Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.02
16:01
Долонi заховали вiд думок,
А лiто простягає руки з квiтiв.
По тiлу пролетiв нервовий шок:
Чому нiхто їх досi не помiтив?
Пiрнувши в теплi хвилi почуттiв,
Порозкидавши каменi спокою,
День лимонадом на столi розлив -
А лiто простягає руки з квiтiв.
По тiлу пролетiв нервовий шок:
Чому нiхто їх досi не помiтив?
Пiрнувши в теплi хвилi почуттiв,
Порозкидавши каменi спокою,
День лимонадом на столi розлив -
2026.09.02
15:32
Скоро осінь. І я у дорозі
на своїй самочинній війні.
На всі боки – зелені вогні,
де душа почиває у Бозі,
що курсивами у некролозі
накувала зозуля мені.
ІІ
на своїй самочинній війні.
На всі боки – зелені вогні,
де душа почиває у Бозі,
що курсивами у некролозі
накувала зозуля мені.
ІІ
2026.09.02
14:52
Зимова казка швидко закінчилась.
Розтанув сніг, як неповторність мрій.
Природа творить святість і безчинство,
Даруючи пророків і повій.
Розтанули минулого скульптури,
Картини, фрески, видива століть.
Там часу нищівна мускулатура
Розтанув сніг, як неповторність мрій.
Природа творить святість і безчинство,
Даруючи пророків і повій.
Розтанули минулого скульптури,
Картини, фрески, видива століть.
Там часу нищівна мускулатура
2026.09.02
13:21
Крихти чорних черепашок,
Лал, немеркнучі ланіти,
Гарбузи і Попелюшки,
Єзуїти чи шиїти,
Довге, радісне затишшя,
Масала зелена, дивна,
Чорні вишні над узвишшям,
Далечінь масна й чарівна...
Лал, немеркнучі ланіти,
Гарбузи і Попелюшки,
Єзуїти чи шиїти,
Довге, радісне затишшя,
Масала зелена, дивна,
Чорні вишні над узвишшям,
Далечінь масна й чарівна...
2026.09.02
12:34
Часто згадую, любий, як той листопад
поєднав у гучнім ресторані
нас з тобою тоді, після болісних зрад,
в дощовий вечір фортепіанний.
Музикант віртуозно танок вигравав,
готував капучино бариста.
Танцювали красуні під пристрасний драйв
у зваблив
поєднав у гучнім ресторані
нас з тобою тоді, після болісних зрад,
в дощовий вечір фортепіанний.
Музикант віртуозно танок вигравав,
готував капучино бариста.
Танцювали красуні під пристрасний драйв
у зваблив
2026.09.02
07:00
Краплинки холодні, прозорі і чисті
Розваги собі влаштували у місті, -
Стукочуть, дзюркочуть на плитках, асфальті,
Заводять сопрано, продовжують альтом, -
Всю землю вмиває навала дзвеняча,
З ознаками жвавої й щедрої вдачі.
Тіснява калюж і струмочків
Розваги собі влаштували у місті, -
Стукочуть, дзюркочуть на плитках, асфальті,
Заводять сопрано, продовжують альтом, -
Всю землю вмиває навала дзвеняча,
З ознаками жвавої й щедрої вдачі.
Тіснява калюж і струмочків
2026.09.01
22:13
Я нікуди не хочу іти.
Я побуду сьогодні удома.
Подивлюсь я на все з висоти
Чи із попелу й диму Содома.
Подивлюсь я із храму хмарин
Чи з боліт, із низини Аїда.
Не пізнаю я більших вершин,
Я побуду сьогодні удома.
Подивлюсь я на все з висоти
Чи із попелу й диму Содома.
Подивлюсь я із храму хмарин
Чи з боліт, із низини Аїда.
Не пізнаю я більших вершин,
2026.09.01
21:07
— Літо, літечко барвисте,
ти куди втікаєш з міста?
А мені, виходить, час
повертатися у клас?
Знов за партою сидіти
і все вчити, вчити, вчити?
Зачекай іще хоч трішки.
Не втомились мої ніжки
ти куди втікаєш з міста?
А мені, виходить, час
повертатися у клас?
Знов за партою сидіти
і все вчити, вчити, вчити?
Зачекай іще хоч трішки.
Не втомились мої ніжки
2026.09.01
20:27
щось було у цім
нічого у цім не лишилось
невідомо чиє глузування
постскриптуму замість
ми заходимо в осінь
так ніби нам доручили
не то щоби сильно хотілося
але звичайно як скажеш
нічого у цім не лишилось
невідомо чиє глузування
постскриптуму замість
ми заходимо в осінь
так ніби нам доручили
не то щоби сильно хотілося
але звичайно як скажеш
2026.09.01
17:45
Відгоріло в стерні —
Відцвіли землероби,
Жебраки уночі
Вже шукають ропух.
Мемуаровий* біль,
Наче кінь клишоногий,
У канаві йдучи,
Знов прискорює рух…
Відцвіли землероби,
Жебраки уночі
Вже шукають ропух.
Мемуаровий* біль,
Наче кінь клишоногий,
У канаві йдучи,
Знов прискорює рух…
2026.09.01
10:10
САЛОМЕЯ: ТАНЕЦЬ СЕМИ ПОКРИВАЛ"
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
в містичному стилі біблійної «Пісні Пісень»)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ірод Антипа – тетрарх Галілеї, цар, чиє серце повне безумства та гріховної пристрасті.
Саломея – юн
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
в містичному стилі біблійної «Пісні Пісень»)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ірод Антипа – тетрарх Галілеї, цар, чиє серце повне безумства та гріховної пристрасті.
Саломея – юн
2026.09.01
07:40
Самотність крижана вчувається сильніше,
Коли на заході згасає тихо день, -
Коли мене уже не радують ні вірші,
Ні звуки в клітці соловейкових пісень.
Знедавна самоту ніяк не втихомирю,
Хоча тепер собі це ставлю за мету,
Бо не скоривсь біді та не утр
Коли на заході згасає тихо день, -
Коли мене уже не радують ні вірші,
Ні звуки в клітці соловейкових пісень.
Знедавна самоту ніяк не втихомирю,
Хоча тепер собі це ставлю за мету,
Бо не скоривсь біді та не утр
2026.08.31
21:18
сонцезаходом палає
сатурнічний небозвід
падає в ще справну память
літа перезрілий плід
різноквіття на осоннях
липоцвіт джмелиний літ
поле рапсове і сонях
хмароплин і живопліт
сатурнічний небозвід
падає в ще справну память
літа перезрілий плід
різноквіття на осоннях
липоцвіт джмелиний літ
поле рапсове і сонях
хмароплин і живопліт
2026.08.31
20:40
Давно живу, та не збагну і досі
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них...?
Із нежиття вони в життя приходять,
крізь мокрі випинаються сніги,
а ми, панове, в гумових чоботях,
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них...?
Із нежиття вони в життя приходять,
крізь мокрі випинаються сніги,
а ми, панове, в гумових чоботях,
2026.08.31
14:55
Рай балачок бринить у грушах,
Рай чумаковий — без плачу.
У кошиках ховають душі
Себе від довгого дощу.
А ми пливем до монплезірів,
Торуєм шлях між сарани,
Легкі зазвичай, як порфіри,
Як кучми, сховані в чалми.
Рай чумаковий — без плачу.
У кошиках ховають душі
Себе від довгого дощу.
А ми пливем до монплезірів,
Торуєм шлях між сарани,
Легкі зазвичай, як порфіри,
Як кучми, сховані в чалми.
2026.08.31
12:25
Ніякі греблі пристрасть не зупинять.
Вона в ріці приречено кипить.
Вона - це зліплена із плоті пишність,
Господніх замислів пророча мить.
Ця пристрасть затопляє все навколо,
Нічим не спинена, палка, нага.
Прадавнє вогнище утворить коло.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вона в ріці приречено кипить.
Вона - це зліплена із плоті пишність,
Господніх замислів пророча мить.
Ця пристрасть затопляє все навколо,
Нічим не спинена, палка, нага.
Прадавнє вогнище утворить коло.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Муцій Сцевола
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Муцій Сцевола
Колись у Римі правили царі,
Але Тарквіній був такий жорстокий,
Що викликав всього народу гнів
І він повстав якось одного року
Та й геть прогнав жорстокого його
Аби навік позбутися тирана.
А той помчав в Етрурію бігом
Жалітися й зализувати рани.
Сусід північний вигнанця пригрів,
Нагодою надумав скористатись.
Порсена військо чимале привів
Неначе за Тарквінія вступатись.
Насправді ж цар Порсена уважав
Рим ледве що не власністю етрусків
І утрачати владу не бажав.
Отож рішив їм не давати спуску.
Орда етруська місто облягла
Так щільно, що і миша не проскочить.
З облогою слідом нужда прийшла –
Не так війна, як голод сили точить.
Вже поміж люду поголос пішов,
Що краще, мабуть, ворогу скоритись.
Навіщо дарма проливати кров,
Все рівно від етрусків не відбитись?
Тоді й поклявся Муцій молодий,
Що вб’є Порсену, щоб порятувати
Рим з тої неймовірної біди.
Переодягся у етруське плаття
Й прокрався нишком у етруський стан.
Порсена саме з радниками разом
Сидів біля жертовника і там
Солдатам платню видавав тим часом.
Спинився Муцій, ніж в руці стиска,
Він же Порсену у лице не знає.
Готова кару принести рука,
Але кому? Боїться, як спитає,
То зразу ж схоплять вороги його.
Отож рішив віддатись на удачу.
Рішуче підійшов й ножа свого
Встромив в того, чий одяг побагатший.
Що почалося? Біганина, крик,
Етруски миттю Муція схопили.
Він не тікав – тікати бо не звик,
Стояв у очі їм дивився сміло.
Хоч у душі коти його шкребли,
Бо зрозумів, що не того потрапив.
Ось він – Порсена – уцілілий, злий,
Кричить щось перелякано солдатам.
Коли вляглася трохи метушня,
Порсена заспокоєний усівся
І очі злі на Муція підняв,
Мовляв: ну що, юначе,помилився?
Тепер тримайсь! Та Муцій не знітивсь,
Дивився прямо ворогові в очі:
- Так, царю, вибач, справді, помиливсь,
Тож можеш мене стратити, як хочеш!
Але за мною сотні ще прийдуть,
Від їх мечів тобі не врятуватись!
- Мене?Лякати? – неймовірна лють
Порсену, навіть, змусила піднятись.
- Агей, несіть знаряддя для тортур!
Ти пожалкуєш, що на світ родився!
Із тебе зараз спустять десять шкур!..
Зневажливо на нього подивився
Юнак і мовив:- Царю, то дарма!
Бо римляни не тільки вміють битись.
Такого болю в світі ще нема,
Якого б ми не спромоглись стерпіти.
З словами цими руку він поклав
В огонь жертовний. Аж вона затліла.
Та він стояв і виду не подав,
Немов йому нітрохи не боліло.
І тут Порсену переляк вхопив:
Якщо і справді всі такі у Римі,
Як цей юнак йому наговорив,
То хай живуть, як хочуть, бог із ними.
Він відтягти від полум’я велів
Та відпустити хлопця геть до Риму,
А військо у Етрурію повів,
Радіючи, що лишились живими.
Допоки є в державі юнаки
Такі, як Муцій. То ніякі біди
Їй не страшні, ні ворог ніякий,
І ніякі «турботливі» сусіди.
Але Тарквіній був такий жорстокий,
Що викликав всього народу гнів
І він повстав якось одного року
Та й геть прогнав жорстокого його
Аби навік позбутися тирана.
А той помчав в Етрурію бігом
Жалітися й зализувати рани.
Сусід північний вигнанця пригрів,
Нагодою надумав скористатись.
Порсена військо чимале привів
Неначе за Тарквінія вступатись.
Насправді ж цар Порсена уважав
Рим ледве що не власністю етрусків
І утрачати владу не бажав.
Отож рішив їм не давати спуску.
Орда етруська місто облягла
Так щільно, що і миша не проскочить.
З облогою слідом нужда прийшла –
Не так війна, як голод сили точить.
Вже поміж люду поголос пішов,
Що краще, мабуть, ворогу скоритись.
Навіщо дарма проливати кров,
Все рівно від етрусків не відбитись?
Тоді й поклявся Муцій молодий,
Що вб’є Порсену, щоб порятувати
Рим з тої неймовірної біди.
Переодягся у етруське плаття
Й прокрався нишком у етруський стан.
Порсена саме з радниками разом
Сидів біля жертовника і там
Солдатам платню видавав тим часом.
Спинився Муцій, ніж в руці стиска,
Він же Порсену у лице не знає.
Готова кару принести рука,
Але кому? Боїться, як спитає,
То зразу ж схоплять вороги його.
Отож рішив віддатись на удачу.
Рішуче підійшов й ножа свого
Встромив в того, чий одяг побагатший.
Що почалося? Біганина, крик,
Етруски миттю Муція схопили.
Він не тікав – тікати бо не звик,
Стояв у очі їм дивився сміло.
Хоч у душі коти його шкребли,
Бо зрозумів, що не того потрапив.
Ось він – Порсена – уцілілий, злий,
Кричить щось перелякано солдатам.
Коли вляглася трохи метушня,
Порсена заспокоєний усівся
І очі злі на Муція підняв,
Мовляв: ну що, юначе,помилився?
Тепер тримайсь! Та Муцій не знітивсь,
Дивився прямо ворогові в очі:
- Так, царю, вибач, справді, помиливсь,
Тож можеш мене стратити, як хочеш!
Але за мною сотні ще прийдуть,
Від їх мечів тобі не врятуватись!
- Мене?Лякати? – неймовірна лють
Порсену, навіть, змусила піднятись.
- Агей, несіть знаряддя для тортур!
Ти пожалкуєш, що на світ родився!
Із тебе зараз спустять десять шкур!..
Зневажливо на нього подивився
Юнак і мовив:- Царю, то дарма!
Бо римляни не тільки вміють битись.
Такого болю в світі ще нема,
Якого б ми не спромоглись стерпіти.
З словами цими руку він поклав
В огонь жертовний. Аж вона затліла.
Та він стояв і виду не подав,
Немов йому нітрохи не боліло.
І тут Порсену переляк вхопив:
Якщо і справді всі такі у Римі,
Як цей юнак йому наговорив,
То хай живуть, як хочуть, бог із ними.
Він відтягти від полум’я велів
Та відпустити хлопця геть до Риму,
А військо у Етрурію повів,
Радіючи, що лишились живими.
Допоки є в державі юнаки
Такі, як Муцій. То ніякі біди
Їй не страшні, ні ворог ніякий,
І ніякі «турботливі» сусіди.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
