Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.26
17:24
Сніжить, світлішає у сірім світі.
Сніжинки витанцьовують у лад.
У дирижера- грудня певний такт.
Білішає примерзле з ночі віття.
Оновлення землі з старим графітом,
Бо справжній сніг, неначе чистий клад.
Сніжить, світлішає у сірім світі.
Сніжинки витанцьовують у лад.
У дирижера- грудня певний такт.
Білішає примерзле з ночі віття.
Оновлення землі з старим графітом,
Бо справжній сніг, неначе чистий клад.
Сніжить, світлішає у сірім світі.
2025.12.26
15:11
З віконня ковзнувши, стрибайте собі
Промінчики Місяця, ви є часткою снива
в якому (іще інший хтось-то, як ти)
й усміхнене сяєво киває згори
Стрибайте, промінчики, я знаю, я чув
ніби сходи небесні до пекла утечуть
і наша гординя – знамення падінь
Промінчики Місяця, ви є часткою снива
в якому (іще інший хтось-то, як ти)
й усміхнене сяєво киває згори
Стрибайте, промінчики, я знаю, я чув
ніби сходи небесні до пекла утечуть
і наша гординя – знамення падінь
2025.12.26
15:03
Приваблюють чужі жінки? —
Красиві, вишукані, свіжі,
одружені та незаміжні —
не доторкнутися руки.
В їх погляді і крутизна,
і незбагненність магнетична,
хода і усмішка незвична
Красиві, вишукані, свіжі,
одружені та незаміжні —
не доторкнутися руки.
В їх погляді і крутизна,
і незбагненність магнетична,
хода і усмішка незвична
2025.12.26
13:06
Лютий залишив мороз,
Наче відгомін погроз.
Навздогін штовхає сніг,
Ніби доленосний сміх.
Він з собою забере
Все нікчемне і старе.
Наче відгомін погроз.
Навздогін штовхає сніг,
Ніби доленосний сміх.
Він з собою забере
Все нікчемне і старе.
2025.12.26
11:35
Хто на кого… проти кого…
Я навпроти, я за вас
Ви за мене і за Бога.
Я не проти, зробим пас.
А, ворота?.. Спільна квота.
Мій відрізок — мій ґешефт.
Хтось питає, чути: - Хто там?
«Хто» — той самий рикошет…
Я навпроти, я за вас
Ви за мене і за Бога.
Я не проти, зробим пас.
А, ворота?.. Спільна квота.
Мій відрізок — мій ґешефт.
Хтось питає, чути: - Хто там?
«Хто» — той самий рикошет…
2025.12.26
09:27
Білий сніг - шепіт чорної ночі,
Безголоса симфонія грудня.
Несміливо сказати щось хоче
Тихий спогад - поламана лютня.
Німота безпорадної тиші.
Ніч мене, мов дитину гойдає.
Але руки святі, найрідніші
Безголоса симфонія грудня.
Несміливо сказати щось хоче
Тихий спогад - поламана лютня.
Німота безпорадної тиші.
Ніч мене, мов дитину гойдає.
Але руки святі, найрідніші
2025.12.25
18:48
Все хваляться по світу москалі,
Як героїчно предки воювали,
Як ворогів усіх перемагали.
Нема, мовляв, сильніших на землі,
Ніж москалі. І носяться із тим.
Роти всім «русофобам» закривають,
Які москальську «правду» не сприймають.
Уже всі вуха просвис
Як героїчно предки воювали,
Як ворогів усіх перемагали.
Нема, мовляв, сильніших на землі,
Ніж москалі. І носяться із тим.
Роти всім «русофобам» закривають,
Які москальську «правду» не сприймають.
Уже всі вуха просвис
2025.12.25
14:53
Феєричне колесо Ярила
покотило знову до весни,
тогою сріблястою укрило
ясла, де у сонмі таїни
народила Сина Діва-мати,
але людям нині не до свята.
На святій і праведній землі
убивають віру москалі
покотило знову до весни,
тогою сріблястою укрило
ясла, де у сонмі таїни
народила Сина Діва-мати,
але людям нині не до свята.
На святій і праведній землі
убивають віру москалі
2025.12.25
14:03
Я іду крізь незміряне поле
Несходимих і вічних снігів.
Я шукаю вселенської волі,
Що не має стійких берегів.
Ген далеко у полі безмежнім
Постає споважнілий монах.
Він здолав маяки обережні
Несходимих і вічних снігів.
Я шукаю вселенської волі,
Що не має стійких берегів.
Ген далеко у полі безмежнім
Постає споважнілий монах.
Він здолав маяки обережні
2025.12.25
09:09
Різдвяна зірочка ясніє
Понад оселями в імлі
І подає усім надію
На мир та радість на землі.
Вона одна з небес безкраїх
До нас з'явилася смерком
І крізь густу імлу вітає
Своїм світінням із Різдвом.
Понад оселями в імлі
І подає усім надію
На мир та радість на землі.
Вона одна з небес безкраїх
До нас з'явилася смерком
І крізь густу імлу вітає
Своїм світінням із Різдвом.
2025.12.25
08:06
Замерехтіли трояндові свічі,
Мов розлились аромати весни.
Ти подивилася ніжно у вічі,
Мов пелюстками усипала сни.
ПРИСПІВ:
Вечір кохання, вечір кохання,
Іскри, як зорі, летіли увись,
Мов розлились аромати весни.
Ти подивилася ніжно у вічі,
Мов пелюстками усипала сни.
ПРИСПІВ:
Вечір кохання, вечір кохання,
Іскри, як зорі, летіли увись,
2025.12.24
21:29
Сказав туристу футурист:
- Я-футурист! А ти -турист!
- Все вірно, - відповів турист,-
Який я в біса футурист?
- Я-футурист! А ти -турист!
- Все вірно, - відповів турист,-
Який я в біса футурист?
2025.12.24
15:51
Безсніжна зима. Беззмістовний мороз.
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
2025.12.24
14:40
Ти бачив те, небачене ніким…
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
2025.12.24
12:14
Ці паростки весни проб'ються безумовно
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
2025.12.24
09:23
– Який пан товстий та негарний.
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Таїсія Цибульська (1975) /
Проза
/
Казки
Богатир і Баба Йожка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Богатир і Баба Йожка
Казка
Збройні Сили Богатирські успішно звільняли від нечисті рідну землю, але багато роботи було ще попереду.
Богатир Остап Здужний обвів поглядом лісову галявину, яку спецзагін щойно розчистив. Навіть табличку із написом «Обережно! Замагічено!» ще не встигли прибрати. Втомлено зітхнув: «Здужимо».
Не вперше богатирі билися зі злом, але цього разу воно було особливо безжальне й підступне – казилося й бісилося, неначе відчувало свій кінець.
Легкий вітерець бавився лапатим гіллям ялин та сосен, сонце голубило землю, розливаючи хвилями тепло. Посеред цієї благодаті складно було повірити, що ось тут, зовсім поруч, триває війна. Тиша. Оманлива тиша. Здужний прислухався… щось було не так, щось неправильне вчувалося йому в лісових звуках. З досвіду знав, що нечисть може приймати будь-яку подобу, аби обдурити богатирів. Легенько дзенькнув меч і звично ліг в сильну руку. Остап обережно почав рухатися галявиною. Крок… ще крок… і вістря меча вперлося в щось, що вмить відскочило із гучним лементом:
– Ай-ай! Ти чьо дєлаєш? Чьо тєбє моя хатка сдєлала?
– А ти хто? Що за нечисть? Ану покажись! – навіть бровою не повів богатир.
– А заклінаніє? – прошамкотів старечий, наче з запічка, голос.
– Яке ще заклінаніє? Пароль чи що? – здивувався богатир.
– Ну как каке? – захихотів голос, – Хатка-хатка, повєрнісь к лєсу задом… і так далєє.
– І під зад тобі теж буде, якщо не з’явишся! Бо так назаклінаю, що надовго заклинить! – сердито гаркнув Здужний.
– Нікакова уваженія к возрасту! Что за богатирі пошлі? Вот раньше… – незадоволено бурмотів голос із невидимості.
Почувся тріск, важке зітхання, марево розвіялося і перед богатирем з’явилася старезна хатина на курячих лапах. Хатина з тріском присідала, згинаючи й розгинаючи затерплі від довгої нерухомості лапи. Одне вікно хатини було зачинене, а в другому ледь блимало світло, неначе вона підморгувала до гостя. Двері заскрипіли і на поріг вийшла така ж старезна баба:
– Заході, добрий молодєц, напою-накормлю і спать уложу.
– Та я вже якось сам, – здогадуючись, хто перед ним, засміявся Здужний, – а що ж це ти, бабцю, ховаєшся від ЗСБ? Може, щось приховуєш? Чи когось? – хитро примружився.
– А я чьо? – зйожилася баба, – Я ж нічьо! Всє мєня тута знают. Тріста лєт мєстная.
– Мєстная, кажеш, – гмикнув Остап, – Ану моє заклинання тепер скажи «На полиці лежить паляниця, а синиця на залізниці клює полуницю».
Стара скривилася, мов середа на п’ятницю:
– Ну вот зачєм сразу угрожать? Добрий молодєц, ти ж добрий? Может договорімся?
– Отакої! З іншими ти не так домовлялася. Скільки наших богатирів зі світу звела? Напоїла-накормила і навічно спать уложила. Все Бабо Йожко, закінчилося твоє чаклування. Збирайся, поїдемо в Богатирський штаб здаватися.
– Ой, ну чьо вот так опять сразу? Ми ж і не пазнакоміліся даже. А я ж, может, могу і інтєрєсноє рассказать…
– Наприклад?
– Напріклад, о Кащєєвой смєрті. Как звать-то тєбя, молодєц?
– А куди ж «добрий» дівся? – розреготався богатир, – Назватися? Чому б і ні. Я ж не ховаюся. Богатир ЗСБ Остап Здужний. То що про Кощія?
– Сначала договорімся, а потом і про Кащєя, – зиркнула з-під лоба стара.
– Годуватимуть тричі. По вихідних блини з лопати. Підійде?
– Мало, – незадоволено буркнула Баба, – но бліни – єто хорошо.
– Не битимуть.
– І всьо?
– От жадібна яка нечисть! Ну добре. Можливо, на обмін потрапиш… з часом. За гарну поведінку. Все. Більше навіть не проси.
– Ну ето уже коє-что. Значіт, слушай сюда, Остапчік. Смєрть Кащєєва в красном домє на красной площаді спрятана.
Задужний аж за боки взявся від реготу:
– Бабо Йожко, ти мені тут циганку Азу не вмикай! Про красну площу ми й самі все знаємо. Правду кажи, бо тут тобі й смерть!
І затягнув богатир пісню чарівну сильним голосом:
– А ми тую червону калину підіймемо…
Бабу аж пересмикнуло. Затрусилася вся, завила нелюдським голосом:
– Хватіт! Хватіт! Всьо скажу! Только нє пой!
– Слухаю. – спокійно відгукнувся Здужний.
– В Хєрсонє смєрть єго! В Хєрсонє! Толька ви єго нє вазьмьотє, нікагда! Хєрсон наш!
– Здужаємо. – наче цвях забив, відрізав богатир, – Досить язиком плескати, збирайся.
Баба Йожка наїжачилася, але зиркнувши на гострого меча, мовчки дістала торбу і почвалала перед богатирем, а позаду приречено пленталася хатина на курячих лапах.
28.11.2022
Збройні Сили Богатирські успішно звільняли від нечисті рідну землю, але багато роботи було ще попереду.
Богатир Остап Здужний обвів поглядом лісову галявину, яку спецзагін щойно розчистив. Навіть табличку із написом «Обережно! Замагічено!» ще не встигли прибрати. Втомлено зітхнув: «Здужимо».
Не вперше богатирі билися зі злом, але цього разу воно було особливо безжальне й підступне – казилося й бісилося, неначе відчувало свій кінець.
Легкий вітерець бавився лапатим гіллям ялин та сосен, сонце голубило землю, розливаючи хвилями тепло. Посеред цієї благодаті складно було повірити, що ось тут, зовсім поруч, триває війна. Тиша. Оманлива тиша. Здужний прислухався… щось було не так, щось неправильне вчувалося йому в лісових звуках. З досвіду знав, що нечисть може приймати будь-яку подобу, аби обдурити богатирів. Легенько дзенькнув меч і звично ліг в сильну руку. Остап обережно почав рухатися галявиною. Крок… ще крок… і вістря меча вперлося в щось, що вмить відскочило із гучним лементом:
– Ай-ай! Ти чьо дєлаєш? Чьо тєбє моя хатка сдєлала?
– А ти хто? Що за нечисть? Ану покажись! – навіть бровою не повів богатир.
– А заклінаніє? – прошамкотів старечий, наче з запічка, голос.
– Яке ще заклінаніє? Пароль чи що? – здивувався богатир.
– Ну как каке? – захихотів голос, – Хатка-хатка, повєрнісь к лєсу задом… і так далєє.
– І під зад тобі теж буде, якщо не з’явишся! Бо так назаклінаю, що надовго заклинить! – сердито гаркнув Здужний.
– Нікакова уваженія к возрасту! Что за богатирі пошлі? Вот раньше… – незадоволено бурмотів голос із невидимості.
Почувся тріск, важке зітхання, марево розвіялося і перед богатирем з’явилася старезна хатина на курячих лапах. Хатина з тріском присідала, згинаючи й розгинаючи затерплі від довгої нерухомості лапи. Одне вікно хатини було зачинене, а в другому ледь блимало світло, неначе вона підморгувала до гостя. Двері заскрипіли і на поріг вийшла така ж старезна баба:
– Заході, добрий молодєц, напою-накормлю і спать уложу.
– Та я вже якось сам, – здогадуючись, хто перед ним, засміявся Здужний, – а що ж це ти, бабцю, ховаєшся від ЗСБ? Може, щось приховуєш? Чи когось? – хитро примружився.
– А я чьо? – зйожилася баба, – Я ж нічьо! Всє мєня тута знают. Тріста лєт мєстная.
– Мєстная, кажеш, – гмикнув Остап, – Ану моє заклинання тепер скажи «На полиці лежить паляниця, а синиця на залізниці клює полуницю».
Стара скривилася, мов середа на п’ятницю:
– Ну вот зачєм сразу угрожать? Добрий молодєц, ти ж добрий? Может договорімся?
– Отакої! З іншими ти не так домовлялася. Скільки наших богатирів зі світу звела? Напоїла-накормила і навічно спать уложила. Все Бабо Йожко, закінчилося твоє чаклування. Збирайся, поїдемо в Богатирський штаб здаватися.
– Ой, ну чьо вот так опять сразу? Ми ж і не пазнакоміліся даже. А я ж, может, могу і інтєрєсноє рассказать…
– Наприклад?
– Напріклад, о Кащєєвой смєрті. Как звать-то тєбя, молодєц?
– А куди ж «добрий» дівся? – розреготався богатир, – Назватися? Чому б і ні. Я ж не ховаюся. Богатир ЗСБ Остап Здужний. То що про Кощія?
– Сначала договорімся, а потом і про Кащєя, – зиркнула з-під лоба стара.
– Годуватимуть тричі. По вихідних блини з лопати. Підійде?
– Мало, – незадоволено буркнула Баба, – но бліни – єто хорошо.
– Не битимуть.
– І всьо?
– От жадібна яка нечисть! Ну добре. Можливо, на обмін потрапиш… з часом. За гарну поведінку. Все. Більше навіть не проси.
– Ну ето уже коє-что. Значіт, слушай сюда, Остапчік. Смєрть Кащєєва в красном домє на красной площаді спрятана.
Задужний аж за боки взявся від реготу:
– Бабо Йожко, ти мені тут циганку Азу не вмикай! Про красну площу ми й самі все знаємо. Правду кажи, бо тут тобі й смерть!
І затягнув богатир пісню чарівну сильним голосом:
– А ми тую червону калину підіймемо…
Бабу аж пересмикнуло. Затрусилася вся, завила нелюдським голосом:
– Хватіт! Хватіт! Всьо скажу! Только нє пой!
– Слухаю. – спокійно відгукнувся Здужний.
– В Хєрсонє смєрть єго! В Хєрсонє! Толька ви єго нє вазьмьотє, нікагда! Хєрсон наш!
– Здужаємо. – наче цвях забив, відрізав богатир, – Досить язиком плескати, збирайся.
Баба Йожка наїжачилася, але зиркнувши на гострого меча, мовчки дістала торбу і почвалала перед богатирем, а позаду приречено пленталася хатина на курячих лапах.
28.11.2022
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
