ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Каразуб
2023.03.31 12:28
День розгорівсь черкнувши сірника
В лампадку бляклого світання Сходу,
І вітер дмухав, змішував тепло,
В просіяний досвітній холод.
День починався шелестом тополь.
Спадав туман, зникаючи безслідно,
В дрімучий ліс. А там сто тисяч доль,
Тягли в юдо

Ольга Олеандра
2023.03.31 10:52
А потвор по тінястих кутках побільшало.
Намарно їх гнати, з тіней просочяться нові.
Згадай, хоч би спробуй, була колись горниця іншою.
І квіти, що мешкали тут, колись були живі.

Посохлі пелюстки валяються долу, неприбрані.
Потвори їх чавлять в дріб

Нінель Новікова
2023.03.31 10:13
СТАНОВЛЕННЯ. І ось, перед новим 1970 роком, ми перебралися до нашої першої власної квартири. Я вже раніше згадувала, що на весілля нам надарували усього, крім, звичайно, меблів. Ще раніше ми придбали собі симпатичний торшер із рожевим абажуром, який ст

Віктор Кучерук
2023.03.31 05:36
Вечора відсвіт багровий
Жалем на згарище ліг, –
Розум втомили розмови
Про односельців моїх.
Порожньо й сумно за тином, –
Тче лиш павук сиву нить.
Запах гіркого полину
Голову швидко п’янить.

Юрій Гундарєв
2023.03.30 19:58
Ганна Семиградська, прима оперного, вже у гримі й образі Розіни, ретельно вдивлялася у своє гротескно змінене віддзеркалення. Те чарівне лице юної ефірної діви, яким його бачили діти райка, зблизька нагадувало грубо покраяний жирними мазками портрет пензл

Юрій Гундарєв
2023.03.30 19:54
Брехня - це крапля, що камінь точить.
Вона проявляється, як на плівці.
Це вочевидь саме той злочин,
що розкривається без поліції.

Брехні не буває - в ім‘я чи заради…
Тут виправдання жодні - зайві.
Брехня, як завжди, - прихована зрада.

Наталія Кравченко
2023.03.30 18:23
колись давно на ці землі напали вороги, які грабували й палили села, вбивали жителів, а красивих молодих дівчат брали в полон, щоб пізніше продати їх у рабство. Одного разу, переправляючись через Чорний ліс, вороги зупинилися біля Чорного ока, щоб відпочи

Євген Федчук
2023.03.30 14:45
Полуденна спека поволі на спад вже пішла,
Камінна дорога не так припіка босі ноги.
Затихли Афіни, сховалися в кокона свого
І тиша поволі над гамірним містом лягла.
У темному небі яскраво засяяли зорі,
Знайомі сузір’я, хоч трохи, немов не такі.
Як ба

Іван Потьомкін
2023.03.30 14:04
Селюк не знав, що сталося в далеку давнину.
Музики два змагались. І ось у того,
Кому вже провіщали перемогу,
На арфі раптом луснула струна...
Закам’яніли слухачі. Та після паузи
Знов порвана струна заговорила...
І тільки потерпілець знав, що стало

Віктор Кучерук
2023.03.30 13:08
Тільки-но усядуся надворі
І упруся спиною об тин, -
Горобці цвірінькають то хором,
То щебече весело один.
Хоч собака гавкає на зграю
І горлає півень, мов сказивсь, -
Співуни такий концерт вчиняють,
Що душа зривається у вись.

Володимир Каразуб
2023.03.30 11:50
Дощ починався тричі:
вперше полопотів кількома краплями
упавши на листя яблуні,
що устами ночі прошепотіли:
ти,
ти,
ти.
Тоді об'явився вдруге,

Ігор Деркач
2023.03.30 11:43
ІОй, пу-сі, пу... сі... граються як діти
з вогнем у хаті опоненти світу...
велике пу оточує пітьма –
навколо мракобіси та потвори,
та ідіоту по коліна море
і не буває горя від ума.
Який там ордер... і яка тюрма?
Йому і пекло – не велике горе

Теді Ем
2023.03.30 09:52
Як змінюються мрії з плином часу...
Колись у світі стародавнім Архімед
хотів всю Землю повернути,
лише не міг він знати наперед,
куди за декілька століть цивілізацію
просунуть наукові апробації.

Змінили стан планети кардинально.

Тетяна Левицька
2023.03.30 09:29
Убогій лиха хуртовина
Сплела білий саван в саду,
Не знала що проліски сині
Для неї під снігом зійдуть.

Коштовну зібрала валізу
В останній зимовий кортеж:
Світлини, Ван Гога ескізи

Микола Дудар
2023.03.29 22:05
З нудьги нудьга… По келихам розлито
І сперечатись пізно, незруки
Як би ж, бодай, ні - ні, не оковиту
На очі ж повилазять пауки…
А ось би ранок висвітить нудьгою…
Не стерпиться, розсіємо в росу
Як важко залишатися собою,
Коли згубив мантачку і косу

Сергій Комарецький
2023.03.29 14:31
Значення явищ і слів помінялося.
Внесла корекції доля сама.
Те, що розумним і добрим здавалося
Вмить перехреслила кровю війна!

Риску підведено і у відносинах
Ніби здавалося рідних людей.
Кожний свій вибір зробив. – Перепрошую
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ольга Майборода (1967) / Рецензії

 Н.Пасічник-«Ми гналися за вітром і наздогнали його, зрозумівши тільки поодинці, що не здобули нічого
Кохання завжди було, є і буде Усім. Початком, центром і кінцем Усього, а Усе – це наше життя. Сьогодні світ разом із його науково-технічним прогресом потерпає від браку любові, тому її компенсують література та телебачення. Останнє навіть у більшій мірі, ніж писане слово. На сьогодні є популярним жанр любовного роману, як прозового твору, а от чи можна віднести до такого жанру поезію? На мою думку, збірка Наталії Пасічник «Портрети доби Ренесансу» є уособленням саме любовного роману в поезії, проте, у ній є деякі суттєві відмінності. По-перше, цей роман написаний віршами, що вирізняє його з поміж усього натовпу книжок. По-друге, одна з головних відмінностей полягає в тому, що книжка не закінчується геппі ендом. По-третє, уся книжка просочена життям, я маю на увазі те, що головна героїня – не ідеал, не позитивний персонаж, а звичайна пересічна жінка, яка почувається самотньою у цьому світі, її переповнюють страхи, але вона прагне особистого щастя. Саме таку героїню ми бачимо у віршах Наталії Пасічник, проте читаючи їх, на перший погляд здається, що кожна частина описує трьох різних жінок. Проте, якщо взяти до уваги гру авторки з часом, не можна припустити, що ці три образи єднають у собі одну героїню у різні моменти її життя – юність, зрілість та старіння.
У першій частині «Старий Поет» юна дівчина закохується у зрілого літератора. Так зароджується її перше кохання. Але, як і час, так і почуття має властивість змінюватися і минати. «Коханий, наша зима добігаї кінця...», ніби прощаючись каже героїня, а потім із сумом додає «прожито ще одну вічність ще одну історію великого земного кохання».
У розділі «Слідами жінки» авторка сама окреслює головну ідею віршів: «це тільки балада про жінку з дощем у серці...» Тут ми зустрічаємо дорослу жінку, яка знову чомусь не може знайти свого щастя: «жінка з довгим попелястим волоссям і тисячею думок про самотність все що їй потрібно – шматочок старого дзеркала і справжній ранковий поцілунок...» У кінці ми знаходимо її найбільший страх «вічність згаяна на маленьке кисле яблуко тисячу солодких фантазій про один невмілий поцілунок який виявиться посмертним...»
«Ritenuto» - останній розділ книжки «про вічне кохання», «вічна книга скорботи за усім що зникає в безчассі...», «ти напишеш її попри безум найгіркішої істини долі що немає нічого крім вітру й гіркоти що приносить любов». У цьому розділі немає прямих вказівок про вік жінки, але можна здогадатися з наступної фрази «мій хлопчику... між нами віки», що до неї невблаганно підступає старість. Вона так, як і Старий Поет, шукає розради і втіхи. І знаходить її у Молодому Маестро: «...чорні стріли Амура поцілюють гостро і влучно...», «він – невмілий коханець та добрий музика й поет». Для неї це – останнє кохання, останній ковток повітря, а для нього – пригода, яка, як на диво, дуже схожа на її роман із Старим Поетом. «це вже не гра дивний хлопчику це вже не гра поспіх стискає зап’ястя крихкі й роздира наші серця затверділі неначе кора пізніх дерев що натужно згинаються долі». Останній рядок на мою думку, особливий, оскільки окреслює усе життя головної героїні, яку порівнюють з пізнім деревом, яке, нехотячи, згинається від вітру, а може від долі.
Підсумовуючи, можна процитувати наступні рядки, вони, ніби застерігають нас від даремних пошуків щастя, не знаючи що таке щастя: «ми гналися за вітром і наздогнали його зрозумівши тільки поодинці що не здобули нічого».




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2008-01-05 17:07:06
Переглядів сторінки твору 6136
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 5.075 / 5.5  (4.651 / 5.23)
* Рейтинг "Майстерень" 5.002 / 5.5  (4.474 / 5.1)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.799
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2010.02.21 18:58
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
(Л.П./Л.П.) [ 2008-01-06 22:42:14 ]
дякую,Олю за рецензію. Трохи ти мене перхвалила)))

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2008-01-07 12:39:50 ]
Прочитав із задоволенням.
Для юних літ (що прекрасно), кохання завжди плутають з любов'ю. Добре, всім начитаним більш менш зрозуміла різниця, але, що ж тоді дає нам саме кохання? Чому воно таке важливе?
Любов оберігає і характеризує твою подальшу життєздатність, а кохання, окрім продовження роду людського, як на мене, дає ще важливе відчуття - рідного. Любов, не акцентує, на відміну від кохання, тілесних аспектів, і, не дуже земна штучка, так? А кохання постійно намагається проникнути в інтимну зону кожного, - ближче (далі) шкіри, так?
Думаю, без кохання, не можлива оця "рідність". Тілесна близькість важлива на землі. Таке тимчасове доповнення до любові не даремне, ох, не даремно нам дане :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
(Л.П./Л.П.) [ 2008-01-07 18:07:57 ]
Думаю, Ви маєте рацію. Поняття "рідного", "близького" не тільки доповнює, а й часто стає основою таких емоційних зрушень, що дуже добре. Інакше, людина не здатна відчути сам факт свого існування, як в іншій людині. Тобто, давня легенда про "двуспинных чудовищ" може бути правдою. Поганим є те, що часто жертовність як вищу форму любові ставлять понад усі інші почуття людські, що не є справдливим. Адже, за словами класика "дано мне тело, что мне делать с ним?"

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ольга Майборода (Л.П./Л.П.) [ 2008-01-08 19:15:29 ]
Володимире, Наталю, дякую. Мені приємно, що мої статті читають. Скоро візьмусь і до інших авторів Майстерень!:)