Нудьга зими з похмурістю її -

пустеля передгір'їв неприхильних...

Там пагорби видніють вдалині,

за ними, відчуваю, море й хвилі.


Імла й дощі там. Вгадую я їх

за свіжістю, що долітає звідти,

по хмарі в пасмах, сивих та блідих,

що вздовж хребтів спливають ледь помітно.


Дивлюсь навколо. Спокій дав коню.

Прадавній чоловік в мені хмурніє:

Як прагне серце даху та вогню,

коли вечірні в горах вітровії!


Але чому ж так вабить те, що там?

О море! Ти з одвічністю зріднилось!

Тому, мабуть, буремне, й ближче нам,

ніж радощів земних коротка милість!



Березень 2018 року.

Вірш написаний на конкурс по творчості І.Буніна.
Перша версія перекладу. Підкореговано: квітень 2024 р.



Вірш-першоджерело:



УНЫНИЕ И СУМРАЧНОСТЬ ЗИМЫ

Иван Бунин



Уныние и сумрачность зимы,

Пустыня неприветливых предгорий,

В багряной смушке дальние холмы,

А там, за ними, - чувствуется - море.

Там хлябь и мгла. Угадываю их

По свежести, оттуда доходящей,

По туче, в космах мертвенно-седых,

Вдоль тех хребтов плывущей и дымящей.

Гляжу вокруг, остановив коня,

И древний человек во мне тоскует:

Как жаждет сердце крова и огня,

Когда в горах вечерний ветер дует!

Но отчего так тянет то, что там?

- О море! Мглой и хлябью довременной

Ты все-таки родней и ближе нам,

Чем радости всей этой жизни бренной!

1925