Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.21
23:00
Писати сонета - це мука,
Вже краще сапать буряки,
Чи підгортати картоплю,
Чи збирати жуки.
Буває, напишеш сонета,
Глядь- а воно ж не сонет!
Й рука мимоволі підносить
Вже краще сапать буряки,
Чи підгортати картоплю,
Чи збирати жуки.
Буває, напишеш сонета,
Глядь- а воно ж не сонет!
Й рука мимоволі підносить
2026.01.21
21:17
Бувало, пишався, куражився,
Бувало, на щось не наважився –
А підсумок буде простий:
Красива життя ораторія
Завершиться у крематорії.
Як кажуть, «хоч падай, хоч стій»...
Траплялося, жили розтягував,
Бувало, на щось не наважився –
А підсумок буде простий:
Красива життя ораторія
Завершиться у крематорії.
Як кажуть, «хоч падай, хоч стій»...
Траплялося, жили розтягував,
2026.01.21
20:10
Я доторкнувся думкою до тебе.
Від тебе я іще не відчахнувся.
Ти ще моя. І скільки ж сили треба,
щоб я забув тебе, тебе позбувся.
Я що завгодно ладен сотворити,
щоб пам’ять стерла всі твої принади,
щоб і не бачити тебе, не говорити…
Від тебе я іще не відчахнувся.
Ти ще моя. І скільки ж сили треба,
щоб я забув тебе, тебе позбувся.
Я що завгодно ладен сотворити,
щоб пам’ять стерла всі твої принади,
щоб і не бачити тебе, не говорити…
2026.01.21
18:50
Із Леоніда Сергєєва
В якій ненависті горілку п’є на сонці
шахтар, комп’ютерник, розклеювач афіш!
І те, що, нібито, вона виводить стронцій,
її не робить прохолодніш чи смачніш.
В зеніті буйствує загрозливе світило.
В якій ненависті горілку п’є на сонці
шахтар, комп’ютерник, розклеювач афіш!
І те, що, нібито, вона виводить стронцій,
її не робить прохолодніш чи смачніш.
В зеніті буйствує загрозливе світило.
2026.01.21
18:43
Я закоканий в Тетяну,
От мені морока -
Заражать її не стану --
Власним гоноркоком.
Вірш писати поможу я --
Бліх половлю поки.
Хіть свою я замаскую --
От мені морока -
Заражать її не стану --
Власним гоноркоком.
Вірш писати поможу я --
Бліх половлю поки.
Хіть свою я замаскую --
2026.01.21
14:36
Пливу Ахеронтом у тихім човні,
І страшно, і боязко дуже мені:
А раптом оте? А раптом осе?
Ніхто не врятує мене й не спасе.
Сусід мій праворуч сидить в темноті.
Від страху у нього бурчить в животі.
Він теж в невідомість пливе, як і я,
І страшно, і боязко дуже мені:
А раптом оте? А раптом осе?
Ніхто не врятує мене й не спасе.
Сусід мій праворуч сидить в темноті.
Від страху у нього бурчить в животі.
Він теж в невідомість пливе, як і я,
2026.01.21
14:24
Обіцянки... обіцянки
Не про мир, не діалог.
Чисто воплі куртизанки
Моно моно монолог…
Хто б повірив, хто б довірив,
Змоноложив і схитрив,
Обіцянки розчепірив —
Я, їй-богу б, пригостив…
Не про мир, не діалог.
Чисто воплі куртизанки
Моно моно монолог…
Хто б повірив, хто б довірив,
Змоноложив і схитрив,
Обіцянки розчепірив —
Я, їй-богу б, пригостив…
2026.01.21
11:50
Ти не думала зовсім про нього,
Коли я був з тобою на «ти»,
Позабула усі застороги,
Як несила було вже знести.
Я схопив тебе грубо за руку,
Придушив і притис до стіни;
Ти тоді опиралась на муку
Коли я був з тобою на «ти»,
Позабула усі застороги,
Як несила було вже знести.
Я схопив тебе грубо за руку,
Придушив і притис до стіни;
Ти тоді опиралась на муку
2026.01.21
10:34
Повалені дерева, немов царі полеглі,
Спираються на вічність, спираються на страх.
Повалені дерева, що обіймають легко
Свободу і неволю у вічних небесах.
Повалені дерева, як воїни упалі
У грандіозний битві, у січі вогневій,
Спираються на мужніс
Спираються на вічність, спираються на страх.
Повалені дерева, що обіймають легко
Свободу і неволю у вічних небесах.
Повалені дерева, як воїни упалі
У грандіозний битві, у січі вогневій,
Спираються на мужніс
2026.01.21
05:30
нам потрібен хтось-то щоб опертись
і як захочеш на мене обіпрись
нам потрібен хтось-то щоб опертись
і якщо хочеш на мене обіпрись
її фальцет ”груди мої невідмовні бейбі
о випади тут якби утомивсь
і завжди на парківці місця доволі є
і як захочеш на мене обіпрись
нам потрібен хтось-то щоб опертись
і якщо хочеш на мене обіпрись
її фальцет ”груди мої невідмовні бейбі
о випади тут якби утомивсь
і завжди на парківці місця доволі є
2026.01.21
01:09
Начувайтеся, поети!
Римами пихатими
Ваші всі оті сонети
Розберу на атоми.
Сам, щоправда, не пишу я
Надтонку поезію.
А за мене все віршують
Римами пихатими
Ваші всі оті сонети
Розберу на атоми.
Сам, щоправда, не пишу я
Надтонку поезію.
А за мене все віршують
2026.01.20
16:41
Хоча б краплинку справжнього знайти
У білосніжній лютій хуртовині!
Душа занурюється в холоди,
А тіло, ніби в темній домовині.
Рубає навпіл ніч зимовий сон,
Кричить реальність бенефісом фальші.
Нав'язує світанок свій канон,
У білосніжній лютій хуртовині!
Душа занурюється в холоди,
А тіло, ніби в темній домовині.
Рубає навпіл ніч зимовий сон,
Кричить реальність бенефісом фальші.
Нав'язує світанок свій канон,
2026.01.20
15:48
Накликали літній прозорий дощ:
В час посухи:
Стукали в шкіряний козячий бубон,
Співали заклично, по вовчому,
А Небо порожнє, чи то посліпло,
Поглухло, почерствіло.
Думали, що то наше селище,
А то Вавилон – цегляний, стобрамний
В час посухи:
Стукали в шкіряний козячий бубон,
Співали заклично, по вовчому,
А Небо порожнє, чи то посліпло,
Поглухло, почерствіло.
Думали, що то наше селище,
А то Вавилон – цегляний, стобрамний
2026.01.20
12:40
Поїхати б в Арабські Емірати,
Там є тепло, і світло, і вода.
А нам без цього лиш поумирати
Залишилось... Оце така біда.
Та скиглити не будем анітрохи,
А затанцюєм краще на золі.
Для нас це так, мов покусали блохи.
Там є тепло, і світло, і вода.
А нам без цього лиш поумирати
Залишилось... Оце така біда.
Та скиглити не будем анітрохи,
А затанцюєм краще на золі.
Для нас це так, мов покусали блохи.
2026.01.20
11:42
В ніч на двадцяте січня не спалося. Серіали по ютубу не заходили. Задрімав. Очнувся. О другій ночі почалось. Сирена, гул, свист… ба-бах. Я в дерев’яній хатині 1937 року. Погріб поруч, але в хаті тепло і більш спокійно… Кілька разів йокнуло, стіни затремті
2026.01.20
10:44
сніг білозубо всміхається
перезирається з небом
задивляється в його око
сміх його сиплеться крихтами як у дитини
небо дивиться
дивиться на його посмішку
дивиться сіро-блакитним уламком
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...перезирається з небом
задивляється в його око
сміх його сиплеться крихтами як у дитини
небо дивиться
дивиться на його посмішку
дивиться сіро-блакитним уламком
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Будкевич (1962) /
Проза
Хід думок: про рідний край, творчі пошуки, живопис Яноша Рейті як життєпис
Мислі які непокоять творчих людей; …поява в майстерні живописця нових картин, та й на роботи попередніх років цікаво подивитися…
Роки… Спочатку вони біжать, потім - течуть, згодом йдуть, неквапом, подеколи з прискоренням… Впевнений, що з віком все більш посилюється відчуття того краю де народився. Понад три роки, з різних причин, не вдавалося відвідати Закарпаття, точніше – Ужгород…
Коли ж настав той день (13 липня 2022 року), віриться й не віриться, знову крокую вулицями обласного центру Закарпаття. Такими знайомими з молодечих літ. Знову зустрічі з давніми приятелями, колегами і новими… Відвідини декого з митців цього краю вже стали доброю традицією. В міру наближення до знайомого чотириповерхового будинку, що на проспекті Свободи, на душі теплішає…
З Яношем Рейті ми знайомі близько 11 років. Задумувався й неодноразово, що ж є спільного у таких доволі різних людей? Неоднакові світоглядні засади, смаки, вподобання. Та щось таки нас єднає… Любов до Сріберної Землі, мистецтва, жіноцтва.
Ось я вже перед дверима помешкання митця, кілька дзвіночків, спочатку у відповідь тиша, згодом чути човгання капців об паркет, і, двері відчинилися… На порозі стоїть усміхнений Янош, запрошує до домівки. У мешканців Закарпаття є цікава звичка, якщо з кимось не бачилися навіть кілька років, при зустрічі ведуть балачку так, начебто позавчора зустрічалися.
Ранкова кава, як без неї, випилася швиденько, бо художник запропонував: «Ходімо в майстерню, побачиш нові роботи, а я маю намір трохи помалювати…».
Невелика вставка… Кава! Дивовижний напій, зробив кілька ковтків і зникають втома, смуток і невпевненість. З’являється прагнення жити, творити, зникають будь-які перешкоди у здійсненні творчих задумок.
Прямуємо Капушанською, Янош пропонує коротку зупинку, говорить: «Подивися на квітучий кущ (палісадник обласної лікарні), яка краса! Я поцікавився, називається гібіскус, бачив цю рослину і на Жемайте, але там цвіт блідо-рожевий, білий мені більше до вподоби…». Гібіскус (гібіск) – рослина з родини мальвових, є дикі й окультурені. Можуть бути кущами, деревами або травами, існує близько 300 видів.
Вміють творчі люди помітити красиву квітку, вродливу жінку…
Майстерня знаходиться на вулиці Степана Добоша (колишня Пархоменка). Без поспіху йдемо освітленими Сонцем вуличками Ужгорода, приязно спілкуючись. Майстерня! Це те місце, де живописці чародійствують, адже писати картини, то чари діяти… В робітні, мені так здається, роками нічого не змінюється, окрім появи нових картин, митець творить - це добра ознака.
Новим роботам варто приділити увагу. Відразу звернув увагу на «Віддзеркалення. Річка Латориця»: дерева та верболози над річкою розгойдані вітром, мінливо відображаються у воді, варіації зеленої барви …
Зміст «Надвечір’я», начебто натяк на те, що колись люди збиралися посидіти на лавочці, погомоніти про життя-буття по-сусідськи. А нині у містах, особливо у великих, не знають як звати того, чиї двері поруч…
Якось інакше, по-новому сприймаєш твори які бачив раніше… «Захмарилося, осінь настала…», гірська дорога спадає згори донизу, праворуч біжить невеликий ручай, морози ще не вдарили. Праворуч дерев’яні хижки, дерево вже забарвлене жовтавим кольором, небо затягується хмаринами… Настрій мінорний, властивий середині осені.
Протилежні емоції викликає картина створена близько чотирьох років тому – «Червоні дахи в Карпатах». На ній зображений один з краєвидів Міжгірщини, твір вселяє почуття тихої радості, краса природи гірської частини Закарпаття заворожує.
Окрім згаданих творів, скільки ще є робіт у майстерні вартих уваги… Шістнадцять днів перебування в Ужгороді непомітно проминули, ніби добрий сон в літню пору, потрібно готуватися в дорогу. Напередодні мого від’їзду художник раптом спитав: « Андрію, а чого ти тоді пішов звідси?...». Мешканці Закарпаття вживають слово «пішов» в розумінні поїхав. «Так склалися обставини…», - відказав я. Знаємо, обставини самі по собі не складаються, на них впливають Вищі сили та прийняті рішення людиною.
В нашій країні, шкода що так, безліч художників роками не виїжджають за межі свого краю. Інформацію про творчість колег отримують переважно з Інтернету, та й то не всі. Велику роль у цій справі відіграють пленери, творчі мандрівки в інші області України… Олександр Чегорка - архітектор, художник, поет, скульптор (м. Кам’янське, Січеславщина), ознайомившись з творами Яноша Рейті (м. Ужгород) відреагував віршованими рядками:
«Митець Срібної Землі
В роботах якого
Небо дихає і розмовляє із землею
Пульсує
Чисте і прозоре гірське повітря
Срібні дзвіночки весняного листя летять над Тисою
Пірнають
Тонуть
І знову народжується
В осінньому небі
Емоція та музика ландшафту
Таємничими вібраціями торкається душі художника
І стає
Живописом
Життєписом Землі Срібної».
Хай ці Слова стануть заключним акордом тексту.
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, журналіст, брендолог. Керівник ЛЕЛЕГ-4 (Лабораторія Експансії Латентних Експериментів Горішнього-4) та БУМ (Брама Українського Мистецтва).
На фото - картина Яноша (Івана) Рейті (м.Ужгород) "Віддзеркалення.Річка Латориця".
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хід думок: про рідний край, творчі пошуки, живопис Яноша Рейті як життєпис
Мислі які непокоять творчих людей; …поява в майстерні живописця нових картин, та й на роботи попередніх років цікаво подивитися…Роки… Спочатку вони біжать, потім - течуть, згодом йдуть, неквапом, подеколи з прискоренням… Впевнений, що з віком все більш посилюється відчуття того краю де народився. Понад три роки, з різних причин, не вдавалося відвідати Закарпаття, точніше – Ужгород…
Коли ж настав той день (13 липня 2022 року), віриться й не віриться, знову крокую вулицями обласного центру Закарпаття. Такими знайомими з молодечих літ. Знову зустрічі з давніми приятелями, колегами і новими… Відвідини декого з митців цього краю вже стали доброю традицією. В міру наближення до знайомого чотириповерхового будинку, що на проспекті Свободи, на душі теплішає…
З Яношем Рейті ми знайомі близько 11 років. Задумувався й неодноразово, що ж є спільного у таких доволі різних людей? Неоднакові світоглядні засади, смаки, вподобання. Та щось таки нас єднає… Любов до Сріберної Землі, мистецтва, жіноцтва.
Ось я вже перед дверима помешкання митця, кілька дзвіночків, спочатку у відповідь тиша, згодом чути човгання капців об паркет, і, двері відчинилися… На порозі стоїть усміхнений Янош, запрошує до домівки. У мешканців Закарпаття є цікава звичка, якщо з кимось не бачилися навіть кілька років, при зустрічі ведуть балачку так, начебто позавчора зустрічалися.
Ранкова кава, як без неї, випилася швиденько, бо художник запропонував: «Ходімо в майстерню, побачиш нові роботи, а я маю намір трохи помалювати…».
Невелика вставка… Кава! Дивовижний напій, зробив кілька ковтків і зникають втома, смуток і невпевненість. З’являється прагнення жити, творити, зникають будь-які перешкоди у здійсненні творчих задумок.
Прямуємо Капушанською, Янош пропонує коротку зупинку, говорить: «Подивися на квітучий кущ (палісадник обласної лікарні), яка краса! Я поцікавився, називається гібіскус, бачив цю рослину і на Жемайте, але там цвіт блідо-рожевий, білий мені більше до вподоби…». Гібіскус (гібіск) – рослина з родини мальвових, є дикі й окультурені. Можуть бути кущами, деревами або травами, існує близько 300 видів.
Вміють творчі люди помітити красиву квітку, вродливу жінку…
Майстерня знаходиться на вулиці Степана Добоша (колишня Пархоменка). Без поспіху йдемо освітленими Сонцем вуличками Ужгорода, приязно спілкуючись. Майстерня! Це те місце, де живописці чародійствують, адже писати картини, то чари діяти… В робітні, мені так здається, роками нічого не змінюється, окрім появи нових картин, митець творить - це добра ознака.
Новим роботам варто приділити увагу. Відразу звернув увагу на «Віддзеркалення. Річка Латориця»: дерева та верболози над річкою розгойдані вітром, мінливо відображаються у воді, варіації зеленої барви …
Зміст «Надвечір’я», начебто натяк на те, що колись люди збиралися посидіти на лавочці, погомоніти про життя-буття по-сусідськи. А нині у містах, особливо у великих, не знають як звати того, чиї двері поруч…
Якось інакше, по-новому сприймаєш твори які бачив раніше… «Захмарилося, осінь настала…», гірська дорога спадає згори донизу, праворуч біжить невеликий ручай, морози ще не вдарили. Праворуч дерев’яні хижки, дерево вже забарвлене жовтавим кольором, небо затягується хмаринами… Настрій мінорний, властивий середині осені.
Протилежні емоції викликає картина створена близько чотирьох років тому – «Червоні дахи в Карпатах». На ній зображений один з краєвидів Міжгірщини, твір вселяє почуття тихої радості, краса природи гірської частини Закарпаття заворожує.
Окрім згаданих творів, скільки ще є робіт у майстерні вартих уваги… Шістнадцять днів перебування в Ужгороді непомітно проминули, ніби добрий сон в літню пору, потрібно готуватися в дорогу. Напередодні мого від’їзду художник раптом спитав: « Андрію, а чого ти тоді пішов звідси?...». Мешканці Закарпаття вживають слово «пішов» в розумінні поїхав. «Так склалися обставини…», - відказав я. Знаємо, обставини самі по собі не складаються, на них впливають Вищі сили та прийняті рішення людиною.
В нашій країні, шкода що так, безліч художників роками не виїжджають за межі свого краю. Інформацію про творчість колег отримують переважно з Інтернету, та й то не всі. Велику роль у цій справі відіграють пленери, творчі мандрівки в інші області України… Олександр Чегорка - архітектор, художник, поет, скульптор (м. Кам’янське, Січеславщина), ознайомившись з творами Яноша Рейті (м. Ужгород) відреагував віршованими рядками:
«Митець Срібної Землі
В роботах якого
Небо дихає і розмовляє із землею
Пульсує
Чисте і прозоре гірське повітря
Срібні дзвіночки весняного листя летять над Тисою
Пірнають
Тонуть
І знову народжується
В осінньому небі
Емоція та музика ландшафту
Таємничими вібраціями торкається душі художника
І стає
Живописом
Життєписом Землі Срібної».
Хай ці Слова стануть заключним акордом тексту.
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, журналіст, брендолог. Керівник ЛЕЛЕГ-4 (Лабораторія Експансії Латентних Експериментів Горішнього-4) та БУМ (Брама Українського Мистецтва).
На фото - картина Яноша (Івана) Рейті (м.Ужгород) "Віддзеркалення.Річка Латориця".
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Ігор Кухарський:Мистецько-ретроспективні подорожі крізь товщу Простору й Часу"
• Перейти на сторінку •
"Девід Кройтор: про що повідають його картини?"
• Перейти на сторінку •
"Девід Кройтор: про що повідають його картини?"
Про публікацію
