ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вадим Василенко
2024.05.18 20:22
Заступаєш у тінь, як у сірий, понурий куток,
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом

Тетяна Левицька
2024.05.18 18:30
Я виходжу зі гри, бо кохання не гра,
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.

Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом

Микола Соболь
2024.05.18 11:26
Шановна редакція майстерень! Чому видалено мій допис-відповідь гундарєву і при цьому його юрко-гав залишився не тронутим? Це така вибірковість? Я маю свою думку щодо гундарєва і дорофієвської і висвітив це без порушень правил сайту. гундарєва дуже зачипт

Віктор Кучерук
2024.05.18 06:42
Уже навкіл не міражі,
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.

Микола Соболь
2024.05.18 05:41
– Крок у небо.
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,

Артур Курдіновський
2024.05.18 01:39
Я - твій промінчик, вірний оберіг.
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.

Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:

Ілахім Поет
2024.05.18 00:04
Зроби це, поки я ще не встиг на око зважити pro і contra.
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду

Іван Потьомкін
2024.05.17 20:47
«Це добре, – розум говорив, –
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось

Володимир Каразуб
2024.05.17 19:20
Починаючи з міста в якому усе слова,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,

Козак Дума
2024.05.17 15:23
А ви б хотіли чути танго ночі,
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?

А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.

Світлана Пирогова
2024.05.17 09:49
Дощ весняний цілує обличчя спросоння,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.

Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,

Козак Дума
2024.05.17 09:24
Ти людина-пригода,
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*

Юрій Гундарєв
2024.05.17 09:03
Укотре Микола Соболь починає першим. Незважаючи на свої постійні виправдовування: «Не я першим починаю!»… Так, на мій вірш «Моя вишиванка», який 16 травня був опублікований на всіх провідних літературних порталах, зокрема урядовому, Соболь надіслав прово

Віктор Кучерук
2024.05.17 05:31
Припадаю до шиби
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.

Артур Курдіновський
2024.05.17 04:22
Чому зима триває більше року?
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.

Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -

Ілахім Поет
2024.05.17 00:04
Мої сни - це апокриф, безцінне руно чорнокнижжя
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27

Гельґа Простотакі
2023.07.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юрій Гундарєв (1955) / Проза

 Марко Твеня
Нотатки дружини письменника

Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно чергових фоліантів у суперобкладинках… Кілька років тому вийшла однесенька збірочка оповідань, і на тому спасибі. Люди читають, і слава Богу! А минулого року його навіть на телебачення запросили. Звичайно, ми дуже перехвилювалися. Я навіть порадила йому кілька днів не голитися і зав‘язати на шиї хустку, аби мати, так би мовити, більш творчий вигляд. Він таки встиг відпустити невеличку борідку, а от хустка так у кишені й залишилася - забув зав‘язати…
А ще мені в моєму чоловікові дуже подобається те, що він щиро радіє за інших і ніколи не вип‘ячує своїх талантів. Час від часу прямо спалахує: «От який молодець Назар - і премію отримав, і на книжковий ярмарок запрошують до Німеччини!»
Я щоразу його підтримую у позитивному світосприйнятті, але, грішна, потайки сумую, що таку світлу й безумовно талановиту людину, як мій чоловік, завжди обминають поїздки та нагороди. Щоправда, він й сам для цього не докладає жодних зусиль. А з іншого боку - хіба він має це робити?
А вчора раптом каже мені:
- Ти так гарно розповідаєш про свого батька, про те, як ви разом відпочивали… От взяла б і написала щось про нього, адже ти дружина маловідомого, але ж письменника!..
- Маловідомі згодом стають багатовідомими, - миттєво приймаю його подачу. - Можу й написати, але все одно скажуть, що це ти за мене зробив…
- Та нехай кажуть! А ти станеш, можливо, друга Марко Вовчок. І у тебе також закохатимуться знані персони, скажімо, Жадан чи Лесь Подерв‘янський…
- Тоді вже не Марко Вовчок, а Марко Твен, скоріше, Твеня… І краще закохався би Тарас Прохасько чи, приміром, новий актор-красень Олександр із таким довгим прізвищем!..
- Всі ви, жінки, такі - ще жодного рядка не народила, а вже подавай лаври і закоханих поціновувачів!

Утім, одного чудового літнього вечора запарюю на кухні велику філіжанку італійської кави, вимикаю світло для створення богемної атмосфери й у білосніжному віконці айпада тремтливими пальцями набираю:
«Мій відпочинок із татом у Пірновому»…
Потім роблю потужний ковток… Сумніви, ніби ті комарі у Пірновому, з усіх боків налітають на мене. Така тривіальна й така багатослівна назва! Після неї взагалі можна поставити крапку - і так все абсолютно ясно. Але збираю у кулак всю свою волю і мужньо продовжую:

Коли я народилася, мамі виповнилося рівно сорок років, а татові - аж сорок шість!
Щемна доля чи не кожної пізньої дитини - вона рано залишається самотньою. Без батьків… Хоча мені ще й як пощастило - я зустріла свого чоловіка, порядну й дуже обдаровану людину. Але це вже трохи інша історія. Бачите, як письменник я тільки-но починаю вчитися розбудовувати сюжетні колізії…
Так от мій батько Леонід Петрович уперше став батьком (вибачте за тавтологію) аж у сорок шість років! І всі зусилля зосередив на тому, щоб його дочці, його, як він мене називав, принцесі, ніколи не було соромно, що у неї такий старий татусь.
А тому він голився двічі на день, чим інколи доводив майже до сказу мою маму, завуча школи. Вона уранці й ввечері натикалася у ванній на батька з білопінними щоками: «Оце моя кара Господня - вічне гоління!..» Батько лагідно посміхався: «Уранці - для довкілля, а ввечері - для моїх любих дівчаток» (ясна річ, малися на увазі ми з мамою). Стрункий, із шовковистим каштановим волоссям, яке він, тепер я вже розумію, підфарбовував, Леонід Петрович завжди вишукано одягався і навіть удома ходив у сорочці із запонками і галстуком. До речі, він дуже подобався жінкам, і сам добре це знав. Але йому, здається, подобалася лише моя мама. Більше того, він протягом принаймні мого життя знаходився у початковій стадії закоханості у неї… Однак йому завжди подобалося й … просто подобатися.
Батько працював з мамою в одній школі - вчителем малювання у молодших класах. Але про їхній родинний зв‘язок знав хіба що директор. Але татусь поводився так, наче він щонайменше міністр культури чи навіть сам Клод Моне. Якось він відкрив мені страшенно секретний секрет: виявляється, у батькових, а отже, й у моїх, жилах тече шляхетна кров Радзивіллів. Звичайно, я нікому не видала цієї таємниці, хіба що подрузі Мар‘янці, але в обмін на її секрет - вона стверджувала, що її пра-прадідусь був рідним племінником Богдана Хмельницького. Ось такі гени таїлися у звичайних радянських школярках, які годинами простоювали на піонерських лінійках в однакових коричневих уніформах з однаковими білими бантиками…
- Та слухай його більше, - скептично знизувала плечима моя мама. - Простий сільський хлопчина. Просто перед тобою розпускає пір‘я...
А після невеличкої паузи додавала: «Може, й не такий простий» і загадково посміхалася…

… Ще у дитинстві на Льоню спустився Божий дар малювати. Після закінчення школи він від сільради отримав направлення до столичного художнього інституту. Відкривалися чудові перспективи - молодий, красивий, неймовірно талановитий, врівноважений, доброзичливий. Душа будь-якої компанії. Жадана мрія багатьох дівчат. Небувала річ - картини студента вже експонуються на виставках маститих художників …
І раптом… Одна необережна карикатура - на того, щодо кого цей жанр просто неможливий. І Леоніда після бурхливих осуджуючих зборів виставили з інституту. А потім буквально одразу війна. Добровольцем пішов на фронт. Важке поранення. А потім важке життя. Різнороб, вантажник, сторож… А згодом у фотоательє (прийшов фотографуватися на якийсь документ, а вона забирала свої фотокартки, чи, може, навпаки) познайомився з моєю мамою. І відродився. Як кажуть, повстав із попелу…

Ми вдвох сидимо на старовинній дерев‘яній веранді у кріслах-гойдалках.
У мене на колінах - мій улюблений Майн Рід. Здається, Оцеола, це і є мій тато. Такий само худий, красивий і справедливий. Коли вождь семінолів щось промовляє, то чую саме татусів голос.
А батько поруч щось малює простим гостро відточеним олівцем у шкільному альбомчику. Вибачте, не щось, а мене. Зібрався вже цілий стос таких «моїх» альбомів. Тато каже, що мені й фотографуватися не треба…
Спека вже спала. Малинове сонце повільно сповзає за крони дерев, крізь які тихо мерехтить Десна. Зачарована. Довженкова…
(Перечитала цей абзац і навіть зраділа - нарешті з‘явилися перші образи в моїй розповіді).
Перед батьком на журнальному столику - попільниця з цілою гіркою недопалків. Але тато курить швидко - дві-три затяжки, й одразу гасить сигарету, щоб мене не обкурювати. Він сильно кашляє, і я постійно благаю його кинути курити. Але він стверджує: якщо кине, то кашлятиме ще сильніше. Піди розбери…
- Тож як вам відпочивається, принцесо? - раптом питає мене тато.
Я закриваю Майн Ріда і посміхаюся. Ось намалювати б оцей дивовижний момент у татусевому альбомчику і підписати просто: «Щастя»…

Спиною відчуваю чиєсь дихання. На екрані айпада бачу віддзеркалене обличчя мого чоловіка.
- А, до речі, непогано виходить, - чую його голос.
Одразу теплі хвилі накочуються на мене - гордість за те, що своїми руками продовжую земне буття батька, вдячність чоловікові за віру у мої творчі сили, неймовірне хвилювання від того, що входжу до священного храму письменництва…
Очі застилають сльози, чи сльози застилають очі, мені зараз байдужі всі ці стилістичні фігури, і мій чоловік, як Іхтіандр, уже гойдається на цих хвилях…
- Хоча назва - повний відстій! - повертає мене на грішну землю людина-амфібія.
Раптом мене прориває, ніби греблю, і я просто вголос ридаю.

Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2024-05-02 10:19:38
Переглядів сторінки твору 155
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 5.054 / 5.5  (4.863 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 5.029 / 5.5  (4.836 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.783
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Оповідання з 6 слів
Автор востаннє на сайті 2024.05.18 12:52
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Горова (Л.П./М.К.) [ 2024-05-02 21:58:26 ]
Неочікувана кінцівка. Скажіть, що буде продовження.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Гундарєв (М.К./Л.П.) [ 2024-05-08 19:24:29 ]
Ваш відгук, Лесю, якоюсь мірою також є продовженням цього оповідання…
Дякую щиро!