Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.09
12:39
У 2026 р. світ побачили нові пісні на вірші Сергія Губерначука на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured). URockBallads на своєму YouTube каналі представляє рок-версії поетів-класиків (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка),
2026.11.09
11:24
А вже листопад із сумними вітрами,
Літає і падає листя-метелик.
І джерги осінні на душі нам стелить.
Не знає ніхто, що за синню й горами,
Бо крутиться світ, наче зірвана хвіртка.
І стіни замовкли, а серце тріпоче.
А далі що буде? Все знає лиш Отче.
Літає і падає листя-метелик.
І джерги осінні на душі нам стелить.
Не знає ніхто, що за синню й горами,
Бо крутиться світ, наче зірвана хвіртка.
І стіни замовкли, а серце тріпоче.
А далі що буде? Все знає лиш Отче.
2026.11.09
09:29
Де ті духи що дрімають,
Духам вічним спати треба?—
У надриві зволікання
Їх нетлінне — не від Неба!
Хто відчує — буде вільним
Від зневіри і шляхетства,
Буде плавати в ефірі,
Називатися мистецтвом,
Духам вічним спати треба?—
У надриві зволікання
Їх нетлінне — не від Неба!
Хто відчує — буде вільним
Від зневіри і шляхетства,
Буде плавати в ефірі,
Називатися мистецтвом,
2026.11.09
06:57
Жовтіють вікна, рожевіє обрій,
Кричать ворони - все, як і раніш, -
Мені сьогодні невимовно добре
Отут, де досі краєвиди ті ж.
Мене сюди завжди ведуть дороги,
І тільки тут душа моя - своя, -
Зникають зразу болі і тривоги,
Коли знайоме роздивляюсь я.
Кричать ворони - все, як і раніш, -
Мені сьогодні невимовно добре
Отут, де досі краєвиди ті ж.
Мене сюди завжди ведуть дороги,
І тільки тут душа моя - своя, -
Зникають зразу болі і тривоги,
Коли знайоме роздивляюсь я.
2026.11.08
15:06
Московський карлик світ увесь ляка,
Що ядерну він зброю в діло пустить,
Свої ракети ядерні запустить.
І кінець світу всіх тоді чека.
Всі москалі відправляться у рай,
А вороги згорять в огні пекельнім.
Ну, звісно, перспективи невеселі,
Від москалів
Що ядерну він зброю в діло пустить,
Свої ракети ядерні запустить.
І кінець світу всіх тоді чека.
Всі москалі відправляться у рай,
А вороги згорять в огні пекельнім.
Ну, звісно, перспективи невеселі,
Від москалів
2026.11.08
14:41
Чи буду далі я писати
Лиш кров'ю у сумних листах,
Які долатимуть пасати?
І з клітки визволиться птах.
Чи буду я писати ранок,
Чудовий виснажений день
І присмерк, як відкрита рана,
Як приспів зболених пісень?
Лиш кров'ю у сумних листах,
Які долатимуть пасати?
І з клітки визволиться птах.
Чи буду я писати ранок,
Чудовий виснажений день
І присмерк, як відкрита рана,
Як приспів зболених пісень?
2026.11.08
12:35
політ нормальний
чим би не політ
знайти слова
в обіймах
із незримим
тобі до снаг тонкий
осяжний світ
сяйливий часом
чим би не політ
знайти слова
в обіймах
із незримим
тобі до снаг тонкий
осяжний світ
сяйливий часом
2026.11.08
10:00
Кохатися між тривогами,
наче крізь дощ між краплями, -
до останнього стогону,
між ночами і ранками.
2026 рік
наче крізь дощ між краплями, -
до останнього стогону,
між ночами і ранками.
2026 рік
2026.11.08
08:56
ІІ. ЕПОХА ВІДРОДЖЕННЯ: Тріумф і трагедія людського Генія
4. «ЛЕОНАРДО ДА ВІНЧІ: Сфумато, або Серпанок для Мони Лізи»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три дії)
Дійові особи:
Леонардо да Вінчі – геніальний італійський митець, уче
4. «ЛЕОНАРДО ДА ВІНЧІ: Сфумато, або Серпанок для Мони Лізи»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три дії)
Дійові особи:
Леонардо да Вінчі – геніальний італійський митець, уче
2026.11.08
06:13
Вітер видмухнув з-під тину
Поруділий лист, -
Я дивлюсь на цю картину
І шукаю зміст.
Небо хмарами провисло,
Далина німа, -
За оцим останнім листом
Вже іде зима.
Поруділий лист, -
Я дивлюсь на цю картину
І шукаю зміст.
Небо хмарами провисло,
Далина німа, -
За оцим останнім листом
Вже іде зима.
2026.11.07
18:17
Андрій Розумовський
Маестро, чи не могли б Ви подивитись оцю ось пісню ?
Бетховен
З приємністю, Ваша величність. Ви стільки робите для мене, що тепер я – найбагатший, мабуть, серед моїх колег. Де ще б я перевірить зміг те, що тільки-но створив, як не
Маестро, чи не могли б Ви подивитись оцю ось пісню ?
Бетховен
З приємністю, Ваша величність. Ви стільки робите для мене, що тепер я – найбагатший, мабуть, серед моїх колег. Де ще б я перевірить зміг те, що тільки-но створив, як не
2026.11.07
16:32
Мені часу постійно бракує.
Я не хочу втрачати на сон
Цілу вічність. Стоїть одесную
Невблаганний, жорстокий клаксон.
Океан промовляє безмежно
Уві сні, наче сага сторіч.
Я навшпиньках іду обережно
Я не хочу втрачати на сон
Цілу вічність. Стоїть одесную
Невблаганний, жорстокий клаксон.
Океан промовляє безмежно
Уві сні, наче сага сторіч.
Я навшпиньках іду обережно
2026.11.07
13:51
Тарган вусатий б’є усі рекорди
і певно-що радіють бульбаші,
що їхній незамінний держиморда
вже переплюнув Мао й Чанкайші,
але мабуть, не знає навіть ШІ,
що бригадир колгоспного городу
не має ні моралі, ні душі.
і певно-що радіють бульбаші,
що їхній незамінний держиморда
вже переплюнув Мао й Чанкайші,
але мабуть, не знає навіть ШІ,
що бригадир колгоспного городу
не має ні моралі, ні душі.
2026.11.07
11:13
Тумани смокчуть хмарне вим'я,
міліє сивий небокрай.
Як хочеш, любий, душу вийми,
але журі не віддавай.
Цей листопад, мов битий щебінь,
під чобітками шурхотить.
Згубив пір'їни чорний лебідь
міліє сивий небокрай.
Як хочеш, любий, душу вийми,
але журі не віддавай.
Цей листопад, мов битий щебінь,
під чобітками шурхотить.
Згубив пір'їни чорний лебідь
2026.11.07
06:54
О, як повільно рухається ніч,
Коли не спиш в очікуванні світла, -
Коли пітьму розсіяти невміч,
А туга в серці, наче терн, розквітла.
Судомить щемом душу самота,
Коли пітьма тримає у полоні, -
Молитвами вже втомлені уста,
Слізьми украй зволожені д
Коли не спиш в очікуванні світла, -
Коли пітьму розсіяти невміч,
А туга в серці, наче терн, розквітла.
Судомить щемом душу самота,
Коли пітьма тримає у полоні, -
Молитвами вже втомлені уста,
Слізьми украй зволожені д
2026.11.07
02:21
Нехай в піску ховають очі страуси,
Нехай рожевим їм здається шлях.
Втомився я заповнювати паузи
У недотичних та чужих життях.
Гидую компліментами убогими -
Порожні звуки. Пухне голова.
Я нехтую скляними діалогами,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Нехай рожевим їм здається шлях.
Втомився я заповнювати паузи
У недотичних та чужих життях.
Гидую компліментами убогими -
Порожні звуки. Пухне голова.
Я нехтую скляними діалогами,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Бій під Монастирищами в березні 1653 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бій під Монастирищами в березні 1653 року
У корчмі нема як продихнути,
Дим кругом коромислом стоїть.
Хтось уже набрався й гомонить
Голосно, усім в корчмі тій чути.
Там сидять селяни й мовчки п’ють,
А в кутку за стіл козацтво всілось.
Видається, наче вперше стрілись.
Корчмаря з замовленнями ждуть.
Коли кухлі брязнули об стіл,
Узялися, горло промочили,
А тоді уже й загомоніли,
Зрідка озираючись навкіл.
Двоє були тільки-но з Січі,
Третій говірливий із Полтави,
У Черкаси добиравсь у справах.
А четвертий стомлено мовчить,
Якусь думу думає, мабуть.
От Степан з Полтави і вчепився:
- Чоловіче, хто ти? Назовися!
В нас із незнайомцями не п’ють.
Той від дум, нарешті, відірвавсь,
Усміхнувся: - Вибачайте, братці,
Притомився, ледь сюди дістався.
Із Кальницького полку я, Панас.
- Із Кальницького? Що під Богуном?
- То мій полковник. – Розкажи, козаче…
Тут вістки розлетілися, неначе…
Коротше, правда, а чи ні воно,
Що копняка Чарнецькому дали
Такого, що втікав він без оглядки?
А військо все його із переляку
Ще довго зупинити не могли?
- Що так, що ні – сказати не берусь.
За ляхами далеко ми не гнали,
Але, що добре прочухана дали,
То точно. – задоволено всміхнувсь,
Згадавши, певно, щось таке собі
Із того, що побачить довелося.
- Та ж розкажи, як Богуну вдалося
Чарнецького побити в боротьбі?
Почувши, про що мова, навкруг них
Зібрались всі, послухати охочі.
Панас на мить примружив свої очі,
Немов думок збираючи своїх,
А далі свою розповідь повів
Про те усе, що довелось побачить,
Про славу, про звитягу, про удачу,
Про Богуна й заклятих ворогів:
- Весна ще не вступила у права.
Хоча вітри із півдня вже гуляли,
Сніги поволі у струмки спливали
І степ навкруг потроху оживав.
Ми ще зимовим розкладом жили.
Стояли сотні по своїх квартирах.
Із ляхом, наче ж розійшлися миром,
Хоч ляхи і порушити могли.
Ми ж прикордонний полк. Отож, на нас
Вони б якраз найперше і напали.
Та поки злих вістей не долітало
І сподівавсь Богун, що буде час
Зібрати полк, як щось не так піде.
Вже ж досвід із Нечаєм добрий мали.
Але, все рівно, бачиш, узівали,
Не знали, що Чарнецький з військом йде.
А він хоругви панцирні зібрав
З п’ятнадцять тисяч жовнірів і шляхти.
Та ще й німецьких найманців багато.
Крім того слуг обозних купу мав
І челяді озброєної. Всіх
Ще тисяч десять можете додати.
Та й Чорним шляхом взявся простувати
На Умань. Розсилав злодюг своїх
Вогнем й мечем населення карать.
Вони усіх жорстоко катували,
Міста і села люто плюндрували,
Щоб по собі нічого не лишать.
Швидкі загони нищили були
Застави наші і малі містечка.
І, вже як були зовсім недалечко,
До Богуна ті вісті донесли.
На збори часу зовсім не було.
Бо, щоби полк докупи весь зібрати,
То треба тиждень, а то й більше мати,
А ще ж дороги зовсім розвезло.
Тож він чотири сотні встиг зібрать
І став гадати – де б з тим військом стати,
Аби дорогу ляхам перетяти.
Та часу довго не було гадать.
Отож він Монастирища обрав
За кілька верст від Кальника над шляхом.
Його ніяк не оминути ляхам.
Отам з своїми сотнями і став.
Воно – містечко, наче і мале,
Але, при тім, міцну фортецю мало,
Що на узвишші над ріку стояла.
Хоч дерев’яний замок той, але
Із трьох боків там урвища, яри.
Серед боліт ще річка протікає,
Що ж трьох боків фортецю омиває.
А ляхам, щоб задертись догори,
Потрібно вовчі ями подолать
Та шанці, та рови, та частоколи.
Не надто гарне ляхам бою поле,
Бо ж з заходу лиш можна наступать
Через то все, що перепинить шлях.
Та й ми ж сидіть не будемо, чекати,
Свинцевими гостинцями стрічати
Усіх їх будем. Не зрадіє лях…
А, ще одне: за річку, між ярів
Ще слобода Аврамівка. З валами
І палісадом. Зовсім поряд з нами.
Богун туди кінноту перевів.
Лиш сотню в Монастирищах лишив
Кгрозденка та іще кінноти трохи.
А тут і ляхів вздріли, як гороху.
Чернецький нас узяти поспішив.
Два дні безперестанку йшли бої.
І день, і ніч вони нагору дерлись.
Але у оборону нашу вперлись,
Лиш трупи залишаючи свої.
Та вперто лізли і по трупах тих.
На другий день вже вдерлися до міста,
Вал захопили, далі стали лізти.
Вже сил немає зупинити їх.
Уже Кгрозденко мертвим поваливсь.
Вже частокіл і замок підпалили
І перли ляхи з усієї сили.
І нам лиш шанс померти залишивсь.
Але вночі у темряві й диму,
Як ляхам поволока вкрила очі,
Богун за міст в Аврамівку проскочив
І дав наказ загону своєму
Всім кожухи навиворіт одіть,
Як то татари дуже полюбляють.
Вже ляхи перемогу відчувають,
Аж з тилу тут на них «орда» летить.
З татарським галалайканням вони
Зненацька на тих ляхів налетіли.
Куди ураз й поділась ляська сила.
Лиш здогадом налякані одним,
Вони, немов ошпарені, мерщій,
Полишивши і вантажі, й обози,
Помчали геть подалі по дорозі.
Ніхто уже не згадував про бій.
Наввипередки мчали через ліс,
Покинувши поранених і хворих,
І все, що нахапали на цю пору,
Немов за ними гнався якийсь біс.
Встеляли своїм трупом Чорний шлях.
А наші гнали слідом і рубали
Усіх, що лиш під руку потрапляли.
І ляхів підганяв постійно страх.
Так деякі пробігли і сім миль,
Що, навіть кінні їх не наздогнали.
Лише під ранок наші повертали,
Хоч втомлені та раді від зусиль.
А скоро Хмель на поміч нам прибув.
Та припізнився. Ляхів вже не знати.
Велів Івану все розповідати.
А, коли всю історію почув,
То голосно став довго реготати
Та Богуна поплескав по спині,
Що гарно прислужився на війні
І зміг належну відсіч ляхам дати.
Дим кругом коромислом стоїть.
Хтось уже набрався й гомонить
Голосно, усім в корчмі тій чути.
Там сидять селяни й мовчки п’ють,
А в кутку за стіл козацтво всілось.
Видається, наче вперше стрілись.
Корчмаря з замовленнями ждуть.
Коли кухлі брязнули об стіл,
Узялися, горло промочили,
А тоді уже й загомоніли,
Зрідка озираючись навкіл.
Двоє були тільки-но з Січі,
Третій говірливий із Полтави,
У Черкаси добиравсь у справах.
А четвертий стомлено мовчить,
Якусь думу думає, мабуть.
От Степан з Полтави і вчепився:
- Чоловіче, хто ти? Назовися!
В нас із незнайомцями не п’ють.
Той від дум, нарешті, відірвавсь,
Усміхнувся: - Вибачайте, братці,
Притомився, ледь сюди дістався.
Із Кальницького полку я, Панас.
- Із Кальницького? Що під Богуном?
- То мій полковник. – Розкажи, козаче…
Тут вістки розлетілися, неначе…
Коротше, правда, а чи ні воно,
Що копняка Чарнецькому дали
Такого, що втікав він без оглядки?
А військо все його із переляку
Ще довго зупинити не могли?
- Що так, що ні – сказати не берусь.
За ляхами далеко ми не гнали,
Але, що добре прочухана дали,
То точно. – задоволено всміхнувсь,
Згадавши, певно, щось таке собі
Із того, що побачить довелося.
- Та ж розкажи, як Богуну вдалося
Чарнецького побити в боротьбі?
Почувши, про що мова, навкруг них
Зібрались всі, послухати охочі.
Панас на мить примружив свої очі,
Немов думок збираючи своїх,
А далі свою розповідь повів
Про те усе, що довелось побачить,
Про славу, про звитягу, про удачу,
Про Богуна й заклятих ворогів:
- Весна ще не вступила у права.
Хоча вітри із півдня вже гуляли,
Сніги поволі у струмки спливали
І степ навкруг потроху оживав.
Ми ще зимовим розкладом жили.
Стояли сотні по своїх квартирах.
Із ляхом, наче ж розійшлися миром,
Хоч ляхи і порушити могли.
Ми ж прикордонний полк. Отож, на нас
Вони б якраз найперше і напали.
Та поки злих вістей не долітало
І сподівавсь Богун, що буде час
Зібрати полк, як щось не так піде.
Вже ж досвід із Нечаєм добрий мали.
Але, все рівно, бачиш, узівали,
Не знали, що Чарнецький з військом йде.
А він хоругви панцирні зібрав
З п’ятнадцять тисяч жовнірів і шляхти.
Та ще й німецьких найманців багато.
Крім того слуг обозних купу мав
І челяді озброєної. Всіх
Ще тисяч десять можете додати.
Та й Чорним шляхом взявся простувати
На Умань. Розсилав злодюг своїх
Вогнем й мечем населення карать.
Вони усіх жорстоко катували,
Міста і села люто плюндрували,
Щоб по собі нічого не лишать.
Швидкі загони нищили були
Застави наші і малі містечка.
І, вже як були зовсім недалечко,
До Богуна ті вісті донесли.
На збори часу зовсім не було.
Бо, щоби полк докупи весь зібрати,
То треба тиждень, а то й більше мати,
А ще ж дороги зовсім розвезло.
Тож він чотири сотні встиг зібрать
І став гадати – де б з тим військом стати,
Аби дорогу ляхам перетяти.
Та часу довго не було гадать.
Отож він Монастирища обрав
За кілька верст від Кальника над шляхом.
Його ніяк не оминути ляхам.
Отам з своїми сотнями і став.
Воно – містечко, наче і мале,
Але, при тім, міцну фортецю мало,
Що на узвишші над ріку стояла.
Хоч дерев’яний замок той, але
Із трьох боків там урвища, яри.
Серед боліт ще річка протікає,
Що ж трьох боків фортецю омиває.
А ляхам, щоб задертись догори,
Потрібно вовчі ями подолать
Та шанці, та рови, та частоколи.
Не надто гарне ляхам бою поле,
Бо ж з заходу лиш можна наступать
Через то все, що перепинить шлях.
Та й ми ж сидіть не будемо, чекати,
Свинцевими гостинцями стрічати
Усіх їх будем. Не зрадіє лях…
А, ще одне: за річку, між ярів
Ще слобода Аврамівка. З валами
І палісадом. Зовсім поряд з нами.
Богун туди кінноту перевів.
Лиш сотню в Монастирищах лишив
Кгрозденка та іще кінноти трохи.
А тут і ляхів вздріли, як гороху.
Чернецький нас узяти поспішив.
Два дні безперестанку йшли бої.
І день, і ніч вони нагору дерлись.
Але у оборону нашу вперлись,
Лиш трупи залишаючи свої.
Та вперто лізли і по трупах тих.
На другий день вже вдерлися до міста,
Вал захопили, далі стали лізти.
Вже сил немає зупинити їх.
Уже Кгрозденко мертвим поваливсь.
Вже частокіл і замок підпалили
І перли ляхи з усієї сили.
І нам лиш шанс померти залишивсь.
Але вночі у темряві й диму,
Як ляхам поволока вкрила очі,
Богун за міст в Аврамівку проскочив
І дав наказ загону своєму
Всім кожухи навиворіт одіть,
Як то татари дуже полюбляють.
Вже ляхи перемогу відчувають,
Аж з тилу тут на них «орда» летить.
З татарським галалайканням вони
Зненацька на тих ляхів налетіли.
Куди ураз й поділась ляська сила.
Лиш здогадом налякані одним,
Вони, немов ошпарені, мерщій,
Полишивши і вантажі, й обози,
Помчали геть подалі по дорозі.
Ніхто уже не згадував про бій.
Наввипередки мчали через ліс,
Покинувши поранених і хворих,
І все, що нахапали на цю пору,
Немов за ними гнався якийсь біс.
Встеляли своїм трупом Чорний шлях.
А наші гнали слідом і рубали
Усіх, що лиш під руку потрапляли.
І ляхів підганяв постійно страх.
Так деякі пробігли і сім миль,
Що, навіть кінні їх не наздогнали.
Лише під ранок наші повертали,
Хоч втомлені та раді від зусиль.
А скоро Хмель на поміч нам прибув.
Та припізнився. Ляхів вже не знати.
Велів Івану все розповідати.
А, коли всю історію почув,
То голосно став довго реготати
Та Богуна поплескав по спині,
Що гарно прислужився на війні
І зміг належну відсіч ляхам дати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
