То хто ж у кого славу переяв?

Про те, що Київ – столиця України – знає нинi кожен. Про те, що Харкiв був першою столицею України, можна довiдатись зi старих газет. Але це столицi лише останнiх двохтрьох столiть. Iсторiя ж нашої країни набагато довша. Тож i стольних мiст у неї було набагато бiльше.

Яке ж з мiст було першим столичним насправдi?

Звичайно ж – Київ. Тут були княжий двiр, дитинець, Золотi ворота, головнi святинi Русi...

От-от – Русi. А яке ж мiсто було першопристольним у державi Україна?

Кiлька рокiв тому наша газета започаткувала цикл матерiалiв про столицi України, саме України, а не УкраїниРусi. Тодi пiд цiєю рубрикою ми розповiли про степову столицю держави Богдана Хмельницького з 1648 по 1657 рiк – Чигирин, резиденцiю гетьмана Iвана Семеновича Мазепи, згодом стертий з лиця землi за наказом Петра, – Батурин, вотчину Розумовських – Глухiв... I навiть старовинному Кам’янцю-Подiльському – кiлькаденнiй столицi часiв Української Народної Республiки знайшолось мiсце у цих столичних iсторикоетнографiчних екскурсах.

Звичайно, як ведеться у таких випадках, щось упустили, щось забули, щось не помiтили зблизька.

Слiд би, скажiмо, детальнiше розповiсти про Гадяч. I не тому, що тут нетривалий час була столиця гетьмана Брюховецького, а насамперед завдяки гадяцьким протоколам гетьмана Виговського за якими Україна вперше, нехай хоч би й на паперi, вiдчула себе повноцiнною державою Великим князiвством Руським "вiльним з вiльними" та "рiвним з рiвними" у спiвдружностi з Польщею, Литвою та союзi з Кримом, з власною (а не московською) адмiнiстрацiю, фiнансами, вiйськом. З повним внутрiшнiм самоврядуванням, де верховна законодавча влада належала б зборам депутатiв вiд усiєї України, а виконавча гетьмановi. Де усi посади разом iз сенатськими обiймали б українцi. Де були б власнi державнi установи, свої свiтськi i церковнi суди, монета, унiверситети в рiзних мiстах України, училища, гарантувалися б свобода друку, свобода слова, вiдкриття друкарень. А ще завдяки тому, що саме пiсля Гадяцької угоди вiйсько пiд орудою того самого Iвана Виговського 350 рокiв тому дало найбiльший i найболючiший урок загарбникам у бою пiд Кнотопом.

Слiд би також розповiсти, як про столицю, й про нинiшнiй райцентр Київщини Переяслав-Хмельницький, що за п’ять рокiв до Гадяцької угоди на цiлих 350 лiт зробив старшу сестру Росiї якщо й не молодшою, то вже точно меншою, завдяки пiдписаним тут Переяславським протоколам. До речi, денонсованими, згаданою вже Гадяцькою угодою, про що багато хто й з теперiшнiх полiтикiв волiють скромно не згадувати.

Але у кого з названих столиць переяв славу Переяслав?

Не у Києва ж, столична слава якого пiсля монголотатарської навали так i не вiдродилась по причинi вiдсутностi держави, столицею якої вiн мiг би бути?

Як тут не згадати про ще одну столицю козацької держави часiв славного гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, звiдки вiн ходив у славетнi походи на Кафу й Трапезунд. I... на Москву, яку лише через свою надмiрну набожнiсть мало не здобув приступом. Можна лише гадати, який би вигляд мали нинiшнi стосунки з Москвою, якби вiтер у ту критичну мить повiяв у протилежну вiд вуха козацького гетьмана бiк, i не донiс до нього передзвiн православних храмiв.

Так от, тiєю козацькою столицею, де могли святкувати взяття Москви вiйськом Конашевича, було мало кому вiдоме нинi село на кордонi Київщини i Черкащини – Трахтемирiв.

Це мiсто (тодi це було справдi велике мiсто) було столицею реєстрових козакiв протягом цiлих 60 лiт героїчного перiоду антимагнатських повстань Запорожжя. Сюди на лiкування у першу на Українi козацьку лiкарню й богадiльню звозили козаки своїх поранених i престарiлих побратимiв. Тут же у козацькiй церквi вони молились, а на козацькому цвинтарi (Воно, до речi, збереглося до наших днiв. Ред.) знаходили свiй останнiй спочинок. I ще одна деталь, яку слiд брати до уваги при визначеннi Трахтемирова, як не лише адмiнiстративної, а й духовної столицi України, це те, що саме це мiсце мав на думцi наш духовний батько Тарас Григорович Шевченко, коли заповiдав поховати себе "серед степу широкого, де Днiпро i кручi". I нарештi саме тут бачив центр "Духовної Республiки" її теоретик i наш земляк письменник i фiлософ Олесь Бердник. Тут вiн пропонував спорудити храм УкраїниМатерi.

То де ж шукати цей епiцентр нашої нацiональної, духовної, iсторичної свiдомостi?

Прабатькiвщина скiфiв, колиска слов"ян

Трахтемирiв, як свiдчить найпопулярнiша iнтернет-енциклопедiя Вiкiпедiя село Канiвського району Черкаської областi. Пiдпорядковане Григорiвськiй сiльськiй радi. За офiцiйними дан-ими Верховної Ради (2006 р.) проживає тут всього 9 жителiв. Важко повiрити, що саме тут понад шiсть десятилiть була столиця нашої держави. Але в тому, що це саме так, нас переконують iсторичнi документи та описи очевидцiв.

Скажiмо, Гiйома Левасера де Боплана французького мандрiвника XVII сто0лiття, який склав для польського короля опис Українських земель. (Для збереження стилю, подаємо цей документ мовою першоперекладу. Ред.) "Ниже Печерска, в долине, находится селение, которое называется Трипольем (Г. Треполь это один из древнейших городов Южной Руси. О Триполье и его крепости см. нашу работу: Прошлое м. Триполья). Еще ниже, на вершине горы, видны Стайки (Стайки _ м. Киевского узда. Поселение очень древнее. В самом с. есть городище, близ церкви, а в окрестностях _ три городища, два овальной формы, а одно _ треугольной. Здесь попадаются предметы древности: серебряные гривны, фибулы, монеты и проч.); это древний городок; там находится паром для переправы через Днепр. Далее следует Ржищев (Ржищев _ м. Киевского у. Ржищев, по времени возникновения, ровесник м. Триполью. Близ Ржищевского монастыря находится четырехугольное городище, 195 саж. в окружности. В 4 верстах от местечка, к с. Гребням, есть тоже четырехугольное городище, почти одинакового размера. В окрестностях находят серебряные гривны, фибулы, монеты и проч.), который также расположен на горе; это важное место и заслуживает, чтобы его укрепили, так как здесь находится очень удобный переход через реку. Далее следует Трехтемиров (Трехтемиров _ поселение конца XVI в. В то время оно было расположено там, где теперь лежит деревня Монастырск. В 1575 году оно было отдано казакам. Начало монастыря _ неизвестно. Быть может, что под этим именем существовал Зарубский монастырь. Казакам Трехтемиров продолжал принадлежать до 1678 года, когда он был разорен турками. В 1715 г. Трехтемиров составлял староство.), русский монастырь, расположенный на возвышенности, между пропастями, окруженными неприступными скалами. В этом месте казаки сохраняют все свои драгоценности; здесь также есть один паром для переправы через реку".

Iсторико-культурна спадщина Трахтемирiвського пiвострова завжди являлась для археологiв та культурознавцiв невичерпним джерелом дослiджень. Iз плином iсторiї цi землi фактично в усi часи населяли люди(за припущенням археологiв, ця територiя була населена людьми вже близько 120-130 тисяч рокiв тому. Ред.), там вiдбувались бурхливi iсторичнi подiї, iнформацiя про якi мiститься як в сучаснiй лiтературi, так i в лiтописах починаючи вiд грецького iсторика Геродота(5 ст. до н.е.). Вiдоме також лiтописне повiдомлення про Климента близько 1147 р. стосовно Трахтемирiвського монастиря. Крiм, згаданого вже вище опису французького мандрiвника Гiйома Левассера де Боплана, iнформацiя про Трахтемирiв мiститься також в багатьох польських iсторичних джерелах.

Розташоване мiж селами Трахтемирiв i Зарубинцi величезне поселення найбiльше з усiх сколотських (скiфських) укрiплень лiсостепової зони, адже його площа дорiвнює 500 га. Житлова частина Трахтемирiвського городища була вiдносно невеликою 350400 м. у поперечнику.

Цiкаве пояснення походження назви Трахтемирiв. Автор однiєї з найяскравiших статтей про цю мiсцину український тележурналiст Олекса Зотиков, услiд за Геродотом та академiком Рибаковим, дає таке її трактування:

"Iменi Тарх, згiдно iз законами фонетичних змiн, у давньогрецькiй вiдповiдає Тарг. Саме так записав Геродот iм’я першої людини, божественного першопредка iз скiфських мiфiв, сина рiчки Днiпра: Таргi тай , Таргiтеос , бог Тарг . Вiд творця Тарга, як оповiдають мiфи, пiшли всi скiфськi племена.

Звiдси й похiдна назва села i пiвострова. "Тархтемирiв" "Поселення Тархового залiза". Iнакше кажучи, мiсце, де безсилi, безпораднi люди були обдарованi посланими з неба знаряддями ремества й вiйни. Так скiфи в переказах самi пояснювали своє походження. I за головне своє святилище обрали мiсце, де небо дарувало їм плуга"

Територiя Трахтемирiвського пiвострова взагалi насичена iсторичними об_єктами. До створення Канiвського водосховища тут iснував так званий Зарубинецький брiд, вiдомий ще зi сколотських часiв. Є припущення, що вже в тi часи вiн, можливо, був дорогою паломникiв. Активно використовувався брiд й за доби Київської Русi та Козацтва. Поряд iз ним завжди вiдбувались бурхливi iсторичнi подiї.

Iм’ям села Зарубинцi, що виникло на мiсцi древнього Заруба, названа вiдома слов’янська археологiчна культура, вiдкрита 1889 року вiдомим українським археологом Вiкентiєм Хвойкою. Недалеко вiд села на одному з пагорбiв було найдене перше поховання з перепаленими кiстками, незвичайним лiпним посудом, та бронзовими прикрасами. Вiдомо бiльш як 500 поселень та могильникiв Зарубинецької культури. На думку дослiдникiв, зарубинецька культура вiдiграла важливу роль в древнiй iсторiї слов_ян. Вважається, що зарубинецька культура була промiжною ланкою мiж скiфським перiодом та епохою Давньої Русi. В III ст. на цiй територiї живуть готськi племена, а у четвертому столiттi набуває розквiту Черняхiвська культура, яка змiщує свої центри до басейнiв рiчок Рось(Тясмин) та Днiстра.

З археологiчних пам"яток пiзнiшого перiоду найбiльш значимою є козацьке кладовище на територiї села Трахтемирiв. Iсторичнi вiдомостi розповiдають про стан цих земель у шiстнадцятому столiттi. Перiод вiд зарубинецької культури (II ст. до н.е.) до козацької доби (XVI-XVII ст) позначений таю пам_яткою, як мiсто Заруб- (XI-XIII ст).
-

Бунтiвний монастир поблизу переправи

Згаданий вже вище Бопланом Трахтемирiвський Успенський монастир був вiдновлений на мiсцi древнього Зарубського монастиря, фундаменти якого не знайдено й досi.

Саме цей культовий заклад i став, як тепер кажуть, мiстоутворюючим стрижнем, навколо якого формувалась перша столиця України.

За польського короля Стефана Баторiя в 1576 р. при монастирi був створений, згадуваний уже, шпиталь для старих i немiчних козакiв, а самому монастирю призначались доходи вiд перевозу (через Днiпро) i мiсцевих кар_єрiв де добувався камiнь для виробництва колес млинiв.

Iнщi джерела свiдчать то, що 1578 р. пiд тиском вiйська Запорiзького Стефан Баторiй передав Трахтемирiв, разом з монастирем та всiма угiддями, козакам. Це було частиною заходiв з формування реєстрового козацтва, яке в майбутньому склало основу української шляхти козацької верхiвки, яка вiдiграла вирiшальну роль в Українськiй iсторiї XVII XVIII ст.

Монастир був мiсцем, де пiд час повстань пiд проводом Криштофа Косинського (15911593) i Северина Наливайка(15941595) зберiгались зерно, сiль, та iншi запаси повсталих, переховувались i вони самi. За це 1596 року за рiшенням польського сейму права вiйська запорозького на монастир були скасованi. I хоч через п"ять рокiв козацький патронат над ранiше вiдiбраними володiннями вiдновили, за Ольшанським договором 1617 року монастир знову покарали. Вiн мав право виконувати лише функцiї лiкарняного закладу.

Трахтемирiвський монастир дав Русi багатьох талановитих церковникiвпросвiтителiв. Один з них iгумен Клим Смолятич навiть став митрополитом Київським i отримав за свої труди таке означення: "книжник, якого в Руськiй землi не бувало".

А через п’ять з половиною столiть неперервного життя Трахтемирiвського Зарубського монастиря, як пише Олекса Зотиков, його iгуменом стає... учень Галiлео Галiлея. Звали його Iєзекiїль Курцевич, котрий сформувався у Падуанському унiверситетi, не тiльки як видатний учений, а й як типова ренесансна особистiсть, що поєднала рiзнобiчний розвиток i войовничий iндивiдуалiзм.

Завдяки першiй з цих якостей вiн став однодумцем гетьмана Сагайдачного, i той висунув його на позицiю духовного провiдника в Трахтемировi. Та водночас Михайловi, засновниковi династiї Романових, i його батьковi, московському митрополитовi Фiларету, такi дiячi теж були доконче потрiбнi. Вони витребували Iєзекiїля до Росiйської держави i посадили його на одну з головних архiпастирських кафедр Володимирську. Втiм, згодом талановитий церковний дiяч потрапив у царську немилiсть i скiнчив своє земне життя в... ув’язненнi.

1638 року, пiсля придушення селянсько-козацкого повстання (1637-1638 рр.), коли монастир знову виступив у ролi одного з центрiв народного руху, Трахтемирiв був визначений мiсцем перебування державного комiсара (польського, звичайно ж А.П.) для нагляду за реєстровими козаками.

Трахтемирiвський монастир ще не раз показував окупантам свiй свободолюбивий норов, давав притулок повсталому люду. Аж поки, пiд час придушення народних повстань на правобережнiй Українi (16641665рр.), не був остаточно зруйнований.


Козацька cтолиця i... польський комiсарiат


Окрiм важливого духовного значення, Трахтемирiв, як уже зазначалося, тривалий час був вiйськовою i свiтською столицею українських реєстрових козакiв.

Вiдтодi, коли 1578 року унiверсалом короля Стефана Баторiя Трахтемирiв з монастирем було даровано запорозькому реєстру , мiсто зростало вiд десятирiччя до десятирiччя. У його замку приймали iноземних гостей, тут мiстилися реєстрова скарбниця, канцелярiя й зброярня. Тут були дарованi польськими королями клейноди _ королiвський прапор, литаври, гармати. Так найдавнiший праслов_янський осередок скiфських часiв, мов Фенiкс з попелу, вiдродився як перший полiтичний центр Українського реєстрового козацтва, центр першого власне українського державного, хоч i не цiлком суверенного утворення.

Саме звiдси, через кiлька мiсяцiв пiсля московського походу, звернувся Сагайдачний до московського царя з пропозицiєю стати на росiйську службу з усiм вiйськом... Переяслав i тут "переяв славу" у Трахтемирова – усi пам’ятають за Раду 1654 року, але нiхто не згадає за Трахтемирiвське послання Сагайдачного. Можна лише здогадуватись чому цар не пристав на пропозицiю Сагайдачного. Можливо, Москвi вистачило одного разу вiдчувати у себе за спиною козацькi полки, i вдруге випробовувати долю на удачу тут не бажав нiхто.

Саме в Трахтемировi вперше вийшов на "офiцiйну" iсторичну арену Богдан-Зiновiй Хмельницький. Щоправда, цей полiтичний старт для нього був, м"яко кажучи, не зовсiм вдалим. На козацькiй радi у Трахтемировi його не обрали на гетьмана, а лише призначили Генеральним писарем реєстрового козацтва... Вся ж повнота влади, у тому числi вiйськова i судова, в Українi належала польському комiсаровi, котрий також сидiв у Трахтемировi i звiдси правив Україною iменем польського короля.

Пiзнiше, Трахтемирiвський монастир дав тимчасовий притулок i синовi Богдана Юрiю Хмельниченку. Тут його зрештою й вiдшукали окупанти, настановивши марiонетковим правителем. Чим це обернулось для України ми вже частково розповiдали у публiкацiї, присвяченнiй битвi пiд Конотопом пiд проводом гетьмана Iвана Виговського.

До речi, за тривалiстю безперервного перебування у ранзi столицi України лише Київ у 1994 роцi превершив Трахтемирiв.

1686 року Трахтемирiв занепав, а з 1715 року став звичайним польським мiстечком.

1781 р. в складi Переяславського полку згадується Трахтемирiвська сотня ("Описания Киевского наместничества"), частина воякiв якої, можливо, осiла в рiдному Трахтемировi пiсля воз’єднання Правобережної та Лiвобережної України у складi Росiйської iмперiї (1792 р.). Традицiя козацького поховання зберiгалася тут до середини XIX ст.

I дотепер в селi збереглося кладовище, яке вважається "козацьким" – з кам_яними хрестами рiзних форм, проте бiльшiсть хрестiв датується дев’ятнадцятим столiттям. Серед них знайдена i невелика кiлькiсть (56) бiльш раннього часу.

Пiд час Великої Вiтчизняної вiйни на Букринському плацдармi Трахтемирiвського пiвострова, велися запеклi бої радянських вiйськ з нiмецькими окупантами. Нiмими свiдками тих часiв є напiвзруйнованi нiмецькi окопи 1943 року...

Сплюндрованi могили i "мисливська хатинка" Бакая

На жаль сучасна iсторiя Трахтемирова не така славна, як його минувшина. Те, що не зруйнував час i вороги, не встояло перед натиском вiтчизняних манкуртiв.

Якщо бiльшiсть колишнiх столиць нинi мають хоч би статус райцентрiв, то у "першопрестольної" нема навiть сiльради. Пiсля затоплення долини Днiпра водами Канiвського моря у 60-тi роки минулого столiття "головним" селом стала Григорiвка. У самому ж Трахтемировi, селi Канiвського району Черкаської областi, що розташувалося серед полiв вiвса й гороху на майже стометрових пагорбах над Днiпром, залишилось усього 57 старожилiв.

Славне минуле, чудове розташування, унiкальнi i навiть феноменальнi (уфологи стверджують, що саме тут знаходиться один з небагатьох на Землi вiдкритих космiчних переходiв, черз якi здiйснюється енергетичний, можливо й iнформацiйний обмiн нашої планети з Великим Космосом) природноклiматичнi особливостi цих мiсць, мали б стати визначалими для його теперiшнього розквiту.

У 1994 роцi за рiшенням уряду тут утворили iсторико-культурний заповiдник "Трахтемирiв" площею 590 гектарiв. На його територiї розташовано 81 археологiчну, 9 iсторичних та 9 природничих пам'яток. Серед них стоянка епохи Мустьє (120130 тисяч рокiв), Трахтемирiвське скiфське городище, залишки храмiв лiтописного Зарубського монастиря, багатошарове поселення на горi Городки, згадуваний уже неодноразово козацький цвинтар в селi Трахтемирiв, пам'ятки природи: Канiвськi дислокацiї, заповiднi урочища, Рожена криниця.

Але цi ж самi принади, зрештою зiграли iз цим унiкальним мiсцем злий жарт. Окрiм державного, на територiї села уже за рiшенням двох обласних рад Черкаської та Київської також утворили перший приватний заповiдник АТЗТ _»Аграрноекологiчне об'єднання Трахтемирiв». За цiєю на перший погляд цiлком привабливою вивiскою ховалось по сутi персональне мисливське господарство, що донедавна, як подейкують, належало ексголовi "Нафтогазу України" Iгору Бакаю. I хоч сам Бакай вiд такого майна привселюдно вiдхрещується (Коли журналiст Олег Єльцов з "Украины криминальной" запитав Iгоря Бакая у 200 роцi, який юридичний статус оцих зачарованих мiсць? Той вiдповiв: " Это Национальный природный парк "Трахтемиров", – i далi, вже нiби мiж iншим, уточнив: Но он находится в частных руках..."), дiйнiсть вiд того кращою не стає.

Ось яка картина на тутешнi "пейзажi" вiдкрилась автору статтi "Трахтемирiв подорож до розритих могил" Валерiю Колосюку:

"...Стежина пролягає понад крутим берегом Днiпра, який поступово пiдмиває трахтемирiвськi гори. На шляху нам стрiчаються декiлька покинутих хаток. Усерединi одної на стiнах залишилися сiмейнi фото в рамках, листiвки (датованi 92-им роком), нехитрий домашнiй скарб, гiлки калини пiд стелею, старовинна ступа без днища. До iнших хат, певно, ще навiдуються нащадки – на дверях замки, вiкна загратованi. Навколо все заросло деревами, чагарником. Видно слiди лiсових мешканцiв (нас попереджали про можливу зустрiч iз диким кабаном)...".

Вiдселяючи село, у порожнiх хатах ламали стiни та печi, пiсля чого за кiлька рокiв вони падали самi.

На мiсцi колишнього козацького кладовища збудували розкiшний маєток ("мисливський будиночок") з вертолiтним майданчиком (красиво жити не заборониш) на мiсцi знесеної сiльської школи. Задля створення цього райського куточка на козацьких кiстках, як стверджував у своєму депутатському запитi до влади лiдер ВО "Свобода" Олег Тягнибок, сучаснi господарi життя зрiвняли iз землею навiть могилу наказного козацького отамана Мухи. На її мiсцi побудували басейн, а хрест iз могили, датований 1682 роком, перенесли в неподобне, але зручне для "мисливцiв" мiсце.

Ось як описує нинiшнiй вигляд козацького цвинтаря, цитований щойно В. Колосюк: "...Останнi дощi розмили одну з могил прямо на узбiччi видно людський череп i залишки скелета. Моторошне видовище. Зверху, на пагорбi залишки камiнних хрестiв, один iз яких зберiгся повнiстю. Чиясь дбайлива рука повирубували кущi, але внизу все ж таки розрита могила... "

Адреса колишньої мисливської резиденцiї I. Бакая (голова Нафтогазу часів Януковича придбав її в оренду на 49 років) збiгається з мiсцем розташування скiфського городища VIIVI ст. до н.е., прогнозованими поселеннями бронзового столiття й безлiччю iнших археологiчних об'єктiв державного iсторикокультурного заповiдника.

А щоб потрапити на його територiю, не тiльки простим туристам, а й науковцям, потрiбно було здолати понад десяток узгоджувальнодозвiльних бар"єрiв.

Такi дiї, звичайно, викликали супротив суспiльства. Пiсля десяткiв скарг жителiв Трахтемирова (ось тiльки невеликий фрагмент iз вiдкритого листа трахтемирiвцiв на цю тему:

"...Мешканцям заборонено виходити на берег водосховища, ходити по дорогам i стежкам, заходити у лiс i таке iнше. До речi, ще за панських часiв i часiв нiмецької окупацiї таких обмежень не було. Для того, щоб новий порядок виглядав ще бiльш солiдно, ввели так звану пропускну систему . Наприклад, зiбралися ви в лiс по гриби подiть вiзмiть перепустку, яку треба повернути через три години пiсля використання. За порушення штраф! Хто цi перепустки видає i кому їх повертати такий орган створити забули, та це не так важливо. Важлива увага i турбота про долю людей, якi тут живуть. Для обслуговування цiєї системи найнятi бравi хлопцi з карабiнами, що перемiщуються по територiї пiвострова на всюдохiдах. Бравi хлопцi активно взялися за роботу i почали затримувати людей без перепусток i взагалi усiх стороннiх . Стороннiх можна роздiлити на три категорiї: мiсцевi жителi; гостi мiсцевих жiтелiв; паломники, котрi приходять на побачення з нацiональними святинями. З другою та третьою категорiями поводяться зухвало: примусово вивозять за межi ландшафтного парку , першу поки ще терплять..."), представникiв козацтва, громадскостi 23 червня 2005 року депутати Черкаської облради нарештi прийняли протест прокуратири на рiшення своїх попередникiв вiд 2000 року про надання земельного надiлу пiдприємству "Мисливське господарство "Трахтемирiвське" АТВТ Аграрноекологiчного об_єднання "Трахтемирiв"". Таким чином законодавчо було покладено край приватному мисливству на цiй землi.

Нинi на територiї державного заповiдника "Трахтемирiв" знаходиться лише 18 пам_ятникiв, а поселення скiфського та давньоруського перiодiв розташованi на територiї новоствореного ландшафтного парку, вiдповiдальнiсть за стан збереження яких покладено на державний заповiдник. До статусу нацiонального у свiдомостi чиновникiв вiн ще, на жаль, не дорiс.

А у "конфiскованому" "мисливському" будиночку, де свого часу стрiляв кабанчикiв навiть тодішній Посол Росiї Вiктор Черномирдiн, як розповiдають "по секрету" мiсцевi мешканцi, i далi вiдпочивають люди високих iнстанцiй.

I це, завважте, вiдбувається у тих святих для кожного українця мiсцях, де зароджувалася цивiлiзацiя, приймали хрещення, благословення на бiй i заупокiйний молебень нашi предки, де мав би стояти Храм УкраїниМатерi. Що коїться з нашою пам"яттю? Що коїться з нами?

Анатолій ПОДОЛЯК



При пiдготовцi публiкацiї використанi матерiали "Вiкiпедiї" вiльної енциклопедiї, опис Українських земель Гiйома Левасера де Боплана, статтi Олекси Зотикова "Ця пустка була нашою столицею" та "Трахтемирiв подорож до розритих могил" Валерiя Колосюка, вiдкритий лист мешканцiв села Трахтемирiв, депутатський запит Олега Тягнибока, "Про недопущення знищення iсторичних та археологiчних пам'яток Українського народу, якi належать до Державного iсторикокультурного заповiдника "Трахтемирiв", припинення протиправної дiяльностi на територiї заповiдника та надання йому статусу "Нацiональний", стаття Тетяни Негоди на сайті газети «Сьогодні» «Покинутий Трахтемирів: чим живуть найтаємничіший півострів на Дніпрі і його останній житель» iншi Iнтернетджерела.

• *Ця стаття була підготовлена до публікації наприкінці 2009 року. Однак з ряду обставин в тому числі й політичних(прихід до влади команди Януковича і його менеджменту в області та редакції) в газеті не була надрукована. З тих пір колишня козацька столиця практично не змінилась. Хіба що у селі залишився, як розповідає у своїй чудовій статті про нинішній Трахтемирів у газеті «Сьогодні « Тетяна Негода (26 травня 2017 р.) єдиний, офіційно прописаний тут мешканець Олег Петрик – дивовижна людина і справжній патріот заповідника, за його власним висловом – "дисидент з 17 років". Він у свої 40 покинув столицю, оселився відлюдником і відтоді обороняє тутешні ліси від "прибульців", як уміє. Він твердо переконаний, що Трахтемирів – місце виключно священне, з нього почалася Русь, і не те що мисливцям, але навіть звичайним туристамроззявам тут не місце, тільки прочанам».