
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
21:14
Згорів на роботі" — це не про пожежника, як в чорному анекдоті, а про багатьох із нас. Навколо терміну "вигорання" існує багато спекуляцій і недостовірних тверджень, що вкотре розповсюджує поп-психологія. Це не про перевтому і не "забагато роботи". Т
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
2025.08.31
14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Летюча Мишка /
Критика | Аналітика
Чи існує в Україні інтелігенція?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чи існує в Україні інтелігенція?
Борючись за своє існування українська інтелігенція проводила активні дії щодо розвитку культури та поширення української національної ідеї. Вистоявши у найважчі часи, виборовши право „бути” вона зіткнулася з більшою проблемою – нацією, що не цінує своєї культурної сили.
Як термін „інтелігенція” з’явилась ще у античні часи, тільки тоді вона означала „розуміння”, „знання”, „пізнавальна сила”. „Інтелігенція – це те, завдяки чому душа пізнає які речі, який навколишній світ...” – сказав колись ще Цицерон. Згодом, Боецій визначив інтелігенцію як пізнання та самопізнання Божественного розуму, завдяки чому він може побачити основи речей та свої власні основи. Це визначення навіть зараз використовує європейська філософія.
Зараз існує два підходи до визначення інтелігенції як соціальної групи. За одним, це люди, що у більшості випадків мають вищу освіту, переважно займаються розумовою та творчою діяльністю, просуваючи культуру в суспільство. За іншим, вужчим, визначенням до інтелігенції можна віднести людей, яких вважають еталоном суспільства.
Проте, інтелігентність – це більше ніж освіченість, але це і не просто сукупність певних ідей. Російський соціолог Г. Сілласте на початку ХХ століття виділяв три види інтелігенції: „вищу ”, „масову” та „напівінтелігенцію”. Парадоксально, що всі типи жили за межею бідності.
Але головне що сьогодні можна визначити хто ж саме відноситься до цього класу. Адже якщо пильніше придивитися, то інтелігенція як соціальна група була і є тією рухомою, а головне мислячою силою, яка займалась поширенням культури у широких верствах населення. Вона була і залишається „верхівкою” соціальних груп, яку неосвічені люди не поважають, а простіше – заздрять їй. Постає не дуже складне питання: чи розуміють люди хто насправді відноситься до так званої інтелігенції? Адже інтелігенція, це люди, що професійно займаються розумовою працею. Це люди труд яких частіше залишався неоціненим як духовно, так і матеріально.
Інтелігенції, В.Липинський дає таке визначення: “Інтеліґентом не називаю всякого, хто скінчив вищу чи середню школу, бо таку школу скінчити може і хлібороб, і військовий, і промисловець, і робітник. Інтеліґентами, по моїй термінолоґії, єсть люде не зайняті матеріяльно-продуктивною працею, не володіючі ані засобами війни, ані засобами продукції, і здобуваючі собі прожиток взамін за працю свого ума і духа”.
Той же Липинський був розчарований українською інтелігенцією. Адже дуже часто представники цієї касти не брали на себе відповідальність ані за нестабільну ситуацію у крайні, ані за свої невірні вчинки, та й „зраджувати” свій народ їй приходилось не один раз.
Але не можна забувати, що як ситуація в Україні так і сама інтелігенція відрізнялися одна від одної. Безперечно, українська інтелігенція мала спільні національні риси, проте, інтелігенція кожного окремого регіону через об'єктивні причини пройшла дещо відмінний від інших регіонів України шлях розвитку. Особливості політичного статусу краю, агресивний, асимілятивний характер урядової політики держав під якими була наша країна гальмували розвиток національного життя і звужували соціальну базу місцевої інтелігенції. Проте без національно свідомого та політично активного проводу багатомільйонне українське населення не змогло б вирішувати проблеми етнічного самозбереження, задоволення культурних і релігійних потреб, зміцнення економічного становища.
Інтелігенції зажди було важко адоптуватися в умовах життя нашої країни. Аристократи завжди вважали інтелігенцію „нижче” за себе. Люди прості – навпаки „вищою”. Виходить, що інтелігенція ніколи не належала одному з класів, а була посередником між ними. Як не дивно, але українська інтелігенція завжди була однією з тих сил, що підіймали національно-визвольний рух проти царської влади, та однією з тих сил, що виступали проти радянської системи. Здається, інтелігенція в Україні завжди була суто українською і впроваджувала українську національну ідею навіть коли це було досить небезпечно. І її боялася як царська так і радянська влади. Наша „пізнавальна сила” була загрозою існування обох режимів за що жорстоко поплатилася.
У 1905 – 1917 роки наша інтелігенція вела класову боротьбу разом з робітниками і селянами проти царизму, поміщиків і буржуазії. Виходить, до останніх вона не належить. Разом з тим, брала активну участь у національно-визвольному русі, виступала за вільний розвиток української культури – мови, літератури, преси, театру, навчання рідною мовою. Тут вона виконувала свою найголовнішу функцію – просвітницьку.
У часи ж радянської влади інтелігенція щосили боролася ще й за своє фізичне існування. Намагання зробити всіх „пролетаріатом” було досить не вдалим. Гірше було те, що під вплив радянської влади потрапила уже вся українська інтелігенція. Адже після поширення на землі Західної України більшовицької державності увесь молох репресій був перенесений на населення цього краю, зокрема на його національну еліту, яка десятиліттями вела боротьбу проти поневолювачів. Основні зусилля репресивно-каральних органів були спрямовані на фізичне винищення підпілля ОУН та її збройного формування –УПА, на ліквідацію церкви, яка завжди обстоювала ідеали національної державності. Десятки тисяч національно свідомих українців були репресовані. Найбільших переслідувань зазнала саме інтелігенція. Люди, у кращому випадку, тікали за кордон. У гіршому зникали, накладали на себе руки, помирали за дивними обставинами. Скільки наукових відкриттів ми втратили?! Скільки видатних лікарів зараз прославляють країни Європи та Америки?! А скільки літературних шедеврів мала б Україна?! Ніхто не відповість на ці запитання. Як ніхто вже не визнає себе винними.
На жаль сьогодні інтелігенцію замінює так звана політична еліта. Яку тільки у дуже рідких випадках можна віднести до „пізнавальної сили”. Так, безперечно, є в українському уряді такі люди, але вони не в перших, і навіть не в других лавах. Без політичної еліти держава не може існувати, особливо в перехідні періоди, адже в такі моменти роль політичної еліти стає винятково важливою, якщо не вирішальною, — оскільки саме вона повинна сформулювати відповіді на виклики, поставлені часом змін. Але лише у тому випадку, якщо це дійсно еліта. Адже політична еліта не повинна буди правлячою. Тому можна констатувати, що політична еліта сучасної України не є, як потрібно для забезпечення суспільного розвитку країни, позакласовою соціальною групою, що виражає інтерес нації, суспільства загалом. Це — верхівка пануючого класу, що здійснює керівництво суспільством в ім’я підтримки соціальної системи, яка ставить цей клас у привілейований стан.
В ідеалі політична еліта складається з представників інтелігенції. А якщо констатувати, що інтелігенція в незалежній Україні ще не сформувалася, то можна і стверджувати, що усій українській еліті нині передусім бракує державницької відповідальності за свої практичні дії і політичної культури. Вже згадуваний В.Липинський наголошував, що політична культура — це глибоке усвідомлення елітою свого не просто класового, а національного інтересу, що активна творча діяльність з його реалізації полягає в служінні своїй державі та здобутті політичної влади. Для багатьох представників нинішньої української еліти здобуття влади є самоціллю, егоїстичним, а не державницько-національним прагненням.
Головна проблема на сьогодні в тому, що для багатьох поняття політичної еліти та інтелігенції тотожні. Поки ми не навчимось розрізняти прагнення влади від просвітництва, доти «псевдоінтелігенція» буди стояти на чолі нашої держави.
Нова українська інтелігенція тільки розвивається. Вона безперечно має свої таланти, але все ще попереду. Наше головне завдання давати належну увагу та просто поважати свою „пізнавальну силу”, у іншому випадку вона не зможе підіймати народний рух та вести культурну революцію у країні, яка поступово забуває що таке культура.
Як термін „інтелігенція” з’явилась ще у античні часи, тільки тоді вона означала „розуміння”, „знання”, „пізнавальна сила”. „Інтелігенція – це те, завдяки чому душа пізнає які речі, який навколишній світ...” – сказав колись ще Цицерон. Згодом, Боецій визначив інтелігенцію як пізнання та самопізнання Божественного розуму, завдяки чому він може побачити основи речей та свої власні основи. Це визначення навіть зараз використовує європейська філософія.
Зараз існує два підходи до визначення інтелігенції як соціальної групи. За одним, це люди, що у більшості випадків мають вищу освіту, переважно займаються розумовою та творчою діяльністю, просуваючи культуру в суспільство. За іншим, вужчим, визначенням до інтелігенції можна віднести людей, яких вважають еталоном суспільства.
Проте, інтелігентність – це більше ніж освіченість, але це і не просто сукупність певних ідей. Російський соціолог Г. Сілласте на початку ХХ століття виділяв три види інтелігенції: „вищу ”, „масову” та „напівінтелігенцію”. Парадоксально, що всі типи жили за межею бідності.
Але головне що сьогодні можна визначити хто ж саме відноситься до цього класу. Адже якщо пильніше придивитися, то інтелігенція як соціальна група була і є тією рухомою, а головне мислячою силою, яка займалась поширенням культури у широких верствах населення. Вона була і залишається „верхівкою” соціальних груп, яку неосвічені люди не поважають, а простіше – заздрять їй. Постає не дуже складне питання: чи розуміють люди хто насправді відноситься до так званої інтелігенції? Адже інтелігенція, це люди, що професійно займаються розумовою працею. Це люди труд яких частіше залишався неоціненим як духовно, так і матеріально.
Інтелігенції, В.Липинський дає таке визначення: “Інтеліґентом не називаю всякого, хто скінчив вищу чи середню школу, бо таку школу скінчити може і хлібороб, і військовий, і промисловець, і робітник. Інтеліґентами, по моїй термінолоґії, єсть люде не зайняті матеріяльно-продуктивною працею, не володіючі ані засобами війни, ані засобами продукції, і здобуваючі собі прожиток взамін за працю свого ума і духа”.
Той же Липинський був розчарований українською інтелігенцією. Адже дуже часто представники цієї касти не брали на себе відповідальність ані за нестабільну ситуацію у крайні, ані за свої невірні вчинки, та й „зраджувати” свій народ їй приходилось не один раз.
Але не можна забувати, що як ситуація в Україні так і сама інтелігенція відрізнялися одна від одної. Безперечно, українська інтелігенція мала спільні національні риси, проте, інтелігенція кожного окремого регіону через об'єктивні причини пройшла дещо відмінний від інших регіонів України шлях розвитку. Особливості політичного статусу краю, агресивний, асимілятивний характер урядової політики держав під якими була наша країна гальмували розвиток національного життя і звужували соціальну базу місцевої інтелігенції. Проте без національно свідомого та політично активного проводу багатомільйонне українське населення не змогло б вирішувати проблеми етнічного самозбереження, задоволення культурних і релігійних потреб, зміцнення економічного становища.
Інтелігенції зажди було важко адоптуватися в умовах життя нашої країни. Аристократи завжди вважали інтелігенцію „нижче” за себе. Люди прості – навпаки „вищою”. Виходить, що інтелігенція ніколи не належала одному з класів, а була посередником між ними. Як не дивно, але українська інтелігенція завжди була однією з тих сил, що підіймали національно-визвольний рух проти царської влади, та однією з тих сил, що виступали проти радянської системи. Здається, інтелігенція в Україні завжди була суто українською і впроваджувала українську національну ідею навіть коли це було досить небезпечно. І її боялася як царська так і радянська влади. Наша „пізнавальна сила” була загрозою існування обох режимів за що жорстоко поплатилася.
У 1905 – 1917 роки наша інтелігенція вела класову боротьбу разом з робітниками і селянами проти царизму, поміщиків і буржуазії. Виходить, до останніх вона не належить. Разом з тим, брала активну участь у національно-визвольному русі, виступала за вільний розвиток української культури – мови, літератури, преси, театру, навчання рідною мовою. Тут вона виконувала свою найголовнішу функцію – просвітницьку.
У часи ж радянської влади інтелігенція щосили боролася ще й за своє фізичне існування. Намагання зробити всіх „пролетаріатом” було досить не вдалим. Гірше було те, що під вплив радянської влади потрапила уже вся українська інтелігенція. Адже після поширення на землі Західної України більшовицької державності увесь молох репресій був перенесений на населення цього краю, зокрема на його національну еліту, яка десятиліттями вела боротьбу проти поневолювачів. Основні зусилля репресивно-каральних органів були спрямовані на фізичне винищення підпілля ОУН та її збройного формування –УПА, на ліквідацію церкви, яка завжди обстоювала ідеали національної державності. Десятки тисяч національно свідомих українців були репресовані. Найбільших переслідувань зазнала саме інтелігенція. Люди, у кращому випадку, тікали за кордон. У гіршому зникали, накладали на себе руки, помирали за дивними обставинами. Скільки наукових відкриттів ми втратили?! Скільки видатних лікарів зараз прославляють країни Європи та Америки?! А скільки літературних шедеврів мала б Україна?! Ніхто не відповість на ці запитання. Як ніхто вже не визнає себе винними.
На жаль сьогодні інтелігенцію замінює так звана політична еліта. Яку тільки у дуже рідких випадках можна віднести до „пізнавальної сили”. Так, безперечно, є в українському уряді такі люди, але вони не в перших, і навіть не в других лавах. Без політичної еліти держава не може існувати, особливо в перехідні періоди, адже в такі моменти роль політичної еліти стає винятково важливою, якщо не вирішальною, — оскільки саме вона повинна сформулювати відповіді на виклики, поставлені часом змін. Але лише у тому випадку, якщо це дійсно еліта. Адже політична еліта не повинна буди правлячою. Тому можна констатувати, що політична еліта сучасної України не є, як потрібно для забезпечення суспільного розвитку країни, позакласовою соціальною групою, що виражає інтерес нації, суспільства загалом. Це — верхівка пануючого класу, що здійснює керівництво суспільством в ім’я підтримки соціальної системи, яка ставить цей клас у привілейований стан.
В ідеалі політична еліта складається з представників інтелігенції. А якщо констатувати, що інтелігенція в незалежній Україні ще не сформувалася, то можна і стверджувати, що усій українській еліті нині передусім бракує державницької відповідальності за свої практичні дії і політичної культури. Вже згадуваний В.Липинський наголошував, що політична культура — це глибоке усвідомлення елітою свого не просто класового, а національного інтересу, що активна творча діяльність з його реалізації полягає в служінні своїй державі та здобутті політичної влади. Для багатьох представників нинішньої української еліти здобуття влади є самоціллю, егоїстичним, а не державницько-національним прагненням.
Головна проблема на сьогодні в тому, що для багатьох поняття політичної еліти та інтелігенції тотожні. Поки ми не навчимось розрізняти прагнення влади від просвітництва, доти «псевдоінтелігенція» буди стояти на чолі нашої держави.
Нова українська інтелігенція тільки розвивається. Вона безперечно має свої таланти, але все ще попереду. Наше головне завдання давати належну увагу та просто поважати свою „пізнавальну силу”, у іншому випадку вона не зможе підіймати народний рух та вести культурну революцію у країні, яка поступово забуває що таке культура.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Найвища оцінка | Валентин Бендюг | 6 | Любитель поезії / Любитель поезії |
Найнижча оцінка | Редакція Майстерень | 5.5 | Любитель поезії / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію