Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.11
18:18
У день Подяки чарівний
Вертаєш ти мені надію
На ніжні пестощі весни,
І я від щастя тихо млію.
Не вірю ще, увесь тремчу,
Навколішках стою і каюсь.
Сльоза непрохана в очу --
Вертаєш ти мені надію
На ніжні пестощі весни,
І я від щастя тихо млію.
Не вірю ще, увесь тремчу,
Навколішках стою і каюсь.
Сльоза непрохана в очу --
2026.01.11
17:40
Сидить хлопчак в селі на лавці біля хати.
Підходить дядько і пита: - Чи вдома тато?
Малий ліниво зирка. Весь в смартфоні свому:
За вухом чеше й каже: - Мій? Та, звісно, вдома.
Гукає той. У хвіртку стукає, лютує.
Вікно відчинене, ніхто його не чує.
-
Підходить дядько і пита: - Чи вдома тато?
Малий ліниво зирка. Весь в смартфоні свому:
За вухом чеше й каже: - Мій? Та, звісно, вдома.
Гукає той. У хвіртку стукає, лютує.
Вікно відчинене, ніхто його не чує.
-
2026.01.11
17:26
Кажуть: є країна
Повнісінька сонця…
Де ж бо та країна?
Де ж бо теє сонце?
Кажуть: є країна
На семи стовпах,
Сім планет у неї,
Схили в деревах.
Повнісінька сонця…
Де ж бо та країна?
Де ж бо теє сонце?
Кажуть: є країна
На семи стовпах,
Сім планет у неї,
Схили в деревах.
2026.01.11
14:23
Ніч була темна. Місяц, хоч зійшов
Та й то у хмарах десь блукав, напевно.
Внизу Рось жебоніла безперервно.
А він вертав думками знов і знов
До того, що плекав усе життя –
Бажання влади. Так йому хотілось,
Щоб навкруг нього все отут вертілось…
Все п
Та й то у хмарах десь блукав, напевно.
Внизу Рось жебоніла безперервно.
А він вертав думками знов і знов
До того, що плекав усе життя –
Бажання влади. Так йому хотілось,
Щоб навкруг нього все отут вертілось…
Все п
2026.01.11
13:38
автор Артур Курдіновський
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
2026.01.11
11:23
Так бракує постійно часу
У потоці марнотних днів.
Час дарує, немов прикрасу,
Позолоту зникомих слів.
Час розсудить і час засудить
Ні за що, ніби злий тиран.
Лиш вина має різний ступінь,
У потоці марнотних днів.
Час дарує, немов прикрасу,
Позолоту зникомих слів.
Час розсудить і час засудить
Ні за що, ніби злий тиран.
Лиш вина має різний ступінь,
2026.01.11
06:54
Мого батька викинули з Національного оркестру народних інструментів за "огидний потяг до грошей". (Як це тоді політично називалося?..)
Він влаштувався у музичну школу №9 десь на Круглоуніверситецькій (над Бесарабкою), допрацював до пенсії в одному рван
2026.01.10
22:48
Із Леоніда Сергєєва
– Четвертий, Четвертий, як чути? Я – П’ятий!
Не спати на чатах! Пароль – «тридцять три».
Прийнято?.. До вітру – о пів на дев’яту!
Ніяк не раніше! Прийом! Повтори!
– Так точно, о пів на дев’яту – д
– Четвертий, Четвертий, як чути? Я – П’ятий!
Не спати на чатах! Пароль – «тридцять три».
Прийнято?.. До вітру – о пів на дев’яту!
Ніяк не раніше! Прийом! Повтори!
– Так точно, о пів на дев’яту – д
2026.01.10
21:10
По українській матері-землі
ідуть колоною військовополонені.
Ідуть в донецькій проросійській млі
захисники Вкраїни нені.
І не ідуть, їх ті ведуть –
Вкраїни зрадники полукацапи.
І всі донецькі смачно ржуть:
«хохла у плен кацап зацапал!»
ідуть колоною військовополонені.
Ідуть в донецькій проросійській млі
захисники Вкраїни нені.
І не ідуть, їх ті ведуть –
Вкраїни зрадники полукацапи.
І всі донецькі смачно ржуть:
«хохла у плен кацап зацапал!»
2026.01.10
19:57
ДІЙОВІ ОСОБИ:
ВІКТОР — чоловік із гострими рисами обличчя та скляним поглядом. Одягнений охайно, але без жодного натяку на моду. Його рухи економні, голос позбавлений модуляцій.
АННА — його дружина. Жінка з живою мімікою та нервовими рухами. Вона ви
2026.01.10
10:53
Весна ніяк не переможе
І не протиснеться крізь сніг,
Крізь кригу, як через вельможу,
Що кидає дари до ніг.
Так пробивається нестало
Весна крізь перепони зим.
Колись вона таки настане,
І не протиснеться крізь сніг,
Крізь кригу, як через вельможу,
Що кидає дари до ніг.
Так пробивається нестало
Весна крізь перепони зим.
Колись вона таки настане,
2026.01.10
09:31
Хтось викрутив небо, як прачка ганчірку.
Узимку не віхола — тонни дощу.
Та, як же вмістити всю душу у збірку,
яку я, не знаю навіщо, пишу?
І хто ж потребує мелодії всує?
Та скрапує лірика чуйна з пера:
і сліз повні відра, і слів не бракує —
Узимку не віхола — тонни дощу.
Та, як же вмістити всю душу у збірку,
яку я, не знаю навіщо, пишу?
І хто ж потребує мелодії всує?
Та скрапує лірика чуйна з пера:
і сліз повні відра, і слів не бракує —
2026.01.10
01:52
Якщо вам нічого «сказать»
І боїтесь торкатись тіні —
Пора розмножитись під стать
На більш прозорливу, осінню.
Якщо розмножене впаде
У ваший гнів з сумним обличчям,
Вас не сприйматимуть ніде
Тому, що ви є та вовчиця,
І боїтесь торкатись тіні —
Пора розмножитись під стать
На більш прозорливу, осінню.
Якщо розмножене впаде
У ваший гнів з сумним обличчям,
Вас не сприйматимуть ніде
Тому, що ви є та вовчиця,
2026.01.10
00:16
Олеся сиділа на балконі пізно ввечері, обгорнута пледом. Вона тримала в руках горнятко з чаєм, яке вже охололо, і стомленим поглядом дивилася на мерехтливі вогні міста.
У голові постійно звучав гучний хор: слова матері, глузування сестри, знецінення ліка
2026.01.09
21:12
а чи знаєш за опівнічника
якого не зупиниш ти
а чи знаєш за опівнічника
що двері кухні зачинив
не чинить галасу сторожа
я ~ кіт у чорному плащі
і я зникаю завжди у морок
хай перший півень прокричить
якого не зупиниш ти
а чи знаєш за опівнічника
що двері кухні зачинив
не чинить галасу сторожа
я ~ кіт у чорному плащі
і я зникаю завжди у морок
хай перший півень прокричить
2026.01.09
19:33
Білу гриву зима розпустила,
Розвіває її заметіль.
І не видно Селени-світила,
Тільки сніжна встеляється сіль.
І в душі хуртовина тривоги,
Хоч давно відпустила його.
Крає серце від леза дороги,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Розвіває її заметіль.
І не видно Селени-світила,
Тільки сніжна встеляється сіль.
І в душі хуртовина тривоги,
Хоч давно відпустила його.
Крає серце від леза дороги,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Чому Господь так людей парує
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чому Господь так людей парує
Сидять діди на лавці, гомонять,
Бува, на якусь хвильку замовкають,
А далі знов розмову починають,
Достатньо комусь лише щось сказать.
А тут якраз Дмитро придибуляв.
Всі змовкли, як годиться, привітались,
Потиснулись, тісніше повсідались.
Дмитро прокашлявсь трохи і почав:
- Оце ішов якраз повз Гарбузів.
Іван в городі щось з сапою по́ра.
Худий, як тріска…Зломиться вже скоро.
Якусь хламиду для роботи вдів.
А Галя «розфуфирена» сидить
Собі на лавці та насіння плюха.
- Я їй казав, але ж вона не слуха,-
Устряв Андрій, - «Не треба мене вчить!» -
Відрізала. Ледащо іще те –
Ні їсти зготувати, ні попрати.
Іван, хоча і трудиться багато,
Хоча би на городі щось зросте,
Але ж з такою жінкою йому
Лиш мучитися все життя – не жити.
- То добре, що іще не мають діти,
Що мучитися лише одному.
- За що Господь йому ту Галю дав?
- Та і в Миколи Глухаря не краща.
Ото таке ж самісіньке ледащо.
- Ох, ті жінки! – уже Степан додав.
- А що жінки? Й чоловіки, буває,
Такі ж ледащо. Он, Грицька візьми
Скоромного. Тут розмовляєм ми,
А він вже десь горілки попиває,
А то і під чиїмсь парканом спить.
А вже ж Марія трудівниця в нього.
Коли не йдеш – все трудиться, небога.
А він нап’ється ще й береться бить.
- Чому Господь парує так людей?
- А ти не знаєш? – Звідки ж мені знати?
- Про то я, звісно, можу розказати.
Якось Господь з святим Петром іде
В жнива полями. Сонце їх пече.
А жито, як стіна стоїть навколо.
І дівка із серпом працює в полі.
Те жито жне. А з неї піт тече.
Вона ж і голови не підніма.
Петро до неї: «Боже, помагай!»
Подякувала й знову жать давай.
Бо ж, мабуть, хоче впоратись сама.
Йдуть вони далі. Нива вже друга.
Там дівка в холодочку спочиває,
Попід копою хропаками грає
І серп її валяється в ногах.
Поглянули на неї й далі йдуть.
Аж дивляться – стоїть віз над дорогу.
Одпряжений. Вліз парубок під нього
Та й спить, устиг лиш ковдру натягнуть
Для холодку. Хотів Петро, було,
Його ціпком добряче вперезати.
Та Бог йому велів не зачіпати.
А сонечко ще вище підійшло.
Простують далі. Бачать – пшениці
Стоять, як ліс. І парубок з косою
Кладе в покоси ту пшеницю сво́ю.
І рясно піт стікає по лиці.
Та він на те уваги не зверта,
Хіба що часом косу і наточить.
- Хай Бог допомагає тобі, хлопче! –
Петро до нього. Той на хвильку став,
Подякував та й далі знову жать.
Як відійшли вони, Петро і мовить:
- Ти знаєш, Боже, а було б чудово,
Якби оцього хлопця спарувать
Із дівкою, що ладно жито жне.
А ледацюг отих теж спарувати.
- Старий ти, Петре, але дурнуватий.
Та ж ледацюг тих лихо не мине.
Вони ж тоді із голоду помруть.
Як парувати хлопця, то з ледащо.
Тоді воно й для світу буде краще.
А далі мовив: - Так тому і буть!
Із того часу так воно й пішло:
Як чоловік удався роботящий,
Жона йому дісталася ледащо.
Моторна жінка – чоловік – вайло.
Бува, на якусь хвильку замовкають,
А далі знов розмову починають,
Достатньо комусь лише щось сказать.
А тут якраз Дмитро придибуляв.
Всі змовкли, як годиться, привітались,
Потиснулись, тісніше повсідались.
Дмитро прокашлявсь трохи і почав:
- Оце ішов якраз повз Гарбузів.
Іван в городі щось з сапою по́ра.
Худий, як тріска…Зломиться вже скоро.
Якусь хламиду для роботи вдів.
А Галя «розфуфирена» сидить
Собі на лавці та насіння плюха.
- Я їй казав, але ж вона не слуха,-
Устряв Андрій, - «Не треба мене вчить!» -
Відрізала. Ледащо іще те –
Ні їсти зготувати, ні попрати.
Іван, хоча і трудиться багато,
Хоча би на городі щось зросте,
Але ж з такою жінкою йому
Лиш мучитися все життя – не жити.
- То добре, що іще не мають діти,
Що мучитися лише одному.
- За що Господь йому ту Галю дав?
- Та і в Миколи Глухаря не краща.
Ото таке ж самісіньке ледащо.
- Ох, ті жінки! – уже Степан додав.
- А що жінки? Й чоловіки, буває,
Такі ж ледащо. Он, Грицька візьми
Скоромного. Тут розмовляєм ми,
А він вже десь горілки попиває,
А то і під чиїмсь парканом спить.
А вже ж Марія трудівниця в нього.
Коли не йдеш – все трудиться, небога.
А він нап’ється ще й береться бить.
- Чому Господь парує так людей?
- А ти не знаєш? – Звідки ж мені знати?
- Про то я, звісно, можу розказати.
Якось Господь з святим Петром іде
В жнива полями. Сонце їх пече.
А жито, як стіна стоїть навколо.
І дівка із серпом працює в полі.
Те жито жне. А з неї піт тече.
Вона ж і голови не підніма.
Петро до неї: «Боже, помагай!»
Подякувала й знову жать давай.
Бо ж, мабуть, хоче впоратись сама.
Йдуть вони далі. Нива вже друга.
Там дівка в холодочку спочиває,
Попід копою хропаками грає
І серп її валяється в ногах.
Поглянули на неї й далі йдуть.
Аж дивляться – стоїть віз над дорогу.
Одпряжений. Вліз парубок під нього
Та й спить, устиг лиш ковдру натягнуть
Для холодку. Хотів Петро, було,
Його ціпком добряче вперезати.
Та Бог йому велів не зачіпати.
А сонечко ще вище підійшло.
Простують далі. Бачать – пшениці
Стоять, як ліс. І парубок з косою
Кладе в покоси ту пшеницю сво́ю.
І рясно піт стікає по лиці.
Та він на те уваги не зверта,
Хіба що часом косу і наточить.
- Хай Бог допомагає тобі, хлопче! –
Петро до нього. Той на хвильку став,
Подякував та й далі знову жать.
Як відійшли вони, Петро і мовить:
- Ти знаєш, Боже, а було б чудово,
Якби оцього хлопця спарувать
Із дівкою, що ладно жито жне.
А ледацюг отих теж спарувати.
- Старий ти, Петре, але дурнуватий.
Та ж ледацюг тих лихо не мине.
Вони ж тоді із голоду помруть.
Як парувати хлопця, то з ледащо.
Тоді воно й для світу буде краще.
А далі мовив: - Так тому і буть!
Із того часу так воно й пішло:
Як чоловік удався роботящий,
Жона йому дісталася ледащо.
Моторна жінка – чоловік – вайло.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
