
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.08
21:39
Поет поселився у далекому лісі
і зарився листям.
Він зрозумів марнотність слави,
йому не потрібні
жодні визнання, жодні премії.
Його основними рецензентами
є птахи, а істориками літератури -
ведмеді. Він укривається
і зарився листям.
Він зрозумів марнотність слави,
йому не потрібні
жодні визнання, жодні премії.
Його основними рецензентами
є птахи, а істориками літератури -
ведмеді. Він укривається
2025.07.08
21:03
Прощай, Росіє! Хай буде це назавше,
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
2025.07.08
20:28
Сказала ти: до всього я готова,
Той -- кращий світ, чому б і не піти?!
Бо цей дарує дрібку лиш любові,
Зіткався ледь не весь із гіркоти.
До кого більш прихильним буде небо?
Один раз - так, а другий буде ні?!
Це ми зі смертю б'ємося за тебе...
Той -- кращий світ, чому б і не піти?!
Бо цей дарує дрібку лиш любові,
Зіткався ледь не весь із гіркоти.
До кого більш прихильним буде небо?
Один раз - так, а другий буде ні?!
Це ми зі смертю б'ємося за тебе...
2025.07.08
05:18
Як з усмішкою помру
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.
2025.07.07
21:54
Любов - шматок самої вічності,
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо
2025.07.07
13:17
А коси жінки - висріблений ліс,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!
І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!
І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,
2025.07.07
08:14
Додала лише печалі
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
2025.07.06
22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
2025.07.06
18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
2025.07.06
16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Анатолій Цибульський (1947) /
Проза
Усім - 73!
Усім - 73!
Про свої музичні університети у Солобковецькій
школі-інтернаті я вже розповідав. Там же відзначав й визначну
роль у цьому вчителя фізики Миколи Дмитровича Поповича, який
керував у нас гуртком струнних інструментів.Втім,не тільки ним.
Ще Микола Дмитрович прищепляв нам любов до нової на той час
справи - радіоаматорства.
Передачею звуку на відстань ми захоплювались задовго до уроків
Миколи Дмитровича.На задвірках школинатягували капронову нитку,
по обидва кінці котрої підв'язували консервні бляшанки, одна з
яких виконувала роль "мікрофона", а інша - "навушника".
У "мікрофон" треба було якомога голосніше кричати,а у "навушники" -
слухати...
Ефективнісь такого "телефона" наближалась до нуля, тому досить
швидко всім набридала і ми перемикались на "тюремний телеграф".
За звуконосій слугували водопровідні труби, а за "телеграфний
ключ" - шматок заліза,котрим потрібно було вистукувати по
трубі заздалегіть узгоджені коди літер. Приміром, один
стук - літера А, два стуки - Б і так далі. Така саморобна
азбука Морзе, хоч і була величезним кроком вперед, порівняно
з шворкою і консервними банками, але мала таке ж відношення до
радіо, як морська свинка до свині, чи до моря.
Про справжнє радіо, принципи радіопередачі і радіоприйому,
діод, танзистор і конденсатор ми вперше почули на уроках
фізики від Миколи Дмитровича. Ті уроки багатьом моїх
однокласників, і мені зокрема, глибоко запали в душу й
залишились там на довгі роки.А декому, як приміром моєму
шкільному товаришу солобківчанину Антону Міходую,
допомогли при виборі напряму продовження навчання у
Київському технікумі радіоелектроніки і подальшому
працевлаштуванні на Хмельницькому заводі "Катіон",
іншому моєму однокласнику Івану Титарчуку - у виборі
роботи на одному із столичних заводів електроніки.
Але це буде потім, а тоді, одразу після уроків фізики, ми
прагнули втілювати отриманні знання у практичні, як
тепер модно казати, гаджети на заняттях, керованого
Миколою Дмитровичем радіогуртка і у позаурочний час .
Починали з найпростішого - детекторного приймача.
Не вірилось, що за допомогою малесенької скляної
кульки з двома виводами, шматка дроту і навушника
можна упіймати сигнал, переданий на іншому
кінці планети. Але, якщо вже вдавалося почути крізь
шум ефіру музику, чи голос диктора, радощам не було
меж.
Під орудою нашого наставника ми вчились читати
радіосхеми, паяти нескладні прилади. Своїми знаннями і
навичками залюбки ділились з ровесниками з місцевої
середньої школи.Довгими зимовими вечорами ми з братами
Морозами - Миколою і Віктором на оправці з пляшки
клеїли каркаси котушок для варіометрів,котрі заміняли
нам дефіцитні змінні конденсатори.З ними наші
примітивні приймачі можна було краще налаштовувати
на слабкі сигнали радіоефіру.
На жаль, наші подальші самовдосконалення у
радіоаматорстві довелось перервати через... останній
дзвінок. Я прощався зі школою і дитинством у ролі
диск-жокея, яку мені довірив наш вчитель фізики
Микола Дмитрович Попович. Над пришкільним майданом
лунала щемна мелодія "Маленької квітки" у виконанні
Фаусто Папетті. Святково вбрані однокласники
танцювали можливо своє перше і останнє у такому складі
танго.Далі було доросле життя. У кожного своє. Моє
радіоаматорство мало своє продовження уже на Донбасі.
У місті Макіївці Донецької області, куди ми: я, мої
однокласники Микола Ткачук і Володимир Дригула прибули
за направленням для продовження навчання у
будівельному профтехучилищі,можливості для
радіоаматорства були набагато кращі, ніж у Солобківцях.
Насамперед, у справі придбання радіодеталей. На
місцевому "Красному базарі", до речі, - найбільшому
на той час на Донбасі, можна було купити усе, чого душа
бажала і дозволяла скромна учнівська стипендія. Тут з
рук можна було придбати вживані лампові радіоли і
рідкісні на той час кишенькові транзисторні приймачі.
Тож марнувати час на виготовлення примітивних
детекторних і простих приймачів прямого підсилення
уже не було потреби.
Натомість всю свою увагу я
переключив на... "радіохуліганство". Зрозуміло, так
нас, тих, хто у вільний від навчання, а потім і від
роботи час виходив у ефір на середніх і значно рідше, на
довгих хвилях, називали міліціонери із спеціально
створених підрозділів. Правоохоронці вважали, що
ми своїми "шарманками" створюємо перешкоди для
законослухняних радіослухачів і телеглядачів,
котрі після напруженої праці у шахті, чи біля мартену,
в родинному колі зібрались слухати трансляцію
оперного спектаклю чи виступ генсека на черговому
з'їзді керівної і спрямовуючої, а замість цього
з динаміків чули "замогильний" голос "шарманщика":
"Всім, всім, всім! В ефірі весь вечір з вами
"Бухгалтер смерті"! Як мене чути?". Далі такий
"бухгалтер" ділився зі знайомими і незнайомими
йому слухачами останніми новинами, погодою за вікном,
музичними привітаннями,технічними і схемними
характеристиками своїх передававачів.
Хоч, щодо останнього, то тут переважна більшість
становила прості, на одній лампі, котушці і
кількох опорах та конденсаторах, приставки до
звичайної радіоли, чи магнітоли, іменованими у
просторіччі - "шарманками".
Потужність, а отже й відстань на яку поширювався сигнал,
а відтак й авторитет "шарманщика" залежали від типу
використовуваної лампи генератора: 6п6с, 6п3с, чи навіть
Г-807.Однак, така популярність серед аматорів іноді
зігравали злий жарт з власниками потужних передавачів,
їх першими пеленгували мобільні міліцейські бригади і
нерідко такі "радіохулігани" потрапляли до "чорних"
списків неблагонадійних елементів, бо вважалось, що
їхні несанкціоновані виходи в ефір могли нести
небезпеку державній пропаганді.
І хоч моя "шарманка" далі Кіровського району Макіївки
через незначну потужність не діставала, а мій позивний
"Подоляк", котрий згодом став моїм журналістським
псевдонімом, до популярності "Бухгалтера смерті" явно
не дотягував, від репресій влади це мене не вберегло.
Якось, прийшовши з нічної зміни на Макіївському
металургійному комбінаті імені Кірова, я застав повний
розгардіяш у гуртожитківській кімнаті, де мешкав з
моїми колишніми однокласниками Миколою Ткачуком,
Володею Дригулою та ще з двома друзями по ПТУ. Від
моєї радіоли з приставкою залишилися лише обрізані
дроти від антени і вигорілий на сонці слід на клейонці.
Поруч лежала повістка з вимогою негайно з'явитись до
Кіровського райвідділу міліції для з'ясування обставин.
Сусіди по кімнаті були на зміні, а мобільних телефонів,
з яких вони могли попередити мене про нічний
міліцейський трус, зрозуміло, ще й у фантастичних романах
не існувало, довелось іти до райвідділу. Там із
протоколу, підписаного моїми друзями і міліцейським
капітаном, довідався, що з моєї незареєстрованої
радіостанції опівночі запеленговано мобільним локатором
несанкціонований(?!) вихід в ефір з використанням
нецензурної лексики та інших образливих висловів.
Через це моя радіоапаратура підлягала конфіскації, а
я - штрафу. Забігаючи наперед, скажу що після бесіди
зі мною та з'ясування всіх обставин і, зокрема, мого
алібі на момент "хуліганства" в ефірі, штраф замінили
"останнім попередженням" і конфіскацією.
Увечері, під час "розбору польотів", друзі розповіли мені
всі деталі тієї нічної пригоди, котрі зі зрозумілих
причин міліцейський капітан не вніс до протоколу. Під
час моєї відсутності хлопці справді вийшли в ефір і
почали спілкуватись там з оператором під ніком
"Капитанская дочь". Дівчина вела себе в ефірі зухвало і
явно наривалась на адекватну відповідь,котра не забарилась.
Спантеличена таким поворотом у спілкуванні "капітанська
дочка" похвалилась, що її батько справжній капітан міліції і
пригрозила моїм сусідам конфіскацією апаратури, з одного з
таких "конфіскатів" вона, мовляв, зараз і виходить в ефір.
Тепер мені стали зрозумілими і пробіли при оформлені
протоколу, і м'якість мого покарання: капітан не бажав
"світити" в офіційних документах ні свою дочку- "шарманщицю",
ні привласнення конфіскованих речдоків.
Зробив відповідні висновки з "останнього попередження" і я.
Свою прощальну фразу з кодом - "всім 73!", що на радіоаматорському
сленгу означає - "Найкращі побажання!", довелося виголошувати
із чужої "шарманки", котрих було чимало у нашому гуртожитку на
Кіровській стороні міста Макіївки, яка нині під московітською
окупацією. А ще через кілька днів мене забрили до армії і поїзд
помчав мене у московські морози до місця служби - столиці
нинішнього агресора...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Усім - 73!
Усім - 73!
Про свої музичні університети у Солобковецькій
школі-інтернаті я вже розповідав. Там же відзначав й визначну
роль у цьому вчителя фізики Миколи Дмитровича Поповича, який
керував у нас гуртком струнних інструментів.Втім,не тільки ним.
Ще Микола Дмитрович прищепляв нам любов до нової на той час
справи - радіоаматорства.
Передачею звуку на відстань ми захоплювались задовго до уроків
Миколи Дмитровича.На задвірках школинатягували капронову нитку,
по обидва кінці котрої підв'язували консервні бляшанки, одна з
яких виконувала роль "мікрофона", а інша - "навушника".
У "мікрофон" треба було якомога голосніше кричати,а у "навушники" -
слухати...
Ефективнісь такого "телефона" наближалась до нуля, тому досить
швидко всім набридала і ми перемикались на "тюремний телеграф".
За звуконосій слугували водопровідні труби, а за "телеграфний
ключ" - шматок заліза,котрим потрібно було вистукувати по
трубі заздалегіть узгоджені коди літер. Приміром, один
стук - літера А, два стуки - Б і так далі. Така саморобна
азбука Морзе, хоч і була величезним кроком вперед, порівняно
з шворкою і консервними банками, але мала таке ж відношення до
радіо, як морська свинка до свині, чи до моря.
Про справжнє радіо, принципи радіопередачі і радіоприйому,
діод, танзистор і конденсатор ми вперше почули на уроках
фізики від Миколи Дмитровича. Ті уроки багатьом моїх
однокласників, і мені зокрема, глибоко запали в душу й
залишились там на довгі роки.А декому, як приміром моєму
шкільному товаришу солобківчанину Антону Міходую,
допомогли при виборі напряму продовження навчання у
Київському технікумі радіоелектроніки і подальшому
працевлаштуванні на Хмельницькому заводі "Катіон",
іншому моєму однокласнику Івану Титарчуку - у виборі
роботи на одному із столичних заводів електроніки.
Але це буде потім, а тоді, одразу після уроків фізики, ми
прагнули втілювати отриманні знання у практичні, як
тепер модно казати, гаджети на заняттях, керованого
Миколою Дмитровичем радіогуртка і у позаурочний час .
Починали з найпростішого - детекторного приймача.
Не вірилось, що за допомогою малесенької скляної
кульки з двома виводами, шматка дроту і навушника
можна упіймати сигнал, переданий на іншому
кінці планети. Але, якщо вже вдавалося почути крізь
шум ефіру музику, чи голос диктора, радощам не було
меж.
Під орудою нашого наставника ми вчились читати
радіосхеми, паяти нескладні прилади. Своїми знаннями і
навичками залюбки ділились з ровесниками з місцевої
середньої школи.Довгими зимовими вечорами ми з братами
Морозами - Миколою і Віктором на оправці з пляшки
клеїли каркаси котушок для варіометрів,котрі заміняли
нам дефіцитні змінні конденсатори.З ними наші
примітивні приймачі можна було краще налаштовувати
на слабкі сигнали радіоефіру.
На жаль, наші подальші самовдосконалення у
радіоаматорстві довелось перервати через... останній
дзвінок. Я прощався зі школою і дитинством у ролі
диск-жокея, яку мені довірив наш вчитель фізики
Микола Дмитрович Попович. Над пришкільним майданом
лунала щемна мелодія "Маленької квітки" у виконанні
Фаусто Папетті. Святково вбрані однокласники
танцювали можливо своє перше і останнє у такому складі
танго.Далі було доросле життя. У кожного своє. Моє
радіоаматорство мало своє продовження уже на Донбасі.
У місті Макіївці Донецької області, куди ми: я, мої
однокласники Микола Ткачук і Володимир Дригула прибули
за направленням для продовження навчання у
будівельному профтехучилищі,можливості для
радіоаматорства були набагато кращі, ніж у Солобківцях.
Насамперед, у справі придбання радіодеталей. На
місцевому "Красному базарі", до речі, - найбільшому
на той час на Донбасі, можна було купити усе, чого душа
бажала і дозволяла скромна учнівська стипендія. Тут з
рук можна було придбати вживані лампові радіоли і
рідкісні на той час кишенькові транзисторні приймачі.
Тож марнувати час на виготовлення примітивних
детекторних і простих приймачів прямого підсилення
уже не було потреби.
Натомість всю свою увагу я
переключив на... "радіохуліганство". Зрозуміло, так
нас, тих, хто у вільний від навчання, а потім і від
роботи час виходив у ефір на середніх і значно рідше, на
довгих хвилях, називали міліціонери із спеціально
створених підрозділів. Правоохоронці вважали, що
ми своїми "шарманками" створюємо перешкоди для
законослухняних радіослухачів і телеглядачів,
котрі після напруженої праці у шахті, чи біля мартену,
в родинному колі зібрались слухати трансляцію
оперного спектаклю чи виступ генсека на черговому
з'їзді керівної і спрямовуючої, а замість цього
з динаміків чули "замогильний" голос "шарманщика":
"Всім, всім, всім! В ефірі весь вечір з вами
"Бухгалтер смерті"! Як мене чути?". Далі такий
"бухгалтер" ділився зі знайомими і незнайомими
йому слухачами останніми новинами, погодою за вікном,
музичними привітаннями,технічними і схемними
характеристиками своїх передававачів.
Хоч, щодо останнього, то тут переважна більшість
становила прості, на одній лампі, котушці і
кількох опорах та конденсаторах, приставки до
звичайної радіоли, чи магнітоли, іменованими у
просторіччі - "шарманками".
Потужність, а отже й відстань на яку поширювався сигнал,
а відтак й авторитет "шарманщика" залежали від типу
використовуваної лампи генератора: 6п6с, 6п3с, чи навіть
Г-807.Однак, така популярність серед аматорів іноді
зігравали злий жарт з власниками потужних передавачів,
їх першими пеленгували мобільні міліцейські бригади і
нерідко такі "радіохулігани" потрапляли до "чорних"
списків неблагонадійних елементів, бо вважалось, що
їхні несанкціоновані виходи в ефір могли нести
небезпеку державній пропаганді.
І хоч моя "шарманка" далі Кіровського району Макіївки
через незначну потужність не діставала, а мій позивний
"Подоляк", котрий згодом став моїм журналістським
псевдонімом, до популярності "Бухгалтера смерті" явно
не дотягував, від репресій влади це мене не вберегло.
Якось, прийшовши з нічної зміни на Макіївському
металургійному комбінаті імені Кірова, я застав повний
розгардіяш у гуртожитківській кімнаті, де мешкав з
моїми колишніми однокласниками Миколою Ткачуком,
Володею Дригулою та ще з двома друзями по ПТУ. Від
моєї радіоли з приставкою залишилися лише обрізані
дроти від антени і вигорілий на сонці слід на клейонці.
Поруч лежала повістка з вимогою негайно з'явитись до
Кіровського райвідділу міліції для з'ясування обставин.
Сусіди по кімнаті були на зміні, а мобільних телефонів,
з яких вони могли попередити мене про нічний
міліцейський трус, зрозуміло, ще й у фантастичних романах
не існувало, довелось іти до райвідділу. Там із
протоколу, підписаного моїми друзями і міліцейським
капітаном, довідався, що з моєї незареєстрованої
радіостанції опівночі запеленговано мобільним локатором
несанкціонований(?!) вихід в ефір з використанням
нецензурної лексики та інших образливих висловів.
Через це моя радіоапаратура підлягала конфіскації, а
я - штрафу. Забігаючи наперед, скажу що після бесіди
зі мною та з'ясування всіх обставин і, зокрема, мого
алібі на момент "хуліганства" в ефірі, штраф замінили
"останнім попередженням" і конфіскацією.
Увечері, під час "розбору польотів", друзі розповіли мені
всі деталі тієї нічної пригоди, котрі зі зрозумілих
причин міліцейський капітан не вніс до протоколу. Під
час моєї відсутності хлопці справді вийшли в ефір і
почали спілкуватись там з оператором під ніком
"Капитанская дочь". Дівчина вела себе в ефірі зухвало і
явно наривалась на адекватну відповідь,котра не забарилась.
Спантеличена таким поворотом у спілкуванні "капітанська
дочка" похвалилась, що її батько справжній капітан міліції і
пригрозила моїм сусідам конфіскацією апаратури, з одного з
таких "конфіскатів" вона, мовляв, зараз і виходить в ефір.
Тепер мені стали зрозумілими і пробіли при оформлені
протоколу, і м'якість мого покарання: капітан не бажав
"світити" в офіційних документах ні свою дочку- "шарманщицю",
ні привласнення конфіскованих речдоків.
Зробив відповідні висновки з "останнього попередження" і я.
Свою прощальну фразу з кодом - "всім 73!", що на радіоаматорському
сленгу означає - "Найкращі побажання!", довелося виголошувати
із чужої "шарманки", котрих було чимало у нашому гуртожитку на
Кіровській стороні міста Макіївки, яка нині під московітською
окупацією. А ще через кілька днів мене забрили до армії і поїзд
помчав мене у московські морози до місця служби - столиці
нинішнього агресора...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію