ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вадим Василенко
2024.05.18 20:22
Заступаєш у тінь, як у сірий, понурий куток,
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом

Тетяна Левицька
2024.05.18 18:30
Я виходжу зі гри, бо кохання не гра,
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.

Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом

Микола Соболь
2024.05.18 11:26
Шановна редакція майстерень! Чому видалено мій допис-відповідь гундарєву і при цьому його юрко-гав залишився не тронутим? Це така вибірковість? Я маю свою думку щодо гундарєва і дорофієвської і висвітив це без порушень правил сайту. гундарєва дуже зачипт

Віктор Кучерук
2024.05.18 06:42
Уже навкіл не міражі,
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.

Микола Соболь
2024.05.18 05:41
– Крок у небо.
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,

Артур Курдіновський
2024.05.18 01:39
Я - твій промінчик, вірний оберіг.
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.

Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:

Ілахім Поет
2024.05.18 00:04
Зроби це, поки я ще не встиг на око зважити pro і contra.
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду

Іван Потьомкін
2024.05.17 20:47
«Це добре, – розум говорив, –
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось

Володимир Каразуб
2024.05.17 19:20
Починаючи з міста в якому усе слова,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,

Козак Дума
2024.05.17 15:23
А ви б хотіли чути танго ночі,
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?

А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.

Світлана Пирогова
2024.05.17 09:49
Дощ весняний цілує обличчя спросоння,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.

Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,

Козак Дума
2024.05.17 09:24
Ти людина-пригода,
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*

Юрій Гундарєв
2024.05.17 09:03
Укотре Микола Соболь починає першим. Незважаючи на свої постійні виправдовування: «Не я першим починаю!»… Так, на мій вірш «Моя вишиванка», який 16 травня був опублікований на всіх провідних літературних порталах, зокрема урядовому, Соболь надіслав прово

Віктор Кучерук
2024.05.17 05:31
Припадаю до шиби
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.

Артур Курдіновський
2024.05.17 04:22
Чому зима триває більше року?
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.

Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -

Ілахім Поет
2024.05.17 00:04
Мої сни - це апокриф, безцінне руно чорнокнижжя
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27

Гельґа Простотакі
2023.07.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Анатолій Цибульський (1947) / Проза

 Усім - 73!

Усім - 73!

Про свої музичні університети у Солобковецькій
школі-інтернаті я вже розповідав. Там же відзначав й визначну
роль у цьому вчителя фізики Миколи Дмитровича Поповича, який
керував у нас гуртком струнних інструментів.Втім,не тільки ним.
Ще Микола Дмитрович прищепляв нам любов до нової на той час
справи - радіоаматорства.

Передачею звуку на відстань ми захоплювались задовго до уроків
Миколи Дмитровича.На задвірках школинатягували капронову нитку,
по обидва кінці котрої підв'язували консервні бляшанки, одна з
яких виконувала роль "мікрофона", а інша - "навушника".
У "мікрофон" треба було якомога голосніше кричати,а у "навушники" -
слухати...

Ефективнісь такого "телефона" наближалась до нуля, тому досить
швидко всім набридала і ми перемикались на "тюремний телеграф".
За звуконосій слугували водопровідні труби, а за "телеграфний
ключ" - шматок заліза,котрим потрібно було вистукувати по
трубі заздалегіть узгоджені коди літер. Приміром, один
стук - літера А, два стуки - Б і так далі. Така саморобна
азбука Морзе, хоч і була величезним кроком вперед, порівняно
з шворкою і консервними банками, але мала таке ж відношення до
радіо, як морська свинка до свині, чи до моря.

Про справжнє радіо, принципи радіопередачі і радіоприйому,
діод, танзистор і конденсатор ми вперше почули на уроках
фізики від Миколи Дмитровича. Ті уроки багатьом моїх
однокласників, і мені зокрема, глибоко запали в душу й
залишились там на довгі роки.А декому, як приміром моєму
шкільному товаришу солобківчанину Антону Міходую,
допомогли при виборі напряму продовження навчання у
Київському технікумі радіоелектроніки і подальшому
працевлаштуванні на Хмельницькому заводі "Катіон",
іншому моєму однокласнику Івану Титарчуку - у виборі
роботи на одному із столичних заводів електроніки.

Але це буде потім, а тоді, одразу після уроків фізики, ми
прагнули втілювати отриманні знання у практичні, як
тепер модно казати, гаджети на заняттях, керованого
Миколою Дмитровичем радіогуртка і у позаурочний час .
Починали з найпростішого - детекторного приймача.
Не вірилось, що за допомогою малесенької скляної
кульки з двома виводами, шматка дроту і навушника
можна упіймати сигнал, переданий на іншому
кінці планети. Але, якщо вже вдавалося почути крізь
шум ефіру музику, чи голос диктора, радощам не було
меж.

Під орудою нашого наставника ми вчились читати
радіосхеми, паяти нескладні прилади. Своїми знаннями і
навичками залюбки ділились з ровесниками з місцевої
середньої школи.Довгими зимовими вечорами ми з братами
Морозами - Миколою і Віктором на оправці з пляшки
клеїли каркаси котушок для варіометрів,котрі заміняли
нам дефіцитні змінні конденсатори.З ними наші
примітивні приймачі можна було краще налаштовувати
на слабкі сигнали радіоефіру.

На жаль, наші подальші самовдосконалення у
радіоаматорстві довелось перервати через... останній
дзвінок. Я прощався зі школою і дитинством у ролі
диск-жокея, яку мені довірив наш вчитель фізики
Микола Дмитрович Попович. Над пришкільним майданом
лунала щемна мелодія "Маленької квітки" у виконанні
Фаусто Папетті. Святково вбрані однокласники
танцювали можливо своє перше і останнє у такому складі
танго.Далі було доросле життя. У кожного своє. Моє
радіоаматорство мало своє продовження уже на Донбасі.

У місті Макіївці Донецької області, куди ми: я, мої
однокласники Микола Ткачук і Володимир Дригула прибули
за направленням для продовження навчання у
будівельному профтехучилищі,можливості для
радіоаматорства були набагато кращі, ніж у Солобківцях.
Насамперед, у справі придбання радіодеталей. На
місцевому "Красному базарі", до речі, - найбільшому
на той час на Донбасі, можна було купити усе, чого душа
бажала і дозволяла скромна учнівська стипендія. Тут з
рук можна було придбати вживані лампові радіоли і
рідкісні на той час кишенькові транзисторні приймачі.
Тож марнувати час на виготовлення примітивних
детекторних і простих приймачів прямого підсилення
уже не було потреби.

Натомість всю свою увагу я
переключив на... "радіохуліганство". Зрозуміло, так
нас, тих, хто у вільний від навчання, а потім і від
роботи час виходив у ефір на середніх і значно рідше, на
довгих хвилях, називали міліціонери із спеціально
створених підрозділів. Правоохоронці вважали, що
ми своїми "шарманками" створюємо перешкоди для
законослухняних радіослухачів і телеглядачів,
котрі після напруженої праці у шахті, чи біля мартену,
в родинному колі зібрались слухати трансляцію
оперного спектаклю чи виступ генсека на черговому
з'їзді керівної і спрямовуючої, а замість цього
з динаміків чули "замогильний" голос "шарманщика":
"Всім, всім, всім! В ефірі весь вечір з вами
"Бухгалтер смерті"! Як мене чути?". Далі такий
"бухгалтер" ділився зі знайомими і незнайомими
йому слухачами останніми новинами, погодою за вікном,
музичними привітаннями,технічними і схемними
характеристиками своїх передававачів.

Хоч, щодо останнього, то тут переважна більшість
становила прості, на одній лампі, котушці і
кількох опорах та конденсаторах, приставки до
звичайної радіоли, чи магнітоли, іменованими у
просторіччі - "шарманками".

Потужність, а отже й відстань на яку поширювався сигнал,
а відтак й авторитет "шарманщика" залежали від типу
використовуваної лампи генератора: 6п6с, 6п3с, чи навіть
Г-807.Однак, така популярність серед аматорів іноді
зігравали злий жарт з власниками потужних передавачів,
їх першими пеленгували мобільні міліцейські бригади і
нерідко такі "радіохулігани" потрапляли до "чорних"
списків неблагонадійних елементів, бо вважалось, що
їхні несанкціоновані виходи в ефір могли нести
небезпеку державній пропаганді.

І хоч моя "шарманка" далі Кіровського району Макіївки
через незначну потужність не діставала, а мій позивний
"Подоляк", котрий згодом став моїм журналістським
псевдонімом, до популярності "Бухгалтера смерті" явно
не дотягував, від репресій влади це мене не вберегло.

Якось, прийшовши з нічної зміни на Макіївському
металургійному комбінаті імені Кірова, я застав повний
розгардіяш у гуртожитківській кімнаті, де мешкав з
моїми колишніми однокласниками Миколою Ткачуком,
Володею Дригулою та ще з двома друзями по ПТУ. Від
моєї радіоли з приставкою залишилися лише обрізані
дроти від антени і вигорілий на сонці слід на клейонці.
Поруч лежала повістка з вимогою негайно з'явитись до
Кіровського райвідділу міліції для з'ясування обставин.
Сусіди по кімнаті були на зміні, а мобільних телефонів,
з яких вони могли попередити мене про нічний
міліцейський трус, зрозуміло, ще й у фантастичних романах
не існувало, довелось іти до райвідділу. Там із
протоколу, підписаного моїми друзями і міліцейським
капітаном, довідався, що з моєї незареєстрованої
радіостанції опівночі запеленговано мобільним локатором
несанкціонований(?!) вихід в ефір з використанням
нецензурної лексики та інших образливих висловів.
Через це моя радіоапаратура підлягала конфіскації, а
я - штрафу. Забігаючи наперед, скажу що після бесіди
зі мною та з'ясування всіх обставин і, зокрема, мого
алібі на момент "хуліганства" в ефірі, штраф замінили
"останнім попередженням" і конфіскацією.

Увечері, під час "розбору польотів", друзі розповіли мені
всі деталі тієї нічної пригоди, котрі зі зрозумілих
причин міліцейський капітан не вніс до протоколу. Під
час моєї відсутності хлопці справді вийшли в ефір і
почали спілкуватись там з оператором під ніком
"Капитанская дочь". Дівчина вела себе в ефірі зухвало і
явно наривалась на адекватну відповідь,котра не забарилась.

Спантеличена таким поворотом у спілкуванні "капітанська
дочка" похвалилась, що її батько справжній капітан міліції і
пригрозила моїм сусідам конфіскацією апаратури, з одного з
таких "конфіскатів" вона, мовляв, зараз і виходить в ефір.
Тепер мені стали зрозумілими і пробіли при оформлені
протоколу, і м'якість мого покарання: капітан не бажав
"світити" в офіційних документах ні свою дочку- "шарманщицю",
ні привласнення конфіскованих речдоків.

Зробив відповідні висновки з "останнього попередження" і я.

Свою прощальну фразу з кодом - "всім 73!", що на радіоаматорському
сленгу означає - "Найкращі побажання!", довелося виголошувати
із чужої "шарманки", котрих було чимало у нашому гуртожитку на
Кіровській стороні міста Макіївки, яка нині під московітською
окупацією. А ще через кілька днів мене забрили до армії і поїзд
помчав мене у московські морози до місця служби - столиці
нинішнього агресора...




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2024-05-11 12:25:52
Переглядів сторінки твору 20
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.770
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2024.05.18 21:27
Автор у цю хвилину відсутній