Спів вуличних музикантів, свободи бранців,
Посланців від Бога і повних обірванців.
Чи подарують вони одужання прокаженому?
Чи дадуть зцілення навіженому?
Їхня енергія розбиває будинки.
Перетворює в руїни площі і ринки.

Коли проллється дощ після великої пожежі,
Він вгамує пристрасті, мов нескорені вежі.
Зажене божевільних в підвал, вгамує стихію.
Відійдуть часи беззаконня і безнадії.
Безжальне сонце спалить залишки безумства.
На розпеченій площі зійдуть кактуси вільнодумства.

Вуличні музиканти, блазні і лиходії,
Ніби вигнанці на святі надії.
Закінчаться пошесті, зикнуть тирани.
Загояться міста нескінченні рани.
Вуличні музиканти як зайві люди в системі,
Як парадокс у безжальній суспільній дилемі.

І музиканти підуть, долаючи втому,
Повертаючись в пазурі диявола, ніби додому.
І кожен містянин збагне, що він теж безпритульний,
Що йому відпливати у води розгульні.
Вони підуть туди, звідки колись народились, ―
До першооснов космосу, до Бога могутніх вилиць.

Мелодія цвістиме, мов сонях серед асфальту.
Музики вип’ють із тишею горілки кварту.
Подорожнім іти в ніч, долаючи невідомість,
Наче Всевишній пише печальну повість.
Музиканти ідуть до лісу, ідуть у порожнечу,
Замолюючи на ходу абсурдну втечу.

13 квітня 2020