Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
І трішки гріє сонцедень.
Залиті сяйвом злотодзвонним,
Пташині виляски пісень
Пробуджують медові ріки,
Що витікають із небес.
Сварог сьогодні світлоликий
І черги в метро
О боже, як тулиться
Прийдешнє добро…
І хтось не противиться
А хтось відганя
В одних на потилицях
Місцева фіґня…
Як сон віків похмурий і страшний.
І довга сукня осені не личить.
Вона сховає від страждань земних.
Пожовкле листя хоче говорити
Зі мною мовою повільних рік.
І більше пекло годі нам створити,
У дощ, що перекреслив всі надії.
То ж не було хвилини супокою,
Хилились хризантем промоклі вії.
І падолист. і вітер, і печалі -
Усе змішалось у гіркім коктейлі
Зів*яли восени колишні чари.
Ось мою абрикосу в обіймах за ніч роздягнув.
Зняв сукЕнку, порвав, і бруківку спідницею вистелив.
Загорнулась калюжа в оборку її осяйну.
Іздаля - ніби бісером жовтим обочина вишита.
Посвітліли
Про те, як Лєвша спромігся блоху підкувати.
Та і став тоді бабусі своєї питати:
- Що то за звір – блоха ота? Щось для мене нове.
- То комаха. Така мала, навіть менше мухи.
І стрибає, й кусається. Зараз то ї
А дефіцит завис в коморі
Но є надія… є Залужний
І Закарпаття чемний говір
Демократична послідовність
Гуртує спокою контракти
І зупиняється у Львові…
Принаймні, висловились «Факти»
якого немає, -
світло погаслих зірок.
Але так само згасає світло
від людей, воно поглинається
киплячою магмою небуття.
Ми дивимося на світло
домівок, але потрібних людей
І я божеволів у школі
Мої вчителі були кволі
Мене зупиняли й
Усе загортали
У правила щодо & щоби
Та й визнав, що усе на ліпше
Хоча мотиви вже робили кроки.
Ще від Кармен звучало стільки арій,
І павутинням заплітались роки.
Не напишу про тебе мемуари.
Приходить розуміння надто пізно.
Не збудувати тріумфальну арку.
незмірну тугу й біль за тих дітей Твоїх,
що й на схилку літ не в змозі позабути,
як їх в палеоліт війна триклята вкинула.
Там кременем-кресалом добувавсь вогонь,
поживою єдиною, а не дієтою, лобода була,
Якби ж по своїй волі майнули в небеса…
Якби ж прийдешня ніч цікавилась малятком —
З очей текли б не сльози, а сонячна роса…
Якби ж то сприйняла задіяне свідомість,
Я б малював це світ з пошкоджень і пожеш… і
Ні
Ми білі ворони
у цьому суспільстві,
ми сіль України,
йдемо звідусіль.
Із возом моїм
поєднається віз твій,
дивишся у воду
і опускаєш у неї
пожовкле листя і квіти,
як листи в невідомість.
Чи дістануться вони адресата?
Хто буде цим адресатом?
Бог чи зруйноване обличчя часу?
Бо й у речей складні бувають ролі –
Стають, зненацька, цінним подарунком.
Тому – моя, як приклад, парасоля.
Мене охороняла від негоди
Багато років, віддано служила,
Долаючи зі мною перешкоди,
Та вже мене частинку ст
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Чарлз Буковскі руда вгорі і внизу
справжнє
вона завивала його
і вона запитала
"Моя дупа все ще має права?"
така комедія.
завжди є одна жінка
щоб врятувати тебе від іншої
і коли ця жінка рятує тебе
вона готується
знищувати.
"іноді я тебе ненавиджу"
сказала вона.
вона вийшла і сіла
на мій ганок і читала мій текст
Катулла, вона не поверталася
звідти годину.
люди ходили туди-сюди
повз мій будинок
дивуючись де такий потворний
стариган міг дістати
таку кралю
я теж не розумів.
коли вона увійшла я вхопив
її і затягнув до себе на коліна.
я підняв келих і сказав
їй, "випий це."
"ох," сказала вона, "ти змішав
вино з Джимом Бімом, ти готуєшся
стати бридким."
"ти фарбуєш волосся хною, чи
не так?"
"ти не бачиш," сказала вона і
встала і спустила свої
слакси й трусики
і волосся внизу було
таке саме як волосся
там угорі.
Сам Катулл не міг би бажати такого
для більшого історичного або
чудодійного блаженства;
потім вона пішла
здуру
до закоханих хлопців
недостатньо божевільних
щоб задурманити
жінку.
З "Кохання це собака з пекла"
Джим Бім - найбільш продаваний по всьому світу бренд бурбона
Charles Bukowski red up and down
red hair
real
she whirled it
and she asked
“is my ass still on?”
such comedy.
there is always one woman
to save you from another
and as that woman saves you
she makes ready to
destroy.
“sometimes I hate you,”
she said.
she walked out and sat on
my porch and read my copy
of Catullus, she stayed out
there for an hour.
people walked up and down
past my place
wondering where such an ugly
old man could get
such beauty.
I didn’t know either.
when she walked in I grabbed
her and pulled her to my lap.
I lifted my glass and told
her, “drink this.”
“oh,” she said, “you’ve mixed
wine with Jim Beam, you’re gonna
get nasty.”
“you henna your hair, don’t
you?”
“you don’t look,” she said and
stood up and pulled down her
slacks and panties and
the hair down there was the
same as the hair
up there.
Catullus himself couldn’t have wished
for more historic or
wondrous grace;
then he went
goofy
for tender boys
not mad enough
to become
women.
from "Love is a dog from hell"
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
