Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Грішник
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Грішник
Час такий, що мислити про суєтне не варто. Думки про земне щастя та статки сіють сумніви. Відволікають від головного - захисту України. Але не все так просто. Ніхто і нікому просто так не позичить грошей, не візьме на роботу, не спише борги. А вони за час війни в усіх виросли аж до неба. У мене також.
Воякам платять гроші. Але це страшні гроші, криваві, смертельно небезпечні для тих, хто пов'язав свою долю з полем бою. Не кожен здатен піти на такий ризик, бо сьогодні ти отримав 50 тисяч, а завтра тебе уже немає. Ні пенсії не буде, ні соціальних пільг, ні потисків рук бойових побратимів. Часто і труни не буде...
То як - готові, браття, до Такої праці і Такої зарплатні?
Хотів і я піти, але військова комісія пригальмувала, поставили штамп у військовому квитку "частково придатний" і випхали у плечі за двері військкомату. Виною всьому вельми неприємна болячка, яка ставить під сумнів моє перебування в армії. Ну, то таке. Рано чи пізно все одно там буду. Це знаю напевно. Потроху готуюся як можу. Бо не за гроші піду туди, де Макар телят не пасе, а за покликом совісті. В мене своя мотивація: люблю свою державу, а кацапів ненавиджу. Чому - і сам не знаю. Мабуть, це генетичне, усмоктане з молоком матері. Та й помститися хочу. Хоча це погана емоція, яка заважає мислити раціонально.
А от у сусіда трохи інші погляди на війну. Для нього це вікно можливостей. Скуповує за безцінь худобу по селах, ріже, смалить, а потім продає за божевільними цінами пенсіонерам під ...ським мостом у столиці.
Купив нову машину у переселенців з Кухарів за кабана і тисячу доларів, хоча вона коштує в автосалоні 25 тисяч "зелених". У людей нужда, дім розбомблено,, роботу втрачено, не знають що робити від нестатків, а в сусіда - прибуток. І такий, що простому селянинові і за десять років не заробити.
А Іван Москалюк теж знайшов "золоту жилу": шастає покинутими під час війни селами та містечками у пошуках покинутої побутової техніки, виносить з будинків кавоварки, планшети, ноутбуки тощо. І не боїться патрулів! У нього нині склад у клуні, забитий крамом аж до стелі... Односельці обходять десятою дорогою цей склад з награбованим, плюються, коли бачать рожевощоку пику цього вилупка. А йому хоч би що: уночі зі столиці під'їздить тентований пікап і завантажує оте добро перекупникам- баригам.
Я не краду. Ну, майже не краду. Навесні закінчилися дрівцята, жінку випхав в евакуацію. Коли приходив з нічних чергувань на блок-постах до хати, то коти від холоду клацали зубами. Брав возика та сокиру та їхав до лісу красти хмиз та сухостій аби .затопити грубу та зварити їсти. А під час нересту, у квітні - ловив рибу собі та на юшку та котам. Хоча знав: упіймає рибінспекція - оштрафує. Так що вибачайте люди, я теж грішник і державний злочинець. Наче.
Кажуть, ворон ворону очі не виклює. Тобто злодій злодія не зобидить. Та я вчинив нелогічно: темної ночі, перед тим як заступити в патруль селом, підпалив клуню з награбованим, Хата Москаленка стояла окремо, аж під вигоном, до найближчої сусідської хати метрів триста, тож небезпеки, що вогнище перекинеться на інші людські обійстя, не було.
А потім прибіг до своєї хати, ухопив автомата та підсумки з патронами - і гайда на пост.
Хлопці питають:
- Сашко, ти чого так хекаєш, наче за тобою вовки гналися?
- Та...зарядку робив, аби прокинутися, бо очі злипаються.
- О, то справді гарна штука,- одказують.- Робити зарядку о першій ночі - це ноу-хау. Треба і нам так спробувати.
Тобто, ще додав до своїх гріхів (крадіжку, підпал) ще один: брехню. Мабуть, горітиму в пеклі
Довкола села безперервно гуркотіло, вибухи лунали з усіх сторін
Горіла нафтобаза у Бородянці, на яку рашисти здійснили авіаналіт.
А полум'я від пожежі, яку я спричинив, стало таким яскравим, що водій аж гикнув і каже:
- Хутчій їдемо! Може, снаряд потрапив ворожий? Треба гасити пожежу!
"Ну да, подумалося, це моїх рук справа, а не російська бонба".
Приїхали , а Іван Москалюк носить цебрами воду і лається.
- Люди, допоможіть! Добро горить!
А навпроти палаючої клуні стоять похмурі односельці і недобре посміхаються.
Наш наряд вистрибнув з машини з автоматами наперевіс і підійшов поближче.
Звертаюся до односельців:
- Поливайте траву довкола, аби пожежа не перекинулася на сіножать. Посполиті мляво заворушилися. Стали колом і потроху хлюпали водицею, коли вогка трава починала курітися біля їхніх ніг.
Пожежників не кликали, бо горів ліс, третій квартал, який бомбили рашисти, вважаючи, що там стояла наша артилерія.
А уранці примчали вояки. Завітали одразу до мене. Я якраз зброю чистив.
- Сідайте до столу, кажу,- Он казан з борщем, а кухонна утвар на столі навпроти.
Вояки жували, а я закінчив вовтузитися зі зброєю: витер ганчіркою руки від мастила, , клацнув затвором, зробив холостий постріл у стелю та поставив зброю на запобіжник.
- Сашко- звертається капітан.- Більше так не чини, бо приїдемо і одгепаємо. Будеш рити окопи до нового причастя. Зрозумів?
- Та зрозумів.
А на порозі капітан озирнувся і весело усміхнувшись, додав:
- Добру справу зробив. Ворогів треба палити і на фронті і в тилу.
Глупа ніч, над селом заграва, з протилежної сторони річки Тетерев, стріляють "Урагани" у сторону Іванкова. Там нині рашисти зкучкувалися. А я, тримаю в руках автомата і міркую: " Якщо Іван Москаленко знову возитиме награбоване - як чинити? Підмовити товаришів утопити його по тихому в Тетереві чи прикопати під Осовою горою у глибокій ямі? І як це зробити, щоб вояки не довідалися? Яку ідею підкажете, шановні читачі?
І ще одне: дізнаєтеся хто наклепав на мене язиком воякам - шепніть на вушко. Віддячу сушеними білими грибами. Домовилися?
8.11.2022р.
Воякам платять гроші. Але це страшні гроші, криваві, смертельно небезпечні для тих, хто пов'язав свою долю з полем бою. Не кожен здатен піти на такий ризик, бо сьогодні ти отримав 50 тисяч, а завтра тебе уже немає. Ні пенсії не буде, ні соціальних пільг, ні потисків рук бойових побратимів. Часто і труни не буде...
То як - готові, браття, до Такої праці і Такої зарплатні?
Хотів і я піти, але військова комісія пригальмувала, поставили штамп у військовому квитку "частково придатний" і випхали у плечі за двері військкомату. Виною всьому вельми неприємна болячка, яка ставить під сумнів моє перебування в армії. Ну, то таке. Рано чи пізно все одно там буду. Це знаю напевно. Потроху готуюся як можу. Бо не за гроші піду туди, де Макар телят не пасе, а за покликом совісті. В мене своя мотивація: люблю свою державу, а кацапів ненавиджу. Чому - і сам не знаю. Мабуть, це генетичне, усмоктане з молоком матері. Та й помститися хочу. Хоча це погана емоція, яка заважає мислити раціонально.
А от у сусіда трохи інші погляди на війну. Для нього це вікно можливостей. Скуповує за безцінь худобу по селах, ріже, смалить, а потім продає за божевільними цінами пенсіонерам під ...ським мостом у столиці.
Купив нову машину у переселенців з Кухарів за кабана і тисячу доларів, хоча вона коштує в автосалоні 25 тисяч "зелених". У людей нужда, дім розбомблено,, роботу втрачено, не знають що робити від нестатків, а в сусіда - прибуток. І такий, що простому селянинові і за десять років не заробити.
А Іван Москалюк теж знайшов "золоту жилу": шастає покинутими під час війни селами та містечками у пошуках покинутої побутової техніки, виносить з будинків кавоварки, планшети, ноутбуки тощо. І не боїться патрулів! У нього нині склад у клуні, забитий крамом аж до стелі... Односельці обходять десятою дорогою цей склад з награбованим, плюються, коли бачать рожевощоку пику цього вилупка. А йому хоч би що: уночі зі столиці під'їздить тентований пікап і завантажує оте добро перекупникам- баригам.
Я не краду. Ну, майже не краду. Навесні закінчилися дрівцята, жінку випхав в евакуацію. Коли приходив з нічних чергувань на блок-постах до хати, то коти від холоду клацали зубами. Брав возика та сокиру та їхав до лісу красти хмиз та сухостій аби .затопити грубу та зварити їсти. А під час нересту, у квітні - ловив рибу собі та на юшку та котам. Хоча знав: упіймає рибінспекція - оштрафує. Так що вибачайте люди, я теж грішник і державний злочинець. Наче.
Кажуть, ворон ворону очі не виклює. Тобто злодій злодія не зобидить. Та я вчинив нелогічно: темної ночі, перед тим як заступити в патруль селом, підпалив клуню з награбованим, Хата Москаленка стояла окремо, аж під вигоном, до найближчої сусідської хати метрів триста, тож небезпеки, що вогнище перекинеться на інші людські обійстя, не було.
А потім прибіг до своєї хати, ухопив автомата та підсумки з патронами - і гайда на пост.
Хлопці питають:
- Сашко, ти чого так хекаєш, наче за тобою вовки гналися?
- Та...зарядку робив, аби прокинутися, бо очі злипаються.
- О, то справді гарна штука,- одказують.- Робити зарядку о першій ночі - це ноу-хау. Треба і нам так спробувати.
Тобто, ще додав до своїх гріхів (крадіжку, підпал) ще один: брехню. Мабуть, горітиму в пеклі
Довкола села безперервно гуркотіло, вибухи лунали з усіх сторін
Горіла нафтобаза у Бородянці, на яку рашисти здійснили авіаналіт.
А полум'я від пожежі, яку я спричинив, стало таким яскравим, що водій аж гикнув і каже:
- Хутчій їдемо! Може, снаряд потрапив ворожий? Треба гасити пожежу!
"Ну да, подумалося, це моїх рук справа, а не російська бонба".
Приїхали , а Іван Москалюк носить цебрами воду і лається.
- Люди, допоможіть! Добро горить!
А навпроти палаючої клуні стоять похмурі односельці і недобре посміхаються.
Наш наряд вистрибнув з машини з автоматами наперевіс і підійшов поближче.
Звертаюся до односельців:
- Поливайте траву довкола, аби пожежа не перекинулася на сіножать. Посполиті мляво заворушилися. Стали колом і потроху хлюпали водицею, коли вогка трава починала курітися біля їхніх ніг.
Пожежників не кликали, бо горів ліс, третій квартал, який бомбили рашисти, вважаючи, що там стояла наша артилерія.
А уранці примчали вояки. Завітали одразу до мене. Я якраз зброю чистив.
- Сідайте до столу, кажу,- Он казан з борщем, а кухонна утвар на столі навпроти.
Вояки жували, а я закінчив вовтузитися зі зброєю: витер ганчіркою руки від мастила, , клацнув затвором, зробив холостий постріл у стелю та поставив зброю на запобіжник.
- Сашко- звертається капітан.- Більше так не чини, бо приїдемо і одгепаємо. Будеш рити окопи до нового причастя. Зрозумів?
- Та зрозумів.
А на порозі капітан озирнувся і весело усміхнувшись, додав:
- Добру справу зробив. Ворогів треба палити і на фронті і в тилу.
Глупа ніч, над селом заграва, з протилежної сторони річки Тетерев, стріляють "Урагани" у сторону Іванкова. Там нині рашисти зкучкувалися. А я, тримаю в руках автомата і міркую: " Якщо Іван Москаленко знову возитиме награбоване - як чинити? Підмовити товаришів утопити його по тихому в Тетереві чи прикопати під Осовою горою у глибокій ямі? І як це зробити, щоб вояки не довідалися? Яку ідею підкажете, шановні читачі?
І ще одне: дізнаєтеся хто наклепав на мене язиком воякам - шепніть на вушко. Віддячу сушеними білими грибами. Домовилися?
8.11.2022р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
