Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Бій під Монастирищами в березні 1653 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бій під Монастирищами в березні 1653 року
У корчмі нема як продихнути,
Дим кругом коромислом стоїть.
Хтось уже набрався й гомонить
Голосно, усім в корчмі тій чути.
Там сидять селяни й мовчки п’ють,
А в кутку за стіл козацтво всілось.
Видається, наче вперше стрілись.
Корчмаря з замовленнями ждуть.
Коли кухлі брязнули об стіл,
Узялися, горло промочили,
А тоді уже й загомоніли,
Зрідка озираючись навкіл.
Двоє були тільки-но з Січі,
Третій говірливий із Полтави,
У Черкаси добиравсь у справах.
А четвертий стомлено мовчить,
Якусь думу думає, мабуть.
От Степан з Полтави і вчепився:
- Чоловіче, хто ти? Назовися!
В нас із незнайомцями не п’ють.
Той від дум, нарешті, відірвавсь,
Усміхнувся: - Вибачайте, братці,
Притомився, ледь сюди дістався.
Із Кальницького полку я, Панас.
- Із Кальницького? Що під Богуном?
- То мій полковник. – Розкажи, козаче…
Тут вістки розлетілися, неначе…
Коротше, правда, а чи ні воно,
Що копняка Чарнецькому дали
Такого, що втікав він без оглядки?
А військо все його із переляку
Ще довго зупинити не могли?
- Що так, що ні – сказати не берусь.
За ляхами далеко ми не гнали,
Але, що добре прочухана дали,
То точно. – задоволено всміхнувсь,
Згадавши, певно, щось таке собі
Із того, що побачить довелося.
- Та ж розкажи, як Богуну вдалося
Чарнецького побити в боротьбі?
Почувши, про що мова, навкруг них
Зібрались всі, послухати охочі.
Панас на мить примружив свої очі,
Немов думок збираючи своїх,
А далі свою розповідь повів
Про те усе, що довелось побачить,
Про славу, про звитягу, про удачу,
Про Богуна й заклятих ворогів:
- Весна ще не вступила у права.
Хоча вітри із півдня вже гуляли,
Сніги поволі у струмки спливали
І степ навкруг потроху оживав.
Ми ще зимовим розкладом жили.
Стояли сотні по своїх квартирах.
Із ляхом, наче ж розійшлися миром,
Хоч ляхи і порушити могли.
Ми ж прикордонний полк. Отож, на нас
Вони б якраз найперше і напали.
Та поки злих вістей не долітало
І сподівавсь Богун, що буде час
Зібрати полк, як щось не так піде.
Вже ж досвід із Нечаєм добрий мали.
Але, все рівно, бачиш, узівали,
Не знали, що Чарнецький з військом йде.
А він хоругви панцирні зібрав
З п’ятнадцять тисяч жовнірів і шляхти.
Та ще й німецьких найманців багато.
Крім того слуг обозних купу мав
І челяді озброєної. Всіх
Ще тисяч десять можете додати.
Та й Чорним шляхом взявся простувати
На Умань. Розсилав злодюг своїх
Вогнем й мечем населення карать.
Вони усіх жорстоко катували,
Міста і села люто плюндрували,
Щоб по собі нічого не лишать.
Швидкі загони нищили були
Застави наші і малі містечка.
І, вже як були зовсім недалечко,
До Богуна ті вісті донесли.
На збори часу зовсім не було.
Бо, щоби полк докупи весь зібрати,
То треба тиждень, а то й більше мати,
А ще ж дороги зовсім розвезло.
Тож він чотири сотні встиг зібрать
І став гадати – де б з тим військом стати,
Аби дорогу ляхам перетяти.
Та часу довго не було гадать.
Отож він Монастирища обрав
За кілька верст від Кальника над шляхом.
Його ніяк не оминути ляхам.
Отам з своїми сотнями і став.
Воно – містечко, наче і мале,
Але, при тім, міцну фортецю мало,
Що на узвишші над ріку стояла.
Хоч дерев’яний замок той, але
Із трьох боків там урвища, яри.
Серед боліт ще річка протікає,
Що ж трьох боків фортецю омиває.
А ляхам, щоб задертись догори,
Потрібно вовчі ями подолать
Та шанці, та рови, та частоколи.
Не надто гарне ляхам бою поле,
Бо ж з заходу лиш можна наступать
Через то все, що перепинить шлях.
Та й ми ж сидіть не будемо, чекати,
Свинцевими гостинцями стрічати
Усіх їх будем. Не зрадіє лях…
А, ще одне: за річку, між ярів
Ще слобода Аврамівка. З валами
І палісадом. Зовсім поряд з нами.
Богун туди кінноту перевів.
Лиш сотню в Монастирищах лишив
Кгрозденка та іще кінноти трохи.
А тут і ляхів вздріли, як гороху.
Чернецький нас узяти поспішив.
Два дні безперестанку йшли бої.
І день, і ніч вони нагору дерлись.
Але у оборону нашу вперлись,
Лиш трупи залишаючи свої.
Та вперто лізли і по трупах тих.
На другий день вже вдерлися до міста,
Вал захопили, далі стали лізти.
Вже сил немає зупинити їх.
Уже Кгрозденко мертвим поваливсь.
Вже частокіл і замок підпалили
І перли ляхи з усієї сили.
І нам лиш шанс померти залишивсь.
Але вночі у темряві й диму,
Як ляхам поволока вкрила очі,
Богун за міст в Аврамівку проскочив
І дав наказ загону своєму
Всім кожухи навиворіт одіть,
Як то татари дуже полюбляють.
Вже ляхи перемогу відчувають,
Аж з тилу тут на них «орда» летить.
З татарським галалайканням вони
Зненацька на тих ляхів налетіли.
Куди ураз й поділась ляська сила.
Лиш здогадом налякані одним,
Вони, немов ошпарені, мерщій,
Полишивши і вантажі, й обози,
Помчали геть подалі по дорозі.
Ніхто уже не згадував про бій.
Наввипередки мчали через ліс,
Покинувши поранених і хворих,
І все, що нахапали на цю пору,
Немов за ними гнався якийсь біс.
Встеляли своїм трупом Чорний шлях.
А наші гнали слідом і рубали
Усіх, що лиш під руку потрапляли.
І ляхів підганяв постійно страх.
Так деякі пробігли і сім миль,
Що, навіть кінні їх не наздогнали.
Лише під ранок наші повертали,
Хоч втомлені та раді від зусиль.
А скоро Хмель на поміч нам прибув.
Та припізнився. Ляхів вже не знати.
Велів Івану все розповідати.
А, коли всю історію почув,
То голосно став довго реготати
Та Богуна поплескав по спині,
Що гарно прислужився на війні
І зміг належну відсіч ляхам дати.
Дим кругом коромислом стоїть.
Хтось уже набрався й гомонить
Голосно, усім в корчмі тій чути.
Там сидять селяни й мовчки п’ють,
А в кутку за стіл козацтво всілось.
Видається, наче вперше стрілись.
Корчмаря з замовленнями ждуть.
Коли кухлі брязнули об стіл,
Узялися, горло промочили,
А тоді уже й загомоніли,
Зрідка озираючись навкіл.
Двоє були тільки-но з Січі,
Третій говірливий із Полтави,
У Черкаси добиравсь у справах.
А четвертий стомлено мовчить,
Якусь думу думає, мабуть.
От Степан з Полтави і вчепився:
- Чоловіче, хто ти? Назовися!
В нас із незнайомцями не п’ють.
Той від дум, нарешті, відірвавсь,
Усміхнувся: - Вибачайте, братці,
Притомився, ледь сюди дістався.
Із Кальницького полку я, Панас.
- Із Кальницького? Що під Богуном?
- То мій полковник. – Розкажи, козаче…
Тут вістки розлетілися, неначе…
Коротше, правда, а чи ні воно,
Що копняка Чарнецькому дали
Такого, що втікав він без оглядки?
А військо все його із переляку
Ще довго зупинити не могли?
- Що так, що ні – сказати не берусь.
За ляхами далеко ми не гнали,
Але, що добре прочухана дали,
То точно. – задоволено всміхнувсь,
Згадавши, певно, щось таке собі
Із того, що побачить довелося.
- Та ж розкажи, як Богуну вдалося
Чарнецького побити в боротьбі?
Почувши, про що мова, навкруг них
Зібрались всі, послухати охочі.
Панас на мить примружив свої очі,
Немов думок збираючи своїх,
А далі свою розповідь повів
Про те усе, що довелось побачить,
Про славу, про звитягу, про удачу,
Про Богуна й заклятих ворогів:
- Весна ще не вступила у права.
Хоча вітри із півдня вже гуляли,
Сніги поволі у струмки спливали
І степ навкруг потроху оживав.
Ми ще зимовим розкладом жили.
Стояли сотні по своїх квартирах.
Із ляхом, наче ж розійшлися миром,
Хоч ляхи і порушити могли.
Ми ж прикордонний полк. Отож, на нас
Вони б якраз найперше і напали.
Та поки злих вістей не долітало
І сподівавсь Богун, що буде час
Зібрати полк, як щось не так піде.
Вже ж досвід із Нечаєм добрий мали.
Але, все рівно, бачиш, узівали,
Не знали, що Чарнецький з військом йде.
А він хоругви панцирні зібрав
З п’ятнадцять тисяч жовнірів і шляхти.
Та ще й німецьких найманців багато.
Крім того слуг обозних купу мав
І челяді озброєної. Всіх
Ще тисяч десять можете додати.
Та й Чорним шляхом взявся простувати
На Умань. Розсилав злодюг своїх
Вогнем й мечем населення карать.
Вони усіх жорстоко катували,
Міста і села люто плюндрували,
Щоб по собі нічого не лишать.
Швидкі загони нищили були
Застави наші і малі містечка.
І, вже як були зовсім недалечко,
До Богуна ті вісті донесли.
На збори часу зовсім не було.
Бо, щоби полк докупи весь зібрати,
То треба тиждень, а то й більше мати,
А ще ж дороги зовсім розвезло.
Тож він чотири сотні встиг зібрать
І став гадати – де б з тим військом стати,
Аби дорогу ляхам перетяти.
Та часу довго не було гадать.
Отож він Монастирища обрав
За кілька верст від Кальника над шляхом.
Його ніяк не оминути ляхам.
Отам з своїми сотнями і став.
Воно – містечко, наче і мале,
Але, при тім, міцну фортецю мало,
Що на узвишші над ріку стояла.
Хоч дерев’яний замок той, але
Із трьох боків там урвища, яри.
Серед боліт ще річка протікає,
Що ж трьох боків фортецю омиває.
А ляхам, щоб задертись догори,
Потрібно вовчі ями подолать
Та шанці, та рови, та частоколи.
Не надто гарне ляхам бою поле,
Бо ж з заходу лиш можна наступать
Через то все, що перепинить шлях.
Та й ми ж сидіть не будемо, чекати,
Свинцевими гостинцями стрічати
Усіх їх будем. Не зрадіє лях…
А, ще одне: за річку, між ярів
Ще слобода Аврамівка. З валами
І палісадом. Зовсім поряд з нами.
Богун туди кінноту перевів.
Лиш сотню в Монастирищах лишив
Кгрозденка та іще кінноти трохи.
А тут і ляхів вздріли, як гороху.
Чернецький нас узяти поспішив.
Два дні безперестанку йшли бої.
І день, і ніч вони нагору дерлись.
Але у оборону нашу вперлись,
Лиш трупи залишаючи свої.
Та вперто лізли і по трупах тих.
На другий день вже вдерлися до міста,
Вал захопили, далі стали лізти.
Вже сил немає зупинити їх.
Уже Кгрозденко мертвим поваливсь.
Вже частокіл і замок підпалили
І перли ляхи з усієї сили.
І нам лиш шанс померти залишивсь.
Але вночі у темряві й диму,
Як ляхам поволока вкрила очі,
Богун за міст в Аврамівку проскочив
І дав наказ загону своєму
Всім кожухи навиворіт одіть,
Як то татари дуже полюбляють.
Вже ляхи перемогу відчувають,
Аж з тилу тут на них «орда» летить.
З татарським галалайканням вони
Зненацька на тих ляхів налетіли.
Куди ураз й поділась ляська сила.
Лиш здогадом налякані одним,
Вони, немов ошпарені, мерщій,
Полишивши і вантажі, й обози,
Помчали геть подалі по дорозі.
Ніхто уже не згадував про бій.
Наввипередки мчали через ліс,
Покинувши поранених і хворих,
І все, що нахапали на цю пору,
Немов за ними гнався якийсь біс.
Встеляли своїм трупом Чорний шлях.
А наші гнали слідом і рубали
Усіх, що лиш під руку потрапляли.
І ляхів підганяв постійно страх.
Так деякі пробігли і сім миль,
Що, навіть кінні їх не наздогнали.
Лише під ранок наші повертали,
Хоч втомлені та раді від зусиль.
А скоро Хмель на поміч нам прибув.
Та припізнився. Ляхів вже не знати.
Велів Івану все розповідати.
А, коли всю історію почув,
То голосно став довго реготати
Та Богуна поплескав по спині,
Що гарно прислужився на війні
І зміг належну відсіч ляхам дати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
