ВІЩИЙ ДРОЗД

Дерева іній притрусив,
Де брів я одиноко.
Зимовий вечір вже згасив
Дня слабосильне око.
Сплетіння віт вгорі, їх мах,
Мов струни арф розбитих;
Ховався люд весь по хатах,
Теплом печей зігрітих.

Війнуло з сущого всього
Століття трупу тлінням,
Де хмар шатром -- був склеп його,
А вітер -- голосінням.
В потоці древньому буття
Все стигло і німіло,
А де ще й жевріло життя --
Те, як і я, лиш скніло.

Та раптом голос прозвучав
Крізь млу і віття беж:
Це вечір піснею стрічав
У радості без меж
Старий, облізлий, кволий дрозд --
Незатишно й йому, --
Та слав душі своєї брость
У вічність і пітьму.

Хай зовсім не було підстав
Для гімнів: сумно й голо,
І холод все земне скував,
Куди не глянь навколо, --
Щасливо так цей спів лунав
І серцю стільки видав
Благих надій, що він вже знав,
А я іще -- не відав.

В ЧАСИ "ВСЕЛЕНСЬКОГО СТОВПОТВОРІННЯ"

1
Селянин лиш, що полем своїм
З бороною в задумі іде:
Спотикаючись, кінь перед ним
Півсонний бреде;

2
Тільки з куп пирію сизий дим,
Що осінню згойднув каламуть, --
Це останеться й далі таким,
А царства -- минуть.

3
Мимо, взявшись за руки, пройдуть
Наречена й жених:
Війн аннали раніш відімруть,
Ніж пам'ять про них.

ЗГОДОМ

Як Час, бентежний постій урвавши, двері за мною замкне
Й травень листям зеленим, як крильми, затріпоче,
Ніжним, як щойно спрядений шовк, -- чи ж сусід зітхне:
"Він із тих був, що таке примічать охочі"?

Як буде це в сутінь, коли, мов порух миттєвий брів,
В зблисках останніх яструб майне беззвучною тінню
Над терном, що на вітрі тремтить, -- чи ж мовить, хто б це зрів:
"Й він також був би радий такому видінню"?

Якщо ж випаде йти в нічних метеликів теплу тьму,
Як їжак крадькома моріжком пробігає, --
Чи зрине в кімсь думка: "Цих малих так жалів, та мало йому
Вдалось для них зробить -- й ось вже його немає"?

Як звістка ця друзів застане в ніч зимову в дверях,
Відчинених зорям навстріч, в далі безкрайні, --
Чи ж пам'ять підкаже, як стріли б не мене вже, а мій прах:
"Він з тих був, хто розумівся в подібній тайні"?

Й чи зронить хтось, як почує похоронний за мною дзвін,
Що, як вітер заглушить на мить, й знов звучати
Почне, то сприйметься як новий вже й за іншим він:
"А той не чує вже, хто вмів так все примічати"?