
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.13
23:22
Чекаю відповідь… Конкретно:
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
2025.10.13
22:48
Три роки промайнуло, як жура
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
2025.10.13
22:32
Увечері завжди здається,
що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
2025.10.13
20:33
Едемський сад. Пташки щебечуть.
Буяє все в саду навколо.
Підкрався непомітно вечір –
Вже чути соловейка соло.
Так гармонійно , безтурботно –
Здавалося б,чого бажати…
І ніби добре так достоту.
Буяє все в саду навколо.
Підкрався непомітно вечір –
Вже чути соловейка соло.
Так гармонійно , безтурботно –
Здавалося б,чого бажати…
І ніби добре так достоту.
2025.10.13
06:56
світанок помер і
день услід
мене вітає сам-один
місяць-оксамит
власну самотність осягну в цей день
що трохи більше аніж досить
щоби кинути все й кинутися геть
палай північний
день услід
мене вітає сам-один
місяць-оксамит
власну самотність осягну в цей день
що трохи більше аніж досить
щоби кинути все й кинутися геть
палай північний
2025.10.13
04:09
Привіт усім приятелям і приятелькам!
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
2025.10.12
22:29
Чи можна зробити
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
2025.10.12
19:37
А ось і стіл… дубовий стіл
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
2025.10.12
19:20
Усміхнися, осене сльотава,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
2025.10.12
14:52
Були часи, як за Прутом гармати гриміли,
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
2025.10.12
12:11
…ти, власне, хто? Ти хто такий
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
2025.10.11
22:57
Серед сльоз, серед крові й розрухи,
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
2025.10.11
22:10
Так не хочеться,
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
2025.10.11
20:45
Дешево Матвій Тебе купив
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
2025.10.11
17:55
Першу людину створив Бог,
і цією людиною була жінка,
яка природно, можливо від Бога,
народила сина ( ребро Адама тут ні до чого).
Згодом поміж батьком і сином
виникла суперечка.
Син став анти Богом,
тобто Сатаною.
Між ними і досі іде війна.
2025.10.11
15:50
дивні дні найшли нас
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Смерть Юрія Долгорукого в Києві 15 травня 1157 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Смерть Юрія Долгорукого в Києві 15 травня 1157 року
Стояв травневий ясний, свіжий ранок.
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднялось.
Микула став на ганок, потягнувся,
Аж кості затріщали. Поглядів
На віз, що ген по вулиці тягнувся.
Під ноги глянув й знову очі звів.
Щось в візнику здавалося знайомим.
Та ж то Яким – Микулин рідний брат.
Багато літ подався він із дому
У Торчеськ. Чи тепер верта назад?
Чи в гості їде? Віз до двору в’їхав.
- Здоров був, брате! Не чекав, мабуть?!
- Ну, що ти, брате? То для мене втіха!
Спустився. Обнялися. – Легка путь
Була у Київ? – Та легка доволі.
Ніде в дорозі татей не зустрів.
Отож, живий-здоровий, дяка Долі.
Я на годинку лише! – пояснив.
- Та що ти, брате. Стільки літ не бачив.
Побув би, може і зо кілька днів.
- Та я би, брате, з радістю, одначе,
Жону ж одну удома залишив.
А нині час, сам знаєш, неспокійний.
То ворохоба княжа, то війна
Із половцями – пхаються постійно.
- Та і у тім князівська є вина.
Бо ж просять в поміч. Тим того і треба.
Бо ж не самі прийшли, князь попрохав.
І все, що бачать – все гребуть під себе.
- Так, час непевний на Русі настав.
Чув, Ізяслав князів в похід збирає,
Зі столу хоче Юрія прогнать.
Це літо теж спекотним бути має.
А що у вас у Києві чувать?
- Багато чого… Що ж ми серед двору?!
Агей, Малушо, стіл нам накривай!
Заметушилась та і уже скоро
Стояло вже і м’ясо, й коровай,
Корчага меду, взята із підкліті.
Поснідали та меду попили.
Розчервонілі з медовухи, ситі
Розмови поміж себе завели.
- Тож Ізяслав князів навкруг збирає
На Київ проти Юрія піти?!
А Київ що? Чи Юрій вплив тут має?
- Який там вплив? Про що говориш ти?
Прийшов з Залісся, на столі усівся,
Натяг своїх, повсюдно посадив.
Як тать якийсь із Києвом повівся.
Ряд не уклав, хоч кожен князь робив.
Ми ж вільний люд і князю служим вірно,
Князь, відповідно вірно служить нам.
Порушив ряд, не хоче править мирно –
Збираєм віче й хай іде к чортам.
Усі князі із нами ряд складали,
А цей прийшов до нас з боліт своїх,
Веде себе, мов ми холопи стали.
Залити сала вже за шкуру встиг.
Хто ж за такого князя тепер встане?
- А який він? Напевно, богатир,
Бо ж Довгорукий не даремно дано
Йому ім’я?! - Ти тим чуткам не вір!
Там того князя. Отаке миршаве.
Все ходить тільки вовком погляда.
За нього Шимонович військом править,
Бо ж на коня князь зовсім не сіда.
Як кудись їде, то на віз сідає.
А, як іде, то згорбиться, як дід.
Хоча ж, він літ уже чимало має,
Напевно, скоро і покине світ.
Чутки пішли, що п’є він безпробудно.
П’ять днів тому в Петрила загуляв.
Напився так, аж стало його нудить.
Чи перепив, чи хто отрути дав?!
- А, що, могли? – Та ж всі вони з болота.
Отруту дати – запросто у них.
Хай вріже дубе – ми того й не проти,
Ще Ізяслав допоки не прибіг.
А то візьмуться битися за Київ.
Попалять вщент. Їм що –князі вони!..
А нам біда страшна з тії затії.
Помре, то обійдеться без війни.
- А чому він прозвався Довгорукий?
Земель, мабуть, чимало захопив?
- То брехні все! Нікого ти не слухай.
Якби ж його побачив – зрозумів.
Миршавий і пузатий ще й горбатий.
Іде, а руки нижче аж колін.
То як його інакше називати?
Та ще й бабій, ласун, нероба він.
А його лик? Якби ти лиш побачив.
У нього ж мати з половців була.
То ж пика, чисто половець, неначе.
А, коли б знав ти, скільки в ньому зла?
Не в батька син. Напевно, Мономаха
На тому світі сором аж пече.
Пустили діти всю державу прахом.
Онуки ж будуть гірші ще, ачей…
Тут крик якийсь на вулиці піднявся.
Схопивсь Микула: - Що там? Посиди!
Сам за ворота у ту ж мить подався
Дізнатись, чи не скоїлось біди.
- Що там таке? – у когось став питати.
- А ти не чув? Та ж князь вночі помер!
Йдемо його хороми грабувати
І злиднів тих, що він сюди припер.
Ходімо з нами! Всім добра там стачить!
- А Ізяслав? – Він скоро буде знать.
Десь посланці до нього уже скачуть.
Не треба буде Київ воювать!
Поки ж немає князя – погуляєм!
Та заодно помстимся зайдам тим.
Добро своє у них повідбираєм.
Нехай в болоті знов сидять своїм!
Вернувсь Микула: - Ти зі мною, брате?
- Чому б і ні? – сокиру з воза взяв, -
Коли вже так – гуляти так гуляти!..
Дим на Горі здійматися почав.
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднялось.
Микула став на ганок, потягнувся,
Аж кості затріщали. Поглядів
На віз, що ген по вулиці тягнувся.
Під ноги глянув й знову очі звів.
Щось в візнику здавалося знайомим.
Та ж то Яким – Микулин рідний брат.
Багато літ подався він із дому
У Торчеськ. Чи тепер верта назад?
Чи в гості їде? Віз до двору в’їхав.
- Здоров був, брате! Не чекав, мабуть?!
- Ну, що ти, брате? То для мене втіха!
Спустився. Обнялися. – Легка путь
Була у Київ? – Та легка доволі.
Ніде в дорозі татей не зустрів.
Отож, живий-здоровий, дяка Долі.
Я на годинку лише! – пояснив.
- Та що ти, брате. Стільки літ не бачив.
Побув би, може і зо кілька днів.
- Та я би, брате, з радістю, одначе,
Жону ж одну удома залишив.
А нині час, сам знаєш, неспокійний.
То ворохоба княжа, то війна
Із половцями – пхаються постійно.
- Та і у тім князівська є вина.
Бо ж просять в поміч. Тим того і треба.
Бо ж не самі прийшли, князь попрохав.
І все, що бачать – все гребуть під себе.
- Так, час непевний на Русі настав.
Чув, Ізяслав князів в похід збирає,
Зі столу хоче Юрія прогнать.
Це літо теж спекотним бути має.
А що у вас у Києві чувать?
- Багато чого… Що ж ми серед двору?!
Агей, Малушо, стіл нам накривай!
Заметушилась та і уже скоро
Стояло вже і м’ясо, й коровай,
Корчага меду, взята із підкліті.
Поснідали та меду попили.
Розчервонілі з медовухи, ситі
Розмови поміж себе завели.
- Тож Ізяслав князів навкруг збирає
На Київ проти Юрія піти?!
А Київ що? Чи Юрій вплив тут має?
- Який там вплив? Про що говориш ти?
Прийшов з Залісся, на столі усівся,
Натяг своїх, повсюдно посадив.
Як тать якийсь із Києвом повівся.
Ряд не уклав, хоч кожен князь робив.
Ми ж вільний люд і князю служим вірно,
Князь, відповідно вірно служить нам.
Порушив ряд, не хоче править мирно –
Збираєм віче й хай іде к чортам.
Усі князі із нами ряд складали,
А цей прийшов до нас з боліт своїх,
Веде себе, мов ми холопи стали.
Залити сала вже за шкуру встиг.
Хто ж за такого князя тепер встане?
- А який він? Напевно, богатир,
Бо ж Довгорукий не даремно дано
Йому ім’я?! - Ти тим чуткам не вір!
Там того князя. Отаке миршаве.
Все ходить тільки вовком погляда.
За нього Шимонович військом править,
Бо ж на коня князь зовсім не сіда.
Як кудись їде, то на віз сідає.
А, як іде, то згорбиться, як дід.
Хоча ж, він літ уже чимало має,
Напевно, скоро і покине світ.
Чутки пішли, що п’є він безпробудно.
П’ять днів тому в Петрила загуляв.
Напився так, аж стало його нудить.
Чи перепив, чи хто отрути дав?!
- А, що, могли? – Та ж всі вони з болота.
Отруту дати – запросто у них.
Хай вріже дубе – ми того й не проти,
Ще Ізяслав допоки не прибіг.
А то візьмуться битися за Київ.
Попалять вщент. Їм що –князі вони!..
А нам біда страшна з тії затії.
Помре, то обійдеться без війни.
- А чому він прозвався Довгорукий?
Земель, мабуть, чимало захопив?
- То брехні все! Нікого ти не слухай.
Якби ж його побачив – зрозумів.
Миршавий і пузатий ще й горбатий.
Іде, а руки нижче аж колін.
То як його інакше називати?
Та ще й бабій, ласун, нероба він.
А його лик? Якби ти лиш побачив.
У нього ж мати з половців була.
То ж пика, чисто половець, неначе.
А, коли б знав ти, скільки в ньому зла?
Не в батька син. Напевно, Мономаха
На тому світі сором аж пече.
Пустили діти всю державу прахом.
Онуки ж будуть гірші ще, ачей…
Тут крик якийсь на вулиці піднявся.
Схопивсь Микула: - Що там? Посиди!
Сам за ворота у ту ж мить подався
Дізнатись, чи не скоїлось біди.
- Що там таке? – у когось став питати.
- А ти не чув? Та ж князь вночі помер!
Йдемо його хороми грабувати
І злиднів тих, що він сюди припер.
Ходімо з нами! Всім добра там стачить!
- А Ізяслав? – Він скоро буде знать.
Десь посланці до нього уже скачуть.
Не треба буде Київ воювать!
Поки ж немає князя – погуляєм!
Та заодно помстимся зайдам тим.
Добро своє у них повідбираєм.
Нехай в болоті знов сидять своїм!
Вернувсь Микула: - Ти зі мною, брате?
- Чому б і ні? – сокиру з воза взяв, -
Коли вже так – гуляти так гуляти!..
Дим на Горі здійматися почав.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію