
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.04.01
09:12
Чомусь сьогодні тягне на повтори.
Може тому, що квітень завітав
і стало навкруги усе квітневе:
квітневе сонце і квітневе небо,
квітневий настрій і квітневі мрії
про те, щоби закінчилась війна
і Україна, може й не квітнева,
але ізнов розквітла, ожил
Може тому, що квітень завітав
і стало навкруги усе квітневе:
квітневе сонце і квітневе небо,
квітневий настрій і квітневі мрії
про те, щоби закінчилась війна
і Україна, може й не квітнева,
але ізнов розквітла, ожил
2023.04.01
05:44
Усівшись зручно на старому пні
Та сміючись очима винувато, –
Знайомий дід розказує мені
Про те, що може нині пригадати.
Обтяжений утомою років,
Знесилений зневірою важкою, –
Він починає радо переспів
Прочитаного й чутого вже мною.
Та сміючись очима винувато, –
Знайомий дід розказує мені
Про те, що може нині пригадати.
Обтяжений утомою років,
Знесилений зневірою важкою, –
Він починає радо переспів
Прочитаного й чутого вже мною.
2023.03.31
22:29
Ламаний гріш вам, філософи
вічного життя після смерті...
Ламаний гріш вам за ваші зморшки.
А я обираю плоть, що страждає
в ім’я нігтя пальця мойого,
що такий звичний мені й симпатичний.
А я обираю насолоду просту й білу:
на омите водою, свіже тіл
вічного життя після смерті...
Ламаний гріш вам за ваші зморшки.
А я обираю плоть, що страждає
в ім’я нігтя пальця мойого,
що такий звичний мені й симпатичний.
А я обираю насолоду просту й білу:
на омите водою, свіже тіл
2023.03.31
17:36
Ти думаєш, словом, до неможливості
Надто багато і за кожною комою,
Серце зникає в рядках наївності.
Ти стала для мене ще більш невідомою;
Ще більше далекою і безнадійною,
Вигадка мови, - ну, що ж, за назвою –
Любов, та як випадок – нерозділеною,
Т
Надто багато і за кожною комою,
Серце зникає в рядках наївності.
Ти стала для мене ще більш невідомою;
Ще більше далекою і безнадійною,
Вигадка мови, - ну, що ж, за назвою –
Любов, та як випадок – нерозділеною,
Т
2023.03.31
14:54
Поміж галасного люду
я знайду тиші сліди.
Відчую ніжний трепет її голосу.
Вслухаюсь в її теплі слова.
Вона обіймами своїми
заховає сум.
Своїм лагідним поглядом
огорне жаль.
я знайду тиші сліди.
Відчую ніжний трепет її голосу.
Вслухаюсь в її теплі слова.
Вона обіймами своїми
заховає сум.
Своїм лагідним поглядом
огорне жаль.
2023.03.31
12:28
День розгорівсь черкнувши сірника
В лампадку бляклого світання Сходу,
І вітер дмухав, змішував тепло,
В просіяний досвітній холод.
День починався шелестом тополь.
Спадав туман, зникаючи безслідно,
В дрімучий ліс. А там сто тисяч доль,
Тягли в юдо
В лампадку бляклого світання Сходу,
І вітер дмухав, змішував тепло,
В просіяний досвітній холод.
День починався шелестом тополь.
Спадав туман, зникаючи безслідно,
В дрімучий ліс. А там сто тисяч доль,
Тягли в юдо
2023.03.31
10:52
А потвор по тінястих кутках побільшало.
Намарно їх гнати, з тіней просочяться нові.
Згадай, хоч би спробуй, була колись горниця іншою.
І квіти, що мешкали тут, колись були живі.
Посохлі пелюстки валяються долу, неприбрані.
Потвори їх чавлять в дріб
Намарно їх гнати, з тіней просочяться нові.
Згадай, хоч би спробуй, була колись горниця іншою.
І квіти, що мешкали тут, колись були живі.
Посохлі пелюстки валяються долу, неприбрані.
Потвори їх чавлять в дріб
2023.03.31
10:13
СТАНОВЛЕННЯ.
І ось, перед новим 1970 роком, ми перебралися до нашої першої власної квартири. Я вже раніше згадувала, що на весілля нам надарували усього, крім, звичайно, меблів. Ще раніше ми придбали собі симпатичний торшер із рожевим абажуром, який ст
2023.03.31
05:36
Вечора відсвіт багровий
Жалем на згарище ліг, –
Розум втомили розмови
Про односельців моїх.
Порожньо й сумно за тином, –
Тче лиш павук сиву нить.
Запах гіркого полину
Голову швидко п’янить.
Жалем на згарище ліг, –
Розум втомили розмови
Про односельців моїх.
Порожньо й сумно за тином, –
Тче лиш павук сиву нить.
Запах гіркого полину
Голову швидко п’янить.
2023.03.30
19:58
Ганна Семиградська, прима оперного, вже у гримі й образі Розіни, ретельно вдивлялася у своє гротескно змінене віддзеркалення. Те чарівне лице юної ефірної діви, яким його бачили діти райка, зблизька нагадувало грубо покраяний жирними мазками портрет пензл
2023.03.30
19:54
Брехня - це крапля, що камінь точить.
Вона проявляється, як на плівці.
Це вочевидь саме той злочин,
що розкривається без поліції.
Брехні не буває - в ім‘я чи заради…
Тут виправдання жодні - зайві.
Брехня, як завжди, - прихована зрада.
Вона проявляється, як на плівці.
Це вочевидь саме той злочин,
що розкривається без поліції.
Брехні не буває - в ім‘я чи заради…
Тут виправдання жодні - зайві.
Брехня, як завжди, - прихована зрада.
2023.03.30
18:23
колись давно на ці землі напали вороги, які грабували й палили села, вбивали жителів, а красивих молодих дівчат брали в полон, щоб пізніше продати їх у рабство. Одного разу, переправляючись через Чорний ліс, вороги зупинилися біля Чорного ока, щоб відпочи
2023.03.30
14:45
Полуденна спека поволі на спад вже пішла,
Камінна дорога не так припіка босі ноги.
Затихли Афіни, сховалися в кокона свого
І тиша поволі над гамірним містом лягла.
У темному небі яскраво засяяли зорі,
Знайомі сузір’я, хоч трохи, немов не такі.
Як ба
Камінна дорога не так припіка босі ноги.
Затихли Афіни, сховалися в кокона свого
І тиша поволі над гамірним містом лягла.
У темному небі яскраво засяяли зорі,
Знайомі сузір’я, хоч трохи, немов не такі.
Як ба
2023.03.30
14:04
Селюк не знав, що сталося в далеку давнину.
Музики два змагались. І ось у того,
Кому вже провіщали перемогу,
На арфі раптом луснула струна...
Закам’яніли слухачі. Та після паузи
Знов порвана струна заговорила...
І тільки потерпілець знав, що стало
Музики два змагались. І ось у того,
Кому вже провіщали перемогу,
На арфі раптом луснула струна...
Закам’яніли слухачі. Та після паузи
Знов порвана струна заговорила...
І тільки потерпілець знав, що стало
2023.03.30
13:08
Тільки-но усядуся надворі
І упруся спиною об тин, -
Горобці цвірінькають то хором,
То щебече весело один.
Хоч собака гавкає на зграю
І горлає півень, мов сказивсь, -
Співуни такий концерт вчиняють,
Що душа зривається у вись.
І упруся спиною об тин, -
Горобці цвірінькають то хором,
То щебече весело один.
Хоч собака гавкає на зграю
І горлає півень, мов сказивсь, -
Співуни такий концерт вчиняють,
Що душа зривається у вись.
2023.03.30
11:50
Дощ починався тричі:
вперше полопотів кількома краплями
упавши на листя яблуні,
що устами ночі прошепотіли:
ти,
ти,
ти.
Тоді об'явився вдруге,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...вперше полопотів кількома краплями
упавши на листя яблуні,
що устами ночі прошепотіли:
ти,
ти,
ти.
Тоді об'явився вдруге,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.03.09
2023.03.01
2023.02.18
2023.02.06
2023.01.04
2023.01.03
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Таїсія Цибульська (1975) /
Проза
/
Казки
Богатир і Баба Йожка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Богатир і Баба Йожка
Казка
Збройні Сили Богатирські успішно звільняли від нечисті рідну землю, але багато роботи було ще попереду.
Богатир Остап Здужний обвів поглядом лісову галявину, яку спецзагін щойно розчистив. Навіть табличку із написом «Обережно! Замагічено!» ще не встигли прибрати. Втомлено зітхнув: «Здужимо».
Не вперше богатирі билися зі злом, але цього разу воно було особливо безжальне й підступне – казилося й бісилося, неначе відчувало свій кінець.
Легкий вітерець бавився лапатим гіллям ялин та сосен, сонце голубило землю, розливаючи хвилями тепло. Посеред цієї благодаті складно було повірити, що ось тут, зовсім поруч, триває війна. Тиша. Оманлива тиша. Здужний прислухався… щось було не так, щось неправильне вчувалося йому в лісових звуках. З досвіду знав, що нечисть може приймати будь-яку подобу, аби обдурити богатирів. Легенько дзенькнув меч і звично ліг в сильну руку. Остап обережно почав рухатися галявиною. Крок… ще крок… і вістря меча вперлося в щось, що вмить відскочило із гучним лементом:
– Ай-ай! Ти чьо дєлаєш? Чьо тєбє моя хатка сдєлала?
– А ти хто? Що за нечисть? Ану покажись! – навіть бровою не повів богатир.
– А заклінаніє? – прошамкотів старечий, наче з запічка, голос.
– Яке ще заклінаніє? Пароль чи що? – здивувався богатир.
– Ну как каке? – захихотів голос, – Хатка-хатка, повєрнісь к лєсу задом… і так далєє.
– І під зад тобі теж буде, якщо не з’явишся! Бо так назаклінаю, що надовго заклинить! – сердито гаркнув Здужний.
– Нікакова уваженія к возрасту! Что за богатирі пошлі? Вот раньше… – незадоволено бурмотів голос із невидимості.
Почувся тріск, важке зітхання, марево розвіялося і перед богатирем з’явилася старезна хатина на курячих лапах. Хатина з тріском присідала, згинаючи й розгинаючи затерплі від довгої нерухомості лапи. Одне вікно хатини було зачинене, а в другому ледь блимало світло, неначе вона підморгувала до гостя. Двері заскрипіли і на поріг вийшла така ж старезна баба:
– Заході, добрий молодєц, напою-накормлю і спать уложу.
– Та я вже якось сам, – здогадуючись, хто перед ним, засміявся Здужний, – а що ж це ти, бабцю, ховаєшся від ЗСБ? Може, щось приховуєш? Чи когось? – хитро примружився.
– А я чьо? – зйожилася баба, – Я ж нічьо! Всє мєня тута знают. Тріста лєт мєстная.
– Мєстная, кажеш, – гмикнув Остап, – Ану моє заклинання тепер скажи «На полиці лежить паляниця, а синиця на залізниці клює полуницю».
Стара скривилася, мов середа на п’ятницю:
– Ну вот зачєм сразу угрожать? Добрий молодєц, ти ж добрий? Может договорімся?
– Отакої! З іншими ти не так домовлялася. Скільки наших богатирів зі світу звела? Напоїла-накормила і навічно спать уложила. Все Бабо Йожко, закінчилося твоє чаклування. Збирайся, поїдемо в Богатирський штаб здаватися.
– Ой, ну чьо вот так опять сразу? Ми ж і не пазнакоміліся даже. А я ж, может, могу і інтєрєсноє рассказать…
– Наприклад?
– Напріклад, о Кащєєвой смєрті. Как звать-то тєбя, молодєц?
– А куди ж «добрий» дівся? – розреготався богатир, – Назватися? Чому б і ні. Я ж не ховаюся. Богатир ЗСБ Остап Здужний. То що про Кощія?
– Сначала договорімся, а потом і про Кащєя, – зиркнула з-під лоба стара.
– Годуватимуть тричі. По вихідних блини з лопати. Підійде?
– Мало, – незадоволено буркнула Баба, – но бліни – єто хорошо.
– Не битимуть.
– І всьо?
– От жадібна яка нечисть! Ну добре. Можливо, на обмін потрапиш… з часом. За гарну поведінку. Все. Більше навіть не проси.
– Ну ето уже коє-что. Значіт, слушай сюда, Остапчік. Смєрть Кащєєва в красном домє на красной площаді спрятана.
Задужний аж за боки взявся від реготу:
– Бабо Йожко, ти мені тут циганку Азу не вмикай! Про красну площу ми й самі все знаємо. Правду кажи, бо тут тобі й смерть!
І затягнув богатир пісню чарівну сильним голосом:
– А ми тую червону калину підіймемо…
Бабу аж пересмикнуло. Затрусилася вся, завила нелюдським голосом:
– Хватіт! Хватіт! Всьо скажу! Только нє пой!
– Слухаю. – спокійно відгукнувся Здужний.
– В Хєрсонє смєрть єго! В Хєрсонє! Толька ви єго нє вазьмьотє, нікагда! Хєрсон наш!
– Здужаємо. – наче цвях забив, відрізав богатир, – Досить язиком плескати, збирайся.
Баба Йожка наїжачилася, але зиркнувши на гострого меча, мовчки дістала торбу і почвалала перед богатирем, а позаду приречено пленталася хатина на курячих лапах.
28.11.2022
Збройні Сили Богатирські успішно звільняли від нечисті рідну землю, але багато роботи було ще попереду.
Богатир Остап Здужний обвів поглядом лісову галявину, яку спецзагін щойно розчистив. Навіть табличку із написом «Обережно! Замагічено!» ще не встигли прибрати. Втомлено зітхнув: «Здужимо».
Не вперше богатирі билися зі злом, але цього разу воно було особливо безжальне й підступне – казилося й бісилося, неначе відчувало свій кінець.
Легкий вітерець бавився лапатим гіллям ялин та сосен, сонце голубило землю, розливаючи хвилями тепло. Посеред цієї благодаті складно було повірити, що ось тут, зовсім поруч, триває війна. Тиша. Оманлива тиша. Здужний прислухався… щось було не так, щось неправильне вчувалося йому в лісових звуках. З досвіду знав, що нечисть може приймати будь-яку подобу, аби обдурити богатирів. Легенько дзенькнув меч і звично ліг в сильну руку. Остап обережно почав рухатися галявиною. Крок… ще крок… і вістря меча вперлося в щось, що вмить відскочило із гучним лементом:
– Ай-ай! Ти чьо дєлаєш? Чьо тєбє моя хатка сдєлала?
– А ти хто? Що за нечисть? Ану покажись! – навіть бровою не повів богатир.
– А заклінаніє? – прошамкотів старечий, наче з запічка, голос.
– Яке ще заклінаніє? Пароль чи що? – здивувався богатир.
– Ну как каке? – захихотів голос, – Хатка-хатка, повєрнісь к лєсу задом… і так далєє.
– І під зад тобі теж буде, якщо не з’явишся! Бо так назаклінаю, що надовго заклинить! – сердито гаркнув Здужний.
– Нікакова уваженія к возрасту! Что за богатирі пошлі? Вот раньше… – незадоволено бурмотів голос із невидимості.
Почувся тріск, важке зітхання, марево розвіялося і перед богатирем з’явилася старезна хатина на курячих лапах. Хатина з тріском присідала, згинаючи й розгинаючи затерплі від довгої нерухомості лапи. Одне вікно хатини було зачинене, а в другому ледь блимало світло, неначе вона підморгувала до гостя. Двері заскрипіли і на поріг вийшла така ж старезна баба:
– Заході, добрий молодєц, напою-накормлю і спать уложу.
– Та я вже якось сам, – здогадуючись, хто перед ним, засміявся Здужний, – а що ж це ти, бабцю, ховаєшся від ЗСБ? Може, щось приховуєш? Чи когось? – хитро примружився.
– А я чьо? – зйожилася баба, – Я ж нічьо! Всє мєня тута знают. Тріста лєт мєстная.
– Мєстная, кажеш, – гмикнув Остап, – Ану моє заклинання тепер скажи «На полиці лежить паляниця, а синиця на залізниці клює полуницю».
Стара скривилася, мов середа на п’ятницю:
– Ну вот зачєм сразу угрожать? Добрий молодєц, ти ж добрий? Может договорімся?
– Отакої! З іншими ти не так домовлялася. Скільки наших богатирів зі світу звела? Напоїла-накормила і навічно спать уложила. Все Бабо Йожко, закінчилося твоє чаклування. Збирайся, поїдемо в Богатирський штаб здаватися.
– Ой, ну чьо вот так опять сразу? Ми ж і не пазнакоміліся даже. А я ж, может, могу і інтєрєсноє рассказать…
– Наприклад?
– Напріклад, о Кащєєвой смєрті. Как звать-то тєбя, молодєц?
– А куди ж «добрий» дівся? – розреготався богатир, – Назватися? Чому б і ні. Я ж не ховаюся. Богатир ЗСБ Остап Здужний. То що про Кощія?
– Сначала договорімся, а потом і про Кащєя, – зиркнула з-під лоба стара.
– Годуватимуть тричі. По вихідних блини з лопати. Підійде?
– Мало, – незадоволено буркнула Баба, – но бліни – єто хорошо.
– Не битимуть.
– І всьо?
– От жадібна яка нечисть! Ну добре. Можливо, на обмін потрапиш… з часом. За гарну поведінку. Все. Більше навіть не проси.
– Ну ето уже коє-что. Значіт, слушай сюда, Остапчік. Смєрть Кащєєва в красном домє на красной площаді спрятана.
Задужний аж за боки взявся від реготу:
– Бабо Йожко, ти мені тут циганку Азу не вмикай! Про красну площу ми й самі все знаємо. Правду кажи, бо тут тобі й смерть!
І затягнув богатир пісню чарівну сильним голосом:
– А ми тую червону калину підіймемо…
Бабу аж пересмикнуло. Затрусилася вся, завила нелюдським голосом:
– Хватіт! Хватіт! Всьо скажу! Только нє пой!
– Слухаю. – спокійно відгукнувся Здужний.
– В Хєрсонє смєрть єго! В Хєрсонє! Толька ви єго нє вазьмьотє, нікагда! Хєрсон наш!
– Здужаємо. – наче цвях забив, відрізав богатир, – Досить язиком плескати, збирайся.
Баба Йожка наїжачилася, але зиркнувши на гострого меча, мовчки дістала торбу і почвалала перед богатирем, а позаду приречено пленталася хатина на курячих лапах.
28.11.2022
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію