Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
2025.12.13
08:57
Вірш розглядався на онлайн-колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів.
І от що ми маємо в підсумку.
Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно спорідне
2025.12.13
08:13
Ти ще мене не розлюбив,
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
2025.12.12
22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
2025.12.12
19:50
По грудках їхав грудень,
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
2025.12.12
14:44
Є чуття у моєму серці
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
2025.12.12
14:03
У мене на грудях ти стогнеш, і довго,
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
2025.12.12
12:51
Марія Лавренюк. Улиянка. Роман. —Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2024. —216 с.
Чи не кожен автор рецензії замислюється над тим, чому не оминув увагою твір того чи іншого письменника, що підштовхнуло його до роздумів про прочитане і, власне, якими б
2025.12.12
07:59
ця Присутність незримо гріє
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
“ЕВРЕЙСКОЕ СЧАСТЬЕ”
Говорят, что внешность обманчива. И чаще всего в это вкладывают психические, а не физические качества человека. Мол, предстал таким милым и обходительным, а на самом деле – дрянь. А мне довелось столкнуться с самым что ни на есть первозданным значением этого выражения.
Повинуясь своему давнему правилу “Лучше на десять минут раньше, чем на пять позже”, я пришел и застал своего давнего знакомого по охране школы-интерната.
– Ты умрешь со смеху, если узнаешь, что я услышал сегодня, – встретил он меня.
– И что же?
– Представляешь, спрашивает меня один мальчик, ходил ли я в их столовую. Нет, отвечаю. Как-то неудобно. А он и говорит как что-то само собой разумеющееся: “Ата егуди – аль титбаеш “
– И что же здесь смешного?
– А то, что я никакой не еврей.
– ??
– Не веришь? Не ты первый. И уж если я так удивил тебя, то хочешь, расскажу кое-что забавное из своего прошлого.
Как-то после лекции о Тарасе Шевченко в сельском клубе, догоняет меня мужичок и спрашивает:
– Выбачте, вы часом не жыдок?
– Да, – отвечаю, чтобы избежать дальнейших расспросов.
– Не можэ буть. Вы ж так гарно балакаете по-нашому...
Я торопился в детский дом, где после армии с дипломом педучилища работал воспитателем, времени было в обрез да и продолжать пустой, как мне казалось, разговор не хотелось. Оставалось только развести руками и попрощаться с любопытным собеседником.
А по дороге вспомнилось, как еще каких-то двадцать лет назад старшие, уходя из дому, всякий раз говорили мне, двухлетнему:
– Ты же не выходи на улицу. Там цыгане и жиды могут тебя забрать.
Но чтоб меня самого принимали за одного из предполагаемых похитителей, это было впервые. Правда, на следующий год, став студентом Киевского госуниверситета и начав дружить с будущей женой-еврейкой, всякий раз, когда показывался в еврейских домах и называл свое имя, наступала пауза и в удивленных взглядах хозяев я читал тот же самый, что и в селе, вопрос: “Как, при такой внешности и не еврей?” Выручала жена, обращая все в шутку:
– Не удивляйтесь. В роддоме его просто подменили.
В Израиле при выдаче удостоверения личности хоть и не сомневались в моем еврействе, но при отсутствии надлежащих документов в графе национальность все же проставили “не записано”, пообещав изменить, как только раввинатский суд подтвердит их предположение. А там один из вершителей моей судьбы сказал открытым текстом:
– Ну, зачем оно тебе чужое горе, это еврейство? Тебя не преследуют, не лишают работы? Жидом никто не называет? А кроме всего – не так уж и важно, кем ты записан. Главное – кем ты себя ощущаешь...
– И кем же? – не удержался я.
– Тем, за кого тебя принимают.
И в самом деле. Вот уже какое десятилетие мой знакомый, как оказалось, еще и крещеный в младенчестве, все больше и больше погружается в иудаизм, испытывая на себе теперь совсем по-другому, чем там, на Украине, ”еврейское счастье”. Это и тогда, когда тебя всерьез спрашивают, ”ашкенази” ты или же “сфаради”. И тогда, когда в тебя целится озверевший от ненависти к иудеям арабский террорист.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
“ЕВРЕЙСКОЕ СЧАСТЬЕ”
Говорят, что внешность обманчива. И чаще всего в это вкладывают психические, а не физические качества человека. Мол, предстал таким милым и обходительным, а на самом деле – дрянь. А мне довелось столкнуться с самым что ни на есть первозданным значением этого выражения.
Повинуясь своему давнему правилу “Лучше на десять минут раньше, чем на пять позже”, я пришел и застал своего давнего знакомого по охране школы-интерната.
– Ты умрешь со смеху, если узнаешь, что я услышал сегодня, – встретил он меня.
– И что же?
– Представляешь, спрашивает меня один мальчик, ходил ли я в их столовую. Нет, отвечаю. Как-то неудобно. А он и говорит как что-то само собой разумеющееся: “Ата егуди – аль титбаеш “
– И что же здесь смешного?
– А то, что я никакой не еврей.
– ??
– Не веришь? Не ты первый. И уж если я так удивил тебя, то хочешь, расскажу кое-что забавное из своего прошлого.
Как-то после лекции о Тарасе Шевченко в сельском клубе, догоняет меня мужичок и спрашивает:
– Выбачте, вы часом не жыдок?
– Да, – отвечаю, чтобы избежать дальнейших расспросов.
– Не можэ буть. Вы ж так гарно балакаете по-нашому...
Я торопился в детский дом, где после армии с дипломом педучилища работал воспитателем, времени было в обрез да и продолжать пустой, как мне казалось, разговор не хотелось. Оставалось только развести руками и попрощаться с любопытным собеседником.
А по дороге вспомнилось, как еще каких-то двадцать лет назад старшие, уходя из дому, всякий раз говорили мне, двухлетнему:
– Ты же не выходи на улицу. Там цыгане и жиды могут тебя забрать.
Но чтоб меня самого принимали за одного из предполагаемых похитителей, это было впервые. Правда, на следующий год, став студентом Киевского госуниверситета и начав дружить с будущей женой-еврейкой, всякий раз, когда показывался в еврейских домах и называл свое имя, наступала пауза и в удивленных взглядах хозяев я читал тот же самый, что и в селе, вопрос: “Как, при такой внешности и не еврей?” Выручала жена, обращая все в шутку:
– Не удивляйтесь. В роддоме его просто подменили.
В Израиле при выдаче удостоверения личности хоть и не сомневались в моем еврействе, но при отсутствии надлежащих документов в графе национальность все же проставили “не записано”, пообещав изменить, как только раввинатский суд подтвердит их предположение. А там один из вершителей моей судьбы сказал открытым текстом:
– Ну, зачем оно тебе чужое горе, это еврейство? Тебя не преследуют, не лишают работы? Жидом никто не называет? А кроме всего – не так уж и важно, кем ты записан. Главное – кем ты себя ощущаешь...
– И кем же? – не удержался я.
– Тем, за кого тебя принимают.
И в самом деле. Вот уже какое десятилетие мой знакомый, как оказалось, еще и крещеный в младенчестве, все больше и больше погружается в иудаизм, испытывая на себе теперь совсем по-другому, чем там, на Украине, ”еврейское счастье”. Это и тогда, когда тебя всерьез спрашивают, ”ашкенази” ты или же “сфаради”. И тогда, когда в тебя целится озверевший от ненависти к иудеям арабский террорист.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
