
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.18
09:21
СІМ ЧУДЕС ЮВІЛЯРА
Отже, мені виповнилося 70 років!
З огляду на цю поважну цифру хотів би поділитися деяким нагромадженим досвідом. Можливо, він зацікавить когось із тих моїх читачів, хто лише наближається до такого далекого рубежу, який у дитинстві ч
2025.09.18
07:12
В'язень мрій і невільник турбот,
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
2025.09.18
01:11
Щастя любить тишу,
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
2025.09.17
22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
2025.09.17
18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
2025.09.17
18:18
Знаючи, надходить ніч і сонце палить кораблі
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
2025.09.17
17:57
Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
2025.09.17
16:58
Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
2025.09.17
11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
2025.09.17
08:56
вересня - День народження видатного українського письменника
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
2025.09.17
02:36
Прийшла ця година,
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
2025.09.17
00:22
О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
2025.09.16
23:55
Ты могла бы наконец
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
2025.09.16
22:19
Дощі йдуть і змивають усе,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
2025.09.16
21:05
Рабби Шимон бен Элазар в молодости ушел из своего родного города и много лет изучал Тору в иешиве. Со временем он стал большим мудрецом и получил право обучать Закону других.
Решил однажды рабби Шимон Бен Элазар поехать в свой родной город навестить род
2025.09.16
16:00
Під сувору музику Шопена
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Прощайте, Дмитре Васильовичу!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Прощайте, Дмитре Васильовичу!
Помер мій учитель і наставник Дмитро Васильович Павличко і калейдоскоп спогадів про нього накрив мене з головою. Великий письменник постійно був присутнім у моєму житті і ця втрата сприймається так само гостро, як смерть брата, якого поховав минулого року, перед самою війною.
Наша дружба розпочалася ще 1989 року, коли я вступив до лав Народного Руху України. Після мітингу, підійшов до нас з братом Віктором і запитав:
- Ви, бачу, музиканти?
- Так.
- А напишіть, но, пісню на мій вірш,- і подав лист з текстом.
- Гаразд, ми попрацюємо,- одказав брат.
Місяців шість створювалася музика. Десь всередині літа, на одному з заходів, яка проводила громадська організація, побачив нас біля сцени, підійшов, привітався.
- Ну то як, пісню вдалося створити?
У людському гаморі, за сценою, ми заспівали. Він мовчки слухав, а потім сказав:
- Дякую хлопці, це воно.
Це була пісня "Кий", яка зробила нас лауреатами фестивалю "Оберіг" та дипломантами "Червоної рути". Згодом зробили запис на студії.
- Чи пишеш вірші, Олександре? - спитав якось Дмитро Васильович.
- Пишу.
- Так неси.
- Куди?
- До моєї хати. Ось адреса і телефон.
Перша добірка моїх опусів була неграмотною, декларативною, юнацькою. І кожна сторінка з віршами була густо помережана зауваженнями. Під кожним невдалим твором стояв мінус, а вдалих виявилося тільки два.
- От що скажу... ось список літератури, яку мусиш прочитати. Це обов'язково. І проштудіюй заново підручники з української мови. А оце тобі подарунок - мій переклад книжки Шарля Бодлера "Квіти зла".
А підпис мене вразив. Там було всього три слова: "Майбутньому української літератури".
Коли ж мене було обрано головою управи Київської крайової організації Народного руху України, наші зустрічі стали регулярними
Окрім віршів став писати прозу. І, якось, після одного з партійних збіговиськ подав йому оповідання, яке щойно надрукував на партійному ризографі.
А о третій ночі пролунав дзвінок. Неня взяла слухавку, привіталася з кимось і каже:
- Сину, це тебе. Але як же пізно...
- Сашко! - вигукнув Павличко.- Завтра о сьомій ранку - до мене. Ти написав чудову річ.
А о десятій ранку, за руку, він привів мене в офіс журналу "Київ". І взявши і оборот редактора журналу сказав:
- Оце оповідання надрукувати негайно. Ось до нього моя передмова.
Коли він устиг її написати - одному Богові відомо.
А далі пішло-поїхало. Я писав - він редагував, інколи сварився.
1998 року, у співпраці з Дмитром Васильовичем створили гімн Народного Руху України. Там ціла історія, якось розкажу.
Познайомив мене зі своєю дочкою Соломією, вона тоді вже очолювала видавництво "Основа". І моя трикімнатна квартира перетворилася на склад друкарської продукції. Я формував з неї тридцятикілограмові подарунки для шкіл та бібліотек Києва, які потім роздавали на творчих заходах і презентаціях.
Коли Дмитро Васильович обрався до Верховної Ради, то призначив мене своїм помічником-консультантом. Праці стало більше. А згодом його призначили послом до республіки Польща.
Думаєте, він відпустив мене у вільне плавання? Нічого подібного. Нічні дзвоники лунали регулярно. Він просив, аби я ходив столичними підприємствами і збирав інформацію про товари, які можна продати у Польщі.
В Україні почалися вибори. Я балотувався до місцевої ради. Зателефонував Дмитрові Васильовичу, аби допоміг. Він кинув усе і примчав до Києва. Провів разом зі мною творчий вечір у школі, потім в училищі, потім на підприємстві. І скрізь агітував за мене. А потім знову подався до Польщі.
За кілька років повернувся до столиці, чекаючи на перепризначення послом до Словаччини. Подарував власні переклади Адама Міцкевича. Я тоді звернув увагу на вузлуваті пальці. Питаю:
- А що з пальцями?
- Давня історія. Я ж вчився у польській школі. Перед першим уроком учні співали "Єжи Польська не згнієла". А я співав "Ще не вмерла Україна." А вчителька сказала:
- Клади руки на стіл. Поклав А вона давай ребром лінійки бити по пальцях та примовляти:
- Будеш співати гімн Польщі?
Не співав я його, бо не знав. Неня потім довго гоїла розбиті кінцівки. Отаким був мій перший урок у польській школі.
А опісля посольської роботи повернувся до України. Якось, перестрів у партійному офісі, ухопив за лацкани піджака і мовив:
- Олександре, Йди з політики, ти митець, тому ця робота тобі заважає. І знайди чудового літреддактора, бажано людину не тільки фахову, а близьку по духу та по крові.
Так і сталося. З політики пішов, літредактора знайшов. Ви її, мабуть, знаєте, це Світлана Козаченко.
Позаминулого року редагував чергову мою книжку, трохи сварився, половину забракував. А коли дізнався, що я став членом НСПУ радів, як мала дитина. Два слова тоді вимовив:
- Ну, нарешті!
Почалася війна, але творча співпраця продовжувалася. Домовились, що принесу йому чергову добірку на вичитку. Це при тому, що він вже давно не бачив на одне око!
А скільки власних творчих планів було в цієї людини! У хаті старі килимки, простяцький светрик у дірочках, капці стоптані, але стіл завалений рукописами та книжками. Його не цікавило багатство, він не звертав уваги на золоті цяці, його турбувала тільки творчість, і люди, для яких він жив і творив...
А тепер він пішов у засвіти, а попрощатися з учителем не маю змоги. У цілях безпеки прощання з митцем і похорон відбудуться у Стопчатові, селі, де він народився. Бо багатотисячна народна маса - це військова ціль для рашистів.
Спочивай з миром, Майстре. Я неодмінно приїду до Тебе першої ліпшої нагоди і візьму з собою всіх друзів, яких ти знав і шанував: Ярослава Чорногуза, Віктора Ткаченка.........
31.01.2023р.
Наша дружба розпочалася ще 1989 року, коли я вступив до лав Народного Руху України. Після мітингу, підійшов до нас з братом Віктором і запитав:
- Ви, бачу, музиканти?
- Так.
- А напишіть, но, пісню на мій вірш,- і подав лист з текстом.
- Гаразд, ми попрацюємо,- одказав брат.
Місяців шість створювалася музика. Десь всередині літа, на одному з заходів, яка проводила громадська організація, побачив нас біля сцени, підійшов, привітався.
- Ну то як, пісню вдалося створити?
У людському гаморі, за сценою, ми заспівали. Він мовчки слухав, а потім сказав:
- Дякую хлопці, це воно.
Це була пісня "Кий", яка зробила нас лауреатами фестивалю "Оберіг" та дипломантами "Червоної рути". Згодом зробили запис на студії.
- Чи пишеш вірші, Олександре? - спитав якось Дмитро Васильович.
- Пишу.
- Так неси.
- Куди?
- До моєї хати. Ось адреса і телефон.
Перша добірка моїх опусів була неграмотною, декларативною, юнацькою. І кожна сторінка з віршами була густо помережана зауваженнями. Під кожним невдалим твором стояв мінус, а вдалих виявилося тільки два.
- От що скажу... ось список літератури, яку мусиш прочитати. Це обов'язково. І проштудіюй заново підручники з української мови. А оце тобі подарунок - мій переклад книжки Шарля Бодлера "Квіти зла".
А підпис мене вразив. Там було всього три слова: "Майбутньому української літератури".
Коли ж мене було обрано головою управи Київської крайової організації Народного руху України, наші зустрічі стали регулярними
Окрім віршів став писати прозу. І, якось, після одного з партійних збіговиськ подав йому оповідання, яке щойно надрукував на партійному ризографі.
А о третій ночі пролунав дзвінок. Неня взяла слухавку, привіталася з кимось і каже:
- Сину, це тебе. Але як же пізно...
- Сашко! - вигукнув Павличко.- Завтра о сьомій ранку - до мене. Ти написав чудову річ.
А о десятій ранку, за руку, він привів мене в офіс журналу "Київ". І взявши і оборот редактора журналу сказав:
- Оце оповідання надрукувати негайно. Ось до нього моя передмова.
Коли він устиг її написати - одному Богові відомо.
А далі пішло-поїхало. Я писав - він редагував, інколи сварився.
1998 року, у співпраці з Дмитром Васильовичем створили гімн Народного Руху України. Там ціла історія, якось розкажу.
Познайомив мене зі своєю дочкою Соломією, вона тоді вже очолювала видавництво "Основа". І моя трикімнатна квартира перетворилася на склад друкарської продукції. Я формував з неї тридцятикілограмові подарунки для шкіл та бібліотек Києва, які потім роздавали на творчих заходах і презентаціях.
Коли Дмитро Васильович обрався до Верховної Ради, то призначив мене своїм помічником-консультантом. Праці стало більше. А згодом його призначили послом до республіки Польща.
Думаєте, він відпустив мене у вільне плавання? Нічого подібного. Нічні дзвоники лунали регулярно. Він просив, аби я ходив столичними підприємствами і збирав інформацію про товари, які можна продати у Польщі.
В Україні почалися вибори. Я балотувався до місцевої ради. Зателефонував Дмитрові Васильовичу, аби допоміг. Він кинув усе і примчав до Києва. Провів разом зі мною творчий вечір у школі, потім в училищі, потім на підприємстві. І скрізь агітував за мене. А потім знову подався до Польщі.
За кілька років повернувся до столиці, чекаючи на перепризначення послом до Словаччини. Подарував власні переклади Адама Міцкевича. Я тоді звернув увагу на вузлуваті пальці. Питаю:
- А що з пальцями?
- Давня історія. Я ж вчився у польській школі. Перед першим уроком учні співали "Єжи Польська не згнієла". А я співав "Ще не вмерла Україна." А вчителька сказала:
- Клади руки на стіл. Поклав А вона давай ребром лінійки бити по пальцях та примовляти:
- Будеш співати гімн Польщі?
Не співав я його, бо не знав. Неня потім довго гоїла розбиті кінцівки. Отаким був мій перший урок у польській школі.
А опісля посольської роботи повернувся до України. Якось, перестрів у партійному офісі, ухопив за лацкани піджака і мовив:
- Олександре, Йди з політики, ти митець, тому ця робота тобі заважає. І знайди чудового літреддактора, бажано людину не тільки фахову, а близьку по духу та по крові.
Так і сталося. З політики пішов, літредактора знайшов. Ви її, мабуть, знаєте, це Світлана Козаченко.
Позаминулого року редагував чергову мою книжку, трохи сварився, половину забракував. А коли дізнався, що я став членом НСПУ радів, як мала дитина. Два слова тоді вимовив:
- Ну, нарешті!
Почалася війна, але творча співпраця продовжувалася. Домовились, що принесу йому чергову добірку на вичитку. Це при тому, що він вже давно не бачив на одне око!
А скільки власних творчих планів було в цієї людини! У хаті старі килимки, простяцький светрик у дірочках, капці стоптані, але стіл завалений рукописами та книжками. Його не цікавило багатство, він не звертав уваги на золоті цяці, його турбувала тільки творчість, і люди, для яких він жив і творив...
А тепер він пішов у засвіти, а попрощатися з учителем не маю змоги. У цілях безпеки прощання з митцем і похорон відбудуться у Стопчатові, селі, де він народився. Бо багатотисячна народна маса - це військова ціль для рашистів.
Спочивай з миром, Майстре. Я неодмінно приїду до Тебе першої ліпшої нагоди і візьму з собою всіх друзів, яких ти знав і шанував: Ярослава Чорногуза, Віктора Ткаченка.........
31.01.2023р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію