
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.06.09
10:46
Щастя в птиці.
Пташка в небі.
Що ж, полетіли?
* * *
Багато щастя не треба.
Безмежно багато людині не треба.
У зайвому сяйві осліпнеш.
Шукай джерело.
* * *
Щастя – воно од всіх оском.
* * *
Де ти, щастя?!
Золоте причастя?
Молоде ко
2023.06.09
05:28
Знаю, що серце незряче,
Бачу, що доля сліпа, –
Скільки живу – стільки плачу,
Завжди жура проступа.
Холодно й темно повсюди.
Спокій ніде не приживсь.
Краще б осліп від полуди,
Щоб не блудити кудись.
Бачу, що доля сліпа, –
Скільки живу – стільки плачу,
Завжди жура проступа.
Холодно й темно повсюди.
Спокій ніде не приживсь.
Краще б осліп від полуди,
Щоб не блудити кудись.
2023.06.09
04:42
Лелійте день, можливо це останній.
Можливо завтра просто вже нема.
Нехай засяє сонце на світанні,
хіба важливо літо чи зима.
Лелійте день, плекайте кожну думку,
зростіть в собі не руйнача, – творця,
не досягти у жовчі порятунку
і не зійти одесную О
Можливо завтра просто вже нема.
Нехай засяє сонце на світанні,
хіба важливо літо чи зима.
Лелійте день, плекайте кожну думку,
зростіть в собі не руйнача, – творця,
не досягти у жовчі порятунку
і не зійти одесную О
2023.06.09
03:12
– Ой, кума, чи Ви це чули?
В славнім місті Хургада
з’їла мо–ля акула
і тепер вона звізда!
Неї постять в інтернеті,
треба ж так, одна лиш мить…
В президенсткім кабінеті
уже й орден їй лежить.
В славнім місті Хургада
з’їла мо–ля акула
і тепер вона звізда!
Неї постять в інтернеті,
треба ж так, одна лиш мить…
В президенсткім кабінеті
уже й орден їй лежить.
2023.06.08
21:17
«Та невже ж ти, моя любко,
Недовірлива така,
Що ніяк не хочеш вірить
Словам щирим козака?
Ну, стояв я із другою
Аж до пізньої пори.
Не звірявся їй в любові,
А про друга говорив.
Недовірлива така,
Що ніяк не хочеш вірить
Словам щирим козака?
Ну, стояв я із другою
Аж до пізньої пори.
Не звірявся їй в любові,
А про друга говорив.
2023.06.08
19:28
Лежать козаки у снігу посеред чиста поля.
Мороз такий – здається, що аж до кісток пройма.
Хтось гріє руки та кляне свою нещасну долю,
А хтось зневіривсь й голови уже не підніма.
Поки йшов бій і грала кров, мороз не помічали.
Та ляхи стихли і тепер зи
Мороз такий – здається, що аж до кісток пройма.
Хтось гріє руки та кляне свою нещасну долю,
А хтось зневіривсь й голови уже не підніма.
Поки йшов бій і грала кров, мороз не помічали.
Та ляхи стихли і тепер зи
2023.06.08
15:04
Кому ти стелиш гобелени,
і віддаєш частину серця,
що він в очах твоїх зелених,
мов кінь у яблуках пасеться?
Чи збожеволіла від сяйва,
що засліпило випадково,
не відчуваєш що ти зайва
і віддаєш частину серця,
що він в очах твоїх зелених,
мов кінь у яблуках пасеться?
Чи збожеволіла від сяйва,
що засліпило випадково,
не відчуваєш що ти зайва
2023.06.08
14:59
В Галі плани є секретні.
Подрузі відкрилась:
- Я приблизно на дві третіх
Вже сім’ю створила.
Вийти заміж я збираюсь,
Згодні мама й тато.
Лиш одну проблемку маю
Тільки розв’язати.
Подрузі відкрилась:
- Я приблизно на дві третіх
Вже сім’ю створила.
Вийти заміж я збираюсь,
Згодні мама й тато.
Лиш одну проблемку маю
Тільки розв’язати.
2023.06.08
14:42
Ожили герої із казок,
заходилася нечиста сила
обілити те, що наробила –
викладає світові урок,
як йому боятися дебіла.
Класика усе-таки живе.
Це Тарас, а не Макіавелі...
заходилася нечиста сила
обілити те, що наробила –
викладає світові урок,
як йому боятися дебіла.
Класика усе-таки живе.
Це Тарас, а не Макіавелі...
2023.06.08
12:11
Якщо ненависть
породжує силу,
то безсилля
вбиває людину.
Якщо людина
не бачить себе
частиною суспільства,
породжує силу,
то безсилля
вбиває людину.
Якщо людина
не бачить себе
частиною суспільства,
2023.06.08
11:20
Ми — блукальці в шерехатих пралісах жаги,
Так, блукальці, — казав він і озирався на дві тисячі сьомий рік,
на порослий дичиною заводський периметр в Буштино
Оточений горами, пагорбами і спекотнім літом.
Апокаліптична картинка зіржавілого металобрух
Так, блукальці, — казав він і озирався на дві тисячі сьомий рік,
на порослий дичиною заводський периметр в Буштино
Оточений горами, пагорбами і спекотнім літом.
Апокаліптична картинка зіржавілого металобрух
2023.06.08
08:52
Пригнічений, утомлений, побитий
Суворою буденністю життя, –
Продовжую лише по правді жити
Без нарікань, досади і ниття.
Сприймаю все, як напрям перехожий,
Як хід подій, або обставин збіг,
Які здолати безперечно зможу,
Хоч постарів помалу і знемі
Суворою буденністю життя, –
Продовжую лише по правді жити
Без нарікань, досади і ниття.
Сприймаю все, як напрям перехожий,
Як хід подій, або обставин збіг,
Які здолати безперечно зможу,
Хоч постарів помалу і знемі
2023.06.08
06:08
Знімаю перед Музою кашкет,
доземно б’ю чолом їй віншування,
сьогодні кожен другий в нас поет,
як не поет, то майстер віршування.
А мій Пегас комизиться – лошак,
горбаті рими вибива копитом,
що напишу не те йому й не так,
сную серед поетів паразитом
доземно б’ю чолом їй віншування,
сьогодні кожен другий в нас поет,
як не поет, то майстер віршування.
А мій Пегас комизиться – лошак,
горбаті рими вибива копитом,
що напишу не те йому й не так,
сную серед поетів паразитом
2023.06.07
12:13
Лампа сгорела насмерть.
Иссяк источник вольфрама.
Улыбнись в темноте.
Не вижу.
Глупость.
Несколько раз повторяется.
2.
Иссяк источник вольфрама.
Улыбнись в темноте.
Не вижу.
Глупость.
Несколько раз повторяется.
2.
2023.06.07
10:58
Під прямим кутом наші лінії
перетнулися випадково,
ну а може не випадково,
а навмисно – не знаю я.
Я дивився у небо синє,
ти дивилася на вітрини.
Нескладних думок лімузини
перетнулися випадково,
ну а може не випадково,
а навмисно – не знаю я.
Я дивився у небо синє,
ти дивилася на вітрини.
Нескладних думок лімузини
2023.06.07
10:50
По закінченні філфаку Київського університету мою дипломну працю за рекомендацією Лідії Булаховської, доньки славнозвісного мовознавця, взяли в збірник наукових статей і запропонували стати аспірантом Інституту літератури.
Через деякий час завідуючий
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Рецензії
Ми воду пили з однієї криниці
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ми воду пили з однієї криниці
(Про книгу Ніни Виноградської "А зорі пахнуть полинами)
Та криниця була привалена горою піску, відколи люди пам’ятають, бір.
Ліс вирубали. Гору вивезли на будівництво. Одного дня на дні піщаного кар’єру екскаватор наштовхнувся на дубовий зруб. Ударили джерела живої води. Вода пахла віковою таємничістю, прихованою від нас історією, а ще – святістю. Звістка про звільнену живу криницю миттєво облетіла навколишні села, і люди потяглися до неї, вставали далеко до схід сонця і йшли причаститися дива, кропили себе, землю, хати, світлиці, немовлят. Люди просвітліли надією на волю, земля – ромашковим цвітом, половіючим житом.
Стежками до цієї криниці бігала і учениця Пісківської середньої школи Ніна Манько. Манько – це дівоче прізвище Ніни Виноградської, авторки цієї книги. Тут, на Сумщині, вона написала і опублікувала свої перші вірші. Потім Ніна буде вчитися у Харкові, працювати в Росії, але звільнена криниця, стежки, протоптані до неї, що нагадували собою коріння, покличуть і приведуть її знову на рідну землю, до рідної мови, до рідної пісні.
Ніна народилася у селі Межирічі у з діда-прадіда козацькій сім’ї. Співоча земля, співоча сім’я виколисали з дівчинки поетесу.
У своїй першій книжці «А зорі пахнуть полинами» Ніна Іванівна Виноградська іде від дуже простого, кожному зрозумілого, але такого людяного, прекрасного, задушевного, поетичного.
…Із електрички ранком раннім
Я знов до матері іду.
Несу я їй м’яку хлібину,
Пакет кефіру, молока…
І поцілує, і пожурить,
Спита про внуків, помовчить.
Подасть борщу, нарве цибулі
І жити правильно повчить.
Із цього, повного чару зерна, вибухають повнозорі колоски продовження чар любові до рідного краю.
Ви приїдьте на Сумщину в ясну годину.
Ми на Супісок підем, посидимо в гаї.
Із собою візьміть всю велику родину,
Хай побачать, в якому ми виросли краї.
Поетеса і пісня – єдине ціле. Вона іде по життю, не розлучаючись з нею. Залюблена у земляків, у рідну Слобожанщину, прекрасним голосом вона зачаровує, закохує у свою пісню. Героїня її поезії – жінка, яка сповнена глибокого, прекрасного людського почуття – кохання.
Біжу назустріч вітру і тобі
І холоду від радості не чую.
Скажи мені, любов моя, в журбі
Чи в щасті наша доля заночує?
Навіть вірші про біль у неї мають оздоровлюючу силу. Вони настільки сонячні, що навіть очерствіле серце пробуджують до любові. Цей світлий біль не вбиває, а народжує людяність, щирість, віру в добро і щастя.
Якщо колись, як вже мене не буде,
Застогнеш ти від болю і розпуки,
Згадай мене, нехай аж стисне груди.
Як і тоді тобі подам я руку.
Краса її поезії-любові – красиві діла. Людина, яка любить – дуже сильна людина. Добре серце поетеси вже збудило до любові не одне серце. А з виходом у світ цієї книги їх пробудиться набагато більше.
Антон Козлов, прочитавши вірші Ніни Виноградської, вже не зміг не бути поетом і заспівав вірші поетеси російською мовою:
И как же нам соединить миры,
Чтобы в разлуке оставаться верным.
Чтоб вместе быть до смертной той поры.
Ответь мне жизнь, придумай… Я поверю.
Адже більшого щастя на світі, ніж кохання, не існує.
ВІКТОР КУЛИК, поет, член НСПУ
2001 рік.
Та криниця була привалена горою піску, відколи люди пам’ятають, бір.
Ліс вирубали. Гору вивезли на будівництво. Одного дня на дні піщаного кар’єру екскаватор наштовхнувся на дубовий зруб. Ударили джерела живої води. Вода пахла віковою таємничістю, прихованою від нас історією, а ще – святістю. Звістка про звільнену живу криницю миттєво облетіла навколишні села, і люди потяглися до неї, вставали далеко до схід сонця і йшли причаститися дива, кропили себе, землю, хати, світлиці, немовлят. Люди просвітліли надією на волю, земля – ромашковим цвітом, половіючим житом.
Стежками до цієї криниці бігала і учениця Пісківської середньої школи Ніна Манько. Манько – це дівоче прізвище Ніни Виноградської, авторки цієї книги. Тут, на Сумщині, вона написала і опублікувала свої перші вірші. Потім Ніна буде вчитися у Харкові, працювати в Росії, але звільнена криниця, стежки, протоптані до неї, що нагадували собою коріння, покличуть і приведуть її знову на рідну землю, до рідної мови, до рідної пісні.
Ніна народилася у селі Межирічі у з діда-прадіда козацькій сім’ї. Співоча земля, співоча сім’я виколисали з дівчинки поетесу.
У своїй першій книжці «А зорі пахнуть полинами» Ніна Іванівна Виноградська іде від дуже простого, кожному зрозумілого, але такого людяного, прекрасного, задушевного, поетичного.
…Із електрички ранком раннім
Я знов до матері іду.
Несу я їй м’яку хлібину,
Пакет кефіру, молока…
І поцілує, і пожурить,
Спита про внуків, помовчить.
Подасть борщу, нарве цибулі
І жити правильно повчить.
Із цього, повного чару зерна, вибухають повнозорі колоски продовження чар любові до рідного краю.
Ви приїдьте на Сумщину в ясну годину.
Ми на Супісок підем, посидимо в гаї.
Із собою візьміть всю велику родину,
Хай побачать, в якому ми виросли краї.
Поетеса і пісня – єдине ціле. Вона іде по життю, не розлучаючись з нею. Залюблена у земляків, у рідну Слобожанщину, прекрасним голосом вона зачаровує, закохує у свою пісню. Героїня її поезії – жінка, яка сповнена глибокого, прекрасного людського почуття – кохання.
Біжу назустріч вітру і тобі
І холоду від радості не чую.
Скажи мені, любов моя, в журбі
Чи в щасті наша доля заночує?
Навіть вірші про біль у неї мають оздоровлюючу силу. Вони настільки сонячні, що навіть очерствіле серце пробуджують до любові. Цей світлий біль не вбиває, а народжує людяність, щирість, віру в добро і щастя.
Якщо колись, як вже мене не буде,
Застогнеш ти від болю і розпуки,
Згадай мене, нехай аж стисне груди.
Як і тоді тобі подам я руку.
Краса її поезії-любові – красиві діла. Людина, яка любить – дуже сильна людина. Добре серце поетеси вже збудило до любові не одне серце. А з виходом у світ цієї книги їх пробудиться набагато більше.
Антон Козлов, прочитавши вірші Ніни Виноградської, вже не зміг не бути поетом і заспівав вірші поетеси російською мовою:
И как же нам соединить миры,
Чтобы в разлуке оставаться верным.
Чтоб вместе быть до смертной той поры.
Ответь мне жизнь, придумай… Я поверю.
Адже більшого щастя на світі, ніж кохання, не існує.
ВІКТОР КУЛИК, поет, член НСПУ
2001 рік.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію