Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.15
11:56
У сні побачу болісні пророцтва,
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
2026.03.15
10:51
Двовірш - архіскладна поетична форма із двох віршових рядків, де перший і другий римуються між собою. Причому рима читається згори вниз і знизу вгору, зберігаючи ритм.
На додачу, конкретно у цьому двовірші сенс не зміниться, якщо поміняти рядки місцями.
На додачу, конкретно у цьому двовірші сенс не зміниться, якщо поміняти рядки місцями.
2026.03.15
02:02
Насичено ядом життя України,
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
2026.03.14
21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
2026.03.14
21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
2026.03.13
21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
2026.03.13
20:00
І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
2026.03.13
19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
2026.03.13
19:40
Хто ти, жінко? Яка ти, квітко?
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.25
2026.02.11
2025.12.24
2025.11.29
2025.08.19
2025.08.04
2025.06.25
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Інша поезія
Моше-рабейну (Мойсей – наш учитель)
«Хай би й до неба велич його сягала,
І голова аж хмар торкалась,
Помре і він також.
І всі питатимуть: «А де ж він?»
Не думав про це Моше,
Та сказано було якраз про нього.
Бо ж тільки він сходив на небо,
І хмари були в нього під ногами.
З Господом стояв лице в лице.
І з Його рук узяв скрижалі...
Та ось не хтось там з ангелів,
A сам Всевишній сказав:
«Наблизивсь ти, Моше, до смерті.
Дай Єгошуа бен Нуну від твоєї слави,
А далі – на вершину Нево зійди
І там свій вік земний скінчиш».
«Але ж це не та земля, куди я вів юдеїв...
Ти ж знаєш, скільки труда й скорботи
Пішло на те, аби переконать їх,
Що Ти - єдиний.
Аби жили, як Ти велиш.. .
В поневіряннях і горі бачив я братів своїх,
А зараз у щасті хочу бачить потойбіч Йордану...
Хоча б одну-єдину мить...»
«На старості ти, мабуть, призабув,
Що сказано було, коли Мені ти не повірив.
Пригадуєш, як замість раз,
Tи в скелю посохом ударив тричі?
За зневіру Я відплатив тобі:
У Край Обіцяний із ними ти не ввійдеш».
«Гадав я. що за сорок літ поневірянь в пустелі
Ти вже простив мені той гріх...»
«Таке не забувають і тим паче не прощають».
«Якщо не велено живим мені туди ступить,
Дозволь хоч мертвим буть серед юдеїв ...
Нехай хоч кості мої в той край перенесуть,
Як-от несуть вони Йосефа кості...»
«І тут по-твоєму не вийде:
Йосеф в Єгипті сказав, що він – юдей.
А ти у Мідіяні приховав свою породу».
«Якщо не хочеш присуд Свій змінить,
То залічи мені той час,
Коли Ти відкривсь в купині неопалимій.
Коли сорок днів і ночей
Стояв перед Тобою на горі я,-
І Ангелові смерті не віддай мене на глум!»
«Трудами своїми ти заслужив,
Аби Я Сам опікувавсь тобою».
«І наостанок: дозволь з народом попрощатись.
Стільки разів я заступавсь за нього.
Люблю братів своїх, бо ж і я – лише один із них...»
І став Моше біля підніжжя Нево, юдеї - довкола нього.
«Брати і сестри!- звернувся проводир.- Простіть мене...
Сварився з вами ...Гнівався на вас...
Та знайте, що то все з любові...»
«Прощаємо!- в степу, перед Йорданом, розлунилось.-
Горе тобі, бен Амраму.
Наче кінь, мчав ти поперед нас,
І ось кістки твої залишаться отут, в пустелі...
Прости ж і нас, рабейну!»
Суворим поглядом Всевишній квапив,
І проспівав Моше останню свою пісню,
Як наказав йому Господь.
Неначе дощ, лилась та пісня, мов роса,
Що в спеку все поникле оживляє...
І стала пісня та Всевишньому за свідка,
Коли Ізраїль доводилось судить.
А далі вийшов Моше на гору,
Оглянув увесь край, куди юдеї ввійдуть,
І спочив там ста двадцяти літ, які дано було прожить .
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Моше-рабейну (Мойсей – наш учитель)
"Навіщо могила Моше схована від людськго ока?
Бо відомо було Всеблагословеному, що Храм має бути зруйнований
і народ вигнаний із землі своєї.
І не прийшли б тоді на могилу Моше, плачучи вмовляти:
«Моше, Учителю наший, устань і молися за нас!»
І встав би Моше та й вимолив би відмінити згубний присуд:
адже праведники бажані Господу після смерті ще більш, аніж за життя свого"
Агада, частина перша, «Могила Моше»
«Хай би й до неба велич його сягала,
І голова аж хмар торкалась,
Помре і він також.
І всі питатимуть: «А де ж він?»
Не думав про це Моше,
Та сказано було якраз про нього.
Бо ж тільки він сходив на небо,
І хмари були в нього під ногами.
З Господом стояв лице в лице.
І з Його рук узяв скрижалі...
Та ось не хтось там з ангелів,
A сам Всевишній сказав:
«Наблизивсь ти, Моше, до смерті.
Дай Єгошуа бен Нуну від твоєї слави,
А далі – на вершину Нево зійди
І там свій вік земний скінчиш».
«Але ж це не та земля, куди я вів юдеїв...
Ти ж знаєш, скільки труда й скорботи
Пішло на те, аби переконать їх,
Що Ти - єдиний.
Аби жили, як Ти велиш.. .
В поневіряннях і горі бачив я братів своїх,
А зараз у щасті хочу бачить потойбіч Йордану...
Хоча б одну-єдину мить...»
«На старості ти, мабуть, призабув,
Що сказано було, коли Мені ти не повірив.
Пригадуєш, як замість раз,
Tи в скелю посохом ударив тричі?
За зневіру Я відплатив тобі:
У Край Обіцяний із ними ти не ввійдеш».
«Гадав я. що за сорок літ поневірянь в пустелі
Ти вже простив мені той гріх...»
«Таке не забувають і тим паче не прощають».
«Якщо не велено живим мені туди ступить,
Дозволь хоч мертвим буть серед юдеїв ...
Нехай хоч кості мої в той край перенесуть,
Як-от несуть вони Йосефа кості...»
«І тут по-твоєму не вийде:
Йосеф в Єгипті сказав, що він – юдей.
А ти у Мідіяні приховав свою породу».
«Якщо не хочеш присуд Свій змінить,
То залічи мені той час,
Коли Ти відкривсь в купині неопалимій.
Коли сорок днів і ночей
Стояв перед Тобою на горі я,-
І Ангелові смерті не віддай мене на глум!»
«Трудами своїми ти заслужив,
Аби Я Сам опікувавсь тобою».
«І наостанок: дозволь з народом попрощатись.
Стільки разів я заступавсь за нього.
Люблю братів своїх, бо ж і я – лише один із них...»
І став Моше біля підніжжя Нево, юдеї - довкола нього.
«Брати і сестри!- звернувся проводир.- Простіть мене...
Сварився з вами ...Гнівався на вас...
Та знайте, що то все з любові...»
«Прощаємо!- в степу, перед Йорданом, розлунилось.-
Горе тобі, бен Амраму.
Наче кінь, мчав ти поперед нас,
І ось кістки твої залишаться отут, в пустелі...
Прости ж і нас, рабейну!»
Суворим поглядом Всевишній квапив,
І проспівав Моше останню свою пісню,
Як наказав йому Господь.
Неначе дощ, лилась та пісня, мов роса,
Що в спеку все поникле оживляє...
І стала пісня та Всевишньому за свідка,
Коли Ізраїль доводилось судить.
А далі вийшов Моше на гору,
Оглянув увесь край, куди юдеї ввійдуть,
І спочив там ста двадцяти літ, які дано було прожить .
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
