
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.13
16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
2025.07.13
13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
2025.07.13
12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
2025.07.13
08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
2025.07.12
12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
2025.07.12
10:12
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2025.07.12
09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
2025.07.12
07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
2025.07.12
05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
2025.07.11
21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
2025.07.11
18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
2025.07.11
06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
2025.07.11
05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Грішник
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Грішник
Час такий, що мислити про суєтне не варто. Думки про земне щастя та статки сіють сумніви. Відволікають від головного - захисту України. Але не все так просто. Ніхто і нікому просто так не позичить грошей, не візьме на роботу, не спише борги. А вони за час війни в усіх виросли аж до неба. У мене також.
Воякам платять гроші. Але це страшні гроші, криваві, смертельно небезпечні для тих, хто пов'язав свою долю з полем бою. Не кожен здатен піти на такий ризик, бо сьогодні ти отримав 50 тисяч, а завтра тебе уже немає. Ні пенсії не буде, ні соціальних пільг, ні потисків рук бойових побратимів. Часто і труни не буде...
То як - готові, браття, до Такої праці і Такої зарплатні?
Хотів і я піти, але військова комісія пригальмувала, поставили штамп у військовому квитку "частково придатний" і випхали у плечі за двері військкомату. Виною всьому вельми неприємна болячка, яка ставить під сумнів моє перебування в армії. Ну, то таке. Рано чи пізно все одно там буду. Це знаю напевно. Потроху готуюся як можу. Бо не за гроші піду туди, де Макар телят не пасе, а за покликом совісті. В мене своя мотивація: люблю свою державу, а кацапів ненавиджу. Чому - і сам не знаю. Мабуть, це генетичне, усмоктане з молоком матері. Та й помститися хочу. Хоча це погана емоція, яка заважає мислити раціонально.
А от у сусіда трохи інші погляди на війну. Для нього це вікно можливостей. Скуповує за безцінь худобу по селах, ріже, смалить, а потім продає за божевільними цінами пенсіонерам під ...ським мостом у столиці.
Купив нову машину у переселенців з Кухарів за кабана і тисячу доларів, хоча вона коштує в автосалоні 25 тисяч "зелених". У людей нужда, дім розбомблено,, роботу втрачено, не знають що робити від нестатків, а в сусіда - прибуток. І такий, що простому селянинові і за десять років не заробити.
А Іван Москалюк теж знайшов "золоту жилу": шастає покинутими під час війни селами та містечками у пошуках покинутої побутової техніки, виносить з будинків кавоварки, планшети, ноутбуки тощо. І не боїться патрулів! У нього нині склад у клуні, забитий крамом аж до стелі... Односельці обходять десятою дорогою цей склад з награбованим, плюються, коли бачать рожевощоку пику цього вилупка. А йому хоч би що: уночі зі столиці під'їздить тентований пікап і завантажує оте добро перекупникам- баригам.
Я не краду. Ну, майже не краду. Навесні закінчилися дрівцята, жінку випхав в евакуацію. Коли приходив з нічних чергувань на блок-постах до хати, то коти від холоду клацали зубами. Брав возика та сокиру та їхав до лісу красти хмиз та сухостій аби .затопити грубу та зварити їсти. А під час нересту, у квітні - ловив рибу собі та на юшку та котам. Хоча знав: упіймає рибінспекція - оштрафує. Так що вибачайте люди, я теж грішник і державний злочинець. Наче.
Кажуть, ворон ворону очі не виклює. Тобто злодій злодія не зобидить. Та я вчинив нелогічно: темної ночі, перед тим як заступити в патруль селом, підпалив клуню з награбованим, Хата Москаленка стояла окремо, аж під вигоном, до найближчої сусідської хати метрів триста, тож небезпеки, що вогнище перекинеться на інші людські обійстя, не було.
А потім прибіг до своєї хати, ухопив автомата та підсумки з патронами - і гайда на пост.
Хлопці питають:
- Сашко, ти чого так хекаєш, наче за тобою вовки гналися?
- Та...зарядку робив, аби прокинутися, бо очі злипаються.
- О, то справді гарна штука,- одказують.- Робити зарядку о першій ночі - це ноу-хау. Треба і нам так спробувати.
Тобто, ще додав до своїх гріхів (крадіжку, підпал) ще один: брехню. Мабуть, горітиму в пеклі
Довкола села безперервно гуркотіло, вибухи лунали з усіх сторін
Горіла нафтобаза у Бородянці, на яку рашисти здійснили авіаналіт.
А полум'я від пожежі, яку я спричинив, стало таким яскравим, що водій аж гикнув і каже:
- Хутчій їдемо! Може, снаряд потрапив ворожий? Треба гасити пожежу!
"Ну да, подумалося, це моїх рук справа, а не російська бонба".
Приїхали , а Іван Москалюк носить цебрами воду і лається.
- Люди, допоможіть! Добро горить!
А навпроти палаючої клуні стоять похмурі односельці і недобре посміхаються.
Наш наряд вистрибнув з машини з автоматами наперевіс і підійшов поближче.
Звертаюся до односельців:
- Поливайте траву довкола, аби пожежа не перекинулася на сіножать. Посполиті мляво заворушилися. Стали колом і потроху хлюпали водицею, коли вогка трава починала курітися біля їхніх ніг.
Пожежників не кликали, бо горів ліс, третій квартал, який бомбили рашисти, вважаючи, що там стояла наша артилерія.
А уранці примчали вояки. Завітали одразу до мене. Я якраз зброю чистив.
- Сідайте до столу, кажу,- Он казан з борщем, а кухонна утвар на столі навпроти.
Вояки жували, а я закінчив вовтузитися зі зброєю: витер ганчіркою руки від мастила, , клацнув затвором, зробив холостий постріл у стелю та поставив зброю на запобіжник.
- Сашко- звертається капітан.- Більше так не чини, бо приїдемо і одгепаємо. Будеш рити окопи до нового причастя. Зрозумів?
- Та зрозумів.
А на порозі капітан озирнувся і весело усміхнувшись, додав:
- Добру справу зробив. Ворогів треба палити і на фронті і в тилу.
Глупа ніч, над селом заграва, з протилежної сторони річки Тетерев, стріляють "Урагани" у сторону Іванкова. Там нині рашисти зкучкувалися. А я, тримаю в руках автомата і міркую: " Якщо Іван Москаленко знову возитиме награбоване - як чинити? Підмовити товаришів утопити його по тихому в Тетереві чи прикопати під Осовою горою у глибокій ямі? І як це зробити, щоб вояки не довідалися? Яку ідею підкажете, шановні читачі?
І ще одне: дізнаєтеся хто наклепав на мене язиком воякам - шепніть на вушко. Віддячу сушеними білими грибами. Домовилися?
8.11.2022р.
Воякам платять гроші. Але це страшні гроші, криваві, смертельно небезпечні для тих, хто пов'язав свою долю з полем бою. Не кожен здатен піти на такий ризик, бо сьогодні ти отримав 50 тисяч, а завтра тебе уже немає. Ні пенсії не буде, ні соціальних пільг, ні потисків рук бойових побратимів. Часто і труни не буде...
То як - готові, браття, до Такої праці і Такої зарплатні?
Хотів і я піти, але військова комісія пригальмувала, поставили штамп у військовому квитку "частково придатний" і випхали у плечі за двері військкомату. Виною всьому вельми неприємна болячка, яка ставить під сумнів моє перебування в армії. Ну, то таке. Рано чи пізно все одно там буду. Це знаю напевно. Потроху готуюся як можу. Бо не за гроші піду туди, де Макар телят не пасе, а за покликом совісті. В мене своя мотивація: люблю свою державу, а кацапів ненавиджу. Чому - і сам не знаю. Мабуть, це генетичне, усмоктане з молоком матері. Та й помститися хочу. Хоча це погана емоція, яка заважає мислити раціонально.
А от у сусіда трохи інші погляди на війну. Для нього це вікно можливостей. Скуповує за безцінь худобу по селах, ріже, смалить, а потім продає за божевільними цінами пенсіонерам під ...ським мостом у столиці.
Купив нову машину у переселенців з Кухарів за кабана і тисячу доларів, хоча вона коштує в автосалоні 25 тисяч "зелених". У людей нужда, дім розбомблено,, роботу втрачено, не знають що робити від нестатків, а в сусіда - прибуток. І такий, що простому селянинові і за десять років не заробити.
А Іван Москалюк теж знайшов "золоту жилу": шастає покинутими під час війни селами та містечками у пошуках покинутої побутової техніки, виносить з будинків кавоварки, планшети, ноутбуки тощо. І не боїться патрулів! У нього нині склад у клуні, забитий крамом аж до стелі... Односельці обходять десятою дорогою цей склад з награбованим, плюються, коли бачать рожевощоку пику цього вилупка. А йому хоч би що: уночі зі столиці під'їздить тентований пікап і завантажує оте добро перекупникам- баригам.
Я не краду. Ну, майже не краду. Навесні закінчилися дрівцята, жінку випхав в евакуацію. Коли приходив з нічних чергувань на блок-постах до хати, то коти від холоду клацали зубами. Брав возика та сокиру та їхав до лісу красти хмиз та сухостій аби .затопити грубу та зварити їсти. А під час нересту, у квітні - ловив рибу собі та на юшку та котам. Хоча знав: упіймає рибінспекція - оштрафує. Так що вибачайте люди, я теж грішник і державний злочинець. Наче.
Кажуть, ворон ворону очі не виклює. Тобто злодій злодія не зобидить. Та я вчинив нелогічно: темної ночі, перед тим як заступити в патруль селом, підпалив клуню з награбованим, Хата Москаленка стояла окремо, аж під вигоном, до найближчої сусідської хати метрів триста, тож небезпеки, що вогнище перекинеться на інші людські обійстя, не було.
А потім прибіг до своєї хати, ухопив автомата та підсумки з патронами - і гайда на пост.
Хлопці питають:
- Сашко, ти чого так хекаєш, наче за тобою вовки гналися?
- Та...зарядку робив, аби прокинутися, бо очі злипаються.
- О, то справді гарна штука,- одказують.- Робити зарядку о першій ночі - це ноу-хау. Треба і нам так спробувати.
Тобто, ще додав до своїх гріхів (крадіжку, підпал) ще один: брехню. Мабуть, горітиму в пеклі
Довкола села безперервно гуркотіло, вибухи лунали з усіх сторін
Горіла нафтобаза у Бородянці, на яку рашисти здійснили авіаналіт.
А полум'я від пожежі, яку я спричинив, стало таким яскравим, що водій аж гикнув і каже:
- Хутчій їдемо! Може, снаряд потрапив ворожий? Треба гасити пожежу!
"Ну да, подумалося, це моїх рук справа, а не російська бонба".
Приїхали , а Іван Москалюк носить цебрами воду і лається.
- Люди, допоможіть! Добро горить!
А навпроти палаючої клуні стоять похмурі односельці і недобре посміхаються.
Наш наряд вистрибнув з машини з автоматами наперевіс і підійшов поближче.
Звертаюся до односельців:
- Поливайте траву довкола, аби пожежа не перекинулася на сіножать. Посполиті мляво заворушилися. Стали колом і потроху хлюпали водицею, коли вогка трава починала курітися біля їхніх ніг.
Пожежників не кликали, бо горів ліс, третій квартал, який бомбили рашисти, вважаючи, що там стояла наша артилерія.
А уранці примчали вояки. Завітали одразу до мене. Я якраз зброю чистив.
- Сідайте до столу, кажу,- Он казан з борщем, а кухонна утвар на столі навпроти.
Вояки жували, а я закінчив вовтузитися зі зброєю: витер ганчіркою руки від мастила, , клацнув затвором, зробив холостий постріл у стелю та поставив зброю на запобіжник.
- Сашко- звертається капітан.- Більше так не чини, бо приїдемо і одгепаємо. Будеш рити окопи до нового причастя. Зрозумів?
- Та зрозумів.
А на порозі капітан озирнувся і весело усміхнувшись, додав:
- Добру справу зробив. Ворогів треба палити і на фронті і в тилу.
Глупа ніч, над селом заграва, з протилежної сторони річки Тетерев, стріляють "Урагани" у сторону Іванкова. Там нині рашисти зкучкувалися. А я, тримаю в руках автомата і міркую: " Якщо Іван Москаленко знову возитиме награбоване - як чинити? Підмовити товаришів утопити його по тихому в Тетереві чи прикопати під Осовою горою у глибокій ямі? І як це зробити, щоб вояки не довідалися? Яку ідею підкажете, шановні читачі?
І ще одне: дізнаєтеся хто наклепав на мене язиком воякам - шепніть на вушко. Віддячу сушеними білими грибами. Домовилися?
8.11.2022р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію