Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.13
23:01
Погожа розкрилена днина
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
2026.09.13
22:17
при цім гармидері сучаснім
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
2026.09.13
19:43
Вже вечір жде, як бузьок, на одній нозі.
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
2026.09.13
19:22
Між вікон холодних людиномашин,
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
2026.09.13
19:01
У час луни й штукарства,
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
2026.09.13
17:23
Купає небо хмари кучеряві
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
2026.09.13
13:39
вона королівна
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
2026.09.13
13:29
Розвал відбудеться людини,
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
2026.09.13
12:31
базується на ідейно-тематичному спрямуванні всієї творчості автора, яскраво представленої у його збірці «Важкі кроки до істини» від видавництва Зелений пес. Опублікований у вересні 2026 року на літературних платформах «Поетичні майстерні» та «Клуб поезії»
2026.09.13
08:17
ЦИКЛ "МЕСОПОТАМІЯ" (Додаток ІІ)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
2026.09.13
07:47
Спокійно земля Руська спочивала.
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
2026.09.13
06:46
У природному парку в Японії
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
2026.09.13
06:31
Минають безрадісно роки,
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
2026.09.12
21:46
переконай себе у тім
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
2026.09.12
21:04
Рука ще пестить Фаберже,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
2026.09.12
21:01
Понеділок. Час до школи
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
В ОХРАНЕ РАБИНА
Сейчас, когда за частоколом широкоплечих охранников еле-еле просматривается фигура премьер-министра, я нет-нет да и вспоминаю тот день, когда и мне пришлось стоять рядом с ними.
А дело было так. Ночью вместе с другим охранником я патрулировал огромнейшую территорию больницы Адаса, что на горе Скопус. За ночь нахаживали километров десять с лишним. Притом в каких-нибудь метрах пятнадцати от прилегающих к больнице арабских домов, откуда временами долетали и камешки. Правда, иногда свои были пострашнее чужих. И сегодня не без оторопи вспоминаю, как следовавший за мной почти вплотную охранник, который проживал на “территориях”, при каждом шорохе передергивал затвор, и поди знай, в какую минуту и куда он выстрелит со страха. Или же бывший режиссер, перед ночной сменой принимавший “на грудь” для храбрости. В кустах на вершине холма он справлял как-то малую нужду, а я пошел вниз. И вдруг слышу:
– Одень побыстрее кепку.
– А что случилось?
– Понимаешь, твоя лысина так блестит под луной, что просто хочется в нее выстрелить...
...И вот после напряженной ночной смены, когда я только и мечтал о том, чтобы выспаться дома, вдруг приезжает мой начальник и сообщает, что нужно буквально сейчас ехать в Гейхал Шломо и поработать еще одну смену. Я был уже в том возрасте, когда с начальством не спорят, потому что запросто можно оказаться без работы. С помощью кофе и крепкого чая как-то домучил и это дежурство. Более того, в награду получил от своего напарника еще и пригласительный билет на обед, который давал Главный раббанут премьер-министру Ицхаку Рабину. Хоть и устал, и ночью предстояла работа в школе-интернате, любопытство победило, и я пошел в Главную синагогу, где собирался послушать Рабина да и покушать заодно.
У входа в банкетный зал меня остановили охранники премьер-министра. Показал пригласительный билет, разрешение на ношение оружия.
– А ты не спеши садиться за стол. Помоги нам маленько.
Объяснили, что и как проверять у приглашенных. Было нас, кажется, трое или четверо, а через четверть часа я остался только с одним охранником. Да и тот вскоре, как бы поощряя мое трудолюбие, нашел повод, чтобы удалиться вслед за своими товарищами.
– Знаешь, – сказал он, панибратски похлопав меня по плечу, – ты работаешь так профессионально, что и сам справишься.
Он ушел, а я остался один-одинешенек у входа в зал, где собралось несколько сотен равов и где вот-вот должен выступить премьер-министр. Ничего не поделаешь – жаловаться некому. И я продолжал стоять. Вот уже, слышу, и Рабин закончил свою речь. За аплодисментами наступила тишина, за которой отчетливо доносится звук ножей и вилок. В животе у меня кишки, как говорят, играют марш, так как с ночи практически ничего не ел. Ноги просто подкашиваются. В голове какой-то сумбур. Не могу больше выдерживать ароматы, выплывающие из зала, и, оглядываясь назад, медленно спускаюсь вниз. Смотрю на возвышение и вижу только спины тех, с кем еще недавно охранял премьер-министра.
– Слава Б-гу, что на этот раз все обошлось благополучно, – сказал я, приступая к пище.
...А вот 4 ноября 1995 года вышло по-другому.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
В ОХРАНЕ РАБИНА
Сейчас, когда за частоколом широкоплечих охранников еле-еле просматривается фигура премьер-министра, я нет-нет да и вспоминаю тот день, когда и мне пришлось стоять рядом с ними.
А дело было так. Ночью вместе с другим охранником я патрулировал огромнейшую территорию больницы Адаса, что на горе Скопус. За ночь нахаживали километров десять с лишним. Притом в каких-нибудь метрах пятнадцати от прилегающих к больнице арабских домов, откуда временами долетали и камешки. Правда, иногда свои были пострашнее чужих. И сегодня не без оторопи вспоминаю, как следовавший за мной почти вплотную охранник, который проживал на “территориях”, при каждом шорохе передергивал затвор, и поди знай, в какую минуту и куда он выстрелит со страха. Или же бывший режиссер, перед ночной сменой принимавший “на грудь” для храбрости. В кустах на вершине холма он справлял как-то малую нужду, а я пошел вниз. И вдруг слышу:
– Одень побыстрее кепку.
– А что случилось?
– Понимаешь, твоя лысина так блестит под луной, что просто хочется в нее выстрелить...
...И вот после напряженной ночной смены, когда я только и мечтал о том, чтобы выспаться дома, вдруг приезжает мой начальник и сообщает, что нужно буквально сейчас ехать в Гейхал Шломо и поработать еще одну смену. Я был уже в том возрасте, когда с начальством не спорят, потому что запросто можно оказаться без работы. С помощью кофе и крепкого чая как-то домучил и это дежурство. Более того, в награду получил от своего напарника еще и пригласительный билет на обед, который давал Главный раббанут премьер-министру Ицхаку Рабину. Хоть и устал, и ночью предстояла работа в школе-интернате, любопытство победило, и я пошел в Главную синагогу, где собирался послушать Рабина да и покушать заодно.
У входа в банкетный зал меня остановили охранники премьер-министра. Показал пригласительный билет, разрешение на ношение оружия.
– А ты не спеши садиться за стол. Помоги нам маленько.
Объяснили, что и как проверять у приглашенных. Было нас, кажется, трое или четверо, а через четверть часа я остался только с одним охранником. Да и тот вскоре, как бы поощряя мое трудолюбие, нашел повод, чтобы удалиться вслед за своими товарищами.
– Знаешь, – сказал он, панибратски похлопав меня по плечу, – ты работаешь так профессионально, что и сам справишься.
Он ушел, а я остался один-одинешенек у входа в зал, где собралось несколько сотен равов и где вот-вот должен выступить премьер-министр. Ничего не поделаешь – жаловаться некому. И я продолжал стоять. Вот уже, слышу, и Рабин закончил свою речь. За аплодисментами наступила тишина, за которой отчетливо доносится звук ножей и вилок. В животе у меня кишки, как говорят, играют марш, так как с ночи практически ничего не ел. Ноги просто подкашиваются. В голове какой-то сумбур. Не могу больше выдерживать ароматы, выплывающие из зала, и, оглядываясь назад, медленно спускаюсь вниз. Смотрю на возвышение и вижу только спины тех, с кем еще недавно охранял премьер-министра.
– Слава Б-гу, что на этот раз все обошлось благополучно, – сказал я, приступая к пище.
...А вот 4 ноября 1995 года вышло по-другому.
Рабін Іцхак (1922-1995) - воєначальник і прем"єр міністр. Убитий 4 листопада 1995 року.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
