Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Прощайте, Дмитре Васильовичу!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Прощайте, Дмитре Васильовичу!
Помер мій учитель і наставник Дмитро Васильович Павличко і калейдоскоп спогадів про нього накрив мене з головою. Великий письменник постійно був присутнім у моєму житті і ця втрата сприймається так само гостро, як смерть брата, якого поховав минулого року, перед самою війною.
Наша дружба розпочалася ще 1989 року, коли я вступив до лав Народного Руху України. Після мітингу, підійшов до нас з братом Віктором і запитав:
- Ви, бачу, музиканти?
- Так.
- А напишіть, но, пісню на мій вірш,- і подав лист з текстом.
- Гаразд, ми попрацюємо,- одказав брат.
Місяців шість створювалася музика. Десь всередині літа, на одному з заходів, яка проводила громадська організація, побачив нас біля сцени, підійшов, привітався.
- Ну то як, пісню вдалося створити?
У людському гаморі, за сценою, ми заспівали. Він мовчки слухав, а потім сказав:
- Дякую хлопці, це воно.
Це була пісня "Кий", яка зробила нас лауреатами фестивалю "Оберіг" та дипломантами "Червоної рути". Згодом зробили запис на студії.
- Чи пишеш вірші, Олександре? - спитав якось Дмитро Васильович.
- Пишу.
- Так неси.
- Куди?
- До моєї хати. Ось адреса і телефон.
Перша добірка моїх опусів була неграмотною, декларативною, юнацькою. І кожна сторінка з віршами була густо помережана зауваженнями. Під кожним невдалим твором стояв мінус, а вдалих виявилося тільки два.
- От що скажу... ось список літератури, яку мусиш прочитати. Це обов'язково. І проштудіюй заново підручники з української мови. А оце тобі подарунок - мій переклад книжки Шарля Бодлера "Квіти зла".
А підпис мене вразив. Там було всього три слова: "Майбутньому української літератури".
Коли ж мене було обрано головою управи Київської крайової організації Народного руху України, наші зустрічі стали регулярними
Окрім віршів став писати прозу. І, якось, після одного з партійних збіговиськ подав йому оповідання, яке щойно надрукував на партійному ризографі.
А о третій ночі пролунав дзвінок. Неня взяла слухавку, привіталася з кимось і каже:
- Сину, це тебе. Але як же пізно...
- Сашко! - вигукнув Павличко.- Завтра о сьомій ранку - до мене. Ти написав чудову річ.
А о десятій ранку, за руку, він привів мене в офіс журналу "Київ". І взявши і оборот редактора журналу сказав:
- Оце оповідання надрукувати негайно. Ось до нього моя передмова.
Коли він устиг її написати - одному Богові відомо.
А далі пішло-поїхало. Я писав - він редагував, інколи сварився.
1998 року, у співпраці з Дмитром Васильовичем створили гімн Народного Руху України. Там ціла історія, якось розкажу.
Познайомив мене зі своєю дочкою Соломією, вона тоді вже очолювала видавництво "Основа". І моя трикімнатна квартира перетворилася на склад друкарської продукції. Я формував з неї тридцятикілограмові подарунки для шкіл та бібліотек Києва, які потім роздавали на творчих заходах і презентаціях.
Коли Дмитро Васильович обрався до Верховної Ради, то призначив мене своїм помічником-консультантом. Праці стало більше. А згодом його призначили послом до республіки Польща.
Думаєте, він відпустив мене у вільне плавання? Нічого подібного. Нічні дзвоники лунали регулярно. Він просив, аби я ходив столичними підприємствами і збирав інформацію про товари, які можна продати у Польщі.
В Україні почалися вибори. Я балотувався до місцевої ради. Зателефонував Дмитрові Васильовичу, аби допоміг. Він кинув усе і примчав до Києва. Провів разом зі мною творчий вечір у школі, потім в училищі, потім на підприємстві. І скрізь агітував за мене. А потім знову подався до Польщі.
За кілька років повернувся до столиці, чекаючи на перепризначення послом до Словаччини. Подарував власні переклади Адама Міцкевича. Я тоді звернув увагу на вузлуваті пальці. Питаю:
- А що з пальцями?
- Давня історія. Я ж вчився у польській школі. Перед першим уроком учні співали "Єжи Польська не згнієла". А я співав "Ще не вмерла Україна." А вчителька сказала:
- Клади руки на стіл. Поклав А вона давай ребром лінійки бити по пальцях та примовляти:
- Будеш співати гімн Польщі?
Не співав я його, бо не знав. Неня потім довго гоїла розбиті кінцівки. Отаким був мій перший урок у польській школі.
А опісля посольської роботи повернувся до України. Якось, перестрів у партійному офісі, ухопив за лацкани піджака і мовив:
- Олександре, Йди з політики, ти митець, тому ця робота тобі заважає. І знайди чудового літреддактора, бажано людину не тільки фахову, а близьку по духу та по крові.
Так і сталося. З політики пішов, літредактора знайшов. Ви її, мабуть, знаєте, це Світлана Козаченко.
Позаминулого року редагував чергову мою книжку, трохи сварився, половину забракував. А коли дізнався, що я став членом НСПУ радів, як мала дитина. Два слова тоді вимовив:
- Ну, нарешті!
Почалася війна, але творча співпраця продовжувалася. Домовились, що принесу йому чергову добірку на вичитку. Це при тому, що він вже давно не бачив на одне око!
А скільки власних творчих планів було в цієї людини! У хаті старі килимки, простяцький светрик у дірочках, капці стоптані, але стіл завалений рукописами та книжками. Його не цікавило багатство, він не звертав уваги на золоті цяці, його турбувала тільки творчість, і люди, для яких він жив і творив...
А тепер він пішов у засвіти, а попрощатися з учителем не маю змоги. У цілях безпеки прощання з митцем і похорон відбудуться у Стопчатові, селі, де він народився. Бо багатотисячна народна маса - це військова ціль для рашистів.
Спочивай з миром, Майстре. Я неодмінно приїду до Тебе першої ліпшої нагоди і візьму з собою всіх друзів, яких ти знав і шанував: Ярослава Чорногуза, Віктора Ткаченка.........
31.01.2023р.
Наша дружба розпочалася ще 1989 року, коли я вступив до лав Народного Руху України. Після мітингу, підійшов до нас з братом Віктором і запитав:
- Ви, бачу, музиканти?
- Так.
- А напишіть, но, пісню на мій вірш,- і подав лист з текстом.
- Гаразд, ми попрацюємо,- одказав брат.
Місяців шість створювалася музика. Десь всередині літа, на одному з заходів, яка проводила громадська організація, побачив нас біля сцени, підійшов, привітався.
- Ну то як, пісню вдалося створити?
У людському гаморі, за сценою, ми заспівали. Він мовчки слухав, а потім сказав:
- Дякую хлопці, це воно.
Це була пісня "Кий", яка зробила нас лауреатами фестивалю "Оберіг" та дипломантами "Червоної рути". Згодом зробили запис на студії.
- Чи пишеш вірші, Олександре? - спитав якось Дмитро Васильович.
- Пишу.
- Так неси.
- Куди?
- До моєї хати. Ось адреса і телефон.
Перша добірка моїх опусів була неграмотною, декларативною, юнацькою. І кожна сторінка з віршами була густо помережана зауваженнями. Під кожним невдалим твором стояв мінус, а вдалих виявилося тільки два.
- От що скажу... ось список літератури, яку мусиш прочитати. Це обов'язково. І проштудіюй заново підручники з української мови. А оце тобі подарунок - мій переклад книжки Шарля Бодлера "Квіти зла".
А підпис мене вразив. Там було всього три слова: "Майбутньому української літератури".
Коли ж мене було обрано головою управи Київської крайової організації Народного руху України, наші зустрічі стали регулярними
Окрім віршів став писати прозу. І, якось, після одного з партійних збіговиськ подав йому оповідання, яке щойно надрукував на партійному ризографі.
А о третій ночі пролунав дзвінок. Неня взяла слухавку, привіталася з кимось і каже:
- Сину, це тебе. Але як же пізно...
- Сашко! - вигукнув Павличко.- Завтра о сьомій ранку - до мене. Ти написав чудову річ.
А о десятій ранку, за руку, він привів мене в офіс журналу "Київ". І взявши і оборот редактора журналу сказав:
- Оце оповідання надрукувати негайно. Ось до нього моя передмова.
Коли він устиг її написати - одному Богові відомо.
А далі пішло-поїхало. Я писав - він редагував, інколи сварився.
1998 року, у співпраці з Дмитром Васильовичем створили гімн Народного Руху України. Там ціла історія, якось розкажу.
Познайомив мене зі своєю дочкою Соломією, вона тоді вже очолювала видавництво "Основа". І моя трикімнатна квартира перетворилася на склад друкарської продукції. Я формував з неї тридцятикілограмові подарунки для шкіл та бібліотек Києва, які потім роздавали на творчих заходах і презентаціях.
Коли Дмитро Васильович обрався до Верховної Ради, то призначив мене своїм помічником-консультантом. Праці стало більше. А згодом його призначили послом до республіки Польща.
Думаєте, він відпустив мене у вільне плавання? Нічого подібного. Нічні дзвоники лунали регулярно. Він просив, аби я ходив столичними підприємствами і збирав інформацію про товари, які можна продати у Польщі.
В Україні почалися вибори. Я балотувався до місцевої ради. Зателефонував Дмитрові Васильовичу, аби допоміг. Він кинув усе і примчав до Києва. Провів разом зі мною творчий вечір у школі, потім в училищі, потім на підприємстві. І скрізь агітував за мене. А потім знову подався до Польщі.
За кілька років повернувся до столиці, чекаючи на перепризначення послом до Словаччини. Подарував власні переклади Адама Міцкевича. Я тоді звернув увагу на вузлуваті пальці. Питаю:
- А що з пальцями?
- Давня історія. Я ж вчився у польській школі. Перед першим уроком учні співали "Єжи Польська не згнієла". А я співав "Ще не вмерла Україна." А вчителька сказала:
- Клади руки на стіл. Поклав А вона давай ребром лінійки бити по пальцях та примовляти:
- Будеш співати гімн Польщі?
Не співав я його, бо не знав. Неня потім довго гоїла розбиті кінцівки. Отаким був мій перший урок у польській школі.
А опісля посольської роботи повернувся до України. Якось, перестрів у партійному офісі, ухопив за лацкани піджака і мовив:
- Олександре, Йди з політики, ти митець, тому ця робота тобі заважає. І знайди чудового літреддактора, бажано людину не тільки фахову, а близьку по духу та по крові.
Так і сталося. З політики пішов, літредактора знайшов. Ви її, мабуть, знаєте, це Світлана Козаченко.
Позаминулого року редагував чергову мою книжку, трохи сварився, половину забракував. А коли дізнався, що я став членом НСПУ радів, як мала дитина. Два слова тоді вимовив:
- Ну, нарешті!
Почалася війна, але творча співпраця продовжувалася. Домовились, що принесу йому чергову добірку на вичитку. Це при тому, що він вже давно не бачив на одне око!
А скільки власних творчих планів було в цієї людини! У хаті старі килимки, простяцький светрик у дірочках, капці стоптані, але стіл завалений рукописами та книжками. Його не цікавило багатство, він не звертав уваги на золоті цяці, його турбувала тільки творчість, і люди, для яких він жив і творив...
А тепер він пішов у засвіти, а попрощатися з учителем не маю змоги. У цілях безпеки прощання з митцем і похорон відбудуться у Стопчатові, селі, де він народився. Бо багатотисячна народна маса - це військова ціль для рашистів.
Спочивай з миром, Майстре. Я неодмінно приїду до Тебе першої ліпшої нагоди і візьму з собою всіх друзів, яких ти знав і шанував: Ярослава Чорногуза, Віктора Ткаченка.........
31.01.2023р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
