Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.03
15:31
Якби лише земля мала
тримала на цім світі,
то я б під хатою росла,
Черемхою в розквіті.
Пахтіла б медом навесні,
і раювала літом,
а восени удалині
блищала фіанітом.
тримала на цім світі,
то я б під хатою росла,
Черемхою в розквіті.
Пахтіла б медом навесні,
і раювала літом,
а восени удалині
блищала фіанітом.
2025.12.03
01:01
хотів тобі я наспівати
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
2025.12.02
22:34
Потойбіч і посейбіч – все це ти.
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
2025.12.02
22:17
Насправді грудень не зігріє,
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
2025.12.02
21:18
Поворожи мені на гущі кавовій!
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
2025.12.02
20:34
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
2025.12.02
17:20
Грудень сіє на сито дощ,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
2025.12.02
14:53
Дивлюсь у туман непроглядний, дівочий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
2025.12.02
10:58
Дехто, хто де.
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
2025.12.01
23:04
Закінчує справи свої листопад,
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
2025.12.01
12:00
Двадцять літ минає від часів
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
“ЕВРЕЙСКОЕ СЧАСТЬЕ”
Говорят, что внешность обманчива. И чаще всего в это вкладывают психические, а не физические качества человека. Мол, предстал таким милым и обходительным, а на самом деле – дрянь. А мне довелось столкнуться с самым что ни на есть первозданным значением этого выражения.
Повинуясь своему давнему правилу “Лучше на десять минут раньше, чем на пять позже”, я пришел и застал своего давнего знакомого по охране школы-интерната.
– Ты умрешь со смеху, если узнаешь, что я услышал сегодня, – встретил он меня.
– И что же?
– Представляешь, спрашивает меня один мальчик, ходил ли я в их столовую. Нет, отвечаю. Как-то неудобно. А он и говорит как что-то само собой разумеющееся: “Ата егуди – аль титбаеш “
– И что же здесь смешного?
– А то, что я никакой не еврей.
– ??
– Не веришь? Не ты первый. И уж если я так удивил тебя, то хочешь, расскажу кое-что забавное из своего прошлого.
Как-то после лекции о Тарасе Шевченко в сельском клубе, догоняет меня мужичок и спрашивает:
– Выбачте, вы часом не жыдок?
– Да, – отвечаю, чтобы избежать дальнейших расспросов.
– Не можэ буть. Вы ж так гарно балакаете по-нашому...
Я торопился в детский дом, где после армии с дипломом педучилища работал воспитателем, времени было в обрез да и продолжать пустой, как мне казалось, разговор не хотелось. Оставалось только развести руками и попрощаться с любопытным собеседником.
А по дороге вспомнилось, как еще каких-то двадцать лет назад старшие, уходя из дому, всякий раз говорили мне, двухлетнему:
– Ты же не выходи на улицу. Там цыгане и жиды могут тебя забрать.
Но чтоб меня самого принимали за одного из предполагаемых похитителей, это было впервые. Правда, на следующий год, став студентом Киевского госуниверситета и начав дружить с будущей женой-еврейкой, всякий раз, когда показывался в еврейских домах и называл свое имя, наступала пауза и в удивленных взглядах хозяев я читал тот же самый, что и в селе, вопрос: “Как, при такой внешности и не еврей?” Выручала жена, обращая все в шутку:
– Не удивляйтесь. В роддоме его просто подменили.
В Израиле при выдаче удостоверения личности хоть и не сомневались в моем еврействе, но при отсутствии надлежащих документов в графе национальность все же проставили “не записано”, пообещав изменить, как только раввинатский суд подтвердит их предположение. А там один из вершителей моей судьбы сказал открытым текстом:
– Ну, зачем оно тебе чужое горе, это еврейство? Тебя не преследуют, не лишают работы? Жидом никто не называет? А кроме всего – не так уж и важно, кем ты записан. Главное – кем ты себя ощущаешь...
– И кем же? – не удержался я.
– Тем, за кого тебя принимают.
И в самом деле. Вот уже какое десятилетие мой знакомый, как оказалось, еще и крещеный в младенчестве, все больше и больше погружается в иудаизм, испытывая на себе теперь совсем по-другому, чем там, на Украине, ”еврейское счастье”. Это и тогда, когда тебя всерьез спрашивают, ”ашкенази” ты или же “сфаради”. И тогда, когда в тебя целится озверевший от ненависти к иудеям арабский террорист.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
“ЕВРЕЙСКОЕ СЧАСТЬЕ”
Говорят, что внешность обманчива. И чаще всего в это вкладывают психические, а не физические качества человека. Мол, предстал таким милым и обходительным, а на самом деле – дрянь. А мне довелось столкнуться с самым что ни на есть первозданным значением этого выражения.
Повинуясь своему давнему правилу “Лучше на десять минут раньше, чем на пять позже”, я пришел и застал своего давнего знакомого по охране школы-интерната.
– Ты умрешь со смеху, если узнаешь, что я услышал сегодня, – встретил он меня.
– И что же?
– Представляешь, спрашивает меня один мальчик, ходил ли я в их столовую. Нет, отвечаю. Как-то неудобно. А он и говорит как что-то само собой разумеющееся: “Ата егуди – аль титбаеш “
– И что же здесь смешного?
– А то, что я никакой не еврей.
– ??
– Не веришь? Не ты первый. И уж если я так удивил тебя, то хочешь, расскажу кое-что забавное из своего прошлого.
Как-то после лекции о Тарасе Шевченко в сельском клубе, догоняет меня мужичок и спрашивает:
– Выбачте, вы часом не жыдок?
– Да, – отвечаю, чтобы избежать дальнейших расспросов.
– Не можэ буть. Вы ж так гарно балакаете по-нашому...
Я торопился в детский дом, где после армии с дипломом педучилища работал воспитателем, времени было в обрез да и продолжать пустой, как мне казалось, разговор не хотелось. Оставалось только развести руками и попрощаться с любопытным собеседником.
А по дороге вспомнилось, как еще каких-то двадцать лет назад старшие, уходя из дому, всякий раз говорили мне, двухлетнему:
– Ты же не выходи на улицу. Там цыгане и жиды могут тебя забрать.
Но чтоб меня самого принимали за одного из предполагаемых похитителей, это было впервые. Правда, на следующий год, став студентом Киевского госуниверситета и начав дружить с будущей женой-еврейкой, всякий раз, когда показывался в еврейских домах и называл свое имя, наступала пауза и в удивленных взглядах хозяев я читал тот же самый, что и в селе, вопрос: “Как, при такой внешности и не еврей?” Выручала жена, обращая все в шутку:
– Не удивляйтесь. В роддоме его просто подменили.
В Израиле при выдаче удостоверения личности хоть и не сомневались в моем еврействе, но при отсутствии надлежащих документов в графе национальность все же проставили “не записано”, пообещав изменить, как только раввинатский суд подтвердит их предположение. А там один из вершителей моей судьбы сказал открытым текстом:
– Ну, зачем оно тебе чужое горе, это еврейство? Тебя не преследуют, не лишают работы? Жидом никто не называет? А кроме всего – не так уж и важно, кем ты записан. Главное – кем ты себя ощущаешь...
– И кем же? – не удержался я.
– Тем, за кого тебя принимают.
И в самом деле. Вот уже какое десятилетие мой знакомый, как оказалось, еще и крещеный в младенчестве, все больше и больше погружается в иудаизм, испытывая на себе теперь совсем по-другому, чем там, на Украине, ”еврейское счастье”. Это и тогда, когда тебя всерьез спрашивают, ”ашкенази” ты или же “сфаради”. И тогда, когда в тебя целится озверевший от ненависти к иудеям арабский террорист.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
