ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Смерть Юрія Долгорукого в Києві 15 травня 1157 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Смерть Юрія Долгорукого в Києві 15 травня 1157 року
Стояв травневий ясний, свіжий ранок.
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднялось.
Микула став на ганок, потягнувся,
Аж кості затріщали. Поглядів
На віз, що ген по вулиці тягнувся.
Під ноги глянув й знову очі звів.
Щось в візнику здавалося знайомим.
Та ж то Яким – Микулин рідний брат.
Багато літ подався він із дому
У Торчеськ. Чи тепер верта назад?
Чи в гості їде? Віз до двору в’їхав.
- Здоров був, брате! Не чекав, мабуть?!
- Ну, що ти, брате? То для мене втіха!
Спустився. Обнялися. – Легка путь
Була у Київ? – Та легка доволі.
Ніде в дорозі татей не зустрів.
Отож, живий-здоровий, дяка Долі.
Я на годинку лише! – пояснив.
- Та що ти, брате. Стільки літ не бачив.
Побув би, може і зо кілька днів.
- Та я би, брате, з радістю, одначе,
Жону ж одну удома залишив.
А нині час, сам знаєш, неспокійний.
То ворохоба княжа, то війна
Із половцями – пхаються постійно.
- Та і у тім князівська є вина.
Бо ж просять в поміч. Тим того і треба.
Бо ж не самі прийшли, князь попрохав.
І все, що бачать – все гребуть під себе.
- Так, час непевний на Русі настав.
Чув, Ізяслав князів в похід збирає,
Зі столу хоче Юрія прогнать.
Це літо теж спекотним бути має.
А що у вас у Києві чувать?
- Багато чого… Що ж ми серед двору?!
Агей, Малушо, стіл нам накривай!
Заметушилась та і уже скоро
Стояло вже і м’ясо, й коровай,
Корчага меду, взята із підкліті.
Поснідали та меду попили.
Розчервонілі з медовухи, ситі
Розмови поміж себе завели.
- Тож Ізяслав князів навкруг збирає
На Київ проти Юрія піти?!
А Київ що? Чи Юрій вплив тут має?
- Який там вплив? Про що говориш ти?
Прийшов з Залісся, на столі усівся,
Натяг своїх, повсюдно посадив.
Як тать якийсь із Києвом повівся.
Ряд не уклав, хоч кожен князь робив.
Ми ж вільний люд і князю служим вірно,
Князь, відповідно вірно служить нам.
Порушив ряд, не хоче править мирно –
Збираєм віче й хай іде к чортам.
Усі князі із нами ряд складали,
А цей прийшов до нас з боліт своїх,
Веде себе, мов ми холопи стали.
Залити сала вже за шкуру встиг.
Хто ж за такого князя тепер встане?
- А який він? Напевно, богатир,
Бо ж Довгорукий не даремно дано
Йому ім’я?! - Ти тим чуткам не вір!
Там того князя. Отаке миршаве.
Все ходить тільки вовком погляда.
За нього Шимонович військом править,
Бо ж на коня князь зовсім не сіда.
Як кудись їде, то на віз сідає.
А, як іде, то згорбиться, як дід.
Хоча ж, він літ уже чимало має,
Напевно, скоро і покине світ.
Чутки пішли, що п’є він безпробудно.
П’ять днів тому в Петрила загуляв.
Напився так, аж стало його нудить.
Чи перепив, чи хто отрути дав?!
- А, що, могли? – Та ж всі вони з болота.
Отруту дати – запросто у них.
Хай вріже дубе – ми того й не проти,
Ще Ізяслав допоки не прибіг.
А то візьмуться битися за Київ.
Попалять вщент. Їм що –князі вони!..
А нам біда страшна з тії затії.
Помре, то обійдеться без війни.
- А чому він прозвався Довгорукий?
Земель, мабуть, чимало захопив?
- То брехні все! Нікого ти не слухай.
Якби ж його побачив – зрозумів.
Миршавий і пузатий ще й горбатий.
Іде, а руки нижче аж колін.
То як його інакше називати?
Та ще й бабій, ласун, нероба він.
А його лик? Якби ти лиш побачив.
У нього ж мати з половців була.
То ж пика, чисто половець, неначе.
А, коли б знав ти, скільки в ньому зла?
Не в батька син. Напевно, Мономаха
На тому світі сором аж пече.
Пустили діти всю державу прахом.
Онуки ж будуть гірші ще, ачей…
Тут крик якийсь на вулиці піднявся.
Схопивсь Микула: - Що там? Посиди!
Сам за ворота у ту ж мить подався
Дізнатись, чи не скоїлось біди.
- Що там таке? – у когось став питати.
- А ти не чув? Та ж князь вночі помер!
Йдемо його хороми грабувати
І злиднів тих, що він сюди припер.
Ходімо з нами! Всім добра там стачить!
- А Ізяслав? – Він скоро буде знать.
Десь посланці до нього уже скачуть.
Не треба буде Київ воювать!
Поки ж немає князя – погуляєм!
Та заодно помстимся зайдам тим.
Добро своє у них повідбираєм.
Нехай в болоті знов сидять своїм!
Вернувсь Микула: - Ти зі мною, брате?
- Чому б і ні? – сокиру з воза взяв, -
Коли вже так – гуляти так гуляти!..
Дим на Горі здійматися почав.
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднялось.
Микула став на ганок, потягнувся,
Аж кості затріщали. Поглядів
На віз, що ген по вулиці тягнувся.
Під ноги глянув й знову очі звів.
Щось в візнику здавалося знайомим.
Та ж то Яким – Микулин рідний брат.
Багато літ подався він із дому
У Торчеськ. Чи тепер верта назад?
Чи в гості їде? Віз до двору в’їхав.
- Здоров був, брате! Не чекав, мабуть?!
- Ну, що ти, брате? То для мене втіха!
Спустився. Обнялися. – Легка путь
Була у Київ? – Та легка доволі.
Ніде в дорозі татей не зустрів.
Отож, живий-здоровий, дяка Долі.
Я на годинку лише! – пояснив.
- Та що ти, брате. Стільки літ не бачив.
Побув би, може і зо кілька днів.
- Та я би, брате, з радістю, одначе,
Жону ж одну удома залишив.
А нині час, сам знаєш, неспокійний.
То ворохоба княжа, то війна
Із половцями – пхаються постійно.
- Та і у тім князівська є вина.
Бо ж просять в поміч. Тим того і треба.
Бо ж не самі прийшли, князь попрохав.
І все, що бачать – все гребуть під себе.
- Так, час непевний на Русі настав.
Чув, Ізяслав князів в похід збирає,
Зі столу хоче Юрія прогнать.
Це літо теж спекотним бути має.
А що у вас у Києві чувать?
- Багато чого… Що ж ми серед двору?!
Агей, Малушо, стіл нам накривай!
Заметушилась та і уже скоро
Стояло вже і м’ясо, й коровай,
Корчага меду, взята із підкліті.
Поснідали та меду попили.
Розчервонілі з медовухи, ситі
Розмови поміж себе завели.
- Тож Ізяслав князів навкруг збирає
На Київ проти Юрія піти?!
А Київ що? Чи Юрій вплив тут має?
- Який там вплив? Про що говориш ти?
Прийшов з Залісся, на столі усівся,
Натяг своїх, повсюдно посадив.
Як тать якийсь із Києвом повівся.
Ряд не уклав, хоч кожен князь робив.
Ми ж вільний люд і князю служим вірно,
Князь, відповідно вірно служить нам.
Порушив ряд, не хоче править мирно –
Збираєм віче й хай іде к чортам.
Усі князі із нами ряд складали,
А цей прийшов до нас з боліт своїх,
Веде себе, мов ми холопи стали.
Залити сала вже за шкуру встиг.
Хто ж за такого князя тепер встане?
- А який він? Напевно, богатир,
Бо ж Довгорукий не даремно дано
Йому ім’я?! - Ти тим чуткам не вір!
Там того князя. Отаке миршаве.
Все ходить тільки вовком погляда.
За нього Шимонович військом править,
Бо ж на коня князь зовсім не сіда.
Як кудись їде, то на віз сідає.
А, як іде, то згорбиться, як дід.
Хоча ж, він літ уже чимало має,
Напевно, скоро і покине світ.
Чутки пішли, що п’є він безпробудно.
П’ять днів тому в Петрила загуляв.
Напився так, аж стало його нудить.
Чи перепив, чи хто отрути дав?!
- А, що, могли? – Та ж всі вони з болота.
Отруту дати – запросто у них.
Хай вріже дубе – ми того й не проти,
Ще Ізяслав допоки не прибіг.
А то візьмуться битися за Київ.
Попалять вщент. Їм що –князі вони!..
А нам біда страшна з тії затії.
Помре, то обійдеться без війни.
- А чому він прозвався Довгорукий?
Земель, мабуть, чимало захопив?
- То брехні все! Нікого ти не слухай.
Якби ж його побачив – зрозумів.
Миршавий і пузатий ще й горбатий.
Іде, а руки нижче аж колін.
То як його інакше називати?
Та ще й бабій, ласун, нероба він.
А його лик? Якби ти лиш побачив.
У нього ж мати з половців була.
То ж пика, чисто половець, неначе.
А, коли б знав ти, скільки в ньому зла?
Не в батька син. Напевно, Мономаха
На тому світі сором аж пече.
Пустили діти всю державу прахом.
Онуки ж будуть гірші ще, ачей…
Тут крик якийсь на вулиці піднявся.
Схопивсь Микула: - Що там? Посиди!
Сам за ворота у ту ж мить подався
Дізнатись, чи не скоїлось біди.
- Що там таке? – у когось став питати.
- А ти не чув? Та ж князь вночі помер!
Йдемо його хороми грабувати
І злиднів тих, що він сюди припер.
Ходімо з нами! Всім добра там стачить!
- А Ізяслав? – Він скоро буде знать.
Десь посланці до нього уже скачуть.
Не треба буде Київ воювать!
Поки ж немає князя – погуляєм!
Та заодно помстимся зайдам тим.
Добро своє у них повідбираєм.
Нехай в болоті знов сидять своїм!
Вернувсь Микула: - Ти зі мною, брате?
- Чому б і ні? – сокиру з воза взяв, -
Коли вже так – гуляти так гуляти!..
Дим на Горі здійматися почав.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію