ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.07.27
02:24
ABBAcDc - мій поетичний винахід
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
2024.07.26
23:39
«Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
2024.07.26
20:36
І
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
2024.07.26
19:27
Мені болить.
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
2024.07.26
17:47
Одна на березі сиділа,
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
2024.07.26
14:11
Попросили написали про Сергія*. Від початку. Як усе воно починалося. Не вірю, що вже 7 років він дивиться на нас з-над хмар. Сім…
Сергія неможливо «вкласти» в слова чи тексти. Він сам і його шлях настільки глибші, що не хочеться та й страшно спростити
2024.07.26
13:51
СпалИ усі його листи,
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
2024.07.26
09:23
І жодних проблем. Жодних.
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
2024.07.26
08:07
Запалено ще одну свічку… На фронті загинув військовослужбовець - хореограф і танцівник Антон Смецький.
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
2024.07.26
07:43
Робив усе, що тільки міг,
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
2024.07.26
07:31
Увечері хотілося співати,
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
2024.07.25
23:15
Бач, костюм у труну як влитий?
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
2024.07.25
21:22
Не варто зопалу звірятися в любові,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
2024.07.25
18:18
Вітер грає у краплі, гості
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
2024.07.25
17:22
Прокинувся малий Грицько, продер оченята.
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
2024.07.25
14:39
Учись язик тримати за зубами! -
Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.07.25
2024.07.05
2024.07.04
2024.07.02
2024.06.26
2024.06.20
2024.06.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Чому Господь так людей парує
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чому Господь так людей парує
Сидять діди на лавці, гомонять,
Бува, на якусь хвильку замовкають,
А далі знов розмову починають,
Достатньо комусь лише щось сказать.
А тут якраз Дмитро придибуляв.
Всі змовкли, як годиться, привітались,
Потиснулись, тісніше повсідались.
Дмитро прокашлявсь трохи і почав:
- Оце ішов якраз повз Гарбузів.
Іван в городі щось з сапою по́ра.
Худий, як тріска…Зломиться вже скоро.
Якусь хламиду для роботи вдів.
А Галя «розфуфирена» сидить
Собі на лавці та насіння плюха.
- Я їй казав, але ж вона не слуха,-
Устряв Андрій, - «Не треба мене вчить!» -
Відрізала. Ледащо іще те –
Ні їсти зготувати, ні попрати.
Іван, хоча і трудиться багато,
Хоча би на городі щось зросте,
Але ж з такою жінкою йому
Лиш мучитися все життя – не жити.
- То добре, що іще не мають діти,
Що мучитися лише одному.
- За що Господь йому ту Галю дав?
- Та і в Миколи Глухаря не краща.
Ото таке ж самісіньке ледащо.
- Ох, ті жінки! – уже Степан додав.
- А що жінки? Й чоловіки, буває,
Такі ж ледащо. Он, Грицька візьми
Скоромного. Тут розмовляєм ми,
А він вже десь горілки попиває,
А то і під чиїмсь парканом спить.
А вже ж Марія трудівниця в нього.
Коли не йдеш – все трудиться, небога.
А він нап’ється ще й береться бить.
- Чому Господь парує так людей?
- А ти не знаєш? – Звідки ж мені знати?
- Про то я, звісно, можу розказати.
Якось Господь з святим Петром іде
В жнива полями. Сонце їх пече.
А жито, як стіна стоїть навколо.
І дівка із серпом працює в полі.
Те жито жне. А з неї піт тече.
Вона ж і голови не підніма.
Петро до неї: «Боже, помагай!»
Подякувала й знову жать давай.
Бо ж, мабуть, хоче впоратись сама.
Йдуть вони далі. Нива вже друга.
Там дівка в холодочку спочиває,
Попід копою хропаками грає
І серп її валяється в ногах.
Поглянули на неї й далі йдуть.
Аж дивляться – стоїть віз над дорогу.
Одпряжений. Вліз парубок під нього
Та й спить, устиг лиш ковдру натягнуть
Для холодку. Хотів Петро, було,
Його ціпком добряче вперезати.
Та Бог йому велів не зачіпати.
А сонечко ще вище підійшло.
Простують далі. Бачать – пшениці
Стоять, як ліс. І парубок з косою
Кладе в покоси ту пшеницю сво́ю.
І рясно піт стікає по лиці.
Та він на те уваги не зверта,
Хіба що часом косу і наточить.
- Хай Бог допомагає тобі, хлопче! –
Петро до нього. Той на хвильку став,
Подякував та й далі знову жать.
Як відійшли вони, Петро і мовить:
- Ти знаєш, Боже, а було б чудово,
Якби оцього хлопця спарувать
Із дівкою, що ладно жито жне.
А ледацюг отих теж спарувати.
- Старий ти, Петре, але дурнуватий.
Та ж ледацюг тих лихо не мине.
Вони ж тоді із голоду помруть.
Як парувати хлопця, то з ледащо.
Тоді воно й для світу буде краще.
А далі мовив: - Так тому і буть!
Із того часу так воно й пішло:
Як чоловік удався роботящий,
Жона йому дісталася ледащо.
Моторна жінка – чоловік – вайло.
Бува, на якусь хвильку замовкають,
А далі знов розмову починають,
Достатньо комусь лише щось сказать.
А тут якраз Дмитро придибуляв.
Всі змовкли, як годиться, привітались,
Потиснулись, тісніше повсідались.
Дмитро прокашлявсь трохи і почав:
- Оце ішов якраз повз Гарбузів.
Іван в городі щось з сапою по́ра.
Худий, як тріска…Зломиться вже скоро.
Якусь хламиду для роботи вдів.
А Галя «розфуфирена» сидить
Собі на лавці та насіння плюха.
- Я їй казав, але ж вона не слуха,-
Устряв Андрій, - «Не треба мене вчить!» -
Відрізала. Ледащо іще те –
Ні їсти зготувати, ні попрати.
Іван, хоча і трудиться багато,
Хоча би на городі щось зросте,
Але ж з такою жінкою йому
Лиш мучитися все життя – не жити.
- То добре, що іще не мають діти,
Що мучитися лише одному.
- За що Господь йому ту Галю дав?
- Та і в Миколи Глухаря не краща.
Ото таке ж самісіньке ледащо.
- Ох, ті жінки! – уже Степан додав.
- А що жінки? Й чоловіки, буває,
Такі ж ледащо. Он, Грицька візьми
Скоромного. Тут розмовляєм ми,
А він вже десь горілки попиває,
А то і під чиїмсь парканом спить.
А вже ж Марія трудівниця в нього.
Коли не йдеш – все трудиться, небога.
А він нап’ється ще й береться бить.
- Чому Господь парує так людей?
- А ти не знаєш? – Звідки ж мені знати?
- Про то я, звісно, можу розказати.
Якось Господь з святим Петром іде
В жнива полями. Сонце їх пече.
А жито, як стіна стоїть навколо.
І дівка із серпом працює в полі.
Те жито жне. А з неї піт тече.
Вона ж і голови не підніма.
Петро до неї: «Боже, помагай!»
Подякувала й знову жать давай.
Бо ж, мабуть, хоче впоратись сама.
Йдуть вони далі. Нива вже друга.
Там дівка в холодочку спочиває,
Попід копою хропаками грає
І серп її валяється в ногах.
Поглянули на неї й далі йдуть.
Аж дивляться – стоїть віз над дорогу.
Одпряжений. Вліз парубок під нього
Та й спить, устиг лиш ковдру натягнуть
Для холодку. Хотів Петро, було,
Його ціпком добряче вперезати.
Та Бог йому велів не зачіпати.
А сонечко ще вище підійшло.
Простують далі. Бачать – пшениці
Стоять, як ліс. І парубок з косою
Кладе в покоси ту пшеницю сво́ю.
І рясно піт стікає по лиці.
Та він на те уваги не зверта,
Хіба що часом косу і наточить.
- Хай Бог допомагає тобі, хлопче! –
Петро до нього. Той на хвильку став,
Подякував та й далі знову жать.
Як відійшли вони, Петро і мовить:
- Ти знаєш, Боже, а було б чудово,
Якби оцього хлопця спарувать
Із дівкою, що ладно жито жне.
А ледацюг отих теж спарувати.
- Старий ти, Петре, але дурнуватий.
Та ж ледацюг тих лихо не мине.
Вони ж тоді із голоду помруть.
Як парувати хлопця, то з ледащо.
Тоді воно й для світу буде краще.
А далі мовив: - Так тому і буть!
Із того часу так воно й пішло:
Як чоловік удався роботящий,
Жона йому дісталася ледащо.
Моторна жінка – чоловік – вайло.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію