Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.21
19:22
Чотирнадцять боїв вигравав гетьман, бо покладався не тільки на свою вдачу, а й на силу та одвагу козаків-запорожців. А цього разу довелося діяти в супрязі з господарем Молдавії Івоном, котрий запросив допомогти проти ненаситних турків.
Все складалося так
2026.07.21
18:35
Нічого немає - усе лише функції й коди -
усе лиш тотальне обчислення сотень доріг.
Тому, просто грай, бо воно, взагалі, не зашкодить:
нудьгуй чи твори, чи сурми у золочений ріг.
Усе все одно, бо і є все одним без обмежень -
а тільки тоненька мемб
усе лиш тотальне обчислення сотень доріг.
Тому, просто грай, бо воно, взагалі, не зашкодить:
нудьгуй чи твори, чи сурми у золочений ріг.
Усе все одно, бо і є все одним без обмежень -
а тільки тоненька мемб
2026.07.21
17:51
Місто, в якому цвіте енотера,
Нагадує лаковану віолончель:
Граки-музики і коти диригенти
(Добре, хоч не хвостаті директори
Урбаністичної директорії вулиць)
Готують музичну виставу – елегію
Мені – глядачу, читачу й слухачу.
А я то думав, що все ба
Нагадує лаковану віолончель:
Граки-музики і коти диригенти
(Добре, хоч не хвостаті директори
Урбаністичної директорії вулиць)
Готують музичну виставу – елегію
Мені – глядачу, читачу й слухачу.
А я то думав, що все ба
2026.07.21
12:45
Стійкий мороз, стійка ворожа тундра
Бере у свій нав'язливий полон,
Мов споконвічна і небесна туга,
Яка не має лику і погон.
Вона повзе, як велетенські тури,
Не знаючи надійних перепон.
Я у морозі загубив надію,
Бере у свій нав'язливий полон,
Мов споконвічна і небесна туга,
Яка не має лику і погон.
Вона повзе, як велетенські тури,
Не знаючи надійних перепон.
Я у морозі загубив надію,
2026.07.21
11:53
перебираючи зневіри
куди податися куди
немов на кінчику рапіри
товчеться рій думок пустих
чиїсь оселі невеселі
ще вітер через них свистить
порожні вранішні мотелі
бензоколонки блокпости
куди податися куди
немов на кінчику рапіри
товчеться рій думок пустих
чиїсь оселі невеселі
ще вітер через них свистить
порожні вранішні мотелі
бензоколонки блокпости
2026.07.21
10:06
Принишкли в темряві дороги,
В пітьмі сховалися стежки, -
Лиш пнеться з мороку нічного
Чийсь пес надміру говіркий.
Ляскучий гавкіт серед ночі,
Немов з ясного неба грім, -
Цікаво, що сказати хоче
Собака гавкотом своїм?
В пітьмі сховалися стежки, -
Лиш пнеться з мороку нічного
Чийсь пес надміру говіркий.
Ляскучий гавкіт серед ночі,
Немов з ясного неба грім, -
Цікаво, що сказати хоче
Собака гавкотом своїм?
2026.07.21
10:00
Хрущі у квітні завжди привітні,
І їхні піддані доречні -
Передавайте ж цей блиск на міді
В сади безпечні.
Час, наче річка-тече в нікуди -
Води ні краплі, ні краплі сенсу ,
На кого ж погляд Дажбог спрямує
І їхні піддані доречні -
Передавайте ж цей блиск на міді
В сади безпечні.
Час, наче річка-тече в нікуди -
Води ні краплі, ні краплі сенсу ,
На кого ж погляд Дажбог спрямує
2026.07.21
07:15
Чим ближче, тим важче, чим далі, тим гірше —
Уже не рятують від сутінок вірші.
Та спогади світлі, герань на терасі,
Гіркий шоколад у крихкому фаянсі.
Альтанка затишна, любисток під плотом
І ті небеса, що плекають двохсотих.
Не радує літо і тиша у
Уже не рятують від сутінок вірші.
Та спогади світлі, герань на терасі,
Гіркий шоколад у крихкому фаянсі.
Альтанка затишна, любисток під плотом
І ті небеса, що плекають двохсотих.
Не радує літо і тиша у
2026.07.21
07:01
Розділ ІІ: Битва біля мису Акцій. Вежа «Тімоніон»
Друге вересня тридцять першого року до нашої ери видалося гарячим і штильовим. Море біля мису Акцій виглядало як застигле скло, на якому у загрозливому мовчанні завмерли дві величезні армади.
Клеопат
2026.07.21
06:58
ЧАСТИНА ТРЕТЯ: ГАЙ ОКТАВІАН. Химерне плетиво павутини
«Зачиняються ворота підземелля, і темрява ковтає світло дня. Ті, що кричали про свою силу, стають тінню на стіні. Тільки Ніл тече вічно, не знаючи імен нових господарів».
(З написів на піра
2026.07.21
02:58
На відомий завод у Немирові
Флібустьєри заїхали фірою,
Розвели на бухло
За фальшиве бабло –
Тільки й бачили їх у Немирові..
Подались поступати до Вінниці
Провінційні дівулі-відмінниці.
Флібустьєри заїхали фірою,
Розвели на бухло
За фальшиве бабло –
Тільки й бачили їх у Немирові..
Подались поступати до Вінниці
Провінційні дівулі-відмінниці.
2026.07.20
22:45
Розглядались державні вакансії
Під мостами клошарами Франції.
А не в офісах десь.
Ви чого боїтесь
І без розглядів брати вакансії?
Непогане життя у Валенсії –
У народу є пільги та пенсії.
Під мостами клошарами Франції.
А не в офісах десь.
Ви чого боїтесь
І без розглядів брати вакансії?
Непогане життя у Валенсії –
У народу є пільги та пенсії.
2026.07.20
22:22
тебе люблю найкращу
ліпшу зо всіх інакшу
тебе люблю найкращу
ліпшу зо всіх інакшу
зустріч наша у тім літі
індіанським літі
ліпшу зо всіх інакшу
тебе люблю найкращу
ліпшу зо всіх інакшу
зустріч наша у тім літі
індіанським літі
2026.07.20
15:43
Брати приїхали на рідну батьківщину,
У вигасле село, якого вже нема.
Багато хто забув їх, ніби днину
Минулого життя, що прожите дарма.
Десь юність відшуміла первозданна
На тихих вулицях, у цих місцях.
Лиш тиша пронесеться, ніби панна,
У вигасле село, якого вже нема.
Багато хто забув їх, ніби днину
Минулого життя, що прожите дарма.
Десь юність відшуміла первозданна
На тихих вулицях, у цих місцях.
Лиш тиша пронесеться, ніби панна,
2026.07.20
13:43
Шопена вальс... Шопена вальс (с)
Зарано став скорботним маршем.
Хоча й не був я сином Вашим, -
Мою дорогу на Парнас,
Таку правдиву, без прикрас,
Благословили Ви сонетом...
Від Вас приймаю естафету!
Холодний квітень... В серце - ніж.
Зарано став скорботним маршем.
Хоча й не був я сином Вашим, -
Мою дорогу на Парнас,
Таку правдиву, без прикрас,
Благословили Ви сонетом...
Від Вас приймаю естафету!
Холодний квітень... В серце - ніж.
2026.07.20
12:40
О роздуми, укупі й поодинці,
Розсипані, як сіль, горох чи кеш'ю,
Ловлю я з вами майже в кожній жінці
Печаль мою – сьогоднішню й прийдешню.
Ви зайвими буваєте тимчасом,
Коли я з ними вас позбутись радий,
Щоб не тривожили мене провісним гласом,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Розсипані, як сіль, горох чи кеш'ю,
Ловлю я з вами майже в кожній жінці
Печаль мою – сьогоднішню й прийдешню.
Ви зайвими буваєте тимчасом,
Коли я з ними вас позбутись радий,
Щоб не тривожили мене провісним гласом,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
В ОХРАНЕ РАБИНА
Сейчас, когда за частоколом широкоплечих охранников еле-еле просматривается фигура премьер-министра, я нет-нет да и вспоминаю тот день, когда и мне пришлось стоять рядом с ними.
А дело было так. Ночью вместе с другим охранником я патрулировал огромнейшую территорию больницы Адаса, что на горе Скопус. За ночь нахаживали километров десять с лишним. Притом в каких-нибудь метрах пятнадцати от прилегающих к больнице арабских домов, откуда временами долетали и камешки. Правда, иногда свои были пострашнее чужих. И сегодня не без оторопи вспоминаю, как следовавший за мной почти вплотную охранник, который проживал на “территориях”, при каждом шорохе передергивал затвор, и поди знай, в какую минуту и куда он выстрелит со страха. Или же бывший режиссер, перед ночной сменой принимавший “на грудь” для храбрости. В кустах на вершине холма он справлял как-то малую нужду, а я пошел вниз. И вдруг слышу:
– Одень побыстрее кепку.
– А что случилось?
– Понимаешь, твоя лысина так блестит под луной, что просто хочется в нее выстрелить...
...И вот после напряженной ночной смены, когда я только и мечтал о том, чтобы выспаться дома, вдруг приезжает мой начальник и сообщает, что нужно буквально сейчас ехать в Гейхал Шломо и поработать еще одну смену. Я был уже в том возрасте, когда с начальством не спорят, потому что запросто можно оказаться без работы. С помощью кофе и крепкого чая как-то домучил и это дежурство. Более того, в награду получил от своего напарника еще и пригласительный билет на обед, который давал Главный раббанут премьер-министру Ицхаку Рабину. Хоть и устал, и ночью предстояла работа в школе-интернате, любопытство победило, и я пошел в Главную синагогу, где собирался послушать Рабина да и покушать заодно.
У входа в банкетный зал меня остановили охранники премьер-министра. Показал пригласительный билет, разрешение на ношение оружия.
– А ты не спеши садиться за стол. Помоги нам маленько.
Объяснили, что и как проверять у приглашенных. Было нас, кажется, трое или четверо, а через четверть часа я остался только с одним охранником. Да и тот вскоре, как бы поощряя мое трудолюбие, нашел повод, чтобы удалиться вслед за своими товарищами.
– Знаешь, – сказал он, панибратски похлопав меня по плечу, – ты работаешь так профессионально, что и сам справишься.
Он ушел, а я остался один-одинешенек у входа в зал, где собралось несколько сотен равов и где вот-вот должен выступить премьер-министр. Ничего не поделаешь – жаловаться некому. И я продолжал стоять. Вот уже, слышу, и Рабин закончил свою речь. За аплодисментами наступила тишина, за которой отчетливо доносится звук ножей и вилок. В животе у меня кишки, как говорят, играют марш, так как с ночи практически ничего не ел. Ноги просто подкашиваются. В голове какой-то сумбур. Не могу больше выдерживать ароматы, выплывающие из зала, и, оглядываясь назад, медленно спускаюсь вниз. Смотрю на возвышение и вижу только спины тех, с кем еще недавно охранял премьер-министра.
– Слава Б-гу, что на этот раз все обошлось благополучно, – сказал я, приступая к пище.
...А вот 4 ноября 1995 года вышло по-другому.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
В ОХРАНЕ РАБИНА
Сейчас, когда за частоколом широкоплечих охранников еле-еле просматривается фигура премьер-министра, я нет-нет да и вспоминаю тот день, когда и мне пришлось стоять рядом с ними.
А дело было так. Ночью вместе с другим охранником я патрулировал огромнейшую территорию больницы Адаса, что на горе Скопус. За ночь нахаживали километров десять с лишним. Притом в каких-нибудь метрах пятнадцати от прилегающих к больнице арабских домов, откуда временами долетали и камешки. Правда, иногда свои были пострашнее чужих. И сегодня не без оторопи вспоминаю, как следовавший за мной почти вплотную охранник, который проживал на “территориях”, при каждом шорохе передергивал затвор, и поди знай, в какую минуту и куда он выстрелит со страха. Или же бывший режиссер, перед ночной сменой принимавший “на грудь” для храбрости. В кустах на вершине холма он справлял как-то малую нужду, а я пошел вниз. И вдруг слышу:
– Одень побыстрее кепку.
– А что случилось?
– Понимаешь, твоя лысина так блестит под луной, что просто хочется в нее выстрелить...
...И вот после напряженной ночной смены, когда я только и мечтал о том, чтобы выспаться дома, вдруг приезжает мой начальник и сообщает, что нужно буквально сейчас ехать в Гейхал Шломо и поработать еще одну смену. Я был уже в том возрасте, когда с начальством не спорят, потому что запросто можно оказаться без работы. С помощью кофе и крепкого чая как-то домучил и это дежурство. Более того, в награду получил от своего напарника еще и пригласительный билет на обед, который давал Главный раббанут премьер-министру Ицхаку Рабину. Хоть и устал, и ночью предстояла работа в школе-интернате, любопытство победило, и я пошел в Главную синагогу, где собирался послушать Рабина да и покушать заодно.
У входа в банкетный зал меня остановили охранники премьер-министра. Показал пригласительный билет, разрешение на ношение оружия.
– А ты не спеши садиться за стол. Помоги нам маленько.
Объяснили, что и как проверять у приглашенных. Было нас, кажется, трое или четверо, а через четверть часа я остался только с одним охранником. Да и тот вскоре, как бы поощряя мое трудолюбие, нашел повод, чтобы удалиться вслед за своими товарищами.
– Знаешь, – сказал он, панибратски похлопав меня по плечу, – ты работаешь так профессионально, что и сам справишься.
Он ушел, а я остался один-одинешенек у входа в зал, где собралось несколько сотен равов и где вот-вот должен выступить премьер-министр. Ничего не поделаешь – жаловаться некому. И я продолжал стоять. Вот уже, слышу, и Рабин закончил свою речь. За аплодисментами наступила тишина, за которой отчетливо доносится звук ножей и вилок. В животе у меня кишки, как говорят, играют марш, так как с ночи практически ничего не ел. Ноги просто подкашиваются. В голове какой-то сумбур. Не могу больше выдерживать ароматы, выплывающие из зала, и, оглядываясь назад, медленно спускаюсь вниз. Смотрю на возвышение и вижу только спины тех, с кем еще недавно охранял премьер-министра.
– Слава Б-гу, что на этот раз все обошлось благополучно, – сказал я, приступая к пище.
...А вот 4 ноября 1995 года вышло по-другому.
Рабін Іцхак (1922-1995) - воєначальник і прем"єр міністр. Убитий 4 листопада 1995 року.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
