Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.18
22:13
Весна-рясна, схопила серце в руки,
Неначе навкруги сказилися:
Щоби нiхто не вiдчував розлуки,
Метеликом у скло не билися.
Цвiтуть сади та аромат розпуки.
Пташки спiвати вже втомилися.
Весняний вiтер пiдхопив пiд руки
Неначе навкруги сказилися:
Щоби нiхто не вiдчував розлуки,
Метеликом у скло не билися.
Цвiтуть сади та аромат розпуки.
Пташки спiвати вже втомилися.
Весняний вiтер пiдхопив пiд руки
2026.04.18
21:00
мої мізки тобі не машина
для цього придуманий ші
у нього є точні рими
а також вірші для душі
не питай про ормузьку кризу
про кордицепс і мікропластик
про те чи майбутній антихрист
буде сином ілона маска
для цього придуманий ші
у нього є точні рими
а також вірші для душі
не питай про ормузьку кризу
про кордицепс і мікропластик
про те чи майбутній антихрист
буде сином ілона маска
2026.04.18
19:57
Ідуть у засвіти поети
великі, і свої, й чужі,
і безрозмірної душі,
та не усіх піймає Лета,
неуловимі силуети
багатобожжя – міражі.
У вирій рано ще летіти,
а як немає вороття,
великі, і свої, й чужі,
і безрозмірної душі,
та не усіх піймає Лета,
неуловимі силуети
багатобожжя – міражі.
У вирій рано ще летіти,
а як немає вороття,
2026.04.18
19:50
Біла голубка з червоними ніжками –
Польща здалека.
Польща зблизька –
Тихої ночі, наче причаєні,
В польську вчаровані,
Польську вивчаємо.
Мов відчиняємо навстежінь вікна,
Аби вдихнути свіже повітря,
Польща здалека.
Польща зблизька –
Тихої ночі, наче причаєні,
В польську вчаровані,
Польську вивчаємо.
Мов відчиняємо навстежінь вікна,
Аби вдихнути свіже повітря,
2026.04.18
18:01
А у місті богами забутому,
Дзвонить гучно в неділю дзвіниця.
Ми з тобою зав’язані путами,
Що не можемо вкотре звільнитись?
Хоч життя розділило нас смугою,
Та мені чомусь стало замало.
Я все більше завівся та слухаю,
Дзвонить гучно в неділю дзвіниця.
Ми з тобою зав’язані путами,
Що не можемо вкотре звільнитись?
Хоч життя розділило нас смугою,
Та мені чомусь стало замало.
Я все більше завівся та слухаю,
2026.04.18
17:34
Насипані кургани* милі,
бо серце міць бере від них
і воскресає в новій силі
вогнем курганів вікових.
Як сонце в хмарах чи туманах
дає лиш знать, що є воно,
так і Жар-птиця в цих курганах
бо серце міць бере від них
і воскресає в новій силі
вогнем курганів вікових.
Як сонце в хмарах чи туманах
дає лиш знать, що є воно,
так і Жар-птиця в цих курганах
2026.04.18
13:44
І
Неповторимі доля і судьба
і очевидно – це одне й те саме,
як човник із паперу – орігамі,
так само, як життя – це боротьба,
як сум, жура і туга – це журба
поета над печальними рядками...
...............................
Неповторимі доля і судьба
і очевидно – це одне й те саме,
як човник із паперу – орігамі,
так само, як життя – це боротьба,
як сум, жура і туга – це журба
поета над печальними рядками...
...............................
2026.04.18
13:06
У Музеї Заповіту в Переяславі презентували акварель «Михайлівський Золотоверхий монастир у Києві» Тараса Шевченка, яка тривалий час вважалася втраченою.
Комплексна експертиза підтвердила: картину створено у 1840-х роках, і вона належить пензлю Кобзаря.
Комплексна експертиза підтвердила: картину створено у 1840-х роках, і вона належить пензлю Кобзаря.
2026.04.18
12:59
Безпритульний іде під дощем.
Пропікає вода до основи.
Він від світу закрився плащем,
Не знайшовши для неба обнови.
Безпритульний іде без мети,
В ліс густий, в безпритульності морок.
Не дано ж бо думкам розцвісти
Пропікає вода до основи.
Він від світу закрився плащем,
Не знайшовши для неба обнови.
Безпритульний іде без мети,
В ліс густий, в безпритульності морок.
Не дано ж бо думкам розцвісти
2026.04.18
11:27
Король води й повітря - тільки він,
Життя господар і прислуга,
У праві ставити на кін
Усіх - від ворога до друга.
Не виступай ні "за", ні "проти", -
Собі кажу, - живи й терпи,
І не нагадуй про чесноти,
Життя господар і прислуга,
У праві ставити на кін
Усіх - від ворога до друга.
Не виступай ні "за", ні "проти", -
Собі кажу, - живи й терпи,
І не нагадуй про чесноти,
2026.04.18
07:54
Володимир Диховичний (1911-1963),
Моріс Слободськой (1913-1991)
Коли не знавали досягнень казкових,
у давні, минулі часи –
чекаючи коней по трактах поштових,
співали мандрівці усі:
Моріс Слободськой (1913-1991)
Коли не знавали досягнень казкових,
у давні, минулі часи –
чекаючи коней по трактах поштових,
співали мандрівці усі:
2026.04.17
20:42
Як не втомивсь ти на роботі
(боровсь зі сном та протирав штани),
То не Америку з Європою вини,
Що не цілком беруть на себе наші клопоти,
А ледарів таких, як ти, та казнокрадів усесильних,
Та жевжиків, пролізлих в Раду бозна яким чином,
Та тих, хто н
(боровсь зі сном та протирав штани),
То не Америку з Європою вини,
Що не цілком беруть на себе наші клопоти,
А ледарів таких, як ти, та казнокрадів усесильних,
Та жевжиків, пролізлих в Раду бозна яким чином,
Та тих, хто н
2026.04.17
18:44
білий брудний голуб
із тьмяними рожево яскравими
лапами
сторожкий мов отруювач
у якого при собі
отрута і намір
скрадається підскоком
межею тіні й осоння
із тьмяними рожево яскравими
лапами
сторожкий мов отруювач
у якого при собі
отрута і намір
скрадається підскоком
межею тіні й осоння
2026.04.17
17:32
живе на лав стріт
любить свою лав стріт
у неї дім і сад є
всі нагоди і пригоди
у неї є халати й мавпи
лінтюхи у діамантах
має мудрість і відає суть
любить свою лав стріт
у неї дім і сад є
всі нагоди і пригоди
у неї є халати й мавпи
лінтюхи у діамантах
має мудрість і відає суть
2026.04.17
15:34
троє нас
набралося на віче
на безлюдді повному
корчма
де за біль
розносить вина
відчай
павутиння тче
набралося на віче
на безлюдді повному
корчма
де за біль
розносить вина
відчай
павутиння тче
2026.04.17
15:06
І знов сидить в півоберта та абрис ніжного плеча
На стінці тінню крізь зачинене фіранкою вікно.
В руці фужер, а там настоянка холодна та терпка,
Невже влаштовує на даний час її все це цілком ?
На білій шкірі видно анемічні сині русла вен,
На шиї об
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На стінці тінню крізь зачинене фіранкою вікно.
В руці фужер, а там настоянка холодна та терпка,
Невже влаштовує на даний час її все це цілком ?
На білій шкірі видно анемічні сині русла вен,
На шиї об
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Рецензії
Ми воду пили з однієї криниці
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ми воду пили з однієї криниці
(Про книгу Ніни Виноградської "А зорі пахнуть полинами")
Та криниця була привалена горою піску, відколи люди пам’ятають, бір.
Ліс вирубали. Гору вивезли на будівництво. Одного дня на дні піщаного кар’єру екскаватор наштовхнувся на дубовий зруб. Ударили джерела живої води. Вода пахла віковою таємничістю, прихованою від нас історією, а ще – святістю. Звістка про звільнену живу криницю миттєво облетіла навколишні села, і люди потяглися до неї, вставали далеко до схід сонця і йшли причаститися дива, кропили себе, землю, хати, світлиці, немовлят. Люди просвітліли надією на волю, земля – ромашковим цвітом, половіючим житом.
Стежками до цієї криниці бігала і учениця Пісківської середньої школи Ніна Манько. Манько – це дівоче прізвище Ніни Виноградської, авторки цієї книги. Тут, на Сумщині, вона написала і опублікувала свої перші вірші. Потім Ніна буде вчитися у Харкові, працювати в Росії, але звільнена криниця, стежки, протоптані до неї, що нагадували собою коріння, покличуть і приведуть її знову на рідну землю, до рідної мови, до рідної пісні.
Ніна народилася у селі Межирічі у з діда-прадіда козацькій сім’ї. Співоча земля, співоча сім’я виколисали з дівчинки поетесу.
У своїй першій книжці «А зорі пахнуть полинами» Ніна Іванівна Виноградська іде від дуже простого, кожному зрозумілого, але такого людяного, прекрасного, задушевного, поетичного.
…Із електрички ранком раннім
Я знов до матері іду.
Несу я їй м’яку хлібину,
Пакет кефіру, молока…
І поцілує, і пожурить,
Спита про внуків, помовчить.
Подасть борщу, нарве цибулі
І жити правильно повчить.
Із цього, повного чару зерна, вибухають повнозорі колоски продовження чар любові до рідного краю.
Ви приїдьте на Сумщину в ясну годину.
Ми на Супісок підем, посидимо в гаї.
Із собою візьміть всю велику родину,
Хай побачать, в якому ми виросли краї.
Поетеса і пісня – єдине ціле. Вона іде по життю, не розлучаючись з нею. Залюблена у земляків, у рідну Слобожанщину, прекрасним голосом вона зачаровує, закохує у свою пісню. Героїня її поезії – жінка, яка сповнена глибокого, прекрасного людського почуття – кохання.
Біжу назустріч вітру і тобі
І холоду від радості не чую.
Скажи мені, любов моя, в журбі
Чи в щасті наша доля заночує?
Навіть вірші про біль у неї мають оздоровлюючу силу. Вони настільки сонячні, що навіть очерствіле серце пробуджують до любові. Цей світлий біль не вбиває, а народжує людяність, щирість, віру в добро і щастя.
Якщо колись, як вже мене не буде,
Застогнеш ти від болю і розпуки,
Згадай мене, нехай аж стисне груди.
Як і тоді тобі подам я руку.
Краса її поезії-любові – красиві діла. Людина, яка любить – дуже сильна людина. Добре серце поетеси вже збудило до любові не одне серце. А з виходом у світ цієї книги їх пробудиться набагато більше.
Антон Козлов, прочитавши вірші Ніни Виноградської, вже не зміг не бути поетом і заспівав вірші поетеси російською мовою:
И как же нам соединить миры,
Чтобы в разлуке оставаться верным.
Чтоб вместе быть до смертной той поры.
Ответь мне жизнь, придумай… Я поверю.
Адже більшого щастя на світі, ніж кохання, не існує.
ВІКТОР КУЛИК, поет, член НСПУ
2001 рік.
Та криниця була привалена горою піску, відколи люди пам’ятають, бір.
Ліс вирубали. Гору вивезли на будівництво. Одного дня на дні піщаного кар’єру екскаватор наштовхнувся на дубовий зруб. Ударили джерела живої води. Вода пахла віковою таємничістю, прихованою від нас історією, а ще – святістю. Звістка про звільнену живу криницю миттєво облетіла навколишні села, і люди потяглися до неї, вставали далеко до схід сонця і йшли причаститися дива, кропили себе, землю, хати, світлиці, немовлят. Люди просвітліли надією на волю, земля – ромашковим цвітом, половіючим житом.
Стежками до цієї криниці бігала і учениця Пісківської середньої школи Ніна Манько. Манько – це дівоче прізвище Ніни Виноградської, авторки цієї книги. Тут, на Сумщині, вона написала і опублікувала свої перші вірші. Потім Ніна буде вчитися у Харкові, працювати в Росії, але звільнена криниця, стежки, протоптані до неї, що нагадували собою коріння, покличуть і приведуть її знову на рідну землю, до рідної мови, до рідної пісні.
Ніна народилася у селі Межирічі у з діда-прадіда козацькій сім’ї. Співоча земля, співоча сім’я виколисали з дівчинки поетесу.
У своїй першій книжці «А зорі пахнуть полинами» Ніна Іванівна Виноградська іде від дуже простого, кожному зрозумілого, але такого людяного, прекрасного, задушевного, поетичного.
…Із електрички ранком раннім
Я знов до матері іду.
Несу я їй м’яку хлібину,
Пакет кефіру, молока…
І поцілує, і пожурить,
Спита про внуків, помовчить.
Подасть борщу, нарве цибулі
І жити правильно повчить.
Із цього, повного чару зерна, вибухають повнозорі колоски продовження чар любові до рідного краю.
Ви приїдьте на Сумщину в ясну годину.
Ми на Супісок підем, посидимо в гаї.
Із собою візьміть всю велику родину,
Хай побачать, в якому ми виросли краї.
Поетеса і пісня – єдине ціле. Вона іде по життю, не розлучаючись з нею. Залюблена у земляків, у рідну Слобожанщину, прекрасним голосом вона зачаровує, закохує у свою пісню. Героїня її поезії – жінка, яка сповнена глибокого, прекрасного людського почуття – кохання.
Біжу назустріч вітру і тобі
І холоду від радості не чую.
Скажи мені, любов моя, в журбі
Чи в щасті наша доля заночує?
Навіть вірші про біль у неї мають оздоровлюючу силу. Вони настільки сонячні, що навіть очерствіле серце пробуджують до любові. Цей світлий біль не вбиває, а народжує людяність, щирість, віру в добро і щастя.
Якщо колись, як вже мене не буде,
Застогнеш ти від болю і розпуки,
Згадай мене, нехай аж стисне груди.
Як і тоді тобі подам я руку.
Краса її поезії-любові – красиві діла. Людина, яка любить – дуже сильна людина. Добре серце поетеси вже збудило до любові не одне серце. А з виходом у світ цієї книги їх пробудиться набагато більше.
Антон Козлов, прочитавши вірші Ніни Виноградської, вже не зміг не бути поетом і заспівав вірші поетеси російською мовою:
И как же нам соединить миры,
Чтобы в разлуке оставаться верным.
Чтоб вместе быть до смертной той поры.
Ответь мне жизнь, придумай… Я поверю.
Адже більшого щастя на світі, ніж кохання, не існує.
ВІКТОР КУЛИК, поет, член НСПУ
2001 рік.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
