
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.17
06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
2025.07.17
00:27
З'явився сявка в нас багатоликий,
Штамповану гидоту постить всюди.
Створити може сотню тисяч ніків...
Єдиний вірний - Заздрісна Паскуда.
Штамповану гидоту постить всюди.
Створити може сотню тисяч ніків...
Єдиний вірний - Заздрісна Паскуда.
2025.07.16
23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
2025.07.16
23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
2025.07.16
22:04
Це вже ніколи не повернеться,
Немає вже шляху назад.
Минуле відлетіло з вереском,
Немов грайливий зорепад.
Ці усмішки і сльози намертво
Вросли в минуле, як трава.
Укрились листям рухи й наміри,
Немає вже шляху назад.
Минуле відлетіло з вереском,
Немов грайливий зорепад.
Ці усмішки і сльози намертво
Вросли в минуле, як трава.
Укрились листям рухи й наміри,
2025.07.16
20:28
з горішка човник хлюпає веслом
і довга тінь між хвилями і дном
і те весло до дна – як перевесло
гойдає сонце глибоко на дні
весняні ночі теплі літні дні
й передчуття «от-от» – аби не щезло
з горішка човник брижі на воді
і довга тінь між хвилями і дном
і те весло до дна – як перевесло
гойдає сонце глибоко на дні
весняні ночі теплі літні дні
й передчуття «от-от» – аби не щезло
з горішка човник брижі на воді
2025.07.16
20:21
А деякі сліпі поводирі,
не маючи душі, явили тіло
і... пазурі
на тому вівтарі,
куди нечистій силі закортіло.
***
А шулеру політики не треба
не маючи душі, явили тіло
і... пазурі
на тому вівтарі,
куди нечистій силі закортіло.
***
А шулеру політики не треба
2025.07.16
09:43
Ти програєш, я виграю.
Що з цим підходом нездорове?
Чи ми з тобою у бою
списи схрестили гарячково
і має хтось перемогти,
а інший, здоланий, програти?
А переможець святкувати
«поБеду» бажану свою,
Що з цим підходом нездорове?
Чи ми з тобою у бою
списи схрестили гарячково
і має хтось перемогти,
а інший, здоланий, програти?
А переможець святкувати
«поБеду» бажану свою,
2025.07.16
09:00
Коли матуся відмовить усім на запрошення
І сестрі вашій батько розжує
Що ви втомились від себе і власних утотожнень
Запрошую, королево, міс Джейн
Чи зайдете, королево, міс Джейн
І коли квіткарки зажадають виплати за кредитом
А троянди їхні відпахт
І сестрі вашій батько розжує
Що ви втомились від себе і власних утотожнень
Запрошую, королево, міс Джейн
Чи зайдете, королево, міс Джейн
І коли квіткарки зажадають виплати за кредитом
А троянди їхні відпахт
2025.07.16
08:51
Непереливки без жінки
Стало жити козаку, -
Сивиною павутинки
Засріблилися в кутку.
Вкрилась плямами підлога,
Як і скатерть на столі
І, неначе чорний погар,
Пил з'явився скрізь на склі.
Стало жити козаку, -
Сивиною павутинки
Засріблилися в кутку.
Вкрилась плямами підлога,
Як і скатерть на столі
І, неначе чорний погар,
Пил з'явився скрізь на склі.
2025.07.15
22:32
Новорічні іграшки в середині травня -
що може бути абсурдніше?
Можна кожен день починати
як Новий рік.
Новорічні іграшки лежать
як свідчення швидкоплинності
часу. Вони лежать
у бетоні, у піску,
що може бути абсурдніше?
Можна кожен день починати
як Новий рік.
Новорічні іграшки лежать
як свідчення швидкоплинності
часу. Вони лежать
у бетоні, у піску,
2025.07.15
17:05
Відомий поетичний троль
Стріляє знову з лайномета.
Стріляй! Така твоя юдоль,
Коли немає пістолета.
Стріляє знову з лайномета.
Стріляй! Така твоя юдоль,
Коли немає пістолета.
2025.07.15
11:51
На Меа-Шеарім здалось мені,
Що Рабін йде навстріч.
Якби не цей примружений
Тепер уже хрестоматійний погляд,
Нізащо б не подумав, що це він:
У шортах (знаю, що в теніс грав),
В капцях на босу ногу,
Голомозий, як цабарі усі...
Що Рабін йде навстріч.
Якби не цей примружений
Тепер уже хрестоматійний погляд,
Нізащо б не подумав, що це він:
У шортах (знаю, що в теніс грав),
В капцях на босу ногу,
Голомозий, як цабарі усі...
2025.07.15
07:54
Воркують горлиці, та що їм,
до лютих проявів війни?
Щоденно сіллю рани гоїм,
гарчать над світом двигуни.
Втрачаємо останні сили
в хімічно-ядерній війні,
копає смерть сирі могили —
хрестами круки вдалині.
до лютих проявів війни?
Щоденно сіллю рани гоїм,
гарчать над світом двигуни.
Втрачаємо останні сили
в хімічно-ядерній війні,
копає смерть сирі могили —
хрестами круки вдалині.
2025.07.15
05:50
Закурликавши зраділо,
Мов уздріли диво з див, –
Чорногузи чорно-білі
Подалися до води.
Довгоногі, гостродзьобі,
Старуваті й молоді, –
Віддалися дружно хобі –
Бути довго на воді.
Мов уздріли диво з див, –
Чорногузи чорно-білі
Подалися до води.
Довгоногі, гостродзьобі,
Старуваті й молоді, –
Віддалися дружно хобі –
Бути довго на воді.
2025.07.14
22:13
Хто я?
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Бій під Монастирищами в березні 1653 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бій під Монастирищами в березні 1653 року
У корчмі нема як продихнути,
Дим кругом коромислом стоїть.
Хтось уже набрався й гомонить
Голосно, усім в корчмі тій чути.
Там сидять селяни й мовчки п’ють,
А в кутку за стіл козацтво всілось.
Видається, наче вперше стрілись.
Корчмаря з замовленнями ждуть.
Коли кухлі брязнули об стіл,
Узялися, горло промочили,
А тоді уже й загомоніли,
Зрідка озираючись навкіл.
Двоє були тільки-но з Січі,
Третій говірливий із Полтави,
У Черкаси добиравсь у справах.
А четвертий стомлено мовчить,
Якусь думу думає, мабуть.
От Степан з Полтави і вчепився:
- Чоловіче, хто ти? Назовися!
В нас із незнайомцями не п’ють.
Той від дум, нарешті, відірвавсь,
Усміхнувся: - Вибачайте, братці,
Притомився, ледь сюди дістався.
Із Кальницького полку я, Панас.
- Із Кальницького? Що під Богуном?
- То мій полковник. – Розкажи, козаче…
Тут вістки розлетілися, неначе…
Коротше, правда, а чи ні воно,
Що копняка Чарнецькому дали
Такого, що втікав він без оглядки?
А військо все його із переляку
Ще довго зупинити не могли?
- Що так, що ні – сказати не берусь.
За ляхами далеко ми не гнали,
Але, що добре прочухана дали,
То точно. – задоволено всміхнувсь,
Згадавши, певно, щось таке собі
Із того, що побачить довелося.
- Та ж розкажи, як Богуну вдалося
Чарнецького побити в боротьбі?
Почувши, про що мова, навкруг них
Зібрались всі, послухати охочі.
Панас на мить примружив свої очі,
Немов думок збираючи своїх,
А далі свою розповідь повів
Про те усе, що довелось побачить,
Про славу, про звитягу, про удачу,
Про Богуна й заклятих ворогів:
- Весна ще не вступила у права.
Хоча вітри із півдня вже гуляли,
Сніги поволі у струмки спливали
І степ навкруг потроху оживав.
Ми ще зимовим розкладом жили.
Стояли сотні по своїх квартирах.
Із ляхом, наче ж розійшлися миром,
Хоч ляхи і порушити могли.
Ми ж прикордонний полк. Отож, на нас
Вони б якраз найперше і напали.
Та поки злих вістей не долітало
І сподівавсь Богун, що буде час
Зібрати полк, як щось не так піде.
Вже ж досвід із Нечаєм добрий мали.
Але, все рівно, бачиш, узівали,
Не знали, що Чарнецький з військом йде.
А він хоругви панцирні зібрав
З п’ятнадцять тисяч жовнірів і шляхти.
Та ще й німецьких найманців багато.
Крім того слуг обозних купу мав
І челяді озброєної. Всіх
Ще тисяч десять можете додати.
Та й Чорним шляхом взявся простувати
На Умань. Розсилав злодюг своїх
Вогнем й мечем населення карать.
Вони усіх жорстоко катували,
Міста і села люто плюндрували,
Щоб по собі нічого не лишать.
Швидкі загони нищили були
Застави наші і малі містечка.
І, вже як були зовсім недалечко,
До Богуна ті вісті донесли.
На збори часу зовсім не було.
Бо, щоби полк докупи весь зібрати,
То треба тиждень, а то й більше мати,
А ще ж дороги зовсім розвезло.
Тож він чотири сотні встиг зібрать
І став гадати – де б з тим військом стати,
Аби дорогу ляхам перетяти.
Та часу довго не було гадать.
Отож він Монастирища обрав
За кілька верст від Кальника над шляхом.
Його ніяк не оминути ляхам.
Отам з своїми сотнями і став.
Воно – містечко, наче і мале,
Але, при тім, міцну фортецю мало,
Що на узвишші над ріку стояла.
Хоч дерев’яний замок той, але
Із трьох боків там урвища, яри.
Серед боліт ще річка протікає,
Що ж трьох боків фортецю омиває.
А ляхам, щоб задертись догори,
Потрібно вовчі ями подолать
Та шанці, та рови, та частоколи.
Не надто гарне ляхам бою поле,
Бо ж з заходу лиш можна наступать
Через то все, що перепинить шлях.
Та й ми ж сидіть не будемо, чекати,
Свинцевими гостинцями стрічати
Усіх їх будем. Не зрадіє лях…
А, ще одне: за річку, між ярів
Ще слобода Аврамівка. З валами
І палісадом. Зовсім поряд з нами.
Богун туди кінноту перевів.
Лиш сотню в Монастирищах лишив
Кгрозденка та іще кінноти трохи.
А тут і ляхів вздріли, як гороху.
Чернецький нас узяти поспішив.
Два дні безперестанку йшли бої.
І день, і ніч вони нагору дерлись.
Але у оборону нашу вперлись,
Лиш трупи залишаючи свої.
Та вперто лізли і по трупах тих.
На другий день вже вдерлися до міста,
Вал захопили, далі стали лізти.
Вже сил немає зупинити їх.
Уже Кгрозденко мертвим поваливсь.
Вже частокіл і замок підпалили
І перли ляхи з усієї сили.
І нам лиш шанс померти залишивсь.
Але вночі у темряві й диму,
Як ляхам поволока вкрила очі,
Богун за міст в Аврамівку проскочив
І дав наказ загону своєму
Всім кожухи навиворіт одіть,
Як то татари дуже полюбляють.
Вже ляхи перемогу відчувають,
Аж з тилу тут на них «орда» летить.
З татарським галалайканням вони
Зненацька на тих ляхів налетіли.
Куди ураз й поділась ляська сила.
Лиш здогадом налякані одним,
Вони, немов ошпарені, мерщій,
Полишивши і вантажі, й обози,
Помчали геть подалі по дорозі.
Ніхто уже не згадував про бій.
Наввипередки мчали через ліс,
Покинувши поранених і хворих,
І все, що нахапали на цю пору,
Немов за ними гнався якийсь біс.
Встеляли своїм трупом Чорний шлях.
А наші гнали слідом і рубали
Усіх, що лиш під руку потрапляли.
І ляхів підганяв постійно страх.
Так деякі пробігли і сім миль,
Що, навіть кінні їх не наздогнали.
Лише під ранок наші повертали,
Хоч втомлені та раді від зусиль.
А скоро Хмель на поміч нам прибув.
Та припізнився. Ляхів вже не знати.
Велів Івану все розповідати.
А, коли всю історію почув,
То голосно став довго реготати
Та Богуна поплескав по спині,
Що гарно прислужився на війні
І зміг належну відсіч ляхам дати.
Дим кругом коромислом стоїть.
Хтось уже набрався й гомонить
Голосно, усім в корчмі тій чути.
Там сидять селяни й мовчки п’ють,
А в кутку за стіл козацтво всілось.
Видається, наче вперше стрілись.
Корчмаря з замовленнями ждуть.
Коли кухлі брязнули об стіл,
Узялися, горло промочили,
А тоді уже й загомоніли,
Зрідка озираючись навкіл.
Двоє були тільки-но з Січі,
Третій говірливий із Полтави,
У Черкаси добиравсь у справах.
А четвертий стомлено мовчить,
Якусь думу думає, мабуть.
От Степан з Полтави і вчепився:
- Чоловіче, хто ти? Назовися!
В нас із незнайомцями не п’ють.
Той від дум, нарешті, відірвавсь,
Усміхнувся: - Вибачайте, братці,
Притомився, ледь сюди дістався.
Із Кальницького полку я, Панас.
- Із Кальницького? Що під Богуном?
- То мій полковник. – Розкажи, козаче…
Тут вістки розлетілися, неначе…
Коротше, правда, а чи ні воно,
Що копняка Чарнецькому дали
Такого, що втікав він без оглядки?
А військо все його із переляку
Ще довго зупинити не могли?
- Що так, що ні – сказати не берусь.
За ляхами далеко ми не гнали,
Але, що добре прочухана дали,
То точно. – задоволено всміхнувсь,
Згадавши, певно, щось таке собі
Із того, що побачить довелося.
- Та ж розкажи, як Богуну вдалося
Чарнецького побити в боротьбі?
Почувши, про що мова, навкруг них
Зібрались всі, послухати охочі.
Панас на мить примружив свої очі,
Немов думок збираючи своїх,
А далі свою розповідь повів
Про те усе, що довелось побачить,
Про славу, про звитягу, про удачу,
Про Богуна й заклятих ворогів:
- Весна ще не вступила у права.
Хоча вітри із півдня вже гуляли,
Сніги поволі у струмки спливали
І степ навкруг потроху оживав.
Ми ще зимовим розкладом жили.
Стояли сотні по своїх квартирах.
Із ляхом, наче ж розійшлися миром,
Хоч ляхи і порушити могли.
Ми ж прикордонний полк. Отож, на нас
Вони б якраз найперше і напали.
Та поки злих вістей не долітало
І сподівавсь Богун, що буде час
Зібрати полк, як щось не так піде.
Вже ж досвід із Нечаєм добрий мали.
Але, все рівно, бачиш, узівали,
Не знали, що Чарнецький з військом йде.
А він хоругви панцирні зібрав
З п’ятнадцять тисяч жовнірів і шляхти.
Та ще й німецьких найманців багато.
Крім того слуг обозних купу мав
І челяді озброєної. Всіх
Ще тисяч десять можете додати.
Та й Чорним шляхом взявся простувати
На Умань. Розсилав злодюг своїх
Вогнем й мечем населення карать.
Вони усіх жорстоко катували,
Міста і села люто плюндрували,
Щоб по собі нічого не лишать.
Швидкі загони нищили були
Застави наші і малі містечка.
І, вже як були зовсім недалечко,
До Богуна ті вісті донесли.
На збори часу зовсім не було.
Бо, щоби полк докупи весь зібрати,
То треба тиждень, а то й більше мати,
А ще ж дороги зовсім розвезло.
Тож він чотири сотні встиг зібрать
І став гадати – де б з тим військом стати,
Аби дорогу ляхам перетяти.
Та часу довго не було гадать.
Отож він Монастирища обрав
За кілька верст від Кальника над шляхом.
Його ніяк не оминути ляхам.
Отам з своїми сотнями і став.
Воно – містечко, наче і мале,
Але, при тім, міцну фортецю мало,
Що на узвишші над ріку стояла.
Хоч дерев’яний замок той, але
Із трьох боків там урвища, яри.
Серед боліт ще річка протікає,
Що ж трьох боків фортецю омиває.
А ляхам, щоб задертись догори,
Потрібно вовчі ями подолать
Та шанці, та рови, та частоколи.
Не надто гарне ляхам бою поле,
Бо ж з заходу лиш можна наступать
Через то все, що перепинить шлях.
Та й ми ж сидіть не будемо, чекати,
Свинцевими гостинцями стрічати
Усіх їх будем. Не зрадіє лях…
А, ще одне: за річку, між ярів
Ще слобода Аврамівка. З валами
І палісадом. Зовсім поряд з нами.
Богун туди кінноту перевів.
Лиш сотню в Монастирищах лишив
Кгрозденка та іще кінноти трохи.
А тут і ляхів вздріли, як гороху.
Чернецький нас узяти поспішив.
Два дні безперестанку йшли бої.
І день, і ніч вони нагору дерлись.
Але у оборону нашу вперлись,
Лиш трупи залишаючи свої.
Та вперто лізли і по трупах тих.
На другий день вже вдерлися до міста,
Вал захопили, далі стали лізти.
Вже сил немає зупинити їх.
Уже Кгрозденко мертвим поваливсь.
Вже частокіл і замок підпалили
І перли ляхи з усієї сили.
І нам лиш шанс померти залишивсь.
Але вночі у темряві й диму,
Як ляхам поволока вкрила очі,
Богун за міст в Аврамівку проскочив
І дав наказ загону своєму
Всім кожухи навиворіт одіть,
Як то татари дуже полюбляють.
Вже ляхи перемогу відчувають,
Аж з тилу тут на них «орда» летить.
З татарським галалайканням вони
Зненацька на тих ляхів налетіли.
Куди ураз й поділась ляська сила.
Лиш здогадом налякані одним,
Вони, немов ошпарені, мерщій,
Полишивши і вантажі, й обози,
Помчали геть подалі по дорозі.
Ніхто уже не згадував про бій.
Наввипередки мчали через ліс,
Покинувши поранених і хворих,
І все, що нахапали на цю пору,
Немов за ними гнався якийсь біс.
Встеляли своїм трупом Чорний шлях.
А наші гнали слідом і рубали
Усіх, що лиш під руку потрапляли.
І ляхів підганяв постійно страх.
Так деякі пробігли і сім миль,
Що, навіть кінні їх не наздогнали.
Лише під ранок наші повертали,
Хоч втомлені та раді від зусиль.
А скоро Хмель на поміч нам прибув.
Та припізнився. Ляхів вже не знати.
Велів Івану все розповідати.
А, коли всю історію почув,
То голосно став довго реготати
Та Богуна поплескав по спині,
Що гарно прислужився на війні
І зміг належну відсіч ляхам дати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію