
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.02.04
14:59
Вона завжди вдивлялася так,
Неначе знала, що зовсім скоро,
Усе скінчиться: на її вустах
З'являлася усмішка умиротворення.
Коли ж до ніг підступала зима,
Як комір біла її сорочки,
Вона бувала завжди сумна,
І сум спихала на хворий жовчний.
Неначе знала, що зовсім скоро,
Усе скінчиться: на її вустах
З'являлася усмішка умиротворення.
Коли ж до ніг підступала зима,
Як комір біла її сорочки,
Вона бувала завжди сумна,
І сум спихала на хворий жовчний.
2023.02.04
11:58
Ні, не зайве іноді довести
ворогу і другу у собі,
що не додає вендета честі
діячу у марній боротьбі.
Ну, буває – у душі ми діти...
Згідно філософії людей,
ми усі є жертвами ідей...
ворогу і другу у собі,
що не додає вендета честі
діячу у марній боротьбі.
Ну, буває – у душі ми діти...
Згідно філософії людей,
ми усі є жертвами ідей...
2023.02.04
11:54
Щось комусь деінде не на часі
і турбує іноді когось,
що його(її) у біомасі
ображає видумками хтось.
Їй(йому) дорога у піїти –
це аби лише себе явити
з конопель Пилипом і мерщій,
і турбує іноді когось,
що його(її) у біомасі
ображає видумками хтось.
Їй(йому) дорога у піїти –
це аби лише себе явити
з конопель Пилипом і мерщій,
2023.02.04
10:36
В сховищах таємної кімнати,
В мотлоху і баночках від вакси
Той, кого не можна називати,
Жадібно ховає горокракси.
В дзеркалі холодному Яцрес(а),
Ніби найвеличніший з драконів,
Він вершить свою криваву месу,
В мотлоху і баночках від вакси
Той, кого не можна називати,
Жадібно ховає горокракси.
В дзеркалі холодному Яцрес(а),
Ніби найвеличніший з драконів,
Він вершить свою криваву месу,
2023.02.04
09:56
Зійшла з очей рожева пелена,
Розбився міф, – на совісті не легше.
Щемить, зіяє в грудях пустота,
У місці, де повинно бути серце.
Завдавши знов образи і жалю,
В одну лиш мить спалив усі бажання.
Штовхнув у прірву від
Розбився міф, – на совісті не легше.
Щемить, зіяє в грудях пустота,
У місці, де повинно бути серце.
Завдавши знов образи і жалю,
В одну лиш мить спалив усі бажання.
Штовхнув у прірву від
2023.02.04
09:09
Найстрашніше загубити себе,
приміряючи чужі ролі.
Так порівнювати себе з іншими
і забути, ким ти є насправді.
Об'єднати всі особистості в одну,
гадаючи, що так найлегше.
Найлегше скопіювати чиїсь думки,
повторити чиїсь кроки.
приміряючи чужі ролі.
Так порівнювати себе з іншими
і забути, ким ти є насправді.
Об'єднати всі особистості в одну,
гадаючи, що так найлегше.
Найлегше скопіювати чиїсь думки,
повторити чиїсь кроки.
2023.02.04
02:13
А у небі, десь там… на те й воно небо…
Погоджуюсь, згоден, давайте про інше
І я вам не звір, чи якась там амеба…
Певен, що всі з того самого Вірша…
Було, поміж всього, там не до жартів
Дай Боже здоров’я і щоби не гірше
І розуму в душу, а схибив -
Погоджуюсь, згоден, давайте про інше
І я вам не звір, чи якась там амеба…
Певен, що всі з того самого Вірша…
Було, поміж всього, там не до жартів
Дай Боже здоров’я і щоби не гірше
І розуму в душу, а схибив -
2023.02.03
23:24
ми навчилися
собі брехати
і вмовлятися
так буде краще
а колись могли
не в снах літати
не питатися
у чім
собі брехати
і вмовлятися
так буде краще
а колись могли
не в снах літати
не питатися
у чім
2023.02.03
23:22
ось ми одні
однісінькі
чутливі
безборонні
чекаємо
відвертості
як публіка
антре
однісінькі
чутливі
безборонні
чекаємо
відвертості
як публіка
антре
2023.02.03
23:19
о церкви
синагоги
мечеті
що у мечетах
душ
ви печете
те іде
на чолі
синагоги
мечеті
що у мечетах
душ
ви печете
те іде
на чолі
2023.02.03
18:53
Більш не дзвоніть, будь ласка, не дзвоніть,
Подумаєш, колись ми цілувались,
Як хміль ударив в голову мені
Вночі на спорожнілому вокзалі.
Не знаю достеменно, що найшло
На мене непідступну і спесиву.
Давно забула, що тоді було —
Чи падав сніг, чи
Подумаєш, колись ми цілувались,
Як хміль ударив в голову мені
Вночі на спорожнілому вокзалі.
Не знаю достеменно, що найшло
На мене непідступну і спесиву.
Давно забула, що тоді було —
Чи падав сніг, чи
2023.02.03
16:00
як приступити до тебе, якщо ти – мій ковчег заповіту?
Святощі сховані в ньому: пахощі і скрижалі.
Певно зотлію з розпачу, якщо станеш марнотою світу...
Очі сумні сховала під клаптем густої вуалі.
...ріки течуть бурхливі, та з витоків непримічени
Святощі сховані в ньому: пахощі і скрижалі.
Певно зотлію з розпачу, якщо станеш марнотою світу...
Очі сумні сховала під клаптем густої вуалі.
...ріки течуть бурхливі, та з витоків непримічени
2023.02.03
14:29
Не потрібна убивча війна в кожен дім влізла, в душу і в хату,
Світ на друзки розбила вона з артилерії чи із гранати.
І складає невинні життя у великі, не братські могили,
Щоби думи про майбуття ми назавжди уже полишили.
Бо хотіли загарбати все: і оз
Світ на друзки розбила вона з артилерії чи із гранати.
І складає невинні життя у великі, не братські могили,
Щоби думи про майбуття ми назавжди уже полишили.
Бо хотіли загарбати все: і оз
2023.02.03
12:37
Хай мир і тиша ці чимдужч-чимдальш,
а з віч і вуст не сходить фальш.
* * *
Живемо від війни і до війни,
і Бога славимо, бо грішні ми.
* * *
Скільки ще мін не зірвалось –
скільки ще жде матерів.
Стільки же часу лишалось –
нам на спокуту гріхів
2023.02.03
05:20
Воно" вбиває по-хвилинно
Мене, похилого в літах
А на чужбині Катерина -
Самотній неба рідний птах…
І ночі довшають в судинах
На зморшки падає їх тінь
Щоби почути - Катерина
В куточках кожних сновидінь…
Мене, похилого в літах
А на чужбині Катерина -
Самотній неба рідний птах…
І ночі довшають в судинах
На зморшки падає їх тінь
Щоби почути - Катерина
В куточках кожних сновидінь…
2023.02.03
04:28
То спекотна пора, то морози
Підганяють мене в укриття, –
Проявляється в повній тривозі
Вічна повість стрімкого життя.
То приємно штовхають у спину,
То впираються в груди вітри, –
Мов прикмети зовуть, а причини
Заважають надалі іти.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Підганяють мене в укриття, –
Проявляється в повній тривозі
Вічна повість стрімкого життя.
То приємно штовхають у спину,
То впираються в груди вітри, –
Мов прикмети зовуть, а причини
Заважають надалі іти.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.01.04
2023.01.03
2022.12.08
2022.12.03
2022.09.01
2022.05.01
2022.04.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Таїсія Цибульська (1975) /
Проза
/
Казки
Богатир і Баба Йожка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Богатир і Баба Йожка
Казка
Збройні Сили Богатирські успішно звільняли від нечисті рідну землю, але багато роботи було ще попереду.
Богатир Остап Здужний обвів поглядом лісову галявину, яку спецзагін щойно розчистив. Навіть табличку із написом «Обережно! Замагічено!» ще не встигли прибрати. Втомлено зітхнув: «Здужимо».
Не вперше богатирі билися зі злом, але цього разу воно було особливо безжальне й підступне – казилося й бісилося, неначе відчувало свій кінець.
Легкий вітерець бавився лапатим гіллям ялин та сосен, сонце голубило землю, розливаючи хвилями тепло. Посеред цієї благодаті складно було повірити, що ось тут, зовсім поруч, триває війна. Тиша. Оманлива тиша. Здужний прислухався… щось було не так, щось неправильне вчувалося йому в лісових звуках. З досвіду знав, що нечисть може приймати будь-яку подобу, аби обдурити богатирів. Легенько дзенькнув меч і звично ліг в сильну руку. Остап обережно почав рухатися галявиною. Крок… ще крок… і вістря меча вперлося в щось, що вмить відскочило із гучним лементом:
– Ай-ай! Ти чьо дєлаєш? Чьо тєбє моя хатка сдєлала?
– А ти хто? Що за нечисть? Ану покажись! – навіть бровою не повів богатир.
– А заклінаніє? – прошамкотів старечий, наче з запічка, голос.
– Яке ще заклінаніє? Пароль чи що? – здивувався богатир.
– Ну как каке? – захихотів голос, – Хатка-хатка, повєрнісь к лєсу задом… і так далєє.
– І під зад тобі теж буде, якщо не з’явишся! Бо так назаклінаю, що надовго заклинить! – сердито гаркнув Здужний.
– Нікакова уваженія к возрасту! Что за богатирі пошлі? Вот раньше… – незадоволено бурмотів голос із невидимості.
Почувся тріск, важке зітхання, марево розвіялося і перед богатирем з’явилася старезна хатина на курячих лапах. Хатина з тріском присідала, згинаючи й розгинаючи затерплі від довгої нерухомості лапи. Одне вікно хатини було зачинене, а в другому ледь блимало світло, неначе вона підморгувала до гостя. Двері заскрипіли і на поріг вийшла така ж старезна баба:
– Заході, добрий молодєц, напою-накормлю і спать уложу.
– Та я вже якось сам, – здогадуючись, хто перед ним, засміявся Здужний, – а що ж це ти, бабцю, ховаєшся від ЗСБ? Може, щось приховуєш? Чи когось? – хитро примружився.
– А я чьо? – зйожилася баба, – Я ж нічьо! Всє мєня тута знают. Тріста лєт мєстная.
– Мєстная, кажеш, – гмикнув Остап, – Ану моє заклинання тепер скажи «На полиці лежить паляниця, а синиця на залізниці клює полуницю».
Стара скривилася, мов середа на п’ятницю:
– Ну вот зачєм сразу угрожать? Добрий молодєц, ти ж добрий? Может договорімся?
– Отакої! З іншими ти не так домовлялася. Скільки наших богатирів зі світу звела? Напоїла-накормила і навічно спать уложила. Все Бабо Йожко, закінчилося твоє чаклування. Збирайся, поїдемо в Богатирський штаб здаватися.
– Ой, ну чьо вот так опять сразу? Ми ж і не пазнакоміліся даже. А я ж, может, могу і інтєрєсноє рассказать…
– Наприклад?
– Напріклад, о Кащєєвой смєрті. Как звать-то тєбя, молодєц?
– А куди ж «добрий» дівся? – розреготався богатир, – Назватися? Чому б і ні. Я ж не ховаюся. Богатир ЗСБ Остап Здужний. То що про Кощія?
– Сначала договорімся, а потом і про Кащєя, – зиркнула з-під лоба стара.
– Годуватимуть тричі. По вихідних блини з лопати. Підійде?
– Мало, – незадоволено буркнула Баба, – но бліни – єто хорошо.
– Не битимуть.
– І всьо?
– От жадібна яка нечисть! Ну добре. Можливо, на обмін потрапиш… з часом. За гарну поведінку. Все. Більше навіть не проси.
– Ну ето уже коє-что. Значіт, слушай сюда, Остапчік. Смєрть Кащєєва в красном домє на красной площаді спрятана.
Задужний аж за боки взявся від реготу:
– Бабо Йожко, ти мені тут циганку Азу не вмикай! Про красну площу ми й самі все знаємо. Правду кажи, бо тут тобі й смерть!
І затягнув богатир пісню чарівну сильним голосом:
– А ми тую червону калину підіймемо…
Бабу аж пересмикнуло. Затрусилася вся, завила нелюдським голосом:
– Хватіт! Хватіт! Всьо скажу! Только нє пой!
– Слухаю. – спокійно відгукнувся Здужний.
– В Хєрсонє смєрть єго! В Хєрсонє! Толька ви єго нє вазьмьотє, нікагда! Хєрсон наш!
– Здужаємо. – наче цвях забив, відрізав богатир, – Досить язиком плескати, збирайся.
Баба Йожка наїжачилася, але зиркнувши на гострого меча, мовчки дістала торбу і почвалала перед богатирем, а позаду приречено пленталася хатина на курячих лапах.
28.11.2022
Збройні Сили Богатирські успішно звільняли від нечисті рідну землю, але багато роботи було ще попереду.
Богатир Остап Здужний обвів поглядом лісову галявину, яку спецзагін щойно розчистив. Навіть табличку із написом «Обережно! Замагічено!» ще не встигли прибрати. Втомлено зітхнув: «Здужимо».
Не вперше богатирі билися зі злом, але цього разу воно було особливо безжальне й підступне – казилося й бісилося, неначе відчувало свій кінець.
Легкий вітерець бавився лапатим гіллям ялин та сосен, сонце голубило землю, розливаючи хвилями тепло. Посеред цієї благодаті складно було повірити, що ось тут, зовсім поруч, триває війна. Тиша. Оманлива тиша. Здужний прислухався… щось було не так, щось неправильне вчувалося йому в лісових звуках. З досвіду знав, що нечисть може приймати будь-яку подобу, аби обдурити богатирів. Легенько дзенькнув меч і звично ліг в сильну руку. Остап обережно почав рухатися галявиною. Крок… ще крок… і вістря меча вперлося в щось, що вмить відскочило із гучним лементом:
– Ай-ай! Ти чьо дєлаєш? Чьо тєбє моя хатка сдєлала?
– А ти хто? Що за нечисть? Ану покажись! – навіть бровою не повів богатир.
– А заклінаніє? – прошамкотів старечий, наче з запічка, голос.
– Яке ще заклінаніє? Пароль чи що? – здивувався богатир.
– Ну как каке? – захихотів голос, – Хатка-хатка, повєрнісь к лєсу задом… і так далєє.
– І під зад тобі теж буде, якщо не з’явишся! Бо так назаклінаю, що надовго заклинить! – сердито гаркнув Здужний.
– Нікакова уваженія к возрасту! Что за богатирі пошлі? Вот раньше… – незадоволено бурмотів голос із невидимості.
Почувся тріск, важке зітхання, марево розвіялося і перед богатирем з’явилася старезна хатина на курячих лапах. Хатина з тріском присідала, згинаючи й розгинаючи затерплі від довгої нерухомості лапи. Одне вікно хатини було зачинене, а в другому ледь блимало світло, неначе вона підморгувала до гостя. Двері заскрипіли і на поріг вийшла така ж старезна баба:
– Заході, добрий молодєц, напою-накормлю і спать уложу.
– Та я вже якось сам, – здогадуючись, хто перед ним, засміявся Здужний, – а що ж це ти, бабцю, ховаєшся від ЗСБ? Може, щось приховуєш? Чи когось? – хитро примружився.
– А я чьо? – зйожилася баба, – Я ж нічьо! Всє мєня тута знают. Тріста лєт мєстная.
– Мєстная, кажеш, – гмикнув Остап, – Ану моє заклинання тепер скажи «На полиці лежить паляниця, а синиця на залізниці клює полуницю».
Стара скривилася, мов середа на п’ятницю:
– Ну вот зачєм сразу угрожать? Добрий молодєц, ти ж добрий? Может договорімся?
– Отакої! З іншими ти не так домовлялася. Скільки наших богатирів зі світу звела? Напоїла-накормила і навічно спать уложила. Все Бабо Йожко, закінчилося твоє чаклування. Збирайся, поїдемо в Богатирський штаб здаватися.
– Ой, ну чьо вот так опять сразу? Ми ж і не пазнакоміліся даже. А я ж, может, могу і інтєрєсноє рассказать…
– Наприклад?
– Напріклад, о Кащєєвой смєрті. Как звать-то тєбя, молодєц?
– А куди ж «добрий» дівся? – розреготався богатир, – Назватися? Чому б і ні. Я ж не ховаюся. Богатир ЗСБ Остап Здужний. То що про Кощія?
– Сначала договорімся, а потом і про Кащєя, – зиркнула з-під лоба стара.
– Годуватимуть тричі. По вихідних блини з лопати. Підійде?
– Мало, – незадоволено буркнула Баба, – но бліни – єто хорошо.
– Не битимуть.
– І всьо?
– От жадібна яка нечисть! Ну добре. Можливо, на обмін потрапиш… з часом. За гарну поведінку. Все. Більше навіть не проси.
– Ну ето уже коє-что. Значіт, слушай сюда, Остапчік. Смєрть Кащєєва в красном домє на красной площаді спрятана.
Задужний аж за боки взявся від реготу:
– Бабо Йожко, ти мені тут циганку Азу не вмикай! Про красну площу ми й самі все знаємо. Правду кажи, бо тут тобі й смерть!
І затягнув богатир пісню чарівну сильним голосом:
– А ми тую червону калину підіймемо…
Бабу аж пересмикнуло. Затрусилася вся, завила нелюдським голосом:
– Хватіт! Хватіт! Всьо скажу! Только нє пой!
– Слухаю. – спокійно відгукнувся Здужний.
– В Хєрсонє смєрть єго! В Хєрсонє! Толька ви єго нє вазьмьотє, нікагда! Хєрсон наш!
– Здужаємо. – наче цвях забив, відрізав богатир, – Досить язиком плескати, збирайся.
Баба Йожка наїжачилася, але зиркнувши на гострого меча, мовчки дістала торбу і почвалала перед богатирем, а позаду приречено пленталася хатина на курячих лапах.
28.11.2022
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію