Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.10
23:47
Поповзла завіса, схоже,
Зал готує очі й слух.
Ми удвох. Затишна ложа
І легкий парфумів дух.
У житті ми ті ж актори.
Не на сцені хоч, але
Почуттів примхливе море
Зал готує очі й слух.
Ми удвох. Затишна ложа
І легкий парфумів дух.
У житті ми ті ж актори.
Не на сцені хоч, але
Почуттів примхливе море
2025.12.10
22:41
Гадаю, що байка про Зайця й Ведмедя багатьом відома. Оповім її тим, хто ще не чув.
Якось стрілись віч-на-віч наші герої. Привітались. А потім Заєць каже Ведмедю: «Хочеш у морду?»
«Од тебе?»- питає з глуздом ошелешений Ведмідь.
«Ні! Там, за рогом, усім
2025.12.10
20:55
Не сховаєшся уже у нішах.
Лише ти і голизна світів.
Ти стоїш, немов самотній інок,
У краю зруйнованих мостів.
Не сховаєшся за ті ідеї,
Що зітліли і упали в прах.
Не сховаєшся в краю Медеї,
Лише ти і голизна світів.
Ти стоїш, немов самотній інок,
У краю зруйнованих мостів.
Не сховаєшся за ті ідеї,
Що зітліли і упали в прах.
Не сховаєшся в краю Медеї,
2025.12.10
16:42
Парашутистко приземлись на мене
Парашутистко приземлись на мене
Я вхоплю Нью Орлеан
І Керолайна має сенс
Парашутистко зі мною ти лети
Парашутистко зі мною ти лети
Я робитиму гру в Далласі
Парашутистко приземлись на мене
Я вхоплю Нью Орлеан
І Керолайна має сенс
Парашутистко зі мною ти лети
Парашутистко зі мною ти лети
Я робитиму гру в Далласі
2025.12.10
15:07
Життя цікава повість.
Від весен до зими
то засуха, то повінь,
а то гучні громи.
Жертовна у любові —
за радістю сльоза.
Бог згарди калинові
Від весен до зими
то засуха, то повінь,
а то гучні громи.
Жертовна у любові —
за радістю сльоза.
Бог згарди калинові
2025.12.10
14:29
Якби я знав дванадцять мов,
То був би мов Франко немов.
Всіма руками і ногами
Я лезом лізу між світами,
Шукаю істини горіх
Щоби спокутувать свій гріх.
Не хочу знати навіть де ти?
Не простягай свої лабети!
2025.12.10
14:05
Едвард:
Сон – це тканина з овечої шерсті,
В яку загорнули сувій з портоланом.
І що тоді лишиться лелекам-апостолам
Що летять на озера кольору Сонця?
Філіппа:
Зафарбуй оксамит сьогодення
Сон – це тканина з овечої шерсті,
В яку загорнули сувій з портоланом.
І що тоді лишиться лелекам-апостолам
Що летять на озера кольору Сонця?
Філіппа:
Зафарбуй оксамит сьогодення
2025.12.10
13:00
Нагороди
З уст народу
Визнавав і визнаю, -
А ось інші
Геть не тішать
Душу праведну мою.
Бо донині
В Україні
З уст народу
Визнавав і визнаю, -
А ось інші
Геть не тішать
Душу праведну мою.
Бо донині
В Україні
2025.12.10
04:17
Якщо можна написати 1 вірш, можна про це ж саме написати і 2-й.
Про те ж саме тими самими словами (майже). Від цього виникає посилення.
Можна писати про те саме далі. Якщо один вірш це - випадок, 2 - вже замір, 3 - навмисне, 4 - тенденція, 5 - манера
2025.12.09
22:11
Все одно, панотче, не спитаєш
Те, про що б хотів розповісти.
Сам, напевне, достеменно знаєш:
Грішний – я, та праведний – не ти!
Моя сповідь – що вона для тебе?
Якщо хочеш, не відповідай –
Знаю сам: лише церковна треба.
Те, про що б хотів розповісти.
Сам, напевне, достеменно знаєш:
Грішний – я, та праведний – не ти!
Моя сповідь – що вона для тебе?
Якщо хочеш, не відповідай –
Знаю сам: лише церковна треба.
2025.12.09
18:01
Знову відчай рве душу сьогодні --
Самота, самота, самота.
Наче око жахливе безодні --
Безнадією все огорта.
Де ж ті душі чутливі і чулі,
Що розрадять і лік принесуть?
І відіб'ють невидимі кулі,
Самота, самота, самота.
Наче око жахливе безодні --
Безнадією все огорта.
Де ж ті душі чутливі і чулі,
Що розрадять і лік принесуть?
І відіб'ють невидимі кулі,
2025.12.09
17:57
Замовкло дев'ятнадцяте сторіччя,
Цинічне двадцять перше на зв'язку.
Романтика нікому тут не личить.
Знайти надію? Хто би знав, яку?
Сумний митець ховатиме обличчя
І серце у крамольному рядку.
Життя йому дає лише узбіччя,
Цинічне двадцять перше на зв'язку.
Романтика нікому тут не личить.
Знайти надію? Хто би знав, яку?
Сумний митець ховатиме обличчя
І серце у крамольному рядку.
Життя йому дає лише узбіччя,
2025.12.09
17:04
Для інших, ніби то, своя,
та не збагну ще й досі?
На тебе не дивлюся я,
а ти на мене зовсім.
Ми різні палуби, авжеж? —
залізні та бетонні.
Мовчить мій телефон, твій теж
та не збагну ще й досі?
На тебе не дивлюся я,
а ти на мене зовсім.
Ми різні палуби, авжеж? —
залізні та бетонні.
Мовчить мій телефон, твій теж
2025.12.09
15:07
В моїм мезозої
є зорі від Зої до зойків.
Вони на світанні
щоразу зникали востаннє,
лишаючи тільки
хвощів захаращені хащі,
де сплять динозаври,
роззявивши пастково пащі…
є зорі від Зої до зойків.
Вони на світанні
щоразу зникали востаннє,
лишаючи тільки
хвощів захаращені хащі,
де сплять динозаври,
роззявивши пастково пащі…
2025.12.09
12:47
Кішка, яка приблудилася
і так само раптово
утекла. Дружба виявилася
нетривалою. Що хотіла
сказати доля цією кішкою?
Що означала її раптова поява?
Кішка як таємнича подруга,
яка нічого не залишила
і так само раптово
утекла. Дружба виявилася
нетривалою. Що хотіла
сказати доля цією кішкою?
Що означала її раптова поява?
Кішка як таємнича подруга,
яка нічого не залишила
2025.12.09
09:12
Явився грудень-плакса в поволоці.
Де втратив білосніжність хмурень?
Спадають крапель сірі монологи
І кам'яні мокріють мури.
Брудні дороги лізуть зі сльотою,
А грудень не спішить нікуди.
Застряг на місці разом з темнотою.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де втратив білосніжність хмурень?
Спадають крапель сірі монологи
І кам'яні мокріють мури.
Брудні дороги лізуть зі сльотою,
А грудень не спішить нікуди.
Застряг на місці разом з темнотою.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
“ЕВРЕЙСКОЕ СЧАСТЬЕ”
Говорят, что внешность обманчива. И чаще всего в это вкладывают психические, а не физические качества человека. Мол, предстал таким милым и обходительным, а на самом деле – дрянь. А мне довелось столкнуться с самым что ни на есть первозданным значением этого выражения.
Повинуясь своему давнему правилу “Лучше на десять минут раньше, чем на пять позже”, я пришел и застал своего давнего знакомого по охране школы-интерната.
– Ты умрешь со смеху, если узнаешь, что я услышал сегодня, – встретил он меня.
– И что же?
– Представляешь, спрашивает меня один мальчик, ходил ли я в их столовую. Нет, отвечаю. Как-то неудобно. А он и говорит как что-то само собой разумеющееся: “Ата егуди – аль титбаеш “
– И что же здесь смешного?
– А то, что я никакой не еврей.
– ??
– Не веришь? Не ты первый. И уж если я так удивил тебя, то хочешь, расскажу кое-что забавное из своего прошлого.
Как-то после лекции о Тарасе Шевченко в сельском клубе, догоняет меня мужичок и спрашивает:
– Выбачте, вы часом не жыдок?
– Да, – отвечаю, чтобы избежать дальнейших расспросов.
– Не можэ буть. Вы ж так гарно балакаете по-нашому...
Я торопился в детский дом, где после армии с дипломом педучилища работал воспитателем, времени было в обрез да и продолжать пустой, как мне казалось, разговор не хотелось. Оставалось только развести руками и попрощаться с любопытным собеседником.
А по дороге вспомнилось, как еще каких-то двадцать лет назад старшие, уходя из дому, всякий раз говорили мне, двухлетнему:
– Ты же не выходи на улицу. Там цыгане и жиды могут тебя забрать.
Но чтоб меня самого принимали за одного из предполагаемых похитителей, это было впервые. Правда, на следующий год, став студентом Киевского госуниверситета и начав дружить с будущей женой-еврейкой, всякий раз, когда показывался в еврейских домах и называл свое имя, наступала пауза и в удивленных взглядах хозяев я читал тот же самый, что и в селе, вопрос: “Как, при такой внешности и не еврей?” Выручала жена, обращая все в шутку:
– Не удивляйтесь. В роддоме его просто подменили.
В Израиле при выдаче удостоверения личности хоть и не сомневались в моем еврействе, но при отсутствии надлежащих документов в графе национальность все же проставили “не записано”, пообещав изменить, как только раввинатский суд подтвердит их предположение. А там один из вершителей моей судьбы сказал открытым текстом:
– Ну, зачем оно тебе чужое горе, это еврейство? Тебя не преследуют, не лишают работы? Жидом никто не называет? А кроме всего – не так уж и важно, кем ты записан. Главное – кем ты себя ощущаешь...
– И кем же? – не удержался я.
– Тем, за кого тебя принимают.
И в самом деле. Вот уже какое десятилетие мой знакомый, как оказалось, еще и крещеный в младенчестве, все больше и больше погружается в иудаизм, испытывая на себе теперь совсем по-другому, чем там, на Украине, ”еврейское счастье”. Это и тогда, когда тебя всерьез спрашивают, ”ашкенази” ты или же “сфаради”. И тогда, когда в тебя целится озверевший от ненависти к иудеям арабский террорист.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
“ЕВРЕЙСКОЕ СЧАСТЬЕ”
Говорят, что внешность обманчива. И чаще всего в это вкладывают психические, а не физические качества человека. Мол, предстал таким милым и обходительным, а на самом деле – дрянь. А мне довелось столкнуться с самым что ни на есть первозданным значением этого выражения.
Повинуясь своему давнему правилу “Лучше на десять минут раньше, чем на пять позже”, я пришел и застал своего давнего знакомого по охране школы-интерната.
– Ты умрешь со смеху, если узнаешь, что я услышал сегодня, – встретил он меня.
– И что же?
– Представляешь, спрашивает меня один мальчик, ходил ли я в их столовую. Нет, отвечаю. Как-то неудобно. А он и говорит как что-то само собой разумеющееся: “Ата егуди – аль титбаеш “
– И что же здесь смешного?
– А то, что я никакой не еврей.
– ??
– Не веришь? Не ты первый. И уж если я так удивил тебя, то хочешь, расскажу кое-что забавное из своего прошлого.
Как-то после лекции о Тарасе Шевченко в сельском клубе, догоняет меня мужичок и спрашивает:
– Выбачте, вы часом не жыдок?
– Да, – отвечаю, чтобы избежать дальнейших расспросов.
– Не можэ буть. Вы ж так гарно балакаете по-нашому...
Я торопился в детский дом, где после армии с дипломом педучилища работал воспитателем, времени было в обрез да и продолжать пустой, как мне казалось, разговор не хотелось. Оставалось только развести руками и попрощаться с любопытным собеседником.
А по дороге вспомнилось, как еще каких-то двадцать лет назад старшие, уходя из дому, всякий раз говорили мне, двухлетнему:
– Ты же не выходи на улицу. Там цыгане и жиды могут тебя забрать.
Но чтоб меня самого принимали за одного из предполагаемых похитителей, это было впервые. Правда, на следующий год, став студентом Киевского госуниверситета и начав дружить с будущей женой-еврейкой, всякий раз, когда показывался в еврейских домах и называл свое имя, наступала пауза и в удивленных взглядах хозяев я читал тот же самый, что и в селе, вопрос: “Как, при такой внешности и не еврей?” Выручала жена, обращая все в шутку:
– Не удивляйтесь. В роддоме его просто подменили.
В Израиле при выдаче удостоверения личности хоть и не сомневались в моем еврействе, но при отсутствии надлежащих документов в графе национальность все же проставили “не записано”, пообещав изменить, как только раввинатский суд подтвердит их предположение. А там один из вершителей моей судьбы сказал открытым текстом:
– Ну, зачем оно тебе чужое горе, это еврейство? Тебя не преследуют, не лишают работы? Жидом никто не называет? А кроме всего – не так уж и важно, кем ты записан. Главное – кем ты себя ощущаешь...
– И кем же? – не удержался я.
– Тем, за кого тебя принимают.
И в самом деле. Вот уже какое десятилетие мой знакомый, как оказалось, еще и крещеный в младенчестве, все больше и больше погружается в иудаизм, испытывая на себе теперь совсем по-другому, чем там, на Украине, ”еврейское счастье”. Это и тогда, когда тебя всерьез спрашивают, ”ашкенази” ты или же “сфаради”. И тогда, когда в тебя целится озверевший от ненависти к иудеям арабский террорист.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
