
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Прекрасна Феодора
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Прекрасна Феодора
Давним-давно посеред Кримських гір
Сугдея незалежна ще стояла.
В ній, кажуть, Феодора царювала.
Хоча пройшли віки уже з тих пір
Та й досі люди згадують про то,
Яка була красива й справедлива.
Як люди почувалися щасливо
В її правління. Не жалівсь ніхто.
Вона у замку верхньому жила
Фортеці. З молодого воювала
І незалежність царства відстояла.
І слово, кажуть, начебто, дала
Заради свого царства тільки й жить.
Отож була і горда, й неприступна,
Як гори навкруги. Лише підступно
Могли би вороги її зломить.
Сугдея процвітала і, тому
Від женихів їй не було відбою.
Хто звабити хотів її красою,
Багатством теж бажалося кому.
А хто віз славу, у боях здобуту.
Хоч всім Сугдея треба лиш була.
Цариця одкоша усім дала
Та наказала й шлях сюди забути.
Та був один настирливіший всіх –
Закоханий в царицю воєвода,
Що звався Гіркас. Мав і славу, й вроду,
Весь час пропонував цариці їх.
Та і йому відмовила вона.
Із волею розстатись не схотіла.
То Гіркаса страшенно розлютило.
«Не хочеш буть коханая жона,
То я тебе, як здобич заберу!»
Таємно з генуезцями зв’язався,
На їх воєнну поміч сподівався.
Йому, бач, навіть, зрада по нутру.
А генуезці хижо вже давно
На ту Сугдею з моря поглядали,
Як би її привласнити, гадали.
А тут так гарно склалося воно.
За те, що він таємний вкаже вхід,
Одну царицю хоче лиш для себе.
А генуезцям тільки того й треба.
- Лиш проведи і буде все, як слід!
На гори опустилась темна ніч.
Загін ворожий в темряві підкрався,
Де їх уже той зрадник зачекався,
Відкрив таємні двері, звісна річ.
В фортецю увірвались вороги,
Поки усі сугдейці мирно спали.
Мерщій до замку верхнього попхали,
Радіючи, що їм то до снаги.
А при цариці був лише загін
Із охоронців, вірних їй до смерті.
Вони той замок боронили вперто
І ворогу не показали спин.
Та їх все менше в тій борні стає,
Струмки криваві сходами стікають,
Один за одним воїни вмирають,
Життя за неї віддають своє.
- Здавайся, Феодоро! - вже кричать
Їй генуезці, - лишишся живою!
Нічого ми не зробимо з тобою!
Ми хочемо лише Сугдею взять!
І тут вона помітила між тих
І Гіркаса. Всю зраду зрозуміла.
Тож генуезцям крикнула щосили:
- Як є хто справжній воїн серед всіх,
Нехай отого зрадника уб’є!
Тоді я дам вам відповідь потрібну!
А зрадник й генуезцям був огидний,
Убили вмить. - Ми слово ждем твоє?!
І вона їм тоді відповіла:
- Жила я ради рідної Сугдеї.
Вона упала, я – разом із нею!
А далі розвернулась і пішла.
Заціпеніли вороги на мить.
Вона ж зробила ті останні кроки
І у провалля кинулась звисока,
Не захотіла ворогам служить.
Сугдея незалежна ще стояла.
В ній, кажуть, Феодора царювала.
Хоча пройшли віки уже з тих пір
Та й досі люди згадують про то,
Яка була красива й справедлива.
Як люди почувалися щасливо
В її правління. Не жалівсь ніхто.
Вона у замку верхньому жила
Фортеці. З молодого воювала
І незалежність царства відстояла.
І слово, кажуть, начебто, дала
Заради свого царства тільки й жить.
Отож була і горда, й неприступна,
Як гори навкруги. Лише підступно
Могли би вороги її зломить.
Сугдея процвітала і, тому
Від женихів їй не було відбою.
Хто звабити хотів її красою,
Багатством теж бажалося кому.
А хто віз славу, у боях здобуту.
Хоч всім Сугдея треба лиш була.
Цариця одкоша усім дала
Та наказала й шлях сюди забути.
Та був один настирливіший всіх –
Закоханий в царицю воєвода,
Що звався Гіркас. Мав і славу, й вроду,
Весь час пропонував цариці їх.
Та і йому відмовила вона.
Із волею розстатись не схотіла.
То Гіркаса страшенно розлютило.
«Не хочеш буть коханая жона,
То я тебе, як здобич заберу!»
Таємно з генуезцями зв’язався,
На їх воєнну поміч сподівався.
Йому, бач, навіть, зрада по нутру.
А генуезці хижо вже давно
На ту Сугдею з моря поглядали,
Як би її привласнити, гадали.
А тут так гарно склалося воно.
За те, що він таємний вкаже вхід,
Одну царицю хоче лиш для себе.
А генуезцям тільки того й треба.
- Лиш проведи і буде все, як слід!
На гори опустилась темна ніч.
Загін ворожий в темряві підкрався,
Де їх уже той зрадник зачекався,
Відкрив таємні двері, звісна річ.
В фортецю увірвались вороги,
Поки усі сугдейці мирно спали.
Мерщій до замку верхнього попхали,
Радіючи, що їм то до снаги.
А при цариці був лише загін
Із охоронців, вірних їй до смерті.
Вони той замок боронили вперто
І ворогу не показали спин.
Та їх все менше в тій борні стає,
Струмки криваві сходами стікають,
Один за одним воїни вмирають,
Життя за неї віддають своє.
- Здавайся, Феодоро! - вже кричать
Їй генуезці, - лишишся живою!
Нічого ми не зробимо з тобою!
Ми хочемо лише Сугдею взять!
І тут вона помітила між тих
І Гіркаса. Всю зраду зрозуміла.
Тож генуезцям крикнула щосили:
- Як є хто справжній воїн серед всіх,
Нехай отого зрадника уб’є!
Тоді я дам вам відповідь потрібну!
А зрадник й генуезцям був огидний,
Убили вмить. - Ми слово ждем твоє?!
І вона їм тоді відповіла:
- Жила я ради рідної Сугдеї.
Вона упала, я – разом із нею!
А далі розвернулась і пішла.
Заціпеніли вороги на мить.
Вона ж зробила ті останні кроки
І у провалля кинулась звисока,
Не захотіла ворогам служить.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію