Мабуть, в Бога тебе я вимолив,
Як покуту за гріх тяжкий,
А все інше – то лише вигадка
В захмелілій уяві моїй.

Ми сиділи удвох за кавою –
І соромивсь я очі звести,
А в уяві – горів загравою
Жар гарячої пристрасті.

І здригався я, поряд крокуючи,
Випадково торкнувшись руки,
Почуття жорстоко тамуючи
В чорних сумнівах у тяжких.

Лиш у мріях пристрасно марив я
Про взаємність своїх почуттів,
І про те, що моєю станеш ти
Не в уяві – в реальнім житті.

Та не здужав я жити казкою,
Що її сам для себе писав,
І любов, дану Божою ласкою,
На диявольський суд віддав…

А коли твоя куртка синя
Промайнула учора в юрбі,
То догнати тебе був не в силах я,
Бо не знав, що скажу тобі.

Тільки раптом знов захотілося,
Щоб зустрітись нам стало дано,
Як у мріях солодких намріялось,
А в житті не було давно.

Ти на мене зла не тримай, прошу!
Зло тримаю на себе я сам.
Мрійний спогад про нас у душі ношу –
Бережу його навпіл нам.

2019 рік