Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.03
09:50
звернення поета України
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
2026.05.03
09:43
Щотижня складає сонети,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
2026.05.03
08:49
Ти там, де обіцяє Бог блаженство,
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
2026.05.03
07:12
То замру, неначе тиша,
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
2026.05.02
23:45
Я, як Антоніо Бандерас
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
2026.05.02
20:57
я дійсно знаю
про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
2026.05.02
16:50
назбирав доріг
осінній день
у торбину виткану
зірками
не забрав мене
туди лишень
де міняють
серця стук
осінній день
у торбину виткану
зірками
не забрав мене
туди лишень
де міняють
серця стук
2026.05.02
15:48
Каравул! Знову цей поет Куриловський помирає у своєму вірші! Скільки можна це терпіти? А можливо, цього разу і справді помре? Якщо так, то я вже написав рекомендацію до Вищого Суду, після якої цей вторинний поет НАВРЯД ЧИ потрапить до Раю! Я вважаю, що та
2026.05.02
15:36
Явдохи де?...
Кругом самі Ельвіри!
Вони вже скрізь в прозорих гніздах Акви,
Ховають згенеровані клавіри
Під пильним гострим оком Бодгісаттви.
А Тростянець? А Рахів? А трембіти?
Яку хустинку загубили в горах?
Хто віднайде її під проводом освіти ,
Кругом самі Ельвіри!
Вони вже скрізь в прозорих гніздах Акви,
Ховають згенеровані клавіри
Під пильним гострим оком Бодгісаттви.
А Тростянець? А Рахів? А трембіти?
Яку хустинку загубили в горах?
Хто віднайде її під проводом освіти ,
2026.05.02
14:23
Я повітряні замки будую,
У ілюзію кутаю біль,
Поминаю Всевишнього всує,
Із минулого злизую сіль.
Над папірусом сліпну щоночі,
З лабузиння зерно дістаю
Відганяю видіння пророчі,
Що штовхають з небес в течію.
У ілюзію кутаю біль,
Поминаю Всевишнього всує,
Із минулого злизую сіль.
Над папірусом сліпну щоночі,
З лабузиння зерно дістаю
Відганяю видіння пророчі,
Що штовхають з небес в течію.
2026.05.02
11:35
Славетний французький актор Жан Рено випустив роман «Втеча», в якому порушує тему депортації українських дітей.
Гранд європейського кіно неодноразово публічно висловлювався щодо російської агресії проти України та засуджував дії Кремля. У новому творі ві
Гранд європейського кіно неодноразово публічно висловлювався щодо російської агресії проти України та засуджував дії Кремля. У новому творі ві
2026.05.02
06:09
Просвітлий настрій, невичерпність мрій,
Коли душа палає від кохання, -
Коли тобі весняно-молодій
Радію неутомно, безнастанно.
Утілення бажань, блаженства відчуття,
Коли звучать взаємності мотиви, -
Коли украй вдоволений життям,
Як споконвік закохан
Коли душа палає від кохання, -
Коли тобі весняно-молодій
Радію неутомно, безнастанно.
Утілення бажань, блаженства відчуття,
Коли звучать взаємності мотиви, -
Коли украй вдоволений життям,
Як споконвік закохан
2026.05.02
02:53
Застигла думка. Слово з кришталю.
Я руки відігрію. Відмолю
Свої гріхи, маленькі та великі.
Покликала безмежна височінь,
Глибока поглинає душу синь,
Барвистий сон безкрилого каліки.
Хоча й навколо згубні холоди,
Я руки відігрію. Відмолю
Свої гріхи, маленькі та великі.
Покликала безмежна височінь,
Глибока поглинає душу синь,
Барвистий сон безкрилого каліки.
Хоча й навколо згубні холоди,
2026.05.01
21:38
Не шукай мене у високості —
де на мотузці крутиться земля,
дірявлячи порожній нескінчений простір,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
У цей час немилосердний, ставши на коліна,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
То сила гравітації, важка і неупинн
де на мотузці крутиться земля,
дірявлячи порожній нескінчений простір,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
У цей час немилосердний, ставши на коліна,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
То сила гравітації, важка і неупинн
2026.05.01
20:19
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих
Біжить, а не стоїть буття на місці.
І випускає ненароком стріли,
Буває біль надмірно в серці містить.
Як важко не було б, живе надія.
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих.
Проходиш гартування, й знову досвід
Біжить, а не стоїть буття на місці.
І випускає ненароком стріли,
Буває біль надмірно в серці містить.
Як важко не було б, живе надія.
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих.
Проходиш гартування, й знову досвід
2026.05.01
20:18
ван гог · картинка · черевики
убиті майже але втім
художник ловить кожну тінь
ці черевики небезликі
за тими тінями роки
як є схололі і бездарні
таке життя · немає правди
надій нема для бідняків
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...убиті майже але втім
художник ловить кожну тінь
ці черевики небезликі
за тими тінями роки
як є схололі і бездарні
таке життя · немає правди
надій нема для бідняків
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Грішник
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Грішник
Час такий, що мислити про суєтне не варто. Думки про земне щастя та статки сіють сумніви. Відволікають від головного - захисту України. Але не все так просто. Ніхто і нікому просто так не позичить грошей, не візьме на роботу, не спише борги. А вони за час війни в усіх виросли аж до неба. У мене також.
Воякам платять гроші. Але це страшні гроші, криваві, смертельно небезпечні для тих, хто пов'язав свою долю з полем бою. Не кожен здатен піти на такий ризик, бо сьогодні ти отримав 50 тисяч, а завтра тебе уже немає. Ні пенсії не буде, ні соціальних пільг, ні потисків рук бойових побратимів. Часто і труни не буде...
То як - готові, браття, до Такої праці і Такої зарплатні?
Хотів і я піти, але військова комісія пригальмувала, поставили штамп у військовому квитку "частково придатний" і випхали у плечі за двері військкомату. Виною всьому вельми неприємна болячка, яка ставить під сумнів моє перебування в армії. Ну, то таке. Рано чи пізно все одно там буду. Це знаю напевно. Потроху готуюся як можу. Бо не за гроші піду туди, де Макар телят не пасе, а за покликом совісті. В мене своя мотивація: люблю свою державу, а кацапів ненавиджу. Чому - і сам не знаю. Мабуть, це генетичне, усмоктане з молоком матері. Та й помститися хочу. Хоча це погана емоція, яка заважає мислити раціонально.
А от у сусіда трохи інші погляди на війну. Для нього це вікно можливостей. Скуповує за безцінь худобу по селах, ріже, смалить, а потім продає за божевільними цінами пенсіонерам під ...ським мостом у столиці.
Купив нову машину у переселенців з Кухарів за кабана і тисячу доларів, хоча вона коштує в автосалоні 25 тисяч "зелених". У людей нужда, дім розбомблено,, роботу втрачено, не знають що робити від нестатків, а в сусіда - прибуток. І такий, що простому селянинові і за десять років не заробити.
А Іван Москалюк теж знайшов "золоту жилу": шастає покинутими під час війни селами та містечками у пошуках покинутої побутової техніки, виносить з будинків кавоварки, планшети, ноутбуки тощо. І не боїться патрулів! У нього нині склад у клуні, забитий крамом аж до стелі... Односельці обходять десятою дорогою цей склад з награбованим, плюються, коли бачать рожевощоку пику цього вилупка. А йому хоч би що: уночі зі столиці під'їздить тентований пікап і завантажує оте добро перекупникам- баригам.
Я не краду. Ну, майже не краду. Навесні закінчилися дрівцята, жінку випхав в евакуацію. Коли приходив з нічних чергувань на блок-постах до хати, то коти від холоду клацали зубами. Брав возика та сокиру та їхав до лісу красти хмиз та сухостій аби .затопити грубу та зварити їсти. А під час нересту, у квітні - ловив рибу собі та на юшку та котам. Хоча знав: упіймає рибінспекція - оштрафує. Так що вибачайте люди, я теж грішник і державний злочинець. Наче.
Кажуть, ворон ворону очі не виклює. Тобто злодій злодія не зобидить. Та я вчинив нелогічно: темної ночі, перед тим як заступити в патруль селом, підпалив клуню з награбованим, Хата Москаленка стояла окремо, аж під вигоном, до найближчої сусідської хати метрів триста, тож небезпеки, що вогнище перекинеться на інші людські обійстя, не було.
А потім прибіг до своєї хати, ухопив автомата та підсумки з патронами - і гайда на пост.
Хлопці питають:
- Сашко, ти чого так хекаєш, наче за тобою вовки гналися?
- Та...зарядку робив, аби прокинутися, бо очі злипаються.
- О, то справді гарна штука,- одказують.- Робити зарядку о першій ночі - це ноу-хау. Треба і нам так спробувати.
Тобто, ще додав до своїх гріхів (крадіжку, підпал) ще один: брехню. Мабуть, горітиму в пеклі
Довкола села безперервно гуркотіло, вибухи лунали з усіх сторін
Горіла нафтобаза у Бородянці, на яку рашисти здійснили авіаналіт.
А полум'я від пожежі, яку я спричинив, стало таким яскравим, що водій аж гикнув і каже:
- Хутчій їдемо! Може, снаряд потрапив ворожий? Треба гасити пожежу!
"Ну да, подумалося, це моїх рук справа, а не російська бонба".
Приїхали , а Іван Москалюк носить цебрами воду і лається.
- Люди, допоможіть! Добро горить!
А навпроти палаючої клуні стоять похмурі односельці і недобре посміхаються.
Наш наряд вистрибнув з машини з автоматами наперевіс і підійшов поближче.
Звертаюся до односельців:
- Поливайте траву довкола, аби пожежа не перекинулася на сіножать. Посполиті мляво заворушилися. Стали колом і потроху хлюпали водицею, коли вогка трава починала курітися біля їхніх ніг.
Пожежників не кликали, бо горів ліс, третій квартал, який бомбили рашисти, вважаючи, що там стояла наша артилерія.
А уранці примчали вояки. Завітали одразу до мене. Я якраз зброю чистив.
- Сідайте до столу, кажу,- Он казан з борщем, а кухонна утвар на столі навпроти.
Вояки жували, а я закінчив вовтузитися зі зброєю: витер ганчіркою руки від мастила, , клацнув затвором, зробив холостий постріл у стелю та поставив зброю на запобіжник.
- Сашко- звертається капітан.- Більше так не чини, бо приїдемо і одгепаємо. Будеш рити окопи до нового причастя. Зрозумів?
- Та зрозумів.
А на порозі капітан озирнувся і весело усміхнувшись, додав:
- Добру справу зробив. Ворогів треба палити і на фронті і в тилу.
Глупа ніч, над селом заграва, з протилежної сторони річки Тетерев, стріляють "Урагани" у сторону Іванкова. Там нині рашисти зкучкувалися. А я, тримаю в руках автомата і міркую: " Якщо Іван Москаленко знову возитиме награбоване - як чинити? Підмовити товаришів утопити його по тихому в Тетереві чи прикопати під Осовою горою у глибокій ямі? І як це зробити, щоб вояки не довідалися? Яку ідею підкажете, шановні читачі?
І ще одне: дізнаєтеся хто наклепав на мене язиком воякам - шепніть на вушко. Віддячу сушеними білими грибами. Домовилися?
8.11.2022р.
Воякам платять гроші. Але це страшні гроші, криваві, смертельно небезпечні для тих, хто пов'язав свою долю з полем бою. Не кожен здатен піти на такий ризик, бо сьогодні ти отримав 50 тисяч, а завтра тебе уже немає. Ні пенсії не буде, ні соціальних пільг, ні потисків рук бойових побратимів. Часто і труни не буде...
То як - готові, браття, до Такої праці і Такої зарплатні?
Хотів і я піти, але військова комісія пригальмувала, поставили штамп у військовому квитку "частково придатний" і випхали у плечі за двері військкомату. Виною всьому вельми неприємна болячка, яка ставить під сумнів моє перебування в армії. Ну, то таке. Рано чи пізно все одно там буду. Це знаю напевно. Потроху готуюся як можу. Бо не за гроші піду туди, де Макар телят не пасе, а за покликом совісті. В мене своя мотивація: люблю свою державу, а кацапів ненавиджу. Чому - і сам не знаю. Мабуть, це генетичне, усмоктане з молоком матері. Та й помститися хочу. Хоча це погана емоція, яка заважає мислити раціонально.
А от у сусіда трохи інші погляди на війну. Для нього це вікно можливостей. Скуповує за безцінь худобу по селах, ріже, смалить, а потім продає за божевільними цінами пенсіонерам під ...ським мостом у столиці.
Купив нову машину у переселенців з Кухарів за кабана і тисячу доларів, хоча вона коштує в автосалоні 25 тисяч "зелених". У людей нужда, дім розбомблено,, роботу втрачено, не знають що робити від нестатків, а в сусіда - прибуток. І такий, що простому селянинові і за десять років не заробити.
А Іван Москалюк теж знайшов "золоту жилу": шастає покинутими під час війни селами та містечками у пошуках покинутої побутової техніки, виносить з будинків кавоварки, планшети, ноутбуки тощо. І не боїться патрулів! У нього нині склад у клуні, забитий крамом аж до стелі... Односельці обходять десятою дорогою цей склад з награбованим, плюються, коли бачать рожевощоку пику цього вилупка. А йому хоч би що: уночі зі столиці під'їздить тентований пікап і завантажує оте добро перекупникам- баригам.
Я не краду. Ну, майже не краду. Навесні закінчилися дрівцята, жінку випхав в евакуацію. Коли приходив з нічних чергувань на блок-постах до хати, то коти від холоду клацали зубами. Брав возика та сокиру та їхав до лісу красти хмиз та сухостій аби .затопити грубу та зварити їсти. А під час нересту, у квітні - ловив рибу собі та на юшку та котам. Хоча знав: упіймає рибінспекція - оштрафує. Так що вибачайте люди, я теж грішник і державний злочинець. Наче.
Кажуть, ворон ворону очі не виклює. Тобто злодій злодія не зобидить. Та я вчинив нелогічно: темної ночі, перед тим як заступити в патруль селом, підпалив клуню з награбованим, Хата Москаленка стояла окремо, аж під вигоном, до найближчої сусідської хати метрів триста, тож небезпеки, що вогнище перекинеться на інші людські обійстя, не було.
А потім прибіг до своєї хати, ухопив автомата та підсумки з патронами - і гайда на пост.
Хлопці питають:
- Сашко, ти чого так хекаєш, наче за тобою вовки гналися?
- Та...зарядку робив, аби прокинутися, бо очі злипаються.
- О, то справді гарна штука,- одказують.- Робити зарядку о першій ночі - це ноу-хау. Треба і нам так спробувати.
Тобто, ще додав до своїх гріхів (крадіжку, підпал) ще один: брехню. Мабуть, горітиму в пеклі
Довкола села безперервно гуркотіло, вибухи лунали з усіх сторін
Горіла нафтобаза у Бородянці, на яку рашисти здійснили авіаналіт.
А полум'я від пожежі, яку я спричинив, стало таким яскравим, що водій аж гикнув і каже:
- Хутчій їдемо! Може, снаряд потрапив ворожий? Треба гасити пожежу!
"Ну да, подумалося, це моїх рук справа, а не російська бонба".
Приїхали , а Іван Москалюк носить цебрами воду і лається.
- Люди, допоможіть! Добро горить!
А навпроти палаючої клуні стоять похмурі односельці і недобре посміхаються.
Наш наряд вистрибнув з машини з автоматами наперевіс і підійшов поближче.
Звертаюся до односельців:
- Поливайте траву довкола, аби пожежа не перекинулася на сіножать. Посполиті мляво заворушилися. Стали колом і потроху хлюпали водицею, коли вогка трава починала курітися біля їхніх ніг.
Пожежників не кликали, бо горів ліс, третій квартал, який бомбили рашисти, вважаючи, що там стояла наша артилерія.
А уранці примчали вояки. Завітали одразу до мене. Я якраз зброю чистив.
- Сідайте до столу, кажу,- Он казан з борщем, а кухонна утвар на столі навпроти.
Вояки жували, а я закінчив вовтузитися зі зброєю: витер ганчіркою руки від мастила, , клацнув затвором, зробив холостий постріл у стелю та поставив зброю на запобіжник.
- Сашко- звертається капітан.- Більше так не чини, бо приїдемо і одгепаємо. Будеш рити окопи до нового причастя. Зрозумів?
- Та зрозумів.
А на порозі капітан озирнувся і весело усміхнувшись, додав:
- Добру справу зробив. Ворогів треба палити і на фронті і в тилу.
Глупа ніч, над селом заграва, з протилежної сторони річки Тетерев, стріляють "Урагани" у сторону Іванкова. Там нині рашисти зкучкувалися. А я, тримаю в руках автомата і міркую: " Якщо Іван Москаленко знову возитиме награбоване - як чинити? Підмовити товаришів утопити його по тихому в Тетереві чи прикопати під Осовою горою у глибокій ямі? І як це зробити, щоб вояки не довідалися? Яку ідею підкажете, шановні читачі?
І ще одне: дізнаєтеся хто наклепав на мене язиком воякам - шепніть на вушко. Віддячу сушеними білими грибами. Домовилися?
8.11.2022р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
