І
...Старезний храм перестояв свій вік.

Без огорожі, сходів до Ріки,
розчахнутий, втопає у піску,
що кам'яне плато під ним поглинув.

А скільки літ вивершувався блиском
глибоких знань, діянь достойних, сяйвом
покрівлі гостроверхої.
                                            Донині
зберіг ще ладну форму кришталю
понад пірамідальним злетом стін -
з колись убраних в мармур, грубих брил.

Такий величний, осяйний, і гордий –
вже не одне століття вщент розбитий,
обідраний, у дивному лахмітті,

немов роками вибілений старець
засидівся на сонці, і заснув,
і марить про тінисті крила смерті.

І крила ці вже шелестять в повітрі.

На днях тут закипить перебудова -
рости почне черговий дім Амону,
аби на тому березі Ріки
утішити заупокійний храм
Аменхотепа Третього собою.

Старе повинно тихо відійти,
в убрання слави наряджають інших.

ІІ
Допоки жрець докінчував прощання,
син Пераа присів неподалеку
старого олтаря, що із піску
стовбичив нагромадженням каміння.
Очікуючи, споглядав уламки,
здебільшого зчорнілі від огню.

Породжені майстерними руками
з німого валуна, доладні форми
занурювалися у забуття.

Невже немає вічності на світі
і все, що батько зараз ген будує
очікує така ж печальна участь?

Жрець говорив, що місто в давнину
лежало тут, неподалік од храму,
а зараз бо – могили і піски.

Улюбленець Царя глядить у далеч,
за Річку, де так високо знялися
над місцем розбудови насипні,
увінчані дорогами, хребти,
і безліч впряжених комах на окрик
наглядача відповідають дружньо,
і тягнуть, тягнуть глиби по відкосах.
- На славу Пераа!
- На славу! Славу!

ІІІ
Наблизившись, жрець раптом помічає
геть сірого від жаху охоронця,
а ще змію, яка перед стрибком
позаду здійнялась Аменхотепа.

Із-під накидки виринає посох,
прикрашений різьбою голови
якогось птаха. І його політ
перешкоджає нападу змії,
напрочуд вчасно скинувши її
з плаского каменю в пісок.
                                               Змія
чіпляється до посоха і жалить.
І крапельки отрути янтарем
виблискують на дерев’янім дзьобі.

Нападниця, помилку осягнувши,
збирається втекти. Та стражник стрімко
здіймає хетський меч - яскраве сонце
спалахує на нім. Пащека й тулуб
надалі рухаються вже окремо.

Жрець думає, що з хетами війна
почнеться швидше, аніж таємницю
литва мечів оцих зуміють взнати.
А ще печалить марна смерть змії.
Дух втілений у ній тепер звільнявся
плазуючого тіла, наче мудрість
цих древніх місць - знівеченого храму.

Зітхаючи, жрець підіймає посох
і молиться за упокій змії.

Царевич наполохано завмер
в обіймах ошалілого вельможі
і з подивом вглядається в судоми
сьогодні переможеної смерті.
.............................


2001 - 2004

Деякі пояснення:

Ріка – власне, мова іде про річку, яку сьогодні називають Нілом.
А з великої літери тому, що це була єдина річка Древнього Єгипту, і тому звали її просто – Ріка.

Храм Сонця - ідеться про древній храм Сонцю, на місці якого в описувані часи почали зводити новий храм Амону. Це місце, ймовірно на околиці Уасету, нині називається Луксор і відоме грандіозними залишками комплексу храмів Амона.
Уасет (Фасет, Фіви) – столиця Єгипту за доби Середнього та Нового царства (2120 - 1085 роки до Р.Х.).

Аменхотеп III – цар Єгипту часів Нового царства (1580 -1085 роки до Р.Х.) батько Ехнатона (Аменхотепа IV), на троні з 1408 по 1372 роки до Р.Х.

Пераа - дослівно Великий Палац, Великий Дім - не пряма назва царя, щоби не вимовляти його титул, (заборонений для промовляння). Фараон – сучасна передача виразу “Пераа”.

Амон-Ра - божество міста Уасета (Фасету, Фів)- Амон, затим і верховне божество Єгипту, покровитель царської влади.

Аменхотеп – син Фараона, майбутній Фараон Аменхотеп ІV, пізніше "великий революціонер" Ехнатон.

Хети – древній народ, що жив на території сучасної Туреччини, східніше від Троади - від побережжя Чорного моря до Кархемишу на півдні. Розбиті народами моря (в основному греками) біля 1240 року до Р.Х.