Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.29
18:54
ІІ. НІЧНИЙ ДІАЛОГ У САДУ
Травнева ніч опустилася на Київ, густа й тепла, напоєна ароматами рясного весняного цвіту. Пахло молодим листом, розімлілою від денного сонця землею та солодким, п’янким бузком. Світло місяця сріблило високі дахи княжого терем
2026.05.29
17:48
Сліпуче сяйво й тінь жадана,
І не від світу цього Ти.
Ти, – як сполучна ланка, дана –
До Неба людству дорости.
Довершеність – Твоє наймення,
Призначена Ти стати – Всім.
Тебе втрачати – щемка темінь.
І не від світу цього Ти.
Ти, – як сполучна ланка, дана –
До Неба людству дорости.
Довершеність – Твоє наймення,
Призначена Ти стати – Всім.
Тебе втрачати – щемка темінь.
2026.05.29
16:51
вутлому до війни
спокою серце сниться
б'єш по рядку
дзвенить
слово з чорнил
і криці
ділена на пайки
спокою серце сниться
б'єш по рядку
дзвенить
слово з чорнил
і криці
ділена на пайки
2026.05.29
11:45
Я кричу відчайдушно до світу:
"Люди, люди, почуйте мене!"
Світ, що створений із малахіту,
Упаде в небуття кам'яне.
Не дістанеш від неба привіту,
Тільки град упаде в каберне.
Ти кричиш відчайдушно, безмовно
"Люди, люди, почуйте мене!"
Світ, що створений із малахіту,
Упаде в небуття кам'яне.
Не дістанеш від неба привіту,
Тільки град упаде в каберне.
Ти кричиш відчайдушно, безмовно
2026.05.29
11:41
То тиха, то хвилююча безмежжям
Мелодія морська під сонячним прицілом.
І чайки ніби крилами мережать...
Пливуть у небі хмарок яснії вітрила...
Душа хвилюється, мов свіжість моря.
Новий чийсь серф вже набирає драйву швидкість.
У захваті від вільного
Мелодія морська під сонячним прицілом.
І чайки ніби крилами мережать...
Пливуть у небі хмарок яснії вітрила...
Душа хвилюється, мов свіжість моря.
Новий чийсь серф вже набирає драйву швидкість.
У захваті від вільного
2026.05.29
11:26
…чим скарб ховати до засік
з непересічними дарами
вже краще бігати дворами
в ранковий час під телевік,
за мить до видимого «хай»,
коли закоханість вразлива
у стрекотіння полохливих
з непересічними дарами
вже краще бігати дворами
в ранковий час під телевік,
за мить до видимого «хай»,
коли закоханість вразлива
у стрекотіння полохливих
2026.05.29
06:25
Дощик рясно кропить
Навесні грядки, -
Мокнуть стебла кропу
Й буряків листки.
Всюдисущі краплі
Втратили число, -
Вся земля набрякла
І блищить, як скло.
Навесні грядки, -
Мокнуть стебла кропу
Й буряків листки.
Всюдисущі краплі
Втратили число, -
Вся земля набрякла
І блищить, як скло.
2026.05.29
06:25
адже травень наймагічніша пора року · вона каже пішли в парк полупаємо на людей · ще ми винаймаємо хату в старому районі на одному з верхніх поверхів а вікна як раз у бік парку й на ближньому обрії чортове колесо на неботлі · при вхідній брамі парковій ст
2026.05.29
00:24
Не кричи ура, поки з бункера не виліз.
Є чимало людей злопам'ятних, та не чути щось про добропам'ятних.
У бункері путіну добре, та в землі було б краще.
Погано, коли мізки запливають жиром, але значно гірше, коли мізки запливають ненавистю.
2026.05.28
23:42
І. ВЕСНА У ГАРДАРИЦІ
Коли на подвір’я великого князя вперше ступив цей чужинець, Київ потопав у білому цвіті садів. Юний норвезький принц Гаральд, який щойно втік від смерті та поразки на батьківщині, мав у кишенях лише вітер, а в руках
2026.05.28
22:31
Не смішно
Сумує земля за колгоспами,
Читацька громада – за чтивом.
Болюче, з жалями незносними
Сумує земля за колгоспами.
Величчям і справами хосними
Сумує земля за колгоспами,
Читацька громада – за чтивом.
Болюче, з жалями незносними
Сумує земля за колгоспами.
Величчям і справами хосними
2026.05.28
17:32
Як цар отой дурнуватий, що Грозним прозвали,
Убив сина, то ще двоє йому спадкували.
Пришелепкуватий Федір правив після нього,
А Дмитра, на оту пору ще зовсім малого,
Вбили в Угличі. Тож Федір, коли став вмирати,
То нікому було владу свою передати.
«
Убив сина, то ще двоє йому спадкували.
Пришелепкуватий Федір правив після нього,
А Дмитра, на оту пору ще зовсім малого,
Вбили в Угличі. Тож Федір, коли став вмирати,
То нікому було владу свою передати.
«
2026.05.28
16:30
Ти говориш: тепер інше місто поглине твій розпач,
і що вулиці інші дарують впокій-забуття,
тільки місто твоє прийде слідом туди за тобою,
і квартали ті самі зустрінуть твою сивину.
То невже всі утечі даремні, а прагнення хибні,
бо вагомі лише особист
і що вулиці інші дарують впокій-забуття,
тільки місто твоє прийде слідом туди за тобою,
і квартали ті самі зустрінуть твою сивину.
То невже всі утечі даремні, а прагнення хибні,
бо вагомі лише особист
2026.05.28
16:25
Інтро *
(Сем Катлер):
“Здається, все, як треба . . . Чи ви готові? . . . Вибачте затримку. . .
“Усі готові до наступного виступу? . . . Чи готовий ти, Нью-Йорку?
Найбільша група, що грає в Нью-Йорку за останні роки . . .
“Вони провідали Західне у
(Сем Катлер):
“Здається, все, як треба . . . Чи ви готові? . . . Вибачте затримку. . .
“Усі готові до наступного виступу? . . . Чи готовий ти, Нью-Йорку?
Найбільша група, що грає в Нью-Йорку за останні роки . . .
“Вони провідали Західне у
2026.05.28
16:05
У СВІТІ ІЗ КРИГИ І КРИЦІ...
У літописах суворої Півночі та на пергаментах золотоверхого Києва залишилися слова, які досі пахнуть морською сіллю, річковою прохолодою та гарячою кров’ю. Це історія про Єлизавету, старшу доньку Ярослава Мудрого, яку сканд
2026.05.28
15:05
На морі, де тяжіють схили,
де ні примовок, ні пісень,
де вічні брили, як могили,
на хвильку ліг спочити день.
Поблякли барви полудневі,
зчорніли скелі кам’яні.
Лиш тьмяним видивом – у мреві
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...де ні примовок, ні пісень,
де вічні брили, як могили,
на хвильку ліг спочити день.
Поблякли барви полудневі,
зчорніли скелі кам’яні.
Лиш тьмяним видивом – у мреві
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.05.14
2026.05.13
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Бог створив людей, говорять, як свою подобу,
Поселив обох у раї у своєму, щоби
Ті жили, як малі діти і нужди не знали.
Але яблуко чарівне люди скуштували
І добро та зло спізнали. Бог прогнав із раю…
Чи то так було насправді – того я не знаю.
Але знаю, що в людині боряться дві суті.
Тіло прагне легко жити, вестися розкуто –
У гріх втягує людину. А душа, одначе,
Противиться тому всьому, бо ж гріх добре бачить.
Що сильніше у людині – те й перемагає.
І тоді людина або тіло ублажає,
Або прагне тільки жити з Божих заповітів.
Ті дві суті, питається, узялися звідки,
Якщо Бог створив людину? Невже помилився
Та, із чого робив тіло, був не додивився?
Чув історія я іншу – як люди постали.
Кажуть, колись Бог із чортом разом простували.
Ішли-ішли, чорт все дума, як збентежить Бога,
Щоби хоч на мить постати в світі вище Його.
Бачить купу та і каже: - А я можу з глини
Оцієї дуже добре зліпити людину.
Бог на те лиш посміхнувся: - Ліпи, коли можеш.
Чорт набрав у лапи глини, слиною зволожив.
Виліпив подобу Бога із глини тієї
Та й поклав. Не зна, що далі робити із нею.
Богові ідея чорта до смаку припала.
- Вже ж зроби, - говорить чорту, - аби вона встала.
Чорт і так коло людини, і так уже крутить.
Вже й на власне те творіння позирає люто.
Бо ж нічого не виходить. Лежить шматок глини
На землі тій нерухомо в вигляді людини.
- Отож, бачиш – Бог говорить, - мало щось зліпити.
Треба його іще вміти якось оживити.
Підійшов, схиливсь над тілом та й дихнув на нього.
І вселилась душа в тіло – частиночка Бога.
Піднялась тоді на ноги перша та людина.
Чорт розсердився на Бога й під землею згинув.
Та залишилось людині гріховнеє тіло,
Яке з глини й слини лапи чортові зліпили.
Ота слина й досі тіло людське роз‘їдає,
Та із праведного шляху увесь час збиває.
Як нема у душі сили боротися проти,
Вона, врешті й опиниться у пеклі у чорта.
Поселив обох у раї у своєму, щоби
Ті жили, як малі діти і нужди не знали.
Але яблуко чарівне люди скуштували
І добро та зло спізнали. Бог прогнав із раю…
Чи то так було насправді – того я не знаю.
Але знаю, що в людині боряться дві суті.
Тіло прагне легко жити, вестися розкуто –
У гріх втягує людину. А душа, одначе,
Противиться тому всьому, бо ж гріх добре бачить.
Що сильніше у людині – те й перемагає.
І тоді людина або тіло ублажає,
Або прагне тільки жити з Божих заповітів.
Ті дві суті, питається, узялися звідки,
Якщо Бог створив людину? Невже помилився
Та, із чого робив тіло, був не додивився?
Чув історія я іншу – як люди постали.
Кажуть, колись Бог із чортом разом простували.
Ішли-ішли, чорт все дума, як збентежить Бога,
Щоби хоч на мить постати в світі вище Його.
Бачить купу та і каже: - А я можу з глини
Оцієї дуже добре зліпити людину.
Бог на те лиш посміхнувся: - Ліпи, коли можеш.
Чорт набрав у лапи глини, слиною зволожив.
Виліпив подобу Бога із глини тієї
Та й поклав. Не зна, що далі робити із нею.
Богові ідея чорта до смаку припала.
- Вже ж зроби, - говорить чорту, - аби вона встала.
Чорт і так коло людини, і так уже крутить.
Вже й на власне те творіння позирає люто.
Бо ж нічого не виходить. Лежить шматок глини
На землі тій нерухомо в вигляді людини.
- Отож, бачиш – Бог говорить, - мало щось зліпити.
Треба його іще вміти якось оживити.
Підійшов, схиливсь над тілом та й дихнув на нього.
І вселилась душа в тіло – частиночка Бога.
Піднялась тоді на ноги перша та людина.
Чорт розсердився на Бога й під землею згинув.
Та залишилось людині гріховнеє тіло,
Яке з глини й слини лапи чортові зліпили.
Ота слина й досі тіло людське роз‘їдає,
Та із праведного шляху увесь час збиває.
Як нема у душі сили боротися проти,
Вона, врешті й опиниться у пеклі у чорта.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
