серце здіймає,
Та все ж не за хмари;
Метелика потяг до зорей
Й пітьми до світання,
Жагу йти у світ неозорий
Від смутку й страждання?

* * *

Як ліхтар хитається,
То світло меркне й зника;
Як гроза минається,
Й веселка також втіка;
Коли лютню зламали,
Вже музики не добуть;
Те, що губи шептали,
Чи ж можна ось так забуть?

Вже ні квінти, ні терцій,
Як музика не звучить;
То чи ж пісні жить в серці,
Коли все в душі мовчить?
Й не в пісні -- в голосінні,
Риданням вітру взамін,
Чи в хвиль морських квилінні
Впізнать похоронний дзвін.

Бо серця, що єднались,
Любов найперш залиша;
Найслабшому з двох дістались
Жалі, що час не втиша.
О, любове! П'янкіші
Хоч сни твої від вина --
Чому ж в тебе найкрихкіші
Колиска, й дім, і труна?

Тебе пристрасть змагає,
Як ворона шал вітрів,
Й розум в саван вдягає,
Мов сонце в імлу снігів.
Гніздо це трухле, відколи
Орла твого в нім нема;
На посміх лишилось голим,
Як в сніг все вдягла зима.

ФІЛОСОФІЯ ЛЮБОВІ

Струмки з річками зливаються,
А річки -- з океаном;
Вітри із небес спускаються
Й мішаються із туманом.
На світі самотніх немає:
Неспинна життя течія
Кожного із кимось єднає --
Чому ж не з тобою я?

Поглянь -- гори з небом цілуються,
І в ніжних обіймах хвилі;
Квітки між собою паруються:
Вони одна одній милі;
Цілунків й обійм візерунки,
Як сонце чи місяць сяйне, --
Та що мені інших стосунки:
Цілуєш ти -- не мене!

ЗАПРОШЕННЯ

Туди, туди, від міст подалі
В ліси й поля, в безкрайні далі
До квітів, трав, дерев спіши,
Де відгук музика душі
В душі спорідненій знайде
Й блаженством в неї увійде;
Де чар природи, що й здаля
До серця серце прихиля.