Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.16
10:59
Шалені дикі ґедзі не кусають.
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
2026.03.16
05:47
То вітер грається волоссям,
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
2026.03.15
17:20
В Московії завжди таке бувало:
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
2026.03.15
16:33
Я розповів за Поле Суниць
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
2026.03.15
16:17
І
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
2026.03.15
11:56
У сні побачу болісні пророцтва,
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
2026.03.15
02:02
Насичено ядом життя України,
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
2026.03.14
21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
2026.03.14
21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
На однім болоті, у лісах дрімучих
Жив зміюка, кажуть, в давнину смердючий.
Хоч було миршаве таке та облізле,
Та любило жерти – куди йому й лізе.
Жерло все, що бачить та що мимо ходить.
І прогодувати його було годі.
Жерло та зростало, все більшим ставало,
А від того більше і нахабства мало.
Тишком-нишком перше, хитрістю ловило
Те, що необачно повз його ходило.
А, коли нажерлось, виросло нівроку,
Відкрито кидатись стало на всі боки.
Зловить собі здобич, зжере й спочиває,
Бо ж перетравити усе гарно має.
З кендюхом набитим любить полежати
В тепленькій багнюці, вітри попускати.
Вляжеться на сонці, своє пузо гріє,
Та усе на світі пережерти мріє.
Зжерла та зміюка все навколо в лісі,
Виросла від того здоровенна в біса.
Ходить, всіх лякає одним своїм видом.
Хто ж захоче стати черговим обідом?
Якось так нажерлась, ледве тягне ноги
Та й бреде поволі до болота свого.
Усяка дрібнота в пузі умліває.
Все перетравити та зміюка має.
І тут раптом вздріла ненажера клята
Козака, що влігся під деревом спати.
Зраділа зміюка, тільки облизалась,
Та до козаченька тихо підібралась.
А далі вхопила, в горлянку запхала
Та й цілком ковтнула, навіть, не жувала.
Уляглась на сонці знову пузо гріти,
Щоб обід спокійно свій перетравити.
А козак прокинувсь в смердючому шлунку.
Щось десь недалеко гупотіло лунко.
«Де це я потрапив? - думка промайнула,-
Куди моя доля мене завернула?»
Поторгав, помацав та і здогадався,
Що якійсь худобі на обід попався.
Та не з тих козак був, хто легко здається.
За життя козацьке до останку б’ється.
Взявся він крутитись, пальцями штрикати,
Аж зміюка стала голосно гикати.
Не лежиться клятій, закрутило в пузі,
Напустила вітри по усій окрузі.
Крутиться, товчеться, голосно гикає.
Що із тим робити, навіть і не знає.
А козак ще більше в пузі розходився –
Гопак танцювати раптом заходився.
Лупить каблуками аж трясеться клята,
Серце то під горло, то шуга у п’яти.
Виплюнула б, може, та ж зміюка вперта:
Як уже вхопила, не випустить жертви.
Корчиться від болю, очі аж на лоба.
Але робить вигляд, наче усе добре.
А козак добряче як натанцювався,
То тоді за люльку за свою узявся.
Тютюном заправив ядучим, багато.
Узявся палити та дим напускати.
Корчиться зміюка, видихнути хоче,
Бо від того диму аж вилазять очі,
Пашить дим із пащі, з-під хвоста валує.
Кендюх у зміюки усе більше дує.
Так його роздуло, що і розірвало.
Була та зміюка і тепер не стало.
Ті, кого не встигла ще перетравити,
Вибрались на волю, стали далі жити,
І козак нівроку – живий та здоровий.
Вклався спочивати під деревом знову.
Жив зміюка, кажуть, в давнину смердючий.
Хоч було миршаве таке та облізле,
Та любило жерти – куди йому й лізе.
Жерло все, що бачить та що мимо ходить.
І прогодувати його було годі.
Жерло та зростало, все більшим ставало,
А від того більше і нахабства мало.
Тишком-нишком перше, хитрістю ловило
Те, що необачно повз його ходило.
А, коли нажерлось, виросло нівроку,
Відкрито кидатись стало на всі боки.
Зловить собі здобич, зжере й спочиває,
Бо ж перетравити усе гарно має.
З кендюхом набитим любить полежати
В тепленькій багнюці, вітри попускати.
Вляжеться на сонці, своє пузо гріє,
Та усе на світі пережерти мріє.
Зжерла та зміюка все навколо в лісі,
Виросла від того здоровенна в біса.
Ходить, всіх лякає одним своїм видом.
Хто ж захоче стати черговим обідом?
Якось так нажерлась, ледве тягне ноги
Та й бреде поволі до болота свого.
Усяка дрібнота в пузі умліває.
Все перетравити та зміюка має.
І тут раптом вздріла ненажера клята
Козака, що влігся під деревом спати.
Зраділа зміюка, тільки облизалась,
Та до козаченька тихо підібралась.
А далі вхопила, в горлянку запхала
Та й цілком ковтнула, навіть, не жувала.
Уляглась на сонці знову пузо гріти,
Щоб обід спокійно свій перетравити.
А козак прокинувсь в смердючому шлунку.
Щось десь недалеко гупотіло лунко.
«Де це я потрапив? - думка промайнула,-
Куди моя доля мене завернула?»
Поторгав, помацав та і здогадався,
Що якійсь худобі на обід попався.
Та не з тих козак був, хто легко здається.
За життя козацьке до останку б’ється.
Взявся він крутитись, пальцями штрикати,
Аж зміюка стала голосно гикати.
Не лежиться клятій, закрутило в пузі,
Напустила вітри по усій окрузі.
Крутиться, товчеться, голосно гикає.
Що із тим робити, навіть і не знає.
А козак ще більше в пузі розходився –
Гопак танцювати раптом заходився.
Лупить каблуками аж трясеться клята,
Серце то під горло, то шуга у п’яти.
Виплюнула б, може, та ж зміюка вперта:
Як уже вхопила, не випустить жертви.
Корчиться від болю, очі аж на лоба.
Але робить вигляд, наче усе добре.
А козак добряче як натанцювався,
То тоді за люльку за свою узявся.
Тютюном заправив ядучим, багато.
Узявся палити та дим напускати.
Корчиться зміюка, видихнути хоче,
Бо від того диму аж вилазять очі,
Пашить дим із пащі, з-під хвоста валує.
Кендюх у зміюки усе більше дує.
Так його роздуло, що і розірвало.
Була та зміюка і тепер не стало.
Ті, кого не встигла ще перетравити,
Вибрались на волю, стали далі жити,
І козак нівроку – живий та здоровий.
Вклався спочивати під деревом знову.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
