Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.01
06:29
Сонце сяє понад містом
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
2026.04.30
19:48
Злетів у Небо передчасно
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
2026.04.30
18:19
хтось пан а дехто і пропав
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
2026.04.30
14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
2026.04.30
14:06
Витоки свідомості – це ті джерела,
які не стільки напувають, як звучать
милозвучністю твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин і водос
які не стільки напувають, як звучать
милозвучністю твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин і водос
2026.04.30
11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м
2026.04.30
11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
2026.04.30
09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
2026.04.30
05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
2026.04.29
23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
2026.04.29
21:39
О, шматяр колує справно
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
2026.04.29
20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
2026.04.29
20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
2026.04.29
19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, потім з
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Грішник
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Грішник
Час такий, що мислити про суєтне не варто. Думки про земне щастя та статки сіють сумніви. Відволікають від головного - захисту України. Але не все так просто. Ніхто і нікому просто так не позичить грошей, не візьме на роботу, не спише борги. А вони за час війни в усіх виросли аж до неба. У мене також.
Воякам платять гроші. Але це страшні гроші, криваві, смертельно небезпечні для тих, хто пов'язав свою долю з полем бою. Не кожен здатен піти на такий ризик, бо сьогодні ти отримав 50 тисяч, а завтра тебе уже немає. Ні пенсії не буде, ні соціальних пільг, ні потисків рук бойових побратимів. Часто і труни не буде...
То як - готові, браття, до Такої праці і Такої зарплатні?
Хотів і я піти, але військова комісія пригальмувала, поставили штамп у військовому квитку "частково придатний" і випхали у плечі за двері військкомату. Виною всьому вельми неприємна болячка, яка ставить під сумнів моє перебування в армії. Ну, то таке. Рано чи пізно все одно там буду. Це знаю напевно. Потроху готуюся як можу. Бо не за гроші піду туди, де Макар телят не пасе, а за покликом совісті. В мене своя мотивація: люблю свою державу, а кацапів ненавиджу. Чому - і сам не знаю. Мабуть, це генетичне, усмоктане з молоком матері. Та й помститися хочу. Хоча це погана емоція, яка заважає мислити раціонально.
А от у сусіда трохи інші погляди на війну. Для нього це вікно можливостей. Скуповує за безцінь худобу по селах, ріже, смалить, а потім продає за божевільними цінами пенсіонерам під ...ським мостом у столиці.
Купив нову машину у переселенців з Кухарів за кабана і тисячу доларів, хоча вона коштує в автосалоні 25 тисяч "зелених". У людей нужда, дім розбомблено,, роботу втрачено, не знають що робити від нестатків, а в сусіда - прибуток. І такий, що простому селянинові і за десять років не заробити.
А Іван Москалюк теж знайшов "золоту жилу": шастає покинутими під час війни селами та містечками у пошуках покинутої побутової техніки, виносить з будинків кавоварки, планшети, ноутбуки тощо. І не боїться патрулів! У нього нині склад у клуні, забитий крамом аж до стелі... Односельці обходять десятою дорогою цей склад з награбованим, плюються, коли бачать рожевощоку пику цього вилупка. А йому хоч би що: уночі зі столиці під'їздить тентований пікап і завантажує оте добро перекупникам- баригам.
Я не краду. Ну, майже не краду. Навесні закінчилися дрівцята, жінку випхав в евакуацію. Коли приходив з нічних чергувань на блок-постах до хати, то коти від холоду клацали зубами. Брав возика та сокиру та їхав до лісу красти хмиз та сухостій аби .затопити грубу та зварити їсти. А під час нересту, у квітні - ловив рибу собі та на юшку та котам. Хоча знав: упіймає рибінспекція - оштрафує. Так що вибачайте люди, я теж грішник і державний злочинець. Наче.
Кажуть, ворон ворону очі не виклює. Тобто злодій злодія не зобидить. Та я вчинив нелогічно: темної ночі, перед тим як заступити в патруль селом, підпалив клуню з награбованим, Хата Москаленка стояла окремо, аж під вигоном, до найближчої сусідської хати метрів триста, тож небезпеки, що вогнище перекинеться на інші людські обійстя, не було.
А потім прибіг до своєї хати, ухопив автомата та підсумки з патронами - і гайда на пост.
Хлопці питають:
- Сашко, ти чого так хекаєш, наче за тобою вовки гналися?
- Та...зарядку робив, аби прокинутися, бо очі злипаються.
- О, то справді гарна штука,- одказують.- Робити зарядку о першій ночі - це ноу-хау. Треба і нам так спробувати.
Тобто, ще додав до своїх гріхів (крадіжку, підпал) ще один: брехню. Мабуть, горітиму в пеклі
Довкола села безперервно гуркотіло, вибухи лунали з усіх сторін
Горіла нафтобаза у Бородянці, на яку рашисти здійснили авіаналіт.
А полум'я від пожежі, яку я спричинив, стало таким яскравим, що водій аж гикнув і каже:
- Хутчій їдемо! Може, снаряд потрапив ворожий? Треба гасити пожежу!
"Ну да, подумалося, це моїх рук справа, а не російська бонба".
Приїхали , а Іван Москалюк носить цебрами воду і лається.
- Люди, допоможіть! Добро горить!
А навпроти палаючої клуні стоять похмурі односельці і недобре посміхаються.
Наш наряд вистрибнув з машини з автоматами наперевіс і підійшов поближче.
Звертаюся до односельців:
- Поливайте траву довкола, аби пожежа не перекинулася на сіножать. Посполиті мляво заворушилися. Стали колом і потроху хлюпали водицею, коли вогка трава починала курітися біля їхніх ніг.
Пожежників не кликали, бо горів ліс, третій квартал, який бомбили рашисти, вважаючи, що там стояла наша артилерія.
А уранці примчали вояки. Завітали одразу до мене. Я якраз зброю чистив.
- Сідайте до столу, кажу,- Он казан з борщем, а кухонна утвар на столі навпроти.
Вояки жували, а я закінчив вовтузитися зі зброєю: витер ганчіркою руки від мастила, , клацнув затвором, зробив холостий постріл у стелю та поставив зброю на запобіжник.
- Сашко- звертається капітан.- Більше так не чини, бо приїдемо і одгепаємо. Будеш рити окопи до нового причастя. Зрозумів?
- Та зрозумів.
А на порозі капітан озирнувся і весело усміхнувшись, додав:
- Добру справу зробив. Ворогів треба палити і на фронті і в тилу.
Глупа ніч, над селом заграва, з протилежної сторони річки Тетерев, стріляють "Урагани" у сторону Іванкова. Там нині рашисти зкучкувалися. А я, тримаю в руках автомата і міркую: " Якщо Іван Москаленко знову возитиме награбоване - як чинити? Підмовити товаришів утопити його по тихому в Тетереві чи прикопати під Осовою горою у глибокій ямі? І як це зробити, щоб вояки не довідалися? Яку ідею підкажете, шановні читачі?
І ще одне: дізнаєтеся хто наклепав на мене язиком воякам - шепніть на вушко. Віддячу сушеними білими грибами. Домовилися?
8.11.2022р.
Воякам платять гроші. Але це страшні гроші, криваві, смертельно небезпечні для тих, хто пов'язав свою долю з полем бою. Не кожен здатен піти на такий ризик, бо сьогодні ти отримав 50 тисяч, а завтра тебе уже немає. Ні пенсії не буде, ні соціальних пільг, ні потисків рук бойових побратимів. Часто і труни не буде...
То як - готові, браття, до Такої праці і Такої зарплатні?
Хотів і я піти, але військова комісія пригальмувала, поставили штамп у військовому квитку "частково придатний" і випхали у плечі за двері військкомату. Виною всьому вельми неприємна болячка, яка ставить під сумнів моє перебування в армії. Ну, то таке. Рано чи пізно все одно там буду. Це знаю напевно. Потроху готуюся як можу. Бо не за гроші піду туди, де Макар телят не пасе, а за покликом совісті. В мене своя мотивація: люблю свою державу, а кацапів ненавиджу. Чому - і сам не знаю. Мабуть, це генетичне, усмоктане з молоком матері. Та й помститися хочу. Хоча це погана емоція, яка заважає мислити раціонально.
А от у сусіда трохи інші погляди на війну. Для нього це вікно можливостей. Скуповує за безцінь худобу по селах, ріже, смалить, а потім продає за божевільними цінами пенсіонерам під ...ським мостом у столиці.
Купив нову машину у переселенців з Кухарів за кабана і тисячу доларів, хоча вона коштує в автосалоні 25 тисяч "зелених". У людей нужда, дім розбомблено,, роботу втрачено, не знають що робити від нестатків, а в сусіда - прибуток. І такий, що простому селянинові і за десять років не заробити.
А Іван Москалюк теж знайшов "золоту жилу": шастає покинутими під час війни селами та містечками у пошуках покинутої побутової техніки, виносить з будинків кавоварки, планшети, ноутбуки тощо. І не боїться патрулів! У нього нині склад у клуні, забитий крамом аж до стелі... Односельці обходять десятою дорогою цей склад з награбованим, плюються, коли бачать рожевощоку пику цього вилупка. А йому хоч би що: уночі зі столиці під'їздить тентований пікап і завантажує оте добро перекупникам- баригам.
Я не краду. Ну, майже не краду. Навесні закінчилися дрівцята, жінку випхав в евакуацію. Коли приходив з нічних чергувань на блок-постах до хати, то коти від холоду клацали зубами. Брав возика та сокиру та їхав до лісу красти хмиз та сухостій аби .затопити грубу та зварити їсти. А під час нересту, у квітні - ловив рибу собі та на юшку та котам. Хоча знав: упіймає рибінспекція - оштрафує. Так що вибачайте люди, я теж грішник і державний злочинець. Наче.
Кажуть, ворон ворону очі не виклює. Тобто злодій злодія не зобидить. Та я вчинив нелогічно: темної ночі, перед тим як заступити в патруль селом, підпалив клуню з награбованим, Хата Москаленка стояла окремо, аж під вигоном, до найближчої сусідської хати метрів триста, тож небезпеки, що вогнище перекинеться на інші людські обійстя, не було.
А потім прибіг до своєї хати, ухопив автомата та підсумки з патронами - і гайда на пост.
Хлопці питають:
- Сашко, ти чого так хекаєш, наче за тобою вовки гналися?
- Та...зарядку робив, аби прокинутися, бо очі злипаються.
- О, то справді гарна штука,- одказують.- Робити зарядку о першій ночі - це ноу-хау. Треба і нам так спробувати.
Тобто, ще додав до своїх гріхів (крадіжку, підпал) ще один: брехню. Мабуть, горітиму в пеклі
Довкола села безперервно гуркотіло, вибухи лунали з усіх сторін
Горіла нафтобаза у Бородянці, на яку рашисти здійснили авіаналіт.
А полум'я від пожежі, яку я спричинив, стало таким яскравим, що водій аж гикнув і каже:
- Хутчій їдемо! Може, снаряд потрапив ворожий? Треба гасити пожежу!
"Ну да, подумалося, це моїх рук справа, а не російська бонба".
Приїхали , а Іван Москалюк носить цебрами воду і лається.
- Люди, допоможіть! Добро горить!
А навпроти палаючої клуні стоять похмурі односельці і недобре посміхаються.
Наш наряд вистрибнув з машини з автоматами наперевіс і підійшов поближче.
Звертаюся до односельців:
- Поливайте траву довкола, аби пожежа не перекинулася на сіножать. Посполиті мляво заворушилися. Стали колом і потроху хлюпали водицею, коли вогка трава починала курітися біля їхніх ніг.
Пожежників не кликали, бо горів ліс, третій квартал, який бомбили рашисти, вважаючи, що там стояла наша артилерія.
А уранці примчали вояки. Завітали одразу до мене. Я якраз зброю чистив.
- Сідайте до столу, кажу,- Он казан з борщем, а кухонна утвар на столі навпроти.
Вояки жували, а я закінчив вовтузитися зі зброєю: витер ганчіркою руки від мастила, , клацнув затвором, зробив холостий постріл у стелю та поставив зброю на запобіжник.
- Сашко- звертається капітан.- Більше так не чини, бо приїдемо і одгепаємо. Будеш рити окопи до нового причастя. Зрозумів?
- Та зрозумів.
А на порозі капітан озирнувся і весело усміхнувшись, додав:
- Добру справу зробив. Ворогів треба палити і на фронті і в тилу.
Глупа ніч, над селом заграва, з протилежної сторони річки Тетерев, стріляють "Урагани" у сторону Іванкова. Там нині рашисти зкучкувалися. А я, тримаю в руках автомата і міркую: " Якщо Іван Москаленко знову возитиме награбоване - як чинити? Підмовити товаришів утопити його по тихому в Тетереві чи прикопати під Осовою горою у глибокій ямі? І як це зробити, щоб вояки не довідалися? Яку ідею підкажете, шановні читачі?
І ще одне: дізнаєтеся хто наклепав на мене язиком воякам - шепніть на вушко. Віддячу сушеними білими грибами. Домовилися?
8.11.2022р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
