Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.30
21:33
Знімаєш чорні окуляри
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
2025.10.30
20:00
А знаєте, - то вже Петро озвавсь, -
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
2025.10.30
18:21
Землетруси, повені, цунамі,
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
2025.10.30
11:18
Люблю, коли біцухами натягую футболку,
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
2025.10.30
10:52
«На вікні свіча миготіла»…
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
2025.10.30
10:03
Мені би трішечки б тепла
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
2025.10.29
22:28
Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
2025.10.29
21:47
Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
2025.10.29
18:32
Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
2025.10.29
17:54
Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
2025.10.29
13:15
А для мене негода - вона у замащених берцях
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
2025.10.29
11:51
Іржа в іржі не іржавіє…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
2025.10.29
06:04
Пообіді в гастрономі
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
2025.10.28
22:03
Вогненні мечі - це основа закону.
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
2025.10.28
16:14
Безліч творчих людей
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
2025.10.28
12:32
Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом.
Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття.
Промишляв на скляній тарі та макулатурі.
Якщо везло знайти пристойні ношені речі,
здавав по п’ять гривен Вірці –
стерві у дві точки: на барахолці
і
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Бій під Монастирищами в березні 1653 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бій під Монастирищами в березні 1653 року
У корчмі нема як продихнути,
Дим кругом коромислом стоїть.
Хтось уже набрався й гомонить
Голосно, усім в корчмі тій чути.
Там сидять селяни й мовчки п’ють,
А в кутку за стіл козацтво всілось.
Видається, наче вперше стрілись.
Корчмаря з замовленнями ждуть.
Коли кухлі брязнули об стіл,
Узялися, горло промочили,
А тоді уже й загомоніли,
Зрідка озираючись навкіл.
Двоє були тільки-но з Січі,
Третій говірливий із Полтави,
У Черкаси добиравсь у справах.
А четвертий стомлено мовчить,
Якусь думу думає, мабуть.
От Степан з Полтави і вчепився:
- Чоловіче, хто ти? Назовися!
В нас із незнайомцями не п’ють.
Той від дум, нарешті, відірвавсь,
Усміхнувся: - Вибачайте, братці,
Притомився, ледь сюди дістався.
Із Кальницького полку я, Панас.
- Із Кальницького? Що під Богуном?
- То мій полковник. – Розкажи, козаче…
Тут вістки розлетілися, неначе…
Коротше, правда, а чи ні воно,
Що копняка Чарнецькому дали
Такого, що втікав він без оглядки?
А військо все його із переляку
Ще довго зупинити не могли?
- Що так, що ні – сказати не берусь.
За ляхами далеко ми не гнали,
Але, що добре прочухана дали,
То точно. – задоволено всміхнувсь,
Згадавши, певно, щось таке собі
Із того, що побачить довелося.
- Та ж розкажи, як Богуну вдалося
Чарнецького побити в боротьбі?
Почувши, про що мова, навкруг них
Зібрались всі, послухати охочі.
Панас на мить примружив свої очі,
Немов думок збираючи своїх,
А далі свою розповідь повів
Про те усе, що довелось побачить,
Про славу, про звитягу, про удачу,
Про Богуна й заклятих ворогів:
- Весна ще не вступила у права.
Хоча вітри із півдня вже гуляли,
Сніги поволі у струмки спливали
І степ навкруг потроху оживав.
Ми ще зимовим розкладом жили.
Стояли сотні по своїх квартирах.
Із ляхом, наче ж розійшлися миром,
Хоч ляхи і порушити могли.
Ми ж прикордонний полк. Отож, на нас
Вони б якраз найперше і напали.
Та поки злих вістей не долітало
І сподівавсь Богун, що буде час
Зібрати полк, як щось не так піде.
Вже ж досвід із Нечаєм добрий мали.
Але, все рівно, бачиш, узівали,
Не знали, що Чарнецький з військом йде.
А він хоругви панцирні зібрав
З п’ятнадцять тисяч жовнірів і шляхти.
Та ще й німецьких найманців багато.
Крім того слуг обозних купу мав
І челяді озброєної. Всіх
Ще тисяч десять можете додати.
Та й Чорним шляхом взявся простувати
На Умань. Розсилав злодюг своїх
Вогнем й мечем населення карать.
Вони усіх жорстоко катували,
Міста і села люто плюндрували,
Щоб по собі нічого не лишать.
Швидкі загони нищили були
Застави наші і малі містечка.
І, вже як були зовсім недалечко,
До Богуна ті вісті донесли.
На збори часу зовсім не було.
Бо, щоби полк докупи весь зібрати,
То треба тиждень, а то й більше мати,
А ще ж дороги зовсім розвезло.
Тож він чотири сотні встиг зібрать
І став гадати – де б з тим військом стати,
Аби дорогу ляхам перетяти.
Та часу довго не було гадать.
Отож він Монастирища обрав
За кілька верст від Кальника над шляхом.
Його ніяк не оминути ляхам.
Отам з своїми сотнями і став.
Воно – містечко, наче і мале,
Але, при тім, міцну фортецю мало,
Що на узвишші над ріку стояла.
Хоч дерев’яний замок той, але
Із трьох боків там урвища, яри.
Серед боліт ще річка протікає,
Що ж трьох боків фортецю омиває.
А ляхам, щоб задертись догори,
Потрібно вовчі ями подолать
Та шанці, та рови, та частоколи.
Не надто гарне ляхам бою поле,
Бо ж з заходу лиш можна наступать
Через то все, що перепинить шлях.
Та й ми ж сидіть не будемо, чекати,
Свинцевими гостинцями стрічати
Усіх їх будем. Не зрадіє лях…
А, ще одне: за річку, між ярів
Ще слобода Аврамівка. З валами
І палісадом. Зовсім поряд з нами.
Богун туди кінноту перевів.
Лиш сотню в Монастирищах лишив
Кгрозденка та іще кінноти трохи.
А тут і ляхів вздріли, як гороху.
Чернецький нас узяти поспішив.
Два дні безперестанку йшли бої.
І день, і ніч вони нагору дерлись.
Але у оборону нашу вперлись,
Лиш трупи залишаючи свої.
Та вперто лізли і по трупах тих.
На другий день вже вдерлися до міста,
Вал захопили, далі стали лізти.
Вже сил немає зупинити їх.
Уже Кгрозденко мертвим поваливсь.
Вже частокіл і замок підпалили
І перли ляхи з усієї сили.
І нам лиш шанс померти залишивсь.
Але вночі у темряві й диму,
Як ляхам поволока вкрила очі,
Богун за міст в Аврамівку проскочив
І дав наказ загону своєму
Всім кожухи навиворіт одіть,
Як то татари дуже полюбляють.
Вже ляхи перемогу відчувають,
Аж з тилу тут на них «орда» летить.
З татарським галалайканням вони
Зненацька на тих ляхів налетіли.
Куди ураз й поділась ляська сила.
Лиш здогадом налякані одним,
Вони, немов ошпарені, мерщій,
Полишивши і вантажі, й обози,
Помчали геть подалі по дорозі.
Ніхто уже не згадував про бій.
Наввипередки мчали через ліс,
Покинувши поранених і хворих,
І все, що нахапали на цю пору,
Немов за ними гнався якийсь біс.
Встеляли своїм трупом Чорний шлях.
А наші гнали слідом і рубали
Усіх, що лиш під руку потрапляли.
І ляхів підганяв постійно страх.
Так деякі пробігли і сім миль,
Що, навіть кінні їх не наздогнали.
Лише під ранок наші повертали,
Хоч втомлені та раді від зусиль.
А скоро Хмель на поміч нам прибув.
Та припізнився. Ляхів вже не знати.
Велів Івану все розповідати.
А, коли всю історію почув,
То голосно став довго реготати
Та Богуна поплескав по спині,
Що гарно прислужився на війні
І зміг належну відсіч ляхам дати.
Дим кругом коромислом стоїть.
Хтось уже набрався й гомонить
Голосно, усім в корчмі тій чути.
Там сидять селяни й мовчки п’ють,
А в кутку за стіл козацтво всілось.
Видається, наче вперше стрілись.
Корчмаря з замовленнями ждуть.
Коли кухлі брязнули об стіл,
Узялися, горло промочили,
А тоді уже й загомоніли,
Зрідка озираючись навкіл.
Двоє були тільки-но з Січі,
Третій говірливий із Полтави,
У Черкаси добиравсь у справах.
А четвертий стомлено мовчить,
Якусь думу думає, мабуть.
От Степан з Полтави і вчепився:
- Чоловіче, хто ти? Назовися!
В нас із незнайомцями не п’ють.
Той від дум, нарешті, відірвавсь,
Усміхнувся: - Вибачайте, братці,
Притомився, ледь сюди дістався.
Із Кальницького полку я, Панас.
- Із Кальницького? Що під Богуном?
- То мій полковник. – Розкажи, козаче…
Тут вістки розлетілися, неначе…
Коротше, правда, а чи ні воно,
Що копняка Чарнецькому дали
Такого, що втікав він без оглядки?
А військо все його із переляку
Ще довго зупинити не могли?
- Що так, що ні – сказати не берусь.
За ляхами далеко ми не гнали,
Але, що добре прочухана дали,
То точно. – задоволено всміхнувсь,
Згадавши, певно, щось таке собі
Із того, що побачить довелося.
- Та ж розкажи, як Богуну вдалося
Чарнецького побити в боротьбі?
Почувши, про що мова, навкруг них
Зібрались всі, послухати охочі.
Панас на мить примружив свої очі,
Немов думок збираючи своїх,
А далі свою розповідь повів
Про те усе, що довелось побачить,
Про славу, про звитягу, про удачу,
Про Богуна й заклятих ворогів:
- Весна ще не вступила у права.
Хоча вітри із півдня вже гуляли,
Сніги поволі у струмки спливали
І степ навкруг потроху оживав.
Ми ще зимовим розкладом жили.
Стояли сотні по своїх квартирах.
Із ляхом, наче ж розійшлися миром,
Хоч ляхи і порушити могли.
Ми ж прикордонний полк. Отож, на нас
Вони б якраз найперше і напали.
Та поки злих вістей не долітало
І сподівавсь Богун, що буде час
Зібрати полк, як щось не так піде.
Вже ж досвід із Нечаєм добрий мали.
Але, все рівно, бачиш, узівали,
Не знали, що Чарнецький з військом йде.
А він хоругви панцирні зібрав
З п’ятнадцять тисяч жовнірів і шляхти.
Та ще й німецьких найманців багато.
Крім того слуг обозних купу мав
І челяді озброєної. Всіх
Ще тисяч десять можете додати.
Та й Чорним шляхом взявся простувати
На Умань. Розсилав злодюг своїх
Вогнем й мечем населення карать.
Вони усіх жорстоко катували,
Міста і села люто плюндрували,
Щоб по собі нічого не лишать.
Швидкі загони нищили були
Застави наші і малі містечка.
І, вже як були зовсім недалечко,
До Богуна ті вісті донесли.
На збори часу зовсім не було.
Бо, щоби полк докупи весь зібрати,
То треба тиждень, а то й більше мати,
А ще ж дороги зовсім розвезло.
Тож він чотири сотні встиг зібрать
І став гадати – де б з тим військом стати,
Аби дорогу ляхам перетяти.
Та часу довго не було гадать.
Отож він Монастирища обрав
За кілька верст від Кальника над шляхом.
Його ніяк не оминути ляхам.
Отам з своїми сотнями і став.
Воно – містечко, наче і мале,
Але, при тім, міцну фортецю мало,
Що на узвишші над ріку стояла.
Хоч дерев’яний замок той, але
Із трьох боків там урвища, яри.
Серед боліт ще річка протікає,
Що ж трьох боків фортецю омиває.
А ляхам, щоб задертись догори,
Потрібно вовчі ями подолать
Та шанці, та рови, та частоколи.
Не надто гарне ляхам бою поле,
Бо ж з заходу лиш можна наступать
Через то все, що перепинить шлях.
Та й ми ж сидіть не будемо, чекати,
Свинцевими гостинцями стрічати
Усіх їх будем. Не зрадіє лях…
А, ще одне: за річку, між ярів
Ще слобода Аврамівка. З валами
І палісадом. Зовсім поряд з нами.
Богун туди кінноту перевів.
Лиш сотню в Монастирищах лишив
Кгрозденка та іще кінноти трохи.
А тут і ляхів вздріли, як гороху.
Чернецький нас узяти поспішив.
Два дні безперестанку йшли бої.
І день, і ніч вони нагору дерлись.
Але у оборону нашу вперлись,
Лиш трупи залишаючи свої.
Та вперто лізли і по трупах тих.
На другий день вже вдерлися до міста,
Вал захопили, далі стали лізти.
Вже сил немає зупинити їх.
Уже Кгрозденко мертвим поваливсь.
Вже частокіл і замок підпалили
І перли ляхи з усієї сили.
І нам лиш шанс померти залишивсь.
Але вночі у темряві й диму,
Як ляхам поволока вкрила очі,
Богун за міст в Аврамівку проскочив
І дав наказ загону своєму
Всім кожухи навиворіт одіть,
Як то татари дуже полюбляють.
Вже ляхи перемогу відчувають,
Аж з тилу тут на них «орда» летить.
З татарським галалайканням вони
Зненацька на тих ляхів налетіли.
Куди ураз й поділась ляська сила.
Лиш здогадом налякані одним,
Вони, немов ошпарені, мерщій,
Полишивши і вантажі, й обози,
Помчали геть подалі по дорозі.
Ніхто уже не згадував про бій.
Наввипередки мчали через ліс,
Покинувши поранених і хворих,
І все, що нахапали на цю пору,
Немов за ними гнався якийсь біс.
Встеляли своїм трупом Чорний шлях.
А наші гнали слідом і рубали
Усіх, що лиш під руку потрапляли.
І ляхів підганяв постійно страх.
Так деякі пробігли і сім миль,
Що, навіть кінні їх не наздогнали.
Лише під ранок наші повертали,
Хоч втомлені та раді від зусиль.
А скоро Хмель на поміч нам прибув.
Та припізнився. Ляхів вже не знати.
Велів Івану все розповідати.
А, коли всю історію почув,
То голосно став довго реготати
Та Богуна поплескав по спині,
Що гарно прислужився на війні
І зміг належну відсіч ляхам дати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
