ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Вже не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Вже не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
2024.05.02
10:26
Літери
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
2024.05.02
10:19
Нотатки дружини письменника
Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч
2024.05.02
08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
2024.05.02
08:05
Голубі троянди
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
2024.05.02
05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
2024.05.02
04:40
На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
2024.04.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Смерть Юрія Долгорукого в Києві 15 травня 1157 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Смерть Юрія Долгорукого в Києві 15 травня 1157 року
Стояв травневий ясний, свіжий ранок.
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднялось.
Микула став на ганок, потягнувся,
Аж кості затріщали. Поглядів
На віз, що ген по вулиці тягнувся.
Під ноги глянув й знову очі звів.
Щось в візнику здавалося знайомим.
Та ж то Яким – Микулин рідний брат.
Багато літ подався він із дому
У Торчеськ. Чи тепер верта назад?
Чи в гості їде? Віз до двору в’їхав.
- Здоров був, брате! Не чекав, мабуть?!
- Ну, що ти, брате? То для мене втіха!
Спустився. Обнялися. – Легка путь
Була у Київ? – Та легка доволі.
Ніде в дорозі татей не зустрів.
Отож, живий-здоровий, дяка Долі.
Я на годинку лише! – пояснив.
- Та що ти, брате. Стільки літ не бачив.
Побув би, може і зо кілька днів.
- Та я би, брате, з радістю, одначе,
Жону ж одну удома залишив.
А нині час, сам знаєш, неспокійний.
То ворохоба княжа, то війна
Із половцями – пхаються постійно.
- Та і у тім князівська є вина.
Бо ж просять в поміч. Тим того і треба.
Бо ж не самі прийшли, князь попрохав.
І все, що бачать – все гребуть під себе.
- Так, час непевний на Русі настав.
Чув, Ізяслав князів в похід збирає,
Зі столу хоче Юрія прогнать.
Це літо теж спекотним бути має.
А що у вас у Києві чувать?
- Багато чого… Що ж ми серед двору?!
Агей, Малушо, стіл нам накривай!
Заметушилась та і уже скоро
Стояло вже і м’ясо, й коровай,
Корчага меду, взята із підкліті.
Поснідали та меду попили.
Розчервонілі з медовухи, ситі
Розмови поміж себе завели.
- Тож Ізяслав князів навкруг збирає
На Київ проти Юрія піти?!
А Київ що? Чи Юрій вплив тут має?
- Який там вплив? Про що говориш ти?
Прийшов з Залісся, на столі усівся,
Натяг своїх, повсюдно посадив.
Як тать якийсь із Києвом повівся.
Ряд не уклав, хоч кожен князь робив.
Ми ж вільний люд і князю служим вірно,
Князь, відповідно вірно служить нам.
Порушив ряд, не хоче править мирно –
Збираєм віче й хай іде к чортам.
Усі князі із нами ряд складали,
А цей прийшов до нас з боліт своїх,
Веде себе, мов ми холопи стали.
Залити сала вже за шкуру встиг.
Хто ж за такого князя тепер встане?
- А який він? Напевно, богатир,
Бо ж Довгорукий не даремно дано
Йому ім’я?! - Ти тим чуткам не вір!
Там того князя. Отаке миршаве.
Все ходить тільки вовком погляда.
За нього Шимонович військом править,
Бо ж на коня князь зовсім не сіда.
Як кудись їде, то на віз сідає.
А, як іде, то згорбиться, як дід.
Хоча ж, він літ уже чимало має,
Напевно, скоро і покине світ.
Чутки пішли, що п’є він безпробудно.
П’ять днів тому в Петрила загуляв.
Напився так, аж стало його нудить.
Чи перепив, чи хто отрути дав?!
- А, що, могли? – Та ж всі вони з болота.
Отруту дати – запросто у них.
Хай вріже дубе – ми того й не проти,
Ще Ізяслав допоки не прибіг.
А то візьмуться битися за Київ.
Попалять вщент. Їм що –князі вони!..
А нам біда страшна з тії затії.
Помре, то обійдеться без війни.
- А чому він прозвався Довгорукий?
Земель, мабуть, чимало захопив?
- То брехні все! Нікого ти не слухай.
Якби ж його побачив – зрозумів.
Миршавий і пузатий ще й горбатий.
Іде, а руки нижче аж колін.
То як його інакше називати?
Та ще й бабій, ласун, нероба він.
А його лик? Якби ти лиш побачив.
У нього ж мати з половців була.
То ж пика, чисто половець, неначе.
А, коли б знав ти, скільки в ньому зла?
Не в батька син. Напевно, Мономаха
На тому світі сором аж пече.
Пустили діти всю державу прахом.
Онуки ж будуть гірші ще, ачей…
Тут крик якийсь на вулиці піднявся.
Схопивсь Микула: - Що там? Посиди!
Сам за ворота у ту ж мить подався
Дізнатись, чи не скоїлось біди.
- Що там таке? – у когось став питати.
- А ти не чув? Та ж князь вночі помер!
Йдемо його хороми грабувати
І злиднів тих, що він сюди припер.
Ходімо з нами! Всім добра там стачить!
- А Ізяслав? – Він скоро буде знать.
Десь посланці до нього уже скачуть.
Не треба буде Київ воювать!
Поки ж немає князя – погуляєм!
Та заодно помстимся зайдам тим.
Добро своє у них повідбираєм.
Нехай в болоті знов сидять своїм!
Вернувсь Микула: - Ти зі мною, брате?
- Чому б і ні? – сокиру з воза взяв, -
Коли вже так – гуляти так гуляти!..
Дим на Горі здійматися почав.
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднялось.
Микула став на ганок, потягнувся,
Аж кості затріщали. Поглядів
На віз, що ген по вулиці тягнувся.
Під ноги глянув й знову очі звів.
Щось в візнику здавалося знайомим.
Та ж то Яким – Микулин рідний брат.
Багато літ подався він із дому
У Торчеськ. Чи тепер верта назад?
Чи в гості їде? Віз до двору в’їхав.
- Здоров був, брате! Не чекав, мабуть?!
- Ну, що ти, брате? То для мене втіха!
Спустився. Обнялися. – Легка путь
Була у Київ? – Та легка доволі.
Ніде в дорозі татей не зустрів.
Отож, живий-здоровий, дяка Долі.
Я на годинку лише! – пояснив.
- Та що ти, брате. Стільки літ не бачив.
Побув би, може і зо кілька днів.
- Та я би, брате, з радістю, одначе,
Жону ж одну удома залишив.
А нині час, сам знаєш, неспокійний.
То ворохоба княжа, то війна
Із половцями – пхаються постійно.
- Та і у тім князівська є вина.
Бо ж просять в поміч. Тим того і треба.
Бо ж не самі прийшли, князь попрохав.
І все, що бачать – все гребуть під себе.
- Так, час непевний на Русі настав.
Чув, Ізяслав князів в похід збирає,
Зі столу хоче Юрія прогнать.
Це літо теж спекотним бути має.
А що у вас у Києві чувать?
- Багато чого… Що ж ми серед двору?!
Агей, Малушо, стіл нам накривай!
Заметушилась та і уже скоро
Стояло вже і м’ясо, й коровай,
Корчага меду, взята із підкліті.
Поснідали та меду попили.
Розчервонілі з медовухи, ситі
Розмови поміж себе завели.
- Тож Ізяслав князів навкруг збирає
На Київ проти Юрія піти?!
А Київ що? Чи Юрій вплив тут має?
- Який там вплив? Про що говориш ти?
Прийшов з Залісся, на столі усівся,
Натяг своїх, повсюдно посадив.
Як тать якийсь із Києвом повівся.
Ряд не уклав, хоч кожен князь робив.
Ми ж вільний люд і князю служим вірно,
Князь, відповідно вірно служить нам.
Порушив ряд, не хоче править мирно –
Збираєм віче й хай іде к чортам.
Усі князі із нами ряд складали,
А цей прийшов до нас з боліт своїх,
Веде себе, мов ми холопи стали.
Залити сала вже за шкуру встиг.
Хто ж за такого князя тепер встане?
- А який він? Напевно, богатир,
Бо ж Довгорукий не даремно дано
Йому ім’я?! - Ти тим чуткам не вір!
Там того князя. Отаке миршаве.
Все ходить тільки вовком погляда.
За нього Шимонович військом править,
Бо ж на коня князь зовсім не сіда.
Як кудись їде, то на віз сідає.
А, як іде, то згорбиться, як дід.
Хоча ж, він літ уже чимало має,
Напевно, скоро і покине світ.
Чутки пішли, що п’є він безпробудно.
П’ять днів тому в Петрила загуляв.
Напився так, аж стало його нудить.
Чи перепив, чи хто отрути дав?!
- А, що, могли? – Та ж всі вони з болота.
Отруту дати – запросто у них.
Хай вріже дубе – ми того й не проти,
Ще Ізяслав допоки не прибіг.
А то візьмуться битися за Київ.
Попалять вщент. Їм що –князі вони!..
А нам біда страшна з тії затії.
Помре, то обійдеться без війни.
- А чому він прозвався Довгорукий?
Земель, мабуть, чимало захопив?
- То брехні все! Нікого ти не слухай.
Якби ж його побачив – зрозумів.
Миршавий і пузатий ще й горбатий.
Іде, а руки нижче аж колін.
То як його інакше називати?
Та ще й бабій, ласун, нероба він.
А його лик? Якби ти лиш побачив.
У нього ж мати з половців була.
То ж пика, чисто половець, неначе.
А, коли б знав ти, скільки в ньому зла?
Не в батька син. Напевно, Мономаха
На тому світі сором аж пече.
Пустили діти всю державу прахом.
Онуки ж будуть гірші ще, ачей…
Тут крик якийсь на вулиці піднявся.
Схопивсь Микула: - Що там? Посиди!
Сам за ворота у ту ж мить подався
Дізнатись, чи не скоїлось біди.
- Що там таке? – у когось став питати.
- А ти не чув? Та ж князь вночі помер!
Йдемо його хороми грабувати
І злиднів тих, що він сюди припер.
Ходімо з нами! Всім добра там стачить!
- А Ізяслав? – Він скоро буде знать.
Десь посланці до нього уже скачуть.
Не треба буде Київ воювать!
Поки ж немає князя – погуляєм!
Та заодно помстимся зайдам тим.
Добро своє у них повідбираєм.
Нехай в болоті знов сидять своїм!
Вернувсь Микула: - Ти зі мною, брате?
- Чому б і ні? – сокиру з воза взяв, -
Коли вже так – гуляти так гуляти!..
Дим на Горі здійматися почав.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію