Ах, леді, Ви не тільки чарівні –
До того ж неабиякий філософ.
Солодкими вустами Ви мені
Ще й мудрість дуже солодкоголосo
Наразі прозвістили… Ах, краса
У поєднанні з розумом – то зброя
Убивча! Я, звичайно, тільки «за».
Одна біда – що деякі герої
Свавільні: я їм не авторитет.
Живуть своїм життям, своя в них вдача.
(Я Вам тут, як із Богом тет-а-тет,
Сповідаю, як є). Але, відзначу,
Є спільна риса в нас: що я, що він -
Обидва щось від Вас ігнорувати
Не в змозі… Хай у нього в голові
Ще мудрості доволі малувато.
А оптизмізму я йому свого
І радий би хоч трішечки додати.
Але… таке відношення його
До автора – неначебто до тата
У дитинчати: що воно само
Повинне набивати гулі свої.
Отож ладу із ним і не дамо
Життю його… Та усмішки самої
Від Вас достатньо, щоб прозрів ЛГ.
Відкинув свої сумніви подалі.
І зрозумів одразу щось таке,
Що дасть йому відчути в ідеалі
Упевненість: що доля всіх веде.
І в тому, що зутріне героїню.
Таку, що рівних їй нема ніде
(І навіть в нашій рідній Україні,
Що найбагатша в світі на красу
Жіночу, як давно усім відомо).
І почуття його так піднесуть –
Кохана це відчує підсвідомо…
І відповість. І все погане й зле
Від пари поховається у жито.
Хай покохає лиш на мить, але
Заради тої миті варто жити)

Дякую Вам дуже за відгук, пані Олено!
Тепер Ви мене змушуєте питати: хто Ви є? Ви - жінка, з якої прозою, здається, просто неможливо говорити! Хіба так буває?? Але ж ось... Це диво дивне! Ви справді неабиякими чарами володієте!!!

Пані Тетяно, вітаю і дякую!!!
Каюся, грішний: друкарські помилки - це наче якесь моє прокляття; ніби справді пороблено) До того ж так вже воно склалося, що на протязі дня писати мені доводиться дуже багато. Ну і ці два фактори отакий мультиплікативний ефект, так би мовити, дають: очі замилюються страшно: ніби й вичитую, але все одно десь щось неодмінно таке в мене проскочить де-де. Та й інколи ще ці друкарські помилки в мене такі, що й сміх, і гріх - то наче "за Фрейдом", то просто кумедно. Але одного разу було так, не влучив по потрібній літері - а вийшов образ, який зробив рядок цікавіше) З тієї пори я перестав дратуватися - сприймаю такі халепи з гумором і філософські)
От і тут чомусь не видалився в мене прийменник з першого варіанту цього рядка - певно, як воно буває, думка випередила пальці та й потягла за собою увагу, як тії коні - бідолашного Іпполіта чи Фаетона)

Дуже Вам дякую за добрі слова, за уважне читання і за корисну підказочку!
І дуже радий познайомитися з Вами, пані Тетяно!)