
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.25
21:56
Я хочу затьмарити мозок,
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.
Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.
Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні
2025.08.25
05:50
Почуттів усіх навала,
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
2025.08.24
22:12
В її житті майже не було
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,
2025.08.24
15:28
Як же доля зовсім різно у людей складається.
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше
2025.08.24
11:51
був ти для мене тільки чотирикутником паперу
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
2025.08.24
10:55
Відвойована ніч, вир із обстрілів - день…
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
2025.08.24
09:29
Із Бориса Заходера
Злетіла сорока високо,
і зверху стрекоче сорока,
що цукор страшенно солений,
що яйця беруть зі смаженей,
що раки зимують на дубі,
що риби гуляють у шубі,
Злетіла сорока високо,
і зверху стрекоче сорока,
що цукор страшенно солений,
що яйця беруть зі смаженей,
що раки зимують на дубі,
що риби гуляють у шубі,
2025.08.24
09:23
Я на колінах попрошу Святих,
щоб рідні всі були здорові,
а поруч ти була завжди
у буднях сірих й кольорових.
Не дайте дітям гинути, Святі,
хай біль такий не точить струмом душу,
коли на цвинтарі на крихітній плиті
щоб рідні всі були здорові,
а поруч ти була завжди
у буднях сірих й кольорових.
Не дайте дітям гинути, Святі,
хай біль такий не точить струмом душу,
коли на цвинтарі на крихітній плиті
2025.08.24
06:35
Освітлені місяцем хвилі
Пшениці, як шовк, шурхотіли, –
І в сяєві срібнім іскрились
Очам хлібороба на милість.
У руки його працьовиті,
Неначе просилось щомиті,
Колосся тужаве, налите
І потом старанно обмите…
Пшениці, як шовк, шурхотіли, –
І в сяєві срібнім іскрились
Очам хлібороба на милість.
У руки його працьовиті,
Неначе просилось щомиті,
Колосся тужаве, налите
І потом старанно обмите…
2025.08.23
21:39
Кістки дерев. Нестерпний, дикий холод
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.
Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.
Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,
2025.08.23
20:58
Друже і брате,
тут все, як завжди -
бруд і вогонь,
сплати без решти,
тижні без дати,
видзвони скронь!
Боже боронь
тут все, як завжди -
бруд і вогонь,
сплати без решти,
тижні без дати,
видзвони скронь!
Боже боронь
2025.08.23
16:25
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Муза смієтьс
Муза смієтьс
2025.08.23
13:02
Серед тваринних звичок москалів найхарактерніша – мітити чужі території.
Носії істини в останній інстанції частенько надривають пупа під своєю ношею.
Манія величі для недомірків – майже професійне захворювання.
Найбільше світ намагаються змінити
2025.08.23
12:36
Із поезією Сергія Жадана я познайомився у Львові. На дошці меню студентського кафе, яку виставили просто на вулицю, білою крейдою були написані такі не дуже рівні літери:
Вирощено і нищівно
над каменями і кущами
повітря заповнене щільно
душами і дощ
2025.08.23
06:03
Хоч сохне листя й менше цвіту,
І далі більш німіє світ, –
Я ще живу в своєму літі
І звідтіля вам шлю привіт.
Я вам повідаю про свято
Без усілякої журби,
Адже продовжую зростати
І визрівати щодоби.
І далі більш німіє світ, –
Я ще живу в своєму літі
І звідтіля вам шлю привіт.
Я вам повідаю про свято
Без усілякої журби,
Адже продовжую зростати
І визрівати щодоби.
2025.08.22
21:59
У кожній посмішці є посмішка скелета.
У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.
Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.
Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євгенія Ісаєва (2019) /
Проза
Жила собі бідна жінка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Жила собі бідна жінка
Жила собі бідна жінка. Була вона маленька, худенька та сумна. Життя її було одноманітним і передбачуваним, але дещо таки змушувало її очі блищати від цікавості: жіночка мріяла знайти скарб. Шукала вона його зазвичай на курній дорозі, якою ходила на роботу. Йшла, низенько опустивши голову, й копала ногами камінчики, аж запилюжувала всю одіж, і сірий шлейф тягнувся за нею. Чула, що колись тут чатували на подорожніх розбійники, і припускала собі, що щось з награбованого могли вони у поспіху втечі й загубити. Через уважні пошуки вона не раз спізнювалася на роботу. А додому спізнитися не могла, бо її там ніхто не чекав. Про загублений розбійниками скарб мріяла вона вдень і вночі. Часто снила, як женеться за бородатими чоловіками, розмахуючи палицею та вимагаючи свою частку здобичі. Після таких снів прокидалася засапаною, серце їй калатало, аж невеличкою хатою йшла луна.
Так почався і цей ранок. Жіночка рвучко підвелася на ліжку, взула старезні капці та почалапала до підвіконня, де тягнувся до сонця часник. Кілька зелених пір'їн завжди заспокоювали її стривожену душу. Жінка швидко зібралася і в хмаринці часникового аромату вийшла на шлях. Вночі пройшов дощ, тож курява сьогодні їй не заважала, а в калюжах вона могла бачити вмите, усміхнене небо — могла, та не бачила.
Насправді жіночка не знала, як саме має виглядати її скарб, але мріяла про щось велике і блискуче. Сонце сяяло на небі, сяяло в краплях дощу на листі й траві, проте не такого сяйва вона собі шукала. Копаючи носаками камінці, звично простувала битим шляхом. Раптом щось трапилося, і ось жіночка, з широко розплющеними від несподіванки очима, вже сидить у калюжі. Якась каменюка не піддалася її копняку, і уся сила удару повернулася до хазяйки, спрацювавши проти неї. Відчувши, що в багнюці стає вже незатишно, жінка зібрала рештки сил і самоповаги, щоб встати та помститися неслухняній каменюці: жбурнути її далеко-далеко в поле. Вона витягла з-під землі камінь і завмерла, тримаючи його у брудних руках. Це було те, що вона шукала! Величезний - такий, що ледве вміщувався на долоні, лискучий самоцвіт. Якого саме він був кольору, жіночка дізналася, тільки коли вимила його у калюжі. У душі було тихо, як після феєрверку. На роботу вона вирішила сьогодні не йти. Вдома жінка прибрала горщики з часником та поставила на освітлене сонцем підвіконня свою знахідку. Кімнатку враз прикрасили кольорові лелітки. Жіночка присунулася зі стільцем ближче до вікна, поклала підборіддя на кулачки та задивилася туди, де у камені народжувалися сонячні зайчики. Так незчулася, як день вже згас, і зайчики розбіглися: хто під ліжко, хто під килим, хто у темний куток. Але самоцвіт не згасав, сяяв він тепер своїм власним світлом. Цим світлом було добре, відкрите обличчя і звернений до неї голос. Вона так довго ні з ким не розмовляла, що спочатку їй було дуже важко дібрати слова. Та, відчувши, що голос залишається так само теплим, а обличчя так само приязним, розбалакалася і навіть одного разу пожартувала. Про що була розмова жінка на ранок не згадала, і з'їсти часник теж забула.
Сусіди не помітили, що життя її з того часу якось змінилося. Жіночка й далі ходила на ту саму роботу тією самою дорогою, й далі спізнювалася. Але вже не тому, що шукала скарби під ногами, а тому, що крутила навсібіч цікавою голівкою, наповнюючи очі золотом сонця, сріблом дощів, діамантами роси, щоб потім поділитися цими коштовностями зі своїм другом, бо ж йому доводилося чекати її цілісінький день на підвіконні. Тепер додому вона теж могла спізнитися, але не спізнювалася. Переступивши поріг, жіночка перш за все змахувала віхтиком порошинки з самоцвіту і одразу починала розповідь про найкращий день в її житті. Так було щодня, аж доки, від надміру сили своєї радості, вона змахнула з підвіконня разом з пилюкою й сам самоцвіт, і той розбився. Як щастю досі, горю жіночки не було меж. Великі сльози котилися щоками, а тоді підлогою, і годі вже було відрізнити їх від коштовних скалок. Сонцю несила було її заспокоїти, тож воно засмучено сховалося за обрій. Серед сутінкового плачу жінка не одразу почула знайомий голос, в обіймах власних холодних рук не одразу відчула теплий доторк, але коли почула і відчула, сльози вмить висохли. Очі дівчини засяяли коштовними камінчиками у відповідь на сяяння двох самоцвітів на доброму обличчі, що схилилося до неї. Більше не треба плакати. Шукати, поспішати і чекати теж не треба - тепер вона ніколи не буде сама.
06.04.20
Так почався і цей ранок. Жіночка рвучко підвелася на ліжку, взула старезні капці та почалапала до підвіконня, де тягнувся до сонця часник. Кілька зелених пір'їн завжди заспокоювали її стривожену душу. Жінка швидко зібралася і в хмаринці часникового аромату вийшла на шлях. Вночі пройшов дощ, тож курява сьогодні їй не заважала, а в калюжах вона могла бачити вмите, усміхнене небо — могла, та не бачила.
Насправді жіночка не знала, як саме має виглядати її скарб, але мріяла про щось велике і блискуче. Сонце сяяло на небі, сяяло в краплях дощу на листі й траві, проте не такого сяйва вона собі шукала. Копаючи носаками камінці, звично простувала битим шляхом. Раптом щось трапилося, і ось жіночка, з широко розплющеними від несподіванки очима, вже сидить у калюжі. Якась каменюка не піддалася її копняку, і уся сила удару повернулася до хазяйки, спрацювавши проти неї. Відчувши, що в багнюці стає вже незатишно, жінка зібрала рештки сил і самоповаги, щоб встати та помститися неслухняній каменюці: жбурнути її далеко-далеко в поле. Вона витягла з-під землі камінь і завмерла, тримаючи його у брудних руках. Це було те, що вона шукала! Величезний - такий, що ледве вміщувався на долоні, лискучий самоцвіт. Якого саме він був кольору, жіночка дізналася, тільки коли вимила його у калюжі. У душі було тихо, як після феєрверку. На роботу вона вирішила сьогодні не йти. Вдома жінка прибрала горщики з часником та поставила на освітлене сонцем підвіконня свою знахідку. Кімнатку враз прикрасили кольорові лелітки. Жіночка присунулася зі стільцем ближче до вікна, поклала підборіддя на кулачки та задивилася туди, де у камені народжувалися сонячні зайчики. Так незчулася, як день вже згас, і зайчики розбіглися: хто під ліжко, хто під килим, хто у темний куток. Але самоцвіт не згасав, сяяв він тепер своїм власним світлом. Цим світлом було добре, відкрите обличчя і звернений до неї голос. Вона так довго ні з ким не розмовляла, що спочатку їй було дуже важко дібрати слова. Та, відчувши, що голос залишається так само теплим, а обличчя так само приязним, розбалакалася і навіть одного разу пожартувала. Про що була розмова жінка на ранок не згадала, і з'їсти часник теж забула.
Сусіди не помітили, що життя її з того часу якось змінилося. Жіночка й далі ходила на ту саму роботу тією самою дорогою, й далі спізнювалася. Але вже не тому, що шукала скарби під ногами, а тому, що крутила навсібіч цікавою голівкою, наповнюючи очі золотом сонця, сріблом дощів, діамантами роси, щоб потім поділитися цими коштовностями зі своїм другом, бо ж йому доводилося чекати її цілісінький день на підвіконні. Тепер додому вона теж могла спізнитися, але не спізнювалася. Переступивши поріг, жіночка перш за все змахувала віхтиком порошинки з самоцвіту і одразу починала розповідь про найкращий день в її житті. Так було щодня, аж доки, від надміру сили своєї радості, вона змахнула з підвіконня разом з пилюкою й сам самоцвіт, і той розбився. Як щастю досі, горю жіночки не було меж. Великі сльози котилися щоками, а тоді підлогою, і годі вже було відрізнити їх від коштовних скалок. Сонцю несила було її заспокоїти, тож воно засмучено сховалося за обрій. Серед сутінкового плачу жінка не одразу почула знайомий голос, в обіймах власних холодних рук не одразу відчула теплий доторк, але коли почула і відчула, сльози вмить висохли. Очі дівчини засяяли коштовними камінчиками у відповідь на сяяння двох самоцвітів на доброму обличчі, що схилилося до неї. Більше не треба плакати. Шукати, поспішати і чекати теж не треба - тепер вона ніколи не буде сама.
06.04.20
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію