Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.31
16:05
Із Леоніда Сергєєва
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
2026.01.31
14:26
Я на старому цвинтарі заритий,
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
2026.01.31
12:07
Ця вічна сирена просвердлює мозок
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
2026.01.30
23:35
Недосить обрати вірний напрямок, важливо не збитися з курсу.
Меншовартість занадто вартує.
Якщо люди метають ікру, лососі відпочивають.
Хто править бал, тому правила зайві.
У кожного історика свої історичні паралелі і своя паралельна історія.
2026.01.30
21:35
Найбільше бійсь фанатиків і вбивць,
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
2026.01.30
21:03
Сердечний, що далі, та як
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
2026.01.30
16:17
Доводити - немає часу,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
2026.01.30
15:28
Згораю я у пломені жаги,
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
2026.01.30
13:38
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
2026.01.30
10:48
О часе, не спіши, не мчи удаль стрілою,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
2026.01.29
19:57
МАГІСТРАЛ
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
2026.01.29
18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Меланія Дереза (1978) /
Проза
Кукурудзяні палички
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кукурудзяні палички
Мені тринадцять, але я не пасу ягнят - я пасу задніх другий тиждень у піонерському таборі . А сьогодні страшенно хочу кукурудзяних паличок.
Широкій і вусатій Таньці з третього загону батьки привезли палички. Кукурудзяні. Такі солодезні!
Вона ходить тепер перед корпусом зі своїми вірними подружаньками Ладою, Людою, Лєнкою і Валькою - товста, вусата і хрумтить тими паличками, гордовито поглядаючи на нас усіх. Усіх, кому паличок не привезли.
Ось просто зараз Танька роздала по три штучки паличок своїм вірним фрейлінам.
Крихти падають на піонерські галстуки, на ошатну коротеньку спідничку, яка тісно облипає Танькіні ноги, збиваються вологими жовтими грудочками в куточках ротів.
- Навіть не думайте! - пихато говорить Танька вічно голодним інтернатівським малявкам із сьомого загону, які зграйкою підбігають до неї, зазираючи в рот.
Одна з тих малих - Свєтка - починає вити. Сліз нема, є гидке безперервне виття.
- Цілуй ногу! - каже Танька і простягає їй свою дебелу кінцівку у червоній лаковій босоніжці.
Свєтка - дрібна, худа, стріпує коротко підстриженою головою, запопадливо підходить, нахиляється і тицяє ротом у Танькіну босоніжку.
Танька кидає Свєтці, мов собаці, одну кукурудзяну паличку у траву.
А тоді обтрушує галстук, акуратно поправляє його і йде зі своєю коробкою кукурудзяних паличок до дверей корпуса, де розташовані кімнати. За нею пропливають Лєнка і Валя. Лада і Люда відштовхують інтернатівських і з тріском зачиняють двері просто перед їхніми носами.
Все це я спостерігаю з відкритої веранди. Літо не задалося і друзів у мене тут не з'явилося. Ну, звісно, я знайома з багатьма, але дружбою не пахне.
Частина з відпочиваючих - діти маминих колег по роботі, бо "профспілка запропонувала дешеві путівки" - ось як називався цей "щасливий" квиток, який витягли батьки, не надто цікавлячись моєю думкою.
І ось, я сиджу на обдертій дерев'яній веранді, між карпатських сосен та ялин, і, здається, чую хрускіт кукурудзяної насолоди крізь благенькі дерев'яні стіни і двері.
Не те, щоб мої батьки нічого мені не привезли у позавчорашній "батьківський" день - під подушкою на моєму ліжку, у торбинці, лежать кілька бутербродів з маслом і чотири яблука... Одне вже надкушене...
Та непокірні смакові рецептори у роті все посилають і посилають у мій мозок сигнали: ку-ку-руд-за-цук-ро-ва-пуд-ра!!! ку-ку-руд-за-цук-ро-ва-пуд-ра!!!
ку-ку-руд-за-цук-ро-ва-пуд-ра!!!
Вперто ігнорую їх. На очі мені потрапляє "Памятка пионера", присобачена на стіну чотирма шматочками "ізолєнти". Уважно читаю:
"Пионер — честный и верный товарищ, всегда смело стоит за правду" - і помічаю, що
піонеру на картинці вже хтось домалював кульковою ручкою великі вуха і монументального пісюна.
А потім помічаю Сашку.
Сашка - жвавий підліток з "інтернатських старшаків", вуха в нього, як в Чебурашки, голос - як у Шапокляк.
Сашка виходить на веранду і пхає в рот - о, ні! - кукурудзяні палички.
- Тобі Танька дала кукурудзок? - запитую.
- Ну, ехм, вона була не проти) Хочеш? Так зайди і візьми, там нікого нема! Вони пішли фарбуватися перед дискотекою в "душову" ( о, я й не помітила - піонер з причандалами відволік мою увагу)
Я постою на "шухері", не сци! - жує Сашка, і золоті кукурудзяні крихти фонтаном розлітаються з його рота.
Намальований піонер на пам'ятці підморгнув і ствердно хитнув пісюном.
Про що я думала тоді? Ні-про-що.
Я просто встала і пішла. Довгий темний коридор, ряд дверей. Ось вона - заповітна. Серце моє робить кульбіти, спітніла рука торкається дверної ручки, ось я вже у кімнаті. Танькіне ліжко і тумбочка. Відкриваю дверцята тумбочки, вони скриплять. Серед трусів та піонерських вимпелів омріяна коробка. Я запускаю всередину руку і відчуваю хрумку і розкішну поверхню заборонених кукурудзяних демоненят. Вони солодко лоскочуть мої пальці, урочисто вітаючи на тонесенькій стежинці гріха...
- Тримайте її!!! - це Танька хапає мене за руку і за волосся одночасно.
- Біжіть по старшу вожату! Ми впіймали злодійку!!!
- Ах ти ж тварина!
- А ще й дівчинка!!!
- Позор! Ось така ти піонерка?!!
Валька, Лада і Люда верещать, мов папуги в зоомагазині.
Всі разом вони викручують мені руки ноги, притискають до підлоги, а тоді дебелі Танькіні розчепірки починають пхати мені в рот зірваний галстук.
Хтось копає мене в бік і тоді якась нелюдська, невідома до того темна сила прокидається в мені і я кусаю. Кусаю Танькіну пухлу щоку, Валькіну худючу руку, хапаюсь за ніжку ліжка і воно сунеться по слизькій фарбованій підлозі. Я викручуюсь в'юном, вивільняю ноги і хвецяю все, до чого дотягуюсь.
В кімнаті вереск і порох до стелі.
Чим закінчилась історія?
Добу я пролежала в своїй кімнаті, обгорнувшись ковдрою, мов мумія, намертво вчепившись у металевий каркас ліжка.
Мене не могли відірвати від нього ані старші вожаті, ані завгосп з медбратом, ані начальник табору, ані всі разом. На мене приходили подивитися усі, кому було не лінь - шкандаль був грандіозний.
Мені погрожували, вмовляли, обіцяли. І тільки коли, хвилюючись за моє здоров'я, вирішили подзвонити батькам, я розтиснула долоні. І попросила спалити мене у піонерському вогнищі на загальному вечірньому табірному зборі під пісню " Как здорово, что все мы здесь сегодня собрались".
Чи подзвонили моїм батькам, я не знаю й досі. Зміна закінчилась, усі роз'їхались. Додому я привезла сувенір - перший свинцевий камінчик сорому та провини. В табір мене більше ніколи не відправляли.
Озираюсь сьогодні на події того літа і думається:
- Чому кукурудзяні палички колись були набагато смачніші, аніж тепер?
- Чому Сашка, який стояв на "шухері", так і не подав мені жодного знаку?
Широкій і вусатій Таньці з третього загону батьки привезли палички. Кукурудзяні. Такі солодезні!
Вона ходить тепер перед корпусом зі своїми вірними подружаньками Ладою, Людою, Лєнкою і Валькою - товста, вусата і хрумтить тими паличками, гордовито поглядаючи на нас усіх. Усіх, кому паличок не привезли.
Ось просто зараз Танька роздала по три штучки паличок своїм вірним фрейлінам.
Крихти падають на піонерські галстуки, на ошатну коротеньку спідничку, яка тісно облипає Танькіні ноги, збиваються вологими жовтими грудочками в куточках ротів.
- Навіть не думайте! - пихато говорить Танька вічно голодним інтернатівським малявкам із сьомого загону, які зграйкою підбігають до неї, зазираючи в рот.
Одна з тих малих - Свєтка - починає вити. Сліз нема, є гидке безперервне виття.
- Цілуй ногу! - каже Танька і простягає їй свою дебелу кінцівку у червоній лаковій босоніжці.
Свєтка - дрібна, худа, стріпує коротко підстриженою головою, запопадливо підходить, нахиляється і тицяє ротом у Танькіну босоніжку.
Танька кидає Свєтці, мов собаці, одну кукурудзяну паличку у траву.
А тоді обтрушує галстук, акуратно поправляє його і йде зі своєю коробкою кукурудзяних паличок до дверей корпуса, де розташовані кімнати. За нею пропливають Лєнка і Валя. Лада і Люда відштовхують інтернатівських і з тріском зачиняють двері просто перед їхніми носами.
Все це я спостерігаю з відкритої веранди. Літо не задалося і друзів у мене тут не з'явилося. Ну, звісно, я знайома з багатьма, але дружбою не пахне.
Частина з відпочиваючих - діти маминих колег по роботі, бо "профспілка запропонувала дешеві путівки" - ось як називався цей "щасливий" квиток, який витягли батьки, не надто цікавлячись моєю думкою.
І ось, я сиджу на обдертій дерев'яній веранді, між карпатських сосен та ялин, і, здається, чую хрускіт кукурудзяної насолоди крізь благенькі дерев'яні стіни і двері.
Не те, щоб мої батьки нічого мені не привезли у позавчорашній "батьківський" день - під подушкою на моєму ліжку, у торбинці, лежать кілька бутербродів з маслом і чотири яблука... Одне вже надкушене...
Та непокірні смакові рецептори у роті все посилають і посилають у мій мозок сигнали: ку-ку-руд-за-цук-ро-ва-пуд-ра!!! ку-ку-руд-за-цук-ро-ва-пуд-ра!!!
ку-ку-руд-за-цук-ро-ва-пуд-ра!!!
Вперто ігнорую їх. На очі мені потрапляє "Памятка пионера", присобачена на стіну чотирма шматочками "ізолєнти". Уважно читаю:
"Пионер — честный и верный товарищ, всегда смело стоит за правду" - і помічаю, що
піонеру на картинці вже хтось домалював кульковою ручкою великі вуха і монументального пісюна.
А потім помічаю Сашку.
Сашка - жвавий підліток з "інтернатських старшаків", вуха в нього, як в Чебурашки, голос - як у Шапокляк.
Сашка виходить на веранду і пхає в рот - о, ні! - кукурудзяні палички.
- Тобі Танька дала кукурудзок? - запитую.
- Ну, ехм, вона була не проти) Хочеш? Так зайди і візьми, там нікого нема! Вони пішли фарбуватися перед дискотекою в "душову" ( о, я й не помітила - піонер з причандалами відволік мою увагу)
Я постою на "шухері", не сци! - жує Сашка, і золоті кукурудзяні крихти фонтаном розлітаються з його рота.
Намальований піонер на пам'ятці підморгнув і ствердно хитнув пісюном.
Про що я думала тоді? Ні-про-що.
Я просто встала і пішла. Довгий темний коридор, ряд дверей. Ось вона - заповітна. Серце моє робить кульбіти, спітніла рука торкається дверної ручки, ось я вже у кімнаті. Танькіне ліжко і тумбочка. Відкриваю дверцята тумбочки, вони скриплять. Серед трусів та піонерських вимпелів омріяна коробка. Я запускаю всередину руку і відчуваю хрумку і розкішну поверхню заборонених кукурудзяних демоненят. Вони солодко лоскочуть мої пальці, урочисто вітаючи на тонесенькій стежинці гріха...
- Тримайте її!!! - це Танька хапає мене за руку і за волосся одночасно.
- Біжіть по старшу вожату! Ми впіймали злодійку!!!
- Ах ти ж тварина!
- А ще й дівчинка!!!
- Позор! Ось така ти піонерка?!!
Валька, Лада і Люда верещать, мов папуги в зоомагазині.
Всі разом вони викручують мені руки ноги, притискають до підлоги, а тоді дебелі Танькіні розчепірки починають пхати мені в рот зірваний галстук.
Хтось копає мене в бік і тоді якась нелюдська, невідома до того темна сила прокидається в мені і я кусаю. Кусаю Танькіну пухлу щоку, Валькіну худючу руку, хапаюсь за ніжку ліжка і воно сунеться по слизькій фарбованій підлозі. Я викручуюсь в'юном, вивільняю ноги і хвецяю все, до чого дотягуюсь.
В кімнаті вереск і порох до стелі.
Чим закінчилась історія?
Добу я пролежала в своїй кімнаті, обгорнувшись ковдрою, мов мумія, намертво вчепившись у металевий каркас ліжка.
Мене не могли відірвати від нього ані старші вожаті, ані завгосп з медбратом, ані начальник табору, ані всі разом. На мене приходили подивитися усі, кому було не лінь - шкандаль був грандіозний.
Мені погрожували, вмовляли, обіцяли. І тільки коли, хвилюючись за моє здоров'я, вирішили подзвонити батькам, я розтиснула долоні. І попросила спалити мене у піонерському вогнищі на загальному вечірньому табірному зборі під пісню " Как здорово, что все мы здесь сегодня собрались".
Чи подзвонили моїм батькам, я не знаю й досі. Зміна закінчилась, усі роз'їхались. Додому я привезла сувенір - перший свинцевий камінчик сорому та провини. В табір мене більше ніколи не відправляли.
Озираюсь сьогодні на події того літа і думається:
- Чому кукурудзяні палички колись були набагато смачніші, аніж тепер?
- Чому Сашка, який стояв на "шухері", так і не подав мені жодного знаку?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
