ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.08.25 21:56
Я хочу затьмарити мозок,
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.

Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні

Віктор Кучерук
2025.08.25 05:50
Почуттів усіх навала,
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.

Борис Костиря
2025.08.24 22:12
В її житті майже не було
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,

Євген Федчук
2025.08.24 15:28
Як же доля зовсім різно у людей складається.
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше

Іван Потьомкін
2025.08.24 11:51
був ти для мене тільки чотирикутником паперу
але моє серце має ту ж форму

був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром

Галина Кучеренко
2025.08.24 10:55
Відвойована ніч, вир із обстрілів - день…
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….

Олена Побийголод
2025.08.24 09:29
Із Бориса Заходера

Злетіла сорока високо,
і зверху стрекоче сорока,
що цукор страшенно солений,
що яйця беруть зі смаженей,
що раки зимують на дубі,
що риби гуляють у шубі,

Юрій Гундарєв
2025.08.24 09:23
Я на колінах попрошу Святих,
щоб рідні всі були здорові,
а поруч ти була завжди
у буднях сірих й кольорових.

Не дайте дітям гинути, Святі,
хай біль такий не точить струмом душу,
коли на цвинтарі на крихітній плиті

Віктор Кучерук
2025.08.24 06:35
Освітлені місяцем хвилі
Пшениці, як шовк, шурхотіли, –
І в сяєві срібнім іскрились
Очам хлібороба на милість.
У руки його працьовиті,
Неначе просилось щомиті,
Колосся тужаве, налите
І потом старанно обмите…

Борис Костиря
2025.08.23 21:39
Кістки дерев. Нестерпний, дикий холод
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.

Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,

Володимир Ляшкевич
2025.08.23 20:58
Друже і брате,
тут все, як завжди -
бруд і вогонь,
сплати без решти,
тижні без дати,
видзвони скронь!

Боже боронь

Світлана Майя Залізняк
2025.08.23 16:25
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.

Муза смієтьс

Володимир Бойко
2025.08.23 13:02
Серед тваринних звичок москалів найхарактерніша – мітити чужі території. Носії істини в останній інстанції частенько надривають пупа під своєю ношею. Манія величі для недомірків – майже професійне захворювання. Найбільше світ намагаються змінити

Юрій Гундарєв
2025.08.23 12:36
Із поезією Сергія Жадана я познайомився у Львові. На дошці меню студентського кафе, яку виставили просто на вулицю, білою крейдою були написані такі не дуже рівні літери: Вирощено і нищівно над каменями і кущами повітря заповнене щільно душами і дощ

Віктор Кучерук
2025.08.23 06:03
Хоч сохне листя й менше цвіту,
І далі більш німіє світ, –
Я ще живу в своєму літі
І звідтіля вам шлю привіт.
Я вам повідаю про свято
Без усілякої журби,
Адже продовжую зростати
І визрівати щодоби.

Борис Костиря
2025.08.22 21:59
У кожній посмішці є посмішка скелета.
У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.

Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Одександр Яшан
2025.08.19

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євгенія Ісаєва (2019) / Проза

 Жила собі бідна жінка
Жила собі бідна жінка. Була вона маленька, худенька та сумна. Життя її було одноманітним і передбачуваним, але дещо таки змушувало її очі блищати від цікавості: жіночка мріяла знайти скарб. Шукала вона його зазвичай на курній дорозі, якою ходила на роботу. Йшла, низенько опустивши голову, й копала ногами камінчики, аж запилюжувала всю одіж, і сірий шлейф тягнувся за нею. Чула, що колись тут чатували на подорожніх розбійники, і припускала собі, що щось з награбованого могли вони у поспіху втечі й загубити. Через уважні пошуки вона не раз спізнювалася на роботу. А додому спізнитися не могла, бо її там ніхто не чекав. Про загублений розбійниками скарб мріяла вона вдень і вночі. Часто снила, як женеться за бородатими чоловіками, розмахуючи палицею та вимагаючи свою частку здобичі. Після таких снів прокидалася засапаною, серце їй калатало, аж невеличкою хатою йшла луна.
Так почався і цей ранок. Жіночка рвучко підвелася на ліжку, взула старезні капці та почалапала до підвіконня, де тягнувся до сонця часник. Кілька зелених пір'їн завжди заспокоювали її стривожену душу. Жінка швидко зібралася і в хмаринці часникового аромату вийшла на шлях. Вночі пройшов дощ, тож курява сьогодні їй не заважала, а в калюжах вона могла бачити вмите, усміхнене небо — могла, та не бачила.
Насправді жіночка не знала, як саме має виглядати її скарб, але мріяла про щось велике і блискуче. Сонце сяяло на небі, сяяло в краплях дощу на листі й траві, проте не такого сяйва вона собі шукала. Копаючи носаками камінці, звично простувала битим шляхом. Раптом щось трапилося, і ось жіночка, з широко розплющеними від несподіванки очима, вже сидить у калюжі. Якась каменюка не піддалася її копняку, і уся сила удару повернулася до хазяйки, спрацювавши проти неї. Відчувши, що в багнюці стає вже незатишно, жінка зібрала рештки сил і самоповаги, щоб встати та помститися неслухняній каменюці: жбурнути її далеко-далеко в поле. Вона витягла з-під землі камінь і завмерла, тримаючи його у брудних руках. Це було те, що вона шукала! Величезний - такий, що ледве вміщувався на долоні, лискучий самоцвіт. Якого саме він був кольору, жіночка дізналася, тільки коли вимила його у калюжі. У душі було тихо, як після феєрверку. На роботу вона вирішила сьогодні не йти. Вдома жінка прибрала горщики з часником та поставила на освітлене сонцем підвіконня свою знахідку. Кімнатку враз прикрасили кольорові лелітки. Жіночка присунулася зі стільцем ближче до вікна, поклала підборіддя на кулачки та задивилася туди, де у камені народжувалися сонячні зайчики. Так незчулася, як день вже згас, і зайчики розбіглися: хто під ліжко, хто під килим, хто у темний куток. Але самоцвіт не згасав, сяяв він тепер своїм власним світлом. Цим світлом було добре, відкрите обличчя і звернений до неї голос. Вона так довго ні з ким не розмовляла, що спочатку їй було дуже важко дібрати слова. Та, відчувши, що голос залишається так само теплим, а обличчя так само приязним, розбалакалася і навіть одного разу пожартувала. Про що була розмова жінка на ранок не згадала, і з'їсти часник теж забула.
Сусіди не помітили, що життя її з того часу якось змінилося. Жіночка й далі ходила на ту саму роботу тією самою дорогою, й далі спізнювалася. Але вже не тому, що шукала скарби під ногами, а тому, що крутила навсібіч цікавою голівкою, наповнюючи очі золотом сонця, сріблом дощів, діамантами роси, щоб потім поділитися цими коштовностями зі своїм другом, бо ж йому доводилося чекати її цілісінький день на підвіконні. Тепер додому вона теж могла спізнитися, але не спізнювалася. Переступивши поріг, жіночка перш за все змахувала віхтиком порошинки з самоцвіту і одразу починала розповідь про найкращий день в її житті. Так було щодня, аж доки, від надміру сили своєї радості, вона змахнула з підвіконня разом з пилюкою й сам самоцвіт, і той розбився. Як щастю досі, горю жіночки не було меж. Великі сльози котилися щоками, а тоді підлогою, і годі вже було відрізнити їх від коштовних скалок. Сонцю несила було її заспокоїти, тож воно засмучено сховалося за обрій. Серед сутінкового плачу жінка не одразу почула знайомий голос, в обіймах власних холодних рук не одразу відчула теплий доторк, але коли почула і відчула, сльози вмить висохли. Очі дівчини засяяли коштовними камінчиками у відповідь на сяяння двох самоцвітів на доброму обличчі, що схилилося до неї. Більше не треба плакати. Шукати, поспішати і чекати теж не треба - тепер вона ніколи не буде сама.

06.04.20




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2023-10-07 12:15:57
Переглядів сторінки твору 217
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.692 / 5.39)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.060 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.791
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КАЗКИ
Автор востаннє на сайті 2025.07.14 08:19
Автор у цю хвилину відсутній