І зпозаранку вони прокинулись

Шукшин

Він ще не встиг розплющити очі, як на нього з усіх боків накинулися спогади вчорашнього вечора. Спочатку вони нападали досить хаотично, але згодом вишикувалися за тимчасовим цензом, і тільки інколи картинка спогаду, що зазівалася, розштовхуючи всіх, і вносячи невелике сум'яття, ставала, як їй здавалося на своє місце…
Спогади накочували хвилями із завидною постійністю, при цьому занурюючи його, то в жар, то в холод.
Був ранній тьмяний осінній ранок. На роботу йти було ще рано, але заснути не давали ці самі спогади, які дзижчали, як нав'язливі мухи наприкінці серпня.
Він встав і попрямував у ванну кімнату… Шелестіння води, запах мила і смак зубної пасти не допомогли змити або хоча б заспокоїти тривогу через перегляд картинок вчорашнього вечора.
А так все добре починалося… Це перша позитивна думка, яка прорвалася до нього після пробудження…
Швидко одягнувшись, він вискочив надвір і попрямував у бік роботи, але з кожним кроком його рухи ставали все повільнішими і не зовсім впевненними. Різні та суперечливі думки не давали йому зосередитися. Він вирішив викурити цигарку. Присівши на найближчу лавку - дістав з кишені пачку «Марльборо».
Взагалі то він курив інші сигарети і те, що в нього у кишені, виявилися сигарети цієї марки, говорило про те, що він дозволив собі вчора «трохи» розслабитися і отримати повний комплекс задоволень, який не так часто траплявся в його повсякденному житті.

Перша затяжка важким обухом опустилася на його голову і перед очима попливли яскраві світлі круги.
Він здогадався, що нікотин звузив судини і тепер його бідному мозку не вистачає кисню. Але такий стан тривало недовго і наступні затяжки приносили певне задоволення, хоч і сумнівного характеру.
Він згадав «одна затяжка і веселіше думи ... курити хочеться, ах як курити хочеться, але треба вибрати дерев'яні костюми ...». Так співав Висоцький...
Дерев'яний костюм вибирати ще, начебто, було рано і тому думка почала працювати в іншому напрямку… Як поправити становище, стан та здоров'я?
З-за хмари визирнуло тьмяне сонце і підсвітило золото листя. Стало трохи веселіше.
Він підвівся і пішов... Але вже не в бік роботи. Хоч і рішення ще не було прийнято, але ноги впевнено несли його до найближчого ґанделика, який служив пристанню та базою дозаправки та ремонту всім тим, хто зазнав невеликої катастрофи напередодні.
Ще було зарано і база була закрита, тому він купив пляшку пива в найближчому кіоску, сів на лавочку, закурив і почав чекати заповітних восьми годин...
Невдалині від нього, в скверику, на інших лавках сиділи, стояли поруч, переступаючи з ноги на ногу і не знаходили собі місця інші, такі ж скривджені, надто раннім ранком – люди…
Багато хто курив, і неохоче, вів тиху спокійну розмову на абстрактні теми, хоча на обличчях читалося напружене, неспокійне очікування.
Він майже допив пиво, але належного полегшення не отримав, хоча думки вже не так тяжко й хаотично крутилися в його голові. І перша твереза думка говорила про те, що треба подзвонити на роботу і здатися хворим. По суті, так воно й було.
До нього підійшов один із тих, хто чекав, попросив сигарету, і вони розговорились.
Зі спілкування він дізнався, що тітка Моня, так називали господиню кафешки, може затриматися на невизначений час, і тому було вирішено скинутися і послати надійного гінця з тих, хто чекає за омріяним продуктом.
Так і вчинили.
Він дав колегам левову частку вартості і приєднався до товариства, що зібралося. Незабаром гонець повернувся, народ пожвавішав, напружені маски на обличчях змінилися, розмова набула веселішого тону…

Життя, здавалося, налагоджувалося!
Але продукт дуже швидко, буквально розчинився, не залишивши по собі, як здавалося навіть сліду.
Тепер він сам запропонував зробити другий дубль чи захід, але доповнити продукт мінералкою, і хоча б якимось пиріжком чи бутербродом. Надійний гонець знову розчинився серед перехожих, які чинно, але швидко прямували до найближчого метро.
Цього разу довелося чекати трохи довше, оскільки друга частина замовлення, а саме пиріжок чи бутерброд, вимагала додаткового часового ресурсу.
Після того, як другий продукт так само швидко закінчився і навіть був закушений, усі неспішно закурили, утворивши окремі зібрання за інтересами, де й вели вже, спокійну, розмірену розмову про сенс і мінливість буття.
Хтось помітив наближення довгоочікуваної тітки Моні, але ніхто з компанії не схопився і не поспішив зайняти першу чергу. Всі спокійно, продовжуючи свою розмову, чинно і майже велично прямуючи до вже відчинених дверей кафешки.
Кафешка являла собою просторе приміщення з бетонними, сірими підлогами, дерев'яно-залізними столами, прикрашеними бляшаними банками з-під пива, замість попільничок. Столи були присунуті до стінки з великим на всю стіну вікном, закритим поліетиленовою плівкою замість скла.
У протилежному кутку стояли один на одному стільці, яким не вистачило місця біля столиків, якісь бочки та картонні коробки, походження та призначення, яких було невідомо. Враження було не найкращим, але тут це нікого не бентежило. А навіть навпаки створювало якусь ауру невибагливості, простоти та доступності.
Тітка Моня дуже чітко і точно наливала, розігрівала і подавала завсідникам їхні не хитрі замовлення, одним оком встигаючи стежити в маленькому телевізорі за ранковим серіалом.
На вітрині, за давно не митим, склом - красувалася різноманітна їжа, тут були і сандвічі з салом покритим квашеним огірком, і подоба пиріжка з м,ясом, і смажені курячі ніжки та крильця, котлети та всілякі соуси з гірчицею.
А з напоїв була вода, пепсі, пиво одного сорту на розлив …і горілка, яка так і називалася «горілка» - ціна така то…
Відвідувачі одразу розділилися на дві частини, одна – стала в чергу до тітки Моні, інша по хазяйськи попрямувала до столиків, розставляючи стільці, поправляючи столи та розкладаючи нехитру принесену з дому закуску.
Одна частина людей, що зайшла до кафешки, були пенсіонери, ще одна частина цілком працездатні пролетарі, і ще частину можна було віднести до різночинців невизначеного віку та занять. Були тут і морські вовки, колишні матроси підводники, підкорювачі цілини, будівельники Бама та багато відставних військовослужбовців.
Усіх їх зібрала, згуртувала і спаяла спрага. Жага життя і проста банальна спрага, яка настає, як відомо, під ранок, навіть після невеликого вечірнього зловживання, вже не кажучи, після перебору, що й читалося на багатьох обличчях.
Він влаштувався за столиком однієї компанії, яка вже давно відбулася, і швидко знайшов з ними спільну мову. І як виявилося, це було зробити зовсім не важко, тому що їх усіх поєднувало одне спільне нещастя, мати щастя народитися і вирости в одній країні, а продовжувати свій шлях зовсім в іншій, зовсім з протилежними цінностями та ідеалами.
Спілкування йшло легко та не нав'язливо, хтось приносив нові пляшки, хтось забирав порожні. Вже чути сміх і веселі розмови. Тон голосів підвищувався і скоро злився в якийсь загальний, густий, нероздільний гул.
Йшли поправили здоров'я, нові, деякі з тремтячими руками й очима повними страждання, осушували першу склянку, мовчки закурювали, чекали, коли впаде жадана волога, омиє всі рани і відкриє життєві чакри. І лише через деякий час включалися в спільну розмову, мова їх ставала виразною і рівною.
Вони вже могли жартувати, розповісти анекдот чи згадати цікаву історію, що сталася з ними на попередній п'янці, не далі ніж учора.
За поліетиленовим вікном, так само кудись поспішали люди, падали кругячись листки. Сонце дарувало свої останні теплі осінні промені. Пролітало нечутне бабине літо. Птахи, що ожили й зігрілися, веселим хором гасали між деревами. Ставало тепло, спокійно, радісно на душі і хотілося цим усім із кимось поділитися, вилити всю свою душу, розповісти щось хороше, позичити комусь грошей, почастувати, заспокоїти, поспівчувати.