Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
усе лиш тотальне обчислення сотень доріг.
Тому, просто грай, бо воно, взагалі, не зашкодить:
нудьгуй чи твори, чи сурми у золочений ріг.
Усе все одно, бо і є все одним без обмежень -
а тільки тоненька мемб
Нагадує лаковану віолончель:
Граки-музики і коти диригенти
(Добре, хоч не хвостаті директори
Урбаністичної директорії вулиць)
Готують музичну виставу – елегію
Мені – глядачу, читачу й слухачу.
А я то думав, що все ба
Бере у свій нав'язливий полон,
Мов споконвічна і небесна туга,
Яка не має лику і погон.
Вона повзе, як велетенські тури,
Не знаючи надійних перепон.
Я у морозі загубив надію,
куди податися куди
немов на кінчику рапіри
товчеться рій думок пустих
чиїсь оселі невеселі
ще вітер через них свистить
порожні вранішні мотелі
бензоколонки блокпости
В пітьмі сховалися стежки, -
Лиш пнеться з мороку нічного
Чийсь пес надміру говіркий.
Ляскучий гавкіт серед ночі,
Немов з ясного неба грім, -
Цікаво, що сказати хоче
Собака гавкотом своїм?
І їхні піддані доречні -
Передавайте ж цей блиск на міді
В сади безпечні.
Час, наче річка-тече в нікуди -
Води ні краплі, ні краплі сенсу ,
На кого ж погляд Дажбог спрямує
Уже не рятують від сутінок вірші.
Та спогади світлі, герань на терасі,
Гіркий шоколад у крихкому фаянсі.
Альтанка затишна, любисток під плотом
І ті небеса, що плекають двохсотих.
Не радує літо і тиша у
Флібустьєри заїхали фірою,
Розвели на бухло
За фальшиве бабло –
Тільки й бачили їх у Немирові..
Подались поступати до Вінниці
Провінційні дівулі-відмінниці.
Під мостами клошарами Франції.
А не в офісах десь.
Ви чого боїтесь
І без розглядів брати вакансії?
Непогане життя у Валенсії –
У народу є пільги та пенсії.
ліпшу зо всіх інакшу
тебе люблю найкращу
ліпшу зо всіх інакшу
зустріч наша у тім літі
індіанським літі
У вигасле село, якого вже нема.
Багато хто забув їх, ніби днину
Минулого життя, що прожите дарма.
Десь юність відшуміла первозданна
На тихих вулицях, у цих місцях.
Лиш тиша пронесеться, ніби панна,
Зарано став скорботним маршем.
Хоча й не був я сином Вашим, -
Мою дорогу на Парнас,
Таку правдиву, без прикрас,
Благословили Ви сонетом...
Від Вас приймаю естафету!
Холодний квітень... В серце - ніж.
Розсипані, як сіль, горох чи кеш'ю,
Ловлю я з вами майже в кожній жінці
Печаль мою – сьогоднішню й прийдешню.
Ви зайвими буваєте тимчасом,
Коли я з ними вас позбутись радий,
Щоб не тривожили мене провісним гласом,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Нудьга зими з похмурістю її (переклад віршу І. Буніна)
пустеля передгір'їв неприхильних...
Там пагорби видніють вдалині,
за ними, відчуваю, море й хвилі.
Імла й дощі там. Вгадую я їх
за свіжістю, що долітає звідти,
по хмарі в пасмах, сивих та блідих,
що вздовж хребтів спливають ледь помітно.
Дивлюсь навколо. Спокій дав коню.
Прадавній чоловік в мені хмурніє:
Як прагне серце даху та вогню,
коли вечірні в горах вітровії!
Але чому ж так вабить те, що там?
О море! Ти з одвічністю зріднилось!
Тому, мабуть, буремне, й ближче нам,
ніж радощів земних коротка милість!
Березень 2018 року.
Вірш написаний на конкурс по творчості І.Буніна.
Перша версія перекладу. Підкореговано: квітень 2024 р.
Вірш-першоджерело:
УНЫНИЕ И СУМРАЧНОСТЬ ЗИМЫ
Иван Бунин
Уныние и сумрачность зимы,
Пустыня неприветливых предгорий,
В багряной смушке дальние холмы,
А там, за ними, - чувствуется - море.
Там хлябь и мгла. Угадываю их
По свежести, оттуда доходящей,
По туче, в космах мертвенно-седых,
Вдоль тех хребтов плывущей и дымящей.
Гляжу вокруг, остановив коня,
И древний человек во мне тоскует:
Как жаждет сердце крова и огня,
Когда в горах вечерний ветер дует!
Но отчего так тянет то, что там?
- О море! Мглой и хлябью довременной
Ты все-таки родней и ближе нам,
Чем радости всей этой жизни бренной!
1925
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
