Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.12
12:23
Я іду в елегійнім тумані
Повз надгробки забутих віків,
Крізь минулі епохи й обмани,
Крізь могутність запеклих замків.
У тумані мелодія чула
Озоветься із далі часів.
Прозвучить, наче флейта, минуле
Крізь граніт і Харона заплив.
Повз надгробки забутих віків,
Крізь минулі епохи й обмани,
Крізь могутність запеклих замків.
У тумані мелодія чула
Озоветься із далі часів.
Прозвучить, наче флейта, минуле
Крізь граніт і Харона заплив.
2026.10.12
10:02
Пам’ятаю тебе, абрикосовий дух серед липня,
Як тремтіло на протязі діло натруджених рук —
Левітація літом завжди буде смерті подібна,
Ніби дощ середмістя у збурений Бург чи НЕбург…
Ну і хай! Смерть раптова і ходить щоденно за нами,
Наче місяць з-за
Як тремтіло на протязі діло натруджених рук —
Левітація літом завжди буде смерті подібна,
Ніби дощ середмістя у збурений Бург чи НЕбург…
Ну і хай! Смерть раптова і ходить щоденно за нами,
Наче місяць з-за
2026.10.12
06:18
Щуляться під вітром осокори,
Осінь тче із листя килими, -
То мовчиш, то знову щось говориш
Про стрімке наближення зими.
Ось вона завіє всі дороги,
Землю заховає в білий сніг, -
Тільки осокори чорноногі
Будуть чатувати сум доріг.
Осінь тче із листя килими, -
То мовчиш, то знову щось говориш
Про стрімке наближення зими.
Ось вона завіє всі дороги,
Землю заховає в білий сніг, -
Тільки осокори чорноногі
Будуть чатувати сум доріг.
2026.10.11
23:17
Не на жарт розкис маслюк:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
2026.10.11
22:15
часу дрібязок все що лишилося
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
2026.10.11
18:04
Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
2026.10.11
16:56
Ще з часів радянської влади у літературному колі поетами вважалися тільки ті, хто був членом спілки письменників. З моїх пошуків я зрозумів, що Володимир Мацуцький не є членом спілки, а ви називаєте його поетом. Може це ваша особиста думка?
Ні, це не о
2026.10.11
16:33
Господи! Як зимно! Як же зимно!
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
2026.10.11
15:33
Дрімай, дрімай, - шепоче в'ялий вітер,
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
2026.10.11
12:30
Вже кілька днів гриміло десь на сході
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
2026.10.11
08:34
Зазираю у очі бездонні,
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
2026.10.11
07:16
Сталось так, як сталось,
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
2026.10.11
00:18
На вакації до Печеніжина
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
2026.10.10
19:17
Не спитала любов, не спитала,
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
2026.10.10
16:37
Хризантеми запалюють осінь:
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
2026.10.10
16:03
Дивлюсь я на колишню повінь,
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
В ОХРАНЕ РАБИНА
Сейчас, когда за частоколом широкоплечих охранников еле-еле просматривается фигура премьер-министра, я нет-нет да и вспоминаю тот день, когда и мне пришлось стоять рядом с ними.
А дело было так. Ночью вместе с другим охранником я патрулировал огромнейшую территорию больницы Адаса, что на горе Скопус. За ночь нахаживали километров десять с лишним. Притом в каких-нибудь метрах пятнадцати от прилегающих к больнице арабских домов, откуда временами долетали и камешки. Правда, иногда свои были пострашнее чужих. И сегодня не без оторопи вспоминаю, как следовавший за мной почти вплотную охранник, который проживал на “территориях”, при каждом шорохе передергивал затвор, и поди знай, в какую минуту и куда он выстрелит со страха. Или же бывший режиссер, перед ночной сменой принимавший “на грудь” для храбрости. В кустах на вершине холма он справлял как-то малую нужду, а я пошел вниз. И вдруг слышу:
– Одень побыстрее кепку.
– А что случилось?
– Понимаешь, твоя лысина так блестит под луной, что просто хочется в нее выстрелить...
...И вот после напряженной ночной смены, когда я только и мечтал о том, чтобы выспаться дома, вдруг приезжает мой начальник и сообщает, что нужно буквально сейчас ехать в Гейхал Шломо и поработать еще одну смену. Я был уже в том возрасте, когда с начальством не спорят, потому что запросто можно оказаться без работы. С помощью кофе и крепкого чая как-то домучил и это дежурство. Более того, в награду получил от своего напарника еще и пригласительный билет на обед, который давал Главный раббанут премьер-министру Ицхаку Рабину. Хоть и устал, и ночью предстояла работа в школе-интернате, любопытство победило, и я пошел в Главную синагогу, где собирался послушать Рабина да и покушать заодно.
У входа в банкетный зал меня остановили охранники премьер-министра. Показал пригласительный билет, разрешение на ношение оружия.
– А ты не спеши садиться за стол. Помоги нам маленько.
Объяснили, что и как проверять у приглашенных. Было нас, кажется, трое или четверо, а через четверть часа я остался только с одним охранником. Да и тот вскоре, как бы поощряя мое трудолюбие, нашел повод, чтобы удалиться вслед за своими товарищами.
– Знаешь, – сказал он, панибратски похлопав меня по плечу, – ты работаешь так профессионально, что и сам справишься.
Он ушел, а я остался один-одинешенек у входа в зал, где собралось несколько сотен равов и где вот-вот должен выступить премьер-министр. Ничего не поделаешь – жаловаться некому. И я продолжал стоять. Вот уже, слышу, и Рабин закончил свою речь. За аплодисментами наступила тишина, за которой отчетливо доносится звук ножей и вилок. В животе у меня кишки, как говорят, играют марш, так как с ночи практически ничего не ел. Ноги просто подкашиваются. В голове какой-то сумбур. Не могу больше выдерживать ароматы, выплывающие из зала, и, оглядываясь назад, медленно спускаюсь вниз. Смотрю на возвышение и вижу только спины тех, с кем еще недавно охранял премьер-министра.
– Слава Б-гу, что на этот раз все обошлось благополучно, – сказал я, приступая к пище.
...А вот 4 ноября 1995 года вышло по-другому.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
В ОХРАНЕ РАБИНА
Сейчас, когда за частоколом широкоплечих охранников еле-еле просматривается фигура премьер-министра, я нет-нет да и вспоминаю тот день, когда и мне пришлось стоять рядом с ними.
А дело было так. Ночью вместе с другим охранником я патрулировал огромнейшую территорию больницы Адаса, что на горе Скопус. За ночь нахаживали километров десять с лишним. Притом в каких-нибудь метрах пятнадцати от прилегающих к больнице арабских домов, откуда временами долетали и камешки. Правда, иногда свои были пострашнее чужих. И сегодня не без оторопи вспоминаю, как следовавший за мной почти вплотную охранник, который проживал на “территориях”, при каждом шорохе передергивал затвор, и поди знай, в какую минуту и куда он выстрелит со страха. Или же бывший режиссер, перед ночной сменой принимавший “на грудь” для храбрости. В кустах на вершине холма он справлял как-то малую нужду, а я пошел вниз. И вдруг слышу:
– Одень побыстрее кепку.
– А что случилось?
– Понимаешь, твоя лысина так блестит под луной, что просто хочется в нее выстрелить...
...И вот после напряженной ночной смены, когда я только и мечтал о том, чтобы выспаться дома, вдруг приезжает мой начальник и сообщает, что нужно буквально сейчас ехать в Гейхал Шломо и поработать еще одну смену. Я был уже в том возрасте, когда с начальством не спорят, потому что запросто можно оказаться без работы. С помощью кофе и крепкого чая как-то домучил и это дежурство. Более того, в награду получил от своего напарника еще и пригласительный билет на обед, который давал Главный раббанут премьер-министру Ицхаку Рабину. Хоть и устал, и ночью предстояла работа в школе-интернате, любопытство победило, и я пошел в Главную синагогу, где собирался послушать Рабина да и покушать заодно.
У входа в банкетный зал меня остановили охранники премьер-министра. Показал пригласительный билет, разрешение на ношение оружия.
– А ты не спеши садиться за стол. Помоги нам маленько.
Объяснили, что и как проверять у приглашенных. Было нас, кажется, трое или четверо, а через четверть часа я остался только с одним охранником. Да и тот вскоре, как бы поощряя мое трудолюбие, нашел повод, чтобы удалиться вслед за своими товарищами.
– Знаешь, – сказал он, панибратски похлопав меня по плечу, – ты работаешь так профессионально, что и сам справишься.
Он ушел, а я остался один-одинешенек у входа в зал, где собралось несколько сотен равов и где вот-вот должен выступить премьер-министр. Ничего не поделаешь – жаловаться некому. И я продолжал стоять. Вот уже, слышу, и Рабин закончил свою речь. За аплодисментами наступила тишина, за которой отчетливо доносится звук ножей и вилок. В животе у меня кишки, как говорят, играют марш, так как с ночи практически ничего не ел. Ноги просто подкашиваются. В голове какой-то сумбур. Не могу больше выдерживать ароматы, выплывающие из зала, и, оглядываясь назад, медленно спускаюсь вниз. Смотрю на возвышение и вижу только спины тех, с кем еще недавно охранял премьер-министра.
– Слава Б-гу, что на этот раз все обошлось благополучно, – сказал я, приступая к пище.
...А вот 4 ноября 1995 года вышло по-другому.
Рабін Іцхак (1922-1995) - воєначальник і прем"єр міністр. Убитий 4 листопада 1995 року.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
