Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.07
23:29
Залишилась хата самотиною
на поталу хижим ворогам,
стала передчасно вона сивою,
на глумління кинута димам.
Тіло їй поранено осколками.
Вікна, ніби очі без зіниць.
Розтинає небо понад Конкою
на поталу хижим ворогам,
стала передчасно вона сивою,
на глумління кинута димам.
Тіло їй поранено осколками.
Вікна, ніби очі без зіниць.
Розтинає небо понад Конкою
2026.10.07
19:40
Жовтневий день дістав свої пуанти.
Коли дощі почнуть сумний балет,
Самотнім стати може навіть Данте,
Уперше не допише свій сонет.
Втомилися виносливі атланти,
Десь непримхливий гине очерет.
Які для долі знайдуть варіанти
Коли дощі почнуть сумний балет,
Самотнім стати може навіть Данте,
Уперше не допише свій сонет.
Втомилися виносливі атланти,
Десь непримхливий гине очерет.
Які для долі знайдуть варіанти
2026.10.07
18:07
Шипшина достигає в тиші листопаду,
П'є залишки тепла із вицвілих небес.
І знає: все минає - біль і час чудес.
Вона вже не шукає весняну розраду,
Крізь голі колючки і рани є принади,
Дух визріває попри сутінки і стрес.
Шипшина достигає в тиші лист
П'є залишки тепла із вицвілих небес.
І знає: все минає - біль і час чудес.
Вона вже не шукає весняну розраду,
Крізь голі колючки і рани є принади,
Дух визріває попри сутінки і стрес.
Шипшина достигає в тиші лист
2026.10.07
15:20
Багряний плющ і жовті клени
сумують в сутінках черлених.
На бузиновому причілку
не видно ні джмеля, ні бджілки.
Город врожай віддав господі,
твердінь небесна хмари родить,
паливода блукає ревно
у білосніжних хризантемах.
сумують в сутінках черлених.
На бузиновому причілку
не видно ні джмеля, ні бджілки.
Город врожай віддав господі,
твердінь небесна хмари родить,
паливода блукає ревно
у білосніжних хризантемах.
2026.10.07
14:41
Нехай минають ця сльота,
Сюїта зливи, фуга вітру.
І буде чиста, як сльоза,
Поема істини і віри.
Ми крізь багнюку пропливем
До чистих берегів свободи.
Не треба інших од, поем.
Шукаємо крізь вічність броду.
Сюїта зливи, фуга вітру.
І буде чиста, як сльоза,
Поема істини і віри.
Ми крізь багнюку пропливем
До чистих берегів свободи.
Не треба інших од, поем.
Шукаємо крізь вічність броду.
2026.10.07
11:37
Граматика – моя коняка
і це не заперечить Даль.
В поезії я з’їв собаку,
якій на виставці, в подяку,
мені вручили би медаль.
Мене і бджоли не кусають,
і осам я не до смаку...
і це не заперечить Даль.
В поезії я з’їв собаку,
якій на виставці, в подяку,
мені вручили би медаль.
Мене і бджоли не кусають,
і осам я не до смаку...
2026.10.07
06:49
Немов на нитку чисті перла,
У ряд нанизую слова
Про те, що щирість не померла
І віра в щастя теж жива.
І кожен звук, і кожна фраза
Тримає в пам'яті тепло
Тих гарних днів, коли нам разом
Повсюди сонячно було.
У ряд нанизую слова
Про те, що щирість не померла
І віра в щастя теж жива.
І кожен звук, і кожна фраза
Тримає в пам'яті тепло
Тих гарних днів, коли нам разом
Повсюди сонячно було.
2026.10.06
23:23
Старий розповідав казки
Мідник, що у грозі, самотній
Розчистить безнадійно
Листя на землі
І сім каменів побачить
У сьомім домі знайде дружній захист
Й переміни, що без наслідків
Мідник, що у грозі, самотній
Розчистить безнадійно
Листя на землі
І сім каменів побачить
У сьомім домі знайде дружній захист
Й переміни, що без наслідків
2026.10.06
22:32
Не зуздрився,як Сталіна і Арафата пережив,
Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
Хотілося б і Путіна-народовбицю пережить…
До віку Черчілля, знаю, не додризать.
Тим паче з дозою коньяка чи віскі
У ґроні товариськім, звісно.
Та хочеться, аби в життєву
Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
Хотілося б і Путіна-народовбицю пережить…
До віку Черчілля, знаю, не додризать.
Тим паче з дозою коньяка чи віскі
У ґроні товариськім, звісно.
Та хочеться, аби в життєву
2026.10.06
22:14
Наснився поетові недописаний вірш. Щербатий, той вештався околицями. Ніде його не приймали, бо недовершений. Знесилений притулявся до брудних стін, грівся після безхатьків біля невичахлих вогнищ, котився за вітром невідь-куди. Страждав і мріяв про білосні
2026.10.06
22:03
натуралісте
йди в дива
і видива осоння
де листя облітає із дерев
у сірій зоні
чи у мертвій зоні
яка різниця хто
і чим живе
йди в дива
і видива осоння
де листя облітає із дерев
у сірій зоні
чи у мертвій зоні
яка різниця хто
і чим живе
2026.10.06
18:46
Там, де щезнув гамір міста,
де притишується крок,
осінь бавилася з листям
в лапанки поміж гілок.
Там, де вечорові тіні
вже вдягаються в сатин,
ті барвисті гри осінні
загубили часу плин.
де притишується крок,
осінь бавилася з листям
в лапанки поміж гілок.
Там, де вечорові тіні
вже вдягаються в сатин,
ті барвисті гри осінні
загубили часу плин.
2026.10.06
13:59
Пам'яті Віталія Коротича
Самотній патріарх прожив у лісі
У роздумах в наближенні зими.
Він відчував неподоланність висі
І обриси нової Колими.
Колись він був трибун, глашатай, лицар
Самотній патріарх прожив у лісі
У роздумах в наближенні зими.
Він відчував неподоланність висі
І обриси нової Колими.
Колись він був трибун, глашатай, лицар
2026.10.06
12:59
Поки поети клеплють вірші,
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.
Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.
Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,
2026.10.06
12:09
Хвильове — чарівне!
Віртуальне — зайве!
Гвинтове — як совість —
Ніби щира правда!
Хвильові потоки:
Губи, очі, сльози,
У ресентиментах,
Віртуальне — зайве!
Гвинтове — як совість —
Ніби щира правда!
Хвильові потоки:
Губи, очі, сльози,
У ресентиментах,
2026.10.06
10:11
Чому нудьгуєш день за днем? —
Перехрести лоба в змозі,
лайном не мастиш стіни ще,
не падаєш серед дороги.
Ще очі бачать спориші,
та відчуваєш запах м'яти.
Чому жаливою в душі
пече жалоба винувата?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Перехрести лоба в змозі,
лайном не мастиш стіни ще,
не падаєш серед дороги.
Ще очі бачать спориші,
та відчуваєш запах м'яти.
Чому жаливою в душі
пече жалоба винувата?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Прекрасна Феодора
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Прекрасна Феодора
Давним-давно посеред Кримських гір
Сугдея незалежна ще стояла.
В ній, кажуть, Феодора царювала.
Хоча пройшли віки уже з тих пір
Та й досі люди згадують про то,
Яка була красива й справедлива.
Як люди почувалися щасливо
В її правління. Не жалівсь ніхто.
Вона у замку верхньому жила
Фортеці. З молодого воювала
І незалежність царства відстояла.
І слово, кажуть, начебто, дала
Заради свого царства тільки й жить.
Отож була і горда, й неприступна,
Як гори навкруги. Лише підступно
Могли би вороги її зломить.
Сугдея процвітала і, тому
Від женихів їй не було відбою.
Хто звабити хотів її красою,
Багатством теж бажалося кому.
А хто віз славу, у боях здобуту.
Хоч всім Сугдея треба лиш була.
Цариця одкоша усім дала
Та наказала й шлях сюди забути.
Та був один настирливіший всіх –
Закоханий в царицю воєвода,
Що звався Гіркас. Мав і славу, й вроду,
Весь час пропонував цариці їх.
Та і йому відмовила вона.
Із волею розстатись не схотіла.
То Гіркаса страшенно розлютило.
«Не хочеш буть коханая жона,
То я тебе, як здобич заберу!»
Таємно з генуезцями зв’язався,
На їх воєнну поміч сподівався.
Йому, бач, навіть, зрада по нутру.
А генуезці хижо вже давно
На ту Сугдею з моря поглядали,
Як би її привласнити, гадали.
А тут так гарно склалося воно.
За те, що він таємний вкаже вхід,
Одну царицю хоче лиш для себе.
А генуезцям тільки того й треба.
- Лиш проведи і буде все, як слід!
На гори опустилась темна ніч.
Загін ворожий в темряві підкрався,
Де їх уже той зрадник зачекався,
Відкрив таємні двері, звісна річ.
В фортецю увірвались вороги,
Поки усі сугдейці мирно спали.
Мерщій до замку верхнього попхали,
Радіючи, що їм то до снаги.
А при цариці був лише загін
Із охоронців, вірних їй до смерті.
Вони той замок боронили вперто
І ворогу не показали спин.
Та їх все менше в тій борні стає,
Струмки криваві сходами стікають,
Один за одним воїни вмирають,
Життя за неї віддають своє.
- Здавайся, Феодоро! - вже кричать
Їй генуезці, - лишишся живою!
Нічого ми не зробимо з тобою!
Ми хочемо лише Сугдею взять!
І тут вона помітила між тих
І Гіркаса. Всю зраду зрозуміла.
Тож генуезцям крикнула щосили:
- Як є хто справжній воїн серед всіх,
Нехай отого зрадника уб’є!
Тоді я дам вам відповідь потрібну!
А зрадник й генуезцям був огидний,
Убили вмить. - Ми слово ждем твоє?!
І вона їм тоді відповіла:
- Жила я ради рідної Сугдеї.
Вона упала, я – разом із нею!
А далі розвернулась і пішла.
Заціпеніли вороги на мить.
Вона ж зробила ті останні кроки
І у провалля кинулась звисока,
Не захотіла ворогам служить.
Сугдея незалежна ще стояла.
В ній, кажуть, Феодора царювала.
Хоча пройшли віки уже з тих пір
Та й досі люди згадують про то,
Яка була красива й справедлива.
Як люди почувалися щасливо
В її правління. Не жалівсь ніхто.
Вона у замку верхньому жила
Фортеці. З молодого воювала
І незалежність царства відстояла.
І слово, кажуть, начебто, дала
Заради свого царства тільки й жить.
Отож була і горда, й неприступна,
Як гори навкруги. Лише підступно
Могли би вороги її зломить.
Сугдея процвітала і, тому
Від женихів їй не було відбою.
Хто звабити хотів її красою,
Багатством теж бажалося кому.
А хто віз славу, у боях здобуту.
Хоч всім Сугдея треба лиш була.
Цариця одкоша усім дала
Та наказала й шлях сюди забути.
Та був один настирливіший всіх –
Закоханий в царицю воєвода,
Що звався Гіркас. Мав і славу, й вроду,
Весь час пропонував цариці їх.
Та і йому відмовила вона.
Із волею розстатись не схотіла.
То Гіркаса страшенно розлютило.
«Не хочеш буть коханая жона,
То я тебе, як здобич заберу!»
Таємно з генуезцями зв’язався,
На їх воєнну поміч сподівався.
Йому, бач, навіть, зрада по нутру.
А генуезці хижо вже давно
На ту Сугдею з моря поглядали,
Як би її привласнити, гадали.
А тут так гарно склалося воно.
За те, що він таємний вкаже вхід,
Одну царицю хоче лиш для себе.
А генуезцям тільки того й треба.
- Лиш проведи і буде все, як слід!
На гори опустилась темна ніч.
Загін ворожий в темряві підкрався,
Де їх уже той зрадник зачекався,
Відкрив таємні двері, звісна річ.
В фортецю увірвались вороги,
Поки усі сугдейці мирно спали.
Мерщій до замку верхнього попхали,
Радіючи, що їм то до снаги.
А при цариці був лише загін
Із охоронців, вірних їй до смерті.
Вони той замок боронили вперто
І ворогу не показали спин.
Та їх все менше в тій борні стає,
Струмки криваві сходами стікають,
Один за одним воїни вмирають,
Життя за неї віддають своє.
- Здавайся, Феодоро! - вже кричать
Їй генуезці, - лишишся живою!
Нічого ми не зробимо з тобою!
Ми хочемо лише Сугдею взять!
І тут вона помітила між тих
І Гіркаса. Всю зраду зрозуміла.
Тож генуезцям крикнула щосили:
- Як є хто справжній воїн серед всіх,
Нехай отого зрадника уб’є!
Тоді я дам вам відповідь потрібну!
А зрадник й генуезцям був огидний,
Убили вмить. - Ми слово ждем твоє?!
І вона їм тоді відповіла:
- Жила я ради рідної Сугдеї.
Вона упала, я – разом із нею!
А далі розвернулась і пішла.
Заціпеніли вороги на мить.
Вона ж зробила ті останні кроки
І у провалля кинулась звисока,
Не захотіла ворогам служить.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
