Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.02
10:58
Дехто, хто де.
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
2025.12.01
23:04
Закінчує справи свої листопад,
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
2025.12.01
12:00
Двадцять літ минає від часів
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
2025.12.01
05:52
Бушувала ніч прибоєм,
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
2025.12.01
02:53
Зима прийшла й теплішає усе,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
2025.11.30
22:20
У минуле не відправити листа:
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
2025.11.30
21:25
Очей незнана глибина…
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
2025.11.30
19:21
Докоряла одна жінка часто чоловіку,
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
2025.11.30
15:15
Стоїть під вікном чоловік
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
2025.11.30
12:48
Не буряним Бетховен входить до мене,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
2025.11.30
10:34
Ще купаю в любистку життя золоте,
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Як колись чумакували
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як колись чумакували
В ті часи, як запорожці степи сторожили,
А степи ще були дикі, шляхів було мало,
Чумаки шляхами тими до Криму ходили.
А, оскільки небезпека звідусюд чигала,
Бо ж по балках і байраках татарва й ногаї
Хоронились й на чумацькі валки нападали.
Тож ніхто по сіль до Криму один не рушає,
А ішли, коли вже валки великі збирали.
Возів сто, а то і двісті, а то й більше було.
Від розбійників татарських щоб могли відбитись.
Отож, їде така валка, слободи минули,
Тепер тільки на всі боки потрібно дивитись.
Їдуть-їдуть, аж над шляхом ратище стриміє.
Зупинилась валка. «Що то?» - молодий питає.
«То козацький знак, - повчає той, що вже сивіє, -
Тут козакам залишити щось поживне маєм!»
І кладуть, хто шматок хліба, хто сухар, хто солі,
А хто борошна торбину, пшоно чи то сала
Та цибулі, чи тарані. Щоб всього доволі.
Як покладуть, тоді й далі валкою рушали.
«Як нічого не покласти? - молодий питає,-
Коли ратище те просто від шляху прибрати?»
«То доженуть запорожці й добре відшмагають,
Щоби другим не повадно було так вчиняти!»
Їдуть далі, коли знову ратище побачать
Та уже посеред шляху. Спиняються мажі.
Розпрягають волів пастись. «Що то воно значить?» –
Молодий чумак питає. Старший йому й каже:
«Десь поперед татари в балці схоронились.
Козаки про те узнали та й попереджають».
« А надовго ми у полі отак зупинились?»
«Почекаєм, запорожці десь надбігти мають».
Коли, справді, наче вітер запорожці кіньми.
Волів в мажі запрягають та й далі рушають.
Козаки йдуть попереду, а валка за ними.
Верст із десять, а там нові козаки чекають,
Щоб провести між татари та оборонити.
Чумаки за поміч, звісно й могорич поставлять,
Дадуть грошей, волів, навіть, можуть уділити,
Бо ж, про всяк випадок, пару зайвих завжди мають.
Отак сіль тоді й возили в Україну з Криму,
Хоч і страшно в степу було, та ж не боягузи
В ті часи чумакували. Та ж і поряд з ними
Козаки, що панували на Великім Лузі.
А степи ще були дикі, шляхів було мало,
Чумаки шляхами тими до Криму ходили.
А, оскільки небезпека звідусюд чигала,
Бо ж по балках і байраках татарва й ногаї
Хоронились й на чумацькі валки нападали.
Тож ніхто по сіль до Криму один не рушає,
А ішли, коли вже валки великі збирали.
Возів сто, а то і двісті, а то й більше було.
Від розбійників татарських щоб могли відбитись.
Отож, їде така валка, слободи минули,
Тепер тільки на всі боки потрібно дивитись.
Їдуть-їдуть, аж над шляхом ратище стриміє.
Зупинилась валка. «Що то?» - молодий питає.
«То козацький знак, - повчає той, що вже сивіє, -
Тут козакам залишити щось поживне маєм!»
І кладуть, хто шматок хліба, хто сухар, хто солі,
А хто борошна торбину, пшоно чи то сала
Та цибулі, чи тарані. Щоб всього доволі.
Як покладуть, тоді й далі валкою рушали.
«Як нічого не покласти? - молодий питає,-
Коли ратище те просто від шляху прибрати?»
«То доженуть запорожці й добре відшмагають,
Щоби другим не повадно було так вчиняти!»
Їдуть далі, коли знову ратище побачать
Та уже посеред шляху. Спиняються мажі.
Розпрягають волів пастись. «Що то воно значить?» –
Молодий чумак питає. Старший йому й каже:
«Десь поперед татари в балці схоронились.
Козаки про те узнали та й попереджають».
« А надовго ми у полі отак зупинились?»
«Почекаєм, запорожці десь надбігти мають».
Коли, справді, наче вітер запорожці кіньми.
Волів в мажі запрягають та й далі рушають.
Козаки йдуть попереду, а валка за ними.
Верст із десять, а там нові козаки чекають,
Щоб провести між татари та оборонити.
Чумаки за поміч, звісно й могорич поставлять,
Дадуть грошей, волів, навіть, можуть уділити,
Бо ж, про всяк випадок, пару зайвих завжди мають.
Отак сіль тоді й возили в Україну з Криму,
Хоч і страшно в степу було, та ж не боягузи
В ті часи чумакували. Та ж і поряд з ними
Козаки, що панували на Великім Лузі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
