Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.13
23:01
Погожа розкрилена днина
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
2026.09.13
22:17
при цім гармидері сучаснім
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
2026.09.13
19:43
Вже вечір жде, як бузьок, на одній нозі.
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
2026.09.13
19:22
Між вікон холодних людиномашин,
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
2026.09.13
19:01
У час луни й штукарства,
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
2026.09.13
17:23
Купає небо хмари кучеряві
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
2026.09.13
13:39
вона королівна
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
2026.09.13
13:29
Розвал відбудеться людини,
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
2026.09.13
08:17
ЦИКЛ "МЕСОПОТАМІЯ" (Додаток ІІ)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
2026.09.13
07:47
Спокійно земля Руська спочивала.
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
2026.09.13
06:46
У природному парку в Японії
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
2026.09.13
06:31
Минають безрадісно роки,
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
2026.09.12
21:46
переконай себе у тім
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
2026.09.12
21:04
Рука ще пестить Фаберже,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
2026.09.12
21:01
Понеділок. Час до школи
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
2026.09.12
13:06
До давніх каменів я припадаю
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Прекрасна Феодора
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Прекрасна Феодора
Давним-давно посеред Кримських гір
Сугдея незалежна ще стояла.
В ній, кажуть, Феодора царювала.
Хоча пройшли віки уже з тих пір
Та й досі люди згадують про то,
Яка була красива й справедлива.
Як люди почувалися щасливо
В її правління. Не жалівсь ніхто.
Вона у замку верхньому жила
Фортеці. З молодого воювала
І незалежність царства відстояла.
І слово, кажуть, начебто, дала
Заради свого царства тільки й жить.
Отож була і горда, й неприступна,
Як гори навкруги. Лише підступно
Могли би вороги її зломить.
Сугдея процвітала і, тому
Від женихів їй не було відбою.
Хто звабити хотів її красою,
Багатством теж бажалося кому.
А хто віз славу, у боях здобуту.
Хоч всім Сугдея треба лиш була.
Цариця одкоша усім дала
Та наказала й шлях сюди забути.
Та був один настирливіший всіх –
Закоханий в царицю воєвода,
Що звався Гіркас. Мав і славу, й вроду,
Весь час пропонував цариці їх.
Та і йому відмовила вона.
Із волею розстатись не схотіла.
То Гіркаса страшенно розлютило.
«Не хочеш буть коханая жона,
То я тебе, як здобич заберу!»
Таємно з генуезцями зв’язався,
На їх воєнну поміч сподівався.
Йому, бач, навіть, зрада по нутру.
А генуезці хижо вже давно
На ту Сугдею з моря поглядали,
Як би її привласнити, гадали.
А тут так гарно склалося воно.
За те, що він таємний вкаже вхід,
Одну царицю хоче лиш для себе.
А генуезцям тільки того й треба.
- Лиш проведи і буде все, як слід!
На гори опустилась темна ніч.
Загін ворожий в темряві підкрався,
Де їх уже той зрадник зачекався,
Відкрив таємні двері, звісна річ.
В фортецю увірвались вороги,
Поки усі сугдейці мирно спали.
Мерщій до замку верхнього попхали,
Радіючи, що їм то до снаги.
А при цариці був лише загін
Із охоронців, вірних їй до смерті.
Вони той замок боронили вперто
І ворогу не показали спин.
Та їх все менше в тій борні стає,
Струмки криваві сходами стікають,
Один за одним воїни вмирають,
Життя за неї віддають своє.
- Здавайся, Феодоро! - вже кричать
Їй генуезці, - лишишся живою!
Нічого ми не зробимо з тобою!
Ми хочемо лише Сугдею взять!
І тут вона помітила між тих
І Гіркаса. Всю зраду зрозуміла.
Тож генуезцям крикнула щосили:
- Як є хто справжній воїн серед всіх,
Нехай отого зрадника уб’є!
Тоді я дам вам відповідь потрібну!
А зрадник й генуезцям був огидний,
Убили вмить. - Ми слово ждем твоє?!
І вона їм тоді відповіла:
- Жила я ради рідної Сугдеї.
Вона упала, я – разом із нею!
А далі розвернулась і пішла.
Заціпеніли вороги на мить.
Вона ж зробила ті останні кроки
І у провалля кинулась звисока,
Не захотіла ворогам служить.
Сугдея незалежна ще стояла.
В ній, кажуть, Феодора царювала.
Хоча пройшли віки уже з тих пір
Та й досі люди згадують про то,
Яка була красива й справедлива.
Як люди почувалися щасливо
В її правління. Не жалівсь ніхто.
Вона у замку верхньому жила
Фортеці. З молодого воювала
І незалежність царства відстояла.
І слово, кажуть, начебто, дала
Заради свого царства тільки й жить.
Отож була і горда, й неприступна,
Як гори навкруги. Лише підступно
Могли би вороги її зломить.
Сугдея процвітала і, тому
Від женихів їй не було відбою.
Хто звабити хотів її красою,
Багатством теж бажалося кому.
А хто віз славу, у боях здобуту.
Хоч всім Сугдея треба лиш була.
Цариця одкоша усім дала
Та наказала й шлях сюди забути.
Та був один настирливіший всіх –
Закоханий в царицю воєвода,
Що звався Гіркас. Мав і славу, й вроду,
Весь час пропонував цариці їх.
Та і йому відмовила вона.
Із волею розстатись не схотіла.
То Гіркаса страшенно розлютило.
«Не хочеш буть коханая жона,
То я тебе, як здобич заберу!»
Таємно з генуезцями зв’язався,
На їх воєнну поміч сподівався.
Йому, бач, навіть, зрада по нутру.
А генуезці хижо вже давно
На ту Сугдею з моря поглядали,
Як би її привласнити, гадали.
А тут так гарно склалося воно.
За те, що він таємний вкаже вхід,
Одну царицю хоче лиш для себе.
А генуезцям тільки того й треба.
- Лиш проведи і буде все, як слід!
На гори опустилась темна ніч.
Загін ворожий в темряві підкрався,
Де їх уже той зрадник зачекався,
Відкрив таємні двері, звісна річ.
В фортецю увірвались вороги,
Поки усі сугдейці мирно спали.
Мерщій до замку верхнього попхали,
Радіючи, що їм то до снаги.
А при цариці був лише загін
Із охоронців, вірних їй до смерті.
Вони той замок боронили вперто
І ворогу не показали спин.
Та їх все менше в тій борні стає,
Струмки криваві сходами стікають,
Один за одним воїни вмирають,
Життя за неї віддають своє.
- Здавайся, Феодоро! - вже кричать
Їй генуезці, - лишишся живою!
Нічого ми не зробимо з тобою!
Ми хочемо лише Сугдею взять!
І тут вона помітила між тих
І Гіркаса. Всю зраду зрозуміла.
Тож генуезцям крикнула щосили:
- Як є хто справжній воїн серед всіх,
Нехай отого зрадника уб’є!
Тоді я дам вам відповідь потрібну!
А зрадник й генуезцям був огидний,
Убили вмить. - Ми слово ждем твоє?!
І вона їм тоді відповіла:
- Жила я ради рідної Сугдеї.
Вона упала, я – разом із нею!
А далі розвернулась і пішла.
Заціпеніли вороги на мить.
Вона ж зробила ті останні кроки
І у провалля кинулась звисока,
Не захотіла ворогам служить.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
