ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Каразуб
2023.01.30 15:36
Ніч зійшла в долину пустощів
В чорній картатій сукні з пряжкою
Місяця бляклого в сизому поясі
Скупчення зір на шляху Чумацькому.
Вона ступала тихцем заглядаючи
В блискучі люстерка озер і босою
Ходила по чорному полі травами —
Пелюстки, стеблинки с

Гриць Янківська
2023.01.30 15:04
Жодного слова. І тиша така громовержна.
Помисли-стіни розкрадені в снах по цеглині.
Тільки без думки як збудуватись людині?
Тиша – непевність. Тиша завжди застережна.

Осені таїнство кислим кагором сповнить
Душі зів'ялі, тавруючи землю смутком.
Пі

Іван Потьомкін
2023.01.30 12:06
Соснам заздрю, що, мов скалолази,
на вершини гірські одчайдушно вилазять.
Гірськолижникам заздрю, що в космічному леті
здатні творить неймовірні й в уяві свої піруети.
Тірольцям заздрю, котрі гадки не мають,
що їм пощастило оселитись в такому раю…

Віктор Кучерук
2023.01.30 03:43
Сіється надмірно
Мжичка по землі, –
Вишгород вечірній
Заховавсь в імлі.
Ні вогню, ні звуку,
Сиро без ладу, –
Милу взяв за руку
Й бережно веду.

Олександр Сушко
2023.01.30 02:52
Віктор Кучерук

Не соромся розкішного тіла
І не бійся уважних очей, -
Вже від збудження позолотіли
Соковиті сосочки грудей.

Ледве видиме лоно, мов квітка

Микола Дудар
2023.01.29 21:25
… і навіть сніг покинув двір.
Дивлюсь, не вірю і сумую...
Я чув, казали, Лютий - звір
Навіє свіжого. Згуртує…
Зітхнув. За вухом почесав
Піду до хати досипати,
Де сотні раз я воскресав…
І що цікаво - без оплати.

Віктор Кучерук
2023.01.29 16:52
Крізь численні страждання,
Повен горя і сліз, –
Я свої сподівання
Не втрачаючи ніс.
Хоч відчув і побачив
Біль численний від мук,
Я тримався одначе
І міцнів, наче бук.

Євген Федчук
2023.01.29 15:56
Летять вітри в Україну, несуть чорні хмари.
То навідаються турки, то прийдуть татари.
І палають міста, села, женуть люд ясиром.
Нема спокою Вкраїні, бо немає миру.
Від сусідів отих клятих, що дивляться ласо,
Нема життя в Україні, нема від них спасу.

Володимир Невесенко
2023.01.29 15:06
Застряг у висі погляд, як у глею:
так яро в небі блискає Стожар,
немовби вітер роздуває згар
і розвіває сяйво над землею.

Несміло місяць вигляда з-за хмар,
Ведмедиці звисає хвіст петлею
й здається, падають, як божий дар,

Хельґі Йогансен
2023.01.29 13:07
Ти – весь мій світ від краю і до краю!
Ти – мій вогонь, повітря і вода…,
Моє життя, а іншого не знаю,
Та й змісту в нім без тебе теж нема.

В тобі мої бажання, справжні мрії.
В тобі лиш бачу сенс та й завдяки
Твоїй любові я живий донині

Іван Потьомкін
2023.01.29 12:44
– Ну, что? – спросил я своего сослуживца, почти предвидя ответ. – Ужас, – как-то неохотно выдавил он из себя, и при этом, как мне показалось, его даже передернуло. Не понаслышке знал я, что Михаил всегда как-то болезненно неохотно расставался с деньгами

Олександр Сушко
2023.01.29 10:31
Інна Кінь

Він випив її до краплі,
Він ноги об неї витер.
В анонсі гучні спектаклі,
Які написав злий вітер.

Дощем оросив долівку,

Юрій Лазірко
2023.01.29 00:41
розтопився день

хто ним відає
той мандрує вдаль
хвилі вговтує
поміж Скіллою
і Харібдою
над кістками

Козак Дума
2023.01.28 22:49
Коли ми виграєм війну,
здобувши нашу перемогу,
і одолієм сатану –
скажу «спасибі» я… не Богу.

Я буду дякувати тим,
хто кров свою пролив на фронті,
хто крізь вогонь пройшов і дим,

Олена Малєєва
2023.01.28 22:27
Гілка вишні розцвітає
На губах...
Я тріпочу, я жадаю
Ах, ах, ахххх...

Губи ніжні,
Свіжий подих...
Вдих і видих

Тетяна Левицька
2023.01.28 21:44
СВІТЛА ЖИТТЄВА ДЕТЕКТИВІСТИКА Перед нами нова книга уже досить відомої поетеси української су- часності – Тетяни Левицької «Віра, надія та онкомаркери». Вперше ми заглиблюємося у прозову тканину її творів і знаходимо цікаву аналогію з поетичною тв
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Максим мксклгн
2023.01.03

Хельґі Йогансен
2022.12.08

Ірина Вірна
2022.12.03

Юрій Гундарєв
2022.09.01

Самослав Желіба
2022.05.01

Алекс Чеська
2022.04.12

Чоловіче Жіноче
2022.03.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Казкове
Історія ця страшна, як сама смерть, тому чутливим мистецьким душам і дітям довколошкільного віку читати написане на цій скрижалі вічності суворо заборонено. І вагітним красуням також, аби не було передчасних пологів та кольок у серці.
Нині час такий, якщо не попередиш про наслідки, то можуть одгепати в підворітні або потягнути до суду. Тож зважте усі за і проти, ну, а потім вже читайте. Але не на ніч! Бо безсоння гарантоване. А якщо й задрімаєте, то до ранку душитимуть жахи, а діти від ваших криків заб'ються в шпарини, наче таргани. Ну то як, готові? Ну, тоді начувайтеся.
Минулого літа зустрів молоду відьму на вигоні. Недосвідчену і вельми голодну.
Того теплого літнього вечоча прийшов на річку Тетерев, на вечірню ловитву вусатих сомів. Бобровий затон звично зустрів оглушливим квакотом, дзизчанням ґедзів, пронизливим комариним дзизчанням та заспокійливим шелестом води.
Закинув "донки", кинув шкоринку хліба водяникові Скалозубу, який жив у топляку праворуч від мене, аби не лякав риб та був як і годиться хорошому приятелю доброзичливим, і втюпився поглядом у протилежний берег. А там...
А там з десяток сусідських корів кинулися з розгону у воду і пливуть до мене. Ще й застрашливо мукають.
Понад берегом затріщав верболоз, а за кілька ударів сполоханого серця на мене вискочив бугай Йошта. І загрозливо заревів. Якби не скочив у воду, то затоптав би однозначно, харцизяка. Або й на роги підчепив. А за бугаєм в ар'єрнарді, промчало ще з десяток корівок. Парнокопитні, які пливли річкою, були вже поруч, тож я кулею вилетів з води і в мокрих штанях, наче кішка, нажахана бультер'єром, видряпався на верхівку старої верби, надгризеної бобрами.
Мої снасті з насадженими на гаки жабами були миттєво перетолочені ногами здичавілої отари, а волосіні порвані.
Та тьху на ті снасті, нові зроблю! А що з коровами робити? Як ціле стадо ловити, бо вже вечір, потрібно гнати на уді'й та відпочинок до села, а чабана не видко.
Остання корівка необережно буцнулась лобом об вербу і я, мов спіла груша, гепнувся дупою в річку.
"Та що ж це коїться!", подумалося. "Треба йти на луг, подивитися де дід Хведір.
А дід Хведір хропів під ясенем, лозина, якою він лякав цицястих корівок, стирчала з його мотні, а порожня пляшка від бормотухи слугувала за подушку. А за ним молода і якась нетутешня гаргара пила кров з молодого бичка,. Увігнала зубиська у звгривок теляткові і ссе. От безсоромна! Не знає, що за таке у нас - поліщуків - на неї чекає не тільки штраф, але й примусові громадські роботи. І такі, що йой!
- Ти хто така, упирице?- питаю.
- Ням-ням! - чую у відповідь.
- Ти не нямкай, а показуй ліцензію! - гарикнув я. - Скільки літрів кровиці маєш право випити? І де дозвільний талон селищної ради? Податки сплачено?
Відьма вистромила ікла з тварини і розгублено блимнула на мене своїми зеленкуватими очицями.
"А гарна яка! Ой гарна-а-а! - подумалося. "Ще й блондинка на додачу. І породиста, одразу видно, не те що наші сільські фурії".
Яга сором'язливо зарум'янилася, витерла тильною стороною долоні замурзані карміном вуста і тихим мелодійним контральто мовила:
- Вибачте, будь-ласка. Голодна я. Тиждень майже ріски у роті не було. От і не втрималася, пішла на порушення закону.
І пустила гірку сльозу.
- Ану ходім зі мною у кущі, там "термосок" є з салом і часником, і куртка. Бо оте, що висить на твоїх плечах це вже не одяг, а дрантя. Але спочатку розтуркаю діда Хведора,.
Вистромив лозину з його мотні і давай лоскотати нею його зад, аж курява пішла.
- Вставай, гаспиде! Іди корів ловити! Бо зараз баби прибіжать з усього села і вирвуть твою бороду з мнясом!
- Що? Де? Хто?- забелькотів спросоння дідуган і злякано схопився на ноги .
- Ось, бери свою зброю - оцю лозиняку, і йди ловити худобу, що розбіглася. Підказую: Зірочка, Лиска, Паня - перепливли на той берег і нині біжать у Веприн; Тютя, Манька і Солоха гайнули під Осову гору; Льопа, Пищуха та бичок Бевзь ровонули у сторону Мигалок. Тож доганяй, у тебе ноги молоді, до ранку встигнеш усіх зловити.
- А решта де?
- Не знаю, Хведоре. Але щось мені підказує, що ломанулися з переляку, до Чорного лісу. А там ти сам знаєш, ХТО живе.
Сполотнів Хведір, руки трясуться як у п'яниці від ляку. Воно і не дивно, оскільки до того лісу тільки четверо людей мають право входити: лісник Гепало, корчувальник пнів Трутень, моя дружина - берегиня, знахурка і травниця відома, і я, оскільки є поетом місцевого розливу, пишу про природу та компоную автобіографію всіх істот рідного краю. Ще й малюю трохи: дуби, лосів, кущі там усілякі.І господаря лісу, звісно, у різних позах. Одна картина йому так сподобалася, що дозволив мені навіть гриби збирати. Ідею я уздрів на Контрактовій площі у столиці, там є ротонда в якій Самсон розлирає левові пащу. А на картині Господар лісу роздирає пельку селищному голові. Повісив він її у своєму барлозі над вхідними дверями, як засторогу: тут живе маніяк-рецидевіст.
А решті посполитим вхід до лісу суворо заборонено. За порущення кордону - смерть люта як не в зубиськах вурдалака то в пащі самого Господаря лісу. Він у питаннях законності строгий і невблаганний. Не раз тому був свідком, і не два.
- У-у-у! - завив дідуган. - Капець мені. Якщо пропаде стадо - повішуся! . А...це хто? - питає і тицяє пальцем на незнайомку?
- Та...племінниця з Києва. Разом зі мною сомів ловить.
- - А-а-а!-- одказує дід Хведір. І як зажуриться...
- Та годі! - одказую. - Ось зберемо снасті і тобі допоможемо. Допоможемо?- - питаю у відьми-красавиці.
- - Ага,- знічено відповідає.
Ми чкрнули в кущі, де я ловив сомів, а чабан почав пошуки своїх підопічних.
- Наробила ти лиха,- кажу їй. У діда стврі ноги, сам не впорається. Потрібно чаклувати. Допоможеш?
- Ага.
- Але спочатку на ось, поїж по-людськи,- і встромив їй до рук дебелого бутерброда з салом. А потім дав кухлика гарячого чаю з термоса і пиріжка з яблуками. І одягнув на неї свою куртку.
- Дякую,- вимовила чаклунка і взяла мене за руку.
А як як глянув на її зап'ястки, аж заточився. Навіть крізь висхлу кров, яку вона обтерла з губ, було видно чорні синці. Закасав рукава їй аж до ліктів - а там те ж саме. Все в синцях.
Рук вона не одсмикнула, але вельми зажурилася.
- Потім розберемося,-кажу.- А тепер давай корів ловити. Гараз?
- Гаразд.
- Ловіться, корівоньки, на житню солому, на рум'яні яблучка, на хрумку капусту,- почав я класичне замовляння, а відьмачка підхопила:
- Біжіть на хазяйчині голоси, до теплих хлівів, до повних ясел...
А як скінчили, то почимчикували до села. Дід Хведір ледь встигав шпацирувати за стадом, яке вже піднімалося з лук до людських осель. Мокрі корівки наче плили над землею, ледь торкаючись її ратицями.
Удома пахло пиріжками та печеним хлібом. Жінка щойно спекла в печі, тож у хаті було парко. До трусів роздягатися не личило, оскільки у хату привів гостю.
- Добрий вечір,- привіталася відьма.
- Добрий. Проходьте до столу, будемо вечеряти,- одказала моя супружниця.
Сіли, мовчки заплямкотіли пиріжками з маком, запиваючи їх молоком.
- А де соми? - питає берегиня.
- Та оце сомиху одну впіймав, більше не клювало сьогодні,- одказую.
- Пойнятно,- каже дружина, а сама тихенько поглядає на гостю.
- Може, їй ванну приготувати? - питаю у дружини.
- Іди ліпше кабанів годувати, а я якось з цією справою сама розберуся,- одказує моя половинка і так глипнула на мене, що я ледь не подавився.
А коли вечір тихо упав на землю і вибалушене око місяця засвітилося біло-блакитним холодним вогнем незнайомка почала говорити про себе.
Зійшлася з парубком рік тому. Перший місяць - ще сяк-так. А потім як хтось наврочив: щодня приходить напідпитку, інколи з пляшкою в кишені. А згодом почав водити друзів - любителів Бахуса. А там і руки почав розпускати,- спочатку були потиличники та стусани. Місяць тому побив так, що стався викидень. За два тижні прийшла з лікарні бліда як тінь. І знову потрапила під гарячу руку коханого. Не витримала, зібрала уранці речі і подалася світ за очі.
Я заснув. А дружина довго гомоніла з гостею, майже до ранку. Потім чаклували. Знімали навроки. Бо пити кров - то я вам скажу - справа кепська. Особливо коли то кров людська. І скільки люду нині стали упирами та ходять поміж нами - один Біг знає. А, може, й ви таких знаєте, шановні читачі?


27.11.2022р.


.






Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2022-11-27 21:18:59
Переглядів сторінки твору 125
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 6.598 / 7  (4.892 / 5.37)
* Рейтинг "Майстерень" 6.564 / 7  (5.158 / 5.69)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.795
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2023.01.30 02:57
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2022-11-28 08:59:20 ]
Цікаве оповідання, прочитала на одному подиху. Хотілося б більш цікавої ров'язки, несподіваної, бо початок інтригуючий, але життя є життя і його реалії відповідають сюжету! Тож молодець, Олександре!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2022-12-01 17:17:24 ]
Дякую, Таню! Я ще подумаю над цим твором.