ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.07.27
06:21
А ти геть зовсім не така,
Як всі мої знайомі, –
Немов хмариночка, легка
Й гаряча, ніби пломінь.
Не показна, не голосна
В гурті жінок чи скраю, –
Неначе зіронька ясна
В імлі струмливій сяєш.
Як всі мої знайомі, –
Немов хмариночка, легка
Й гаряча, ніби пломінь.
Не показна, не голосна
В гурті жінок чи скраю, –
Неначе зіронька ясна
В імлі струмливій сяєш.
2024.07.27
02:24
ABBAcDc - мій поетичний винахід
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
2024.07.26
23:39
«Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
2024.07.26
20:36
І
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
2024.07.26
19:27
Мені болить.
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
2024.07.26
17:47
Одна на березі сиділа,
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
2024.07.26
14:11
Попросили написали про Сергія*. Від початку. Як усе воно починалося. Не вірю, що вже 7 років він дивиться на нас з-над хмар. Сім…
Сергія неможливо «вкласти» в слова чи тексти. Він сам і його шлях настільки глибші, що не хочеться та й страшно спростити
2024.07.26
13:51
СпалИ усі його листи,
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
2024.07.26
09:23
І жодних проблем. Жодних.
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
2024.07.26
08:07
Запалено ще одну свічку… На фронті загинув військовослужбовець - хореограф і танцівник Антон Смецький.
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
2024.07.26
07:43
Робив усе, що тільки міг,
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
2024.07.26
07:31
Увечері хотілося співати,
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
2024.07.25
23:15
Бач, костюм у труну як влитий?
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
2024.07.25
21:22
Не варто зопалу звірятися в любові,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
2024.07.25
18:18
Вітер грає у краплі, гості
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
2024.07.25
17:22
Прокинувся малий Грицько, продер оченята.
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.12.07
2023.11.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Казкове
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Казкове
Історія ця страшна, як сама смерть, тому чутливим мистецьким душам і дітям довколошкільного віку читати написане на цій скрижалі вічності суворо заборонено. І вагітним красуням також, аби не було передчасних пологів та кольок у серці.
Нині час такий, якщо не попередиш про наслідки, то можуть одгепати в підворітні або потягнути до суду. Тож зважте усі за і проти, ну, а потім вже читайте. Але не на ніч! Бо безсоння гарантоване. А якщо й задрімаєте, то до ранку душитимуть жахи, а діти від ваших криків заб'ються в шпарини, наче таргани. Ну то як, готові? Ну, тоді начувайтеся.
Минулого літа зустрів молоду відьму на вигоні. Недосвідчену і вельми голодну.
Того теплого літнього вечоча прийшов на річку Тетерев, на вечірню ловитву вусатих сомів. Бобровий затон звично зустрів оглушливим квакотом, дзизчанням ґедзів, пронизливим комариним дзизчанням та заспокійливим шелестом води.
Закинув "донки", кинув шкоринку хліба водяникові Скалозубу, який жив у топляку праворуч від мене, аби не лякав риб та був як і годиться хорошому приятелю доброзичливим, і втюпився поглядом у протилежний берег. А там...
А там з десяток сусідських корів кинулися з розгону у воду і пливуть до мене. Ще й застрашливо мукають.
Понад берегом затріщав верболоз, а за кілька ударів сполоханого серця на мене вискочив бугай Йошта. І загрозливо заревів. Якби не скочив у воду, то затоптав би однозначно, харцизяка. Або й на роги підчепив. А за бугаєм в ар'єрнарді, промчало ще з десяток корівок. Парнокопитні, які пливли річкою, були вже поруч, тож я кулею вилетів з води і в мокрих штанях, наче кішка, нажахана бультер'єром, видряпався на верхівку старої верби, надгризеної бобрами.
Мої снасті з насадженими на гаки жабами були миттєво перетолочені ногами здичавілої отари, а волосіні порвані.
Та тьху на ті снасті, нові зроблю! А що з коровами робити? Як ціле стадо ловити, бо вже вечір, потрібно гнати на уді'й та відпочинок до села, а чабана не видко.
Остання корівка необережно буцнулась лобом об вербу і я, мов спіла груша, гепнувся дупою в річку.
"Та що ж це коїться!", подумалося. "Треба йти на луг, подивитися де дід Хведір.
А дід Хведір хропів під ясенем, лозина, якою він лякав цицястих корівок, стирчала з його мотні, а порожня пляшка від бормотухи слугувала за подушку. А за ним молода і якась нетутешня гаргара пила кров з молодого бичка,. Увігнала зубиська у звгривок теляткові і ссе. От безсоромна! Не знає, що за таке у нас - поліщуків - на неї чекає не тільки штраф, але й примусові громадські роботи. І такі, що йой!
- Ти хто така, упирице?- питаю.
- Ням-ням! - чую у відповідь.
- Ти не нямкай, а показуй ліцензію! - гарикнув я. - Скільки літрів кровиці маєш право випити? І де дозвільний талон селищної ради? Податки сплачено?
Відьма вистромила ікла з тварини і розгублено блимнула на мене своїми зеленкуватими очицями.
"А гарна яка! Ой гарна-а-а! - подумалося. "Ще й блондинка на додачу. І породиста, одразу видно, не те що наші сільські фурії".
Яга сором'язливо зарум'янилася, витерла тильною стороною долоні замурзані карміном вуста і тихим мелодійним контральто мовила:
- Вибачте, будь-ласка. Голодна я. Тиждень майже ріски у роті не було. От і не втрималася, пішла на порушення закону.
І пустила гірку сльозу.
- Ану ходім зі мною у кущі, там "термосок" є з салом і часником, і куртка. Бо оте, що висить на твоїх плечах це вже не одяг, а дрантя. Але спочатку розтуркаю діда Хведора,.
Вистромив лозину з його мотні і давай лоскотати нею його зад, аж курява пішла.
- Вставай, гаспиде! Іди корів ловити! Бо зараз баби прибіжать з усього села і вирвуть твою бороду з мнясом!
- Що? Де? Хто?- забелькотів спросоння дідуган і злякано схопився на ноги .
- Ось, бери свою зброю - оцю лозиняку, і йди ловити худобу, що розбіглася. Підказую: Зірочка, Лиска, Паня - перепливли на той берег і нині біжать у Веприн; Тютя, Манька і Солоха гайнули під Осову гору; Льопа, Пищуха та бичок Бевзь ровонули у сторону Мигалок. Тож доганяй, у тебе ноги молоді, до ранку встигнеш усіх зловити.
- А решта де?
- Не знаю, Хведоре. Але щось мені підказує, що ломанулися з переляку, до Чорного лісу. А там ти сам знаєш, ХТО живе.
Сполотнів Хведір, руки трясуться як у п'яниці від ляку. Воно і не дивно, оскільки до того лісу тільки четверо людей мають право входити: лісник Гепало, корчувальник пнів Трутень, моя дружина - берегиня, знахурка і травниця відома, і я, оскільки є поетом місцевого розливу, пишу про природу та компоную автобіографію всіх істот рідного краю. Ще й малюю трохи: дуби, лосів, кущі там усілякі.І господаря лісу, звісно, у різних позах. Одна картина йому так сподобалася, що дозволив мені навіть гриби збирати. Ідею я уздрів на Контрактовій площі у столиці, там є ротонда в якій Самсон розлирає левові пащу. А на картині Господар лісу роздирає пельку селищному голові. Повісив він її у своєму барлозі над вхідними дверями, як засторогу: тут живе маніяк-рецидевіст.
А решті посполитим вхід до лісу суворо заборонено. За порущення кордону - смерть люта як не в зубиськах вурдалака то в пащі самого Господаря лісу. Він у питаннях законності строгий і невблаганний. Не раз тому був свідком, і не два.
- У-у-у! - завив дідуган. - Капець мені. Якщо пропаде стадо - повішуся! . А...це хто? - питає і тицяє пальцем на незнайомку?
- Та...племінниця з Києва. Разом зі мною сомів ловить.
- - А-а-а!-- одказує дід Хведір. І як зажуриться...
- Та годі! - одказую. - Ось зберемо снасті і тобі допоможемо. Допоможемо?- - питаю у відьми-красавиці.
- - Ага,- знічено відповідає.
Ми чкрнули в кущі, де я ловив сомів, а чабан почав пошуки своїх підопічних.
- Наробила ти лиха,- кажу їй. У діда стврі ноги, сам не впорається. Потрібно чаклувати. Допоможеш?
- Ага.
- Але спочатку на ось, поїж по-людськи,- і встромив їй до рук дебелого бутерброда з салом. А потім дав кухлика гарячого чаю з термоса і пиріжка з яблуками. І одягнув на неї свою куртку.
- Дякую,- вимовила чаклунка і взяла мене за руку.
А як як глянув на її зап'ястки, аж заточився. Навіть крізь висхлу кров, яку вона обтерла з губ, було видно чорні синці. Закасав рукава їй аж до ліктів - а там те ж саме. Все в синцях.
Рук вона не одсмикнула, але вельми зажурилася.
- Потім розберемося,-кажу.- А тепер давай корів ловити. Гараз?
- Гаразд.
- Ловіться, корівоньки, на житню солому, на рум'яні яблучка, на хрумку капусту,- почав я класичне замовляння, а відьмачка підхопила:
- Біжіть на хазяйчині голоси, до теплих хлівів, до повних ясел...
А як скінчили, то почимчикували до села. Дід Хведір ледь встигав шпацирувати за стадом, яке вже піднімалося з лук до людських осель. Мокрі корівки наче плили над землею, ледь торкаючись її ратицями.
Удома пахло пиріжками та печеним хлібом. Жінка щойно спекла в печі, тож у хаті було парко. До трусів роздягатися не личило, оскільки у хату привів гостю.
- Добрий вечір,- привіталася відьма.
- Добрий. Проходьте до столу, будемо вечеряти,- одказала моя супружниця.
Сіли, мовчки заплямкотіли пиріжками з маком, запиваючи їх молоком.
- А де соми? - питає берегиня.
- Та оце сомиху одну впіймав, більше не клювало сьогодні,- одказую.
- Пойнятно,- каже дружина, а сама тихенько поглядає на гостю.
- Може, їй ванну приготувати? - питаю у дружини.
- Іди ліпше кабанів годувати, а я якось з цією справою сама розберуся,- одказує моя половинка і так глипнула на мене, що я ледь не подавився.
А коли вечір тихо упав на землю і вибалушене око місяця засвітилося біло-блакитним холодним вогнем незнайомка почала говорити про себе.
Зійшлася з парубком рік тому. Перший місяць - ще сяк-так. А потім як хтось наврочив: щодня приходить напідпитку, інколи з пляшкою в кишені. А згодом почав водити друзів - любителів Бахуса. А там і руки почав розпускати,- спочатку були потиличники та стусани. Місяць тому побив так, що стався викидень. За два тижні прийшла з лікарні бліда як тінь. І знову потрапила під гарячу руку коханого. Не витримала, зібрала уранці речі і подалася світ за очі.
Я заснув. А дружина довго гомоніла з гостею, майже до ранку. Потім чаклували. Знімали навроки. Бо пити кров - то я вам скажу - справа кепська. Особливо коли то кров людська. І скільки люду нині стали упирами та ходять поміж нами - один Біг знає. А, може, й ви таких знаєте, шановні читачі?
27.11.2022р.
.
Нині час такий, якщо не попередиш про наслідки, то можуть одгепати в підворітні або потягнути до суду. Тож зважте усі за і проти, ну, а потім вже читайте. Але не на ніч! Бо безсоння гарантоване. А якщо й задрімаєте, то до ранку душитимуть жахи, а діти від ваших криків заб'ються в шпарини, наче таргани. Ну то як, готові? Ну, тоді начувайтеся.
Минулого літа зустрів молоду відьму на вигоні. Недосвідчену і вельми голодну.
Того теплого літнього вечоча прийшов на річку Тетерев, на вечірню ловитву вусатих сомів. Бобровий затон звично зустрів оглушливим квакотом, дзизчанням ґедзів, пронизливим комариним дзизчанням та заспокійливим шелестом води.
Закинув "донки", кинув шкоринку хліба водяникові Скалозубу, який жив у топляку праворуч від мене, аби не лякав риб та був як і годиться хорошому приятелю доброзичливим, і втюпився поглядом у протилежний берег. А там...
А там з десяток сусідських корів кинулися з розгону у воду і пливуть до мене. Ще й застрашливо мукають.
Понад берегом затріщав верболоз, а за кілька ударів сполоханого серця на мене вискочив бугай Йошта. І загрозливо заревів. Якби не скочив у воду, то затоптав би однозначно, харцизяка. Або й на роги підчепив. А за бугаєм в ар'єрнарді, промчало ще з десяток корівок. Парнокопитні, які пливли річкою, були вже поруч, тож я кулею вилетів з води і в мокрих штанях, наче кішка, нажахана бультер'єром, видряпався на верхівку старої верби, надгризеної бобрами.
Мої снасті з насадженими на гаки жабами були миттєво перетолочені ногами здичавілої отари, а волосіні порвані.
Та тьху на ті снасті, нові зроблю! А що з коровами робити? Як ціле стадо ловити, бо вже вечір, потрібно гнати на уді'й та відпочинок до села, а чабана не видко.
Остання корівка необережно буцнулась лобом об вербу і я, мов спіла груша, гепнувся дупою в річку.
"Та що ж це коїться!", подумалося. "Треба йти на луг, подивитися де дід Хведір.
А дід Хведір хропів під ясенем, лозина, якою він лякав цицястих корівок, стирчала з його мотні, а порожня пляшка від бормотухи слугувала за подушку. А за ним молода і якась нетутешня гаргара пила кров з молодого бичка,. Увігнала зубиська у звгривок теляткові і ссе. От безсоромна! Не знає, що за таке у нас - поліщуків - на неї чекає не тільки штраф, але й примусові громадські роботи. І такі, що йой!
- Ти хто така, упирице?- питаю.
- Ням-ням! - чую у відповідь.
- Ти не нямкай, а показуй ліцензію! - гарикнув я. - Скільки літрів кровиці маєш право випити? І де дозвільний талон селищної ради? Податки сплачено?
Відьма вистромила ікла з тварини і розгублено блимнула на мене своїми зеленкуватими очицями.
"А гарна яка! Ой гарна-а-а! - подумалося. "Ще й блондинка на додачу. І породиста, одразу видно, не те що наші сільські фурії".
Яга сором'язливо зарум'янилася, витерла тильною стороною долоні замурзані карміном вуста і тихим мелодійним контральто мовила:
- Вибачте, будь-ласка. Голодна я. Тиждень майже ріски у роті не було. От і не втрималася, пішла на порушення закону.
І пустила гірку сльозу.
- Ану ходім зі мною у кущі, там "термосок" є з салом і часником, і куртка. Бо оте, що висить на твоїх плечах це вже не одяг, а дрантя. Але спочатку розтуркаю діда Хведора,.
Вистромив лозину з його мотні і давай лоскотати нею його зад, аж курява пішла.
- Вставай, гаспиде! Іди корів ловити! Бо зараз баби прибіжать з усього села і вирвуть твою бороду з мнясом!
- Що? Де? Хто?- забелькотів спросоння дідуган і злякано схопився на ноги .
- Ось, бери свою зброю - оцю лозиняку, і йди ловити худобу, що розбіглася. Підказую: Зірочка, Лиска, Паня - перепливли на той берег і нині біжать у Веприн; Тютя, Манька і Солоха гайнули під Осову гору; Льопа, Пищуха та бичок Бевзь ровонули у сторону Мигалок. Тож доганяй, у тебе ноги молоді, до ранку встигнеш усіх зловити.
- А решта де?
- Не знаю, Хведоре. Але щось мені підказує, що ломанулися з переляку, до Чорного лісу. А там ти сам знаєш, ХТО живе.
Сполотнів Хведір, руки трясуться як у п'яниці від ляку. Воно і не дивно, оскільки до того лісу тільки четверо людей мають право входити: лісник Гепало, корчувальник пнів Трутень, моя дружина - берегиня, знахурка і травниця відома, і я, оскільки є поетом місцевого розливу, пишу про природу та компоную автобіографію всіх істот рідного краю. Ще й малюю трохи: дуби, лосів, кущі там усілякі.І господаря лісу, звісно, у різних позах. Одна картина йому так сподобалася, що дозволив мені навіть гриби збирати. Ідею я уздрів на Контрактовій площі у столиці, там є ротонда в якій Самсон розлирає левові пащу. А на картині Господар лісу роздирає пельку селищному голові. Повісив він її у своєму барлозі над вхідними дверями, як засторогу: тут живе маніяк-рецидевіст.
А решті посполитим вхід до лісу суворо заборонено. За порущення кордону - смерть люта як не в зубиськах вурдалака то в пащі самого Господаря лісу. Він у питаннях законності строгий і невблаганний. Не раз тому був свідком, і не два.
- У-у-у! - завив дідуган. - Капець мені. Якщо пропаде стадо - повішуся! . А...це хто? - питає і тицяє пальцем на незнайомку?
- Та...племінниця з Києва. Разом зі мною сомів ловить.
- - А-а-а!-- одказує дід Хведір. І як зажуриться...
- Та годі! - одказую. - Ось зберемо снасті і тобі допоможемо. Допоможемо?- - питаю у відьми-красавиці.
- - Ага,- знічено відповідає.
Ми чкрнули в кущі, де я ловив сомів, а чабан почав пошуки своїх підопічних.
- Наробила ти лиха,- кажу їй. У діда стврі ноги, сам не впорається. Потрібно чаклувати. Допоможеш?
- Ага.
- Але спочатку на ось, поїж по-людськи,- і встромив їй до рук дебелого бутерброда з салом. А потім дав кухлика гарячого чаю з термоса і пиріжка з яблуками. І одягнув на неї свою куртку.
- Дякую,- вимовила чаклунка і взяла мене за руку.
А як як глянув на її зап'ястки, аж заточився. Навіть крізь висхлу кров, яку вона обтерла з губ, було видно чорні синці. Закасав рукава їй аж до ліктів - а там те ж саме. Все в синцях.
Рук вона не одсмикнула, але вельми зажурилася.
- Потім розберемося,-кажу.- А тепер давай корів ловити. Гараз?
- Гаразд.
- Ловіться, корівоньки, на житню солому, на рум'яні яблучка, на хрумку капусту,- почав я класичне замовляння, а відьмачка підхопила:
- Біжіть на хазяйчині голоси, до теплих хлівів, до повних ясел...
А як скінчили, то почимчикували до села. Дід Хведір ледь встигав шпацирувати за стадом, яке вже піднімалося з лук до людських осель. Мокрі корівки наче плили над землею, ледь торкаючись її ратицями.
Удома пахло пиріжками та печеним хлібом. Жінка щойно спекла в печі, тож у хаті було парко. До трусів роздягатися не личило, оскільки у хату привів гостю.
- Добрий вечір,- привіталася відьма.
- Добрий. Проходьте до столу, будемо вечеряти,- одказала моя супружниця.
Сіли, мовчки заплямкотіли пиріжками з маком, запиваючи їх молоком.
- А де соми? - питає берегиня.
- Та оце сомиху одну впіймав, більше не клювало сьогодні,- одказую.
- Пойнятно,- каже дружина, а сама тихенько поглядає на гостю.
- Може, їй ванну приготувати? - питаю у дружини.
- Іди ліпше кабанів годувати, а я якось з цією справою сама розберуся,- одказує моя половинка і так глипнула на мене, що я ледь не подавився.
А коли вечір тихо упав на землю і вибалушене око місяця засвітилося біло-блакитним холодним вогнем незнайомка почала говорити про себе.
Зійшлася з парубком рік тому. Перший місяць - ще сяк-так. А потім як хтось наврочив: щодня приходить напідпитку, інколи з пляшкою в кишені. А згодом почав водити друзів - любителів Бахуса. А там і руки почав розпускати,- спочатку були потиличники та стусани. Місяць тому побив так, що стався викидень. За два тижні прийшла з лікарні бліда як тінь. І знову потрапила під гарячу руку коханого. Не витримала, зібрала уранці речі і подалася світ за очі.
Я заснув. А дружина довго гомоніла з гостею, майже до ранку. Потім чаклували. Знімали навроки. Бо пити кров - то я вам скажу - справа кепська. Особливо коли то кров людська. І скільки люду нині стали упирами та ходять поміж нами - один Біг знає. А, може, й ви таких знаєте, шановні читачі?
27.11.2022р.
.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію