Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Чому Господь так людей парує
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чому Господь так людей парує
Сидять діди на лавці, гомонять,
Бува, на якусь хвильку замовкають,
А далі знов розмову починають,
Достатньо комусь лише щось сказать.
А тут якраз Дмитро придибуляв.
Всі змовкли, як годиться, привітались,
Потиснулись, тісніше повсідались.
Дмитро прокашлявсь трохи і почав:
- Оце ішов якраз повз Гарбузів.
Іван в городі щось з сапою по́ра.
Худий, як тріска…Зломиться вже скоро.
Якусь хламиду для роботи вдів.
А Галя «розфуфирена» сидить
Собі на лавці та насіння плюха.
- Я їй казав, але ж вона не слуха,-
Устряв Андрій, - «Не треба мене вчить!» -
Відрізала. Ледащо іще те –
Ні їсти зготувати, ні попрати.
Іван, хоча і трудиться багато,
Хоча би на городі щось зросте,
Але ж з такою жінкою йому
Лиш мучитися все життя – не жити.
- То добре, що іще не мають діти,
Що мучитися лише одному.
- За що Господь йому ту Галю дав?
- Та і в Миколи Глухаря не краща.
Ото таке ж самісіньке ледащо.
- Ох, ті жінки! – уже Степан додав.
- А що жінки? Й чоловіки, буває,
Такі ж ледащо. Он, Грицька візьми
Скоромного. Тут розмовляєм ми,
А він вже десь горілки попиває,
А то і під чиїмсь парканом спить.
А вже ж Марія трудівниця в нього.
Коли не йдеш – все трудиться, небога.
А він нап’ється ще й береться бить.
- Чому Господь парує так людей?
- А ти не знаєш? – Звідки ж мені знати?
- Про то я, звісно, можу розказати.
Якось Господь з святим Петром іде
В жнива полями. Сонце їх пече.
А жито, як стіна стоїть навколо.
І дівка із серпом працює в полі.
Те жито жне. А з неї піт тече.
Вона ж і голови не підніма.
Петро до неї: «Боже, помагай!»
Подякувала й знову жать давай.
Бо ж, мабуть, хоче впоратись сама.
Йдуть вони далі. Нива вже друга.
Там дівка в холодочку спочиває,
Попід копою хропаками грає
І серп її валяється в ногах.
Поглянули на неї й далі йдуть.
Аж дивляться – стоїть віз над дорогу.
Одпряжений. Вліз парубок під нього
Та й спить, устиг лиш ковдру натягнуть
Для холодку. Хотів Петро, було,
Його ціпком добряче вперезати.
Та Бог йому велів не зачіпати.
А сонечко ще вище підійшло.
Простують далі. Бачать – пшениці
Стоять, як ліс. І парубок з косою
Кладе в покоси ту пшеницю сво́ю.
І рясно піт стікає по лиці.
Та він на те уваги не зверта,
Хіба що часом косу і наточить.
- Хай Бог допомагає тобі, хлопче! –
Петро до нього. Той на хвильку став,
Подякував та й далі знову жать.
Як відійшли вони, Петро і мовить:
- Ти знаєш, Боже, а було б чудово,
Якби оцього хлопця спарувать
Із дівкою, що ладно жито жне.
А ледацюг отих теж спарувати.
- Старий ти, Петре, але дурнуватий.
Та ж ледацюг тих лихо не мине.
Вони ж тоді із голоду помруть.
Як парувати хлопця, то з ледащо.
Тоді воно й для світу буде краще.
А далі мовив: - Так тому і буть!
Із того часу так воно й пішло:
Як чоловік удався роботящий,
Жона йому дісталася ледащо.
Моторна жінка – чоловік – вайло.
Бува, на якусь хвильку замовкають,
А далі знов розмову починають,
Достатньо комусь лише щось сказать.
А тут якраз Дмитро придибуляв.
Всі змовкли, як годиться, привітались,
Потиснулись, тісніше повсідались.
Дмитро прокашлявсь трохи і почав:
- Оце ішов якраз повз Гарбузів.
Іван в городі щось з сапою по́ра.
Худий, як тріска…Зломиться вже скоро.
Якусь хламиду для роботи вдів.
А Галя «розфуфирена» сидить
Собі на лавці та насіння плюха.
- Я їй казав, але ж вона не слуха,-
Устряв Андрій, - «Не треба мене вчить!» -
Відрізала. Ледащо іще те –
Ні їсти зготувати, ні попрати.
Іван, хоча і трудиться багато,
Хоча би на городі щось зросте,
Але ж з такою жінкою йому
Лиш мучитися все життя – не жити.
- То добре, що іще не мають діти,
Що мучитися лише одному.
- За що Господь йому ту Галю дав?
- Та і в Миколи Глухаря не краща.
Ото таке ж самісіньке ледащо.
- Ох, ті жінки! – уже Степан додав.
- А що жінки? Й чоловіки, буває,
Такі ж ледащо. Он, Грицька візьми
Скоромного. Тут розмовляєм ми,
А він вже десь горілки попиває,
А то і під чиїмсь парканом спить.
А вже ж Марія трудівниця в нього.
Коли не йдеш – все трудиться, небога.
А він нап’ється ще й береться бить.
- Чому Господь парує так людей?
- А ти не знаєш? – Звідки ж мені знати?
- Про то я, звісно, можу розказати.
Якось Господь з святим Петром іде
В жнива полями. Сонце їх пече.
А жито, як стіна стоїть навколо.
І дівка із серпом працює в полі.
Те жито жне. А з неї піт тече.
Вона ж і голови не підніма.
Петро до неї: «Боже, помагай!»
Подякувала й знову жать давай.
Бо ж, мабуть, хоче впоратись сама.
Йдуть вони далі. Нива вже друга.
Там дівка в холодочку спочиває,
Попід копою хропаками грає
І серп її валяється в ногах.
Поглянули на неї й далі йдуть.
Аж дивляться – стоїть віз над дорогу.
Одпряжений. Вліз парубок під нього
Та й спить, устиг лиш ковдру натягнуть
Для холодку. Хотів Петро, було,
Його ціпком добряче вперезати.
Та Бог йому велів не зачіпати.
А сонечко ще вище підійшло.
Простують далі. Бачать – пшениці
Стоять, як ліс. І парубок з косою
Кладе в покоси ту пшеницю сво́ю.
І рясно піт стікає по лиці.
Та він на те уваги не зверта,
Хіба що часом косу і наточить.
- Хай Бог допомагає тобі, хлопче! –
Петро до нього. Той на хвильку став,
Подякував та й далі знову жать.
Як відійшли вони, Петро і мовить:
- Ти знаєш, Боже, а було б чудово,
Якби оцього хлопця спарувать
Із дівкою, що ладно жито жне.
А ледацюг отих теж спарувати.
- Старий ти, Петре, але дурнуватий.
Та ж ледацюг тих лихо не мине.
Вони ж тоді із голоду помруть.
Як парувати хлопця, то з ледащо.
Тоді воно й для світу буде краще.
А далі мовив: - Так тому і буть!
Із того часу так воно й пішло:
Як чоловік удався роботящий,
Жона йому дісталася ледащо.
Моторна жінка – чоловік – вайло.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
