Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.17
17:02
Нелегко живеться бідним жебракам на світі.
Не завжди є, що поїсти чи вдосталь попити.
Живе, наче та билина у чистому полі,
Котиться, куди занести здатна гірка доля,
Куди вітер життя котить й прихистку немає.
Жебраючи по дорогах, по шляхах блукає.
Де
Не завжди є, що поїсти чи вдосталь попити.
Живе, наче та билина у чистому полі,
Котиться, куди занести здатна гірка доля,
Куди вітер життя котить й прихистку немає.
Жебраючи по дорогах, по шляхах блукає.
Де
2026.05.17
11:34
Я хочу заховатись у світах,
Новітніх, переливчастих, барвистих.
Я хочу заховатись у снігах
І у похмурім, перепрілім листі.
Упасти вниз, немовби збитий птах,
І злитися з божественним намистом.
Я хочу прямувати у світи
Новітніх, переливчастих, барвистих.
Я хочу заховатись у снігах
І у похмурім, перепрілім листі.
Упасти вниз, немовби збитий птах,
І злитися з божественним намистом.
Я хочу прямувати у світи
2026.05.17
11:17
Забери мене туди,
де немає сліз біди,
тільки небеса безкраю
на околиці розмаю.
Ти чекай мене, коханий,
де зірниця полум'яна
враз спалахує свічею,
вогняницею тією,
де немає сліз біди,
тільки небеса безкраю
на околиці розмаю.
Ти чекай мене, коханий,
де зірниця полум'яна
враз спалахує свічею,
вогняницею тією,
2026.05.17
11:14
Ми, буває, від себе втікаєм,
кожен прагне своє наздогнати,
але час — він це просто мотає
на одвічні свої циферблати.
Через мінні поля безрозсудства
час ішов завжди рівно і сухо,
він доводив учених до глупства
кожен прагне своє наздогнати,
але час — він це просто мотає
на одвічні свої циферблати.
Через мінні поля безрозсудства
час ішов завжди рівно і сухо,
він доводив учених до глупства
2026.05.17
10:14
не мав ні статків ні хатів
не мав і звиклої автівки
хтось оббирав мене до нитки
всіляк однак і я хотів
у цій намарній боротьбі
де нас оточують примари
іще якийсь вампір кумарить
жадає крови та ганьби
не мав і звиклої автівки
хтось оббирав мене до нитки
всіляк однак і я хотів
у цій намарній боротьбі
де нас оточують примари
іще якийсь вампір кумарить
жадає крови та ганьби
2026.05.17
08:48
Як закриєш очі вночі зі скрипом,
Катеринку розкрутиш з думок звичайних,
Наче зернятко проса щуром трамвайним
По дзвінкому сталевому лабіринту,
Без кінця і краю, без насолоди,
За дурними законами злої карми -
Не у тебе ж суд чи скрипти свободи -
Катеринку розкрутиш з думок звичайних,
Наче зернятко проса щуром трамвайним
По дзвінкому сталевому лабіринту,
Без кінця і краю, без насолоди,
За дурними законами злої карми -
Не у тебе ж суд чи скрипти свободи -
2026.05.17
06:19
І. Г...
Краще було б не торкати
Поглядом ніжним своїм
Вкутану теплим халатом
Жінку на ганку чужім.
Краще було б не плекати
В серці наївнім надій,
Що я сподобатись здатен
Краще було б не торкати
Поглядом ніжним своїм
Вкутану теплим халатом
Жінку на ганку чужім.
Краще було б не плекати
В серці наївнім надій,
Що я сподобатись здатен
2026.05.17
00:42
Я більше не почую голос Ваш,
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
2026.05.16
18:41
Дійові особи:
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
2026.05.16
18:30
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
2026.05.16
15:31
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
2026.05.16
13:25
Про "мудрий вкраїнський нарід"
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
2026.05.16
11:28
було нам добре під зірками
були ідеї під парами
і вистачало мелодрами
реально
весна тендітна пелюстками
кохав і я тебе оксано
ми бавились в аероплана
часами
були ідеї під парами
і вистачало мелодрами
реально
весна тендітна пелюстками
кохав і я тебе оксано
ми бавились в аероплана
часами
2026.05.16
11:25
Спливала ніч жарка й загайна,
я додивлявсь останні сни,
аж тут явилась звістка файна:
вернувсь товариш із війни.
Часи тягнулися марудні,
тримали справи клопіткі,
та все ж ми стрілись пополудні
я додивлявсь останні сни,
аж тут явилась звістка файна:
вернувсь товариш із війни.
Часи тягнулися марудні,
тримали справи клопіткі,
та все ж ми стрілись пополудні
2026.05.16
10:55
Як прикро те, що рік минає,
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.
2026.05.16
10:49
НЕЖДАНА: СМЕРТЬ ПІД КУПОЛАМИ
Поки законні діти князя вчили латину та готувалися до європейських королівств, маленька Неждана бігала босоніж по піску Десни і наливалася красою як дика рожа. Вона була тінню утраченого кохання Ярославової юності, про яку
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
“ЕВРЕЙСКОЕ СЧАСТЬЕ”
Говорят, что внешность обманчива. И чаще всего в это вкладывают психические, а не физические качества человека. Мол, предстал таким милым и обходительным, а на самом деле – дрянь. А мне довелось столкнуться с самым что ни на есть первозданным значением этого выражения.
Повинуясь своему давнему правилу “Лучше на десять минут раньше, чем на пять позже”, я пришел и застал своего давнего знакомого по охране школы-интерната.
– Ты умрешь со смеху, если узнаешь, что я услышал сегодня, – встретил он меня.
– И что же?
– Представляешь, спрашивает меня один мальчик, ходил ли я в их столовую. Нет, отвечаю. Как-то неудобно. А он и говорит как что-то само собой разумеющееся: “Ата егуди – аль титбаеш “
– И что же здесь смешного?
– А то, что я никакой не еврей.
– ??
– Не веришь? Не ты первый. И уж если я так удивил тебя, то хочешь, расскажу кое-что забавное из своего прошлого.
Как-то после лекции о Тарасе Шевченко в сельском клубе, догоняет меня мужичок и спрашивает:
– Выбачте, вы часом не жыдок?
– Да, – отвечаю, чтобы избежать дальнейших расспросов.
– Не можэ буть. Вы ж так гарно балакаете по-нашому...
Я торопился в детский дом, где после армии с дипломом педучилища работал воспитателем, времени было в обрез да и продолжать пустой, как мне казалось, разговор не хотелось. Оставалось только развести руками и попрощаться с любопытным собеседником.
А по дороге вспомнилось, как еще каких-то двадцать лет назад старшие, уходя из дому, всякий раз говорили мне, двухлетнему:
– Ты же не выходи на улицу. Там цыгане и жиды могут тебя забрать.
Но чтоб меня самого принимали за одного из предполагаемых похитителей, это было впервые. Правда, на следующий год, став студентом Киевского госуниверситета и начав дружить с будущей женой-еврейкой, всякий раз, когда показывался в еврейских домах и называл свое имя, наступала пауза и в удивленных взглядах хозяев я читал тот же самый, что и в селе, вопрос: “Как, при такой внешности и не еврей?” Выручала жена, обращая все в шутку:
– Не удивляйтесь. В роддоме его просто подменили.
В Израиле при выдаче удостоверения личности хоть и не сомневались в моем еврействе, но при отсутствии надлежащих документов в графе национальность все же проставили “не записано”, пообещав изменить, как только раввинатский суд подтвердит их предположение. А там один из вершителей моей судьбы сказал открытым текстом:
– Ну, зачем оно тебе чужое горе, это еврейство? Тебя не преследуют, не лишают работы? Жидом никто не называет? А кроме всего – не так уж и важно, кем ты записан. Главное – кем ты себя ощущаешь...
– И кем же? – не удержался я.
– Тем, за кого тебя принимают.
И в самом деле. Вот уже какое десятилетие мой знакомый, как оказалось, еще и крещеный в младенчестве, все больше и больше погружается в иудаизм, испытывая на себе теперь совсем по-другому, чем там, на Украине, ”еврейское счастье”. Это и тогда, когда тебя всерьез спрашивают, ”ашкенази” ты или же “сфаради”. И тогда, когда в тебя целится озверевший от ненависти к иудеям арабский террорист.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
“ЕВРЕЙСКОЕ СЧАСТЬЕ”
Говорят, что внешность обманчива. И чаще всего в это вкладывают психические, а не физические качества человека. Мол, предстал таким милым и обходительным, а на самом деле – дрянь. А мне довелось столкнуться с самым что ни на есть первозданным значением этого выражения.
Повинуясь своему давнему правилу “Лучше на десять минут раньше, чем на пять позже”, я пришел и застал своего давнего знакомого по охране школы-интерната.
– Ты умрешь со смеху, если узнаешь, что я услышал сегодня, – встретил он меня.
– И что же?
– Представляешь, спрашивает меня один мальчик, ходил ли я в их столовую. Нет, отвечаю. Как-то неудобно. А он и говорит как что-то само собой разумеющееся: “Ата егуди – аль титбаеш “
– И что же здесь смешного?
– А то, что я никакой не еврей.
– ??
– Не веришь? Не ты первый. И уж если я так удивил тебя, то хочешь, расскажу кое-что забавное из своего прошлого.
Как-то после лекции о Тарасе Шевченко в сельском клубе, догоняет меня мужичок и спрашивает:
– Выбачте, вы часом не жыдок?
– Да, – отвечаю, чтобы избежать дальнейших расспросов.
– Не можэ буть. Вы ж так гарно балакаете по-нашому...
Я торопился в детский дом, где после армии с дипломом педучилища работал воспитателем, времени было в обрез да и продолжать пустой, как мне казалось, разговор не хотелось. Оставалось только развести руками и попрощаться с любопытным собеседником.
А по дороге вспомнилось, как еще каких-то двадцать лет назад старшие, уходя из дому, всякий раз говорили мне, двухлетнему:
– Ты же не выходи на улицу. Там цыгане и жиды могут тебя забрать.
Но чтоб меня самого принимали за одного из предполагаемых похитителей, это было впервые. Правда, на следующий год, став студентом Киевского госуниверситета и начав дружить с будущей женой-еврейкой, всякий раз, когда показывался в еврейских домах и называл свое имя, наступала пауза и в удивленных взглядах хозяев я читал тот же самый, что и в селе, вопрос: “Как, при такой внешности и не еврей?” Выручала жена, обращая все в шутку:
– Не удивляйтесь. В роддоме его просто подменили.
В Израиле при выдаче удостоверения личности хоть и не сомневались в моем еврействе, но при отсутствии надлежащих документов в графе национальность все же проставили “не записано”, пообещав изменить, как только раввинатский суд подтвердит их предположение. А там один из вершителей моей судьбы сказал открытым текстом:
– Ну, зачем оно тебе чужое горе, это еврейство? Тебя не преследуют, не лишают работы? Жидом никто не называет? А кроме всего – не так уж и важно, кем ты записан. Главное – кем ты себя ощущаешь...
– И кем же? – не удержался я.
– Тем, за кого тебя принимают.
И в самом деле. Вот уже какое десятилетие мой знакомый, как оказалось, еще и крещеный в младенчестве, все больше и больше погружается в иудаизм, испытывая на себе теперь совсем по-другому, чем там, на Украине, ”еврейское счастье”. Это и тогда, когда тебя всерьез спрашивают, ”ашкенази” ты или же “сфаради”. И тогда, когда в тебя целится озверевший от ненависти к иудеям арабский террорист.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
