
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
2025.09.02
21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Муцій Сцевола
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Муцій Сцевола
Колись у Римі правили царі,
Але Тарквіній був такий жорстокий,
Що викликав всього народу гнів
І він повстав якось одного року
Та й геть прогнав жорстокого його
Аби навік позбутися тирана.
А той помчав в Етрурію бігом
Жалітися й зализувати рани.
Сусід північний вигнанця пригрів,
Нагодою надумав скористатись.
Порсена військо чимале привів
Неначе за Тарквінія вступатись.
Насправді ж цар Порсена уважав
Рим ледве що не власністю етрусків
І утрачати владу не бажав.
Отож рішив їм не давати спуску.
Орда етруська місто облягла
Так щільно, що і миша не проскочить.
З облогою слідом нужда прийшла –
Не так війна, як голод сили точить.
Вже поміж люду поголос пішов,
Що краще, мабуть, ворогу скоритись.
Навіщо дарма проливати кров,
Все рівно від етрусків не відбитись?
Тоді й поклявся Муцій молодий,
Що вб’є Порсену, щоб порятувати
Рим з тої неймовірної біди.
Переодягся у етруське плаття
Й прокрався нишком у етруський стан.
Порсена саме з радниками разом
Сидів біля жертовника і там
Солдатам платню видавав тим часом.
Спинився Муцій, ніж в руці стиска,
Він же Порсену у лице не знає.
Готова кару принести рука,
Але кому? Боїться, як спитає,
То зразу ж схоплять вороги його.
Отож рішив віддатись на удачу.
Рішуче підійшов й ножа свого
Встромив в того, чий одяг побагатший.
Що почалося? Біганина, крик,
Етруски миттю Муція схопили.
Він не тікав – тікати бо не звик,
Стояв у очі їм дивився сміло.
Хоч у душі коти його шкребли,
Бо зрозумів, що не того потрапив.
Ось він – Порсена – уцілілий, злий,
Кричить щось перелякано солдатам.
Коли вляглася трохи метушня,
Порсена заспокоєний усівся
І очі злі на Муція підняв,
Мовляв: ну що, юначе,помилився?
Тепер тримайсь! Та Муцій не знітивсь,
Дивився прямо ворогові в очі:
- Так, царю, вибач, справді, помиливсь,
Тож можеш мене стратити, як хочеш!
Але за мною сотні ще прийдуть,
Від їх мечів тобі не врятуватись!
- Мене?Лякати? – неймовірна лють
Порсену, навіть, змусила піднятись.
- Агей, несіть знаряддя для тортур!
Ти пожалкуєш, що на світ родився!
Із тебе зараз спустять десять шкур!..
Зневажливо на нього подивився
Юнак і мовив:- Царю, то дарма!
Бо римляни не тільки вміють битись.
Такого болю в світі ще нема,
Якого б ми не спромоглись стерпіти.
З словами цими руку він поклав
В огонь жертовний. Аж вона затліла.
Та він стояв і виду не подав,
Немов йому нітрохи не боліло.
І тут Порсену переляк вхопив:
Якщо і справді всі такі у Римі,
Як цей юнак йому наговорив,
То хай живуть, як хочуть, бог із ними.
Він відтягти від полум’я велів
Та відпустити хлопця геть до Риму,
А військо у Етрурію повів,
Радіючи, що лишились живими.
Допоки є в державі юнаки
Такі, як Муцій. То ніякі біди
Їй не страшні, ні ворог ніякий,
І ніякі «турботливі» сусіди.
Але Тарквіній був такий жорстокий,
Що викликав всього народу гнів
І він повстав якось одного року
Та й геть прогнав жорстокого його
Аби навік позбутися тирана.
А той помчав в Етрурію бігом
Жалітися й зализувати рани.
Сусід північний вигнанця пригрів,
Нагодою надумав скористатись.
Порсена військо чимале привів
Неначе за Тарквінія вступатись.
Насправді ж цар Порсена уважав
Рим ледве що не власністю етрусків
І утрачати владу не бажав.
Отож рішив їм не давати спуску.
Орда етруська місто облягла
Так щільно, що і миша не проскочить.
З облогою слідом нужда прийшла –
Не так війна, як голод сили точить.
Вже поміж люду поголос пішов,
Що краще, мабуть, ворогу скоритись.
Навіщо дарма проливати кров,
Все рівно від етрусків не відбитись?
Тоді й поклявся Муцій молодий,
Що вб’є Порсену, щоб порятувати
Рим з тої неймовірної біди.
Переодягся у етруське плаття
Й прокрався нишком у етруський стан.
Порсена саме з радниками разом
Сидів біля жертовника і там
Солдатам платню видавав тим часом.
Спинився Муцій, ніж в руці стиска,
Він же Порсену у лице не знає.
Готова кару принести рука,
Але кому? Боїться, як спитає,
То зразу ж схоплять вороги його.
Отож рішив віддатись на удачу.
Рішуче підійшов й ножа свого
Встромив в того, чий одяг побагатший.
Що почалося? Біганина, крик,
Етруски миттю Муція схопили.
Він не тікав – тікати бо не звик,
Стояв у очі їм дивився сміло.
Хоч у душі коти його шкребли,
Бо зрозумів, що не того потрапив.
Ось він – Порсена – уцілілий, злий,
Кричить щось перелякано солдатам.
Коли вляглася трохи метушня,
Порсена заспокоєний усівся
І очі злі на Муція підняв,
Мовляв: ну що, юначе,помилився?
Тепер тримайсь! Та Муцій не знітивсь,
Дивився прямо ворогові в очі:
- Так, царю, вибач, справді, помиливсь,
Тож можеш мене стратити, як хочеш!
Але за мною сотні ще прийдуть,
Від їх мечів тобі не врятуватись!
- Мене?Лякати? – неймовірна лють
Порсену, навіть, змусила піднятись.
- Агей, несіть знаряддя для тортур!
Ти пожалкуєш, що на світ родився!
Із тебе зараз спустять десять шкур!..
Зневажливо на нього подивився
Юнак і мовив:- Царю, то дарма!
Бо римляни не тільки вміють битись.
Такого болю в світі ще нема,
Якого б ми не спромоглись стерпіти.
З словами цими руку він поклав
В огонь жертовний. Аж вона затліла.
Та він стояв і виду не подав,
Немов йому нітрохи не боліло.
І тут Порсену переляк вхопив:
Якщо і справді всі такі у Римі,
Як цей юнак йому наговорив,
То хай живуть, як хочуть, бог із ними.
Він відтягти від полум’я велів
Та відпустити хлопця геть до Риму,
А військо у Етрурію повів,
Радіючи, що лишились живими.
Допоки є в державі юнаки
Такі, як Муцій. То ніякі біди
Їй не страшні, ні ворог ніякий,
І ніякі «турботливі» сусіди.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію