Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.09
22:56
Закоханими у себе бувають не лише політики.
Люби себе і хай тебе ревнують.
Якщо любов нерозділена, розділи її із собою.
Люби себе та не залюблюй.
У любові до себе, коханого, він позбувся усіх конкурентів.
Багато любові в одному тілі виявило
2026.03.09
22:03
Садки вишневі рідної Вкраїни
Такі прозорі, росяні, сумні.
А очі! очі! – ночі горобині...
Тому так завжди хочеться мені
Вдивлятись довше в їх тривожну вроду,
Яку тримає на одній нозі
Лелека, що живе побіля броду,
Й Чумацький Шлях, д
Такі прозорі, росяні, сумні.
А очі! очі! – ночі горобині...
Тому так завжди хочеться мені
Вдивлятись довше в їх тривожну вроду,
Яку тримає на одній нозі
Лелека, що живе побіля броду,
Й Чумацький Шлях, д
2026.03.09
19:49
Не кличу смерть, хоч бачити заважко,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
2026.03.09
16:25
Весна - велика вільна витівниця!
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
2026.03.09
15:59
Коротке наше літо промайнуло,
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.
Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.
Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил
2026.03.09
12:43
Він не просто поет, не лише малював олівцем,
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.
І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.
І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с
2026.03.09
12:26
І
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.
2026.03.09
11:54
Шевченко - НАШ.
І цей НАШ складається з мільйонів МІЙ.
Присутність великого Кобзаря особливо відчутна сьогодні, коли наша багатостраждальна земля здригається під ракетними ударами московитських варварів…
Тарас - поруч.
Він, як і завжди, - на передовій
2026.03.09
10:07
Невже я цього літа не відчую
Й воно пролине, ніби буревій?
Я хочу зустрічати серце бурі
Та їздити на блискавці кривій.
Невже пролинуть пристрасті та струси
Удалині, як марево степів?
І упадуть, немов сміливі Стуси,
Й воно пролине, ніби буревій?
Я хочу зустрічати серце бурі
Та їздити на блискавці кривій.
Невже пролинуть пристрасті та струси
Удалині, як марево степів?
І упадуть, немов сміливі Стуси,
2026.03.09
09:25
Борис Ласкін (1914-1983)
Броня міцна, і танки наші бистрі,
і наш народ готовий до борні:
стають у стрій Країни Рад танкісти –
своїй Вітчизні віддані сини!
Із гуркотом, у лавах без прогалин,
Броня міцна, і танки наші бистрі,
і наш народ готовий до борні:
стають у стрій Країни Рад танкісти –
своїй Вітчизні віддані сини!
Із гуркотом, у лавах без прогалин,
2026.03.09
08:36
В небесній черемсі, така чепурна,
журавка кружляє над звивистим плаєм.
У світлу кватирку проникла весна —
із сонячним зайчиком в піжмурки грає.
Нарешті діждалися, милий, тепла —
у копанці зникли холодні крижини
і пісня чудова на вістрі стебла
журавка кружляє над звивистим плаєм.
У світлу кватирку проникла весна —
із сонячним зайчиком в піжмурки грає.
Нарешті діждалися, милий, тепла —
у копанці зникли холодні крижини
і пісня чудова на вістрі стебла
2026.03.09
07:04
Серед лугу у копиці
Заховалася лисиця
І дрімала безтурботно
В ній красунечка самотня,
Поки ввечері з-за гаю
Не з'явивсь з візком хазяїн,
І відразу, ненароком
Наполохав лежебоку,
Заховалася лисиця
І дрімала безтурботно
В ній красунечка самотня,
Поки ввечері з-за гаю
Не з'явивсь з візком хазяїн,
І відразу, ненароком
Наполохав лежебоку,
2026.03.08
16:08
Наснись мені, кохана мамо,
Хоча б словечком обізвись…
Уже лелеки за морями
Полинули в холодну вись.
Погомони зі мною, рідна,
І розкажи, як далі жить,
І що тобі із неба видно,
Хоча б словечком обізвись…
Уже лелеки за морями
Полинули в холодну вись.
Погомони зі мною, рідна,
І розкажи, як далі жить,
І що тобі із неба видно,
2026.03.08
15:58
Сидять діди, розмовляють, згадують минуле.
Як воно в молоді роки гарно жити було.
Старий Кіндрат про Союз той тільки і торочить,
Чи молодість, чи порядки повернути хоче,
Які були при Союзі. Отож не змовкає:
- А я, хлопці, уже в котрий раз сказати ма
Як воно в молоді роки гарно жити було.
Старий Кіндрат про Союз той тільки і торочить,
Чи молодість, чи порядки повернути хоче,
Які були при Союзі. Отож не змовкає:
- А я, хлопці, уже в котрий раз сказати ма
2026.03.08
14:49
Зима пішла, весна надходить,
Лайно з-під снігу дружно сходить
І радує неабиЯк
Палких любителів собак.
Радійте, песики і сучки –
На світ явились ваші «кучки».
Собаколюбам не до того…
Лайно з-під снігу дружно сходить
І радує неабиЯк
Палких любителів собак.
Радійте, песики і сучки –
На світ явились ваші «кучки».
Собаколюбам не до того…
2026.03.08
13:07
Це молоде вино терпке, жагуче
Тече із горла пристрасних століть.
І після нього хоч стрибай із кручі.
Так прийде час молитв, немов політь.
Це молоде вино, таке незріле,
Тече вогнем непізнаних рядків.
Воно народить думку уцілілу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тече із горла пристрасних століть.
І після нього хоч стрибай із кручі.
Так прийде час молитв, немов політь.
Це молоде вино, таке незріле,
Тече вогнем непізнаних рядків.
Воно народить думку уцілілу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Чому Господь так людей парує
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чому Господь так людей парує
Сидять діди на лавці, гомонять,
Бува, на якусь хвильку замовкають,
А далі знов розмову починають,
Достатньо комусь лише щось сказать.
А тут якраз Дмитро придибуляв.
Всі змовкли, як годиться, привітались,
Потиснулись, тісніше повсідались.
Дмитро прокашлявсь трохи і почав:
- Оце ішов якраз повз Гарбузів.
Іван в городі щось з сапою по́ра.
Худий, як тріска…Зломиться вже скоро.
Якусь хламиду для роботи вдів.
А Галя «розфуфирена» сидить
Собі на лавці та насіння плюха.
- Я їй казав, але ж вона не слуха,-
Устряв Андрій, - «Не треба мене вчить!» -
Відрізала. Ледащо іще те –
Ні їсти зготувати, ні попрати.
Іван, хоча і трудиться багато,
Хоча би на городі щось зросте,
Але ж з такою жінкою йому
Лиш мучитися все життя – не жити.
- То добре, що іще не мають діти,
Що мучитися лише одному.
- За що Господь йому ту Галю дав?
- Та і в Миколи Глухаря не краща.
Ото таке ж самісіньке ледащо.
- Ох, ті жінки! – уже Степан додав.
- А що жінки? Й чоловіки, буває,
Такі ж ледащо. Он, Грицька візьми
Скоромного. Тут розмовляєм ми,
А він вже десь горілки попиває,
А то і під чиїмсь парканом спить.
А вже ж Марія трудівниця в нього.
Коли не йдеш – все трудиться, небога.
А він нап’ється ще й береться бить.
- Чому Господь парує так людей?
- А ти не знаєш? – Звідки ж мені знати?
- Про то я, звісно, можу розказати.
Якось Господь з святим Петром іде
В жнива полями. Сонце їх пече.
А жито, як стіна стоїть навколо.
І дівка із серпом працює в полі.
Те жито жне. А з неї піт тече.
Вона ж і голови не підніма.
Петро до неї: «Боже, помагай!»
Подякувала й знову жать давай.
Бо ж, мабуть, хоче впоратись сама.
Йдуть вони далі. Нива вже друга.
Там дівка в холодочку спочиває,
Попід копою хропаками грає
І серп її валяється в ногах.
Поглянули на неї й далі йдуть.
Аж дивляться – стоїть віз над дорогу.
Одпряжений. Вліз парубок під нього
Та й спить, устиг лиш ковдру натягнуть
Для холодку. Хотів Петро, було,
Його ціпком добряче вперезати.
Та Бог йому велів не зачіпати.
А сонечко ще вище підійшло.
Простують далі. Бачать – пшениці
Стоять, як ліс. І парубок з косою
Кладе в покоси ту пшеницю сво́ю.
І рясно піт стікає по лиці.
Та він на те уваги не зверта,
Хіба що часом косу і наточить.
- Хай Бог допомагає тобі, хлопче! –
Петро до нього. Той на хвильку став,
Подякував та й далі знову жать.
Як відійшли вони, Петро і мовить:
- Ти знаєш, Боже, а було б чудово,
Якби оцього хлопця спарувать
Із дівкою, що ладно жито жне.
А ледацюг отих теж спарувати.
- Старий ти, Петре, але дурнуватий.
Та ж ледацюг тих лихо не мине.
Вони ж тоді із голоду помруть.
Як парувати хлопця, то з ледащо.
Тоді воно й для світу буде краще.
А далі мовив: - Так тому і буть!
Із того часу так воно й пішло:
Як чоловік удався роботящий,
Жона йому дісталася ледащо.
Моторна жінка – чоловік – вайло.
Бува, на якусь хвильку замовкають,
А далі знов розмову починають,
Достатньо комусь лише щось сказать.
А тут якраз Дмитро придибуляв.
Всі змовкли, як годиться, привітались,
Потиснулись, тісніше повсідались.
Дмитро прокашлявсь трохи і почав:
- Оце ішов якраз повз Гарбузів.
Іван в городі щось з сапою по́ра.
Худий, як тріска…Зломиться вже скоро.
Якусь хламиду для роботи вдів.
А Галя «розфуфирена» сидить
Собі на лавці та насіння плюха.
- Я їй казав, але ж вона не слуха,-
Устряв Андрій, - «Не треба мене вчить!» -
Відрізала. Ледащо іще те –
Ні їсти зготувати, ні попрати.
Іван, хоча і трудиться багато,
Хоча би на городі щось зросте,
Але ж з такою жінкою йому
Лиш мучитися все життя – не жити.
- То добре, що іще не мають діти,
Що мучитися лише одному.
- За що Господь йому ту Галю дав?
- Та і в Миколи Глухаря не краща.
Ото таке ж самісіньке ледащо.
- Ох, ті жінки! – уже Степан додав.
- А що жінки? Й чоловіки, буває,
Такі ж ледащо. Он, Грицька візьми
Скоромного. Тут розмовляєм ми,
А він вже десь горілки попиває,
А то і під чиїмсь парканом спить.
А вже ж Марія трудівниця в нього.
Коли не йдеш – все трудиться, небога.
А він нап’ється ще й береться бить.
- Чому Господь парує так людей?
- А ти не знаєш? – Звідки ж мені знати?
- Про то я, звісно, можу розказати.
Якось Господь з святим Петром іде
В жнива полями. Сонце їх пече.
А жито, як стіна стоїть навколо.
І дівка із серпом працює в полі.
Те жито жне. А з неї піт тече.
Вона ж і голови не підніма.
Петро до неї: «Боже, помагай!»
Подякувала й знову жать давай.
Бо ж, мабуть, хоче впоратись сама.
Йдуть вони далі. Нива вже друга.
Там дівка в холодочку спочиває,
Попід копою хропаками грає
І серп її валяється в ногах.
Поглянули на неї й далі йдуть.
Аж дивляться – стоїть віз над дорогу.
Одпряжений. Вліз парубок під нього
Та й спить, устиг лиш ковдру натягнуть
Для холодку. Хотів Петро, було,
Його ціпком добряче вперезати.
Та Бог йому велів не зачіпати.
А сонечко ще вище підійшло.
Простують далі. Бачать – пшениці
Стоять, як ліс. І парубок з косою
Кладе в покоси ту пшеницю сво́ю.
І рясно піт стікає по лиці.
Та він на те уваги не зверта,
Хіба що часом косу і наточить.
- Хай Бог допомагає тобі, хлопче! –
Петро до нього. Той на хвильку став,
Подякував та й далі знову жать.
Як відійшли вони, Петро і мовить:
- Ти знаєш, Боже, а було б чудово,
Якби оцього хлопця спарувать
Із дівкою, що ладно жито жне.
А ледацюг отих теж спарувати.
- Старий ти, Петре, але дурнуватий.
Та ж ледацюг тих лихо не мине.
Вони ж тоді із голоду помруть.
Як парувати хлопця, то з ледащо.
Тоді воно й для світу буде краще.
А далі мовив: - Так тому і буть!
Із того часу так воно й пішло:
Як чоловік удався роботящий,
Жона йому дісталася ледащо.
Моторна жінка – чоловік – вайло.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
