Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.06
20:14
Лунная поляна
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
2026.08.06
17:39
Вже давно у лісах Амазонії
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
2026.08.06
15:33
Дід у вицвілій мазепинці на клас подивився.
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
2026.08.06
15:09
У липневому номері "Української Літературної Газети" надруковано магістральний вінок із моєї корони сонетів "Смарагдова тиша". Це для мене, дійсно, подія. Пригадуються слова та погрози деяких авторів Поетичних Майстерень, наших провідних новаторів-про
2026.08.06
14:28
Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
2026.08.06
14:27
Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
2026.08.06
12:01
Суд історії на балконі палацу
Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від част
2026.08.06
11:52
для чого епатаж
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
2026.08.06
07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
2026.08.06
07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
22:02
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Меланія Дереза (1978) /
Проза
Найважливіша умова
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Найважливіша умова
Лариса Сергіївна - вчитель вищої категорії - уважно розглядала асортимент за вітриною у відділі "Свіже м'ясо".
- Доброго вечора! Що для вас? Вже обрали? - привітно усміхнулася до неї дівчина-продавчиня.
Нафарбовані вуста Лариси Сергіївни трансформувалися у голівудську посмішку:
- Так, дорогенька! Зважте мені найсвіжішого м'яска - ароматного, солоденького і закривавленого... Ось цей шматочок, будь-ласка!
Продавчиня здивовано підняла брову, втім мовчки - швидко і вправно - зважила і запакувала обране.
Лариса Сергіївна похапцем дістала із масивного сріблястого гаманця купюру:
- Решти не потрібно!
А тоді прошепотіла, посміхаючись до пакунку і жадібно принюхуючись:
- А тепер начувайтеся, любі мої! - і задріботіла, вистукуючи високими підборами, до виходу.
- І вам всього найкращого... пробурмотіла продавчиня і покрутила пальцем коло скроні.
- Ну що ж, золотенькі, почнемо! - бурмотіла Лариса Сергіївна, одімкнувши двері своєї квартири, скидаючи чоботи і одразу поспішаючи на кухню.
Мешкала Лариса Сергіївна одна, втім, минаючи коридором вхід до кімнати, зазирнула туди і проспівала:
- Сьогоооодні...)
На кухні вчитель вищої категорії Лариса Сергіївна одягнула великого фартуха, вправно зав'язала зав'язки, дістала дошку для нарізання м'яса і великого гострого ножа.
Шматок м'яса був прекрасний.
Жінка помилувалася ним хвильку, а тоді впевнено і вправно взялася різати його на однакові шматочки.
Шматочки вона викладала рівненькими рядами на дошці, і кожного разу, одрізаючи новий, гарно поставленим вчительським голосом нарікала його прізвищем:
- Петренко, ти запізнився як завжди!
- Жукевич, не плач,вже пізно! Усьому є межа!
- Гармаш, а голову ти не забув, безголовий? - загиготіла раптом.
- Косиньська, ану на місце! Повія малолітня! - зашипіла, нахилячись під стіл і підіймаючи шматочок, що раптом вислизнув із рук.
- Блазюк, дитинко моя, навіщо ти послухав їх? Я попереджала...
- Трохимів, учні твого віку уже несуть відповідальність перед законом та суспільством! І сьогодні ти нарешті зрозумієш це!
- Акимова, паління у ранньому віці надзвичайно шкодить молодому несформованому організму... Але ж тобі пофігу, авжеж?
П'ятнадцять однакових акуратних шматочків лежали перед Ларисою Сергіївною.
Вона прискіпливо оглянула свою роботу, задоволено зітхнула і зняла фартуха.
- Ну що ж, шостий "А", у вас є право на останнє бажання... Слухаю!
П'ятнадцять шматочків м'яса мовчали.
- Оскільки бажань немає, час позбавити світ такого огидного явища, як ви!!!
Лариса Сергіївна взяла дошку і рушила до кімнати.
У сутінках вбогої спальні, вздовж однієї із стін, світився великий акваріум. А в ньому завмерли сріблясті тіні. Лариса Петрівна відсунула накривку і тіні схвильовано заметушилися, раз у раз висовуючи з води гостренькі пики...
- Прощавай, Петренко! - вигукнула Лариса Володимирівна і вкинула у воду перший шматочок м'яса, голосно регочучи.
Вода звурдилась і забулькотіла. Маленький скривавлений Петренко перетворився на сріблястий вібруючий вир - сотня гострих, мов лезо, зубів розтерзали його за кілька секунд.
Сусідка Лариси Сергіївни студентка Лідочка у цей момент солодко цілувалася на сходовій клітці коло ліфта із практикантом кафедри вищої математики Ярославом.
Страшний сатанинський регіт, що линув із вісімнадцятої квартири, урвав процес.
- Що це? - збентежено запитав здивований Ярослав.
- Обожечки, не лякайся! Це учілка з вісімнадцятої своїх піраній годує! - відповіла Лідочка і знову припала до Ярославових вуст.
Наступного ранку Лариса Сергіївна - висока, доглянута літня жінка, вчитель вищої категорії - як завжди прибула до школи першою із педагогів.
Увійшла до класу з табличкою "6-А" і турботливо відчинила вікно, щоб провітрити приміщення перед початком занять: свіже повітря необхідне для правильної і плідної роботи учнівських голів.
- Ларисо Сергіївна, сьогодні до нас завітають журналісти з телерадіокомпанії. Ви, як, один із кращих наших педагогів, не могли б сказати кілька слів у прямому ефірі? - запитав завуч школи по закінченню першого уроку, нервово перекладаючи якісь свої папери на робочому столі.
- Без проблем) - посміхнулася Лариса Сергіївна.
І коли за кілька годин вусатий молодик із бейджиком "преса", тримаючи в руці мікрофон, запитав у неї
- Так що саме є запорукою успішної і професійної роботи з вашими учнями? -
відповіла без вагань.
- Найпершою і найважливішою умовою в роботі професійного педагога безумовно є любов до дітей.
- Доброго вечора! Що для вас? Вже обрали? - привітно усміхнулася до неї дівчина-продавчиня.
Нафарбовані вуста Лариси Сергіївни трансформувалися у голівудську посмішку:
- Так, дорогенька! Зважте мені найсвіжішого м'яска - ароматного, солоденького і закривавленого... Ось цей шматочок, будь-ласка!
Продавчиня здивовано підняла брову, втім мовчки - швидко і вправно - зважила і запакувала обране.
Лариса Сергіївна похапцем дістала із масивного сріблястого гаманця купюру:
- Решти не потрібно!
А тоді прошепотіла, посміхаючись до пакунку і жадібно принюхуючись:
- А тепер начувайтеся, любі мої! - і задріботіла, вистукуючи високими підборами, до виходу.
- І вам всього найкращого... пробурмотіла продавчиня і покрутила пальцем коло скроні.
- Ну що ж, золотенькі, почнемо! - бурмотіла Лариса Сергіївна, одімкнувши двері своєї квартири, скидаючи чоботи і одразу поспішаючи на кухню.
Мешкала Лариса Сергіївна одна, втім, минаючи коридором вхід до кімнати, зазирнула туди і проспівала:
- Сьогоооодні...)
На кухні вчитель вищої категорії Лариса Сергіївна одягнула великого фартуха, вправно зав'язала зав'язки, дістала дошку для нарізання м'яса і великого гострого ножа.
Шматок м'яса був прекрасний.
Жінка помилувалася ним хвильку, а тоді впевнено і вправно взялася різати його на однакові шматочки.
Шматочки вона викладала рівненькими рядами на дошці, і кожного разу, одрізаючи новий, гарно поставленим вчительським голосом нарікала його прізвищем:
- Петренко, ти запізнився як завжди!
- Жукевич, не плач,вже пізно! Усьому є межа!
- Гармаш, а голову ти не забув, безголовий? - загиготіла раптом.
- Косиньська, ану на місце! Повія малолітня! - зашипіла, нахилячись під стіл і підіймаючи шматочок, що раптом вислизнув із рук.
- Блазюк, дитинко моя, навіщо ти послухав їх? Я попереджала...
- Трохимів, учні твого віку уже несуть відповідальність перед законом та суспільством! І сьогодні ти нарешті зрозумієш це!
- Акимова, паління у ранньому віці надзвичайно шкодить молодому несформованому організму... Але ж тобі пофігу, авжеж?
П'ятнадцять однакових акуратних шматочків лежали перед Ларисою Сергіївною.
Вона прискіпливо оглянула свою роботу, задоволено зітхнула і зняла фартуха.
- Ну що ж, шостий "А", у вас є право на останнє бажання... Слухаю!
П'ятнадцять шматочків м'яса мовчали.
- Оскільки бажань немає, час позбавити світ такого огидного явища, як ви!!!
Лариса Сергіївна взяла дошку і рушила до кімнати.
У сутінках вбогої спальні, вздовж однієї із стін, світився великий акваріум. А в ньому завмерли сріблясті тіні. Лариса Петрівна відсунула накривку і тіні схвильовано заметушилися, раз у раз висовуючи з води гостренькі пики...
- Прощавай, Петренко! - вигукнула Лариса Володимирівна і вкинула у воду перший шматочок м'яса, голосно регочучи.
Вода звурдилась і забулькотіла. Маленький скривавлений Петренко перетворився на сріблястий вібруючий вир - сотня гострих, мов лезо, зубів розтерзали його за кілька секунд.
Сусідка Лариси Сергіївни студентка Лідочка у цей момент солодко цілувалася на сходовій клітці коло ліфта із практикантом кафедри вищої математики Ярославом.
Страшний сатанинський регіт, що линув із вісімнадцятої квартири, урвав процес.
- Що це? - збентежено запитав здивований Ярослав.
- Обожечки, не лякайся! Це учілка з вісімнадцятої своїх піраній годує! - відповіла Лідочка і знову припала до Ярославових вуст.
Наступного ранку Лариса Сергіївна - висока, доглянута літня жінка, вчитель вищої категорії - як завжди прибула до школи першою із педагогів.
Увійшла до класу з табличкою "6-А" і турботливо відчинила вікно, щоб провітрити приміщення перед початком занять: свіже повітря необхідне для правильної і плідної роботи учнівських голів.
- Ларисо Сергіївна, сьогодні до нас завітають журналісти з телерадіокомпанії. Ви, як, один із кращих наших педагогів, не могли б сказати кілька слів у прямому ефірі? - запитав завуч школи по закінченню першого уроку, нервово перекладаючи якісь свої папери на робочому столі.
- Без проблем) - посміхнулася Лариса Сергіївна.
І коли за кілька годин вусатий молодик із бейджиком "преса", тримаючи в руці мікрофон, запитав у неї
- Так що саме є запорукою успішної і професійної роботи з вашими учнями? -
відповіла без вагань.
- Найпершою і найважливішою умовою в роботі професійного педагога безумовно є любов до дітей.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
