ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Каразуб
2023.02.04 14:59
Вона завжди вдивлялася так,
Неначе знала, що зовсім скоро,
Усе скінчиться: на її вустах
З'являлася усмішка умиротворення.
Коли ж до ніг підступала зима,
Як комір біла її сорочки,
Вона бувала завжди сумна,
І сум спихала на хворий жовчний.

Нічия Муза
2023.02.04 11:58
Ні, не зайве іноді довести
ворогу і другу у собі,
що не додає вендета честі
діячу у марній боротьбі.

Ну, буває – у душі ми діти...
Згідно філософії людей,
ми усі є жертвами ідей...

Ігор Деркач
2023.02.04 11:54
Щось комусь деінде не на часі
і турбує іноді когось,
що його(її) у біомасі
ображає видумками хтось.

Їй(йому) дорога у піїти –
це аби лише себе явити
з конопель Пилипом і мерщій,

Олена Лоза
2023.02.04 10:36
В сховищах таємної кімнати,
В мотлоху і баночках від вакси
Той, кого не можна називати,
Жадібно ховає горокракси.

В дзеркалі холодному Яцрес(а),
Ніби найвеличніший з драконів,
Він вершить свою криваву месу,

Хельґі Йогансен
2023.02.04 09:56
Зійшла  з  очей  рожева  пелена,
Розбився  міф,  –  на  совісті  не  легше.
Щемить,  зіяє  в  грудях  пустота,
У  місці,  де  повинно  бути  серце.

Завдавши  знов  образи  і  жалю,
В  одну  лиш  мить  спалив  усі  бажання.
Штовхнув  у  прірву  від

Софія Цимбалиста
2023.02.04 09:09
Найстрашніше загубити себе,
приміряючи чужі ролі.
Так порівнювати себе з іншими
і забути, ким ти є насправді.
Об'єднати всі особистості в одну,
гадаючи, що так найлегше.
Найлегше скопіювати чиїсь думки,
повторити чиїсь кроки.

Микола Дудар
2023.02.04 02:13
А у небі, десь там… на те й воно небо…
Погоджуюсь, згоден, давайте про інше
І я вам не звір, чи якась там амеба…
Певен, що всі з того самого Вірша…

Було, поміж всього, там не до жартів
Дай Боже здоров’я і щоби не гірше
І розуму в душу, а схибив -

Юрій Лазірко
2023.02.03 23:24
ми навчилися
собі брехати
і вмовлятися
так буде краще
а колись могли
не в снах літати
не питатися
у чім

Юрій Лазірко
2023.02.03 23:22
ось ми одні
однісінькі
чутливі
безборонні
чекаємо
відвертості
як публіка
антре

Юрій Лазірко
2023.02.03 23:19
о церкви
синагоги
мечеті
що у мечетах
душ
ви печете
те іде
на чолі

Тетяна Левицька
2023.02.03 18:53
Більш не дзвоніть, будь ласка, не дзвоніть,
Подумаєш, колись ми цілувались,
Як хміль ударив в голову мені
Вночі на спорожнілому вокзалі.
Не знаю достеменно, що найшло
На мене непідступну і спесиву.
Давно забула, що тоді було —
Чи падав сніг, чи

Гриць Янківська
2023.02.03 16:00
як приступити до тебе, якщо ти – мій ковчег заповіту?
Святощі сховані в ньому: пахощі і скрижалі.
Певно зотлію з розпачу, якщо станеш марнотою світу...

Очі сумні сховала під клаптем густої вуалі.

...ріки течуть бурхливі, та з витоків непримічени

Ніна Виноградська
2023.02.03 14:29
Не потрібна убивча війна в кожен дім влізла, в душу і в хату,
Світ на друзки розбила вона з артилерії чи із гранати.
І складає невинні життя у великі, не братські могили,
Щоби думи про майбуття ми назавжди уже полишили.

Бо хотіли загарбати все: і оз

Сергій Губерначук
2023.02.03 12:37
Хай мир і тиша ці чимдужч-чимдальш, а з віч і вуст не сходить фальш. * * * Живемо від війни і до війни, і Бога славимо, бо грішні ми. * * * Скільки ще мін не зірвалось – скільки ще жде матерів. Стільки же часу лишалось – нам на спокуту гріхів

Микола Дудар
2023.02.03 05:20
Воно" вбиває по-хвилинно
Мене, похилого в літах
А на чужбині Катерина -
Самотній неба рідний птах…
І ночі довшають в судинах
На зморшки падає їх тінь
Щоби почути - Катерина
В куточках кожних сновидінь…

Віктор Кучерук
2023.02.03 04:28
То спекотна пора, то морози
Підганяють мене в укриття, –
Проявляється в повній тривозі
Вічна повість стрімкого життя.
То приємно штовхають у спину,
То впираються в груди вітри, –
Мов прикмети зовуть, а причини
Заважають надалі іти.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Гриць Янківська
2023.01.04

Максим мксклгн
2023.01.03

Хельґі Йогансен
2022.12.08

Ірина Вірна
2022.12.03

Юрій Гундарєв
2022.09.01

Самослав Желіба
2022.05.01

Алекс Чеська
2022.04.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Джованні Верґа. Сільська честь

Переклад і примітки – Василь Білоцерківський

Повернувшись із військової служби, Турідду Макка, син тітки Нунції, щонеділі статечно походжав площею у формі стрільця і в червоному береті. Дівчата поглинали його очима, ідучи на обідню, закутані по ніс у мантильї, а хлопці кружляли навколо нього, наче мухи. Він теж привіз із собою люльку з таким зображенням короля верхи на коні, що той був ніби живий, а запалюючи сірники, Турідду черкав ними ззаду по штанях, підводячи ногу вгору, немов збирався вдарити когось. Але попри все це, Лола, дочка дядька Анджело, не з’являлася ні на обідні, ані на гулянні, бо заручилася з одним чоловіком із Лікодії [1] – перевізником, який мав цілих чотири мули з Сортіно [2] у хліві. Спершу, коли Турідду дізнався про це, – чорт забирай! – то хотів вийняти тельбухи з його черева, того чоловіка з Лікодії, проте нічого не зробив і дав вийти своїй люті, походжаючи ночами під вікнами вродливиці, виспівуючи всі пісні зневаги, які знав.
- Напевне Турідду, син тітки Нунції, не має чого робити, – казали сусіди, – раз проводить ночі у співі, мов самотній горобець!
Урешті він зустрів Лолу, яка поверталася з мандрівки до Мадонни-Охоронниці й не зблідла і не почервоніла, побачивши його, начебто все це її не стосувалося.
- Радий вас бачити! – мовив він їй.
- Ох, куме Турідду, мені сказали, що ви повернулися першого числа цього місяця.
- А мені сказали ще багато чого! – відповів він. – Це правда, що ви виходите заміж за перевізника, кума Альфіо?
- Якщо на те Божа воля! – відповіла Лола, поправляючи кінці хустки під підборіддям.
- Крутите Божою волею, як вам подобається! Ось на те Божа воля, що я мусив повернутися здалеку і знайти ці чудові новини, Лоло!
Бідолаха ще пробував бравувати, але його голос осип, і він ішов услід за дівчиною, погойдуючись так, що китиця берета плескала його – то праворуч, то ліворуч – по плечах. У душі їй шкода було бачити його сумне обличчя, та дівчині не подобалося втішати його гарними словами.
- Слухайте, куме Турідду, – сказала вона врешті, – відпустіть мене до подруг. Що би заговорили на селі, якби побачили мене з вами?
- Слушно, – відповів Турідду, – тепер, коли ви виходите заміж за кума Альфіо, який має чотири мули у хліві, не годиться давати приводу для пліток. А моя мати, бідолашна, мусила продати нашого гнідого мула і малесенький виноградник на великій дорозі, поки я був солдатом. Минула щаслива пора, і більше ви не думаєте про те, як ми розмовляли через вікно у дворі й ви подарували мені хустку, перш ніж я поїхав; одному Богу відомо, скільки сліз я пролив у неї, їдучи так далеко, що там не знають і назви нашого села. Тож нині прощавайте, Лоло; уважаймо це доброю розв’язкою і кінцем нашої дружби.
Лола вийшла заміж за перевізника; першої ж неділі потому подалася на гуляння і всілася, склавши руки на животі, аби продемонструвати всі великі золоті обручки, які подарував їй чоловік. Турідду, маючи байдужий вигляд, безнастанно походжав туди-сюди вулицею з люлькою в роті, тримаючи руки в кишенях і позираючи на дівчат; але всередині його поїдало усвідомлення, що Лолин чоловік має стільки золота і що вона не звертає на нього уваги, коли він проходить повз неї.
- Хочу відплатити цій собаці на її власних очах! – бурчав він.
Навпроти кума Альфіо сидів дядько Кола, виноградар, який, подейкували, був багатий, мов свиня, і мав удома незаміжню дочку. Турідду так повівся і стільки наговорив, що став працювати наймитом у дядька Коли й почав нерідко заходити до нього додому і намовляти дівчині ніжні слова.
- Чому ви не ходите до Лоли казати ці гарні речі? – спитала Санта.
- Лола – велика панна! Лола нині заміжня за коронованим королем.
- Я не варта коронованого короля.
- Ви варті сотні таких, як Лола, і знаю одного чоловіка, який би зовсім не дивився на Лолу, коли бачить вас, бо Лола не гідна подавати вам черевики.
- Коли лисиця не могла дістати винограду…
- Вона сказала: який ти гарний, моє золотко!
- Гей! Приберіть руки, куме Турідду!
- Боїтеся, що з’їм вас?
- Не боюся ні вас, ані вашого Бога.
- Е, та знаємо, що ваша мати з Лікодії. Маєте полум’яну кров! Ох, я, здається, з’їв би вас очима!
- Їжте очима, якщо до вподоби – крихт не лишиться. А поки підніміть мені оцей жмуток.
- Для вас я підняв би увесь дім!
Аби не зашарітися, вона кинула в нього першу ліпшу стамеску і лише дивом не влучила.
- Поквапмося, балаканиною сухого гілля не зв’язати.
- Якби я був заможний, то хотів би мати таку дружину, як ви, Санто.
- Я не вийду заміж за коронованого короля, як Лола, але посаг і в мене знайдеться, коли Господь пошле мені когось.
- Знаємо, що ви багаті! Знаємо це!
- Якщо знаєте, то покваптеся. Батько йде, і не хотіла б я, аби він застав мене у дворі.
Батько починав супитися, та дівчина вдавала, що не помічає цього, бо китиця на стрільцевому береті лоскотала батькові серце і постійно танцювала перед очима доньки… Коли батько виставив Турідду за двері, донька відчинила вікно і прогомоніла з ним цілий вечір, отож усі сусіди лише про це говорили.
- Божеволію через тебе, – казав Турідду. – Утрачаю сон і апетит.
- Пусте.
- Хотів би бути сином Віктора-Емануїла, аби одружитися з тобою!
- Пусте.
- Присягаюся Мадонною, що з’їв би тебе, як хліб!
- Пусте.
- Ох, честю клянуся!
- Ох, матінко моя!
Лола, яка щовечора підслуховувала їх з-поза вази з базиліком, то шаріючись, то блідніючи, раз покликала Турідду.
- Отже, куме Турідду, до старих друзів більше не заходять?
- Так! – зітхнув юнак. – Щасливий той, хто може зайти до вас.
- Якщо ви бажаєте зайти до мене, то знаєте, де мешкаю! – відповіла Лола.
Турідду почав заходити до неї так часто, що Санта помітила це і зачинила вікно просто перед ним. Коли стрілець проходив, сусіди усміхнено показували на нього і похитували головою. Лолин чоловік об’їжджав ярмарки зі своїми мулами.
- У неділю піду сповідатися, бо вночі мені наснився синій виноград [3], – мовила Лола.
- Не йди, не йди! – упрохував Турідду.
- Ні, скоро Великдень, і мій чоловік схоче дізнатися, чому я не була на сповіді.
- Ох! – шепотіла Санта, донька дядька Коли, очікуючи на колінах своєї черги перед сповіддю, тоді як Лола прала свої гріхи. – Душею присягаюся, що не пошлю тебе до Рима на каяття!
- Кум Альфіо повернувся зі своїми мулами, навантажений грошима, і привіз мені в дарунок на свято гарну нову сукню.
- Маєте рацію, що привозите їй дарунки, – сказала йому сусідка Санта, – бо, коли вас тут немає, дружина прикрашає вашу домівку!
Кум Альфіо належав до числа тих людей, які слухають пильно, і, почувши такі слова про дружину, зблід, наче в нього встромили ножа.
- Чорт забирай! – вигукнув він. – Якщо ви помиляєтеся, то не залишу вам цілого ока, аби не могли плакати ні ви, ані вся ваша рідня!
- Я не звикла плакати! – відповіла Санта. – Навіть тоді не плакала, коли бачила цими самими очима, як Турідду, син тітки Нунції, заходив уночі в домівку вашої дружини.
- Гаразд, – відказав кум Альфіо. – Дуже вам дякую.
Тепер, коли ревнивий чоловік повернувся, Турідду більше не вештався вдень вулицею, а перетравлював своє горе в шинку з товаришами; напередодні Великодня перед ними стояла миска з ковбасою. Коли увійшов кум Альфіо, за одним тим, як він подивився на нього, Турідду зрозумів, що той прийшов у справі, й поклав виделку на миску.
- Чого бажаєте, куме Альфіо? – мовив він йому.
- Нічого не прошу, куме Турідду. Я вже давно вас не бачив і хотів поговорити з вами – ви знаєте, про що.
Турідду простягнув йому склянку, але кум Альфіо відштовхнув її. Тоді Турідду підвівся і сказав:
- Я готовий, куме Альфіо.
Той охопив йому шию руками.
- Якщо погоджуєтеся прийти завтра до інжирового гаю, то зможемо поговорити про цю справу, куме.
- Очікуйте мене на світанку на великій дорозі, і підемо туди вкупі.
На цих словах вони обмінялися цілунками виклику. Турідду стиснув зубами вухо перевізника, що означало урочисту обіцянку прибути.
Товариші мовчки залишили ковбасу і провели Турідду додому. Бідна тітка Нунція чекала на нього щодня до пізнього вечора.
- Мамо, – сказав їй Турідду, – пам’ятаєте, коли я пішов у солдати, ви думали, що вже не повернуся? Поцілуйте мене міцно, як тоді, бо завтра вранці йду далеко.
Ще до світанку він витягнув великого ножа, якого сховав у сіні, йдучи в солдати, і попростував у напрямку інжирового гаю.
- Боже мій! Куди ви йдете такий схвильований? – схлипувала налякана Лола, коли чоловік збирався йти.
- Піду тут недалеко, – відповів кум Альфіо, – але тобі було б ліпше, якби я не повернувся.
Лола в сорочці молилася біля ліжка, притискаючи до губ чотки, які привіз їй отець Бернардіно зі Святої Землі, й читаючи стільки «Богородиць», скільки могло вміститися на них.
- Куме Альфіо, – почав Турідду, пройшовши частину дороги обіч свого супутника, який мовчав, насунувши берет на очі. – Як Бог святий, знаю, що не маю рації, й дав би себе вбити. Але перш ніж піти з дому, я бачив свою стару, яка встала під приводом годування курей, аби побачити мене перед виходом, наче серце підказувало їй правду, і, як Бог святий, уб’ю вас, мов собаку, аби не плакала моя старенька.
- Чудово, – відповів кум Альфіо, знімаючи з себе жилета, – обидва битимемося на смерть.
І той, і той добре володіли ножем. Турідду дістав перший удар і вправно прийняв його в руку; прицільно повернув удар і влучив просто в пах супротивникові.
- Ох, куме Турідду! Бачу, ви всерйоз наміряєтеся мене вбити!
- Так, я-бо казав це вам. По тому як бачив свою стару з курями, вона постійно стоїть перед моїми очима.
- Гарно розплющте очі! – крикнув йому кум Альфіо. – Поверну вам повну міру.
Стоячи зовсім зігнутий, аби лівою рукою притримувати рану, яка заподіювала йому страждання, і майже торкаючись ліктем землі, він швидко схопив жменю піску і кинув у вічі супротивнику.
- Ох! – гаркнув засліплений Турідду. – Мені кінець.
Він намагався врятуватись, розпачливо відплигуючи назад, але кум Альфіо нагнав його і завдав йому другого удару в живіт і третього в горло.
- Ось тобі й третій! Це за будинок, який ти оздобив мені. Тепер твоя мати полишить своїх курей.
Турідду метнувся кілька разів туди-сюди серед смокв і впав неживою масою. Спінюючись, кров вирувала в його горлі, і він навіть не спромігся вимовити:
- Ох, матінко моя!


Першодрук оригіналу: у збірці новел Дж. Верґи «Життя полів» (1880, Мілан).
1. Лікодія-Евбея – муніципалітет в Італії на півдні острова Сицилія, за пів ста кілометрів від Катанії.
2. Сортіно – муніципалітет неподалік Сіракузи, на південному заході Сицилії.
3. В окультизмі та народних віруваннях сон про синій виноград віщує розлуку з коханою людиною.






Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2023-01-14 09:29:27
Переглядів сторінки твору 29
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.814
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КЛАСИКА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2023.02.01 00:46
Автор у цю хвилину відсутній