Людям не вистачає повітря! Їм нічим дихати у світі, що поглинула масова культура. І навіть не важливо що це – література, чи кіно; театр, чи цирк; балет чи живопис.
Даремно ми так невдоволені шкільною програмою. Вона вчить класиці. Вчить сприймати мистецтво таким, яким його створили ще 100-200-1000 років тому. А ми, нерозумні діти історії, переходимо на сіру, неясну масу. Яку зараз вважають культурою. Ні, я у жодному разі не хочу сказати, що всі сучасні автори/постановники/режисери бездарні і не здатні створити класику. Безперечно у кожному поколінні є талановиті, справді талановиті люди!
Проте, нам вперто нав’язують масову культуру. Або роблять так, що справжня культура стає масовою. Масове мистецтво з’явилося на перетині ХІХ та ХХ століть. І так і залишилось пануючим у світі «краси». За сто років існування вона піддавалась як нищівній критиці, так і вшануванню, і навіть поклонінню. Не чисельні носії справжньої культури нарікали за її шаблонність, примітивність. Представники влади навпаки вшановували її за статус поводиря населення адже що краще та непомітніше впливає на людей?
Взяти наприклад, літературу. Це ж таємний, навіть інтимний, процес кожної людини. Процес пізнання героя, порівняння з власним життям. Ну не може, СПРАВЖДНЯ література коштувати п’ять гривень, і буди у м’якій палітурці. Де ви бачили Шекспіра за такі ціни?
Як не дивно, але масове мистецтво може як вбити культуру, так і вирішити культурну кризу. Так наприклад у США, а згодом і у багатьох інших країнах, існував так званий «мідкульт» – культура середнього рівня. Це своєрідне поєднання високого мистецтва і масового. Мідкульт створює моду на високе художнє мистецтво, класичну музику і навіть дає невичерпний грунт для сучасної інтерпретації народної творчості (етнодизайн, етномузика). Проте, цей процес вимагає владного контролю, що може перерости у цензуру.
І не треба забувати, що справжнє мистецтво народжується, як дитина – у муках. Це складний процес, але він у жодному разі не може бути комерційним. Шкода, що ми зробили культуру залежною від ринку. Роками, століттями мистецтво існувало для його реципієнтів, і лише для них.
Справжнє мистецтво не можна купити чи продати. Не можна поставити на полку, викинути, чи спалити. Не можна сфотографувати, чи записати на плівку. Його треба відчути. З таким відчуттям ставив свої балети Морис Бежар. Таке відчуття просинається коли переглядаєш класичні п’єси, чи сучасний цирк «Дюсалей». Коли слухаєш гарну музику чи дивишся на картини Далі. Кожна людина може, та здатна, обрати своє мистецтво завдяки якому масова культура справді перетвориться у той інтимний процес пізнання світу.