Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.13
19:43
Вже вечір жде, як бузьок, на одній нозі.
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
2026.09.13
19:22
Між вікон холодних людиномашин,
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
2026.09.13
19:01
У час луни й штукарства,
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
2026.09.13
17:23
Купає небо хмари кучеряві
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
2026.09.13
13:39
вона королівна
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
2026.09.13
13:29
Розвал відбудеться людини,
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
2026.09.13
08:17
ЦИКЛ "МЕСОПОТАМІЯ" (Додаток ІІ)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
2026.09.13
07:47
Спокійно земля Руська спочивала.
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
2026.09.13
06:46
У природному парку в Японії
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
2026.09.13
06:31
Минають безрадісно роки,
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
2026.09.12
21:46
переконай себе у тім
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
2026.09.12
21:04
Рука ще пестить Фаберже,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
2026.09.12
21:01
Понеділок. Час до школи
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
2026.09.12
13:06
До давніх каменів я припадаю
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
2026.09.12
12:52
Хоч хилить вітер стебла до стебла,
І тирсу нагинає аж до млості,
Осіннє сонце - часточка тепла,
Як міні-літо зігріває простір.
Радіє вересневий сонцелюб,
Бо золотаві кучері шле сонце.
І для душі якийсь незвичний люкс,
І тирсу нагинає аж до млості,
Осіннє сонце - часточка тепла,
Як міні-літо зігріває простір.
Радіє вересневий сонцелюб,
Бо золотаві кучері шле сонце.
І для душі якийсь незвичний люкс,
2026.09.12
06:15
Душу змучує тривога,
Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Бог створив людей, говорять, як свою подобу,
Поселив обох у раї у своєму, щоби
Ті жили, як малі діти і нужди не знали.
Але яблуко чарівне люди скуштували
І добро та зло спізнали. Бог прогнав із раю…
Чи то так було насправді – того я не знаю.
Але знаю, що в людині боряться дві суті.
Тіло прагне легко жити, вестися розкуто –
У гріх втягує людину. А душа, одначе,
Противиться тому всьому, бо ж гріх добре бачить.
Що сильніше у людині – те й перемагає.
І тоді людина або тіло ублажає,
Або прагне тільки жити з Божих заповітів.
Ті дві суті, питається, узялися звідки,
Якщо Бог створив людину? Невже помилився
Та, із чого робив тіло, був не додивився?
Чув історія я іншу – як люди постали.
Кажуть, колись Бог із чортом разом простували.
Ішли-ішли, чорт все дума, як збентежить Бога,
Щоби хоч на мить постати в світі вище Його.
Бачить купу та і каже: - А я можу з глини
Оцієї дуже добре зліпити людину.
Бог на те лиш посміхнувся: - Ліпи, коли можеш.
Чорт набрав у лапи глини, слиною зволожив.
Виліпив подобу Бога із глини тієї
Та й поклав. Не зна, що далі робити із нею.
Богові ідея чорта до смаку припала.
- Вже ж зроби, - говорить чорту, - аби вона встала.
Чорт і так коло людини, і так уже крутить.
Вже й на власне те творіння позирає люто.
Бо ж нічого не виходить. Лежить шматок глини
На землі тій нерухомо в вигляді людини.
- Отож, бачиш – Бог говорить, - мало щось зліпити.
Треба його іще вміти якось оживити.
Підійшов, схиливсь над тілом та й дихнув на нього.
І вселилась душа в тіло – частиночка Бога.
Піднялась тоді на ноги перша та людина.
Чорт розсердився на Бога й під землею згинув.
Та залишилось людині гріховнеє тіло,
Яке з глини й слини лапи чортові зліпили.
Ота слина й досі тіло людське роз‘їдає,
Та із праведного шляху увесь час збиває.
Як нема у душі сили боротися проти,
Вона, врешті й опиниться у пеклі у чорта.
Поселив обох у раї у своєму, щоби
Ті жили, як малі діти і нужди не знали.
Але яблуко чарівне люди скуштували
І добро та зло спізнали. Бог прогнав із раю…
Чи то так було насправді – того я не знаю.
Але знаю, що в людині боряться дві суті.
Тіло прагне легко жити, вестися розкуто –
У гріх втягує людину. А душа, одначе,
Противиться тому всьому, бо ж гріх добре бачить.
Що сильніше у людині – те й перемагає.
І тоді людина або тіло ублажає,
Або прагне тільки жити з Божих заповітів.
Ті дві суті, питається, узялися звідки,
Якщо Бог створив людину? Невже помилився
Та, із чого робив тіло, був не додивився?
Чув історія я іншу – як люди постали.
Кажуть, колись Бог із чортом разом простували.
Ішли-ішли, чорт все дума, як збентежить Бога,
Щоби хоч на мить постати в світі вище Його.
Бачить купу та і каже: - А я можу з глини
Оцієї дуже добре зліпити людину.
Бог на те лиш посміхнувся: - Ліпи, коли можеш.
Чорт набрав у лапи глини, слиною зволожив.
Виліпив подобу Бога із глини тієї
Та й поклав. Не зна, що далі робити із нею.
Богові ідея чорта до смаку припала.
- Вже ж зроби, - говорить чорту, - аби вона встала.
Чорт і так коло людини, і так уже крутить.
Вже й на власне те творіння позирає люто.
Бо ж нічого не виходить. Лежить шматок глини
На землі тій нерухомо в вигляді людини.
- Отож, бачиш – Бог говорить, - мало щось зліпити.
Треба його іще вміти якось оживити.
Підійшов, схиливсь над тілом та й дихнув на нього.
І вселилась душа в тіло – частиночка Бога.
Піднялась тоді на ноги перша та людина.
Чорт розсердився на Бога й під землею згинув.
Та залишилось людині гріховнеє тіло,
Яке з глини й слини лапи чортові зліпили.
Ота слина й досі тіло людське роз‘їдає,
Та із праведного шляху увесь час збиває.
Як нема у душі сили боротися проти,
Вона, врешті й опиниться у пеклі у чорта.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
