ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Штефан Цвайґ. Вдячність книжкам
Десь чути цокання годинника. Але не годинами вимірюється цей час, який утік від самого себе: для нього тут інша міра; ось книжки, які мандрували багато сторіч раніше, аніж наші губи промовили їхні імена; ось – зовсім юні книжки, які лише вчора побачили світ, лише вчора породжені бентегою й злиднями безвусого юнака, але всі вони говорять магічною мовою, усі змушують наші груди здійматися сильніше. Вони хвилюють, але й заспокоюють, облещують, але й погамовують біль серця, яке їм довірилося. І непомітно для себе поринаєш у них, надходять спокій і споглядання, тихе витання в їхній мелодії, світ по той бік світу.
О ви, чисті хвильки, що підносите нас із денної метушні, найвірніші, наймовчазніші супутники, як дякувати вам за постійну готовність, за співчуття, яке незмінно бадьорить і окрилює!
У понурі дні душевної самоти, у шпиталях і казармах, у в’язницях і на ложі мук – усюди ви, завжди на посту, дарували людям мрії, були цілющою краплею спокою для їхніх сердець, утомлених метушнею і стражданнями! Лагідні магніти небес, ви завжди могли притягти у свою піднесену стихію душу, загрузлу в повсякденні, й розвіяти будь-які хмари з її обрію.
Крупинки нескінченності, ви, мовчки вишикувавшись уподовж стіни, скромно стоїте в нашій домівці. Але тільки-но рука звільнить вас, серце торкнеться вас, як розчиняєте нашу земну оселю, і ваше слово, наче вогняна колісниця, підносить вас із тісноти буднів у простір вічності.
Нарис увійшов до збірки «Зустрічі з людьми, містами, книжками».
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Штефан Цвайґ. Вдячність книжкам
Переклад – Василь Білоцерківський
Вони тут – очікують, мовчать. Не квапляться, не вимагають, не нагадують. Немов занурені в сон, мовчки стоять уподовж стіни, але ім’я кожної з них дивиться на тебе, наче розплющене око. Коли пробігаєш по них поглядом, торкаєшся їх руками, вони не кричать тобі, благаючи услід, не пориваються вперед. Не просять. Чекають, коли ти відкриєшся їм сам, і лише тоді вони відкриваються тобі. Спочатку тиша: навколо нас, yсередині нас. І, нарешті, ти готовий сприйняти їх: увечері – відкинувши клопоти, удень – утомившись від людей, уранці – прокинувшись від снів. Під їхню музику хочеться помріяти. Передчуваючи блаженство, підходиш до шафи, і сто очей, сто імен мовчки й терпляче зустрічають твій погляд, який шукає, мов рабиня в сералі, погляду свого пана – покірно, але таємно сподіваючись, що вибір упаде на неї, що насолоджуватимуться тільки нею. І коли твої пальці, ніби підбираючи на клавіатурі звуки мелодії, що тремтить у тобі, зупиняються на одній з книжок, вона ласкаво лине до тебе – це німе, біле створіння, чарівна скрипка, яка приховує в собі всі голоси неба. І ось ти розкрив її, читаєш рядок, вірш... і розчаровано кладеш назад: вона не співзвучна настроєві. Рухаєшся далі, поки не наблизишся до потрібної, жаданої, і раптом завмираєш: твій подих зливається з чужим, наче поруч тебе – кохана жінка. І коли підносиш до лампи цю щасливу обраницю, вона мовби осявається внутрішнім світлом. Чаклунство здійснилося, і з ніжної хмари мрій виникає фантасмагорія, і твої чуття поглинає безмежна далина.
Десь чути цокання годинника. Але не годинами вимірюється цей час, який утік від самого себе: для нього тут інша міра; ось книжки, які мандрували багато сторіч раніше, аніж наші губи промовили їхні імена; ось – зовсім юні книжки, які лише вчора побачили світ, лише вчора породжені бентегою й злиднями безвусого юнака, але всі вони говорять магічною мовою, усі змушують наші груди здійматися сильніше. Вони хвилюють, але й заспокоюють, облещують, але й погамовують біль серця, яке їм довірилося. І непомітно для себе поринаєш у них, надходять спокій і споглядання, тихе витання в їхній мелодії, світ по той бік світу.
О ви, чисті хвильки, що підносите нас із денної метушні, найвірніші, наймовчазніші супутники, як дякувати вам за постійну готовність, за співчуття, яке незмінно бадьорить і окрилює!
У понурі дні душевної самоти, у шпиталях і казармах, у в’язницях і на ложі мук – усюди ви, завжди на посту, дарували людям мрії, були цілющою краплею спокою для їхніх сердець, утомлених метушнею і стражданнями! Лагідні магніти небес, ви завжди могли притягти у свою піднесену стихію душу, загрузлу в повсякденні, й розвіяти будь-які хмари з її обрію.
Крупинки нескінченності, ви, мовчки вишикувавшись уподовж стіни, скромно стоїте в нашій домівці. Але тільки-но рука звільнить вас, серце торкнеться вас, як розчиняєте нашу земну оселю, і ваше слово, наче вогняна колісниця, підносить вас із тісноти буднів у простір вічності.
Нарис увійшов до збірки «Зустрічі з людьми, містами, книжками».
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію