Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.17
16:48
Цей светрик червоний я бачу у снах,
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
2026.09.17
15:22
Згадай мене у білосніжнім січні,
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
2026.09.17
12:57
Жінка завжди дивиться на обрій,
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
2026.09.17
11:16
У 2026 р. світ побачили нові пісні на вірші Сергія Губерначука на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured). URockBallads на своєму YouTube каналі представляє рок-версії поетів-класиків (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка),
2026.09.17
10:39
Я жодної ілюзії у світу не просив,
Бо ілюзії — це срібні драхми,
Які Прометей збирав у шкіряну торбу
І дарував жителям острова мрій,
Де поклонялися клишоногому Поліфему,
Що знав вогонь і стеріг овець.
Я жодної ілюзії не цінував,
Бо ілюзії — це срібні драхми,
Які Прометей збирав у шкіряну торбу
І дарував жителям острова мрій,
Де поклонялися клишоногому Поліфему,
Що знав вогонь і стеріг овець.
Я жодної ілюзії не цінував,
2026.09.17
08:51
хто бачив світ, примружуючи очі,
той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.
давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.
той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.
давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.
2026.09.17
06:19
Втекти б звідсіль від обстрілів щоденних,
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем
2026.09.16
23:43
заманулося приблуді
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши
2026.09.16
21:49
Спека безглузда розпечене місто тримає в лещатах.
Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.
Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни
Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.
Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни
2026.09.16
18:50
А вересень, мов злодій,
зайшов у літній ліс.
У пазусі
рапсодій
журних сюди приніс.
Міняти колір кронам
намірився тихцем.
Не стрівши заборони,
зайшов у літній ліс.
У пазусі
рапсодій
журних сюди приніс.
Міняти колір кронам
намірився тихцем.
Не стрівши заборони,
2026.09.16
17:31
Дубова карета та пара волів —
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?
Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?
Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
2026.09.16
16:34
І
Закони – альфа і омеґа
конституційності, однак
вони виконуються як
дитячі іграшки у лєґо
у клоунаді про барdак.
Та не сміємося наразі,
бо наші буки та ази:
Закони – альфа і омеґа
конституційності, однак
вони виконуються як
дитячі іграшки у лєґо
у клоунаді про барdак.
Та не сміємося наразі,
бо наші буки та ази:
2026.09.16
14:45
Нашіптує безсоння повсякчас
натхненних віршів сонячні сюжети.
Ще пам'ятаю, як кружляли вальс
і відривались від землі на злеті.
Хотілося, щоб свічка воскова
на підвіконні танула до ранку
і наодинці мовились слова —
натхненних віршів сонячні сюжети.
Ще пам'ятаю, як кружляли вальс
і відривались від землі на злеті.
Хотілося, щоб свічка воскова
на підвіконні танула до ранку
і наодинці мовились слова —
2026.09.16
14:00
Безкрила осінь, безвиїзна осінь.
Олешки в блокаді їстоньки просять.
Сухариків банка - запас золотий.
Ні світла, ні газу, куди їм іти,
Як міни повсюди, зиркають вирви,
Снаряди летять. Хіба люди винні?
Будинки зруйновані. Щит це живий.
Виснажлива осі
Олешки в блокаді їстоньки просять.
Сухариків банка - запас золотий.
Ні світла, ні газу, куди їм іти,
Як міни повсюди, зиркають вирви,
Снаряди летять. Хіба люди винні?
Будинки зруйновані. Щит це живий.
Виснажлива осі
2026.09.16
13:37
Відрахунок ведеться на долі секунди.
Щось повинно відбутися саме тепер.
Ці секунди, як лицарі, в лати закуті.
Я поглянув у даль і в знемозі завмер.
Може, випити залпом гіркої цикути.
Я прорвався у небо, у вічний етер.
Щось повинно відбутися. Маятн
Щось повинно відбутися саме тепер.
Ці секунди, як лицарі, в лати закуті.
Я поглянув у даль і в знемозі завмер.
Може, випити залпом гіркої цикути.
Я прорвався у небо, у вічний етер.
Щось повинно відбутися. Маятн
2026.09.16
08:39
Яблуня з червоними плодами золотіє під моїм вікном.
Чуєш, Боже, осінь цими днями
[попри рев тривог і гніву гамір]
ллється долу яблучним вином.
Бачиш, Боже, крізь густіші тіні сонця пробиваються мечі.
Ці мечі – похмурих днів святині
[як вони на
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Чуєш, Боже, осінь цими днями
[попри рев тривог і гніву гамір]
ллється долу яблучним вином.
Бачиш, Боже, крізь густіші тіні сонця пробиваються мечі.
Ці мечі – похмурих днів святині
[як вони на
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Муцій Сцевола
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Муцій Сцевола
Колись у Римі правили царі,
Але Тарквіній був такий жорстокий,
Що викликав всього народу гнів
І він повстав якось одного року
Та й геть прогнав жорстокого його
Аби навік позбутися тирана.
А той помчав в Етрурію бігом
Жалітися й зализувати рани.
Сусід північний вигнанця пригрів,
Нагодою надумав скористатись.
Порсена військо чимале привів
Неначе за Тарквінія вступатись.
Насправді ж цар Порсена уважав
Рим ледве що не власністю етрусків
І утрачати владу не бажав.
Отож рішив їм не давати спуску.
Орда етруська місто облягла
Так щільно, що і миша не проскочить.
З облогою слідом нужда прийшла –
Не так війна, як голод сили точить.
Вже поміж люду поголос пішов,
Що краще, мабуть, ворогу скоритись.
Навіщо дарма проливати кров,
Все рівно від етрусків не відбитись?
Тоді й поклявся Муцій молодий,
Що вб’є Порсену, щоб порятувати
Рим з тої неймовірної біди.
Переодягся у етруське плаття
Й прокрався нишком у етруський стан.
Порсена саме з радниками разом
Сидів біля жертовника і там
Солдатам платню видавав тим часом.
Спинився Муцій, ніж в руці стиска,
Він же Порсену у лице не знає.
Готова кару принести рука,
Але кому? Боїться, як спитає,
То зразу ж схоплять вороги його.
Отож рішив віддатись на удачу.
Рішуче підійшов й ножа свого
Встромив в того, чий одяг побагатший.
Що почалося? Біганина, крик,
Етруски миттю Муція схопили.
Він не тікав – тікати бо не звик,
Стояв у очі їм дивився сміло.
Хоч у душі коти його шкребли,
Бо зрозумів, що не того потрапив.
Ось він – Порсена – уцілілий, злий,
Кричить щось перелякано солдатам.
Коли вляглася трохи метушня,
Порсена заспокоєний усівся
І очі злі на Муція підняв,
Мовляв: ну що, юначе,помилився?
Тепер тримайсь! Та Муцій не знітивсь,
Дивився прямо ворогові в очі:
- Так, царю, вибач, справді, помиливсь,
Тож можеш мене стратити, як хочеш!
Але за мною сотні ще прийдуть,
Від їх мечів тобі не врятуватись!
- Мене?Лякати? – неймовірна лють
Порсену, навіть, змусила піднятись.
- Агей, несіть знаряддя для тортур!
Ти пожалкуєш, що на світ родився!
Із тебе зараз спустять десять шкур!..
Зневажливо на нього подивився
Юнак і мовив:- Царю, то дарма!
Бо римляни не тільки вміють битись.
Такого болю в світі ще нема,
Якого б ми не спромоглись стерпіти.
З словами цими руку він поклав
В огонь жертовний. Аж вона затліла.
Та він стояв і виду не подав,
Немов йому нітрохи не боліло.
І тут Порсену переляк вхопив:
Якщо і справді всі такі у Римі,
Як цей юнак йому наговорив,
То хай живуть, як хочуть, бог із ними.
Він відтягти від полум’я велів
Та відпустити хлопця геть до Риму,
А військо у Етрурію повів,
Радіючи, що лишились живими.
Допоки є в державі юнаки
Такі, як Муцій. То ніякі біди
Їй не страшні, ні ворог ніякий,
І ніякі «турботливі» сусіди.
Але Тарквіній був такий жорстокий,
Що викликав всього народу гнів
І він повстав якось одного року
Та й геть прогнав жорстокого його
Аби навік позбутися тирана.
А той помчав в Етрурію бігом
Жалітися й зализувати рани.
Сусід північний вигнанця пригрів,
Нагодою надумав скористатись.
Порсена військо чимале привів
Неначе за Тарквінія вступатись.
Насправді ж цар Порсена уважав
Рим ледве що не власністю етрусків
І утрачати владу не бажав.
Отож рішив їм не давати спуску.
Орда етруська місто облягла
Так щільно, що і миша не проскочить.
З облогою слідом нужда прийшла –
Не так війна, як голод сили точить.
Вже поміж люду поголос пішов,
Що краще, мабуть, ворогу скоритись.
Навіщо дарма проливати кров,
Все рівно від етрусків не відбитись?
Тоді й поклявся Муцій молодий,
Що вб’є Порсену, щоб порятувати
Рим з тої неймовірної біди.
Переодягся у етруське плаття
Й прокрався нишком у етруський стан.
Порсена саме з радниками разом
Сидів біля жертовника і там
Солдатам платню видавав тим часом.
Спинився Муцій, ніж в руці стиска,
Він же Порсену у лице не знає.
Готова кару принести рука,
Але кому? Боїться, як спитає,
То зразу ж схоплять вороги його.
Отож рішив віддатись на удачу.
Рішуче підійшов й ножа свого
Встромив в того, чий одяг побагатший.
Що почалося? Біганина, крик,
Етруски миттю Муція схопили.
Він не тікав – тікати бо не звик,
Стояв у очі їм дивився сміло.
Хоч у душі коти його шкребли,
Бо зрозумів, що не того потрапив.
Ось він – Порсена – уцілілий, злий,
Кричить щось перелякано солдатам.
Коли вляглася трохи метушня,
Порсена заспокоєний усівся
І очі злі на Муція підняв,
Мовляв: ну що, юначе,помилився?
Тепер тримайсь! Та Муцій не знітивсь,
Дивився прямо ворогові в очі:
- Так, царю, вибач, справді, помиливсь,
Тож можеш мене стратити, як хочеш!
Але за мною сотні ще прийдуть,
Від їх мечів тобі не врятуватись!
- Мене?Лякати? – неймовірна лють
Порсену, навіть, змусила піднятись.
- Агей, несіть знаряддя для тортур!
Ти пожалкуєш, що на світ родився!
Із тебе зараз спустять десять шкур!..
Зневажливо на нього подивився
Юнак і мовив:- Царю, то дарма!
Бо римляни не тільки вміють битись.
Такого болю в світі ще нема,
Якого б ми не спромоглись стерпіти.
З словами цими руку він поклав
В огонь жертовний. Аж вона затліла.
Та він стояв і виду не подав,
Немов йому нітрохи не боліло.
І тут Порсену переляк вхопив:
Якщо і справді всі такі у Римі,
Як цей юнак йому наговорив,
То хай живуть, як хочуть, бог із ними.
Він відтягти від полум’я велів
Та відпустити хлопця геть до Риму,
А військо у Етрурію повів,
Радіючи, що лишились живими.
Допоки є в державі юнаки
Такі, як Муцій. То ніякі біди
Їй не страшні, ні ворог ніякий,
І ніякі «турботливі» сусіди.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
