Вірш

Наташа

Потрапивши у цілковиту темряву
З кімнати самобранки вийшов як провітрям виплив,
Дивився на мене з - під обсмалених брів мара - привид…
В його очах була мука,
Випалюючи очі скажені…
Та поглянув на небо й
Помітивши яке воно низьке, сіре та беспросвітне…
Лиховісно світили очиська,
А там палав вогонь…
І за дві секунди з свого обличчя знімає маску,
Та кинув на землю,
То криваво виблискує обличчя його,
Багнюка полетіла
І промовивши: - будете в мене як на долоні.
В сірому небі як вогняний птах,
То летіла якась багнюка палаюча…
Плює вогнем та розгорається земля.
І чорніла мара - привид і слідом чорніло небо…
З чорного неба на лице падала злива вогняна.
Все спалахує Земля горіла, земля диміла…
То чорне небо і всі сузір’я перекошені…
Це було настання якесь
На яких молимося
Людей вже политі брудом,
І показуючи удень і вночі кошмарне кіно без початку і кінця…
Дивиться і радіє мара - привид всім керуючи…
Але й, на противагу видимій силі вступає невидима сила,
Від сяйва очей не відірвати за синім небокраєм,
То було щось дуже далеке та велике невиразно спалахувало, мерехтіло,
І рухалося, надималося й опадало,
І відсвічувалося на сонці та почало поступово приближатися,
Повільно описав дугу, ніби годинникова стрілка
І зникало і розчинилося у туманному мариві,
Немов самого диявола Ангели душать
То виблискували на сонці сяючі яскравим світлом тіні,
І глянувши оксамитовими очима,
Повернувся і пішов у блакитне небо,
Спинився, подивився, розчинився у прозорій білій вуалі,
При цьому шукає чисті безгрішні душі мара - привид та звертає їх до зла,
Та двері відчинилися перед душею,
І відправивши їх в чистилище…розчинився у прозорій чорній вуалі,
Та Ангел спостерігаючи через хмари за світлом живих душ,
Полилося яскраве світло з долоні Ангела
І він розчинився у сліпучому сяйві світла…