
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.28
21:48
Цей твір, який сховався у пучині
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
2025.06.28
20:06
В лузі, серед конюшини,
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Задзижчав сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Задзижчав сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
2025.06.28
15:06
Усе життя, по суті – пошук істини,
як путь у невідоме, в один бік.
А сенс буття – не має часу й відстані,
йому байдуже, миля, день чи вік…
І живемо, немов у невагомості,
де гаємо години, де роки.
У митях так, на рівні підсвідомості,
як путь у невідоме, в один бік.
А сенс буття – не має часу й відстані,
йому байдуже, миля, день чи вік…
І живемо, немов у невагомості,
де гаємо години, де роки.
У митях так, на рівні підсвідомості,
2025.06.28
14:50
День Конституції є в Україні,
то ж хочеться усім, щоби закони
оберігали, захищали нині,
щоб ворог не порушував кордони.
Ми суверенні, вільні, незалежні
і знаємо обов'язки і право.
Гарант життя, щоб був завжди належний
для кожної людини від держави
то ж хочеться усім, щоби закони
оберігали, захищали нині,
щоб ворог не порушував кордони.
Ми суверенні, вільні, незалежні
і знаємо обов'язки і право.
Гарант життя, щоб був завжди належний
для кожної людини від держави
2025.06.28
14:32
Частина друга
Жовч і кров
9.
Зотов прокинувся на квартирі у Львові, яку забезпечила йому місцева
2025.06.28
06:10
Задихаюсь від запахів літа, –
Потопаю в тих барвах цвітінь,
Де цвірінькають несамовито
Коноплянки й чижі: Дзінь-дзінь-дзінь.
Де постійно засліплює вічі
Тепле сонце промінням своїм, –
Де турботи і клопоти вічно
Послідовно оточують дім.
Потопаю в тих барвах цвітінь,
Де цвірінькають несамовито
Коноплянки й чижі: Дзінь-дзінь-дзінь.
Де постійно засліплює вічі
Тепле сонце промінням своїм, –
Де турботи і клопоти вічно
Послідовно оточують дім.
2025.06.27
22:02
Раптовий сніг, немовби кара неба.
Раптовий сніг, такий раптовий сніг.
Нам кари іншої уже не треба.
Сама ненависть падає до ніг.
Раптовий сніг, немов парад ілюзій.
Раптовий сніг, як марення вві сні.
Раптовий сніг крізь марево алюзій
Раптовий сніг, такий раптовий сніг.
Нам кари іншої уже не треба.
Сама ненависть падає до ніг.
Раптовий сніг, немов парад ілюзій.
Раптовий сніг, як марення вві сні.
Раптовий сніг крізь марево алюзій
2025.06.27
12:48
Смарагдом ваблять очі свіжі луки
і таємниче зеленіє ліс,
а небу до осінньої багнюки
іще полити доведеться сліз…
Вже ночі обернули на додаток
і убувати стали теплі дні,
що обіцяють трударю достаток,
і таємниче зеленіє ліс,
а небу до осінньої багнюки
іще полити доведеться сліз…
Вже ночі обернули на додаток
і убувати стали теплі дні,
що обіцяють трударю достаток,
2025.06.27
09:13
Я дякую Богу, що жити велів,
ходити навшпиньках по сталій землі,
та вірити в диво чудесне.
Змивати цілунки липневих засмаг
у волошковому озері благ,
щоб в купелі серце воскресло.
Радіти жар-птиці та літеплу теж,
ходити навшпиньках по сталій землі,
та вірити в диво чудесне.
Змивати цілунки липневих засмаг
у волошковому озері благ,
щоб в купелі серце воскресло.
Радіти жар-птиці та літеплу теж,
2025.06.27
08:44
Знову вибухи у нічному Києві,
вкотре прагнуть нас залякати,
щоб, нарешті, ми всі заскиглили,
що готові уже все віддати…
Ось лунають заяви безбашенні
правителів руськіх:
«Де стає нога - це вже наше…»
вкотре прагнуть нас залякати,
щоб, нарешті, ми всі заскиглили,
що готові уже все віддати…
Ось лунають заяви безбашенні
правителів руськіх:
«Де стає нога - це вже наше…»
2025.06.27
06:10
Хоча ноги давно відходив
І свій вік доживаю по суті, –
Колискової пісні мотив
Я донині не можу забути.
Чую голос матусин і ритм
Не втихає старого мотиву, –
Ніби щедро плачу за візит
Колисковій оцій незрадливій:
І свій вік доживаю по суті, –
Колискової пісні мотив
Я донині не можу забути.
Чую голос матусин і ритм
Не втихає старого мотиву, –
Ніби щедро плачу за візит
Колисковій оцій незрадливій:
2025.06.26
23:57
Дикі маки забігли поміж пшениці,
І стоять край дороги, неначе ченці.
Мов легенда відома ураз ожила –
Червоніють поля край старого села.
Мак – не квітка, то спогад, то пам’ять, то знак,
Навіть в тиші є голос, допоки є мак.
Кажуть, маки червоні з’я
І стоять край дороги, неначе ченці.
Мов легенда відома ураз ожила –
Червоніють поля край старого села.
Мак – не квітка, то спогад, то пам’ять, то знак,
Навіть в тиші є голос, допоки є мак.
Кажуть, маки червоні з’я
2025.06.26
21:57
Дерево згнило і впало,
залишився один пеньок.
Скільки мудрості й гіркоти
чаїлося в ньому!
Скільки нереалізованих мрій!
Скільки життєвих проєктів!
Дерево, яке впало,
нагадує Всесвіт,
залишився один пеньок.
Скільки мудрості й гіркоти
чаїлося в ньому!
Скільки нереалізованих мрій!
Скільки життєвих проєктів!
Дерево, яке впало,
нагадує Всесвіт,
2025.06.26
21:38
Та невже ж ти, моя любко,
Недовірлива така,
Що ніяк не хочеш вірить
Словам щирим козака?
Ну, стояв я із другою
Аж до пізньої пори.
Не звірявся їй в любові,
А про друга говорив.
Недовірлива така,
Що ніяк не хочеш вірить
Словам щирим козака?
Ну, стояв я із другою
Аж до пізньої пори.
Не звірявся їй в любові,
А про друга говорив.
2025.06.26
19:58
Неспокійно в Галичі та й по всій землі.
Скрізь полки формуються, у похід збираються.
Хто на славу, хто на здобич гарну сподівається.
Сам Роман Мстиславович буде на чолі.
Всі в похід збираються, хоч ніхто не зна
Проти кого їхній князь буде воювати.
І
Скрізь полки формуються, у похід збираються.
Хто на славу, хто на здобич гарну сподівається.
Сам Роман Мстиславович буде на чолі.
Всі в похід збираються, хоч ніхто не зна
Проти кого їхній князь буде воювати.
І
2025.06.26
11:52
I
Кінець березня 2014 року видався надто холодним, хоча в повітрі пахло весною і Революцією гідності. На Хрещатику палили шини, прощалися з Небесною сотнею, а Оксана Шептуненко зі своїм чоловіком та сином їхали з Києва на екскурсійному автобусі у Почаївс
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Василь Буколик /
Проза
Штефан Цвайґ. Вдячність книжкам
Десь чути цокання годинника. Але не годинами вимірюється цей час, який утік від самого себе: для нього тут інша міра; ось книжки, які мандрували багато сторіч раніше, аніж наші губи промовили їхні імена; ось – зовсім юні книжки, які лише вчора побачили світ, лише вчора породжені бентегою й злиднями безвусого юнака, але всі вони говорять магічною мовою, усі змушують наші груди здійматися сильніше. Вони хвилюють, але й заспокоюють, облещують, але й погамовують біль серця, яке їм довірилося. І непомітно для себе поринаєш у них, надходять спокій і споглядання, тихе витання в їхній мелодії, світ по той бік світу.
О ви, чисті хвильки, що підносите нас із денної метушні, найвірніші, наймовчазніші супутники, як дякувати вам за постійну готовність, за співчуття, яке незмінно бадьорить і окрилює!
У понурі дні душевної самоти, у шпиталях і казармах, у в’язницях і на ложі мук – усюди ви, завжди на посту, дарували людям мрії, були цілющою краплею спокою для їхніх сердець, утомлених метушнею і стражданнями! Лагідні магніти небес, ви завжди могли притягти у свою піднесену стихію душу, загрузлу в повсякденні, й розвіяти будь-які хмари з її обрію.
Крупинки нескінченності, ви, мовчки вишикувавшись уподовж стіни, скромно стоїте в нашій домівці. Але тільки-но рука звільнить вас, серце торкнеться вас, як розчиняєте нашу земну оселю, і ваше слово, наче вогняна колісниця, підносить вас із тісноти буднів у простір вічності.
Нарис увійшов до збірки «Зустрічі з людьми, містами, книжками».
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Штефан Цвайґ. Вдячність книжкам
Переклад – Василь Білоцерківський
Вони тут – очікують, мовчать. Не квапляться, не вимагають, не нагадують. Немов занурені в сон, мовчки стоять уподовж стіни, але ім’я кожної з них дивиться на тебе, наче розплющене око. Коли пробігаєш по них поглядом, торкаєшся їх руками, вони не кричать тобі, благаючи услід, не пориваються вперед. Не просять. Чекають, коли ти відкриєшся їм сам, і лише тоді вони відкриваються тобі. Спочатку тиша: навколо нас, yсередині нас. І, нарешті, ти готовий сприйняти їх: увечері – відкинувши клопоти, удень – утомившись від людей, уранці – прокинувшись від снів. Під їхню музику хочеться помріяти. Передчуваючи блаженство, підходиш до шафи, і сто очей, сто імен мовчки й терпляче зустрічають твій погляд, який шукає, мов рабиня в сералі, погляду свого пана – покірно, але таємно сподіваючись, що вибір упаде на неї, що насолоджуватимуться тільки нею. І коли твої пальці, ніби підбираючи на клавіатурі звуки мелодії, що тремтить у тобі, зупиняються на одній з книжок, вона ласкаво лине до тебе – це німе, біле створіння, чарівна скрипка, яка приховує в собі всі голоси неба. І ось ти розкрив її, читаєш рядок, вірш... і розчаровано кладеш назад: вона не співзвучна настроєві. Рухаєшся далі, поки не наблизишся до потрібної, жаданої, і раптом завмираєш: твій подих зливається з чужим, наче поруч тебе – кохана жінка. І коли підносиш до лампи цю щасливу обраницю, вона мовби осявається внутрішнім світлом. Чаклунство здійснилося, і з ніжної хмари мрій виникає фантасмагорія, і твої чуття поглинає безмежна далина.
Десь чути цокання годинника. Але не годинами вимірюється цей час, який утік від самого себе: для нього тут інша міра; ось книжки, які мандрували багато сторіч раніше, аніж наші губи промовили їхні імена; ось – зовсім юні книжки, які лише вчора побачили світ, лише вчора породжені бентегою й злиднями безвусого юнака, але всі вони говорять магічною мовою, усі змушують наші груди здійматися сильніше. Вони хвилюють, але й заспокоюють, облещують, але й погамовують біль серця, яке їм довірилося. І непомітно для себе поринаєш у них, надходять спокій і споглядання, тихе витання в їхній мелодії, світ по той бік світу.
О ви, чисті хвильки, що підносите нас із денної метушні, найвірніші, наймовчазніші супутники, як дякувати вам за постійну готовність, за співчуття, яке незмінно бадьорить і окрилює!
У понурі дні душевної самоти, у шпиталях і казармах, у в’язницях і на ложі мук – усюди ви, завжди на посту, дарували людям мрії, були цілющою краплею спокою для їхніх сердець, утомлених метушнею і стражданнями! Лагідні магніти небес, ви завжди могли притягти у свою піднесену стихію душу, загрузлу в повсякденні, й розвіяти будь-які хмари з її обрію.
Крупинки нескінченності, ви, мовчки вишикувавшись уподовж стіни, скромно стоїте в нашій домівці. Але тільки-но рука звільнить вас, серце торкнеться вас, як розчиняєте нашу земну оселю, і ваше слово, наче вогняна колісниця, підносить вас із тісноти буднів у простір вічності.
Нарис увійшов до збірки «Зустрічі з людьми, містами, книжками».
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію