ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Сни
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сни
Знаєте, як пишуться ліричні вірші? Та дуже просто!
Спочатку варто поїсти борщу з часничком, потім зчавкати бутерброда з ковбасою та запити компотом з груш.
Неодмінно треба трохи пожуритися, пустити гірку сльозу, подрімати з котом на руках, ну а вже потім брати до рук ручку і починати строчити про любов та природу..
А в мене усе не так: пишу надголодь, ночами, коли усі нормальні творці бачать третій сон, у повній тиші. І думки не про прекрасне, а про війну, про горе, яке цупко вхопило в свої лабета Україну.
Я узагалі майже перестав спати, друзі. Лягаю в ліжко, а сну немає. І так місяць за місяцем. Аби трохи заспокоїтися смокчу увечері пігулку гліциседу і заплющую повіки...
Минулого четверга, як ледь посвітлішало небо, тихо встав з ліжка аби не будити дружину і почалапав на город з косою та вилами. Він у мене невеличкий (12 соток), але будь-яка земля потребує догляду. Намантачив косу і почав скошувати жито, яке посіяв на сидерат восени. Години за три упорався, відпочив трохи і почав розкидати по городу гній, який вивіз на город ще в грудні. Думав, що на сьогодні досить, бо руки від утоми аж дрижали, а спина горіла вогнем. Та чорт смикнув зателефонувати трактористу. А той каже:
- Я в селі. За півгодини буду на городі. Зустрічай.
Ледь устиг збігати додому і перевдягнутися в сухе та покликав дружину:
- Ходім хутчій викопаємо часник, який проріс з минулого року і кущі вічнозеленої цибулі, бо трактор все заоре.
Тільки встигли це зробити - трактор уже біля нас.
- Привіт, Андріє! Починай з кінця, клади скиби так, аби борозни йшли на город, а не навпаки, щоб були канави. Весна дощова, треба, щоб воді було куди стікати. Он, сусідам пришелепко виорав, так вода тиждень стоїть на городах, і доки не зійде - саджати що-небудь, неможливо. А коли вона зійде - одному богові відомо. Он, бачиш - річка розлилвся як море.
-Гвразд, зроблю вам канави глибоченькі.
Трактор у нього здоровий, ще й з бороною. Тому город виорано якісно, рівно. Правда трохи сінокосу ухопив, але то дрібниці: висапаю зайве за тиждень. А от сусідам виорано без борони, ще й жито було нескошеним. То скиби стоять сторчма, ще й жито дибиться як ірокези на голові панка. Як вони лаялися - ви б чули! Це ж доведеться тепер бігати з заступом кілька діб, зрізати житні чуби вручну, а потім гепати сапою по скибах, аби їх розрівняти. За таку оранку треба не платити, а штрафувати, бо це не робота, а диверсія. Хоча сусіди теж трохи винні: хто їм заважав скосити жито? Ніхто. Але полінувалися. От тепер і мають мороку неабияку.
Цьогоріч ціна за оранку підскочила добряче. Сотка коштує 90 гривень. Але виходу немає: або купуватимеш городину в магазині за скаженими цінами, або виростиш своїми руками. Вийде удесятеро дешевше. Та й частину зайвого урожаю можна буде продати. Якщо доживу до осені, бо щось мені підказує, що воєнкомат мене покличе на війну і я піду.
Дивлюся на землю і розумію: вона - моя справжня радість, мій сенс життя. Як і дружина. Без них, звісно, можна жити, але ой як буде важко.
- Чоловіче, годі мріяти, давай робити грядки і саджати викопаний часник та цибулю.
Трактор поїхав, а ми ще зо дві години танцювали на городі, доки не закінчили роботу.
- Чоловіче, викопай виноград під парканом, там йому затемно, і пересади у садок. А я викопаю малину, яка пустила батоги там де не треба, і встромлю на місце винограду.
Вона права, оскільки винограду там вельми погано, тож беру заступа.
Але в садку земля піщана, тому копаю ями, завглибшки з держак лопати, беру двадцятилітрові цебра та шпацирую до гноярки, аби заповнити ями толковим грунтом. Копаю, а там повно личинок хрущів! І таких дебелих, що йой! Кожен хробак як кулак завбільшки! Таких і соми бояться ковтати. Перебирати земельку довелося довго.
Доки закінчив морочитися з виноградом - надійшов вечір. У хаті жінка чистила картоплю аби приготувати вечерю, але було прохолодно. Почалапав у дровітню.
Вечеряли мляво, в основному компот пили. Бо утома не сприяє апетитові. Увімкнули телевізора, вляглися. Там якраз Роман Світан виступав. А я наче провалився в ополонку, заснув. Уперше за вісім місяців. І бачу...
Ходить моїм виораним городом російський вояка, аршином міряє землю та примовляє:
- Оце моє, і оце, і оце.
Майже увесь город собі наміряв. Потім викотив з-за межі валуна, заштовхав його на город і каже:
- Відтепер - це руська земля! Моя! А за те, що залишив тобі - будеш платити щорічну данину.
Не знаю де сили взялися, друзі! Ухопив я ту каменюку обома руками і щосили опустив на голову окупанта. І бризнула чорна гадюча кров, і розтеклася землею, як вода...
- Чоловіче! -чую крик:- Бог з тобою! Хіба можна так кричати! Прокинься!
Я й прокинувся. Дружина, з посірілим від жаху обличчям торсала мене за плечі, а з телевізора бубонів про бої в Бахмуті Роман Світан.
Нічого їй не сказав, дивився в карі очі та думав:
"Учора верзлося щось подібне,- російський вояка тоді мою жінку хотів відібрати, теж казав "Відсьогодні твоя жінка - моя жінка". Здається, я йому за це відрубав голову. І ця війна не полишає мене навіть у короткочасних снах, які приносять не відпочинок втомленому тілу та душі, а гнів і тривогу.
Жінка спить, а я готую їжу для котів та собак, поночі. Бо уранці часу на це не буде. Потрібно робити грядки на городі під часник, моркву, буряк, цибулю, петрушку тощо. І немало - штук 20. Тож роботи вистачить до вечора. Поспішаю, оскільки невідомо, що буде завтра, а якщо мене не стане, то дружині одній буде ой як важко. Ще й картоплю б устигти посадити, отоді вже не так переживатиму за неї.
Єдине, що допікає - отакі от сни. І вони мене терзатимуть до тих пір, доки я не піду на війну.
24.04.2023р.
Спочатку варто поїсти борщу з часничком, потім зчавкати бутерброда з ковбасою та запити компотом з груш.
Неодмінно треба трохи пожуритися, пустити гірку сльозу, подрімати з котом на руках, ну а вже потім брати до рук ручку і починати строчити про любов та природу..
А в мене усе не так: пишу надголодь, ночами, коли усі нормальні творці бачать третій сон, у повній тиші. І думки не про прекрасне, а про війну, про горе, яке цупко вхопило в свої лабета Україну.
Я узагалі майже перестав спати, друзі. Лягаю в ліжко, а сну немає. І так місяць за місяцем. Аби трохи заспокоїтися смокчу увечері пігулку гліциседу і заплющую повіки...
Минулого четверга, як ледь посвітлішало небо, тихо встав з ліжка аби не будити дружину і почалапав на город з косою та вилами. Він у мене невеличкий (12 соток), але будь-яка земля потребує догляду. Намантачив косу і почав скошувати жито, яке посіяв на сидерат восени. Години за три упорався, відпочив трохи і почав розкидати по городу гній, який вивіз на город ще в грудні. Думав, що на сьогодні досить, бо руки від утоми аж дрижали, а спина горіла вогнем. Та чорт смикнув зателефонувати трактористу. А той каже:
- Я в селі. За півгодини буду на городі. Зустрічай.
Ледь устиг збігати додому і перевдягнутися в сухе та покликав дружину:
- Ходім хутчій викопаємо часник, який проріс з минулого року і кущі вічнозеленої цибулі, бо трактор все заоре.
Тільки встигли це зробити - трактор уже біля нас.
- Привіт, Андріє! Починай з кінця, клади скиби так, аби борозни йшли на город, а не навпаки, щоб були канави. Весна дощова, треба, щоб воді було куди стікати. Он, сусідам пришелепко виорав, так вода тиждень стоїть на городах, і доки не зійде - саджати що-небудь, неможливо. А коли вона зійде - одному богові відомо. Он, бачиш - річка розлилвся як море.
-Гвразд, зроблю вам канави глибоченькі.
Трактор у нього здоровий, ще й з бороною. Тому город виорано якісно, рівно. Правда трохи сінокосу ухопив, але то дрібниці: висапаю зайве за тиждень. А от сусідам виорано без борони, ще й жито було нескошеним. То скиби стоять сторчма, ще й жито дибиться як ірокези на голові панка. Як вони лаялися - ви б чули! Це ж доведеться тепер бігати з заступом кілька діб, зрізати житні чуби вручну, а потім гепати сапою по скибах, аби їх розрівняти. За таку оранку треба не платити, а штрафувати, бо це не робота, а диверсія. Хоча сусіди теж трохи винні: хто їм заважав скосити жито? Ніхто. Але полінувалися. От тепер і мають мороку неабияку.
Цьогоріч ціна за оранку підскочила добряче. Сотка коштує 90 гривень. Але виходу немає: або купуватимеш городину в магазині за скаженими цінами, або виростиш своїми руками. Вийде удесятеро дешевше. Та й частину зайвого урожаю можна буде продати. Якщо доживу до осені, бо щось мені підказує, що воєнкомат мене покличе на війну і я піду.
Дивлюся на землю і розумію: вона - моя справжня радість, мій сенс життя. Як і дружина. Без них, звісно, можна жити, але ой як буде важко.
- Чоловіче, годі мріяти, давай робити грядки і саджати викопаний часник та цибулю.
Трактор поїхав, а ми ще зо дві години танцювали на городі, доки не закінчили роботу.
- Чоловіче, викопай виноград під парканом, там йому затемно, і пересади у садок. А я викопаю малину, яка пустила батоги там де не треба, і встромлю на місце винограду.
Вона права, оскільки винограду там вельми погано, тож беру заступа.
Але в садку земля піщана, тому копаю ями, завглибшки з держак лопати, беру двадцятилітрові цебра та шпацирую до гноярки, аби заповнити ями толковим грунтом. Копаю, а там повно личинок хрущів! І таких дебелих, що йой! Кожен хробак як кулак завбільшки! Таких і соми бояться ковтати. Перебирати земельку довелося довго.
Доки закінчив морочитися з виноградом - надійшов вечір. У хаті жінка чистила картоплю аби приготувати вечерю, але було прохолодно. Почалапав у дровітню.
Вечеряли мляво, в основному компот пили. Бо утома не сприяє апетитові. Увімкнули телевізора, вляглися. Там якраз Роман Світан виступав. А я наче провалився в ополонку, заснув. Уперше за вісім місяців. І бачу...
Ходить моїм виораним городом російський вояка, аршином міряє землю та примовляє:
- Оце моє, і оце, і оце.
Майже увесь город собі наміряв. Потім викотив з-за межі валуна, заштовхав його на город і каже:
- Відтепер - це руська земля! Моя! А за те, що залишив тобі - будеш платити щорічну данину.
Не знаю де сили взялися, друзі! Ухопив я ту каменюку обома руками і щосили опустив на голову окупанта. І бризнула чорна гадюча кров, і розтеклася землею, як вода...
- Чоловіче! -чую крик:- Бог з тобою! Хіба можна так кричати! Прокинься!
Я й прокинувся. Дружина, з посірілим від жаху обличчям торсала мене за плечі, а з телевізора бубонів про бої в Бахмуті Роман Світан.
Нічого їй не сказав, дивився в карі очі та думав:
"Учора верзлося щось подібне,- російський вояка тоді мою жінку хотів відібрати, теж казав "Відсьогодні твоя жінка - моя жінка". Здається, я йому за це відрубав голову. І ця війна не полишає мене навіть у короткочасних снах, які приносять не відпочинок втомленому тілу та душі, а гнів і тривогу.
Жінка спить, а я готую їжу для котів та собак, поночі. Бо уранці часу на це не буде. Потрібно робити грядки на городі під часник, моркву, буряк, цибулю, петрушку тощо. І немало - штук 20. Тож роботи вистачить до вечора. Поспішаю, оскільки невідомо, що буде завтра, а якщо мене не стане, то дружині одній буде ой як важко. Ще й картоплю б устигти посадити, отоді вже не так переживатиму за неї.
Єдине, що допікає - отакі от сни. І вони мене терзатимуть до тих пір, доки я не піду на війну.
24.04.2023р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію