Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.16
10:59
Шалені дикі ґедзі не кусають.
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
2026.03.16
05:47
То вітер грається волоссям,
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
2026.03.15
17:20
В Московії завжди таке бувало:
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
2026.03.15
16:33
Я розповів за Поле Суниць
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
2026.03.15
16:17
І
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
2026.03.15
11:56
У сні побачу болісні пророцтва,
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
2026.03.15
02:02
Насичено ядом життя України,
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
2026.03.14
21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
2026.03.14
21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Таїсія Цибульська (1975) /
Проза
/
Казки
Богатир і Баба Йожка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Богатир і Баба Йожка
Казка
Збройні Сили Богатирські успішно звільняли від нечисті рідну землю, але багато роботи було ще попереду.
Богатир Остап Здужний обвів поглядом лісову галявину, яку спецзагін щойно розчистив. Навіть табличку із написом «Обережно! Замагічено!» ще не встигли прибрати. Втомлено зітхнув: «Здужимо».
Не вперше богатирі билися зі злом, але цього разу воно було особливо безжальне й підступне – казилося й бісилося, неначе відчувало свій кінець.
Легкий вітерець бавився лапатим гіллям ялин та сосен, сонце голубило землю, розливаючи хвилями тепло. Посеред цієї благодаті складно було повірити, що ось тут, зовсім поруч, триває війна. Тиша. Оманлива тиша. Здужний прислухався… щось було не так, щось неправильне вчувалося йому в лісових звуках. З досвіду знав, що нечисть може приймати будь-яку подобу, аби обдурити богатирів. Легенько дзенькнув меч і звично ліг в сильну руку. Остап обережно почав рухатися галявиною. Крок… ще крок… і вістря меча вперлося в щось, що вмить відскочило із гучним лементом:
– Ай-ай! Ти чьо дєлаєш? Чьо тєбє моя хатка сдєлала?
– А ти хто? Що за нечисть? Ану покажись! – навіть бровою не повів богатир.
– А заклінаніє? – прошамкотів старечий, наче з запічка, голос.
– Яке ще заклінаніє? Пароль чи що? – здивувався богатир.
– Ну как каке? – захихотів голос, – Хатка-хатка, повєрнісь к лєсу задом… і так далєє.
– І під зад тобі теж буде, якщо не з’явишся! Бо так назаклінаю, що надовго заклинить! – сердито гаркнув Здужний.
– Нікакова уваженія к возрасту! Что за богатирі пошлі? Вот раньше… – незадоволено бурмотів голос із невидимості.
Почувся тріск, важке зітхання, марево розвіялося і перед богатирем з’явилася старезна хатина на курячих лапах. Хатина з тріском присідала, згинаючи й розгинаючи затерплі від довгої нерухомості лапи. Одне вікно хатини було зачинене, а в другому ледь блимало світло, неначе вона підморгувала до гостя. Двері заскрипіли і на поріг вийшла така ж старезна баба:
– Заході, добрий молодєц, напою-накормлю і спать уложу.
– Та я вже якось сам, – здогадуючись, хто перед ним, засміявся Здужний, – а що ж це ти, бабцю, ховаєшся від ЗСБ? Може, щось приховуєш? Чи когось? – хитро примружився.
– А я чьо? – зйожилася баба, – Я ж нічьо! Всє мєня тута знают. Тріста лєт мєстная.
– Мєстная, кажеш, – гмикнув Остап, – Ану моє заклинання тепер скажи «На полиці лежить паляниця, а синиця на залізниці клює полуницю».
Стара скривилася, мов середа на п’ятницю:
– Ну вот зачєм сразу угрожать? Добрий молодєц, ти ж добрий? Может договорімся?
– Отакої! З іншими ти не так домовлялася. Скільки наших богатирів зі світу звела? Напоїла-накормила і навічно спать уложила. Все Бабо Йожко, закінчилося твоє чаклування. Збирайся, поїдемо в Богатирський штаб здаватися.
– Ой, ну чьо вот так опять сразу? Ми ж і не пазнакоміліся даже. А я ж, может, могу і інтєрєсноє рассказать…
– Наприклад?
– Напріклад, о Кащєєвой смєрті. Как звать-то тєбя, молодєц?
– А куди ж «добрий» дівся? – розреготався богатир, – Назватися? Чому б і ні. Я ж не ховаюся. Богатир ЗСБ Остап Здужний. То що про Кощія?
– Сначала договорімся, а потом і про Кащєя, – зиркнула з-під лоба стара.
– Годуватимуть тричі. По вихідних блини з лопати. Підійде?
– Мало, – незадоволено буркнула Баба, – но бліни – єто хорошо.
– Не битимуть.
– І всьо?
– От жадібна яка нечисть! Ну добре. Можливо, на обмін потрапиш… з часом. За гарну поведінку. Все. Більше навіть не проси.
– Ну ето уже коє-что. Значіт, слушай сюда, Остапчік. Смєрть Кащєєва в красном домє на красной площаді спрятана.
Задужний аж за боки взявся від реготу:
– Бабо Йожко, ти мені тут циганку Азу не вмикай! Про красну площу ми й самі все знаємо. Правду кажи, бо тут тобі й смерть!
І затягнув богатир пісню чарівну сильним голосом:
– А ми тую червону калину підіймемо…
Бабу аж пересмикнуло. Затрусилася вся, завила нелюдським голосом:
– Хватіт! Хватіт! Всьо скажу! Только нє пой!
– Слухаю. – спокійно відгукнувся Здужний.
– В Хєрсонє смєрть єго! В Хєрсонє! Толька ви єго нє вазьмьотє, нікагда! Хєрсон наш!
– Здужаємо. – наче цвях забив, відрізав богатир, – Досить язиком плескати, збирайся.
Баба Йожка наїжачилася, але зиркнувши на гострого меча, мовчки дістала торбу і почвалала перед богатирем, а позаду приречено пленталася хатина на курячих лапах.
28.11.2022
Збройні Сили Богатирські успішно звільняли від нечисті рідну землю, але багато роботи було ще попереду.
Богатир Остап Здужний обвів поглядом лісову галявину, яку спецзагін щойно розчистив. Навіть табличку із написом «Обережно! Замагічено!» ще не встигли прибрати. Втомлено зітхнув: «Здужимо».
Не вперше богатирі билися зі злом, але цього разу воно було особливо безжальне й підступне – казилося й бісилося, неначе відчувало свій кінець.
Легкий вітерець бавився лапатим гіллям ялин та сосен, сонце голубило землю, розливаючи хвилями тепло. Посеред цієї благодаті складно було повірити, що ось тут, зовсім поруч, триває війна. Тиша. Оманлива тиша. Здужний прислухався… щось було не так, щось неправильне вчувалося йому в лісових звуках. З досвіду знав, що нечисть може приймати будь-яку подобу, аби обдурити богатирів. Легенько дзенькнув меч і звично ліг в сильну руку. Остап обережно почав рухатися галявиною. Крок… ще крок… і вістря меча вперлося в щось, що вмить відскочило із гучним лементом:
– Ай-ай! Ти чьо дєлаєш? Чьо тєбє моя хатка сдєлала?
– А ти хто? Що за нечисть? Ану покажись! – навіть бровою не повів богатир.
– А заклінаніє? – прошамкотів старечий, наче з запічка, голос.
– Яке ще заклінаніє? Пароль чи що? – здивувався богатир.
– Ну как каке? – захихотів голос, – Хатка-хатка, повєрнісь к лєсу задом… і так далєє.
– І під зад тобі теж буде, якщо не з’явишся! Бо так назаклінаю, що надовго заклинить! – сердито гаркнув Здужний.
– Нікакова уваженія к возрасту! Что за богатирі пошлі? Вот раньше… – незадоволено бурмотів голос із невидимості.
Почувся тріск, важке зітхання, марево розвіялося і перед богатирем з’явилася старезна хатина на курячих лапах. Хатина з тріском присідала, згинаючи й розгинаючи затерплі від довгої нерухомості лапи. Одне вікно хатини було зачинене, а в другому ледь блимало світло, неначе вона підморгувала до гостя. Двері заскрипіли і на поріг вийшла така ж старезна баба:
– Заході, добрий молодєц, напою-накормлю і спать уложу.
– Та я вже якось сам, – здогадуючись, хто перед ним, засміявся Здужний, – а що ж це ти, бабцю, ховаєшся від ЗСБ? Може, щось приховуєш? Чи когось? – хитро примружився.
– А я чьо? – зйожилася баба, – Я ж нічьо! Всє мєня тута знают. Тріста лєт мєстная.
– Мєстная, кажеш, – гмикнув Остап, – Ану моє заклинання тепер скажи «На полиці лежить паляниця, а синиця на залізниці клює полуницю».
Стара скривилася, мов середа на п’ятницю:
– Ну вот зачєм сразу угрожать? Добрий молодєц, ти ж добрий? Может договорімся?
– Отакої! З іншими ти не так домовлялася. Скільки наших богатирів зі світу звела? Напоїла-накормила і навічно спать уложила. Все Бабо Йожко, закінчилося твоє чаклування. Збирайся, поїдемо в Богатирський штаб здаватися.
– Ой, ну чьо вот так опять сразу? Ми ж і не пазнакоміліся даже. А я ж, может, могу і інтєрєсноє рассказать…
– Наприклад?
– Напріклад, о Кащєєвой смєрті. Как звать-то тєбя, молодєц?
– А куди ж «добрий» дівся? – розреготався богатир, – Назватися? Чому б і ні. Я ж не ховаюся. Богатир ЗСБ Остап Здужний. То що про Кощія?
– Сначала договорімся, а потом і про Кащєя, – зиркнула з-під лоба стара.
– Годуватимуть тричі. По вихідних блини з лопати. Підійде?
– Мало, – незадоволено буркнула Баба, – но бліни – єто хорошо.
– Не битимуть.
– І всьо?
– От жадібна яка нечисть! Ну добре. Можливо, на обмін потрапиш… з часом. За гарну поведінку. Все. Більше навіть не проси.
– Ну ето уже коє-что. Значіт, слушай сюда, Остапчік. Смєрть Кащєєва в красном домє на красной площаді спрятана.
Задужний аж за боки взявся від реготу:
– Бабо Йожко, ти мені тут циганку Азу не вмикай! Про красну площу ми й самі все знаємо. Правду кажи, бо тут тобі й смерть!
І затягнув богатир пісню чарівну сильним голосом:
– А ми тую червону калину підіймемо…
Бабу аж пересмикнуло. Затрусилася вся, завила нелюдським голосом:
– Хватіт! Хватіт! Всьо скажу! Только нє пой!
– Слухаю. – спокійно відгукнувся Здужний.
– В Хєрсонє смєрть єго! В Хєрсонє! Толька ви єго нє вазьмьотє, нікагда! Хєрсон наш!
– Здужаємо. – наче цвях забив, відрізав богатир, – Досить язиком плескати, збирайся.
Баба Йожка наїжачилася, але зиркнувши на гострого меча, мовчки дістала торбу і почвалала перед богатирем, а позаду приречено пленталася хатина на курячих лапах.
28.11.2022
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
