
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.18
22:26
Краще говорити мовою жестів,
на дні якої - крик, відчай.
Ліпше говорити мовою очей,
на дні якої - пристрасть.
Худий, виснажений ізгой
гримить кайданами
порожніми вулицями.
І його ніхто не чує.
на дні якої - крик, відчай.
Ліпше говорити мовою очей,
на дні якої - пристрасть.
Худий, виснажений ізгой
гримить кайданами
порожніми вулицями.
І його ніхто не чує.
2025.09.18
21:16
Тендітні вії додолу опускаю,
У подумках з тобою я лечу.
Мені до болю тебе не вистачає,
Я, ніби полум'я свічі, тремчу.
Чекаю, що покличеш знову ти мене.
І без вагань я швидко прибіжу
Кохання , мов іскринка, до душі торкне.
У подумках з тобою я лечу.
Мені до болю тебе не вистачає,
Я, ніби полум'я свічі, тремчу.
Чекаю, що покличеш знову ти мене.
І без вагань я швидко прибіжу
Кохання , мов іскринка, до душі торкне.
2025.09.18
19:05
Жив в одного пана старець, ходив, побирався
Доки й помер і до Бога чи в пекло подався.
Залишилась після нього тільки одна свита.
Та погана, що і бідний погидує вдіти.
Двірник свиту, навіть, в руки не схотів узяти,
Тож підняв її на вила й закинув на х
Доки й помер і до Бога чи в пекло подався.
Залишилась після нього тільки одна свита.
Та погана, що і бідний погидує вдіти.
Двірник свиту, навіть, в руки не схотів узяти,
Тож підняв її на вила й закинув на х
2025.09.18
18:13
Байдуже – до пекла чи до раю.
Рішення приймати не мені.
Нині лиш на тебе я чекаю –
Наяву чекаю і у сні.
За плечами сорок вісім років –
І вони злетіли, наче мить.
Я збагнув, наскільки світ широкий,
Рішення приймати не мені.
Нині лиш на тебе я чекаю –
Наяву чекаю і у сні.
За плечами сорок вісім років –
І вони злетіли, наче мить.
Я збагнув, наскільки світ широкий,
2025.09.18
12:14
Чоловіче шо ти як ти
Проспектом оцим-во хиляючи стильно
Дам – ді – дам – ді – да – ділі – ді
Мама зве тебе додому йди
Ситчику-читчику йди розкажи
Cпустошення все ще чатує мовби
Тон рожевий електрична блакить
Проспектом оцим-во хиляючи стильно
Дам – ді – дам – ді – да – ділі – ді
Мама зве тебе додому йди
Ситчику-читчику йди розкажи
Cпустошення все ще чатує мовби
Тон рожевий електрична блакить
2025.09.18
11:46
Осінь починається з цілунків
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
2025.09.18
09:21
СІМ ЧУДЕС ЮВІЛЯРА
Отже, мені виповнилося 70 років!
З огляду на цю поважну цифру хотів би поділитися деяким нагромадженим досвідом. Можливо, він зацікавить когось із тих моїх читачів, хто лише наближається до такого далекого рубежу, який у дитинстві ч
2025.09.18
07:12
В'язень мрій і невільник турбот,
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
2025.09.18
01:11
Щастя любить тишу,
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
2025.09.17
22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
2025.09.17
18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
2025.09.17
18:18
Знаючи, надходить ніч і сонце палить кораблі
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
2025.09.17
17:57
Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
2025.09.17
16:58
Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
2025.09.17
11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
2025.09.17
08:56
вересня - День народження видатного українського письменника
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Казкове
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Казкове
Історія ця страшна, як сама смерть, тому чутливим мистецьким душам і дітям довколошкільного віку читати написане на цій скрижалі вічності суворо заборонено. І вагітним красуням також, аби не було передчасних пологів та кольок у серці.
Нині час такий, якщо не попередиш про наслідки, то можуть одгепати в підворітні або потягнути до суду. Тож зважте усі за і проти, ну, а потім вже читайте. Але не на ніч! Бо безсоння гарантоване. А якщо й задрімаєте, то до ранку душитимуть жахи, а діти від ваших криків заб'ються в шпарини, наче таргани. Ну то як, готові? Ну, тоді начувайтеся.
Минулого літа зустрів молоду відьму на вигоні. Недосвідчену і вельми голодну.
Того теплого літнього вечоча прийшов на річку Тетерев, на вечірню ловитву вусатих сомів. Бобровий затон звично зустрів оглушливим квакотом, дзизчанням ґедзів, пронизливим комариним дзизчанням та заспокійливим шелестом води.
Закинув "донки", кинув шкоринку хліба водяникові Скалозубу, який жив у топляку праворуч від мене, аби не лякав риб та був як і годиться хорошому приятелю доброзичливим, і втюпився поглядом у протилежний берег. А там...
А там з десяток сусідських корів кинулися з розгону у воду і пливуть до мене. Ще й застрашливо мукають.
Понад берегом затріщав верболоз, а за кілька ударів сполоханого серця на мене вискочив бугай Йошта. І загрозливо заревів. Якби не скочив у воду, то затоптав би однозначно, харцизяка. Або й на роги підчепив. А за бугаєм в ар'єрнарді, промчало ще з десяток корівок. Парнокопитні, які пливли річкою, були вже поруч, тож я кулею вилетів з води і в мокрих штанях, наче кішка, нажахана бультер'єром, видряпався на верхівку старої верби, надгризеної бобрами.
Мої снасті з насадженими на гаки жабами були миттєво перетолочені ногами здичавілої отари, а волосіні порвані.
Та тьху на ті снасті, нові зроблю! А що з коровами робити? Як ціле стадо ловити, бо вже вечір, потрібно гнати на уді'й та відпочинок до села, а чабана не видко.
Остання корівка необережно буцнулась лобом об вербу і я, мов спіла груша, гепнувся дупою в річку.
"Та що ж це коїться!", подумалося. "Треба йти на луг, подивитися де дід Хведір.
А дід Хведір хропів під ясенем, лозина, якою він лякав цицястих корівок, стирчала з його мотні, а порожня пляшка від бормотухи слугувала за подушку. А за ним молода і якась нетутешня гаргара пила кров з молодого бичка,. Увігнала зубиська у звгривок теляткові і ссе. От безсоромна! Не знає, що за таке у нас - поліщуків - на неї чекає не тільки штраф, але й примусові громадські роботи. І такі, що йой!
- Ти хто така, упирице?- питаю.
- Ням-ням! - чую у відповідь.
- Ти не нямкай, а показуй ліцензію! - гарикнув я. - Скільки літрів кровиці маєш право випити? І де дозвільний талон селищної ради? Податки сплачено?
Відьма вистромила ікла з тварини і розгублено блимнула на мене своїми зеленкуватими очицями.
"А гарна яка! Ой гарна-а-а! - подумалося. "Ще й блондинка на додачу. І породиста, одразу видно, не те що наші сільські фурії".
Яга сором'язливо зарум'янилася, витерла тильною стороною долоні замурзані карміном вуста і тихим мелодійним контральто мовила:
- Вибачте, будь-ласка. Голодна я. Тиждень майже ріски у роті не було. От і не втрималася, пішла на порушення закону.
І пустила гірку сльозу.
- Ану ходім зі мною у кущі, там "термосок" є з салом і часником, і куртка. Бо оте, що висить на твоїх плечах це вже не одяг, а дрантя. Але спочатку розтуркаю діда Хведора,.
Вистромив лозину з його мотні і давай лоскотати нею його зад, аж курява пішла.
- Вставай, гаспиде! Іди корів ловити! Бо зараз баби прибіжать з усього села і вирвуть твою бороду з мнясом!
- Що? Де? Хто?- забелькотів спросоння дідуган і злякано схопився на ноги .
- Ось, бери свою зброю - оцю лозиняку, і йди ловити худобу, що розбіглася. Підказую: Зірочка, Лиска, Паня - перепливли на той берег і нині біжать у Веприн; Тютя, Манька і Солоха гайнули під Осову гору; Льопа, Пищуха та бичок Бевзь ровонули у сторону Мигалок. Тож доганяй, у тебе ноги молоді, до ранку встигнеш усіх зловити.
- А решта де?
- Не знаю, Хведоре. Але щось мені підказує, що ломанулися з переляку, до Чорного лісу. А там ти сам знаєш, ХТО живе.
Сполотнів Хведір, руки трясуться як у п'яниці від ляку. Воно і не дивно, оскільки до того лісу тільки четверо людей мають право входити: лісник Гепало, корчувальник пнів Трутень, моя дружина - берегиня, знахурка і травниця відома, і я, оскільки є поетом місцевого розливу, пишу про природу та компоную автобіографію всіх істот рідного краю. Ще й малюю трохи: дуби, лосів, кущі там усілякі.І господаря лісу, звісно, у різних позах. Одна картина йому так сподобалася, що дозволив мені навіть гриби збирати. Ідею я уздрів на Контрактовій площі у столиці, там є ротонда в якій Самсон розлирає левові пащу. А на картині Господар лісу роздирає пельку селищному голові. Повісив він її у своєму барлозі над вхідними дверями, як засторогу: тут живе маніяк-рецидевіст.
А решті посполитим вхід до лісу суворо заборонено. За порущення кордону - смерть люта як не в зубиськах вурдалака то в пащі самого Господаря лісу. Він у питаннях законності строгий і невблаганний. Не раз тому був свідком, і не два.
- У-у-у! - завив дідуган. - Капець мені. Якщо пропаде стадо - повішуся! . А...це хто? - питає і тицяє пальцем на незнайомку?
- Та...племінниця з Києва. Разом зі мною сомів ловить.
- - А-а-а!-- одказує дід Хведір. І як зажуриться...
- Та годі! - одказую. - Ось зберемо снасті і тобі допоможемо. Допоможемо?- - питаю у відьми-красавиці.
- - Ага,- знічено відповідає.
Ми чкрнули в кущі, де я ловив сомів, а чабан почав пошуки своїх підопічних.
- Наробила ти лиха,- кажу їй. У діда стврі ноги, сам не впорається. Потрібно чаклувати. Допоможеш?
- Ага.
- Але спочатку на ось, поїж по-людськи,- і встромив їй до рук дебелого бутерброда з салом. А потім дав кухлика гарячого чаю з термоса і пиріжка з яблуками. І одягнув на неї свою куртку.
- Дякую,- вимовила чаклунка і взяла мене за руку.
А як як глянув на її зап'ястки, аж заточився. Навіть крізь висхлу кров, яку вона обтерла з губ, було видно чорні синці. Закасав рукава їй аж до ліктів - а там те ж саме. Все в синцях.
Рук вона не одсмикнула, але вельми зажурилася.
- Потім розберемося,-кажу.- А тепер давай корів ловити. Гараз?
- Гаразд.
- Ловіться, корівоньки, на житню солому, на рум'яні яблучка, на хрумку капусту,- почав я класичне замовляння, а відьмачка підхопила:
- Біжіть на хазяйчині голоси, до теплих хлівів, до повних ясел...
А як скінчили, то почимчикували до села. Дід Хведір ледь встигав шпацирувати за стадом, яке вже піднімалося з лук до людських осель. Мокрі корівки наче плили над землею, ледь торкаючись її ратицями.
Удома пахло пиріжками та печеним хлібом. Жінка щойно спекла в печі, тож у хаті було парко. До трусів роздягатися не личило, оскільки у хату привів гостю.
- Добрий вечір,- привіталася відьма.
- Добрий. Проходьте до столу, будемо вечеряти,- одказала моя супружниця.
Сіли, мовчки заплямкотіли пиріжками з маком, запиваючи їх молоком.
- А де соми? - питає берегиня.
- Та оце сомиху одну впіймав, більше не клювало сьогодні,- одказую.
- Пойнятно,- каже дружина, а сама тихенько поглядає на гостю.
- Може, їй ванну приготувати? - питаю у дружини.
- Іди ліпше кабанів годувати, а я якось з цією справою сама розберуся,- одказує моя половинка і так глипнула на мене, що я ледь не подавився.
А коли вечір тихо упав на землю і вибалушене око місяця засвітилося біло-блакитним холодним вогнем незнайомка почала говорити про себе.
Зійшлася з парубком рік тому. Перший місяць - ще сяк-так. А потім як хтось наврочив: щодня приходить напідпитку, інколи з пляшкою в кишені. А згодом почав водити друзів - любителів Бахуса. А там і руки почав розпускати,- спочатку були потиличники та стусани. Місяць тому побив так, що стався викидень. За два тижні прийшла з лікарні бліда як тінь. І знову потрапила під гарячу руку коханого. Не витримала, зібрала уранці речі і подалася світ за очі.
Я заснув. А дружина довго гомоніла з гостею, майже до ранку. Потім чаклували. Знімали навроки. Бо пити кров - то я вам скажу - справа кепська. Особливо коли то кров людська. І скільки люду нині стали упирами та ходять поміж нами - один Біг знає. А, може, й ви таких знаєте, шановні читачі?
27.11.2022р.
.
Нині час такий, якщо не попередиш про наслідки, то можуть одгепати в підворітні або потягнути до суду. Тож зважте усі за і проти, ну, а потім вже читайте. Але не на ніч! Бо безсоння гарантоване. А якщо й задрімаєте, то до ранку душитимуть жахи, а діти від ваших криків заб'ються в шпарини, наче таргани. Ну то як, готові? Ну, тоді начувайтеся.
Минулого літа зустрів молоду відьму на вигоні. Недосвідчену і вельми голодну.
Того теплого літнього вечоча прийшов на річку Тетерев, на вечірню ловитву вусатих сомів. Бобровий затон звично зустрів оглушливим квакотом, дзизчанням ґедзів, пронизливим комариним дзизчанням та заспокійливим шелестом води.
Закинув "донки", кинув шкоринку хліба водяникові Скалозубу, який жив у топляку праворуч від мене, аби не лякав риб та був як і годиться хорошому приятелю доброзичливим, і втюпився поглядом у протилежний берег. А там...
А там з десяток сусідських корів кинулися з розгону у воду і пливуть до мене. Ще й застрашливо мукають.
Понад берегом затріщав верболоз, а за кілька ударів сполоханого серця на мене вискочив бугай Йошта. І загрозливо заревів. Якби не скочив у воду, то затоптав би однозначно, харцизяка. Або й на роги підчепив. А за бугаєм в ар'єрнарді, промчало ще з десяток корівок. Парнокопитні, які пливли річкою, були вже поруч, тож я кулею вилетів з води і в мокрих штанях, наче кішка, нажахана бультер'єром, видряпався на верхівку старої верби, надгризеної бобрами.
Мої снасті з насадженими на гаки жабами були миттєво перетолочені ногами здичавілої отари, а волосіні порвані.
Та тьху на ті снасті, нові зроблю! А що з коровами робити? Як ціле стадо ловити, бо вже вечір, потрібно гнати на уді'й та відпочинок до села, а чабана не видко.
Остання корівка необережно буцнулась лобом об вербу і я, мов спіла груша, гепнувся дупою в річку.
"Та що ж це коїться!", подумалося. "Треба йти на луг, подивитися де дід Хведір.
А дід Хведір хропів під ясенем, лозина, якою він лякав цицястих корівок, стирчала з його мотні, а порожня пляшка від бормотухи слугувала за подушку. А за ним молода і якась нетутешня гаргара пила кров з молодого бичка,. Увігнала зубиська у звгривок теляткові і ссе. От безсоромна! Не знає, що за таке у нас - поліщуків - на неї чекає не тільки штраф, але й примусові громадські роботи. І такі, що йой!
- Ти хто така, упирице?- питаю.
- Ням-ням! - чую у відповідь.
- Ти не нямкай, а показуй ліцензію! - гарикнув я. - Скільки літрів кровиці маєш право випити? І де дозвільний талон селищної ради? Податки сплачено?
Відьма вистромила ікла з тварини і розгублено блимнула на мене своїми зеленкуватими очицями.
"А гарна яка! Ой гарна-а-а! - подумалося. "Ще й блондинка на додачу. І породиста, одразу видно, не те що наші сільські фурії".
Яга сором'язливо зарум'янилася, витерла тильною стороною долоні замурзані карміном вуста і тихим мелодійним контральто мовила:
- Вибачте, будь-ласка. Голодна я. Тиждень майже ріски у роті не було. От і не втрималася, пішла на порушення закону.
І пустила гірку сльозу.
- Ану ходім зі мною у кущі, там "термосок" є з салом і часником, і куртка. Бо оте, що висить на твоїх плечах це вже не одяг, а дрантя. Але спочатку розтуркаю діда Хведора,.
Вистромив лозину з його мотні і давай лоскотати нею його зад, аж курява пішла.
- Вставай, гаспиде! Іди корів ловити! Бо зараз баби прибіжать з усього села і вирвуть твою бороду з мнясом!
- Що? Де? Хто?- забелькотів спросоння дідуган і злякано схопився на ноги .
- Ось, бери свою зброю - оцю лозиняку, і йди ловити худобу, що розбіглася. Підказую: Зірочка, Лиска, Паня - перепливли на той берег і нині біжать у Веприн; Тютя, Манька і Солоха гайнули під Осову гору; Льопа, Пищуха та бичок Бевзь ровонули у сторону Мигалок. Тож доганяй, у тебе ноги молоді, до ранку встигнеш усіх зловити.
- А решта де?
- Не знаю, Хведоре. Але щось мені підказує, що ломанулися з переляку, до Чорного лісу. А там ти сам знаєш, ХТО живе.
Сполотнів Хведір, руки трясуться як у п'яниці від ляку. Воно і не дивно, оскільки до того лісу тільки четверо людей мають право входити: лісник Гепало, корчувальник пнів Трутень, моя дружина - берегиня, знахурка і травниця відома, і я, оскільки є поетом місцевого розливу, пишу про природу та компоную автобіографію всіх істот рідного краю. Ще й малюю трохи: дуби, лосів, кущі там усілякі.І господаря лісу, звісно, у різних позах. Одна картина йому так сподобалася, що дозволив мені навіть гриби збирати. Ідею я уздрів на Контрактовій площі у столиці, там є ротонда в якій Самсон розлирає левові пащу. А на картині Господар лісу роздирає пельку селищному голові. Повісив він її у своєму барлозі над вхідними дверями, як засторогу: тут живе маніяк-рецидевіст.
А решті посполитим вхід до лісу суворо заборонено. За порущення кордону - смерть люта як не в зубиськах вурдалака то в пащі самого Господаря лісу. Він у питаннях законності строгий і невблаганний. Не раз тому був свідком, і не два.
- У-у-у! - завив дідуган. - Капець мені. Якщо пропаде стадо - повішуся! . А...це хто? - питає і тицяє пальцем на незнайомку?
- Та...племінниця з Києва. Разом зі мною сомів ловить.
- - А-а-а!-- одказує дід Хведір. І як зажуриться...
- Та годі! - одказую. - Ось зберемо снасті і тобі допоможемо. Допоможемо?- - питаю у відьми-красавиці.
- - Ага,- знічено відповідає.
Ми чкрнули в кущі, де я ловив сомів, а чабан почав пошуки своїх підопічних.
- Наробила ти лиха,- кажу їй. У діда стврі ноги, сам не впорається. Потрібно чаклувати. Допоможеш?
- Ага.
- Але спочатку на ось, поїж по-людськи,- і встромив їй до рук дебелого бутерброда з салом. А потім дав кухлика гарячого чаю з термоса і пиріжка з яблуками. І одягнув на неї свою куртку.
- Дякую,- вимовила чаклунка і взяла мене за руку.
А як як глянув на її зап'ястки, аж заточився. Навіть крізь висхлу кров, яку вона обтерла з губ, було видно чорні синці. Закасав рукава їй аж до ліктів - а там те ж саме. Все в синцях.
Рук вона не одсмикнула, але вельми зажурилася.
- Потім розберемося,-кажу.- А тепер давай корів ловити. Гараз?
- Гаразд.
- Ловіться, корівоньки, на житню солому, на рум'яні яблучка, на хрумку капусту,- почав я класичне замовляння, а відьмачка підхопила:
- Біжіть на хазяйчині голоси, до теплих хлівів, до повних ясел...
А як скінчили, то почимчикували до села. Дід Хведір ледь встигав шпацирувати за стадом, яке вже піднімалося з лук до людських осель. Мокрі корівки наче плили над землею, ледь торкаючись її ратицями.
Удома пахло пиріжками та печеним хлібом. Жінка щойно спекла в печі, тож у хаті було парко. До трусів роздягатися не личило, оскільки у хату привів гостю.
- Добрий вечір,- привіталася відьма.
- Добрий. Проходьте до столу, будемо вечеряти,- одказала моя супружниця.
Сіли, мовчки заплямкотіли пиріжками з маком, запиваючи їх молоком.
- А де соми? - питає берегиня.
- Та оце сомиху одну впіймав, більше не клювало сьогодні,- одказую.
- Пойнятно,- каже дружина, а сама тихенько поглядає на гостю.
- Може, їй ванну приготувати? - питаю у дружини.
- Іди ліпше кабанів годувати, а я якось з цією справою сама розберуся,- одказує моя половинка і так глипнула на мене, що я ледь не подавився.
А коли вечір тихо упав на землю і вибалушене око місяця засвітилося біло-блакитним холодним вогнем незнайомка почала говорити про себе.
Зійшлася з парубком рік тому. Перший місяць - ще сяк-так. А потім як хтось наврочив: щодня приходить напідпитку, інколи з пляшкою в кишені. А згодом почав водити друзів - любителів Бахуса. А там і руки почав розпускати,- спочатку були потиличники та стусани. Місяць тому побив так, що стався викидень. За два тижні прийшла з лікарні бліда як тінь. І знову потрапила під гарячу руку коханого. Не витримала, зібрала уранці речі і подалася світ за очі.
Я заснув. А дружина довго гомоніла з гостею, майже до ранку. Потім чаклували. Знімали навроки. Бо пити кров - то я вам скажу - справа кепська. Особливо коли то кров людська. І скільки люду нині стали упирами та ходять поміж нами - один Біг знає. А, може, й ви таких знаєте, шановні читачі?
27.11.2022р.
.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію