Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Картинка з життя українських селян в колгоспному «раї»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Картинка з життя українських селян в колгоспному «раї»
Вийшов дядько Петро з хати, потилицю чуха
Та жінчине буркотіння слуха краєм вуха:
- Дожилися, вже у хаті і кусника хліба!
А він ходить спокійненько, то не знає ніби.
- Та ж немає в магазині! Не завозять, кляті!
Де ж я маю тобі хліба, скажи мені, взяти?!
- Сідай та їдь до райцентру! Купиш в магазині!
- Та хто ж мене без довідки пустить туди нині?
Перестріне міліція, довідку спитає
Та й поїду ліс валити в магаданськім краї.
- Тоді іди до сільради, щоб довідку взяти.
- Та ж для того Петровичу слід на лапу дати?!
Голова ж не дасть так просто довідки ніколи,
Скаже мені: не валандайсь, іди працюй в поле.
А що працюй? За те гроші ніхто ж не заплатить.
Бо ж одними трудоднями видають зарплату.
Та й то тільки в кінці року півкіло пшениці
На трудодень можуть дати. Чи ж варто трудиться?
А то й дулю можуть дати – то як «пан» захоче.
Давно ж голова колгоспу зуб на мене точить.
Добре іще – є корівка, молочком багаті
Та ще можемо з городу щось до столу мати.
Жінка і сама то знає, бурчить не від злості.
Було вижити селянам в ті часи не просто.
На трудодні ті прожити неможливо стало,
Із городу й господарства тільки й виживали.
Та і з того ще податки мали заплатити:
Яйця, шерсть та і грошима, тож жили не сито.
Щось, бувало, спромоглися, навіть, відкладати,
Щоб в райцентрі на базарі за гроші продати.
Та тканини накупити, щоб штани пошити,
Солі, сірників та гасу, каганець палити.
Ще й відкласти пару рублів, хабара щоб дати,
Коли треба до райцентру часом вирушати.
Чому селян без довідки з села не пускали?
Та тоді б із того «раю» усі повтікали.
Побурчала жінка трохи та й пішла до хати,
З-за ікони стала вузлик міцний діставати.
Ледве його розв’язали, бо ж руки тремтіли.
Взяла звідти два рублики, хоч так не хотіла.
Вузлик знову зав’язала та й назад поклала.
Вийшла та і чоловіку ті рублики дала
- Іди, - каже, чоловіче в ту сільраду кляту,
Тицьни гроші, може ж зволить він довідку дати?!.
І тихцем під ніс: - Це ж треба так накерувати:
Хліб вирощуєм, а хліба не можемо мати.
Ото так жилось селянам про радянській владі:
Дають через раз дихнути, вони уже й раді.
Ні зарплати, ні пенсії, ніякого права,
Окрім, хіба кріпаками бути у держави.
Як вже Сталін вмер, податки хоч повідміняли,
Які з них і за дерева фруктові здирали.
Є, скажімо, в саду груша, то плати податок,
А, як всохне чи зрубаєш – ще й строк можуть дати.
Десь в шістдесят шостім році щось стали міняти:
Стали, врешті, колгоспникам платити зарплати.
Стали гроші видавати, хоч і невеликі:
Сорок рублів було в місяць – зовсім не до шику.
Ще у тому ж самім році й пенсію їм дали,
Бо ж до того вони права на неї не мали.
Та і то їм не держава пенсії платила,
А колгоспи, у яких ті до тих пір робили.
Коли був колгосп не бідним, то тоді, бувало,
Рублів по п’ятнадцять-двадцять пенсії давали.
А, як бідний, то й три рублі видавали часом.
Хтось ще хоче за два двадцять вернути ковбаси?
Лише в сімдесят четвертім за людей признали
І, як іншим громадянам, паспорти їм дали.
Люди в космос вже літали, роботів робили,
А кріпацтво у Союзі тільки відмінили,
Та жінчине буркотіння слуха краєм вуха:
- Дожилися, вже у хаті і кусника хліба!
А він ходить спокійненько, то не знає ніби.
- Та ж немає в магазині! Не завозять, кляті!
Де ж я маю тобі хліба, скажи мені, взяти?!
- Сідай та їдь до райцентру! Купиш в магазині!
- Та хто ж мене без довідки пустить туди нині?
Перестріне міліція, довідку спитає
Та й поїду ліс валити в магаданськім краї.
- Тоді іди до сільради, щоб довідку взяти.
- Та ж для того Петровичу слід на лапу дати?!
Голова ж не дасть так просто довідки ніколи,
Скаже мені: не валандайсь, іди працюй в поле.
А що працюй? За те гроші ніхто ж не заплатить.
Бо ж одними трудоднями видають зарплату.
Та й то тільки в кінці року півкіло пшениці
На трудодень можуть дати. Чи ж варто трудиться?
А то й дулю можуть дати – то як «пан» захоче.
Давно ж голова колгоспу зуб на мене точить.
Добре іще – є корівка, молочком багаті
Та ще можемо з городу щось до столу мати.
Жінка і сама то знає, бурчить не від злості.
Було вижити селянам в ті часи не просто.
На трудодні ті прожити неможливо стало,
Із городу й господарства тільки й виживали.
Та і з того ще податки мали заплатити:
Яйця, шерсть та і грошима, тож жили не сито.
Щось, бувало, спромоглися, навіть, відкладати,
Щоб в райцентрі на базарі за гроші продати.
Та тканини накупити, щоб штани пошити,
Солі, сірників та гасу, каганець палити.
Ще й відкласти пару рублів, хабара щоб дати,
Коли треба до райцентру часом вирушати.
Чому селян без довідки з села не пускали?
Та тоді б із того «раю» усі повтікали.
Побурчала жінка трохи та й пішла до хати,
З-за ікони стала вузлик міцний діставати.
Ледве його розв’язали, бо ж руки тремтіли.
Взяла звідти два рублики, хоч так не хотіла.
Вузлик знову зав’язала та й назад поклала.
Вийшла та і чоловіку ті рублики дала
- Іди, - каже, чоловіче в ту сільраду кляту,
Тицьни гроші, може ж зволить він довідку дати?!.
І тихцем під ніс: - Це ж треба так накерувати:
Хліб вирощуєм, а хліба не можемо мати.
Ото так жилось селянам про радянській владі:
Дають через раз дихнути, вони уже й раді.
Ні зарплати, ні пенсії, ніякого права,
Окрім, хіба кріпаками бути у держави.
Як вже Сталін вмер, податки хоч повідміняли,
Які з них і за дерева фруктові здирали.
Є, скажімо, в саду груша, то плати податок,
А, як всохне чи зрубаєш – ще й строк можуть дати.
Десь в шістдесят шостім році щось стали міняти:
Стали, врешті, колгоспникам платити зарплати.
Стали гроші видавати, хоч і невеликі:
Сорок рублів було в місяць – зовсім не до шику.
Ще у тому ж самім році й пенсію їм дали,
Бо ж до того вони права на неї не мали.
Та і то їм не держава пенсії платила,
А колгоспи, у яких ті до тих пір робили.
Коли був колгосп не бідним, то тоді, бувало,
Рублів по п’ятнадцять-двадцять пенсії давали.
А, як бідний, то й три рублі видавали часом.
Хтось ще хоче за два двадцять вернути ковбаси?
Лише в сімдесят четвертім за людей признали
І, як іншим громадянам, паспорти їм дали.
Люди в космос вже літали, роботів робили,
А кріпацтво у Союзі тільки відмінили,
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
