ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.23
05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
2024.11.23
05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
2024.11.22
19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
2024.11.22
12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
2024.11.22
09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
2024.11.22
09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
2024.11.22
08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
2024.11.22
05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
2024.11.22
04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
“ЕВРЕЙСКОЕ СЧАСТЬЕ”
Говорят, что внешность обманчива. И чаще всего в это вкладывают психические, а не физические качества человека. Мол, предстал таким милым и обходительным, а на самом деле – дрянь. А мне довелось столкнуться с самым что ни на есть первозданным значением этого выражения.
Повинуясь своему давнему правилу “Лучше на десять минут раньше, чем на пять позже”, я пришел и застал своего давнего знакомого по охране школы-интерната.
– Ты умрешь со смеху, если узнаешь, что я услышал сегодня, – встретил он меня.
– И что же?
– Представляешь, спрашивает меня один мальчик, ходил ли я в их столовую. Нет, отвечаю. Как-то неудобно. А он и говорит как что-то само собой разумеющееся: “Ата егуди – аль титбаеш “
– И что же здесь смешного?
– А то, что я никакой не еврей.
– ??
– Не веришь? Не ты первый. И уж если я так удивил тебя, то хочешь, расскажу кое-что забавное из своего прошлого.
Как-то после лекции о Тарасе Шевченко в сельском клубе, догоняет меня мужичок и спрашивает:
– Выбачте, вы часом не жыдок?
– Да, – отвечаю, чтобы избежать дальнейших расспросов.
– Не можэ буть. Вы ж так гарно балакаете по-нашому...
Я торопился в детский дом, где после армии с дипломом педучилища работал воспитателем, времени было в обрез да и продолжать пустой, как мне казалось, разговор не хотелось. Оставалось только развести руками и попрощаться с любопытным собеседником.
А по дороге вспомнилось, как еще каких-то двадцать лет назад старшие, уходя из дому, всякий раз говорили мне, двухлетнему:
– Ты же не выходи на улицу. Там цыгане и жиды могут тебя забрать.
Но чтоб меня самого принимали за одного из предполагаемых похитителей, это было впервые. Правда, на следующий год, став студентом Киевского госуниверситета и начав дружить с будущей женой-еврейкой, всякий раз, когда показывался в еврейских домах и называл свое имя, наступала пауза и в удивленных взглядах хозяев я читал тот же самый, что и в селе, вопрос: “Как, при такой внешности и не еврей?” Выручала жена, обращая все в шутку:
– Не удивляйтесь. В роддоме его просто подменили.
В Израиле при выдаче удостоверения личности хоть и не сомневались в моем еврействе, но при отсутствии надлежащих документов в графе национальность все же проставили “не записано”, пообещав изменить, как только раввинатский суд подтвердит их предположение. А там один из вершителей моей судьбы сказал открытым текстом:
– Ну, зачем оно тебе чужое горе, это еврейство? Тебя не преследуют, не лишают работы? Жидом никто не называет? А кроме всего – не так уж и важно, кем ты записан. Главное – кем ты себя ощущаешь...
– И кем же? – не удержался я.
– Тем, за кого тебя принимают.
И в самом деле. Вот уже какое десятилетие мой знакомый, как оказалось, еще и крещеный в младенчестве, все больше и больше погружается в иудаизм, испытывая на себе теперь совсем по-другому, чем там, на Украине, ”еврейское счастье”. Это и тогда, когда тебя всерьез спрашивают, ”ашкенази” ты или же “сфаради”. И тогда, когда в тебя целится озверевший от ненависти к иудеям арабский террорист.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
“ЕВРЕЙСКОЕ СЧАСТЬЕ”
Говорят, что внешность обманчива. И чаще всего в это вкладывают психические, а не физические качества человека. Мол, предстал таким милым и обходительным, а на самом деле – дрянь. А мне довелось столкнуться с самым что ни на есть первозданным значением этого выражения.
Повинуясь своему давнему правилу “Лучше на десять минут раньше, чем на пять позже”, я пришел и застал своего давнего знакомого по охране школы-интерната.
– Ты умрешь со смеху, если узнаешь, что я услышал сегодня, – встретил он меня.
– И что же?
– Представляешь, спрашивает меня один мальчик, ходил ли я в их столовую. Нет, отвечаю. Как-то неудобно. А он и говорит как что-то само собой разумеющееся: “Ата егуди – аль титбаеш “
– И что же здесь смешного?
– А то, что я никакой не еврей.
– ??
– Не веришь? Не ты первый. И уж если я так удивил тебя, то хочешь, расскажу кое-что забавное из своего прошлого.
Как-то после лекции о Тарасе Шевченко в сельском клубе, догоняет меня мужичок и спрашивает:
– Выбачте, вы часом не жыдок?
– Да, – отвечаю, чтобы избежать дальнейших расспросов.
– Не можэ буть. Вы ж так гарно балакаете по-нашому...
Я торопился в детский дом, где после армии с дипломом педучилища работал воспитателем, времени было в обрез да и продолжать пустой, как мне казалось, разговор не хотелось. Оставалось только развести руками и попрощаться с любопытным собеседником.
А по дороге вспомнилось, как еще каких-то двадцать лет назад старшие, уходя из дому, всякий раз говорили мне, двухлетнему:
– Ты же не выходи на улицу. Там цыгане и жиды могут тебя забрать.
Но чтоб меня самого принимали за одного из предполагаемых похитителей, это было впервые. Правда, на следующий год, став студентом Киевского госуниверситета и начав дружить с будущей женой-еврейкой, всякий раз, когда показывался в еврейских домах и называл свое имя, наступала пауза и в удивленных взглядах хозяев я читал тот же самый, что и в селе, вопрос: “Как, при такой внешности и не еврей?” Выручала жена, обращая все в шутку:
– Не удивляйтесь. В роддоме его просто подменили.
В Израиле при выдаче удостоверения личности хоть и не сомневались в моем еврействе, но при отсутствии надлежащих документов в графе национальность все же проставили “не записано”, пообещав изменить, как только раввинатский суд подтвердит их предположение. А там один из вершителей моей судьбы сказал открытым текстом:
– Ну, зачем оно тебе чужое горе, это еврейство? Тебя не преследуют, не лишают работы? Жидом никто не называет? А кроме всего – не так уж и важно, кем ты записан. Главное – кем ты себя ощущаешь...
– И кем же? – не удержался я.
– Тем, за кого тебя принимают.
И в самом деле. Вот уже какое десятилетие мой знакомый, как оказалось, еще и крещеный в младенчестве, все больше и больше погружается в иудаизм, испытывая на себе теперь совсем по-другому, чем там, на Украине, ”еврейское счастье”. Это и тогда, когда тебя всерьез спрашивают, ”ашкенази” ты или же “сфаради”. И тогда, когда в тебя целится озверевший от ненависти к иудеям арабский террорист.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію