Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.08
23:03
Я і Red Bull - друзі,
Як то кажуть - нерозлийвода,
Я люблю Red Bull пити,
Red Bull любить вливатись в мої уста.
Когось наша дружба харить,
І ми з редбулом - як серед акул,
Та нам начхати, що хто там каже,
Як то кажуть - нерозлийвода,
Я люблю Red Bull пити,
Red Bull любить вливатись в мої уста.
Когось наша дружба харить,
І ми з редбулом - як серед акул,
Та нам начхати, що хто там каже,
2026.05.08
21:05
Марія Вега (1898-1980)
Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.
Бо я – інститутка, дочка камергера,
Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.
Бо я – інститутка, дочка камергера,
2026.05.08
20:33
За обрієм, далеко як не першим,
І скільки би їх не нарахував,
Ти знахідкою пошук не завершиш,
Бо це ілюзія і зоровий обман.
Тремке повітря оптику збиває –
Ти для омани наче й на землі,
І виднієшся перед небокраєм,
І скільки би їх не нарахував,
Ти знахідкою пошук не завершиш,
Бо це ілюзія і зоровий обман.
Тремке повітря оптику збиває –
Ти для омани наче й на землі,
І виднієшся перед небокраєм,
2026.05.08
18:10
Місто зморене – в облозі,
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
2026.05.08
17:03
Останній вірш, то все тому віддам.
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
2026.05.08
13:30
За цю реальність і гроша не дам я!
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
2026.05.08
13:02
Сильний вітер історії дише
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
2026.05.08
11:35
Сьогодні день пам’яті мами, омитий дощами.
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
2026.05.08
11:29
Що таке війна?
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
2026.05.08
10:15
Знай!- за восьмим не завжди приходить сьоме,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
2026.05.08
09:57
сьогодні був хороший день
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
2026.05.08
08:37
Я б тебе в юрбі пізнала
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
2026.05.07
19:50
Коли війна ця, врешті, закінчиться,
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
2026.05.07
19:40
Сів Василь під образами,
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
2026.05.07
18:11
Сліди, сліди... О , скільки їх стежками!
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
2026.05.07
13:44
Летять роями —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Картинка з життя українських селян в колгоспному «раї»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Картинка з життя українських селян в колгоспному «раї»
Вийшов дядько Петро з хати, потилицю чуха
Та жінчине буркотіння слуха краєм вуха:
- Дожилися, вже у хаті і кусника хліба!
А він ходить спокійненько, то не знає ніби.
- Та ж немає в магазині! Не завозять, кляті!
Де ж я маю тобі хліба, скажи мені, взяти?!
- Сідай та їдь до райцентру! Купиш в магазині!
- Та хто ж мене без довідки пустить туди нині?
Перестріне міліція, довідку спитає
Та й поїду ліс валити в магаданськім краї.
- Тоді іди до сільради, щоб довідку взяти.
- Та ж для того Петровичу слід на лапу дати?!
Голова ж не дасть так просто довідки ніколи,
Скаже мені: не валандайсь, іди працюй в поле.
А що працюй? За те гроші ніхто ж не заплатить.
Бо ж одними трудоднями видають зарплату.
Та й то тільки в кінці року півкіло пшениці
На трудодень можуть дати. Чи ж варто трудиться?
А то й дулю можуть дати – то як «пан» захоче.
Давно ж голова колгоспу зуб на мене точить.
Добре іще – є корівка, молочком багаті
Та ще можемо з городу щось до столу мати.
Жінка і сама то знає, бурчить не від злості.
Було вижити селянам в ті часи не просто.
На трудодні ті прожити неможливо стало,
Із городу й господарства тільки й виживали.
Та і з того ще податки мали заплатити:
Яйця, шерсть та і грошима, тож жили не сито.
Щось, бувало, спромоглися, навіть, відкладати,
Щоб в райцентрі на базарі за гроші продати.
Та тканини накупити, щоб штани пошити,
Солі, сірників та гасу, каганець палити.
Ще й відкласти пару рублів, хабара щоб дати,
Коли треба до райцентру часом вирушати.
Чому селян без довідки з села не пускали?
Та тоді б із того «раю» усі повтікали.
Побурчала жінка трохи та й пішла до хати,
З-за ікони стала вузлик міцний діставати.
Ледве його розв’язали, бо ж руки тремтіли.
Взяла звідти два рублики, хоч так не хотіла.
Вузлик знову зав’язала та й назад поклала.
Вийшла та і чоловіку ті рублики дала
- Іди, - каже, чоловіче в ту сільраду кляту,
Тицьни гроші, може ж зволить він довідку дати?!.
І тихцем під ніс: - Це ж треба так накерувати:
Хліб вирощуєм, а хліба не можемо мати.
Ото так жилось селянам про радянській владі:
Дають через раз дихнути, вони уже й раді.
Ні зарплати, ні пенсії, ніякого права,
Окрім, хіба кріпаками бути у держави.
Як вже Сталін вмер, податки хоч повідміняли,
Які з них і за дерева фруктові здирали.
Є, скажімо, в саду груша, то плати податок,
А, як всохне чи зрубаєш – ще й строк можуть дати.
Десь в шістдесят шостім році щось стали міняти:
Стали, врешті, колгоспникам платити зарплати.
Стали гроші видавати, хоч і невеликі:
Сорок рублів було в місяць – зовсім не до шику.
Ще у тому ж самім році й пенсію їм дали,
Бо ж до того вони права на неї не мали.
Та і то їм не держава пенсії платила,
А колгоспи, у яких ті до тих пір робили.
Коли був колгосп не бідним, то тоді, бувало,
Рублів по п’ятнадцять-двадцять пенсії давали.
А, як бідний, то й три рублі видавали часом.
Хтось ще хоче за два двадцять вернути ковбаси?
Лише в сімдесят четвертім за людей признали
І, як іншим громадянам, паспорти їм дали.
Люди в космос вже літали, роботів робили,
А кріпацтво у Союзі тільки відмінили,
Та жінчине буркотіння слуха краєм вуха:
- Дожилися, вже у хаті і кусника хліба!
А він ходить спокійненько, то не знає ніби.
- Та ж немає в магазині! Не завозять, кляті!
Де ж я маю тобі хліба, скажи мені, взяти?!
- Сідай та їдь до райцентру! Купиш в магазині!
- Та хто ж мене без довідки пустить туди нині?
Перестріне міліція, довідку спитає
Та й поїду ліс валити в магаданськім краї.
- Тоді іди до сільради, щоб довідку взяти.
- Та ж для того Петровичу слід на лапу дати?!
Голова ж не дасть так просто довідки ніколи,
Скаже мені: не валандайсь, іди працюй в поле.
А що працюй? За те гроші ніхто ж не заплатить.
Бо ж одними трудоднями видають зарплату.
Та й то тільки в кінці року півкіло пшениці
На трудодень можуть дати. Чи ж варто трудиться?
А то й дулю можуть дати – то як «пан» захоче.
Давно ж голова колгоспу зуб на мене точить.
Добре іще – є корівка, молочком багаті
Та ще можемо з городу щось до столу мати.
Жінка і сама то знає, бурчить не від злості.
Було вижити селянам в ті часи не просто.
На трудодні ті прожити неможливо стало,
Із городу й господарства тільки й виживали.
Та і з того ще податки мали заплатити:
Яйця, шерсть та і грошима, тож жили не сито.
Щось, бувало, спромоглися, навіть, відкладати,
Щоб в райцентрі на базарі за гроші продати.
Та тканини накупити, щоб штани пошити,
Солі, сірників та гасу, каганець палити.
Ще й відкласти пару рублів, хабара щоб дати,
Коли треба до райцентру часом вирушати.
Чому селян без довідки з села не пускали?
Та тоді б із того «раю» усі повтікали.
Побурчала жінка трохи та й пішла до хати,
З-за ікони стала вузлик міцний діставати.
Ледве його розв’язали, бо ж руки тремтіли.
Взяла звідти два рублики, хоч так не хотіла.
Вузлик знову зав’язала та й назад поклала.
Вийшла та і чоловіку ті рублики дала
- Іди, - каже, чоловіче в ту сільраду кляту,
Тицьни гроші, може ж зволить він довідку дати?!.
І тихцем під ніс: - Це ж треба так накерувати:
Хліб вирощуєм, а хліба не можемо мати.
Ото так жилось селянам про радянській владі:
Дають через раз дихнути, вони уже й раді.
Ні зарплати, ні пенсії, ніякого права,
Окрім, хіба кріпаками бути у держави.
Як вже Сталін вмер, податки хоч повідміняли,
Які з них і за дерева фруктові здирали.
Є, скажімо, в саду груша, то плати податок,
А, як всохне чи зрубаєш – ще й строк можуть дати.
Десь в шістдесят шостім році щось стали міняти:
Стали, врешті, колгоспникам платити зарплати.
Стали гроші видавати, хоч і невеликі:
Сорок рублів було в місяць – зовсім не до шику.
Ще у тому ж самім році й пенсію їм дали,
Бо ж до того вони права на неї не мали.
Та і то їм не держава пенсії платила,
А колгоспи, у яких ті до тих пір робили.
Коли був колгосп не бідним, то тоді, бувало,
Рублів по п’ятнадцять-двадцять пенсії давали.
А, як бідний, то й три рублі видавали часом.
Хтось ще хоче за два двадцять вернути ковбаси?
Лише в сімдесят четвертім за людей признали
І, як іншим громадянам, паспорти їм дали.
Люди в космос вже літали, роботів робили,
А кріпацтво у Союзі тільки відмінили,
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
