Цей блюз зведе мене з розуму
Він не мій, а у серці мóя музика.
Ми разóм, та не рáзом тіла наші.

Олена Мос

Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, радше настрій-блюз.

Куди від тебе дітись? У самого
У себе йшов – одначе заблукав.
Хтось скаже – тут потрібно якомога
Рішучіше, а не ловити гав…
Але ж любов настільки полохлива!
Нахрапом в душу - невластиве їй.
Хтось бачить зовні істеричні зливи,
А я – співзвучний серцю блюз стихій.

Дорослий вже, щоб слухати поради -
Сам можу вчити хоч би і дідів.
Колись я від любові хтів вмирати,
Та зараз нею жити захотів.
Тому і в голові така ось каша,
Як в казані ще тої глибини.
Завчасна старість, хтось, напевно, скаже.
Для мене це є блюзом восени.

А кінь такий, що ніч не зіпсує він.
Можливо, фору дасть молодику.
Дар слова є, щоб слух збудити Євін.
І палкість, аби згадка про таку
Зривала з букв крапки та циркумфлекси
Під віщу ностальжі Urge Overkill.
Хтось скаже – пощастило з класним сексом.
Для мене це є блюзом наших тіл.

Що на столі, що в мріях: творчий безлад.
Впорядкувати щось не в силі я.
Немов життя – ріка, де крига скресла.
Несе до водоспадів течія.
Але що благородніше за ризик?
Мистецтво! Взяти лірику ось ту ж.
Хтось скаже, що дублюю твої риси.
Для мене все це блюз співзвучних душ.

Хай водять хороводи грудні й травні.
Скрізь наче твої копії бліді.
Дівчата гарні, господині вправні…
Одначе в них мелодії не ті.
Від тебе трішки, мабуть, втратив розум.
І в цьому я відверто зізнаюсь.
Хтось скаже - ти звичайна жінка-проза.
Для мене відтепер ти леді-Блюз.