Я потягнувся до верхньої полиці шафи
і дістав пару синіх трусиків
і показав їх їй і
запитав "це твої?"
а вона глянула і сказала:
"ні, вони належать собаці."
після цього вона пішла і я не бачив
її з тих пір. вдома її теж немає.
Я продовжую ходити туди, залишаю записки приклеєні
на двері. Повертаюсь назад а записки
все ще там. Я беру Мальтійський хрест
знімаю його з дзеркала мого автомобіля, прив'язую
шнурком до її дверної ручки, залишаю
книгу віршів.
коли я повертаюся наступної ночі все
залишається там.
Я продовжую шукати на вулицях цей
криваво-винний лінкор, який вона водить
зі слабким акумулятором, і дверцятами
які висять на зламаній завісі.
Я проїжджаю вулицями
за дюйм від плачу,
соромлячись своєї сентиментальності і
можливого кохання.
розгублений старий їздить під дощем
щоб дізнатися, куди пішло
щастя.

Charles Bukowski I made a mistake
I reached up into the top of the closet
and took out a pair of blue panties
and showed them to her and
asked “are these yours?”
and she looked and said,
“no, those belong to a dog.”
she left after that and I haven’t seen
her since. she’s not at her place.
I keep going there, leaving notes stuck
into the door. I go back and the notes
are still there. I take the Maltese cross
cut it down from my car mirror, tie it
to her doorknob with a shoelace, leave
a book of poems.
when I go back the next night everything
is still there.
I keep searching the streets for that
blood-wine battleship she drives
with a weak battery, and the doors
hanging from broken hinges.
I drive around the streets
an inch away from weeping,
ashamed of my sentimentality and
possible love.
a confused old man driving in the rain
wondering where the good luck
went.