
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.27
12:42
Повітря пряне...Чорнобривці
голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.
Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.
голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.
Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.
2025.08.27
11:40
Коли мрійливо сню тобою,
Чи наяву наткнусь впритул,
То серце сплескує прибоєм,
А почуттів зростає гул.
Думки про тебе зразу будять
У серці ніжні почуття, -
І радість пнеться звідусюди,
І щастям повниться життя.
Чи наяву наткнусь впритул,
То серце сплескує прибоєм,
А почуттів зростає гул.
Думки про тебе зразу будять
У серці ніжні почуття, -
І радість пнеться звідусюди,
І щастям повниться життя.
2025.08.27
09:15
Заплющую очі та, аж важко повірити,
навіть у горлі наростає ком,
бачу: рудий весь із очима сірими -
Франко…
-Пане Іване, як ви там на небесех?
Чи бачите на годиннику лютий час?
-Вболіваю, рідні мої, всім серцем
навіть у горлі наростає ком,
бачу: рудий весь із очима сірими -
Франко…
-Пане Іване, як ви там на небесех?
Чи бачите на годиннику лютий час?
-Вболіваю, рідні мої, всім серцем
2025.08.26
21:33
Ти - груднева, ти - холодна зима,
укриваєш мене снігом,
ніби поцілунками.
На твою честь я п'ю
снігове шампанське
і п'янію від крижаного холоду.
У зимовому полоні -
ніби в царстві задзеркалля,
укриваєш мене снігом,
ніби поцілунками.
На твою честь я п'ю
снігове шампанське
і п'янію від крижаного холоду.
У зимовому полоні -
ніби в царстві задзеркалля,
2025.08.26
11:52
Дзуміє тиша. В класі нічичирк.
Дитячі лики сірі від тривоги.
Схиляється над ними божий лик
Й шепоче: - Малеч! Буде перемога.
Із ирію повернуться татки
І спокоєм огорнуть ваші душі.
Я дам їм мир з Господньої руки,
Дитячі лики сірі від тривоги.
Схиляється над ними божий лик
Й шепоче: - Малеч! Буде перемога.
Із ирію повернуться татки
І спокоєм огорнуть ваші душі.
Я дам їм мир з Господньої руки,
2025.08.26
05:38
Великий гріх читати мало,
Або до рук не брати книг,
Які століттями навчали
Життю щасливому усіх.
Великий гріх втрачати віру
У слово Боже і в слова,
Які дарує ніжна Ліра
Отим, що творять з них дива.
Або до рук не брати книг,
Які століттями навчали
Життю щасливому усіх.
Великий гріх втрачати віру
У слово Боже і в слова,
Які дарує ніжна Ліра
Отим, що творять з них дива.
2025.08.25
21:56
Я хочу затьмарити мозок,
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.
Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.
Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні
2025.08.25
05:50
Почуттів усіх навала,
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
2025.08.24
22:12
В її житті майже не було
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,
2025.08.24
15:28
Як же доля зовсім різно у людей складається.
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше
2025.08.24
11:51
був ти для мене тільки чотирикутником паперу
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
2025.08.24
10:55
Відвойована ніч, вир із обстрілів - день…
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
2025.08.24
09:29
Із Бориса Заходера
Злетіла сорока високо,
і зверху стрекоче сорока,
що цукор страшенно солений,
що яйця беруть зі смаженей,
що раки зимують на дубі,
що риби гуляють у шубі,
Злетіла сорока високо,
і зверху стрекоче сорока,
що цукор страшенно солений,
що яйця беруть зі смаженей,
що раки зимують на дубі,
що риби гуляють у шубі,
2025.08.24
09:23
Я на колінах попрошу Святих,
щоб рідні всі були здорові,
а поруч ти була завжди
у буднях сірих й кольорових.
Не дайте дітям гинути, Святі,
хай біль такий не точить струмом душу,
коли на цвинтарі на крихітній плиті
щоб рідні всі були здорові,
а поруч ти була завжди
у буднях сірих й кольорових.
Не дайте дітям гинути, Святі,
хай біль такий не точить струмом душу,
коли на цвинтарі на крихітній плиті
2025.08.24
06:35
Освітлені місяцем хвилі
Пшениці, як шовк, шурхотіли, –
І в сяєві срібнім іскрились
Очам хлібороба на милість.
У руки його працьовиті,
Неначе просилось щомиті,
Колосся тужаве, налите
І потом старанно обмите…
Пшениці, як шовк, шурхотіли, –
І в сяєві срібнім іскрились
Очам хлібороба на милість.
У руки його працьовиті,
Неначе просилось щомиті,
Колосся тужаве, налите
І потом старанно обмите…
2025.08.23
21:39
Кістки дерев. Нестерпний, дикий холод
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.
Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.
Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Меланія Дереза (1978) /
Проза
Найважливіша умова
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Найважливіша умова
Лариса Сергіївна - вчитель вищої категорії - уважно розглядала асортимент за вітриною у відділі "Свіже м'ясо".
- Доброго вечора! Що для вас? Вже обрали? - привітно усміхнулася до неї дівчина-продавчиня.
Нафарбовані вуста Лариси Сергіївни трансформувалися у голівудську посмішку:
- Так, дорогенька! Зважте мені найсвіжішого м'яска - ароматного, солоденького і закривавленого... Ось цей шматочок, будь-ласка!
Продавчиня здивовано підняла брову, втім мовчки - швидко і вправно - зважила і запакувала обране.
Лариса Сергіївна похапцем дістала із масивного сріблястого гаманця купюру:
- Решти не потрібно!
А тоді прошепотіла, посміхаючись до пакунку і жадібно принюхуючись:
- А тепер начувайтеся, любі мої! - і задріботіла, вистукуючи високими підборами, до виходу.
- І вам всього найкращого... пробурмотіла продавчиня і покрутила пальцем коло скроні.
- Ну що ж, золотенькі, почнемо! - бурмотіла Лариса Сергіївна, одімкнувши двері своєї квартири, скидаючи чоботи і одразу поспішаючи на кухню.
Мешкала Лариса Сергіївна одна, втім, минаючи коридором вхід до кімнати, зазирнула туди і проспівала:
- Сьогоооодні...)
На кухні вчитель вищої категорії Лариса Сергіївна одягнула великого фартуха, вправно зав'язала зав'язки, дістала дошку для нарізання м'яса і великого гострого ножа.
Шматок м'яса був прекрасний.
Жінка помилувалася ним хвильку, а тоді впевнено і вправно взялася різати його на однакові шматочки.
Шматочки вона викладала рівненькими рядами на дошці, і кожного разу, одрізаючи новий, гарно поставленим вчительським голосом нарікала його прізвищем:
- Петренко, ти запізнився як завжди!
- Жукевич, не плач,вже пізно! Усьому є межа!
- Гармаш, а голову ти не забув, безголовий? - загиготіла раптом.
- Косиньська, ану на місце! Повія малолітня! - зашипіла, нахилячись під стіл і підіймаючи шматочок, що раптом вислизнув із рук.
- Блазюк, дитинко моя, навіщо ти послухав їх? Я попереджала...
- Трохимів, учні твого віку уже несуть відповідальність перед законом та суспільством! І сьогодні ти нарешті зрозумієш це!
- Акимова, паління у ранньому віці надзвичайно шкодить молодому несформованому організму... Але ж тобі пофігу, авжеж?
П'ятнадцять однакових акуратних шматочків лежали перед Ларисою Сергіївною.
Вона прискіпливо оглянула свою роботу, задоволено зітхнула і зняла фартуха.
- Ну що ж, шостий "А", у вас є право на останнє бажання... Слухаю!
П'ятнадцять шматочків м'яса мовчали.
- Оскільки бажань немає, час позбавити світ такого огидного явища, як ви!!!
Лариса Сергіївна взяла дошку і рушила до кімнати.
У сутінках вбогої спальні, вздовж однієї із стін, світився великий акваріум. А в ньому завмерли сріблясті тіні. Лариса Петрівна відсунула накривку і тіні схвильовано заметушилися, раз у раз висовуючи з води гостренькі пики...
- Прощавай, Петренко! - вигукнула Лариса Володимирівна і вкинула у воду перший шматочок м'яса, голосно регочучи.
Вода звурдилась і забулькотіла. Маленький скривавлений Петренко перетворився на сріблястий вібруючий вир - сотня гострих, мов лезо, зубів розтерзали його за кілька секунд.
Сусідка Лариси Сергіївни студентка Лідочка у цей момент солодко цілувалася на сходовій клітці коло ліфта із практикантом кафедри вищої математики Ярославом.
Страшний сатанинський регіт, що линув із вісімнадцятої квартири, урвав процес.
- Що це? - збентежено запитав здивований Ярослав.
- Обожечки, не лякайся! Це учілка з вісімнадцятої своїх піраній годує! - відповіла Лідочка і знову припала до Ярославових вуст.
Наступного ранку Лариса Сергіївна - висока, доглянута літня жінка, вчитель вищої категорії - як завжди прибула до школи першою із педагогів.
Увійшла до класу з табличкою "6-А" і турботливо відчинила вікно, щоб провітрити приміщення перед початком занять: свіже повітря необхідне для правильної і плідної роботи учнівських голів.
- Ларисо Сергіївна, сьогодні до нас завітають журналісти з телерадіокомпанії. Ви, як, один із кращих наших педагогів, не могли б сказати кілька слів у прямому ефірі? - запитав завуч школи по закінченню першого уроку, нервово перекладаючи якісь свої папери на робочому столі.
- Без проблем) - посміхнулася Лариса Сергіївна.
І коли за кілька годин вусатий молодик із бейджиком "преса", тримаючи в руці мікрофон, запитав у неї
- Так що саме є запорукою успішної і професійної роботи з вашими учнями? -
відповіла без вагань.
- Найпершою і найважливішою умовою в роботі професійного педагога безумовно є любов до дітей.
- Доброго вечора! Що для вас? Вже обрали? - привітно усміхнулася до неї дівчина-продавчиня.
Нафарбовані вуста Лариси Сергіївни трансформувалися у голівудську посмішку:
- Так, дорогенька! Зважте мені найсвіжішого м'яска - ароматного, солоденького і закривавленого... Ось цей шматочок, будь-ласка!
Продавчиня здивовано підняла брову, втім мовчки - швидко і вправно - зважила і запакувала обране.
Лариса Сергіївна похапцем дістала із масивного сріблястого гаманця купюру:
- Решти не потрібно!
А тоді прошепотіла, посміхаючись до пакунку і жадібно принюхуючись:
- А тепер начувайтеся, любі мої! - і задріботіла, вистукуючи високими підборами, до виходу.
- І вам всього найкращого... пробурмотіла продавчиня і покрутила пальцем коло скроні.
- Ну що ж, золотенькі, почнемо! - бурмотіла Лариса Сергіївна, одімкнувши двері своєї квартири, скидаючи чоботи і одразу поспішаючи на кухню.
Мешкала Лариса Сергіївна одна, втім, минаючи коридором вхід до кімнати, зазирнула туди і проспівала:
- Сьогоооодні...)
На кухні вчитель вищої категорії Лариса Сергіївна одягнула великого фартуха, вправно зав'язала зав'язки, дістала дошку для нарізання м'яса і великого гострого ножа.
Шматок м'яса був прекрасний.
Жінка помилувалася ним хвильку, а тоді впевнено і вправно взялася різати його на однакові шматочки.
Шматочки вона викладала рівненькими рядами на дошці, і кожного разу, одрізаючи новий, гарно поставленим вчительським голосом нарікала його прізвищем:
- Петренко, ти запізнився як завжди!
- Жукевич, не плач,вже пізно! Усьому є межа!
- Гармаш, а голову ти не забув, безголовий? - загиготіла раптом.
- Косиньська, ану на місце! Повія малолітня! - зашипіла, нахилячись під стіл і підіймаючи шматочок, що раптом вислизнув із рук.
- Блазюк, дитинко моя, навіщо ти послухав їх? Я попереджала...
- Трохимів, учні твого віку уже несуть відповідальність перед законом та суспільством! І сьогодні ти нарешті зрозумієш це!
- Акимова, паління у ранньому віці надзвичайно шкодить молодому несформованому організму... Але ж тобі пофігу, авжеж?
П'ятнадцять однакових акуратних шматочків лежали перед Ларисою Сергіївною.
Вона прискіпливо оглянула свою роботу, задоволено зітхнула і зняла фартуха.
- Ну що ж, шостий "А", у вас є право на останнє бажання... Слухаю!
П'ятнадцять шматочків м'яса мовчали.
- Оскільки бажань немає, час позбавити світ такого огидного явища, як ви!!!
Лариса Сергіївна взяла дошку і рушила до кімнати.
У сутінках вбогої спальні, вздовж однієї із стін, світився великий акваріум. А в ньому завмерли сріблясті тіні. Лариса Петрівна відсунула накривку і тіні схвильовано заметушилися, раз у раз висовуючи з води гостренькі пики...
- Прощавай, Петренко! - вигукнула Лариса Володимирівна і вкинула у воду перший шматочок м'яса, голосно регочучи.
Вода звурдилась і забулькотіла. Маленький скривавлений Петренко перетворився на сріблястий вібруючий вир - сотня гострих, мов лезо, зубів розтерзали його за кілька секунд.
Сусідка Лариси Сергіївни студентка Лідочка у цей момент солодко цілувалася на сходовій клітці коло ліфта із практикантом кафедри вищої математики Ярославом.
Страшний сатанинський регіт, що линув із вісімнадцятої квартири, урвав процес.
- Що це? - збентежено запитав здивований Ярослав.
- Обожечки, не лякайся! Це учілка з вісімнадцятої своїх піраній годує! - відповіла Лідочка і знову припала до Ярославових вуст.
Наступного ранку Лариса Сергіївна - висока, доглянута літня жінка, вчитель вищої категорії - як завжди прибула до школи першою із педагогів.
Увійшла до класу з табличкою "6-А" і турботливо відчинила вікно, щоб провітрити приміщення перед початком занять: свіже повітря необхідне для правильної і плідної роботи учнівських голів.
- Ларисо Сергіївна, сьогодні до нас завітають журналісти з телерадіокомпанії. Ви, як, один із кращих наших педагогів, не могли б сказати кілька слів у прямому ефірі? - запитав завуч школи по закінченню першого уроку, нервово перекладаючи якісь свої папери на робочому столі.
- Без проблем) - посміхнулася Лариса Сергіївна.
І коли за кілька годин вусатий молодик із бейджиком "преса", тримаючи в руці мікрофон, запитав у неї
- Так що саме є запорукою успішної і професійної роботи з вашими учнями? -
відповіла без вагань.
- Найпершою і найважливішою умовою в роботі професійного педагога безумовно є любов до дітей.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію